Якості духовного практикуючого: настанови святих Адвайти

Коментар до тексту «Ведичні вчителі»

Якості практикуючого

Я прокоментую деякі тексти святих Адвайта-Веданти. Перший текст називається «Даша Дів’я Ратна» — «Десять Божественних настанов». Це текст Чандри Сарасваті, 68-го очільника монастиря Канчі. Цей святий прийняв титул Шанкарачар’ї в 1907 році в ордені Сарасваті, заснованому Шанкарою. У нас орден Джуна Акхара, заснований Шанкарою, а це інший орден — орден Сарасваті.

Ці настанови, заповіді Веданти — це настанови щодо поведінки, спільні для всіх садху, для всіх святих і співзвучні з істинами Адвайти. Зараз на територію Західної Європи та Росії приходить Адвайта як світогляд — це перша хвиля: переклади текстів, майстри, сам світогляд Адвайти. Вчення Лайя-йоги — це друга хвиля Адвайти, яка дає і споглядання, і поведінку. Коли Адвайта закріпиться в Росії, мине років сто, двісті, створиться власна місцева культура, лінії передачі, вона зійде в культуру, у поведінку, у суспільство, у менталітет садху. Наявність світогляду, медитації та поведінки — це ознаки повноти проникнення Вчення.

Отже, настанови такі:

Людина народжується для служіння; почавши зі служіння людям і не ховаючись від джняни, яка відкриватиметься тобі, ти пізнаєш Істинне Служіння.

Істинне Служіння та Божественна Воля

Істинне Служіння — це проведення Божественної Волі. Істинне Служіння не притаманне людям та істотам нижчих світів, тому що вони не проводять Божественну Волю — вони або напівпровідники, або опори. Їхнє его влаштоване так, що воно проводить власну волю. Святі, сиддхи, істоти вищих світів, боги — усі вони провідники Божественної Волі. Немає жодного, хто діяв би сам по собі.

Поширені уявлення про авадхутів і сиддхів як про якихось навіжених істот, які всіх розважають своїми чудесами й блукають самі по собі, — це обивательське уявлення. Усі святі є провідниками Божественної Волі. Чому? Тому що їхнє его розчинилося в Абсолюті, а їхня воля злилася з Божественною. Постає питання, чиєї ще волі вони мають бути провідниками? Звісно, Божественної. Ангели, деви, боги, сиддхи — усі вони беруть участь у цій великій Божественній грі, і кожен має своє місце у Всесвіті. Такою є культура вищих Божественних істот.

Разом із нашою свободою та мудрістю зростає й міра нашої відповідальності. Кожен зі святих бере на себе певну місію — проводити Божественну Волю:

• хтось проводить її силою безмовності та медитації,
• хтось — своїми сиддхами,
• хтось — силами творення в тонких світах,
• хтось матеріалізує святі Вчення, проводить Ануграха-шакті,
• хтось бере на себе відповідальність за підтримання Вчення у світі людей,
• хтось спрямовує душі померлих у Бардо (проміжний стан).

Усе це залежить від схильностей кожної живої душі. Немає якоїсь однієї жорсткої лінії: «Ось вам Божественна Воля, і ви проводите її». Усе це сприймається в глибині душі, інтуїтивно, у процесі природного споглядання.

«Даша Дів’я Ратна»: десять Божественних настанов

Отже, Чандра Сарасваті далі говорить:

Ти сам не створив і травинки. Вияви вдячність творінню, віддавши найкраще з того, чим ти наділений, потаємному Творцеві всього цього.

Пам’ятай, що життя без любові марне. Према — ось єдине, що надає сенсу тілесному буттю: щира любов до кожного прояву єдиного, сповненого життя і духу.

Ваша споглядальна практика, ваша медитація, мантра-садхана неодмінно мають приводити до того, що ваше чисте бачення, ваше співчуття, ваша любов зростають. Це критерій: ваша внутрішня цілісність, ваша внутрішня гармонія зростають. Це критерій того, що ви рухаєтеся правильно.

Усі накопичення будуть змарновані, але кожен дар повернеться до тебе благословенням.

Духовний успіх розсіюється від слів захоплення та звеличення. Найбільше бійся чужого схвалення і власних вихвалянь. Привласнивши собі тягар слави, ти перетвориш його на тягар гріха.

Вчися розрізняти оману й істину, крок убік і крок до істинної мети. Безплідно сумувати за минулими помилками.

Не витрачай часу на підготовку й очікування. Кожна мить життя має бути сповнена служінням людям, щоб вона не стала ще однією можливістю для самодогоджання.

У тобі мають поєднатися Дхарма й мокша, життєве призначення та любов до Бога. Не може бути суперечності між тим, що належить виконати, і прагненням до Звільнення.

Це важливі рядки. «Не може бути суперечності між тим, що належить виконати, і прагненням до Звільнення» — ми говоримо, що між поглядом і поведінкою немає суперечності. Якщо ви йдете шляхом ченця, вам належить дещо виконати. Є певний шлях ченця, певний обов’язок ченця. Якщо ви йдете шляхом брахмачарі, вам також належить дещо виконати. Якщо людина йде шляхом карма-санньяси, їй також слід дещо виконати — це її прарабдха-карма. Це садхана, накопичення заслуг, слідування Дхармі, служіння. Це певний шар енергії в тонкому тілі, який треба перетворити в процесі виконання.

І якщо ми виконуємо свій обов’язок із практикою споглядання, поєднуючи погляд із поведінкою, поступово наш кармічний обов’язок розсіюється. Якщо ми правильно його виконуємо — у самйозі, у спогляданні, — він веде до сомараси, до «єдиного смаку». Той, кому ніяк не вдається поєднати погляд і поведінку, шлях Звільнення та виконання свого обов’язку, перебуває у внутрішній суперечності. Але ця суперечність виникає через те, що він ставиться до всього з позицій розуму й его, а не з позиції неконцептуальної присутності, не з позиції погляду. Тобто проблема суперечності існує, але вона в голові — її немає ані в Абсолюті, ані у споглядальній присутності. Йому бракує вправності, досвідченості.

Ані на йоту не ухиляючись від тієї відповідальності, яку Бог поклав на тебе в цьому житті, ти зможеш відчути визначений тобі шлях і досягти мети.

Дивно, чи не так? Шанкарачар’я, засновник і один із очільників ордену Адвайти, говорить про відповідальність. Слово «відповідальність» узагалі-то непопулярне в середовищі західних шукачів Нео-адвайти. На їхню думку, шлях — це лише свобода, стрибки в нескінченність і різні ігри на якихось зелених галявинах Просвітлення з метеликами містичних переживань. Яка відповідальність? «Я Брахман — і все!» А святі говорять інше: «Не ухиляйся від тієї відповідальності. Ти зможеш відчути свій шлях і досягти мети». Тому що мрія будь-якого его — усе отримувати й щоб за це нічого не було.

Є такий тост серед кримінально орієнтованих груп, олігархів: «Щоб у нас усе було і нам за це нічого не було». Ось це — символ его. Его каже: «Хочу мати всі насолоди, і щоб за це нічого не було — жодних гріхів, жодної карми, жодних наслідків». Це його поняття свободи. Его не любить відповідальності, воно боїться її, відчуває, що це тягар, обмеження, а воно прагне цілковитої свободи. Але за іронією долі воно її ніколи не знаходить. Свобода приходить водночас із тим, що ти можеш узяти на себе відповідальність за служіння Божественній Волі.

І кожному з нас у цьому житті призначена своя роль, своя міра відповідальності. Від нас не вимагається творити нові всесвіти, як від Брахми, і від нас не вимагається підтримувати рух зірок, галактик і планет — ми надто малі для цього. Від нас також не вимагається керувати еволюцією людської цивілізації — це поки що нам не до снаги. Від нас як від людей із цією прарабдхою вимагається взяти на себе відповідальність за ту невелику ділянку нашої карми, нашої карма-йоги, у якій ми перебуваємо. Взяти на себе відповідальність означає — підійти усвідомлено, долучитися, бути усвідомленим у дії, не бути несвідомим, не бути егоїстичним, почати більше думати про інших, аніж про себе.

Лише джняна розвіє всі сумніви й дасть змогу пройти через усі випробування.

Джняна і чисте бачення

Так чи інакше, людина перебуває в омані, незадоволеності або в пошуку, тому що їй бракує джняни. Вона піддається бажанням через аджняну — відсутність джняни. Що б це не було, усе зводиться або до наявності, або до відсутності джняни — як у відносному, так і в абсолютному сенсі.

У відносному сенсі відсутність джняни ускладнює спілкування з людьми: я не бачу іншого як Брахмана, у чистому баченні, я бачу людину. Я сам не пам’ятаю, що я Брахман, і як людина спілкуюся з людиною. І тоді спілкуються дві карми: моя прарабдха спілкується з прарабдхою іншого, і ці прарабдхи ніяк не можуть домовитися, тому що ще з минулого життя заборгували одна одній. А якщо я відчуваю себе Брахманом — тобто перебуваю в спогляданні, у погляді — й іншого бачу в чистому баченні як Брахмана, тоді грають дві порожнечі, жодної прарабдхи. Дві порожнечі грають, і з їхніх ліл складаються прекрасні мандали для служіння, для допомоги іншим, без жодної конфліктності. Я безконфліктний, інший безконфліктний, стосунки чисті й гармонійні — джняна є.

Джняні ніколи не сваряться між собою. Ви ніколи не побачите, щоб джняні конфліктували, змагалися, обзивали одне одного або погано думали одне про одного — це немислимо, такого не може бути за природою. Навіть якщо зовні це проявиться, то це якісь тонкі ліли, недоступні простим смертним. Джняні лише грають — вони цілковито цілісні й гармонійні.

Настанови Шридхари Свамі

Святий Рама-бхакта на ім’я Самардха Рамдас жив із 1608 до 1681 року. Він написав низку текстів і відомий як автор духовних настанов: «Даш Ботх», «Мана Ботх», «Манути Шлок», «Атма Рам». Інший святий, Шридхар Свамі, продовжив його традицію в XIX столітті.

У ранньому отроцтві, після смерті братів і сестер, він отримав благословення вмираючої матері на те, щоб провести життя у зреченні від мирських благ і в духовному пошуку. Завершивши навчання, він віддав усе майно нужденним і, живучи з милостині, пішки вирушив до святилища Самардхи, до Сатджананди, де йому дозволили залишитися на постійне проживання. Протягом трьох років він дивував відвідувачів і жерців невпинною працею на найважчих роботах, безперервним повторенням імені Рами, аскетичною неувагою до тіла, нечутливістю до принижень та образ, що випадали на його долю.

Рама-джапа, самозречення, зосередженість на служінні очистили його. Шридхар удостоївся бачення Гуру Самардхи — давній святий Рама-бхакта Самардха Рамдас благословив його видінням і наказав вирушити в подорож на південь Індії для проповідей і подальшої аскези. У його житті відбувалися численні чудеса. Тривалий час він провів у самітництві в печері й залишив цей світ у 1973 році. Він заснував товариство Дхарма-бхаджа й ашрам в Уратпурі, штат Карнатака.

Своїм учням він залишив дорогоцінні настанови, які вони шанують як десять заповідей Веданти:

1. Завжди шукати істину, прагнути пізнати все таким, яким воно є насправді.
2. Безперервно пам’ятати Гуру та його настанови.
3. Відсікати будь-які бажання й усіляку хіть.
4. Щодня знаходити час для практики йоги та пранаями.
5. Цілковито довіритися в усьому Богові, завжди покладаючись лише на Його милість.
6. Не звертати уваги на тілесний дискомфорт та емоційні перепади.
7. Що б не відбувалося довкола чи всередині — непохитно перебувати в блаженстві, породженому відданістю Богові та Гуру.
8. З любов’ю здійснювати служіння перед вівтарем, припадаючи своїм розумом до стоп Бога й Гуру.
9. Не допускати жодних рухів розуму, крім помислів, спрямованих на вдосконалення садхани та допомогу людям.
10. Усвідомлюючи, що Бог нічим не обмежений, бачити Бога в усіх істотах завжди й повсюди.

Настанови святого Рамалінги

Настанови святого Рамалінги, якого ми всі знаємо, поважаємо й шануємо, сформульовані у вигляді семи заповідей:

1. Стався до кожної людини як до ближнього, брата чи сестри.
2. Усвідом рівність усіх душ, рівність в Абсолюті.
3. Будь уважним до самодисципліни, самоконтролю й розуміння власних спонукань.
4. Усвідом Бога володарем усіх живих істот, поклоняйся Йому як безмежному й благодатному Світлу.
5. Утримуйся від гніву та вбивства живих істот.
6. Відмовся від поїдання плоті тіл убитих тварин, самоотруєння шкідливою хімією, наркотиками різного походження.
7. Джива-карм'я — милосердя до всіх, хто голодний, перебуває в нужді, у стражданнях. Допомагай задовольняти їхні потреби.

Зауважте: жоден зі святих не змішує погляд і поведінку. Настанови святих щодо поведінки ясні, чіткі, дуже конкретні.

Якщо ми дотримуватимемося настанов святих щодо поведінки, які містяться в різних джерелах, це, безсумнівно, благотворно впливатиме і на нашу медитацію, і на наше споглядання, і на нашу джняну — погляд.