Йога споглядання та шлях до природного стану Розуму

Коментар до тексту «Лайя амріта упадеша чинтамані»

Ми продовжуємо обговорювати розділ учення, що стосується йоги споглядання.

Вивчати лайя-йогу в нашій традиції означає вивчати п’ять розділів, або п’ять янтр лайя-йоги: розділ споглядання та розділ енергії, які є фундаментом учення, а також розділи йоги сновидінь, йоги звуку та йоги світла, які належать до вищих рівнів. Можна сказати, що йога споглядання та йога керування внутрішньою енергією є фундаментом, а три вищі йоги є дахом і внутрішнім оздобленням будівлі просвітлення, яку ми зводимо на шляху ануттара-тантри.

Йога споглядання здебільшого орієнтована на прояснення нашого розуму, нашого обличчя до народження, на відкриття нашої споконвічної свідомості. Поки таку споконвічну свідомість не осягнуто або не відкрито, духовна практика матиме блукаючий вектор. Навіть якщо людина начитує мантри, виконує тантричні ритуали, здійснює поклоніння, робить пранаями, її практика завжди проходитиме під знаком подвійності, зумовленості. Тому, коли йдеться про навчання, учитель насамперед рекомендує учневі прояснити суть природи Ума, Ум як такий.

Я зачитуватиму шлоки з корінного тексту «Лайя амріта упадеша чинтамані» («Визвольний нектар дорогоцінних настанов») і коментуватиму його.

Йогін сказав: «Ті, хто вправно тлумачить Споконвічну Реальність, але зумовлений розумом, закриті для променистої праджняни через прив’язаність до писань і догм».

Навіть якщо ми вивчаємо тексти, обговорюємо їх або виводимо певне логічне, концептуальне розуміння, цього недостатньо.

Брахман Сараха говорив, що пізнати справжню цінність текстів або писань можна лише тоді, коли ти пізнаєш свій власний розум. До цього вони будуть досвідами інших людей, що розповідають про реалізацію. Тому, навіть коли ми вивчаємо тексти, наше головне завдання — прояснювати власну природу Ума.

Є велика ймовірність, читаючи тексти або слухаючи повчання святих, зачепитися за їхнє буквальне розуміння й надати реальності якогось концептуального бачення. Це найбільша помилка шукача під час вивчення різних учень.

Вивчаючи тексти, ми не зосереджуємося на метафізиці, на філософії. Нас не надто цікавлять ці аспекти. За допомогою текстів і самого вчення ми намагаємося прояснити природу Ума. І всі тексти нашої традиції орієнтовані переважно на прояснення природи Ума. Коли природа Ума прояснюється, то світогляд, погляди на світ, взаємини з Абсолютом, розуміння себе відразу стають ясними.

Усі тексти описують нам стадії проникнення вглиб власної свідомості й те, як можна жити в цій глибині за умов повсякденного життя.

«Підкоривши демона пристрасті, залишивши мирські турботи, істинний йог відпускає свій розум у порожнечу, спокій і недіяння. Урівноважений, він подібний до чистого неба».

Коли йогін виробляє в собі потрібні якості, його бажання стають контрольованими. Більшість його зовнішніх проблем зникає: захопленість соціальними контактами, чуттєві прив’язаності, контроль різних бажань, наприклад сексуального, — усе це перестає бути важливим, усе це перебуває під контролем. Метушня, відволікання на якусь діяльність — усе це стає втихомиреним і цілком контрольованим, тому більшу частину часу йогін може займатися духовною практикою. Наприклад, ченці в монастирі практикують за такою схемою:

• щомісяця вони проходять п’ятиденні або семиденні ретрити

• щороку — тримісячні ретрити

• кожні три або п’ять років — річні

Таким чином, приблизно третину життя (або навіть половину життя) вони проводять у практиці. Ретрит — це одиночний або груповий затвор, якщо говорити християнською мовою, коли є можливість від ранку до вечора, дотримуючись мовчання (мауни), практикувати, медитувати й тренувати споглядання.

Принцип усвідомленості та природа Ума

Коли всі грубі проблеми подолано, йогин поступово починає розкривати принцип усвідомленості. Він бачить, що його свідомість подібна до дзеркала, а всі явища, думки, почуття та зовнішній світ подібні до відображень у дзеркалі. Він починає розуміти, що раніше не бачив поверхні цього дзеркала, а намагався стежити за відображеннями. Ці відображення постійно змінювалися й вводили його в оману. Але, власне, поверхня дзеркала була для нього загадкою, він її не розрізняв.

Коли ми спостерігаємо за умом, здійснюємо самоаналіз і практикуємо споглядання, ми починаємо чітко розрізняти поверхню дзеркала ума. Ми бачимо, що основою є саме вона, а не видіння, які на ній виникають. Поверхня дзеркала ума — це найтонший шар усвідомлення, подібний до світлоносного простору. Його називають фундаментальною Основою, Всевишнім Джерелом, споконвічною Свідомістю, первісною Реальністю, Умом як таким, Татхатою, істинною Таковістю Буття.

Коли ми проникаємо в цю фундаментальну Реальність, то виявляємо порожнечу всього сущого, зокрема й нашого «Я». Однак ця порожнеча не має якогось нігілістичного відтінку, ця порожнеча максимально позитивна. Коли ми говоримо «порожнеча», то це лише вказівка на те, що в ній немає чогось знайомого нам, звичного. Однак це не просто безжиттєвий вакуум. Деякі тантри й махасиддхи описують це як нескінченний світлоносний простір.

Елемент простору в лайя-йозі

У традиції лайя-йоги елемент простору для нас дуже важливий. З усіх п’яти елементів (земля, вода, вогонь, вітер, простір) це найтонший елемент, здатний вказати нам на природу Реальності. Інші елементи мають багато сансарних якостей. Можна сказати, що вони містять у собі багато майї. Що нижчий елемент, то більше в ньому якостей, які впливають на ум і зумовлюють його. Але елемент простору найтонший, він має найменшу кількість якостей. Це таттва, яка є найчистішою, і вона найближча до світлоносної ясності, до нашої природи Ума. Тому, якщо ви хочете відкрити розуміння природи Ума, вам слід медитувати на простір.

Існує цілий розділ праджня-янтри, який навчає це робити, — розділ простору (акаші). Для практикуючого лайя-йогу елемент простору дуже важливий для розуміння сутності природи Ума. Оскільки багато хто виконує практики, інтегруючись із небом і зовнішнім простором, то іноді практикуючих ануттара-тантру називають небопоклонниками. Така назва відображає той факт, що з усіх образів Абсолюту нам наймиліший нескінченний простір. З усіх мурті (зображень божества) найрідніше для нас — небо, простір нескінченного всесвіту, що не має жодних меж (махакаша, або акаша-таттва). Усі інші образи є цвітінням цього простору, приємним доповненням на шляху.

Подолання крайнощів у погляді

Якщо ми не розрізняємо споконвічну Основу, світлоносний простір у його чистому вигляді та образи, які виникають, то це означає, що ми фундаментально плутаємося в погляді, у світогляді. Наприклад, ми можемо думати, що Абсолют має ту чи іншу форму, ті чи інші якості, і надавати цьому дуже великого значення. І тоді в нас виникає суперечність з іншими формами, тому ми перебуваємо в замішанні.

Коли ми маємо погляд, пов’язаний із формою, і прив’язаність до цієї форми, то це називають етерналізмом, тобто однобічним впаданням у визнання реальності форми. Дехто поклоняється обраному божеству в одній формі, вважаючи, що Абсолют має саме таку форму, а інші — в іншій. І коли вони порівнюють свої погляди, то в них виникають суперечності. Ми ж говоримо, що всі форми є лише проявом, еманацією та цвітінням єдиної безформної Свідомості. Форми, що виникають у просторі, подібні до бульбашок, які з’являються на поверхні океану.

Є інша крайність, або інший погляд, який надає значення лише безформному, а до форми ставиться нігілістично. Послідовники такого погляду кажуть, що єдино важливою є лише безформна реальність, а форма — це цілковита ілюзія, тому її слід заперечувати. Вони вважають, що форма — це абсолютна омана, що важливі лише порожнинність і просторовість, тому в практиці слід враховувати тільки цей аспект Реальності.

Наприклад, в Індії був такий гуджаратський монах Свамі Даянанда Сарасваті, засновник товариства Брахмо-самадж. Свого часу він навчався у свого Гуру, який практикував адвайта-веданту, і дуже близько до серця сприйняв учення про безформне. Він бачив, що люди дуже зумовлені поклонінням формі, тому почав проповідувати, що Брахман не має форми, що той, хто поклоняється формі, є ідолопоклонником, а тому всі форми треба заперечувати. Тобто він зайняв іншу крайню позицію. Він говорив приблизно так: «Брахман не має якостей, не має образу, не має кольору, не має запаху, він незбагненний, невизначний. Як можна вважати його пов’язаним із формою? Як можна давати йому якийсь концептуальний опис? Усе це є оманою!» Усе своє життя він запекло боровся з формами та людськими оманами. Він навіть подорожував зі своїми учнями, викликаючи на диспут брахманів, служителів якихось храмів. Він казав, що якщо здолає їх у диспуті, то накаже своїм учням розбити всі статуї та знищити всі зображення, оскільки Брахман не має форми. Багато брахманів боялися його.

Він переможно подорожував доти, доки не зустрівся зі святим Лахірі Махасаєю, який приборкав його розум. Він пояснив Свамі Даянанде Сарасваті, що жодні крайнощі не є істиною, що форма походить від безформного, що безформне є сутністю форми, тому між ними немає суперечності, що суперечності є лише в двоїстому розумі, який цього не розуміє і не готовий поєднати порожнинність із формою.

Коли ми впадаємо в таку іншу крайність, крайність заперечення, це називається нігілізмом. Але ми кажемо, що краще дотримуватися серединних поглядів, узагалі не впадаючи в жодні крайнощі, не зумовлюючи себе жодними концептуальними поглядами, а просто перебуваючи в оголеному усвідомленні. І тоді ми утверджуємося в дивовижній цілісності та гармонії з Буттям. Ми розуміємо, що нічого не треба заперечувати, ні до чого не треба прив’язуватися. Усе є таким, яким воно є. За всіма формами є безмежна порожнинність, подібна до світлоносного простору. Світлоносний простір є джерелом, основою всіх форм. Однак ця порожнинність не є лише чимось непроявленим. Властивість цієї світлоносної порожнинності — проявлятися. Її невід’ємна властивість — постійно випромінювати, еманувати, проявлятися у вигляді енергії. І те, що проявлене у вигляді енергії, не є якоюсь помилкою чи оманою. Це гра порожнинності, її маніфестація, еманація.

Коли ми це розуміємо, усе відразу стає на свої місця. Ми більше не прив’язуємося до форми, розуміючи, що форми непостійні, що вони є лише грою споконвічного Простору. І тоді за всіма формами ми прозріваємо споконвічний Простір. Але водночас у нас немає заперечення форми. Ми розуміємо, що проявлятися, еманувати, маніфестувати себе — це невід’ємна якість Абсолюту. І коли ми не прив’язуємося ні до одного, ні до другого, наш погляд стає дивовижно цілісним. Саме такий погляд і описували махасиддхи.

Початкова природа та перешкоди для її впізнавання

«Чистота споконвічного духу «Я» існує всюди, але здається, ніби думки й бажання її приховують».

Початковий простір нашого розуму існує постійно. Просто зараз у глибині нашої свідомості ми вічні, безмежні. Просто зараз ми наділені незбагненною величчю, яка притаманна нам природно, за правом народження. Нам навіть не потрібно її якось здобувати.

Уявіть, що є принц, у жилах якого тече царська кров. Передбачається, що він стане спадкоємцем престолу. Але сам принц про це ще не знає. Він вважає себе простолюдином. Тоді з’являється царський посланець і каже йому: «Ти принц, готовий просто зараз посісти престол, оскільки це право належить тобі від народження». І коли принц це чує, уся його розгубленість і низька самооцінка відразу ж зникають.

Є інший приклад. Один селянин тяжко заробляв собі на життя: він рубав дрова й продавав їх, ледве зводячи кінці з кінцями. Повз проходив святий учитель, і цей селянин запропонував йому ночівлю у своїй хатині. Але оскільки в нього було лише одне ліжко, він запропонував його святому. Через крайню бідність у селянина не було навіть подушки, тому замість подушки використовувався камінь. Коли святий ліг спати, він своїм містичним зором побачив, що це не камінь, а величезний злиток золота, який був лише злегка припорошений брудом. Тоді він розсміявся й сказав: «Ти спиш на величезному шматку золота, але живеш так бідно. Якби ти продав його, то став би найбагатшою людиною в місті. І тоді тобі більше не довелося б так тяжко працювати й постійно рубати дрова». Селянин саме так і зробив.

Чи заробляв селянин це золото? Чи дав йому святий щось, чого він не мав? Ні. Святий лише вказав йому на те, що є і завжди в нього було. Золото завжди було його власністю, просто селянин його не розпізнавав.

Так само наша первісна природа не досягається, а пізнається як така, що завжди була нам притаманна. Що заважає нам пізнавати цю природу? Думки й бажання, які безперервним потоком ідуть від ранку до вечора і навіть уночі. Вони йдуть дуже щільним строєм, тому збивають сприйняття чистої свідомості. Вони так і називаються: збиваюча прана.

Механізм дії карми та самозвільнення

На поверхні, на дзеркалі нашого розуму, є врітті (коливання розуму). Врітті зумовлені минулими враженнями (самскарами), що йдуть із минулого життя. Самскари можна уявити у вигляді якогось образу або спогаду, що спалахує. Він іде з підсвідомості й іще не вловлюється, але породжує певні коливання в потоці розуму. Ці коливання і є врітті.

Врітті подібні до хвиль на поверхні сплячого озера. І коли такі коливання виникають, у розумі з'являється хвилювання, яке не дозволяє розпізнати свою споконвічну природу. Хвилювання в розумі породжує васани, тобто імпульси в енергетичному тілі, що спонукають нас схопитися й щось робити. Наприклад, стара самскара, пов'язана з гнівом або прив'язаністю, дає тонке відчуття, і тоді в розумі виникає хвилювання, яке в нашому тілі зароджує бажання щось робити. Так діє збиваюча прана. Це закон карми, який діє й не дає можливості розкрити порожнинну основу своєї свідомості.

У монастирі був такий випадок. Один монах і послушник, іще зовсім молоді, мурували піч. Під час виконання цього служіння в них виникли розбіжності щодо того, як саме це робити, і вони посварилися. Коли один із них виліз на стіл і спробував зробити щось по-своєму, другий розсердився на нього і зіштовхнув його зі столу.

У монастирі всі ваші тонкі стани оголюються, тому очищення карми там відбувається швидше. І хоча такі речі трапляються там дуже рідко, але це все ж буває.

Оскільки ченці дуже пильно контролюють себе, то того ж дня вони, зрозуміло, здійснили покаяння, оскільки така поведінка в монастирі неприпустима. Вони визнали, що повелися неправильно, що були неусвідомленими. Проте мені було цікаво, чому це сталося. І коли я проаналізував їхні минулі карми, то з'ясувалося, що в минулому житті один чернець був людиною шляхетного походження. Він був лицарем, сином феодального князя. Другий чернець також був воїном, але нижчого роду. Його рід розорився, тому він був змушений заробляти собі на життя як звичайний селянин. І одного разу перший лицар, дуже гордий і пихатий, їхав у своїй багато оздобленій кареті. Він звернув увагу, що на узбіччі дороги стоїть селянин, і вирішив, що той із його маєтку. А коли він побачив, що цей селянин не привітав його належним чином, то дуже розгнівався і навмисно сильно погнав коней, щоб за це забризкати його брудом. Тоді лицар зі збіднілого роду, який стояв на дорозі, дуже сильно розгнівався і подумав: «Як сміє цей вискочка, цей хлопчисько, так образити мене, старого воїна?» І він поклявся, що якщо ще раз опиниться десь у місті й побачить його вище за себе, у кареті чи на коні, то схопить його, стягне вниз і добряче відлупцює. І через кілька життів ця ситуація проявилася: коли в цьому втіленні перший чернець опинився вище, тобто став на стіл, ці карми піднялися на поверхню й проявилися поза контролем другого ченця.

Це приклад того, як діють карми. Реакції людини та її сприйняття запрограмовані, зумовлені васанами й самскарами. Вони дуже тонкі й рухаються набагато швидше, ніж наша поверхнева свідомість. Це і є те саме зачароване коло сансари, яке змушує людей здійснювати якісь дії, навіть не розуміючи, чому вони їх здійснюють.

Що таке самозвільнення, споглядання? Це коли ми особливим чином тренуємося усвідомлювати й розпізнавати споконвічний простір, підвищувати швидкість своєї усвідомленості, щоб самозвільняти інтенції, васани, самскари, імпульси, врітті, що йдуть зсередини. Ми вчимося протиставляти свою оголену усвідомленість внутрішнім рухам душі. І тоді відбувається самозвільнення. Ми нічого не робимо, але всі ці внутрішні рухи душі розчиняються, розсіюються.

Існує кілька рівнів такого самозвільнення.

На першій стадії самозвільнення подібне до того, як сніжинки падають в океан. Сніжинка падає в океан, але розчиняється, щойно торкнувшись його. Наприклад, ви підтримуєте відчуття «Я», усвідомленість, і всередині вас виникає імпульс, гнів, прив'язаність, роздратування чи будь-що інше, але ви прямо дивитеся оголеним усвідомленням на цей імпульс. І щойно ви дивитеся на нього, він одразу ж зникає.

Стадії самозвільнення

На другій стадії самозвільнення відбувається ще природніше. Це подібно до того, як змія сама розплутує клубок, у який вона згорнулася. На першій стадії потрібне невелике зусилля, але на другій стадії це відбувається природно. Щойно імпульс або думка виникли, вони відразу ж звільнилися, оскільки ваша звичка до споглядання дуже глибока.

Нарешті, на третій стадії самозвільнення відбувається зовсім інакше. Розум йогіна подібний до простору, тому все, що б не виникло, миттєво зникає в ньому. Що б він не відчував: емоції, почуття чи думки — усе це не має ані кореня, ані основи. Виникнувши, воно зникає, оскільки йому ніде вкоренитися. Більше немає «я», суб'єкта, особистості, яка була б цим схоплена.

Такий рівень самозвільнення називають «злодій, який прокрадається до порожнього будинку». У цьому випадку злодії — це думки, почуття та емоції. Порожній будинок — це наша свідомість, яку ми розкрили завдяки тренуванню в спогляданні.

Недвоїстість рухів свідомості

«Але навіть відокремлювати думки й бажання від ненародженої чистоти «Я» — означає впадати у двоїстість».

На вищих стадіях споглядання всі рухи свідомості, думки, коливання невіддільні від вашого споконвічного стану. Вони є чимось на кшталт прикраси, чимось на кшталт його гри. Вони безпечні, тому навіть немає потреби спеціально їх контролювати. Вони подібні до змії, якій вирвали отруйні зуби. Вони більше не можуть створити жодних проблем, тому що фокус свідомості йогіна зміщений у глибинну основу. Тепер він постійно живе, перебуваючи у стані, подібному до простору.

Це можна проілюструвати таким прикладом. Одна дзенська черниця, будучи наставницею, брала участь у похороні якоїсь людини. Вважалося, що вона досягла високої реалізації, але під час похорону плакала. І тоді інша черниця сказала:

– Сестро, ти вважаєшся наставницею, яка досягла навіть вищої реалізації, ніж я. Мені дуже дивно бачити, що ти плачеш. Невже твій розум досі зумовлений ілюзією? Невже ти маєш якісь хибні уявлення про життя і смерть, про себе? Чи в тебе ще є якісь чуттєві прив’язаності? Не личить ченцеві високого рівня так поводитися.

Ця черниця подивилася на неї й сказала:

– Ти зовсім не розумієш, що я роблю. Мої сльози забезпечать йому переродження в раю. Це зовсім не те, про що ти думаєш. Тут немає навіть тіні прив’язаності.

Насправді це був її засіб поєднати свої почуття з усвідомленістю й допомогти цій людині, використовуючи кармічний зв’язок між ними. Це дуже тонкий момент, коли енергія не заперечується, а використовується, поєднуючись з усвідомленням. Почуттям і думкам не надається жодного значення, їм дозволяється грати у своїй свободі, однак розум постійно перебуває в чистому порожнинному просторі.

Захист свідомості від метушні

«О мудрий, перебуваючи у спокої споглядання, оберігай серце від метушні».

Спочатку йогін повинен берегти свою свідомість від усіляких відволікань і метушні. Він повинен берегти свій розум від захопленості формою, ім’ям, кольором, смаком, запахом, він повинен берегти свою свідомість так, наче несе кришталеву чашу, до країв наповнену водою. Він повинен уникати видовищ, скупчень людей, зайвих розмов, чуттєвих прив’язаностей — усього того, що збиває його свідомість. Хоча б раз на тиждень він повинен деякий час проводити на самоті, дотримуючись мауни (мовчання). Він повинен усіляко намагатися не відволікатися, тому що відволікання — це бич для того, хто практикує усвідомленість.

Йогін, тисячу разів відволікшись, тисячу разів повинен повернутися до споглядання. І спочатку його духовна практика являє собою битву: відволікся — повернувся, відволікся — повернувся, втратив — згадав, втратив — згадав. Він щосекунди таким чином бореться за своє усвідомлення, немов займається фехтуванням. Чуттєві об’єкти сансари постійно завдають йому ударів, він відчуває, що пропускає їх, що сансара фехтує краще, ніж він. Він намагається утримувати усвідомлення, але відчуває один удар, другий, третій. Його свідомість отримує пробоїни, але немає іншого виходу, окрім як підвищувати свою майстерність фехтування. І на це йдуть роки.

Спочатку цю майстерність рекомендується вдосконалювати у сприятливих умовах. Є такі вислови: «няньчити споглядання», «няньчити природний стан». Споглядання повинно вирости. Воно подібне до дитини або паростка дуже цінної рослини. Щоб цей паросток виріс і перетворився на могутнє дерево, йогін повинен дбайливо його вирощувати, турботливо плекати, оберігаючи й створюючи для нього сприятливі умови.

Майстерність споглядання

Поступово внаслідок такого тренування наша майстерність зростає. Ми відчуваємо, що вже можемо фехтувати з сансарою на однаковій швидкості, що ми отримуємо вже менше уколів, що ми більше не губимося серед об’єктів. Усередині нас з’являється непорушний внутрішній центр, непорушна свідомість, яка від ранку до вечора неухильно тримається стану простору. На цій стадії звичайні думки вже не можуть нас зачепити й захопити, ми можемо їх самозвільнити.

Як ми це робимо? Простим перебуванням у стані усвідомленості. Вони зникають самі, нам не потрібно нічого робити. Але коли ми засинаємо, ми відчуваємо, що не можемо їх звільнити, тобто у сновидіннях така усвідомленість іще втрачається. Це означає, що нам треба й далі підвищувати свою майстерність споглядання, мистецтво духовного фехтування.

Майстри — це ті, хто може самозвільняти сон зі сновидіннями, а також сон без сновидінь. Тобто вони пам'ятають себе безперервно. Вони постійно перебувають у стані глибинної усвідомленості, подібної до простору.

Чому важче звільнити сновидіння, ніж звичайний світ? Тому що сновидіння тонші. Сновидіння рухаються з вищою швидкістю.

Однак найвище мистецтво майстрів — уміння звільняти сон без сновидінь, чисті прояви тонкої майї у вигляді світла. Є така приказка: «Якщо ти хочеш дізнатися, просвітлений твій розум чи ні, перевір, чи усвідомлюєш ти уві сні зі сновидіннями та уві сні без сновидінь». Це критерій духовної реалізації.

Одного разу до відомого Майстра Сон Чоль Синім (патріарха буддійського ордену Чоґе) прийшов один старий. Він був досвідченим у духовній практиці ченцем і вважав, що досяг повноти реалізації, тому не бачив особливої потреби приходити до Сон Чоль Синіма. Однак його знайомі порадили йому все ж отримати у Сон Чоль Синіма підтвердження рівня його реалізації. Вислухавши розповідь про його досвіди, Сон Чоль Синім сказав:

— Можливо, ти справді знайшов якийсь скарб. Але чи зберігаєш ти його уві сні?

Старий від подиву округлив очі:

— Що? Уві сні? Ні, не зберігаю.

Тоді Сон Чоль Синім удав, що дуже розсердився. Він узяв чайник і почав бити ним старого по голові, кажучи при цьому:

— І ти стверджуєш, що медитував? Воно не зберігається в тебе уві сні, а ти насмілюєшся говорити, що реалізований?! Та якщо ти потрапиш до сьомого пекла, то й цього покарання для тебе буде замало.

Старий із великою пошаною вклонявся, смиренно приймаючи удари, бо зрозумів свою помилку. Потім Сон Чоль Синім дав йому настанову щодо правильного споглядання й медитації. На той час цьому старому ченцеві було вже сімдесят років. Але він іще протягом двох десятиліть дуже старанно практикував і лише після цього справді досяг повної реалізації.

Таким чином, оберігаючи своє серце від метушні, ми дедалі глибше й глибше входимо в природне споглядання. Усе ніби починає обертатися навколо цієї центральної точки.

Перебування в природному стані

Що означає бути в природному стані? Це подібно до того, як ви піднялися на вершину гори. Вершина гори означає, що ви стоїте на самому піку, у самому центрі. Ви бачите всі нижчі шляхи, усі двоїсті стани свого розуму. Ви бачите всі інші гори й розумієте, що вам не потрібно йти кудись іще. Це межа, кінець, це Еверест.

Це не означає, що ви досягли його. Це означає, що вам просто потрібно залишатися в ньому й нікуди звідси не рухатися (праворуч чи ліворуч, у майбутнє чи минуле), що вся духовна практика полягає в дедалі більшому вростанні, дедалі глибшому вкоріненні. Якщо раніше духовна еволюція була якось розтягнута в часі або пов'язана з чимось зовнішнім, то тепер вона, звісно, у жодному разі не припиняється, вона лише розгортається в інший бік. Можна сказати, що ви дедалі більше вкорінюєтеся в теперішньому, у природному.

Замість того щоб робити багато речей, ви дедалі більше вкорінюєтеся в недіянні, у тому, як нічого не робити. Замість того щоб знати багато різних речей, ви дедалі більше утверджуєтеся в незнанні, у тому, як забувати. Забувати — це не означає втратити пам'ять, це означає усвідомлювати, але відсторонюватися, звільнятися від того, що знаєш, тому що живих істот у сансарі утримують саме пам'ять про себе, знання. І навіть коли вони практикують, навіть якщо вони медитують Ахам Брахмасмі, вони пам'ятають себе як живих істот. Саме пам'ять про себе, ахам-дехасмі («я є людина»), не дає утвердитися в розумінні «Я є Абсолют». Але коли ви займаєтеся практикою споглядання, природної присутності, то поступово витісняєте пам'ять про себе як про людину, звільняєтеся від своїх знань, перебуваючи в природному стані.

Святі кажуть, що природний стан поруч, стан пробудження не далі від нашої власної долоні. Але водночас його не видно, тому потрібно старанно займатися практикою. Є така приказка: «Воно настільки просте, що в нього важко повірити, воно настільки близьке, що його не вхопити».

Споглядання Природи «Я»

«О розуме, завжди пам’ятай Досконале!

Той, хто завжди пам’ятає про досконалість ненародженого «Я», воістину зливається з Брахманом, сяючи, немов сонце».

Споглядання Природи «Я» ясно показує тобі сутність усіх Дхарм.

Ця сутність незбагненна, той, хто тримається її, не розсіюючи думок і зосереджуючи Дух, набуває легкого тіла й надздібностей (сиддх). Його погані карми очищаються самі собою, силою уважності.

Шість полів чуттів перебувають у великому спокої, розум тримається середини, серце обіймає Єдине.

Єдиний Дух проникає в суще й повертається до першоджерела».

Займатися правильним спогляданням — це наче перебувати в центрі всесвіту. Це наче вийти з відображень і почати бачити дзеркало.

Усе вчення лайя-йоги обертається навколо цього. Це дуже тонке мистецтво. Дехто, трохи почитавши вчення про адвайту й настанови щодо споглядання, трохи проникнувши у свідомість, багато чого собі уявляє, але це не так. Споглядання — дуже глибока річ. Ба більше, такий піднесений шлях, як недвоїстість і ануттара-тантра, породжує чимало відхилень. Такий потужний світогляд здатний дуже легко ввести йогіна в оману. Ці відхилення були докладно описані махасиддхами як шість основних відхилень у природному стані. На прямому шляху є можливість досягти швидкої реалізації, але глухих кутів і слизьких сходинок також дуже багато, оскільки спочатку наша здатність розрізняти ще слабка.

Чисте бачення й низхідна сила

«Коли, не розсіюючи свідомості, ми дотримуємося сутності незбагненного, наш Дух починає зосереджуватися, а погані карми — очищатися».

Завдяки практиці природного стану йогін поступово переходить до іншого кармічного бачення, так званого чистого бачення. Це реальний перехід. Світ навколо нас починає змінюватися. Йогін, який реалізував єдиний «смак» природного стану, ще за життя живе в іншому вимірі, хоча його бачать людиною, що перебуває в цьому тілі.

Чисте бачення — це здатність бачити світ очима споглядання, очима єдності з Всевишнім Джерелом. Через споглядання йогін об’єднується з Всевишнім Джерелом. Коли він об’єднується з ним і постійно на нього налаштовується, Всевишнє Джерело посилає йому свій просвітлювальний імпульс, низхідну силу. Така низхідна сила називається Ануграха. Спочатку споглядання, звісно, розвивається самостійно, завдяки особистим, власним зусиллям. Але поступово йогін, споглядаючи, доходить висновку, що його особистих зусиль недостатньо. Хай би наскільки добре він не усвідомлював, усе-таки це його его, його власне «я». І коли він доходить до цього, то розуміє, що настав час припинити докладати зусиль, відпустити себе й розслабитися. І на цій стадії він відкривається чомусь більшому, надособистісному — тому, що його перевершує. Це називають «низхідною силою».

На стадії низхідної сили йогін уже не може докладати зусиль. Навпаки, зусилля лише заважатиме, тому йому треба просто розслабитися, стати подібним до сухого листка або жмутка трави на дорозі, перестати чіплятися, відкинути свою думку, відкинути своє «я», залишити всі оцінки й уявлення. Йому треба приблизно так сказати Абсолюту: «Не я, а Ти. На все воля Твоя».

Якщо самовіддача практикується раніше, до розуміння принципу усвідомленості, то існує велика ймовірність виникнення помилкових уявлень, оскільки незрозуміло, кому і хто має віддаватися. Ми можемо змоделювати певну модель Бога, або Абсолюту, у вигляді образу, концепцій, вичитаних у священних писаннях або взятих із наших уявлень, і практикувати самовіддачу. Але таким чином неможливо прийти до справжньої реалізації. Лише після розуміння принципу усвідомленості та свого розуму, подібного до простору, по-справжньому можливо практикувати самотрансценденцію, вихід за межі особистості.

На стадії низхідної сили практика вже здійснюється не йогіном. Можна сказати, що Абсолют практикує в його тілі. Це вже не йогін виконує садхану, а садхана виконується за допомогою цієї низхідної сили.

Ознаки реалізації

«Той, хто бажає звільнення, нехай шукає Вчителя, тоді сутність споконвічного «Я» прояснюється.

Великий йогін, безперервно споглядаючи, на власному досвіді розкриває ознаки реалізації, такі як «музика девів», «очі богів», «вино безсмертя».

Правильна практика неодмінно призводить до того, що ми починаємо отримувати ознаки реалізації.

«Музика девів» означає звуки анахата-нади, які виникають унаслідок очищення каналів.

«Очі богів» означають надчуттєве сприйняття, наприклад: здатність сприймати минулі життя, бачити на відстані тощо.

«Вино безсмертя» означає нектар, який починає струменіти з маківки, насичуючи чакри й канали, пробуджуючи божеств у каналах. Цей нектар також називається санскритом амара-варуні — нектар безсмертя, або нектар богів. Коли канали йогіна чисті й енергія починає циркулювати ними, вітер піднімається, стимулюючи сома-чакру та сахасрара-чакру. Тоді із сома-чакри починає сочитися амара-варуні. Це тонка секреторна рідина, яка спускається з неба, починає крапати на чакри, насичуючи все тіло. Саме цей процес є заповітною метою йогів. Коли таке відбувається, кажуть, що йогіну вдалося пробудити енергію кундаліні, ввести прани в центральний канал і почати поєднувати білу та червону краплі. Вважається, що такий нектар може бути десяти видів. І йогін поступово відчуває їх один за одним, якщо його енергія достатньо чиста.