Коментар до тексту «Йога Васіштха», розділ 6.11
Історія про Сікідваю і Чудалу. У тексті «Йога Васіштха» є розділ, який називається «Історія про Сікідваю і Чудалу». У ньому розповідається про царя, який правив царством Малва в давні часи. Цей цар був вельми благородним і мав усі ознаки королівської величі. Він рано втратив батька, але з молодого віку зміг утвердити свою незалежність і правити королівством за допомогою міністрів.
Коли він подорослішав, його представили принцесі з царства Саурастра. Цю принцесу звали Чудала. Коли вони одружилися, вони дуже любили одне одного. У них були спільні інтереси, вони разом розважалися в садах, і говориться, що кожен розквітав у серці іншого, ніби сам Вішну зі своєю дружиною Лакшмі спустився на Землю. Так минуло багато років, а в їхньому житті не було жодного неприємного моменту.
Але одного разу вони почали розмірковувати: «Чи є щось постійне в нашому світі? Оскільки світ непостійний, усе змінюється, і ми смертні». Вони дійшли висновку, що лише самоусвідомлення і практика дають можливість подолати страждання, тому почали дедалі більше присвячувати себе духовній практиці. Вони отримували настанови від мудреців, а потім разом вивчали священні тексти.
Просвітлення цариці Чудали
Цариця дуже часто розмірковувала над природою свідомості:
«Я кажу «я», а що є це «я»? Звідки виникло невідання, як виникає омана, чому я усвідомлюю себе як тіло, але не усвідомлюю себе як Абсолют?»
Вона займалася медитацією розототожнення з тілом і пошуком Абсолюту. Дуже старанно займаючись такою джняна-йогою, вона одного разу прийшла до розуміння себе як чистої, вищої Свідомості, яка немов вливає себе в індивідуальну особистість. Вона усвідомила, що суб’єкт і об’єкт є нереальними речами, і зрештою досягла просвітлення. Це переживання було настільки сильним, що вона відчувала величезну радість, і одного разу вона вигукнула:
«Зрештою, я досягла того, чого варто досягти. Тепер це неможливо втратити. Розум, почуття — усе це лише відображення Свідомості. Вони нереальні, і все залежить від Свідомості. Існує тільки ця вища Свідомість. Цю Свідомість називають по-різному: Брахман, вище «Я». У ній немає поділу на суб’єкт, об’єкт і їхні взаємовідносини».
Перебуваючи у великому почутті радості й блаженства, вона співала пісню:
«Я є чиста Свідомість, всюдисуща і позбавлена почуття его. Для цієї Свідомості не існує ні народження, ні смерті. Її неможливо зруйнувати, тому що вона подібна до простору. Також її не можна ні розрізати, ні спалити, оскільки це чисте світло усвідомлення, без жодних дефектів».
Вона співала:
«Я вільна від усіх оман, я перебуваю в непохитному спокої. Усі демони, боги й різноманітні істоти, по суті, не є створеними, оскільки вони невідмінні від Свідомості. Усі зовнішні форми ілюзорні, як глиняні солдатики є насамперед глиною, а не солдатами. Я залишаюся в нірвані, без найменшого хвилювання думки, усвідомивши, що все існуюче є чистою моєю свідомістю. Немає ні «цього», ні «мене», ні «іншого».
Усвідомивши це, Чудала утвердилася в просвітленні. День за днем цариця ставала дедалі більше зануреною в себе, дедалі більше насолоджуючись блаженством цього стану. У неї зникли всі мирські прив’язаності й бажання. Вона ні від чого не відмовлялася, але ні до чого й не прагнула у зовнішньому, відкривши цей простір. Вона була цілковито вільною і природною у своїй поведінці, спонтанною у своїх діях. Усі її сумніви припинилися, оскільки вона перетнула океан існування й утвердилася в незрівнянному стані, який дедалі більше й більше зростав.
Бачачи те, як вона сяє, наскільки вона умиротворена, її чоловік Сікідвая запитав:
«Ти сяєш так незвично. Схоже, ти здобула нову молодість. У тебе немає жодних бажань, ти сповнена блаженства. Скажи, що з тобою сталося? Ти, мабуть, досягла чогось такого, чого дуже важко досягти?»
Чудала відповіла:
«Хоча я досягла порожнечі, я її залишила й прийняла якусь форму. Я перебуваю в істині, а не в омані зовнішніх ілюзій, тому я сяю. Я насолоджуюся задоволеннями, але водночас я ними не насолоджуюся. Я не піддаюся ні радості, ні обуренню, тому я сяю. Навіть коли я в прекрасному саду, я залишаюся утвердженою у своєму усвідомленні, а не в насолоді задоволеннями. Я володію всім всесвітом, тому я сяю. Я є ТЕ, але в істинному сенсі мене насправді немає, тому я є і не є одночасно. Я є все, але я також і ніщо, тому я сяю. Я задоволена тим, що трапляється без зусиль, тому я сяю. І все, що я бачу цими очима, відчуваю цими почуттями, насправді я не бачу, я переживаю це лише як єдність».
Цар Сікідвая був не в змозі зрозуміти слова цариці, він посміявся з них і сказав:
«Ти просто як дитина — белькочеш, сама не розумієш що. Залишивши щось заради нічого, ти і те, і ніщо... Що це взагалі? Це якась маячня, а не вчення».
І він дуже недовірливо поставився до слів Чудали:
«Ти кажеш: “я не є тілом і при цьому я не є ще чимось іншим”, “я є все і я — ніщо”, “я не бачу те, що я бачу” і “я бачу щось інше”. Та це якась маячня! Не бери до голови, продовжуй насолоджуватися царським життям і всім тим, що тобі дано, а я допомагатиму тобі в цьому».
Такою була реакція Сікідваї на її слова.
Сказавши це, цар пішов у своїх справах, а Чудала подумала:
«Шкода, що він не може зрозуміти мій стан свідомості».
Набуття сиддхі та відхід царя до лісу
Через деякий час вона набула сиддхі пересування у просторі, виконуючи практику керування пранами (життєвим вітром), тобто здатність підніматися й ширяти у просторі. Займаючись керуванням вітром, пранаямами та роботою з чакрами, їй вдалося досягти дуже високого контролю вітру, тому вона таємно й невидимо для царя продовжувала свою садхану. І, хоча цар теж продовжував практику, він зовсім не розумів рівня своєї дружини.
Наприклад, якщо йогін може піднімати енергію кундаліні й за допомогою практик утримувати її вище маківки на відстані двадцять пальців, він може переживати різні досвіди, переміщувати своє тонке тіло в тіло іншого, вводити його в самадхі, ширяти у просторі. Усе це практика шакті-янтри, пов’язана з керуванням вітрами та каналами. Коли йогін доводить до досконалості свою практику, він може успішно керувати своєю енергією, якщо в нього немає перешкод. Зазвичай усі говорять про підняття енергії до маківки, але вище маківки є ще один центр — центр астрального тіла, і надприродні сили переважно пов’язані з входженням прани саме в цей центр вище маківки.
Чудала також набула здатності робити своє тіло крихітним або величезним, керуючи вітром за допомогою анахата-чакри.
Коли людина досягає контролю вітру, вона може розкладати своє тіло на атоми аж до стану тонкого вітру, а потім збирати його заново. Вона ніби спалює його за допомогою тонкого вогню, що виникає в анахата-чакрі, а потім, коли забажає, знову поєднує свідомість із землею та водою, набуваючи фізичної форми.
І всього цього вдалося досягти цариці Чудалі, продовжуючи свою практику. Іноді вона входила в самадхі так, що її тіло було немов колода, у неї зупинялося дихання, а сама вона перебувала в дуже глибокому вимірі нірвани. Іноді вона подорожувала небом, океанами, блукала землею, не покидаючи при цьому замку свого чоловіка. Вона також могла легко перенести свідомість у будь-який предмет: дерево, камінь, гору, траву. Іноді вона відвідувала небесні палаци, спілкуючись із богами або просвітленими мудрецями.
І хоча вона якось намагалася допомогти чоловікові, щоб він досяг просвітлення, усе це було марно. Він і далі сміявся з її дурості, і Чудала вирішила не показувати свої здібності перед ним, вважаючи марним, доки свідомість не дозріла, «метати бісер перед свинями».
Принцип самаї
Зазвичай у тантричній практиці ми говоримо про принцип самаї. Це не те, що ми зверхньо вважаємо, мовляв, марно тут перед вами «метати бісер». Принцип самаї означає, що ми, звісно, повинні поважати всіх живих істот, незалежно від їхнього духовного рівня. Однак принцип самаї означає, що ми говоримо про тонкі аспекти вчення лише в тому разі, якщо людина має готову свідомість, якщо вона позитивна, відкрита і священно до нього ставиться, з повною повагою. Для того щоб увійти в передачу вчення, звісно, учень зароджує в собі такий стан самайного зв’язку, тому що якщо стан самайного зв’язку не зароджений, то вчення «падає» на непідготовлений ґрунт.
Самайний зв’язок передбачає, що в нас є щирість, позитивність, довіра, відкритість, чисте бачення і велика повага до того вчення, якого ми дотримуємося, до своїх супутників, з якими ми практикуємо (самайних братів і сестер), до духовного вчителя і лінії передачі. Тобто ми дуже серйозно і шанобливо ставимося до того, чого дотримуємося, оскільки від того, які зв’язки ми побудуємо, залежить ні більше, ні менше, а наше життя, наша доля на багато років і навіть життів уперед. Самайний зв’язок – це така річ, з якою не жартують, тобто до неї ставляться дуже глибоко, дуже серйозно. У давнину святі, перш ніж передати якесь глибоке вчення, завжди перевіряли учня на здатність дотримуватися самайного зв’язку. Якщо ж самайний зв’язок не може відбутися, то, звісно, і передача вчення не може відбутися.
Отже, цар Сікідвая був поглинутий ілюзіями, але зрештою він опинився в глибокій депресії, яку ніщо не могло розігнати. Він почав шукати самотності й виконував свої обов’язки формально. Він почав виконувати різні аскетичні практики, караючи себе і своє тіло; роздавав багато майна у вигляді пожертв, але від цього йому легше не ставало.
Після довгих роздумів він сказав Чудалі:
«Довгий час я насолоджувався правлінням і втіхами царського життя, але я хочу стати аскетом і піти в ліс».
Чудала сказала:
«Життя в лісі підходить людині в старому віці, а не чоловікові твого віку. У твоєму віці найбільше підходить інше життя. Коли ми постаріємо, ми обоє покинемо це життя і підемо в ліс!»
Вона все-таки розраховувала на те, що їй вдасться просвітлити розум чоловіка.
Але Сікідвая наполягав і сказав:
«Будь ласка, не вставляй мені палиці в колеса. Ти ще дитина і не повинна мені вказувати. Тож залишайся тут і керуй царством, а я піду шляхом просвітлення».
Чудала подумала і сказала:
«Ти хочеш залишити свого слона вдома і йти на його пошуки в ліс... Але раз ти хочеш, то йди».
Аскетичне життя Сікідваї
Цар покинув свій замок під приводом огляду міста, і він пішов дуже далеко від міста в ліс, на гору Мандара. Там він спорудив собі хатину, зібрав усе, що вважав необхідним для аскетичного життя: бамбукову палицю, тарілку для їжі, посудину для води, тацю для квітів (для ритуалів), чотки, трохи одягу і тигрову шкуру, на яку можна було б сісти й медитувати.
Зазвичай тантричні йоги використовували шкуру оленя, шкуру тигра або траву куша, яка має магічну силу під час практики.
Сікідвая проводив увесь свій час у повторенні мантр і в ритуальних підношеннях, також він постився і жив дуже аскетично у своїй хатинці. Так він прожив дуже довго, навіть не згадуючи про своє царство, у надії досягти просвітлення.
Чудала оголосила придворним, що цар поїхав у «тривале відрядження» до іншої держави, і правила державою сама. Але одного разу через вісімнадцять років вона вирішила подивитися, як у царя йдуть справи. Чудала побачила, що свідомість її чоловіка вже дозріла для того, щоб передати йому дхарму.
Зустріч із молодим аскетом
Вона покинула вночі свій палац і полетіла, використовуючи свої магічні сили, туди, де мешкав її чоловік. Вона долетіла до гори Мандара і побачила свого чоловіка сильно зміненим: схудлим, почорнілим від аскетичної практики, виснаженим, тихим, самотнім, таким, що перебував у розпачі, тому що його практика не дала жодних плодів.
Тоді Чудала подумала:
«Так, ось вони – плоди дурості! Тільки дурні доходять до такого стану, в якому зараз цар. Своїми оманами він сам загнав себе в таке становище. Може, я йому зараз допоможу досягти просвітлення?»
Вона подумала, що якщо вона прийде до нього у своєму образі, то він її не сприйме. Тоді вона створила інше ілюзорне тіло й проявилася перед ним в образі молодого аскета, спустившись прямо перед своїм чоловіком. Сікідвая прийняв його за небесного ангела й дуже сердечно привітав.
Чудала у формі молодого аскета сказала:
«Я син мудреця Наради. Мудрець Нарада якось побачив одну з оголених небесних німф і проявив тонке бажання. Від сили його розуму й енергії цієї німфи народився я».
Сікідвая повірив у це й попросив настанов у цього аскета. Він сказав:
«Сину богів, ти й так знаєш усе, що є. Я – цар Сікідвая, я залишив своє царство. Я боюся цього безперервного кола життя і смерті, де кожен постійно переживає чергування болю й насолоди, життя і смерті. Хоча я катував своє тіло, блукав усюди й займався практикою, я так і не досяг просвітлення, не знайшов щастя й самадхі. Мій ум і досі неспокійний, я хоч і не шукаю вигоди й ні до чого не прив’язаний, але всередині я також не наповнений, оскільки ще не здобув просвітлення. Я дуже інтенсивно займався всілякими йогами без перерви багато років, але я відчуваю й отримую лише один смуток».
Настанови про знання і практику
Чудала у формі молодого аскета сказала йому:
«Я отримував настанови у багатьох мудреців. І ті мудреці, з якими я спілкувався, передали мені знання. Я запитував їх: «Що вище – практика технік чи знання своєї природи?» Вони відповідали: «Безсумнівно, пізнання своєї природи вище, бо тільки через це можна пізнати те, що єдине існує. З іншого боку, різні практики, які описані, корисні, проте вони не замінять пізнання істинної природи. Якщо немає знання, звісно, корисно виконувати практики. Це так само, як якщо немає доброго одягу, то потрібно вдягати той одяг, який трапиться».
І далі Чудала продовжувала давати такі настанови:
«Ні обмеження, ні его, ніщо не є реальним. Дурні просто потрапляють у пастку результатів своїх дій через тенденції, які є в їхньому умі. Коли від тенденцій відмовляються, дія стає недіянням, незалежно від того, добра вона чи погана. Навіть боги (Брахма та інші) заявляють, що тільки знання понад усе. Чому ж ти залишаєшся дурнем? Чому ти думаєш, що «це – те», а «це – це», і продовжуєш борсатися в морі дурості? Чому не запитуєш «хто я?», «як з’явився цей світ?», «як він зникає?». Чому б тобі не досягти просвітлення, розібравши принцип механізмів зв’язаності й звільнення? Чому ти витрачаєш своє життя на марні терзання тіла й усі ці ритуальні практики, коли вони не приносять тобі користі? Тільки в товаристві мудреців, служачи їм і запитуючи їх, ти можеш пізнати природу свого «Я».
Шастри говорять, що найголовнішим принципом для досягнення просвітлення є товариство мудреців або людей, які пізнали. Що означає товариство мудреців? З нашої точки зору – це означає здобути стан передачі, здобути правильне спілкування. Перебуваючи у власних обмеженнях, за ці обмеження дуже складно вийти, але якщо ми торкаємося свідомості, що перевершує нас, то ми починаємо бачити ті обмеження, в яких перебуваємо.
І Сікідвая сказав:
«Так, мудрецю, ти мене розбудив! Я хочу покинути свою дурість і приймаю тебе як учителя. Будь ласка, відкрий мені те, що ти знаєш».
Молодий аскет сказав:
«Якщо ти будеш у стані слухати й слідувати моїм словам, то я відкрию тобі вчення, оскільки якщо співрозмовник не збирається дослухатися, поважати й вбирати вчення, усе це марно».
Це і є принцип самаї.
Одного разу до якогось учителя прийшов учень і сказав: «Будь ласка, вкажи мені шлях, дай мені настанову». Учитель запитав: «Ти будеш дотримуватися моїх настанов?» Учень сказав: «Так, буду». Тоді учитель сказав: «Ну, давай перевіримо, чи здатен ти їх дотримуватися. Ось тобі печера, оселяйся в ній і три роки займайся концентрацією, а потім поговоримо про настанови».
Методи навчання давнини були іншими, іноді учні долали дуже багато різних труднощів, щоб отримати вчення. Вчення було не так легко отримати. Зараз ми можемо знайти в інтернеті якийсь текст і почитати його, але раніше все це було не так. І ось така ситуація була цілком поширеною. Цей підхід виправдовував себе, тому що в процесі такої попередньої підготовки учень виробляв у собі необхідні якості, готуючи себе до ще вищого рівня.
Отже, Чудала, бачачи бажання Сікідваї отримувати вчення, почала давати йому настанови.
Вона сказала:
«Ти відвернувся від усього, прийшов у цей глухий ліс. Однак у тебе залишилася певна річ, яку ти так і не залишив, – це твоє почуття его. Коли серце залишає в спокої ум і рухи думки, воно приходить до розуміння Абсолюту. Але тебе й досі переслідують думки про відмову, і сама відмова живить твоє его, тому в тебе немає спокою, у тебе не виникає справжньої відмови. Такі занепокоєння і рухи думки наповнюють твій ум, тому ти не знаходиш щастя. Якщо думки, як і раніше, перебувають у русі, і ти з ними ототожнений, як можна сказати, що ти від чогось відрікся? В умі, збудженому думками, тут же виникають усі три світи. І доки є такий рух думок і ототожнення з ними, немає жодної відмови, немає жодного зречення. Щойно в тебе в серці виникають думки, зречення покидає твоє серце».
Далі молодий аскет сказав:
«Тобі потрібно повністю відректися від усього. Чому ти не слухав слів своєї дружини Чудали, яка знає істину? Чому ти справді не відрікся від усього?»
Сікідвая почав заперечувати:
«Ні, я відрікся, я залишив царство, палац, усю країну і дружину. Чому ти думаєш, що я не залишив усе?»
Аскет почав говорити:
«Багатство, дружина, палац, королівство, земля, знаки царської влади, усі твої родичі – усе це не твоє, царю. Відмова від них, насправді, не є відмовою!»
Цар був в ілюзії володіння. Він вважав, що щось йому належить. Але якщо ми глибше зрозуміємо наше становище в цьому світі, то побачимо, що насправді нам належить не так уже й багато. Серйозно заявляти, ніби я від чогось відрікся, подібно до того, якби ви заявили: «Я вирішив відректися від американського національного банку». Щоб по-справжньому відрікатися від чогось, потрібно цим володіти. Але ми насправді не володіємо навіть власним тілом, радше ми маємо його в оренді, тому що володіння передбачає повний контроль над ним. А хто може контролювати своє тіло? Коли воно хоче їсти, воно змушене їсти. Коли воно хоче спати, воно змушене спати. Коли воно хворіє, воно хворіє, а коли воно вмирає, це складно зупинити, майже неможливо. Тому володіння нами чим-небудь у цьому світі – це поняття дуже умовне.
І Чудала вказала Сікідваї на це. Вона сказала:
«Але є ще те, що здається твоїм і від чого ти не відмовився».
Сікідвая сказав:
«Гаразд, нехай царство й інше не моє, тоді я відрікаюся від цього лісу і від усього, що є в ньому».
Так Сікідвая подумки відрікся від лісу, до якого в нього була тонка прив’язаність.
Тоді аскет сказав, що й ліс теж не його, тому немає сенсу від нього відрікатися.
Сікідвая сказав:
«Ось ця хатина зараз моя, я її теж залишаю».
На що Чудала сказав:
«Це теж не твоє. Як і раніше, залишається щось, від чого ти не відрікся, що становить найголовніше в принципі зречення. Відмовившись від цього, ти здобудеш свободу».
Сікідвая сказав:
«Гаразд, якщо й це не моє, я відрікаюся від мого посоха, від моїх шкур, чоток, узагалі від усього, що є».
Сказавши так, він схопився зі свого місця, зібрав усе, що в нього було, і розвів величезне багаття. Він кинув туди свої чотки, спалив свою тигрову шкуру, на якій займався медитаціями, спалив свій горщик для води (у нього було небагато майна: горщик для води, посох і тигрова шкура).
Він сказав:
«Тепер я вільний від оман! Я зрікаюся повторення мантр, ритуалів. Я зрікаюся всього, від чого треба зректися, раз і назавжди, бо інакше ум знову колись прив’яжеться».
Він усе спалив, а потім підпалив і свою хижу, яку збудував. Він зібрав рештки всього, що залишалося, і спалив їх також. Він спалив навіть власний одяг. І говориться, що навіть лісові тварини, які були поруч, злякавшись, розбіглися.
Тоді Сікідвая сказав:
«Так, тепер я пробуджений тобою, о сину богів. Я відмовився від усіх прив’язаностей і концепцій, які підтримували моє его. Тепер я твердо осягнув справжнє знання. Я зрікся всього і тепер вільний від усіх пут. Я в повному мирі із собою. Я переможець! Мій одяг — це повітря, а моє житло — це простір. Сам же я подібний до порожнечі. Чи є щось вище за це?»
Але аскет, тобто його дружина Чудала у формі аскета, сказала:
«Насправді, царю, ти ще не відмовився від усього. Перестань удавати дурня й діяти так, ніби ти насолоджуєшся найвищим блаженством зречення! Як і раніше, у тебе все-таки дещо залишилося, від цього ти ще не відмовився. І це дещо є найголовнішим. Коли ти відкинеш його без сліду, тоді досягнеш пробудження».
Подумавши, Сікідвая сказав:
«У мене залишилося лише тіло. Це притулок для мирських бажань, для отруйних змій органів чуття. Воно складається з крові та м’яса. Якщо треба, я і від нього відмовлюся, я навіть зруйную його, щоб досягти повного зречення».
І він зібрався стрибнути у вогнище.
Тоді аскет сказав:
«Царю, чому ти хочеш знищити це невинне тіло? Адже воно інертне й не має інтелекту, воно не має жодного стосунку до того, ким ти є. Це тіло інертне й тупе, воно не бере участі у твоїй зв’язаності, воно не відповідальне за відчуття болю й задоволення. Навпаки, ти хочеш викинути те, що дуже корисне і може допомогти тобі в духовній практиці. Ти поки що не знаєш, від чого треба зрікатися».
Сікідвая, перебуваючи в повному замішанні, заблагав:
«Тоді скажи, від чого ж мені треба зректися?»
Вчення про ум як корінь усіх прив’язаностей
І аскет сказав:
«Це твій ум, який перебуває в незнанні. Ум — це незнання, це світ, це ти сам як людська істота. Це зерно, з якого проростає тіло, царство, дружина та інше. І лише коли від цього зерна зреклися, лише тоді буде повне зречення! Усе це — добре, погане, царство, ліс — це обмеження, які завдають страждань тому, хто перебуває під впливом ума, але вони можуть давати величезну насолоду тому, хто живе в стані не-ума. Як дерево хитається під поривами вітру, так і тіло хитається туди-сюди, відчуваючи насолоди або страждання. Залишення цього і є тотальним зреченням від усього. Щойно ти зрікаєшся цього, відкривається справжня істина. Усі концепції єдності й різноманіття тут закінчуються, залишається лише спокій».
Далі цей аскет говорить:
«Навіть після відмови від царства твоє его існує. І хоч ти спалив усе своє майно в цьому вогнищі, ти ніяк не змінився. Лише коли ти відмовишся від его, ти зрозумієш свою справжню природу, і тоді для тебе не буде ні страждання, ні старості, ні смерті, а лише істинне блаженство. Усе інше, зрозумій, приносить тільки жахливі страждання в цьому світі. Ти ніколи не знайдеш щастя, прив’язуючись до таких речей. Прийми цю правду і роби що хочеш. Найвища істина знання своєї природи полягає в повному зреченні, так само як коштовності зберігаються в повній порожнечі всередині горщика. Тому повним зреченням від усього Будда досяг стану вище сумнівів і проблем. Так і ти, царю, відмовившись від усього, залишайся в тій формі й у тому стані, в якому перебуваєш. Відмовся навіть від концепції «я зрікся всього» і залишайся у своєму первісному стані».
І тоді Сікідвая сказав:
«Я не розумію цього. Будь ласка, розкажи мені про істинну природу Ума і про те, як від нього зректися, щоб він не виникав знову і знову».
І молодий аскет почав йому пояснювати:
«Існують васани. Васани — це пам’ять, враження минулого, вони й становлять основу розуму — наша пам’ять».
Наприклад, якщо ми порівняємо пам’ять однієї людини й іншої, то побачимо, що кожен ототожнює себе, спираючись на свою пам’ять. Усі ми в певному сенсі раби нашого минулого. Наше майбутнє випливає з нашої пам’яті, з наших васан і самскар. Власне, наше минуле — це і є карма.
Чому ми відчуваємо себе людьми, чоловіком чи жінкою? Тому що в нас є пам’ять, відповідні самскари. Нам не спадає на думку вважати себе богом, божеством, демоном, духом чи асуром. У нас є уявлення «я є людина». Це уявлення створене завдяки роботі самскар і васан, тобто вражень, що існують у нашій пам’яті. Саме вони й становлять наше «я». Навіть коли ми споглядаємо, рівень підсвідомої пам’яті зачепити дуже непросто. Щоб справді зректися его, треба споглядати таким чином, щоб споглядання проникло на рівень підсвідомості й самозвільнило пам’ять про минуле.
Далі аскет говорить:
«Те, що ти вважаєш собою, виникає просто через нерозуміння своєї природи. Ідея «я» — це як насіння, з якого виростає велике дерево, і це дерево повністю є ілюзією, воно ілюзорне. Стовбур цього дерева — тіло. Рух енергії в ньому призводить до його зростання внаслідок концептуалізації, руху думок і ототожнення з ними. Його плоди — це добре і погане, насолода і біль, а зрештою, це нове переродження і смерть».
Аскет дав йому такі настанови:
«Це жахливе дерево. Рубай його гілки й вивертай з коренем. Його гілки насправді складаються з концепцій і сприйняттів. Ти зможеш викорчувати це дерево повністю, навіть не обрубуючи гілок. Твої головні зусилля мають бути спрямовані на те, щоб позбавити дерево коренів. Як викорчувати це дерево? Постійно розмірковуй про власну істинну природу. «Хто я?» Такі роздуми — це вогонь, у якому повністю згорає саме дерево, насіння й корені дерева, відомого як «розум».
Унаслідок настанов аскета, розмірковуючи над природою свідомості, Сікідваї вдалося повністю очистити потік своєї свідомості й увійти в глибоке самадхі. Зрештою він досяг повного пробудження.
Випробування пробудженої свідомості
Тоді, бачачи успіхи царя, його дружина у формі молодого аскета вирішила випробувати, наскільки він неприв’язаний у своєму пробудженні, наскільки його розум вільний від самскар. Одного разу вона проявилася в образі царя богів Індри. Коли Індра постав перед Сікідваєю, той із великою пошаною йому вклонився.
Індра сказав:
«Твої духовні успіхи помітні навіть небожителям, і всі небожителі мріють, щоб ти відвідав їхню обитель. Тому, будь ласка, поспіши до райської обителі до нас у гості. Ти можеш залишатися разом із нами й насолоджуватися неймовірними божественними силами».
Індра всіляко запрошував Сікідваю на Небеса, бажаючи привабити небесними радощами.
Але Сікідвая відповів приблизно таке:
«Мій розум вільний від будь-яких бажань. Я перебуваю там, де я перебуваю. Мій рай просто зараз разом зі мною, тому я не «горю» великим бажанням відвідувати небесні обителі. Я дію згідно з тим, що приходить і йде. У мене немає жодних внутрішніх бажань і спонукань».
Чудала побачила, що його розум справді звільнився від прив’язаностей і пристрастей. Потім вона вирішила випробувати його ще витонченіше.
Одного разу аскет прийшов із великим хвилюванням на обличчі, і Сікідвая почав запитувати:
«Чому ти так схвильований?»
Тоді аскет (Чудала) сказав:
«Ти знаєш, я зараз, подорожуючи між світами, випадково зустрів ріші Дурвасу. Він був так гарно прикрашений, від нього виходили блискавки. Він здався мені вбраною жінкою, що поспішає на побачення з коханцем. Я вирішив пожартувати з ним і сказав про це. Коли Дурваса почув це, він страшенно розгнівався на мене, оскільки він ріші, відомий своїм гнівом, і прокляв. Він сказав, що раз я так пожартував із ним, то я сам ставатиму жінкою щоночі. Я жахливо цим засмучений».
Сікідвая сказав:
«Ти знаєш, що прокляття діють лише на відносному рівні, а сутність природи Ума не може бути зачеплена прокляттям, тим паче ти сам мудрець, то чого тобі боятися прокляття?»
Але серед ночі аскет (Чудала) почав голосити:
«Дивись, у мене виростають жіночі груди, самі по собі з’являються прикраси, розростаються кістки, як у жінки. Жах, я стаю жінкою!»
І оскільки він міг вільно змінювати свою форму з чоловічої на жіночу, він почав набувати вночі жіночої форми.
Тоді Сікідвая сказав йому:
«Змирися з цим, нічого не вдієш, прокляття діє. Але ж твій ум не зачіпається нічим, тому перебувай у ньому й сприймай це як плоди твоєї карми».
Через деякий час Чудала вирішила ще його випробувати, вона сказала:
«Дивись, мудреці не прив’язані ні до чого. Чи прив’язаний ти до чуттєвих насолод, чи ти до них не прив’язаний? Чи ти прив’язаний до аскетизму? Тепер, оскільки я жінка, чому б тобі не жити зі мною як із жінкою вночі, а вдень ми будемо з тобою друзями як чоловіки».
Сікідвая подумав і сказав:
«Моя думка — ні прийняття, ні відкидання. Тим паче ти схожа на мою дружину, але в мені немає ні прив’язаності, ні відрази. Якщо ти так хочеш, чому ні?»
Тоді вони провели весільний обряд, зробили підношення богам, обмінялися гірляндами. Після цього вночі Сікідвая і Чудала жили як чоловік і дружина, а вранці вона перетворювалася на аскета. Таким чином вони жили деякий час: удень вони були друзями, а вночі — чоловіком і дружиною.
Але Чудала вирішила далі здійснювати свій план у вигляді випробувань. Вона подумала:
«Тепер перевіримо, наскільки ти вільний від прив’язаності до мене як до дружини».
Одного разу вона своєю магічною силою створила прекрасного юнака.
Коли Сікідвая блукав лісом, вона розділила себе на дві частини так, що цей юнак лежав із нею на подружньому ложі. Сікідвая прийшов і побачив, що його дружина розважається з молодим юнаком.
Він подумав:
«Ну, що ж? Така природа, нічого не вдієш. Але мій ум перебуває поза всілякими прив’язаностями».
Чудала почала виправдовуватися, кажучи:
«Ти знаєш, якою є жіноча природа, вона непостійна, тим паче моя жіноча частина з’явилася внаслідок прокляття, я нічого не можу з собою вдіяти. У мене дуже сильне бажання, тому в цій формі я не можу його контролювати».
Сікідвая сказав:
«Будь ласка, не відволікайтеся, немає жодних проблем. Я розумію, що це просто діє прокляття. Давай не будемо вважатися чоловіком і дружиною, а будемо просто друзями. Ти можеш продовжувати вести такий спосіб життя, який тобі подобається».
І в його душі навіть нічого не змінилося.
Після всіх випробувань аскет прийняв свою первісну форму. Тобто він проявився у вигляді його дружини Чудали. Сікідвая був дуже сильно здивований.
Його дружина сказала:
«Ти знаєш, я була всім цим. Я створила ілюзію цього лісу, потім я перетворилася на аскета, потім — на жінку, потім створила ще й юнака. Усе це було моє вчення для тебе».
Сікідвая прийшов у велике збентеження, побачивши, що його дружина разом із ним допомагала йому йти до просвітлення і приносила величезну самопожертву заради нього самого. Він відчув величезну, безмежну вдячність їй, визнавши її своїм духовним учителем.
Зрештою цар Сікідвая, досягнувши повного пробудження і сіддхі, був зведений на престол своєю дружиною Чудалою, коли вона виконала магічний ритуал і звела його в імператори. Потім своєю магічною силою цариця матеріалізувала армію, багато багатств та інше, і з усією цією свитою та церемонією вони увійшли до палацу царя.
За допомогою Чудали Сікідвая, здобувши сіддхі довгого життя, правив протягом десяти тисяч років, після чого досяг нірвани, у якій більше немає переродження.
Історія Сікідваї та Чудали – це історія битви живої істоти за визволення, яка дає нам розуміння того, від чого нам слід відрікатися. Доти, доки таке зречення не відбудеться, ми перебуватимемо в обмеженнях, які й надалі пануватимуть над нами. Таке зречення можливе лише тоді, коли ми володіємо найтоншим розумінням, яке називається «вівека-відья» (розрізняюча мудрість). Щоб від чогось відрікатися, ми повинні мати розуміння того, від чого має бути здійснене зречення.
Перешкоди в духовній практиці
Практикуючим часто заважає багато речей у духовній практиці. Що саме? Захопленість справами поза вченням і служінням, інертність, пасивність (простіше кажучи – лінь), фантазії та ілюзії, скептицизм, сумніви, коли ми думаємо: «Можливо, це так, а можливо, і зовсім не так. Можливо, взагалі неможливо досягти просвітлення?». Також заважає закритість, нерозуміння інтуїтивного боку вчення, переоцінка свого рівня (самовпевненість), коли ми думаємо: «Так, безсумнівно, я практикуючий вищої категорії – дів’я. Те, на що інші витрачають час, я вже, звісно, пройшов». Але може виявитися, що це зовсім не так, тому дуже важливо визначити саме свій власний рівень. Іноді заважає недотримання принципів вчення, коли ми хочемо швидко перескакувати щаблі вчення.
Наприклад, логіка вчення праджня-янтри розвивається так, що нам треба натренуватися в концентрації, хоча власне концентрація – це не є вчення лайя-йоги, це підготовчий щабель, проте без цього не досягти успіху. Тому я завжди рекомендую учням займатися концентрацією на точці, на полум’ї свічки (хоча б пів року або рік).
Коли ми досягаємо певних успіхів у концентрації, ми можемо йти далі, щоб поступово опановувати споглядання. І після того, як ви набули здатності займатися концентрацією на будь-якому об’єкті протягом години або півтори години і в нас є переживання першої дх’яни, то можна сказати, що ви виконали настанови. Саме тому існують базові практики. Звичайно, базові практики – це не самоціль, проте вони важливі. Однак багато хто думає: «Я вище всього цього. Я б одразу перебував у недвоїстому природному стані».
Послідовність розвитку практики
Після того, як ми опановуємо концентрацію, ми переходимо до практики споглядання дихання, і ми, виконуючи анапанасаті, концентруємося на диханні як на принципі руху доти, доки розум не стане односпрямованим.
Нарешті, після цього ми вже готові до того, щоб переходити до махашанті (медитації спокою) і до медитації атма-вічара. Так розвивається логіка практики.
Після того, як досягнуто успіхів у махашанті, тобто пережито дх’яну в медитації великого спокою і ми можемо зупиняти думки, рекомендується виконувати кхечарі-мудру або шамбхаві-мудру. Якщо у вас достатні здібності, ви можете приступати відразу до шамбхаві-мудри, але якщо їх недостатньо, то зазвичай спочатку виконується кхечарі-мудра, тобто концентрація на конкретній точці в просторі. Лише після цього можна по-справжньому отримати користь від шамбхаві-мудри.
Нарешті, коли ми вкоренилися й зміцнилися в практиці шамбхаві-мудри, ми вже можемо по-справжньому споглядати в русі, паралельно працюючи із санкальпою. Після того як ми набули здатності споглядати з розкритим розумом у русі, ми можемо об’єднувати споглядальну присутність з енергією елементів у чакрах і працювати з чакрами, елементами всередині свого тіла. Це вже не тільки усвідомлення, а й усвідомлення, об’єднане з енергією.
Нарешті, коли ми досягли успіху в об’єднанні споглядальної присутності та елементів у чакрах, ми можемо об’єднуватися із зовнішніми елементами, із зовнішньою землею і водою, вітром, простором тощо – із зовнішніми стихіями.
Об’єднання з вселенськими силами
Що відбувається далі? Споглядання є своєрідною ниткою, на яку нанизуються різні практики, і ця нитка дедалі більше розвивається й наростає. Після цього ми можемо об’єднувати свою споглядальну присутність із різними вселенськими силами: із силою творення, підтримання, руйнування, приховування, просвітлення.
У всесвіті існують різні сили – енергія часу, простору, багато різних енергій. Вони нам не відомі й поки не пізнані. На цій стадії ми вчимося об’єднувати споглядальну присутність із цими енергіями, даючи їй таким чином розвиток.
Часто спочатку ми можемо залучати такі сили, займаючись служінням. Я часто учням, якщо вони відчувають, що їхня практика не рухається, рекомендую інтенсивніше займатися служінням, щоб залучити у своє життя просвітлюючі сили. Оскільки якщо до вашого оточення не входять такі сили, то навіть якщо ви інтенсивно виконуєте якісь техніки, це може не спрацювати, оскільки ви все одно перебуваєте у своїх обмеженнях. Але на цій стадії ми об’єднуємося зі вселенськими силами виключно через природу свідомості, через присутність.
Припустімо, об’єднуючи свідомість із творчими силами, ви можете проявляти величезну силу наміру; об’єднуючи свідомість із просвітлюючими силами Ануграха-шакті, ви можете проявляти зміни в цьому світі або в цьому кармічному баченні.
Нарешті, настає об’єднання присутності з вищими рівнями вселенських енергій, таких як час і простір. Відбувається загартування й тренування єдиного «смаку» в природному стані, його випробування, випробування пар протилежностей, різних бажань, відвідування місць сили та практика безумної мудрості. Це те, що зараз неактуально, але що належить учням як практикуючим, якщо ви дійдете до певного щабля.
Після того як свідомість пройшла все це й розвинулася настільки, що вона має єдиний «смак», настає час творчості, час виражати себе й проявляти на благо інших, створювати мандали. Це початок практики в стилі божества, коли практика перестає бути практикою і стає грою божественних енергій. Саме таким чином відбувається розвиток принципу споглядання на шляху лайя-йоги.
Правильні пріоритети в практиці
Багато практикуючих спочатку прагнуть якихось радикальних духовних досвідів. Але якщо ви займаєтеся старанно й методично, духовні досвіди прийдуть свого часу.
Насамперед слід прагнути не духовних досвідів, тому що духовні досвіди не є самоціллю. І навіть сама медитація не є самоціллю, а метою є зміна кармічного бачення. Тому я часто рекомендую учням не стільки прагнути переживань духовних досвідів, скільки розвивати усвідомленість, здатність бути в щомиттєвому усвідомленні, що саме по собі є головним духовним досвідом.
І друге, що важливо, — очищати свідомість і прану. Що це означає? Наприклад, розвивати чисте бачення, розвивати якості саттви, витісняти тамас і раджас, звільняти ум від пов’язаності мирськими стереотипами, звільняти себе від егоїзму та клеш (гніву, гордині, прив’язаності, пожадливості й заздрості), очищати зовнішній спосіб життя, тобто ставати практикуючим у зовнішньому житті.
Є велика небезпека стати байдужим практиком дхарми, послухати багато вчення, але, не застосувавши його у своєму житті, відчути, що вчення десь там, а ви десь тут, що ваше життя ніяк не відображає духовну практику. Очищення зовнішнього життя, оточення, стиль життя — це теж дуже важливо, оскільки духовну практику не можна робити, нею можна тільки по-справжньому жити.
Нарешті, необхідне очищення смислоутворювального вектора. У кожного з нас є свій певний смислоутворювальний вектор. Простіше кажучи, це сенс життя, це те, заради чого ми живемо й приступаємо до духовної практики. Цей смислоутворювальний вектор спочатку теж походить від двоїстих егоїстичних мотивацій. Але в міру практики він очищається, коли наша мотивація з отримання чуттєвих задоволень, мирського успіху або навіть просвітлення змінюється на принцип служіння вселенським силам просвітлення, які ми не відрізняємо від своєї власної свідомості. Саме коли відбувається таке очищення, ми стаємо вільними від того, що нас обмежує.
