Коментар до тексту «Кодекс Майстра»
З часом ми маємо набути майстерності в духовній практиці. Не володіючи такою майстерністю, неможливо досягти просвітлення. Майстерність у духовній практиці означає прийняття нової якості, або статусу божества. Під божеством ми не маємо на увазі якесь конкретне божество, якому поклоняються в традиціях бгакті, крія- або чар’я-тантри. Радше під божеством ми розуміємо тонкий стан ясності й енергії, доведений до досконалості, до чистого бачення. Коли ми реалізуємо цей стан божества, ми розвиваємо в собі певні якості. Не розвинувши цих якостей, неможливо реалізувати стан недвоїстості.
Що означає «набути майстерності в духовній практиці»?
У християнстві робиться акцент на гріховності живої істоти. У відносному сенсі це можна допустити. У сутрі теж робиться акцент на нечистоті тіла, усього того, що проявляється, від чого потрібно відрікатися. Однак через гріховність і відокремлення себе від нечистоти йогін зрештою приходить до найвищої досконалості й найвищої чистоти. Учення нашої традиції робить акцент на чистоті й досконалості із самого початку.
Зрозуміло, у нас є нечисті, несвідомі, тваринні, тамасичні частини, які можна назвати гріховними. Однак тантрі як такій, ануттара-тантрі зокрема, погляд гріховності чужий; радше існує стан несвідомості. Якщо фіксуватися на почутті гріховності, то насправді впадеш у двоїстість, і саме так почуватимешся, якщо не розумієш, що за гріховним слід постійно виявляти чистоту й досконалість. А якщо така чистота й досконалість не виявляється, то фіксація на гріховності нічого, крім послаблення духу, не принесе.
Я читав статистику про парафіян протестантської церкви: смерті найбільше боялися віруючі, причому щиро віруючі боялися більше, ніж слабко віруючі, а слабко віруючі боялися більше, ніж узагалі невіруючі. Але чому вони боялися? Тому що невіруючі перебувають у повному тамасі, а віруючі знають, що є пекло, небеса, страшний суд і доведеться відповідати за все. Однак через те, що ідея гріха була дуже сильною, виникала фіксація, внаслідок якої й розвинувся страх. А якщо є фіксація на страху, то де переродишся? Зрозуміло, що про світ богів у цьому випадку говорити не доводиться.
На противагу двоїстим підходам йогін ануттара-тантри культивує в собі безстрашність, чистоту й досконалість. Зрозуміло, це не означає, що ми можемо з бравадою ставитися до нижчих частин свого «я» або думати: «Я безстрашний, для мене немає ні гріха, нічого іншого». Радше це передбачає тверезу роботу з відносним виміром, більший наголос на досконалості й чистоті із самого початку. Учення говорить, що ми по праву споконвічно володіємо цією первісною чистотою. Це означає, що ми визнаємо її із самого початку, бо якщо не почати визнавати зараз, коли ми практикуємо, то коли ще в майбутньому ми почнемо її визнавати? Адже нам належить повністю в ній укоренитися. На це не вистачить жодних життів, якщо не почати визнавати її із самого початку.
Стан Майстра – це стан, коли таке визнання й оволодіння відбулося. Це не обов’язково повністю пробуджений стан будди або махасіддхи, проте це стан, дуже близький до цього.
«Кодекс Майстра». Шлях досконалості. Якості Майстра.
Майстер день і ніч без перерв іде Шляхом Досконалості.
Істинний Майстер давно залишив усі Ігри цього світу: розваги, багатство, владу, суперництво з іншими, пошук слави. Для нього має значення лише безперервний рух до досконалості.
Істинному Майстрові невідомі дріб’язковість, гордість, самолюбство, адже він відчуває себе частиною безкінечної таємниці, рівним з усіма істотами.
Істинний Майстер не зробить жодного зайвого руху, не скаже жодного зайвого слова, не допустить помилки навіть у дрібниці, адже він знає, що дрібниць не існує, бо він – Майстер, втілення досконалості.
«Не скаже зайвого», «не зробить зайвого» означає, що він нічого не зробить несвідомо. Наші слова й дії стають зайвими, коли вони випливають несвідомо, коли з нас просто виходять енергії, карми. «Несвідомо» – це означає, що вони виходять із грубої частини нашого «я»: з понятійного розуму (манаса), з астрального тіла, що складається з емоцій, або з фізичного тіла. Коли вони виходять із самого Джерела усвідомленості, зрозуміло, вони не зайві.
Досконалість у зануреності в Єдине Джерело
«Досконалість Майстра в зануреності в Єдине Джерело і в прояві його енергій».
Ваша досконалість полягає в тому, що ви розумієте, як бути безперервно зануреним у єдине Джерело, і безперервно проявляєте цей стан у повсякденному житті. Якщо ви не занурені в Джерело, ваш розум схильний забарвлюватися словами, вам можуть сказати що-небудь, і ваша свідомість зміниться. Вас можна розвеселити й потішити, сказавши вам щось приємне, а можна налякати або ввести в тугу. Але спробуйте зробити це з Майстром. Це неможливо, ви його не можете ні засмутити своїми словами й діями, ні пригнітити, ні потішити, тому що він перебуває в радості, яка нічим не зумовлена. Це означає безперервний зв’язок із Джерелом.
Майстер знає, що є лише один об’єкт довіри – це істинне Джерело. Що ж до зовнішніх форм, феноменів, він перебуває в безперервному стані гри з ними. Він знає, що так проявляються різні енергії його розуму, а він із ними взаємодіє. Він бачить одночасно і людей, і божеств; він знає, що якщо з ними взаємодіяти гармонійно, то вони відповідатимуть гармонійно, якщо проявляти негармонійні взаємини, ці енергії відгукуватимуться аналогічно. Проте він завжди розуміє, що вони походять із цього єдиного Джерела.
Завдяки зв’язку з Джерелом у Майстра завжди величезна енергія, він нею просто переповнений. Можливо, через зовнішні умови він не завжди може її адекватно проявляти, але він увесь час наповнений енергією, тому що в нього немає витоків. Його думки, емоції, стани енергетичного тіла не можуть допустити витоку ніде. Оскільки він дуже зібраний, його енергія безперервно циркулює, його прани завжди обертаються і повертаються в центральний канал. Витоки бувають тоді, коли розум зафіксований на чому-небудь. У цьому випадку транспортуюча прана завдяки думкам або емоціям відводить прану з центрального каналу до об’єкта фіксації. Але якщо ви єдині з Джерелом, прани, відгукуючись, взаємодіють з об’єктом і знову повертаються в центральний канал.
Почуття безмежної величі та гідності
«Істинний Майстер завжди зберігає почуття безмежної величі та гідності, адже Майстри – це боги серед людей».
Почуття безмежної величі та гідності – це, звісно, не пихатість. Це також не означає мати гордість або ображатися, коли її зачіпають. Гордість і образи пов’язані з его, а ми в ігри его не граємо. Радше, це стосується почуття істинного его або божественної гордості. Це глибинне усвідомлення присутності, яке йогін безперервно відкриває і впізнає в собі; це той непохитний і незламний стан, який дозволяє йому почуватися Абсолютом у будь-яких ситуаціях.
Це не означає якоїсь зовнішньої пишномовності. Зовні йогін може проявлятися як завгодно: він може бути блазнем, смиренним, узагалі показати себе повним дурнем – це все зовнішнє, а зовнішнє являє собою лише певну соціальну роль, соціальну маску. Проте, проявляючись як завгодно, всередині йогін безперервно зберігає ту саму безмежну велич. Він ніколи не втрачає зв’язку з Джерелом, а почуття величі дає саме цей стан перебування в єдності з Джерелом. Він дуже простий і смиренний, оскільки знає, що безмежний, і йому не треба нікому це доводити. Йому не треба цю велич захищати, адже йому ніщо не може завадити. Що б не відбувалося зовні, цю велич і безмежність у принципі не можна якось принизити або завадити їй проявлятися.
Звичайна людина живе інакше. Вона захищає свою особистість, бореться за неї. Якщо її гордість зачеплена, вона думає, що це кінець. Вона навіть може пустити собі кулю в лоб через хибне почуття власної гідності. Чому так відбувається? Тому що вона пов’язує себе з особистістю, з «я». Коли її ідентифікація порушується, її стан також порушується.
Я чув історію про те, як у Японії два самураї, високопоставлені сановники, піднімаючись до імператора, забувши правила церемонії та етикету, випадково зачепили один одного мечами. Це було розцінено як неповага. Той, хто це зробив, усвідомивши, що проявив неповагу щодо вищого пана, не витримав такої ганьби й зробив собі харакірі. Тоді вищий сьоґун, побачивши, що через нього хороший самурай, який був нижчим за нього за становищем, зробив собі харакірі, зніяковів, відчув себе зганьбленим і теж зробив харакірі. Це приклад того, як проявилося поверхове почуття гордості.
Йогін не зумовлений почуттям гордості, пов’язаним із чимось зовнішнім. Радше він відчуває безмежну велич, що належить до природного стану. Він знає, що воно абсолютне, що йому нічого захищати, оскільки йому ніщо не може зашкодити.
Шлях самотнього птаха і самодостатність
«Майстер знає, що його шлях – це шлях самотнього птаха, а тому не тішить себе надіями на визнання супутників. Навіть у колі подібних до себе він завжди самодостатній.
Будучи самодостатнім, проте Майстер відчуває величезну любов до інших і радість, коли хтось вступає на шлях або досягає успіху на ньому».
Сподіваюся, ви розумієте, що самодостатність – це не зацикленість на собі. Зацикленість на собі не має нічого спільного із самодостатністю. Навпаки, самодостатність передбачає відкритість. Однак така відкритість відрізняється від мирської прив’язаності. Напевно, усі розуміють, що монахи не ходять одне з одним в обіймах, проте вони не перебувають у замкнутості, оскільки зацикленість на собі – це зовсім не самодостатність, а результат прив’язаності до свого его.
В абсолютному сенсі між нами та іншими немає жодної різниці. Ми живемо, не прив’язуючись до інших і не будучи зацикленими на собі, ми просто перебуваємо в рівному, прозорому стані. Ми не прагнемо орієнтуватися на інших і залежати від компанії чи друзів, знаючи, що всі ці речі ненадійні. Проте ми розділяємо самаї й допомагаємо, наскільки це можливо, одне одному, зберігаючи доброзичливість і Чотири Безмежних.
По-справжньому проявляти любов і співчуття до інших можливо лише тоді, коли ти набув самодостатності. Тоді твоя любов нічим не обмежена, вона неегоїстична, ти від неї нічого не хочеш, нічого не вимагаєш натомість. У цьому випадку любов випливає з широти твого Уму.
Дух тотальності і свобода
«Хто може зрозуміти глибину любові Майстра? Лише Майстер.
Істинний Майстер завжди трохи божевільний для цього світу. Його божевілля є самим Духом тотальності його життя і методу.
Той, хто не набув Духа тотальності, не може називатися Майстром.
Лише ставши Майстром, можливо набути свободи. Свобода – граничний пік стану Майстра. Ніхто не може набути свободи, не пройшовши цей ступінь».
Звільнення настає, коли ваша майстерність досягає граничного піку. Це подібно до рекорду. Коли пік ваших якостей доходить до певної точки, настає якісний стрибок, трансмутація. Доки ваші якості не дозріли до цієї точки, такий стрибок не відбувається. Ніхто не може набути звільнення, не пройшовши ступінь такої майстерності. Це означає, що йогін постійно критично оцінює свої якості й намагається з’ясувати, що йому потрібно для розвитку цієї майстерності, а чого потрібно позбутися.
Наприклад, якщо в людини негнучка свідомість, то з такою свідомістю вона не може стати майстром. Якщо слабка концентрація, також неможливо стати майстром. Якщо не зрозумілий принцип безстрашного погляду, то майстерність також недосяжна. Якщо людина не може перемогти в собі гордість, себелюбство, вона також не набуде майстерності. Якщо хтось неуважний і багато разів передруковує текст, роблячи елементарні помилки, то зможе стати майстром лише тоді, коли позбудеться такої неуважності. Якщо людині дається одне служіння, але воно їй не подобається, вона тужить за іншим служінням, то це означає, що їй не вдалося зрозуміти точку зору навчання, практики, що вона практикує не заради того, щоб навчатися, а заради того, щоб насолоджуватися. Але істинний йогін заради майстерності готовий робити все, що завгодно, і жертвувати всім, чим завгодно. Він не дає своєму его жодного шансу прилипнути до чого-небудь, знаючи, що все це віддаляє його від бажаного рівня майстерності.
Уважність і витонченість Майстра
«Істинний Майстер подібний до бездомного мандрівника, він іде лише туди, куди вказує Шлях.
Істинний Майстер не залишить без уваги навіть дрібницю, без розрахунків він прорахує кожну деталь. Він не допустить промаху навіть у незначному.
Істинний Майстер завжди витончений і гостро відчуває всю вишуканість, творчість і красу Шляху.
Істинний Майстер гнучкий, як гілка лози, і бачить Шлях у будь-яких умовах. Однак лише йому відомо, якою ціною йому коштувало набути такого бачення».
«Не залишить без уваги навіть дрібницю». Це не означає, що йогін має концентруватися на дрібницях. Радше це означає, що в нього безперервно існує ясність, яка випливає з усвідомленості, з безперервної уважності. Така ясність виливається спонтанно, вона відгукується на різні ситуації й дозволяє йому завжди гармонійно взаємодіяти з ними.
Якщо такої ясності в нас немає, то, здійснивши щось, що йде всупереч принципам вінаї, ми згадуємо про це тижнів за два, коли потрібно покаятися, тобто наша ясність спалахує, але протягом двох тижнів зникає. Коли ж у нас є ясність, то не становить великої праці утримувати принципи вінаї в повсякденному житті й діяти відповідно до них. Тоді в момент будь-якої ситуації ми згадуємо ці принципи й стаємо уважними. Ми можемо так пройти повз матаджі, щоб не торкнутися їх ні рукою, ні ногою, і не треба потім каятися в цьому. Це ж просто, треба лише бути уважним у цей момент. Але якщо наш розум блукає в майбутньому, прани клекочуть у нижніх чакрах, а ми мчимо, не розбираючи дороги й збиваючи інших із ніг, то, звісно, нам потрібно потім у цьому каятися.
Те саме можна сказати й щодо принципів самаї. Якщо ми уважні й знаємо чотирнадцять корінних падінь, ми без труднощів можемо самоосвободити будь-які неправильні думки, нечисті стани тощо. Ми просто згадаємо принцип чотирнадцяти корінних падінь самай і без труднощів їх звільнимо, проявивши уважність і усвідомленість.
Витонченість, вишуканість, творчість випливають із принципу тонких енергій. Усе це фактори божества (дева). Поки ваші чакри не очистилися і прани кармічно не почали перетворюватися на прани мудрості, ви не можете цього відчувати. Але щойно ваші прани очищуються, ви раптово розкриваєте таку витонченість. Це означає, що внутрішні божества активізувалися.
Баланс творчої свободи й самодисципліни
«Істинний Майстер не обтяжений владою, речами, житлом, турботами, метушнею, сім’єю. Він живе для Шляху, і для нього має значення лише рух до досконалості.
Дилетант схильний до крайнощів, але тільки істинний Майстер знає, як дотримати тонкий баланс творчої свободи й самодисципліни, проявленої Гри та смирення».
Існують дві крайні тенденції. Перша крайня тенденція — це затиснути себе придушенням, зовнішньою самодисципліною, запереченням, аскетизмом, наприклад виснажувати себе постами, терпіти біль у позі лотоса, носити вериги, умертвляти плоть. Один християнин носив вериги до крові на тілі. Його запитували: «Що ти робиш?» Він відповідав: «Мучу того, хто мучить мене (тіло)». Друга крайня тенденція — це повна свобода творчості й самопроявлення різних енергій. Вона загрожує втратою самодисципліни й усвідомленості, потуранням хибному «я», самозадоволенням, тенденцією приймати ілюзії за реальність, утверджувати й відстоювати ілюзії власного «я», що, звісно, ніяк не узгоджується зі шляхом звільнення.
Стан істинного практика полягає в тому, що ми розрізняємо відносне «я» й абсолютне «Я», ми знаємо, чому потрібно дати перебувати у свободі і що потрібно дисциплінувати. Коли дисципліна й вільний розум ідуть рука об руку, вони перебувають у повній гармонії. Істинний йогін завжди перебуває в стані золотої середини, але дилетант часто їх плутає й не може дотримати між ними межу, тому в нього виникають різні коливання.
Наприклад, свобода творчості самовираження проявляється в тому, що монах із видавничої групи захопився видавничою справою. Потім він думає, що йому треба залишити медитацію, щоб більше часу приділяти своєму захопленню. А потім йому спадає на думку, що треба поїхати до Москви, щоб ближче познайомитися з видавництвами і, можливо, навіть відкрити свою видавничу фірму. Це приклад творчості, яка приводить до ілюзії.
Життя як Гра Духа
«Для істинного Майстра його життя — це Гра самого Духа, однак Майстер знає, що ставки в цій Грі — життя, смерть, свобода».
Тому внутрішня творчість завжди має бути дисциплінована монашими принципами вінаї, вона завжди належить до тонкого, а не зовнішнього. Стан творчості — це не зовнішній стан. Багато хто думає, що це щось зовнішнє, але нічого подібного. Це стан розуму, стан усвідомленості. Якщо він у вас є, то і рубання дров, і приготування рису, і годування корів стає такою творчістю, оскільки в чистому стані Ума неможливо щось робити інакше.
«Свобода і досконалість для Майстра є одне, оскільки без досконалості немає свободи, а без свободи досконалість безглузда».
Коли ми стаємо досконалими і в енергії, і в усвідомленості, настає звільнення.
