Коментар до тексту «Бгакті-сутри»
Бгакті-йога: самозвільнення, самотрансценденція, самовпізнавання
У цьому розділі відданість розуміється як сутність найвищої самовіддачі – парапрема.
Тепер ми викладемо шлях відданості. Вона є суттю безсмертя. Здобувши її, людина стає досконалою, стає безсмертною, стає повністю задоволеною. Досягнувши її, вона більше нічого не бажає, не тужить, не живить злоби, не радіє і не метушиться. Пізнавши її, вона наче п’яніє, стає нерухомою в екстазі самадхі й знаходить насолоду в «Я». Вона за природою – небажання. Її сутність в обмеженні. Обмеження передбачає відмову від усіх мирських і навіть релігійних занять діяння щодо божественного. У цій відмові полягає байдужість до всіх речей, які протистоять цій відданості.
Байдужість (ананьята) означає залишення всіх інших прихистків. Байдужість до всіх світських і релігійних речей, що протистоять цій відданості, є здійсненням тих занять, які перебувають у згоді з цією відданістю. Нехай буде проявлена уважність до вчення навіть після того, як твердиня свідомості здобута. Інакше завжди є можливість відпадіння від істини. Тому потрібна уважність навіть щодо найдрібніших мирських занять, наприклад прийому їжі, аж до кінця життя. Істинна відданість буває тоді, коли всі вчинки присвячені Йому. І вона також є переживанням стану найвищого сум’яття при забутті Його.
Три стовпи духовного шляху
Спочатку ми говоримо про усвідомленість, про уважність, яку нам потрібно розвивати. З часом, коли наша уважність стає безперервною, ми відкриваємо велике Джерело. Це Джерело міститься в нашому власному усвідомленні. Тоді ми розуміємо, що нам потрібно повністю увійти в це Джерело й жити в ньому двадцять чотири години на добу. Потрібно втопити в ньому всі карми, потрібно кинути в це вогнище своє маленьке «я», відсікти всі залишкові надії, страхи й чіпляння. Це друга сходинка, яка називається «відсікання прив’язаностей до «я» (прапатті), буквально це означає відкидання себе. Лише коли пройдена ця сходинка, ми можемо здійснити третій етап – самовпізнавання (пратьябгіджня).
Пратімокша (звільнення з особистим зусиллям шляхом уважності), прапатті й пратьябгіджня подібні до трьох стовпів. Якщо не здійснити прапатті, то наша пратьябгіджня буде лише формальністю, фікцією. Ми часто читаємо:
«Ти є неподільна, всепроникна Свідомість. Ти є сам Брахман» або «Я є сам Брахман».
Потім ми думаємо:
«Звичайно, я – Брахман. Але коли я виходжу після лекції, то я зовсім не Брахман».
Поки ми усвідомлюємо, все здається абсолютним, але потім ми можемо думати, що це насправді певне невелике переживання замість істинного самовпізнавання й реалізації. У нас завжди виникають подібні сумніви, тому що наше его, наша фіксація на «я» і карма прив’язаності перевершують невелике розуміння самовпізнавання. Навіть якщо ми мали певний спалах недвоїстості, він за коротку мить припиняється, тому що втручаються наші карми й наше его. Істинне самовпізнавання можливе лише тоді, коли навіть найменша частина егоїзму відсічена, коли всі егоїстичні карми втоплені у великому Джерелі усвідомленості, коли відкинуті всі надії й страхи, коли відкинуті навіть найменші чіпляння. Лише в цьому випадку можна говорити, що самовпізнавання набуло сили, і що йогін більше не народиться в сансарі, а увіллється у всевишнє Джерело, як масло в масло.
Духовний матеріалізм і витонченість его
Духовний шлях витримує будь-які речі. Єдине, чого він не може стерпіти, – егоїзму, прояву «я». Оскільки наше індивідуальне «я» зрощувалося протягом багатьох карм, то воно може проявляти себе дуже витончено. Воно навіть із духовної практики може зробити спосіб самозміцнення. Більше того, дуже часто з духовної практики виростають нові пута для егоїзму. Ми можемо начитатися текстів або священних писань і набути певної подоби знання, хоча це знання буде лише зовнішнім. Або ми можемо досягти успіху у виконанні різних методів, що саме по собі непогано, однак якщо вони не трансцендуються самовіддачею, то це теж буде проявом духовного матеріалізму. Або ми можемо покладатися на аскетичні практики та інші речі. Однак якщо все це йде від его, від «я», то це буде лише новими підпорами злому духові «я». Це дуже тонкий момент, коли ми можемо не бачити прояву духовного матеріалізму. Тому зазвичай вважається, що духовна практика під керівництвом Гуру сприяє тому, щоб вони усувалися.
Істинна відданість і страх відхилення
Що означає здобути істинну відданість?
По-перше, після того як ми відкрили велике Джерело усвідомлення, у нас з’являється розуміння того, що ніщо з наших ілюзій не є самосущим, що всі ілюзії та прив’язаності мають бути піднесені цьому Джерелу. По-друге, у нас уперше з’являється страх відхилитися від цього усвідомлення, навіть на секунду втратити його, страх знову впасти у звичний зумовлений двоїстий стан. Раніше в нас такого страху не було, бо той, хто спав і ніколи не прокидався, навіть не відчував смаку пробудження. Але коли ми пробудилися і зрозуміли, наскільки це приголомшливо важливо, то ми дуже боїмося втратити це усвідомлення.
Коли я чую про те, що хтось хоче схитрувати з кармою, я думаю, що це відбувається тому, що його карма ще не дозволяє йому бути бездоганним. Якби твої карми були очищені, ти б ніколи собі такого не дозволив. Ти б намагався бути настільки бездоганним, наскільки це можливо навіть у найменшій дрібниці. Це подібно до того, як спортсмен із дворової команди не звертає уваги на дрібниці, він не знає високого стандарту, не віддає себе тотально тому, чим він займається, тому завжди програє. Якщо ж це майстер екстракласу, то він живе цим, він не пропустить навіть дрібниці, прорахує всі деталі, він боїться допустити небездоганність навіть у найменшому, а тому завжди перемагає.
Коли ми аналізуємо життя святих і сиддхів, ми бачимо, що вони належали до другого типу. Вони докладали неймовірних зусиль, проявляли чудеса самовіддачі. Коли наш рівень чистоти стає подібним до них, ми можемо йти таким самим шляхом практики дхарми. Тільки такий спосіб приводить до звільнення. Потрібно зрозуміти високий стандарт сиддхів щодо духовної практики.
Приклади самовіддачі в традиції
Одного разу Тілопа йшов з учнями. Вони підійшли до смердючої калюжі, і Тілопа сказав: «Якби в мене був відданий учень, то він би точно напився з цієї калюжі».
Наропа день і ніч хотів отримати вчення від Тілопи, фактично він не був задоволений своїм розумінням і набув великої прихильності до Тілопи. Усі учні спочатку стояли й сумнівалися, а Наропа кинувся до калюжі й напився з неї. Це один із прикладів такої самовіддачі.
Коли ви набуваєте взаємин із духовним Учителем, це спосіб усунути всі свої ілюзії. По суті, якщо ви зумієте шляхом самовіддачі усунути всі ілюзії, то ваша реалізація не забариться проявитися. При цьому неважливо, як і що ви робите. Я намагаюся звернути на це увагу учнів.
Свамі Шивананда говорив своєму учневі Сатьянанді: «Не намагайся принести Світло. Краще працюй, повністю віддаючи себе, і Світло проявиться зсередини, як твоя власна сутність».
Свамі Сатьянанда Сарасваті працював в ашрамі за чотирьох, він був одним із перших, хто набув реалізації. Він виконував волю свого Гуру буквально в усьому, йому ніколи було думати про себе, тому що він був поглинутий служінням. Зрозуміло, коли до особистості застосовується така практика, его ставиться перед жорстким вибором: або померти й дати проявитися волі Абсолюту, або припинити таку практику. Якщо робиться вибір на користь самовіддачі, то его, природно, відходить, реалізується недвоїстість.
Небезпеки на шляху усвідомленості
Навіть коли ми перебуваємо в певному стані уважності, всередині нас є карми. Знайте, що підвищена усвідомленість проєктується на все, зокрема й на ці карми. Ми починаємо усвідомлювати не лише духовні аспекти себе, а й, на жаль, недуховні, мирські аспекти себе. Ми все робимо частиною усвідомленості, будь-які аспекти, аж до ходіння в туалет. І раптово ми бачимо, що існує багато речей, яких ми раніше не усвідомлювали, а зараз почали усвідомлювати. З погляду усвідомленості, ці речі також можуть видатися привабливими. У цей час для йогіна настає спокуса ще раз подивитися на ці привабливі речі, тому завжди потрібні самовіддача й відданість, щоб відсікти бажання дивитися на привабливі речі в наших тонких тілах.
Ми можемо відчувати певний вид комфорту, певну задоволеність, оскільки ми піднялися над буденним рівнем несвідомого. Ми відчуваємо, що можемо підтримувати певну уважність, де б ми не були. І наш духовний запал поступово стає непомітним, він майже сходить нанівець. Ми підтримуємо рівень самозадоволеності на кшталт богів світу пристрасті.
У богів світу пристрасті ясність вища, ніж у людей. Але саме тому, що вони полонилися своєю самозадоволеністю, вони ніколи не досягнуть звільнення. Так само ми відчуваємо, що проблемність страждань і проблемність несвідомості кудись поділися, що ми достатньо усвідомлені, у нас є певний рівень бездоганності, нам уже нема чого боятися, тому ми розслабляємося. Тоді ми озираємося навколо й бачимо, що є багато різних приємних серцю речей, які наше его ще повністю не відпрацювало: майя, різні взаємини, плани тощо. Якщо в нас немає самовіддачі, це буде серйозним каменем спотикання.
У йогінів, у монахів таке буває, коли настає етап «сіддхі» або етап «духовних досвідів», тобто з’являється багато дивовижних видінь, можна посилати тонке тіло в ашрам Бабаджі, на одні небеса чи інші, побачити те чи це. Йогін відчуває, що перед ним розкривається цілий новий всесвіт. На нижчому рівні це проявляється просто як інтерес до власних карм, на вищому – як психічні досвіди. Тоді розум має тенденцію сильно втягуватися в ці психічні досвіди. Тому говориться, що садхани, які дають сіддхі й пробудження видінь, не призначені для початківців, оскільки цим усе й закінчиться.
Коли ж ми здобули стійку здатність до самовіддачі, ми не полоняємося такими речами. Це означає, що потрібен інший рівень бездоганності, потрібна залізна, непохитна свідомість, яка протистоїть будь-яким кармам і будь-яким рухам свідомості.
Три коштовності та принцип відсікання чіплянь
Коли ви приходите в сангху, щоб навчатися дхарми в духовного Вчителя, ви читаєте мантру Прихистку. Гуру в абсолютному сенсі – це трансцендентальна Свідомість, але у відносному сенсі він проявляється у вигляді конкретного Гуру. Дхарма – це наша осяжна ясність. Це трансцендентальна Свідомість осягає наше власне усвідомлення. Але у відносному сенсі – це конкретне Вчення й методи. Сангха – це всі поля чуттєвого сприйняття, а у відносному сенсі – це те місце, де ви навчаєтеся.
З чого слід почати? З того, щоб здобути абсолютну, повну, тотальну прихильність до цих Трьох коштовностей, поставити її вище за маленьке «я», яке практикує.
Є приказка: «Дзен забирає меч у самурая і хліб у голодного». Дзен як недвоїсте вчення, близьке до лайя-йоги, говорить приблизно про те саме: «Потрібно відсікти всі чіпляння, і тоді самонароджена Мудрість проявиться». Якщо ви чіпляєтеся за що-небудь і не можете це відсікти, то знайте, що це велика проблема, яка послужить вектором наступного переродження. Із самого початку слід зрозуміти цей принцип. Припустімо, якщо хтось приходить і хоче практикувати мауну, але якщо в нього виникає чіпляння за мауну, то я обов’язково пораджу йому на деякий час припинити цю практику, тому що в цьому випадку мауна є чіплянням, продовженням його власного фактора его.
Якщо виникає прив’язаність до якоїсь дієти, і з цієї дієти робиться об’єкт уваги, то це також слід відсікти. Іншими словами, слід спостерігати за всім, що виникає в тебе як прив’язаність, і відсікати її. Раніше я часто спостерігав за учнями, щоб визначити, де в них коріняться прив’язаності. Потім я показував їм те, чого вони так пристрасно бажали, і пропонував від цього відсторонитися. Поки ми не зрозуміємо цей принцип, навіть духовна практика буде продовженням наших ілюзій.
Одного разу до Марпи прийшов учень, який хотів отримати від нього вчення. Він приїхав з усім своїм майном. Він привіз усе, що мав, і зробив граничне підношення. Потім було бенкетне підношення. Марпа сказав:
– Чи все ти пожертвував?
Учень відповів:
– Я пожертвував усе, залишилася тільки одна кульгава вівця. Я думаю, вона тобі не сподобається.
Марпа розлютився:
– Ти кажеш, що пожертвував усе, а сам сховав таку жирну вівцю! Напевно, ти сховав найкращу вівцю. Не думай, що отримаєш від мене посвячення, приховавши частину свого майна!
Оскільки Марпа свого часу, будучи учнем, отримав добрий урок від Наропи, що означає повна самовіддача, то він сказав цьому учневі:
– Як хочеш, але повертайся і принеси мені цю вівцю!
З важким серцем учень знову повернувся додому. Оскільки він жив в іншому боці Тибету, то йшов два тижні додому, а потім ще два тижні назад. Повернувшись, він підніс вівцю, що залишилася. Тоді Марпа сказав:
– Тепер я задоволений. Можливо, ти не розумієш, але це дуже важливо. Необхідно викорінити навіть найменший порух егоїзму, якщо ти хочеш повністю реалізувати вчення.
Очевидно, що справа була не у вівці, а в тонких частинах егоїзму, які залишалися в учневі й служили перешкодою для отримання вчення. Поки такі перешкоди існують, контакт між Учителем і учнем ускладнений, вливання істинного усвідомлення ускладнене.
Ця відданість навіть вища за ритуал, знання і прийняті види йоги.
Це так, оскільки відданість є сутністю плоду всіх цих підходів. Крім того, відданість вища за інші шляхи з огляду на те, що Абсолют не приймає марнославства, і з огляду на його прихильність до смирення того, хто поклоняється.
Учням, які приходять, я часто кажу: «Поводьтеся так, щоб сподобатися монахам. Якщо ви зумієте сподобатися їм, то зумієте сподобатися і мені. А отже, у вас буде правильна співналаштованість із Гуру».
У деяких тантрах говориться, що звільнення досягне той, хто може поклонятися прачкам, низькорідним або гулящим жінкам і так далі, тобто той, хто зможе побачити абсолютну Свідомість у найбуденніших формах, навіть не дхармічних. Так само, якщо ви, практикуючи в сангсі, бачите Абсолют у всьому, що практикуєте, ви обов’язково реалізуєте звільнення.
Відданість втілюється головним чином через самовіддачу чомусь більшому. Але дотик до чогось більшого важкодосяжний, а його благодать невимовна й неминуща. Єдино такій відданості й самовіддачі потрібно слідувати. Єдино їй потрібно слідувати.
З точки зору бгакті, відданість і самовіддача переважно стосуються образу, імені та форми божества. А в лайя-йозі підхід інший. Тут важливі кілька принципових моментів. По-перше, йдеться про принцип Гуру-йоги, який у тантрі, зокрема й в ануттара-тантрі, дуже важливий. Відданість стосується переважно взаємин із Гуру. По-друге, коли усвідомлення проявляється і прояснюється, то об’єкт відданості виявляється як власне усвідомлення. Самовіддача виконується саме цьому Джерелу, яке ми виявляємо в нашому власному усвідомленні. Однак повністю це можливо лише тоді, коли ми здобули справжній духовний досвід і духовну чистоту. Коли ж це Джерело ще повністю не виявлене, то, звичайно, марно виконувати повну самовіддачу, тому що воно змішане з нечистими кармами.
Коли Єше Цог’ял досягла високого рівня просвітлення, реалізувала самадхі, Падмасамбгава прийшов і сказав їй:
– А тепер настав час практикувати садхану йогічного аскетизму, настав час перевірити твою реалізацію і відсікти останні чіпляння.
Він дав їй особливі практики, щоб вона ходила в різні місця сили, наповнені гнівними духами, або на кладовища і виконувала там різні садхани, тренуючи свою усвідомленість. Після того, як вона їх виконала, він порекомендував їй іншу практику. Він сказав:
– Тепер хто б до тебе не прийшов, сприймай це як чистий прояв Будди. Що б він не попросив, дай йому. Навіть якщо в тебе попросять частину твого тіла, дай їм це.
Оскільки вона жила в горах, іноді до неї приходили інші люди. У цих людей були різні прохання: одні просили зцілення, інші просили щось іще. І Єше Цог’ял практикувала так, щоб віддавати все, забуваючи про прив’язаність до себе. Одного разу прийшла людина, у якої були дуже хворі коліна, тому була потрібна операція з пересадки колінних чашечок. Вона поскаржилася їй, що не має можливості зробити таку операцію. Тоді Єше Цог’ял зробила хрестоподібні надрізи на своїх колінах і натиснула на колінні чашечки. Кажуть, що колінні чашечки зі звуком «крак» вискочили з-під м’язів. Вона віддала їх йому. Це дуже високий рівень відсікання прив’язаності до «я». Завдяки такій практиці Єше Цог’ял усунула останній подвійний стан у потоці свого розуму і наприкінці життя досягла райдужного тіла.
Хто справді перетинає море омани (майю)? Той, хто залишає прив’язаності. Той, хто часто переживає великий досвід абсолютної самовіддачі, вільної від почуття «мого». Хто відвідує усамітнені місця, і хто розриває рабські кайдани світу, стає вільним від трьох якостей природи й залишає будь-яку думку про вигоду чи накопичення.
Пастки на духовному шляху
Коли ми поглиблюємо нашу медитацію, наш розум і его завжди намагатимуться протистояти цьому, використовуючи минулі карми, граючи на найтонших струнах нашого «я». Іноді йогіна до сліз може захоплювати почуття прив’язаності до родичів. Це один зі способів мари зіграти на тонких почуттях прив’язаності. Іноді йогін може відчувати гордість і захоплення своїм медитативним досвідом. Іноді виникають досвіди й містичні сили. Іноді виникає бажання навчати інших, проявлятися, випромінювати свою атма-шакті.
Усе це пастки, розставлені на шляху кожного йогіна, і всі досвідчені практики проходять ці пастки, знаючи, де вони. Недосвідчені практики не підозрюють про те, де вони розставлені, й одна за одною потрапляють у ці пастки. Коли ви йдете шляхом досконалої самовіддачі, ви застраховані від того, щоб бути впійманими такими пастками. Якщо такої самовіддачі немає, легко загрузнути в одній із таких пасток і не дійти до кінця шляху духовної практики.
Хто залишає плоди діянь, хто навіть відкидає діяння і стає байдужим до плодів своїх діянь, хто залишає ритуальні дії, той здобуває безтурботну абсолютну самовіддачу, той справді перетинає цей океан сансари. Ті, хто здійснив таку самовіддачу, завжди є досконалими. Своєю присутністю вони освячують святі місця, усі дії вони роблять правильними, вони наділяють писання істинним сенсом, вони сповнені ним. Тоді предки радіють, боги танцюють, і ця земля здобуває захисника в істинно-відданому. У них відсутні будь-які відмінності: у народженні, у знанні, у красі, сім’ї, багатстві, зайнятості та іншому, оскільки вони — суть Його.
Приклад Шрі Чайтаньї
Спочатку Шрі Чайтанья був пандитом. Він вивчав філософію ньяя-шастри. Потім, коли він пробудився до істинної реальності, він зрозумів усю марність філософських проявів і став бгактою. Коли його запитували про філософію ньяя-шастри, він починав пояснювати філософію з точки зору відданості. Чайтанья був дуже відомим пандитом, тому до нього приходили вчитися з інших областей. Потім почали говорити, що Чайтанья збожеволів, бо він пояснював граматику й філософію з точки зору самовіддачі Абсолюту. Тоді всі почали обурюватися: «Що це за граматика?! Що це за філософія така?!»
Але насправді Чайтанья через деякий час почав демонструвати різні ознаки реалізації, і багато гуру один за одним бачили уві сні різні його форми в образі божества. Після цього вони визнали його аватаром — інкарнацією бога Вішну. Чайтанья проявляв різні чудесні здібності. Кажуть, що він безперервно перебував у стані сахаджа-самадхі. Іноді він міг поводитися як божевільний, іноді він проявляв різні містичні сили або ілюзорне тіло. Чайтанья дав імпульс багатьом рухам бгакті й сахадж’я в середовищі вішнуїзму.
Він був дуже безкомпромісним з учнями. Кажуть, що колись під час співу бгаджанів молодший брат його найближчого учня випадково кинув погляд на жінку, у нього з’явилися неправильні думки, тому він відхилився від бгаджану. Чайтанья назавжди прогнав його. Він сказав так: «Той, хто хоч одну секунду думає про щось, крім Бога, — це не мій учень».
Пробудження устремління
У міру практики усвідомлення в нас раптово пробуджується устремління, подібне до палаючого смолоскипа. Якщо таке устремління не пробуджується, наше усвідомлення дасть нам певну ясність, але далі ми можемо просто зупинитися в стані манолайя, задовольнившись власним медитативним досвідом. Пробудженість, подібна до смолоскипа, — це безперервне устремління, коли ви постійно йдете вперед, нарощуючи споглядання, коли ваша бездоганність зростає до дуже глибокого рівня, коли ви стаєте дуже вимогливими до себе й не потураєте своєму егоїзму навіть у найдрібніших речах.
Бути вимогливим у медитації — це означає думати так: «Навіть Будді знадобилося шість років, щоб реалізувати просвітлення. Наскільки ж я маю бути старанним у медитації».
Бути вимогливим у зреченні — це означає думати так: «Навіть махасіддхи не хотіли заходити в домівки мирських людей, навіть така велика душа, як Міларепа, провела все життя в усамітненні. Наскільки ж я маю уникати поривань ума у світ?! Наскільки ж я маю бути обережним?!»
Бути вимогливим у служінні — це означає думати так: «Навіть великі святі, подібні до Наропи й Міларепи, прагнучи отримати Вчення, відпрацювати свої карми й прив’язаності. Вони тягали камені на своїй спині доти, доки в них не з’явилися виразки. Наскільки ж я маю старатися в служінні, відкинувши своє “я”?!»
Коли ви так практикуєте, ваше его насправді почне поступатися позиціями, і проявиться бездоганний алмаз самонародженої Мудрості. Тому завжди слід практикувати абсолютну, тотальну, безумовну відданість без надії на результат, без бажання плоду. Якщо ви думаєте, що достатньо практикувати медитацію, техніки йоги та споглядання, то це неправильно. Багато святих тих шкіл, які близькі до нашої школи, кажуть, що споглядання, відданість і співчуття мають іти пліч-о-пліч. Якщо ж чогось бракує, то з часом ви обов’язково виявите цю ваду.
Про традиції та джерела вчення
У цьому виданні «Шива-самхіта», «Гхеранда-самхіта», «Горакша-шатака», «Хатха-йога Прадіпіка», «Шат-чакра Нірупана» належать безпосередньо традиції сіддхів, що йдуть від сіддхів школи натхів. «Віджняна-бхайрава-тантра» належить школі кашмірського шиваїзму. «Йога-сутра» належить Махаріші Патанджалі. «Дамар-тантра» належить до обширного канону тантр, що стосуються вчення кайя-кальпа, або методів трансформації фізичного тіла.
Безмежність пізнання
Коли ви вивчаєте вчення, завжди думайте, що те, що ви вивчили, — це мала крупинка, тому що пізнання безмежне. Коли хтось каже: «Я зрозумів, як твориться світ», — це викликає усмішку. Жоден махасіддха і навіть Бог, який творить світ, не може сказати, що він до кінця це зрозумів. Коли ви отримуєте вчення, думайте, що воно захопливе й незбагненне, що те, що зараз вам повідомив Гуру, — це лише одна сто восьма частина того, що ви пізнаєте далі.
Наприклад, якби ви прийшли в ашрам, але вам не давалося б учення, ви не отримували б ініціації та передачі в практики, а лише виконували служіння, то напевно у вас були б інші уявлення про вчення. А коли вам раптово почали б давати вчення, ви здивувалися б тому, наскільки воно глибоке й незбагненне. Те, що вам належить вивчити, набагато більше за те, що ви вже знаєте. Однак учення розгортається відповідно до логіки передачі. Іншими словами, немає потреби розкривати вчення, якщо не виконано попередні етапи або якщо особистість не пройшла певні ступені.
Джьоті-йога, тарака-йога або езотеричні аспекти кундаліні-йоги — це те, що викликає захоплення. Коли ми стикаємося з такими вченнями, ми вперше починаємо розуміти, наскільки глибокою є духовна практика, ми можемо навіть переосмислити наші погляди на духовну практику. Особисто я сам завжди захоплююся вченням. Оскільки я вивчав дуже багато різних вчень протягом свого життя і відвідав багатьох учителів, у мене є можливість порівнювати й розуміти глибину різних вчень. І коли ви стикаєтеся зі справжньою глибиною вчення, вона вас як фахівця просто захоплює.
Цінність методу
Коли ми навчаємося практиці, ми скорочуємо термін нашої духовної реалізації не на життя, а на кальпи, тому це так важливо. Багато людей ставляться до навчання не дуже серйозно. Вони думають, що дванадцять років — це дуже багато. Але вони не думають про те, що, зекономивши дванадцять років, вони втратять, можливо, дванадцять життів.
«Тантра» перекладається як «тан» (майстерний метод) і «трайя» (звільнення). Йога належить до певних методів тантри, і вона цінна саме тим, що володіє методом. Якщо немає методу, то нам як живим істотам, зумовленим кармами, клешами й невіданням, потрібно дуже багато для того, щоб реалізуватися. Коли ми володіємо таким методом, то час реалізації значно скорочується, попри нашу карму й зумовленість. Тому вчення подібне до чудодійного еліксиру, до якого слід ставитися з великою пошаною. Коли ми ставимося до вчення з великою пошаною, ми здатні дотримуватися алгоритму вчення, пройти всі його щаблі або етапи. Духовний шлях споріднений з алхімією — вченням середньовічних філософів.
Правильне ставлення до вчення
Важко переступити через себе. Це велика проблема, але потрібно це зробити, інакше ми не доторкнемося до вчення. Вчення слід хапати так, як той, хто тоне в океані, хапає рятувальний круг. Не чекайте, що вчення прийде до вас, не чекайте, щоб Гуру пропонував вам отримати його.
Спочатку, коли ми приходимо навчатися, ми можемо не розуміти глибину й цінність вчення. Але Учитель ставиться до вчення зовсім інакше, тому він може звернути нас до його глибини й цінності. Зазвичай таке розуміння передається Учителем учневі через випробувальні завдання. У деяких тантрах прямо вказується, що коли учень набуває певної відданості Учителю, то після цього не менше року Учитель має випробовувати його різними способами. А в деяких тантрах узагалі рекомендується Учителю поводитися так, щоб похитнути рішучість учня: різними способами виводити його з рівноваги, змусити якимось чином утратити віру, проганяти і так далі. Якщо учень не похитнеться, то це означає, що він є гідною посудиною, що з ним можна мати справу й передавати йому вчення.
Це справді так, тому що багато вчень, які передаються, належать до категорії дева (богів). Говориться, що боги невдоволені, коли високі вчення передаються й не цінуються належним чином; сиддхи невдоволені, коли до вчень ставляться неправильно, коли за них не віддають повну ціну. Вчення розглядаються як найсокровенніша частина, яка є дуже цінною, тому, якщо ми не навчаємося правильно ставитися до вчення, нам буде важко слідувати йому, ми не надамо йому належного значення або надамо значення чомусь другорядному. Саме коли ми належним чином цінуємо вчення, передача вчення стає живою, і воно працює.
