Коментар до тексту «Йога-васішта», глава шоста, історія про царя Сікідваю та Чудалу
Чудала, використовуючи свої магічні здібності, долетіла до гори Мандара. Згори вона побачила свого чоловіка дуже зміненим, тихим і самотнім.
Побоюючись, що Сікідвая знову не зверне уваги на її настанови, вважаючи її нерозумною дівчиною, Чудала перетворилася на молодого аскета й спустилася просто перед своїм чоловіком. Сікідвая побачив молодого аскета й дуже зрадів. Обидва дивилися один на одного в душевному сяйві. Молодий аскет був незрівнянно осяйнішим, тому Сікідвая прийняв його за небесного ангела. Відповідно, він і звернувся до нього з привітанням. Чудала прийняла привітання й зауважила: «Я подорожував по всьому світу, і ніде мене не приймали з такою гостинністю! Приємно бачити твій спокій і твої аскетичні подвиги. Ти вирішив пройти по лезу бритви, відмовившись від свого царства заради життя в лісі».
Сікідвая відповів:
Звісно, ти знаєш усе, сину богів! У мене є прекрасна дружина, яка править моїм царством, і ти дещо нагадуєш її. Прошу, скажи мені, хто ти і чому я завдячую твоїм благословенним прибуттям?
Молодий аскет (Чудала) представився як Кумбха, онук Брахми, і розповів історію про святого мудреця Нараду:
У цьому всесвіті живе святий мудрець Нарада. Одного разу він медитував у печері на березі священного Гангу. Після завершення медитації він почув дзвін дзвіночків на браслетах тих, хто купався в річці. З цікавості він подивився в напрямку звуку й побачив кількох оголених небесних німф, які хлюпалися у воді. Вони були невимовно прекрасні. Його серце відчуло насолоду, а розум миттєво втратив рівновагу під впливом потягу.
Запитання: Сікідвая запитав: «Святий, хоча й був мудрецем, обізнаним у великих науках, і до того ж просвітленим, хоча він був вільний від бажань і прив’язаностей, хоча його свідомість була безмежною, як небо, — скажи мені, як сталося, що він відчув потяг?»
Вчення про природу сприйняття та прив’язаності
Молодий аскет (Чудала) пояснив:
О мудрецю, усі істоти в усіх трьох світах, включно з богами в раю, мають тіла, схильні до впливу протилежних сил. Чи вони нерозумні, чи мудрі, доки вони тілесні, тіло підвладне щастю й нещастю, задоволенню й болю. Насолоджуючись приємними об’єктами, вони відчувають задоволення, а нестатки (такі як голод тощо) завдають болю. Така їхня сутність.
Якщо справжнє й чисте «Я» забуте навіть на секунду, сприймані об’єкти розширюються у сприйнятті розуму. Якщо увага безперервна, цього не трапляється. Як темрява і світло нерозривно пов’язані з ніччю і днем, сприйняття задоволення й болю підтверджує для нерозумного існування тіла. У мудреця ж, навіть якщо задоволення й біль відображаються у свідомості, вони не залишають відбитка. Подібно до кристала, мудра людина відображає об’єкт лише тоді, коли цей об’єкт справді присутній і перебуває поруч. Але на нерозумного об’єкти впливають настільки сильно, що цей вплив не зникає, навіть якщо об’єкта немає поблизу. Ослаблена підвладність об’єктам (прив’язаність до них) — це звільнення, а сильна підвладність (міцна прив’язаність), створювана розумом, — це в’язниця й кайдани.
Чудала каже, що на того, хто не пізнав своєї сутності, об’єкти справляють колосальне враження. Мудрець і нерозумний можуть однаково користуватися об’єктами, іноді зовні вони можуть зовсім не відрізнятися, однак на одного ці об’єкти справляють колосальне враження й змінюють його долю, будучи потужними вторинними причинами, що розгортають його карму. Інший же ставиться до них легко, не звертаючи на них уваги.
Чому така різниця? Тому що в першого немає внутрішнього центру, подібного до магніту, що притягує металеві ошурки. Якщо прани, енергії та вражень трохи більше, то об’єкт стає вагомим. Він має власну гравітацію (силу тяжіння), викривляючи кармічний простір.
Наприклад, у науці досі не з’ясовано, що таке гравітація. Загалом, сили гравітації як такої начебто не існує, тому що сила тяжіння — це просто викривлення простору. Що масивніший об’єкт, то сильніше він притягує що-небудь, то сильніше він викривляє простір. За аналогією з цим, що сильніший кармічний об’єкт, то сильніше він викривляє наш кармічний простір, коли ми з ним стикаємося. Але якщо наше кармічне бачення ґрунтується не на поверховому сприйнятті, а на цьому внутрішньому центрі, то навіть потужний об’єкт не буде здатний викривити наше кармічне бачення. Воно залишиться таким самим, об’єкт не справить на нас жодного враження. Тому що ми зуміємо приборкати енергії цього кармічного об’єкта, перебуваючи в глибокій єдності з цим внутрішнім центром, і наше кармічне бачення не зміниться.
Можна навести такий приклад. Людина, яка перебуває на рівні концепцій, може прочитати якусь книгу. Вона її сильно вразить, людина перебуватиме під враженням від цієї книги, та може навіть змінити все її життя. Потім вона прочитає іншу книгу, яка вразить її ще більше й також змінить її життя. Її життя постійно змінюватиметься залежно від того, яку інформацію вона отримує. Або вона може почути новини із засобів масової інформації, і ці новини також можуть приголомшити її до глибини душі.
Я також переживав подібне, але тільки в дитинстві. Наприклад, коли я читав про мандрівки Амундсена, великого норвезького полярника, я хотів бути полярником і збирався вирушити на Північний полюс; коли я читав про розвідників, то сам збирався стати розвідником; коли читав про космонавтів, у мене навіть не було інших думок, окрім як стати космонавтом. Тобто під час читання відбувалося повне ототожнення.
Так само відбувається повне ототожнення з тією інформацією, з якою ми стикаємося, якщо наша сутність, наше «я» перебуває на тому самому рівні, до якого належать зовнішні об’єкти. Але коли ми утвердилися в недвоїстому усвідомленні, то інформація більше не має над нами влади, вона вже не може нас вразити, змінити наше бачення, лінію життя, вона взагалі не може стати якимось потужним чинником, що змінює нашу долю й руйнує якісь наші основи, тому що ми перебуваємо глибше й тонше.
Наприклад, якщо людина не займається духовною практикою, то під час зустрічі з Дгармою або з практиком основи її життя, її смислові цінності можуть бути приголомшені. Це так, тому що основи її життя побудовані на чомусь поверховому. Але щоб похитнути основи досвідченого практика, потрібно дуже постаратися, тобто цей об’єкт має бути набагато тоншим. А якщо це людина, яка досягла реалізації, або божество, або сиддх, то їх неможливо похитнути, навіть якщо всесвіт розчиниться в пралаї або махапралаї. Це і є здатність до самозвільнення.
Механізм сприйняття і звільнення
Отже, у відповідь на запитання аскет Чудала пояснює:
Причина — у відбитку, що залишається в серці (пам’яті) через тіло, очі тощо. Потім це сприйняття розширює своє охоплення. Коли серце збуджене, пам’ять збуджує індивідуальну свідомість, яка збуджує нервові вузли в тілі. Сприйняття задоволення і сприйняття болю збуджують їх по-різному.
Від задоволення наді насичуються блаженством і наче розквітають. Тобто енергія задоволення — це така енергія, частина якої насичує центральний канал, а інша її частина активує наді. Тому всі живі істоти прагнуть задоволення. У цей час їхні наді розквітають, і вітер входить у сушумну, даруючи підвищене усвідомлення.
Один суфійський містик, його звали, здається, Хафіз, сказав якось такі слова: «Життя — це дуже дорога наречена. Калим (викуп) за неї — це життя». Саме так і живуть усі непробуджені істоти — вони дуже дорого платять за такий спосіб сприйняття світу.
Отже, далі аскет Чудала пояснює цареві Сікідваї:
Якщо індивідуальна свідомість не звертає уваги на збуджені центри, вона звільняється.
Наприклад, у вас активована муладхара-чакра або свадхіштхана-чакра, яка посилає збивальну, збуджену, різку прану. Тут можливі два виходи. Перший — задовольняти бажання, потурати емоціям, клешам, виражати це, і тоді ви входите в неконтрольований кармічний потік, коли ви майже не контролюєте події. Інший — ігнорувати збуджені центри, перебуваючи у присутності, поєднувати цю прану з присутністю й трансформувати її в щось дуже тонке, просвітлене, гармонійне та божественне. Це і є поєднання порожнечі з блаженством — принцип сукха-шуньї, або те, що в йозі називають «махамеланою».
Є ще третій спосіб — придушити енергію, придушити свої енергетичні центри, тобто не працювати з праною, перебувати в стані відстороненості, але такому безживному й безрадісному, як деякі джайнські аскети, яких критикує Раджніш. У вас не буде бажань, але сприйняття прани та зрілості самозвільнення також не буде. Підхід ануттара-тантри набагато зріліший у тому сенсі, що він навчає розуміти вашу енергію, правильно працювати з нею та майстерно сублімувати.
Отже, далі Чудала каже:
Несвобода (сансара) — це не що інше, як ототожнення індивідуальної свідомості із задоволенням і болем, а коли такого ототожнення немає — це звільнення. Індивідуальна свідомість збуджується від самого лише вигляду й передчуття задоволення або болю. Однак якщо вона внаслідок самопізнання зрозуміє, що біль і насолода насправді не існують, тоді вона повернеться до рівноваги.
Таким чином, аскет Чудала пояснював йому природу свідомості.
Продовжуючи історію Наради, він розповів, що, попри те що розум Наради заколивався, тобто в ньому виникла вібрація, він миттєво звільнив цю вібрацію й залишився у присутності. Проте його намір уже породив певну вібрацію. І від цієї вібрації силою думки у прекрасної апсари зародилася дитина.
Нарада дав дитині ім’я і свого часу передав їй найвищу мудрість. Хлопчик ні в чому не поступався батькові. Потім Нарада привів хлопчика до свого батька, Брахми-творця. Брахма благословив хлопчика, якого звали Кумбха. Цей хлопчик, Кумбха, онук Брахми, зараз стоїть перед тобою. Я мандрую світом граючись, бо мені ні від кого нічого не потрібно. Коли я приходжу в цей світ, мої стопи не торкаються землі.
Але насправді це був юнак Чудала, тобто дружина Сікідваї.
Сповідь царя Сікідваї
Кумбха сказав:
Я розповів тобі історію свого життя. Розкажи тепер мені, хто ти й що ти тут робиш? Скільки часу ти тут провів? Розкажи мені, нічого не приховуючи, адже відлюдники говорять лише правду.
Сікідвая відповів:
О сину богів, ти й так знаєш усе, як воно є. Що ще я можу тобі розповісти? Я живу в цьому лісі, бо боюся цього безперервного кола життя і смерті. Хоча ти все це знаєш, я коротко розповім тобі свою історію. Я — цар Сікідвая. Я залишив своє царство. Я боюся цього безперервного кола життя і смерті, де кожен постійно переживає чергування болю й насолоди, життя і смерті. Але, хоча я й блукав усюди та всіляко катував своє тіло, я не знайшов миру та спокою. Мій розум неспокійний. Я не займаюся жодною діяльністю й не шукаю вигоди, я самотній і ні до чого не прив’язаний, але всередині я висушений і нічим не наповнений. Я безперервно практикував усілякі види йоги. Але я лише переходжу від смутку до ще більшого смутку, і навіть нектар перетворюється для мене на отруту.
І тут Сікідвая висловив такий жаль: «Схоже, що я нікчемний практик. Імовірно, у мене немає здібностей до практики».
Настанови про перевагу мудрості над методами
Тоді Чудала в образі аскета сказала:
Одного разу я запитав свого діда, що стоїть вище: практика різних технік чи знання своєї природи? І він мені відповів: «Безсумнівно, пізнання своєї природи є вищим, бо лише через знання можна пізнати те єдине, що існує. З іншого боку, різні практики були описані привабливими словами — це лише ігри та розваги».
Отже, юнак Чудала дав йому настанови мудрості, сказавши, що навіть боги (Брахма та інші) стверджують, що лише знання — понад усе.
У вченні існують метод і мудрість. Багато хто не зовсім розуміє ці поняття. Найголовніше — розкрити (хоча б інтелектуальне, а потім і інтуїтивне) споглядання, розуміння принципу мудрості. Коли у вас є розуміння принципу мудрості, ви без проблем працюєте з методами.
Людина, яка не знає різниці між методом і мудрістю, особливо та, що отримала буддійське виховання в дусі тхеравади, може думати так: «Щоб досягти нірвани, треба концентруватися, медитувати, бути уважним, а навіщо співати, навіщо читати мантри, усе це якісь магічні штуки, трюки, нірвани так не досягти». І вона щиро не розуміє, навіщо потрібна якась зовнішня активність тощо.
Але річ у тім, що погляд ануттара-тантри набагато глибший, адже ануттара-тантра, крім свідомості, працює з енергією, а енергія має справу з відносним виміром. І коли йдеться про енергію та об’єднання споглядальної присутності з енергією, то ви можете виконувати візуалізацію, начитувати мантри, виконувати танці присутності. Ви можете робити все що завгодно, зокрема й працювати, оскільки тепер усе служить вашому просвітленню. І це не буде діянням із нижчих магічних тантр (крія-тантри або чар’я-тантри), де ви здобуваєте здібності начитуванням мантр. Це буде найвищою практикою ануттара-тантри, оскільки присутні споглядання недвоїстості та інтеграція з будь-якими проявами.
Це принциповий момент, саме цим лайя-йога, наприклад, відрізняється від дзену, від шляху буддійської тхеравади. Можна сказати, що на рівні практики свідомості, на рівні мудрості вона загалом не відрізняється (хоча в деталях, звісно, деякі відмінності є), але на рівні методу або підходу вона дуже відрізняється.
Вчення про істинне зречення
Далі Чудала запитує:
Чому ж ти залишаєшся дурнем? Чому ти думаєш, що «це — те», а «це — це», і продовжуєш борсатися в морі тупості? Чому ти не запитуєш: «Хто я?», «Як з’явився цей світ?», «Як він зникає?» Чому б тобі не досягти просвітлення шляхом детального розбору механізмів свободи й несвободи? Чому ти витрачаєш своє життя на марні терзання тіла та інші практики? Лише в товаристві мудреців, служачи їм і запитуючи їх, ти можеш пізнати природу свого Я.
Сікідвая сказав:
Ти розбудив мене, мудрецю. Я відкидаю свою дурість. Ти мій учитель, я твій учень. Прошу тебе, розкрий мені те, що ти знаєш, те саме, пізнавши що, більше не матимеш печалі.
Молодий аскет сказав:
Я розповім тобі, якщо ти здатен слухати, сприймати й дотримуватися моїх слів. Марно давати настанови у відповідь на запитання, якщо співрозмовник не збирається дослухатися, поважати й засвоювати вчення.
Юнак Чудала давав йому різні настанови. Він сказав так:
Після того як ти від усього відвернувся, ти прийшов у цей глухий ліс, однак одна річ залишилася — твоє відчуття его. Якщо серце дає спокій рухам і думкам, воно приходить до розуміння Абсолюту, але тебе досі переслідує думка про відмову від усього, і сама твоя відмова дає поживу его й думці, тому в тебе немає спокою, що виникає від істинного зречення. Той, хто залишив усе, ні про що не турбується. Але якщо гілка дерева хитається від вітру, чи можна назвати її нерухомою?
Ці занепокоєння, або рухи думки, і становлять розум. Якщо думки й надалі перебувають у русі, як можна сказати, що розум від чогось зрікся? Щойно розум збуджується думками, одразу ж виникають три світи, і сансара триває. Поки є думки, немає повної, тотальної відмови від усього. Щойно думки виникають у твоєму серці, твоє зречення покидає твоє серце. Ти сам не збагнув духу зречення і навіть не плекав його повною мірою, тому він тебе покинув. Замість коштовного каменя істинного зречення ти взяв «шматок скла»: зовнішні методи умертвіння плоті, ритуальну практику, начитування мантр тощо.
Мистецтво самозвільнення думок
На що вказав йогин Чудала Сікідваї? Він указав на вміння самозвільняти думки. Тут ідеться про зречення від думок. Під зреченням від думок у практиці ануттара-тантри мається на увазі мистецтво їхнього самозвільнення, розсікання мечем розрізняльного знання.
Можна подумати, що під зреченням від думок мається на увазі майстерне опанування медитації махашанті, тобто медитації зупинення думок і опанування порожнечі. Але насправді мистецтво зупинення думок і перебування в порожнечі без думок сиддхи ніколи не вихваляли як мистецтво повного звільнення.
Безсумнівно, мистецтво зупинення думок — це важлива річ. Але воно завжди слугувало лише підготовкою до проникнення в істинну мудрість і ніколи не вважалося справжнім зреченням від думок.
Справжнім зреченням від думок завжди вважалося мистецтво самозвільнення думок одразу після їхнього виникнення. Це означає, що ви опановуєте не лише спокій, а й рух. Однак у цьому русі думок ви віднаходите такий стан, де думки вивільняються у стані порожнинності. І такий стан на порядок перевершує реалізацію того, хто просто навчився зупиняти думки й входити в дх'яну.
Справжня практика самозвільнення думок
Мистецтво дх'яни у стані зупинених думок називають іграми для добре підготовлених практиків, але лише іграми, тобто підготовкою до справжньої практики. А справжня практика ануттара-тантри починається, коли ми опановуємо мистецтво самозвільнення думок у той час, коли вони рухаються. Саме на цю помилку й указав аскет Чудала.
Далі він розповів про деякі хибні погляди Сікідваї:
«Ти починаєш цінувати скло через власну оману, не бачачи коштовного каміння; ти підмінив безумовну й ні від чого не залежну нескінченну свідомість безглуздими катуваннями плоті, а плоть має початок і кінець. І ти не можеш віддаватися цьому вічно. Той, хто відкидає нескінченне щастя, до якого так легко дістатися, і натомість женеться за неможливим, безсумнівно, є дурнем. Він іде шляхом саморуйнування. Так само й ти потрапив у пастку усамітненого життя в лісі, забувши підтримувати дух повного зречення від усього. Хоч ти й відмовився від свого королівства, але знову опинився в полоні того, що називається аскетичним життям. Тепер ти ще більше, ніж раніше, переймаєшся холодом, спекою, вітром і подібними речами, і вони так само зв'язують тебе, як твої сансарні прив'язаності. Через дурість думаючи, що володієш філософським каменем, ти не володієш навіть уламком цього філософського каменя».
Отже, він сказав: «Коли ти пішов у ліс, ти не зруйнував свого ототожнення з розумом. Це була твоя помилка. Нерозуміння виникло знову, і воно знову впіймало тебе в пастку».
Потім він сказав:
«О царю, чому ти не слухав мудрих слів своєї дружини Чудали, яка справді знає істину? Вона — одна з найкращих знавців природи єдиної свідомості, і її вчинки не суперечать її словам. Усе, що вона говорить, — істина, яку варто випробувати на практиці. Але навіть якщо ти раніше її не слухав, чому ти насправді не зрікся всього?»
Сікідвая сказав:
«Я залишив королівство, палац, усю країну й дружину. Чому ж ти вважаєш, що я залишив не все?»
Молодий аскет (Чудала) сказав:
«Багатство, дружина, палац, королівство, земля, королівська парасоля та всі твої родичі — усе це зовсім не твоє, о царю, і відмова від них не є відмовою від усього! Є ще дещо, що здається твоїм і від чого ти не відмовився, хоча саме це і є найкращим у зреченні. Зречися цього повністю, без жодного залишку, і ти здобудеш свободу від нещасть».
Пошук істинного зречення
Сікідвая сказав:
«Якщо все королівство з усім його вмістом не моє, тоді я зрікаюся цього лісу й усього, що в ньому є».
Сказавши це, Сікідвая подумки зрікся лісу.
У відповідь на слова аскета про те, що всі ці речі й так не його, а тому немає сенсу зрікатися їх, Сікідвая сказав:
«Гаразд, тоді ця вбога хатина зараз для мене — усе, вона моя. Я залишаю і її. Тепер я напевно зрікся всього!»
Молодий аскет (Чудала) сказав:
«Однак і це не твоє. Як же ти від цього зрікся? Як і раніше, залишається дещо, від чого ти не зрікся, але що становить найкраще у зреченні. Відмовившись від цього, ти здобудеш свободу від нещасть».
Сікідвая сказав:
«Якщо й це не моє, тоді я зрікаюся своєї палиці, шкур тощо».
Сказавши це, він схопився зі свого місця. Поки молодий аскет спокійно спостерігав за цим, Сікідвая зібрав усе, що мав, і розпалив величезне багаття. Він викинув свої чотки зі словами: «Я вільний від омани, що повторення мантр святе, і більше не потребую чоток». Він спалив тигрову шкуру, на якій медитував. Він кинув у вогонь свій горщик для води.
Він сказав собі: «Я зрікаюся всього того, чого слід зректися раз і назавжди, інакше воно знову набуде сили. Раз і назавжди я кидаю все у вогонь».
Вирішивши так, Сікідвая зібрав усе, що в нього залишалося, і спалив.
Потім Сікідвая підпалив свою раніше збудовану хатину. Потім він зібрав рештки того, що в нього залишалося, і спалив також їх. Він спалив усе, включно з власним одягом. Налякані, навіть тварини розбіглися від вогню.
Сікідвая сказав молодому аскету:
«Пробуджений тобою, о сину богів, я відмовився від усіх концепцій, яких дотримувався так довго. Тепер я твердо осягнув чисте й благословенне знання. Від усього, що могло б стати причиною прив’язаностей, мій розум відвертається і залишається в рівновазі. Я зрікся всього. Я вільний від усіх пут. Я в цілковитому мирі із самим собою. Я переможець. Повітря — мій одяг, простір — моє житло, і я сам подібний до порожнечі. Чи є щось за межами цього зречення, о сину богів?»
Молодий аскет (Чудала) сказав:
«Ти зрікся не всього, о царю. Тому припини клеїти дурня й поводитися так, ніби ти насолоджуєшся блаженством найвищого зречення! Як і раніше, у тебе є дещо, від чого ти не відмовився, але що є найкращою частиною зречення. Лише коли й це буде відкинуто без сліду, ти досягнеш найвищого стану, вільного від нещасть».
Це дуже важливий момент. Навіть у практиків, які відмовляються від багатьох речей, у душі залишається багато такого, від чого вони не відмовляються. Над цим також слід замислитися кожному. Але саме від того, наскільки ми можемо в душі відмовитися від цих речей, залежить дуже багато — залежить сама сутність реалізації.
Зречення тіла й відкриття істинного зречення
Після деяких роздумів Сікідвая сказав:
«Залишилося лише одне, о сину богів, — ось це тіло, притулок для отруйних змій органів чуття, яке складається з крові, плоті тощо. Я відмовляюся і від нього та знищу його, щоб досягти повного зречення».
Коли він збирався здійснити своє рішення й стрибнути у вогонь, молодий аскет сказав:
«О царю, чому ж ти хочеш знищити це невинне тіло? Облиш своє роздратування, це аскетичне тіло інертне й не має інтелекту. Воно не має жодного стосунку до того, ким ти є. Тому не намагайся його знищити. Це тіло залишається таким, яким воно є, — інертним і тупим. Інші тіла й енергії спонукають його до дії. Тіло не відповідальне за відчуття задоволення й болю. Ба більше, знищення тіла — це зовсім не тотальне зречення. Навпаки, ти викидаєш те, що може допомогти у зреченні! Якщо ти здатен зректися того, що діє через тіло, того, що змушує це тіло рухатися, тоді ти повністю зречешся всіх гріхів і спокус і досягнеш повного зречення. Якщо ти відмовишся від цього, це буде зреченням від усього, зокрема й від тіла. Якщо ні, гріхи й спокуси будуть переможені лише на певний час, а потім знову наберуть сили. Лише це і є повне зречення — зречення від того, що є всім, від того, що є єдиною причиною всього тут і в чому міститься все довкола».
Сікідвая почав благати:
«О мудрецю, будь ласка, скажи мені, що ж це таке, від чого треба зректися?»
Молодий аскет сказав:
«О царю! Це твій розум, який не є ані інертним, ані неінертним і перебуває в незнанні, яке є «всім». Розум — це хибне знання, це людська істота, це світ, це все. Це зерно, з якого проростають царство, тіло, дружина й усе інше. Лише коли зреклися цього зерна, це є повним зреченням від того, що є в теперішньому і навіть у майбутньому!
Усе це — добре й погане, царство й ліс — завдає страждань тому, хто перебуває під впливом розуму, і дарує величезну насолоду тому, хто живе у стані не-розуму. Як дерево хитається під поривами вітру, так і тіло хитається під поривами думок. Усе, що переживають істоти (старість, смерть, народження тощо), зокрема й непохитність мудреців, — усе це лише модифікації розуму. Цей розум називають по-різному — его, душа, космос тощо. Полишення цього і є тотальним зреченням від усього. Щойно зрікаєшся цього, відкривається істина. Усі концепції єдності й різноманіття тут закінчуються. Залишається спокій.
З іншого боку, зрікаючись того, що не є твоїм, ти створюєш поділ усередині себе. Якщо зрікаєшся всього, то все існує в порожнечі єдиної нескінченної свідомості. Перебуваючи в цьому стані повного зречення, немов олійна лампа без олії, ти сяєш найвищим світлом, як палаюча лампа. Навіть після відмови від царства ти існуєш. Так само, коли ти відмовляєшся від его/розуму, ця нескінченна свідомість існуватиме. Хоча ти все спалив у цьому величезному багатті, ти ніяк не змінився. Коли ти відмовишся і від его/розуму, також не станеться жодних змін. Той, хто відмовився від усього, не боїться старості, смерті й катаклізмів життя. Лише це і є нескінченне блаженство. Усе інше — жахливі страждання. ОМ! Прийми цю істину й роби, що хочеш. Найвища істина пізнання своєї природи — у повному зреченні, так само як коштовності зберігаються в цілковитій порожнечі горщика. Завдяки повному зреченню від усього Будда досяг стану, вищого за сумніви й проблеми. Тому, о царю, відмовившись від усього, залишайся в тій формі й у тому стані, в якому ти себе виявиш. Відмовся навіть від концепції «я відмовився від усього» й залишайся у стані найвищого спокою».
Доки в людині росте егоїстичне зерно індивідуального життя, це зерно даватиме плоди, але коли завдяки бездоганному розумінню, самозвільненню й самовідданості це зерно розсікається, воно перестає плодоносити й більше не дає жодних інших плодів, окрім просвітлення.
Перебування в дзеркалі розуму
Що означає відсутність зречення? Відсутність зречення означає, що людина, не маючи здатності або не розуміючи, як перебувати в дзеркалі, перебуває у відображеннях, тобто в різноманітних власних внутрішніх станах, які постійно породжують у ній різні тенденції.
Навпаки, коли йогін перебуває в яскравому й пробудженому дзеркалі розуму, у нього виникає справжній дух істинного зречення. Він більше не ототожнює себе з жодним із відображень.
Іноді людина думає: «Якщо я багато практикуватиму, виконуватиму пранаями або практикуватиму в ретриті, у мене буде дуже багато енергії, дуже великі здібності».
Насправді багато залежить від того, у якому стані розуму ти перебуваєш у повсякденному житті: чи перебуваєш ти щодня у стані дзеркала, чи втрачаєш його, не перебуваєш у стані зречення. Коли є дух зречення і звільнення, у вас накопичується величезна енергія. І ця енергія безперервно вас живить. Саме завдяки цій енергії ви можете розв’язувати й усувати ті перешкоди, обмеження та карми, які існують.
Істинний йогін живе Богом і тільки Богом. Завдяки цьому він розвиває велике зречення.
Унаслідок такого зречення в нього спочатку виникає віра в цей стан, а потім відданість йому. А відданість зрештою сягає великої відданості й стає безперервною самовіддачею. Коли самовіддача спопеляє всі карми, вона перетворюється на самоусвідомлення.
Наприклад, коли людина зазнає якихось труднощів у духовній практиці, то це відбувається не тому, що труднощі реально існують. Я кажу їй: «Погляньмо в корінь проблеми, не розбиратимемо подробиці цих труднощів, адже проблема просто в тому, що ти не перебуваєш в екстазі від любові до Бога. Щойно ти зможеш у ньому перебувати, то, поглянувши на свої проблеми очима цього стану, побачиш, що їх не існує. І доки ти не розв’яжеш цю проблему в корені, усі інші проблеми постійно дошкулятимуть тобі. Ти розв’язуватимеш їх, але вони повертатимуться знову».
Це не означає, що всі проблеми розв’яжуться, наче за помахом чарівної палички. Але можна точно гарантувати, що вони зникнуть для вас на рівні стану розуму, у душі.
Був один тибетський учитель, який читав лекції. І він читав їх дуже докладно й ретельно, описуючи за давніми текстами стани пекла, карми, страждання живих істот тощо. Іноді лекції починалися о дев’ятій, а закінчувалися о четвертій-п’ятій ранку, триваючи багато годин. І ті учні-миряни, які їх слухали, були просто в шаленому стані. Вони думали: «Як же можна так довго читати ці лекції?!» Навіть просто сидіти на підлозі стільки часу було справжнім випробуванням. Але потім вони зрозуміли, що насправді це не лекції, а справжня практика перевертання свідомості та зречення від того, чим вони були. Багато хто отримував від цих лекцій величезну користь саме тому, що вони проводилися в такий спосіб.
Так само, коли ми правильно ставимося до Дхарми й здатні впустити її у своє життя, щоб вона дала нам змогу зректися всього, ця Дхарма дарує нам усе, що можливо.
Три коштовності
Що означає мантра Прихистку?
Вона означає: «Я знаходжу Прихисток у духовному вчителеві» — «Намо Гуру Дева».
Гуру з відносного погляду — це майстер, з яким ви вступаєте в духовний контакт через лінію передачі. Також це сама лінія передачі. Зрештою виявляється, що гуру — це ви самі, це ваше вище «Я», яке ви відкриваєте.
Дхарма — це вчення, завдяки якому ви розвиваєтеся. На тоншому рівні — це ваша осягаюча ясність, інтуїтивна свідомість, яка осягає Брахмана.
Сангха — це самайні брати й сестри в Дхармі, з якими ви поділяєте шлях. Зрештою, це лінія передачі, усі святі, пробуджені, ріші та сіддхи, а також вимір чистого бачення, перетворений у вашій недвоїстій свідомості.
Тобто розуміння Трьох коштовностей, або Трьох скарбів, коли ми приймаємо Прихисток, розкривається перед нами дедалі глибше.
Коли ми приймаємо Прихисток, що це взагалі означає? Дуже важливо не формально повторювати якісь санскритські магічні фрази, вважаючи себе великим магом, а розуміти сенс того, що ти робиш. Це дуже важливо.
Сенс Прихистку
У чому полягає сенс Прихистку?
Прихисток означає, що ми намагаємося віднайти зв’язок, установити контакт із чимось, намагаємося спрямувати смислотворчий вектор нашого життя в якийсь певний конкретний бік.
Ми не стільки знаходимо Прихисток, скільки змінюємо його, адже навіть зараз ми вже маємо прихисток, але це прихисток в ілюзіях. Кожен із нас, перш ніж знайшов Прихисток у Трьох коштовностях, у вченні, у духовному вчителеві, у шляху, уже мав безліч прихистків. Кожен це розуміє. Це може бути прихисток у мирських цілях, у власному его, у роботі, у своїх надіях і планах, тобто прихисток у певній психічній ілюзії.
Коли ми приймаємо Прихисток, це означає, що ми намагаємося знайти новий прихисток у чомусь глибшому, спрямувати сенс нашого життя на щось дуже важливе. Тому набуття Прихистку, на мій погляд, — це дуже важлива дата в житті. Це навіть важливіше, ніж день народження, оскільки в момент прийняття Прихистку ми спрямовуємо певний вектор нашого життя на новий шлях, який обираємо.
Дехто навіть каже так: «Прихисток одразу знімає тридцять відсотків прарабдха-карми, а духовне ім’я — п’ятдесят». Я чув таке, хоча не знаю, як усе це можна підрахувати, адже кожна людина унікальна. Усе-таки це залежить не від формального акту, а від того, що відбувається у вашому серці, у душі. Найголовніший Прихисток, як і духовне ім’я, приймається в серці. Тому, коли ми повторюємо мантру Прихистку, ми немовби підтверджуємо наш певний вибір, підтверджуємо, що втомилися шукати прихистку в ілюзіях і власних обмеженнях, що хочемо прийняти прихисток у чомусь реальному — духовному шляху, який веде до пробудження. У цьому сенс цієї формули.
