Коментар до тексту «Йога-васиштха», глава 6 «Про звільнення». Опис Бога.
Васиштха продовжив:
Шива перебуває в місці, відомому під назвою Кайлас.
Я також жив там деякий час, молячись Шиві та займаючись практиками. Мене оточували мудреці, і разом ми обговорювали істинні писання.
Одного вечора я молився Шиві. Атмосфера була сповнена миру й тиші. Темрява в лісі була настільки густою, що її можна було різати ножем. У цей час я побачив велике світло. Зовнішнім зором я побачив це світло, а своїм внутрішнім зором запитав про його джерело.
Я побачив, що це був сам Шива, який ішов, тримаючись за руку з Парваті. Перед ним ішов бик Нанді, прокладаючи дорогу. Я повідомив учням про присутність божества, і ми пішли йому назустріч. Я привітав Шиву й шанобливо вклонився йому. Досить довго я споглядав божественне видіння.
Шива сказав мені:
«Як твої практики? Без проблем? Чи досяг ти того, чого єдиного й варто досягати? І чи зникли твої внутрішні страхи?»
У відповідь я сказав:
«Для тих, кому достатньо пощастило молитися Тобі, немає нічого неможливого для досягнення, і вони не відчувають страху. Усі у світі вітають і схиляються перед тим, хто відданий Тобі й постійно про Тебе пам’ятає. Хоча завдяки Твоїй милості я досяг стану наповненості, я хочу більше дізнатися про Єдиного. Молю Тебе, просвіти мене. Який метод моління Богові знищує всі гріхи та сприяє блаженству?»
Шива сказав:
«Чи знаєш ти, хто такий Бог? Бог — це не Вішну, Шива чи Брахма. Ні вітер, ні сонце, ні місяць, ні цар, ні я, ні ти, ні Лакшмі, ні розум. Бог не має форми й неподільний. Те блаженство й велич, які ніким не створені, які не мають ні початку, ні кінця, — це Бог, який є чистою свідомістю. Лише це й слід прославляти, цьому молитися, бо лише це є всім.
Якщо хтось не здатний молитися безформному Шиві, то він має молитися формі; це приводить до обмежених результатів, тоді як перше приводить до нескінченного блаженства. Той, хто ігнорує нескінченне заради скінченного, полишає прекрасний сад і шукає колючий кущ, однак мудреці іноді, граючись, моляться й формі. Серед предметів, що використовуються під час моління, найголовніші — це мудрість, самоконтроль і сприйняття вищого «Я» в усіх істотах. Вище «Я» — це Шива, якому слід підносити квіти мудрості».
У двоїстих ученнях і зовнішніх тантрах, коли використовуються форми божеств, передбачається відмінність між тим, хто поклоняється, та об’єктом поклоніння. Тобто людина відокремлює себе від божества. Людина говорить: «Я — обмежена істота, я — стражденна істота з обмеженнями, а Ти — велике божество. Будь ласка, дозволь мені встановити з Тобою зв’язок, допоможи мені усунути мої ілюзії».
У вищих тантрах і недвоїстих ученнях, навіть якщо використовується форма божества, стиль практики інший: молитви й поклоніння немає, а якщо поклоніння й молитва все ж виконуються, то вони здійснюються в іншому контексті — не проводиться відмінностей між людиною та божеством, між об’єктом поклоніння й тим, хто поклоняється. Людина розглядає себе як божество, а божество — як частину своєї свідомості. Вона від самого початку одразу займає позицію недвоїстості.
Головною практикою для неї є принцип споглядання, об’єднання присутності, але водночас, якщо є якась необхідність, вона виконує відносні методи, закликаючи енергію певного божества. При цьому вона дотримується такого бачення, що закликає енергію свого споконвічного «Я», свого початкового Ума. Саме таку позицію ми займаємо, закликаючи сиддхів, коли виконуємо бхаджан сиддхам, і взагалі під час взаємодії з божествами.
Природа чистої свідомості та світу
Я запитав Шиву:
«Молю Тебе, розкажи мені, як цей світ перетворюється на чисту свідомість і як ця чиста свідомість стає індивідуальною свідомістю та іншими речами».
Шива продовжив:
«Воістину, лише ця нескінченна свідомість, яка залишається після космічного руйнування, існує й нині, цілковито вільна від об’єктивності. Концепції та поняття, освітлені свідомістю в самій собі, постають як цей світ так само, як виникають сни уві сні. Абсолютно неможливо, щоб об’єкт сприйняття існував поза всюдисущою нескінченною свідомістю.
Усі ці гори, цілий світ, індивідуальна свідомість і всі елементи, що становлять світ, — усе це лише чиста свідомість.
До так званого творіння, коли була лише ця чиста свідомість, де було все це? Простір, творіння, свідомість — це лише слова, і вони як синоніми вказують на одну й ту саму Істину. Як подвійність, пережита уві сні, є ілюзорною, так і подвійність, що мається на увазі у творінні цього світу, також ілюзорна».
Що мається на увазі, коли говориться: «подвійність, пережита уві сні, ілюзорна»?
Уві сні ми часто потрапляємо у світи, створені нашою власною свідомістю. Наприклад, ви про щось думаєте, і уві сні можете потрапити у сферу свого мислення. Сфера вашого мислення там буде ніби матеріалізованою, усе буде дуже реальним. Якщо ви думаєте про якусь людину, ви можете зустрітися з цією людиною. Це буде не душа справжньої людини, а лише ваша мислеформа. Хоча зустріч із душею іншої людини також можна здійснити. Але часто у сновидіннях ми потрапляємо саме у сфери своїх думок. Там-таки силою розуму в нас створюється так зване ілюзорне тіло сновидіння. І в цьому ілюзорному тілі, прийнявши себе за тіло, ми можемо ходити кімнатами якогось палацу, можемо навіть заблукати в цьому палаці й шукати вихід або рятуватися від переслідувачів, не розуміючи, що насправді все інакше, що ми не тіло в цьому сні, що палац і переслідувачі — це просто наші власні матеріалізовані думки. Ми, якщо захочемо, можемо скасувати і палац, і переслідувачів, однак через сильну звичку вважати себе тілом ми уві сні впадаємо в подвійність, діючи так само, як у цьому обмеженому світі. Але палац, наше ілюзорне тіло, переслідувачі чи просто люди — усе це одне. Це одне є нашим власним індивідуальним творінням, породженням нашої свідомості. У ньому немає якогось додаткового власного самобуття. Це подвійність уві сні.
Тут говориться, що цей так званий «реальний світ» настільки ж реальний, наскільки уві сні реальною є подвійність. Тобто подвійність у цьому світі тотожна подвійності уві сні. Просто подвійність у цьому світі має щільнішу, грубішу природу, яка чинить на розум ще більший вплив. Як уві сні, так і в цьому світі сновидець є єдиною реальністю.
З виявленням сновидця сила цієї подвійності починає втрачати владу над нами. Як уві сні людині здається, що вона чийсь син, донька, мати чи батько, що вона живе там-то, а потім вона вірить у це, ототожнюючись з усіма цими речами, так і в цьому фізичному світі людині здається, що вона та чи інша особа, але в істинному сенсі вона не є ані тим, ані іншим. Усе це — лише певні мислепроєкції.
Коли ми споглядаємо, ми не займаємо позицію відкидання щодо цих мислепроєкцій. Ми змінюємо ставлення до них, ми ставимося до них як до чистої гри прояву енергій Абсолюту.
Коли ми були дітьми, ми уявляли, що народилися, наш розум створив такі наміри. Тепер наша уява інша — ми уявляємо, що ми монахи, які прагнуть пробудження. Це дуже важлива частина нашої уяви, яку ми свідомо плекаємо й розвиваємо.
Коли ми накопичимо більше заслуг і наш розум очиститься, ми можемо навіть набути божественної форми. Проте навіть становлення божеством — це все одно частина глобальної вселенської уяви Абсолюту.
Як об’єкти здаються такими, що існують і діють у внутрішньому світі свідомості під час сну, так об’єкти здаються такими, що існують і діють у зовнішньому світі свідомості під час неспання. Насправді в обох цих станах нічого не відбувається.
Як свідомість є реальністю у стані сну, так само свідомість є єдиною реальністю під час неспання. Це і є Бог, найвища Істина, те, чим є ти, чим є я і чим є все.
Істинне поклоніння
Шива продовжив:
«Поклоніння цьому Богові є істинним поклонінням, і таким поклонінням можна досягти всього.
Він неподільний і не поділяється, недвоїстий і не створений унаслідок діяльності. Його неможливо досягти зовнішніми зусиллями. Поклоніння йому — джерело радості й блаженства. Зовнішнє поклоніння формі приписується лише тим, чий інтелект не пробуджений».
Якщо вже так говорити, то воно приписується майже всім.
Ми не можемо взагалі ігнорувати будь-які зовнішні форми. У ставленні до форми ми посідаємо позицію інтеграції, об’єднання. На відміну від двоїстих учень, інтеграція, об’єднання — це поклоніння без того, хто поклоняється, поклоніння без об’єкта поклоніння.
Те, що у двоїстих релігіях називають поклонінням (бгакті), в ануттара-тантрі називається інтеграцією — об’єднанням у присутності. Бгакта налаштовується на своє божество через поклоніння, начитування мантр, ритуальні практики, служіння, приписану садхану, візуалізацію та молитовні тексти. Завдяки цьому він концентрує Ум на обраній формі Божества. І завдання полягає в тому, щоб досягти цілодобової концентрації на обраному божестві, а потім просочитися його бгавою, щоб ця бгава й образ божества витіснили всі затьмарення та розчинили двоїсті стани карми.
Для нас же об’єктом інтеграції є чистий простір усвідомлення, який, на відміну від божества, що має форму, не має атрибутів або, навпаки, може проявлятися з атрибутами. А замість поклоніння використовується принцип інтеграції, усвідомленості. Наприклад, медитативна техніка брахма-вічари є такою практикою недвоїстого поклоніння, як і санкальпа «Божественна гордість».
Якщо хтось не має самоконтролю, він використовує квіти для поклоніння. Таке поклоніння жалюгідне, як і поклоніння зовнішній формі. Однак ці незрілі шанувальники отримують задоволення від поклоніння об’єкту, створеному ними ж. Вони можуть навіть отримати марні результати такого поклоніння.
А тепер я опишу, як мають поклонятися просунуті, подібні до тебе.
Бог, якому варто молитися, — воістину той, хто вміщує все творіння, хто перебуває поза межами досяжності думки й описів, поза межами навіть таких концепцій, як «усе» або «колективна тотальність». Богом називають лише того, хто не поділяється часом і простором, чиє світло освітлює все, хто чистий і хто є абсолютною свідомістю. Він — та свідомість, що стоїть за всіма своїми частинами, що прихована в усьому, що існує, що є сутністю всього і що затуляє Істину. Цей брахман у серці існування й неіснування — це Бог та Істина, на яку вказує ОМ.
Він існує всюди, як природа квітки у квітці. Ця чиста свідомість, що є в тобі, у мені та в усіх богах і богинях, — єдина і є Богом. О мудрий, навіть інші Боги, що мають форму, є не чим іншим, як цією чистою свідомістю. Увесь всесвіт є чистою свідомістю. Це — Бог, це — все, чим я є. Усього досягають завдяки його милості, і все походить від нього.
Цей Бог близький кожному, о мудрий. І його навіть не важко досягти: він завжди перебуває в тілі й усюди присутній як простір. Він робить усе — їсть, ходить, дихає, знає кожну частину свого тіла. Він є світлом, у якому всі ці частини рухаються, де відбуваються всі різноманітні дії. Він мешкає в печері серця кожного. Він перевершує і розум, і п’ять органів чуття, тому не може бути осягнутий або описаний ними, але з метою навчання його називають свідомістю. Тому, хоча здається, що вона робить усе, насправді вона нічого не робить. Ця свідомість чиста й здається залученою до дій у світі, як весна залучена до появи квітів на деревах.
Свідомість як основа всього проявленого
Бог продовжив:
«Подекуди ця свідомість стає простором, подекуди — дією, десь іще — матерією тощо, завжди без жодного наміру робити саме так. Так само як усі різні океани — одна неподільна маса води, свідомість, хоча її й описують по-різному, — це одна величезна маса свідомості. У тілі, подібному до лотоса, це та сама свідомість, яка наповнює відчуття, немов мед, зібраний невтомним розумом, подібним до бджоли. У цьому всесвіті всі різноманітні істоти (боги, демони, гори, океани тощо) походять із нескінченної свідомості, як піна й хвилі з'являються на поверхні океану. Навіть це колесо нерозуміння, яке змушує обертатися колесо життя і смерті, обертається в цій космічній свідомості, чия енергія постійно перебуває в русі.
Це була свідомість, що набула форми чотирирукого Вішну, який переміг демонів, як гроза втамовує спрагу землі. Це свідомість і ніщо інше, що набула форми Шиви й Парваті, творця Брахми та інших різноманітних істот. Ця свідомість подібна до дзеркала, яке начебто містить у собі відображення, не зазнаючи при цьому жодних змін. Без жодних модифікацій ця свідомість здається всіма різноманітними істотами в цьому всесвіті».
Отже, тут викладається знаменита теорія дзеркала й відображень — теорія пратібімба-вади, яка споконвічно є ведичною теорією, згодом запозиченою різними іншими традиціями.
Вона стверджує, що чиста свідомість, подібно до дзеркала, незмінна й не зазнає жодних видозмін, навіть коли в ній відображаються різні об'єкти. Наприклад, якщо ми візьмемо дзеркало і в ньому відображатиметься Будда, потім собака, людина або мільярди інших речей, саме по собі дзеркало жодним чином не забруднюється, на нього не впливають результати відображень. Коли зображення зникають, дзеркало сяє так само чисто й незаймано, як і до мільярда відображень. Так само матеріальні явища є відображеннями на поверхні чистого дзеркала первісного «Я». Воно ніколи ними не забруднюється, навіть коли здається, що воно постійно приховується через ці відображення.
Лише завдяки цій нескінченній свідомості про все це мислять, усе це роблять і виражають. Лише нескінченна свідомість сяє в сонці. Ця нескінченна свідомість проявляється в усіх тілах, які насправді інертні й, вступаючи в контакт одне з одним, викликають різні відчуття. Ця свідомість подібна до вітру, який сам по собі невидимий, але в якому пил і сухе листя здіймаються й танцюють начебто самі по собі. Ця свідомість наче відкидає тінь у самій собі, і ця тінь називається інерцією.
У цьому тілі думки й поняття приводять до дії лише у світлі цієї самої свідомості. Без цієї свідомості неможливі відчуття й розуміння предмета, навіть якщо покласти його просто перед людиною. Це тіло не може діяти чи існувати без цієї свідомості. Воно росте, їсть і помирає. Ця свідомість створює й підтримує всіх рухомих і нерухомих істот у всесвіті. Ця нескінченна свідомість — єдине, що існує, нічого іншого немає. Лише свідомість може виникнути у свідомості».
Людина нагадує такого духовного чи інтелектуального гіганта, якому з якихось причин під час переродження програмісти заблокували пам'ять і замість ста відсотків свідомості залишили п'ять відсотків. Цих п'яти відсотків їй достатньо, щоб виживати, будувати стосунки й дещо обмірковувати. Вона навіть не припускає, який колосальний потенціал міститься всередині неї. Цей колосальний потенціал — це буддгі, інтуїтивна свідомість.
З розкриттям інтуїтивної свідомості (буддгі) сприйняття Атмана починає сяяти первісно.
Буддгі (інтуїтивна свідомість) нагадує дзеркало, на якому осів пил і яке не може достатньо добре відображати просто через те, що на ньому багато пилу.
Манас (понятійний розум) являє собою вже вторинне відображення цього дзеркала, що виникає вже в такому «запиленому» стані. Саме тому понятійний розум дуже схильний до фіксованих ідей, прийняття-відкидання й прилипання до концептуального рівня.
З очищенням дзеркала буддхі ми немов знімаємо таке блокування, і наш потенціал починає повністю розкриватися.
Природа ототожнення та звільнення
Тут я запитав Бога:
«Якщо ця свідомість всюдисуща, як хтось може втратити свідомість і стати інертним? Як може той, хто має свідомість, втратити її?»
Бог похвалив запитання й відповів:
«Всюдисуща свідомість, яка є всім у всьому, існує в цьому тілі в мінливому й незмінному стані. Як жінці може наснитися, що вона — це не вона, а її чоловік — хтось інший, так само одна й та сама свідомість може прийняти себе за щось інше. Як одна людина може поводитися по-різному у звичайному стані та в люті. Так само свідомість асоціює себе зі своїм іншим аспектом і діє відповідно».
Коли ми ототожнюємося із сансарними проблемами, це вказує на те, що ми плутаємо себе й інших із кимось. Саме внаслідок такої заплутаності й хибних оцінок виникає те, що називають сансарою, кармічним життям, кармічним баченням.
Наприклад, якщо до якоїсь людини підходять, вважаючи, що вона поліцейський, і просять надати допомогу, а ця людина — зовсім не поліцейський, вона каже: «Ви мене з кимось плутаєте». Тоді той, хто до неї звернувся, каже: «Вибачте, тоді більше немає жодних питань». Усе, вся ситуація одразу зникає.
Так само, коли ми діємо в сансарі, ми плутаємо себе з тілом і тією роллю, яка ним визначена. Так само ми плутаємо й інших. Унаслідок цього виникає двоїсте бачення. Розум починає помилятися, у ньому виникають різні бажання. Слідуючи за бажаннями, він пристрасно прагне їх здійснення й починає ненавидіти те, що перешкоджає втіленню цих бажань. Так і породжуються прив’язаність, ненависть, двоїстість, тобто раґа і двеша.
Васіштха каже, що такий розум стає жертвою гніву, хтивості, переживає добрі й погані часи, відчуває біль, насолоджується задоволеннями, сподівається, страждає, наповнюється бажаним і небажаним, і все це посилює оману. Достатньо одурений, він рухається від помилки до помилки, від нерозуміння до ще більшого нерозуміння.
Васіштха каже:
«Зрозумій, оціни силу нерозуміння: просто забувши про свій власний істинний стан, свідомість страждає й проходить через жахіття та падіння».
Первинна самоідентифікація як основа практики
Іншими словами, наше нерозуміння полягає в тому, що ми вважаємо себе собою. Саме тому, що ми вважаємо себе собою, ми собою і є, а потім у нас уже виникає думка, що, звісно, нам треба звільнятися, досягати просвітлення. І тоді набувають чинності тисячі дій, які нам потрібно виконувати. Усе це відбувається через те, що на найтоншому рівні, у найпершу мить, виникає той факт, що ми вважаємо себе собою.
Тобто якщо ми вважаємо себе собою, то, звісно, нам треба звільнятися, оскільки наш нинішній образ і статус нас зовсім не задовольняють. Але якщо ми не вважаємо себе собою, а вважаємо себе Абсолютом, то виникає цілковито інша ситуація. Входження у присутність в адвайті означає саме помітити, вловити цю найпершу мить ототожнення, тобто хибної оцінки й сприйняття себе як обмеженого собою, і замінити це хибне ототожнення на інше — «Я є Брахман» або «Я є Абсолют». Це означає, що треба всю садхану, усе життя починати будувати саме зі зміни первинної самоідентифікації, і тоді вся практика вибудовується на глибшому рівні.
Це, звісно, не скасовує відносної практики, але змінює ставлення до неї в тому сенсі, що ми від самого початку займаємо позицію перебування на вершині. Є ті, хто успішно вважає себе Абсолютом, є ті, хто менш успішно вважає себе Абсолютом. Тобто за логікою всі монахи, навіть послушники, мають від самого початку тренуватися в тому, щоб вважати себе Абсолютом, проте всім це вдається по-різному.
Хтось вважає себе таким п’ять хвилин на день під час лекції, а потім двадцять чотири години на добу читає таку мантру: «Я обмежена істота, у мене те, я такий».
Хтось вважає себе таким на рівні бачення, підтримує себе на рівні споглядання й починає розкривати в собі притаманні цьому сили, які проявляються як його ясність, творчі здібності, самадхі та інше.
Практика погляду та набуття віри
Проте у вас усіх від самого початку високий потенціал. І, звісно, недостатньо вважати себе Абсолютом на рівні декларації, тобто просто заявити: «Так, я вважаю себе Абсолютом». Скільки не кажи «я — Абсолют», це не допоможе.
Була одна учениця, яка ставила мені запитання про пробудження, а потім дійшла висновку: «Ну, я вже Будда». Я сказав: «Твої проблеми й обмеження після того, як ти це заявиш, не зникнуть. Це правильно з погляду бачення, але неправильно розслаблятися щодо медитації та поведінки».
Вважати себе Абсолютом — це практика погляду (бачення, світогляду), до якої ми звикаємо. Таке вважання стає медитацією, поклонінням, спогляданням, яке поступово вимиває з двоїстого розуму всі наші обмеження й розкриває божественні сили.
І поступово в йогіна має з’явитися віра в погляд. Тобто вважати себе Абсолютом — це погляд, зрозуміти, як робити це неконцептуально, — це істинний, а не інтелектуальний погляд.
Спочатку ми здобуваємо інтелектуальний погляд. Однак інтелектуальний погляд корисний під час написання трактатів і на іспитах, а щодо просвітлення він не здатний привести до звільнення, хоча й дуже важливий для фундаменту. Потім ми повинні пробудитися до неконцептуального погляду «Я є Абсолют» як до усвідомлення на неконцептуальному рівні. Далі ми повинні набути великої впевненості в ньому, віри, постійно на неї спиратися, щоб він почав давати нам духовну силу.
Той, хто робить це старанно, правильно й не відволікаючись, тим і стає. Через деякий час він стає подібним до Брахми (творця всесвіту), або до Вішну (хранителя всесвіту), або до богів і сиддхів, оскільки він стає з ними на одну основу.
