Отже, Вальмікі передає Бхарадваджі вчення у формі діалогу Рами й Васіштхи. І вся «Йога Васіштха» описує цей діалог. Якось Бхарадваджа поставив Вальмікі запитання:
«О вчителю, почути, що Рама досяг найвищого стану, — це величезна насолода. Але чи можливо це для нас — нерозумних, неосвічених, із гріховними схильностями? Адже такого стану важко досягти навіть богам».
Тобто Бхарадваджа запитує, чи справді ми можемо досягти найвищого стану; адже Рама досяг його, отримавши настанови, тому що він — аватар.
Але Вальмікі відповів так: «Я повністю передав тобі діалог між Рамою та Васіштхою. Тобі слід над ним поміркувати, тому що це мої настанови тобі».
Світлоносність свідомості
«Просвітлення характеризується чистим внутрішнім світлом».
Ця фраза вказує на світлоносність нашої свідомості.
Тексти описують центр над сахасрара-чакрою, який розташований приблизно за десять сантиметрів над головою у вигляді сяйливої сфери. Саме цей центр вважається сутністю нашої душі як людини. Цей центр містить усю світлоносність, і вважається, що той, хто досягає цього центру, набуває самадхі та різноманітних досягнень.
Коли наша свідомість затьмарена, ми не помічаємо її світлоносності, просторовості, чистоти й досконалості. Усе, що нам доступне, — це тіло, емоції та думки, тому ми судимо про світ із тілесних позицій. Ми думаємо: «Ось ця людина — такий красень! Стрункий, із блакитними очима. А цей — просто товстун». Від тілесних позицій ми переходимо до розумових і думаємо: «Ця людина — інтелектуал, естет, логік, а ця — недоумок. Ця людина вольова, а ця — безвольна ганчірка». Тобто ми оцінюємо з тілесних і розумових позицій, і це, звісно ж, омана, тому нам і бракує чистого бачення, а якщо ми оцінюємо з погляду світла, то бачимо все інакше.
Відмова від егоїзму та принцип служіння
Корінна умова просвітлення — відмова від егоїзму. Тобто якщо ми прагнемо просвітлення, то нам слід серйозно замислитися над тим, що егоцентрична позиція — це непросвітлений стан. Можливо, з погляду его це й добрий стан, оскільки з нього можна отримати якусь користь, але з погляду просвітлення це неправильно. Саме тому ми намагаємося присвячувати заслуги всім живим істотам. Що це означає? Усе, що я накопичив у процесі духовної практики, я надсилаю за певною адресою, як лист електронною поштою. Що це за адреса? Це адреса, що охоплює всіх живих істот у всесвіті. Якщо просвітлення полягає в тому, щоб реалізувати Атман, а я і є Атман, то я за визначенням як частинка маю бути в усіх живих істотах, я не повинен розділяти це тіло та інші, тобто маю вважати всі тіла своїми власними, тому можу піднести їм і пожертвувати всю свою заслугу.
Сенс присвячення заслуг полягає саме у відмові від егоїзму, тому що ми закриваємо собі шлях до просвітлення, коли займаємо егоїстичну позицію. Наш розум, можливо, у чомусь і виграє, але в сутнісному сенсі ми, звичайно, програємо. Щоб усунути егоїстичну позицію, потрібно переорієнтувати сенс свого життя на принцип служіння й зробити цей принцип найголовнішим.
Спочатку принцип служіння не розуміють, його сприймають як якісь обмеження, засновані на двоїстих уявленнях. Звісно, це неправильно. Принцип служіння слід відкрити як внутрішній принцип проведення певної абсолютної волі, абсолютної енергії (шакті), тобто служіння означає, що ви дієте не від его, не від розуму, не від себе, а від Всевишнього. Ви вловлюєте й проводите через свою сахасрару волю Всевишнього та проявляєте її — у цьому полягає сенс служіння. Оскільки цю волю важко розпізнати, то спочатку учень вправляється в тому, щоб проводити волю гуру, Прихистку, дхарми, сангхи, розглядаючи це як свою особисту садхану.
У міру очищення розуму принцип служіння прояснюється, воля Абсолюту постає як його сутнісне світло, і цей принцип стає дедалі тоншим. Якщо ж цього світла немає, то практикувати дуже важко. Свідомість того, хто прагне досягнення, завжди обмежена, оскільки він працює на себе й заради себе. Але це «себе» якраз і є тим коконом, який назавжди замикає нас у сансарі. Начебто ми бажаємо собі блага, але насправді самі позбавляємо себе блага цим поняттям «себе».
Принцип служіння, навпаки, розширює поняття «себе» до цілого всесвіту. Тобто ми не втрачаємо себе як особистість, зберігаються і пам’ять, і вольові функції, і розумові здібності, просто наше «я» стає безмежним і багатовимірним — у цьому суть принципу служіння. Треба визнати всіх живих істот своїм «я», а якщо ти визнав, то розумно піклуватися про них, адже всі ми піклуємося про себе. Якщо ти розширюєш «я» до всіх живих істот, то прийми, що це твоє велике тіло, тому тобі також потрібно про нього піклуватися.
Ілюзорність світу та кармічне бачення
«Це творіння постає з нічого, розчиняється в нічому, сама його сутність — ніщо, воно не існує. Через хибні самообмеження, які не мають початку, це творіння здається існуючим, породжуючи незліченні омани. Ти помиляєшся, бо не згадуєш постійно істину про нескінченну свідомість, приймаєш отруту самообмежень і подальших психологічних зумовленостей».
Всесвіт не має самобуття, власної сутності. Енергія існує, але те, що ми сприймаємо як енергію, матеріальний світ, не існує, а є похідним розуму багатьох живих істот, колективних карм. Якщо запитати: «Чи існує віртуальна реальність?», то можна сказати, що вона не існує як реальність, вона існує як умовність, як переплетення безлічі ясностей різних людей. Так само й цей матеріальний світ існує як умовність, як переплетення ясностей незліченної кількості істот, як колективне кармічне бачення. Але за своєю суттю всі об’єкти порожні. І в цьому контексті термін «порожні» означає не щось святе, а відсутність самобуття, тобто порожнинність, нереальність. А мудрість, усвідомлення, яке розпізнає й пізнає цю порожнинність, — це справді те, що є святим і найвеличнішим. І ці поняття не слід плутати.
Коли ми говоримо, що об’єкти порожні, мається на увазі, що цього дзвіночка насправді самого по собі не існує, що це лише сукупність зорового, дотикового та звукового сприйняття. Тобто відбитки наших колективних самскар (зорові, нюхові, дотикові, слухові відбитки) зараз проєктуються так, що ми бачимо цей дзвіночок як щось реальне.
Якби в нас були інші відбитки, ми бачили б не дзвіночок, а щось інше. Тобто сприйняття дзвіночка визначається нашим кармічним баченням, яке є результатом сукупності як індивідуальних, так і колективних відбитків. Ці відбитки існують в астральному тілі, а глибші відбитки, що стосуються нації, людства, сутності людини, існують у каузальному тілі. Саме завдяки тому, що є ці відбитки, ми можемо бачити світ таким, яким він є.
Якби тут перебувало божество, то воно мало б інші кармічні відбитки й бачило б дзвіночки інакше — наприклад, як нада-янтру. Якби тут перебувало божество-творець, воно бачило б дзвіночок як зародок всесвіту, який за допомогою нада-звуку творить нові світи. А якби тут перебувала істота пекла, що має негативні відбитки, вона бачила б дзвіночок як щось страхітливе, що приносить біль і страждання; кожен звук дзвіночка викликав би в неї страх, або вона думала б, що це якесь знаряддя тортур, оскільки її відбитки дають змогу сприймати реальність лише так.
У шістдесяті роки, коли ще існував Радянський Союз, православний митрополит зустрічався з генеральним секретарем Хрущовим. Між ними розгорнулася теологічна дискусія, у якій православний єпископ стверджував, що людина походить від Бога. Хрущов, дотримуючись позиції діалектичного матеріалізму, або марксизму-ленінізму, говорив, що насправді людина, згідно з теорією Дарвіна, походить від мавпи внаслідок еволюції, природного добору, мінливості видів, мутацій тощо. Вони довго дискутували, і тоді митрополит, не бажаючи перемагати в диспуті керівника держави, вирішив піти на компроміс і сказав: «Домовмося так: кожен залишиться при своїй думці. Щоб не кривити душею, я як православний вірянин вважатиму, що походжу від Бога, а ви як послідовний комуніст вважатимете, що походите від мавпи». Але Хрущов, правду кажучи, знайшов що відповісти. Він сказав: «Добре, але якщо ми подивимося на динаміку еволюції, то в моєму випадку очевидний величезний прогрес, оскільки я з мавпи перетворився на людину, а у вашому випадку — деградація, бо Бог, вочевидь, деградував до стану людини». На цьому вони завершили дискусію. Це і є приклад різних відбитків, різного кармічного бачення, яке породжує різні тунелі реальності.
Єдина реальність — нескінченна свідомість
«Ця омана триває доти, доки ти не припадеш до ніг просвітлених мудреців і не здобудеш від них істинного знання. Дорогий, те, що не існує на початку й не існуватиме наприкінці, не існує й зараз. Цей позірний світ подібний до сновидіння. Єдина реальність, у якій він з’являється і зникає, — це нескінченна свідомість».
Для пробудженого цей світ існує як умовність, але не як щось самосуще. Пробуджений, перебуваючи в трансцендентальному стані недвоїстості, сприймає логіку людських взаємин, людського світу як гру абсурду. Наприклад, якщо вас запитати: «Чому ви не носите роги?», то ви можете подумати: «Це абсурдне запитання. А чому я маю їх носити, якщо в мене їх і немає?» Це справді абсурдне запитання, яке має мало стосунку до реальності, але вся логіка цього світу подібна до цього запитання. Тобто будь-які людські інтерпретації, зв’язки, моральні норми, уявлення, теоретичні концепції та все інше — це порівняно з пробудженим станом таке саме абсурдне запитання, як запитання: «Чому ви втратили роги?» Неможливо втратити те, чого немає, неможливо носити або не носити те, що від початку відсутнє.
Проте святі не заперечують усі відносні прояви, сприймаючи їх як гру й беручи в них участь заради блага інших живих істот, оскільки позиція заперечення означає неповноту й негнучкість стану пробудження. Навпаки, стан пробудження означає повне прийняття будь-яких норм, концепцій і принципів. Однак у цьому прийнятті відбувається реалізація певної санкальпи, волі, тобто це робиться з конкретною метою.
Поняття «я» і втрата єдності
«В океані сансари, або невідання, виникає поняття «я» через нескінченний потенціал до самообмеження. Потім рух думки створює інші поняття: «моє», «привабливість», «огидне» тощо. Ці поняття підрубують саму основу власного усвідомлення, і людина неминуче потрапляє в пастку нескінченних хвилювань і страждань».
Отже, чому ж «поняття підрубують власне усвідомлення»? Тому що ці поняття ввергають нашу душу в розмаїття, унаслідок чого втрачається єдина реальність простору усвідомлення. Це розмаїття створює тисячі заплутаних варіантів, і в такій заплутаності втрачається канал зв’язку з божественним (дева-вахіні), втрачається єдине. Щойно ми відійшли від єдиного й канал зв’язку з божественним перервався, ми уподібнюємося до людини, яку вночі скинули з парашутом десь на острів, але її рація розбилася, тому тепер вона не знає, що робити далі. У такій заплутаності в розмаїтті втрачено відчуття єдності, перервано зв’язок із найвищим Джерелом через зловживання розумом, що тяжіє до розмаїття. Завдання адвайти — подолати це розмаїття й повернутися до єдиного Джерела.
Адвайта є безкомпромісним ученням, яке долає різноманіття сансари. Вона стверджує абсолютну єдність. Якщо існують компромісні вчення, такі як двайта, вішішта-адвайта, що зберігають певне розмаїття (душа і Бог, джива й Атман тощо), то адвайта (саме в погляді, а не в поведінці) наполягає на безкомпромісній єдності, вважаючи, що лише це є шляхом до подолання сансари за одне життя. Водночас багато хто трактує адвайту примітивно, мовляв, якщо ти послідовник адвайти, то не можеш проявляти розрізнювальну мудрість і сприймати різноманіття. Але це не так. Перебувати в погляді адвайти не рівнозначно запереченню різноманіття, навпаки, розмаїття може визнаватися, однак воно визнається як божество почту, як периферійне божество, як прикраса та гра енергій, але воно більше ніколи не затьмарює усвідомлення єдності, воно більше не затуманює розум.
Якщо ви зрозуміли цей принцип, то сутність учення сахаджаяни вам також зрозуміла. Вона така: єдність у різноманітті. Ви перебуваєте серед розмаїття тисяч енергій, понять та істот, але ніколи не втрачаєте єдності. Щойно ви втратили єдність, різноманіття вводить вас в ілюзію; неважливо, груба це єдність чи тонка, але ви можете її втратити, а можете не втратити. Коли ви її не втрачаєте — це шлях звільнення, нірвани, коли ви відволікаєтеся і втрачаєте її — це шлях сансари.
Брахман і світ — єдина реальність
«Пірни глибоко у внутрішній світ, а не в море різноманіття. Хто живий, хто мертвий, хто прийшов, хто пішов — чому ти постійно губишся в таких хибних поняттях? Коли власна сутність, свідомість, є єдиною реальністю, чи є там місце для «іншого»? Теорія про те, що Брахман здається світом так само, як мотузка здається змією, вигадана лише для розваги дітей і нерозумних людей. Просвітлений постійно перебуває в істині, що Брахман навіть не здається відмінним від світу».
Теорія, яка стверджує, що люди вводяться в оману сансарою, як людина вводиться в оману мотузкою, приймаючи її за змію, — це все-таки певний приклад і концепція, призначена для того, щоб на логічному рівні пояснити принцип омани та звільнення. Але в пробудженому стані не проводиться жодних відмінностей між введенням в оману та просвітленням, між тим, хто входить в оману, і тим, хто з неї виходить, між пробудженим і непробудженим станом, між Брахманом і якимись окремими істотами, які нібито від нього відпали.
Радість тих, хто знає істину
Вальмікі продовжив:
«Невігласи, яким не подобається усамітнення, тонуть у стражданнях і лише іноді можуть усміхатися. З іншого боку, ті, хто знає істину, усміхаються весь час».
«Ті, хто знає істину, усміхаються весь час» — це треба запам'ятати. Чому вони усміхаються весь час? Вони цілком самодостатні й радісні, тому що їх живить світло внутрішнього усвідомлення, а світло внутрішнього усвідомлення (сахадж'я) — це таке глибинне джерело добра, яке завжди перебуває всередині вас. Якщо ж ви відходите від цього глибинного джерела добра, то можете сумувати, або плакати, або злитися, або заздрити, і це явні ознаки того, що ви втратили зв'язок із цим джерелом.
Любити усамітнення не означає безперервно перебувати на самоті, цей принцип слід тлумачити у внутрішній спосіб. Це означає любити перебування у стані внутрішнього тапасу (антар-тапасьї), у підтриманні самоусвідомлення, в якому немає іншого, немає зовнішнього світу. І тоді ви маєте це усамітнення незалежно від того, де перебуваєте.
Незникаюча реальність свідомості
«Істина, або власна свідомість, тонка й тому здається прихованою за невіглаством. Але навіть якщо ти віриш в атомарну матеріальність світу, свідомість нікуди не зникає. Чому ж ти тоді сумуєш? Нереальне (невігластво тощо) ніколи не з'являється, а реальність, або свідомість, ніколи не зникає».
«Реальність, або істинна свідомість, ніколи не зникає» — цю фразу слід запам’ятати. Іноді, коли наш розум поринає в різноманіття, відволікається, сильно захоплюється думками або зовнішніми об’єктами, нам здається, ніби реальність усвідомлення зникає. Це відбувається через те, що нам бракує довіри й досвіду в підтриманні цієї реальності. Але насправді вона ніколи не зникає, і варто нам звернутися до неї за допомогою дослідження або уважного споглядання, як ми одразу ж відкриваємо, що ця реальність завжди була тут.
Святі й боги відрізняються від звичайних істот саме тим, що розуміють цей секрет: реальність істинного усвідомлення ніколи не зникає. Вони перебувають ніби по той бік цієї стіни. Якщо уявити усвідомлення у вигляді величезної скляної стіни, то святі й боги перебувають по той бік стіни; вони трохи визирають у цей світ і щось роблять тут руками й ногами, але більша їхня частина перебуває по той бік. А люди, смертні, різні неосвічені істоти, демони, привиди, духи, тварини перебувають по цей бік стіни, і вони лише іноді ненадовго проникають на інший бік («О, я медитував і побачив таке-то божество» або «Коли я медитував, у мене був такий-то досвід»), а потім знову повертаються на цей бік стіни.
Перехід за стіну усвідомлення
І завдання практикуючого полягає в тому, щоб опинитися по той бік стіни й більше не випадати з-за неї. Ця стіна — немов дзеркало усвідомлення, це межа між внутрішнім і зовнішнім. Коли ви входите в це дзеркало усвідомлення й достатньо довго в ньому перебуваєте, то переміщуєтеся за цю стіну, на бік богів і святих. І якщо ви туди перемістилися, то відчуваєте, що все змінилося, ви немов здобули якесь безпечне, сприятливе й тихе місце, у якому є все, у якому нічого не можна втратити, яке ні від чого не залежить, яке не спалити вогнем і не намочити водою, яке не потребує ані сну, ані відпочинку, ані їжі, ані будь-чого іншого. Ви завжди маєте його й ніколи не зможете втратити. І з цього стану ви потім дієте назовні.
Коли ви дієте назовні, ви подібні до сфери світла, яка оживляє це тіло. Сама сфера світла не потребує ані сну, ані відпочинку, ані їжі, ані чуттєвих бажань, ані цього світу; торкаючись тіла, вона заводить його, спонукає рухатися, діяти й говорити, але сама вона не перебуває в омані, не вважає, що є цим тілом.
«Однак із різних причин виникає нерозуміння. Щоб подолати його, молися Богові, який є учителем усього всесвіту. Твої недобрі карми не залишили тебе, а стали задушливим мотузком, яким ти зв’язаний. Поки твій розум не стане не-розумом, практикуй поклоніння імені та формі. Так ти утвердишся в спогляданні Абсолюту, а потім хоча б на секунду побачиш внутрішнім світлом внутрішню свідомість у свідомості».
Кармічні пута й пошук хибної свободи
Карми зв’язують живих істот подібно до того, як мотузка тримає собаку на прив’язі або корову, яку прив’язали до стійла. Живі істоти прагнуть свободи різними способами, але парадокс у тому, що вони думають, ніби свобода пов’язана із зовнішнім.
Наприклад, чому існує проблема міжнародного тероризму? Тому що в різних країнах існують сепаратистські настрої. Деякі люди хочуть жити як незалежна нація, мати власний уряд і свою територію, провадити власну політику, вони переймаються ідеєю про те, що борються за свободу, і тоді починається боротьба, відбувається революція. Однак, коли вони здобувають жадану свободу, це виявляється пшиком, фікцією, тому що істинна свобода ніколи не була пов’язана з чимось зовнішнім; свобода — це внутрішній чинник. Людям потрібна внутрішня революція, тому що зовнішні революції ніколи не приводили до свободи ані націю, ані особистість.
Інші люди шукають свободу в самовираженні, у художній творчості, у можливості спілкуватися з безліччю людей або у володінні великою кількістю грошей. Усе це псевдосвободи, тобто фіктивні види свободи, свободи-оманки. Це як цукерка, що має гарну обгортку, а насправді всередині неї отрута або щось несмачне; людина захоплюється, побачивши цю гарну обгортку, і намагається її з’їсти, а потім бачить, що їй від цього погано. Усе це — різноманітні омани живих істот щодо свободи. Істинна свобода пов’язана саме з тим, що ми розкриваємо всередині себе простір усвідомлення адвайти й утверджуємося в ньому. Перебуваючи в цьому просторі, ми потроху звільняємося від диктату часу, простору, різних вселенських енергій, причин і наслідків.
Навіть якщо людина думає, що здобуває в сансарі якийсь вид свободи, то це, звісно, омана. Наприклад, якщо в мільярдера болить шлунок, то він болить у нього так само, як у бідняка; якщо він погано спить, то його сон такий самий поганий, як і в бідної людини, тобто всі його мільярди не можуть принести йому свободу від цієї проблеми. Але якщо ви контролюєте прани й розум, то володієте значно більшою свободою, і що більше ви себе очищуєте, то більше ваша свобода стає незалежною, не пов’язаною ні з тілом, ні з простором, ні з часом. Ті, хто перебуває в невіданні, не розуміють цього й намагаються шукати свободу в зовнішньому, але це хибний шлях, це омана. Якби люди знали цей секрет, то пів світу були б ченцями, а друга половина — практикуючими мирянами; усі проходили б ретрити й практикували, накопичуючи заслуги. Але цього не відбувається лише тому, що люди не знають цього секрету.
Колись, років двадцять тому, у мене було сильне бажання кричати кожному просто у вухо про цей секрет, розсилати всім листи тощо. Я хотів трясти кожного за грудки: «Ти що, не знаєш, де твоя свобода? Пробуджуйся!» У юності всім властивий такий максималізм. Проте справді дуже шкода бачити, як живі істоти страждають, не розуміючи цього секрету. Вони подібні до мухи, яка б’ється об скло десять разів, сто разів, тисячу разів, але все марно, а ти стоїш осторонь і бачиш, що треба трохи розвернутися — і можна буде вилетіти звідси через відчинену кватирку, що насправді жодних проблем немає. Але муха б’ється й б’ється об це скло, і вона так битиметься, доки не впаде знесилена й не загине. Це і є такий фундаментальний принцип невідання, омана, якою захоплені всі, крім тих, хто практикує, крім богів і святих.
Принцип служіння та віддавання дій Брахману
«Найвище досягається лише за допомогою власних зусиль і правильних дій, якими здобувається божественна прихильність. Минулі звички й тенденції дуже сильні, тому не можна покладатися лише на власні зусилля. Навіть боги не можуть перемогти невідворотне (долю). Кожен підкоряється цьому світовому порядку, який перебуває поза межами міркувань і висловлювань. Але духовний герой має бути впевнений, що навіть після кількох перероджень настане звільнення».
Далі сказано:
«Поганими діями людина дедалі більше прив’язується до цієї сансари, а правильними діями людина звільняється! Правильними діями в теперішньому послаблюється вплив минулих поганих дій. Якщо ти віддаєш усі свої дії Брахману, тебе ніколи знову не закрутить це колесо сансари».
Віддавати всі свої дії Брахману — означає глибоко зрозуміти принцип служіння. Коли принцип служіння не зрозумілий, тоді важливими є егоїстичні уподобання, важливою є власна егоїстична воля, а принцип служіння означає, що важлива не твоя воля й не твої уподобання, а воля Брахмана. Це як певна вселенська сила, яку ти пропускаєш крізь себе, і що більше ти проводиш її крізь себе, то більше свободи вона тобі дає. І зрештою ти виявляєш, що твоя особиста воля й воля Брахмана зливаються, стають одним цілим.
Космічний танець часу та роль самскар
«Поглянь, неосвічені люди в цьому світі грають різні ролі, підкоряючись диригентській паличці часу! Час створює, зберігає й руйнує. Чому тебе непокоїть втрата багатства тощо, і чому ти сам починаєш рухатися під музику? Будь нерухомим і спостерігай за цим космічним танцем! Ті, хто поклоняється богам, святим і гуру та дотримується принципів писань, здобувають прихильність найвищого Бога».
Доля і карма нав’язують людям різні ролі. Коли людина народжується, у потоці її розуму, у тонких тілах уже є відбитки. Що таке відбитки? Припустімо, якщо ви вивчали англійську мову, то у вас будуть такі відбитки, а якщо інша людина поруч із вами не вивчала англійську мову, то вона не зможе щось перекласти, оскільки в потоці її розуму не було створено відповідних відбитків.
Підкоряючись відбиткам (самскарам), живі істоти приймають різні ролі. І коли вони приймають ці ролі, то природно відбувається ототожнення з ними. У процесі такого ототожнення відчуття «я — діяч», «я — тіло» дедалі більше кристалізується, зміцнюється, накопичується і стає чимось таким, у що починаєш вірити, а природна сутність розуму, навпаки, дедалі більше затьмарюється і стає тим, від чого віддаляєшся, що перестаєш розуміти, у що перестаєш вірити. І практик повинен бути духовним героєм, щоб протистояти натиску самскар і часу. Він повинен постійно прориватися крізь них, щоб знову й знову повертатися до переживання єдності.
