Коментар до тексту «Трипура Рахасья. Глава 21»
Духовна еволюція та джняна-йога
Шравана (вивчення священних текстів) — це те, з чого складається все життя садху, бо священні тексти походять від божественних істот. Священні тексти — це сама нескінченність, яка розмовляє з нами, людьми, кінцевою мовою. Вивчення текстів, їхнє тлумачення, переведення священного тексту у сферу внутрішнього досвіду — це одне з найголовніших занять садху, того, хто йде шляхом звільнення.
Мало вивчати тексти — треба їх ще й зрозуміти, бо нескінченні істини, викладені кінцевою мовою, — це все одно що файл, стиснений до неймовірного розміру: його ще треба розпакувати, розшифрувати. Це ієрогліф, китайська писемність — це ієрогліфи, ви читаєте й нічого не можете зрозуміти. Але кожен ієрогліф містить великий обсяг інформації.
Ми починаємо з ментального, розумового розуміння, але це лише початок. Нам треба через слова, настанови Даттатреї дістатися до його стану, світогляду, до його самадхі, налаштуватися на ту сферу, яка перебуває за межами слів, — лише тоді ми по-справжньому можемо виявити джерело будь-якого священного тексту.
Незбагненні якості джняні
«Якості джняні важко зрозуміти, бо вони незбагненні й невимовні; наприклад, пандита та його вченість неможливо точно описати, можна описати лише його зовнішність, ходу й одяг, адже його почуття, глибина знань тощо відомі лише йому самому».
Існує складність сприйняття релігійних істин. Релігія постає як потужна традиція зі своїми канонами, однак, коли відбувається переведення релігії у сферу внутрішнього досвіду, ми бачимо, що канони, зафіксовані у словах, не працюють, що внутрішній досвід говорить іншою мовою, а канони й традиції у зовнішньому мають бути лише натяком на переживання внутрішнього досвіду.
Часто, коли людина сприймає канон релігійних істин надто буквально, між внутрішньою реальністю та релігійними істинами виникає великий розрив. Перед нею постає велика дилема: діяти за зовнішніми релігійними канонами чи покладатися на внутрішній досвід, який перебуває за межами всіх канонів і який неможливо вписати в жодні канони. Це відбувається тому, що вона надто буквально сприйняла релігійні істини.
Я чув, як один християнський священник на смертному одрі раптом почав говорити: «Усе не так, усе не так, як учили», — тобто в нього були певні уявлення про духовне життя, але коли розум був змітений, він не зміг поєднати ці уявлення з якимось досвідом. Інша людина, професор, який займався сходознавством у Китаї, вивчав різні даоські вчення, дуже багато знав про тексти, філософію, китайську культуру, життєписи, прийшла до даоса. Даос почав пояснювати йому роботу з праною тощо. Раптом він зрозумів, що всі його професорські знання тут зовсім не працюють. Він вважав себе дуже обізнаною людиною, усе життя присвятив даоським текстам, а якийсь неписьменний старий даос швидко його навчив, тому що зовнішнє знання ніколи не є адекватним внутрішньому досвіду.
Духовний шлях як творчість і майстерність
Тут духовний, містичний шлях більше можна уподібнити до творчості. Творчі люди діють, покладаючись на внутрішнє. Неможливо творити за шаблонами, за канонами — будь-яка творчість за шаблонами, за канонами одразу стає безживною. Духовний шлях можна уподібнити до бойових мистецтв або будь-якого виду спорту — дуже багато залежить від здібностей, твоєї внутрішньої майстерності.
Одна справа — існують певні істини, але інша справа — як ти сам особисто їх зрозумів і як ти сам особисто ними керуєшся в житті. Навіть якщо ти дуже добре законспектував підручник із плавання та опанував знання різних методів плавання, не факт, що ти чудовий плавець. Можливо, людина, яка взагалі не читала про плавання, плаватиме чудово, краще за тебе.
Якщо ти добре вивчив настільну книгу боксера чи каратиста, не факт, що вона допоможе тобі в житті, якщо ти не зможеш її використовувати, бо найголовніше тут — внутрішній досвід. У бойових мистецтвах ніхто не може сказати: «Я дію за каноном, мої бойові мистецтва правильні, а твої неправильні». Щойно він це заявить, що станеться? Вийде той, кого він критикує, і скаже: «Давай зараз перевіримо, чиї канонічні бойові мистецтва кращі», — тобто тут правий той, хто краще себе проявляє. Те саме й у магії. Ніхто не може сказати: «Твоя магія правильна, а твоя неправильна», — усе залежить від того, якою є твоя воля, яким є твоє застосування.
Ніхто не може сказати: «Мій метод канонічний, найсильніший, найкращий», — одразу ж хтось його перевірить. Істина, дхарма завжди перевіряється життям. Як би людина не дотримувалася чогось, питання її власної реалізації залишається — наскільки вона здатна реалізувати це в самій собі.
Якщо ви втихомирили розум, то ви втихомирили розум. Якщо ви виявили природу розуму, то ви виявили природу розуму. Якщо ви можете спостерігати думки, то ви можете — за каноном чи не за каноном — ви можете їх спостерігати. А якщо ви не можете їх спостерігати, то за каноном чи не за каноном — ви їх не можете спостерігати.
Якщо ви можете перебувати у стані усвідомленості, то ви можете перебувати у стані усвідомленості. Не буває неправильної усвідомленості — усвідомленість або є, або її немає. І навпаки, якщо людина вважає себе правильною в чомусь, а інших — неправильними, але не є усвідомленою, то це ніяк їй не допоможе. Тому питання істинності-неістинності релігії, істинності-неістинності методів — це завжди особисте питання, питання особистої реалізації. Це не питання абсолютності методів, абсолютності вчень — усе це певна допомога у свідомості.
Релігійна людина має дуже велику спокусу утвердитися у власній винятковості, вважаючи інших неправильними. Хоча ознака, межа правильного-неправильного лежить між усвідомленістю та несвідомістю, між твоїм особистим застосуванням і твоєю релігійною практикою.
Іншими словами, якщо твій розум втихомирений, якщо ти перебуваєш у саттві, у стані усвідомленості, звичайно, твоя практика є найправильнішою, найправеднішою, найканонічнішою. Тому Даттатрея говорить, що якості джняні не можуть бути видимими, їх не можна визначити одразу, так само як якості геніального математика не можуть бути одразу помітні — вони можуть проявитися лише за певних обставин.
Істинні та хибні ознаки мудреця
«Як смак специфічної страви неможливо точно передати словами тому, хто раніше не куштував цієї страви; але пандита може зрозуміти лише інший пандита за способом його самовираження. Лише птах може летіти слідом за іншим птахом. Звичайно ж, є деякі риси, які очевидні, а є й інші, тонкі та незбагненні. Очевидні риси — це мова, мовлення, положення тіла в медитації, знаки поклоніння, безпристрасність і так далі, але, однак, їх можуть імітувати ті, хто не є мудрецями.
Те, що досяжне для інших за допомогою та в поєднанні з безпристрасністю, медитацією, молитвою тощо, є природним для мудреця, чий розум чистий і нехитрий. Той, кого не можуть зачепити почесті й образи, втрати й здобутки, — мудрець найвищої категорії. Найкращий серед мудреців здатен без жодних вагань давати повні відповіді на питання, що стосуються реалізації та найвищих істин. Він, здається, спонтанно оживає під час обговорення питань, пов’язаних із джняною (реалізацією), і ніколи не втомлюється їх пояснювати».
Обмеженість розуму в духовному житті
Богореалізація не може бути випробувана на рівні розуму, тому що сам розум — це форма невідання. Ми звикли випробовувати розум, використовувати його й довіряти йому в житті, але щойно ми розвертаємо розум від матеріального життя до духовного, він починає нас підводити. Це подібно до того, якби ви добре ходили в туфлях по землі, але щойно вирішили походити в туфлях по воді, туфлі не допоможуть — щоб ходити по воді, потрібне якесь інше взуття — човен.
Так само розум чудово працює в матеріальному житті, завдяки розуму в матеріальному житті можна дуже багато чого досягти й налагодити. Але він стає марним у питаннях духовного життя, у питаннях проникнення в Божественне. Щойно людина починає привносити розум у духовне життя, у Божественне, у неї починається велика плутанина, може виникнути неймовірна заплутаність. Тому й відбувається зіткнення між різними релігіями. Різні школи ворогують, тому що кожен прив’язаний до своєї форми розуму, кожен не може прийняти іншу форму розуму, розумове сприйняття божественної істини.
Джняні — це той, хто перевершує розум і утверджується за межами розуму. У тій точці за межами розуму всі суперечності раптово розв’язуються самі. І щойно людина перебуває у суперечностях у житті, у вивченні дхарми, у стосунках, у протиборстві — це одразу ознака того, що вона перебуває в розумовій позиції, тому що позиція не-розуму несуперечлива, вона не несе жодних суперечностей, вона легко розв’язує будь-які суперечності, тому що сама є джерелом гармонії, де суперечностей бути не може.
Подолання ілюзії різноманіття
Не-розум — це стан, близький до недвоїстості. Розум — це завжди подвійність. Щойно ми починаємо сприймати щось із позиції розуму, виникають суперечності. Якось два професори на одній конференції поселилися в одному готелі: один був ортодоксальним юдеєм, а другий — ортодоксальним католиком. Вони відчули, як юдей і католик, що взагалі не знаходять спільної мови. Потім вони сказали: «Ми ж мудрі люди, давай забудемо, що ми юдей і католик, просто будемо спілкуватися як дві мудрі людини». Щойно вони змінили свою позицію, вони легко знайшли спільну мову.
Людина, яка перебуває в розумовому стані, зафіксована на розумовому стані, від самого початку перебуває у стані розділення — розділення із мирозданням, розділення з Богом, з іншими живими істотами та Всесвітом. Через це розділення завжди народжуються сотні дрібних конфліктів. Тому що існує бар’єр, вона не може зрозуміти іншого, вона може зрозуміти лише власний розум — чужий розум уже не вміщується, тому що простору вже не вистачає, щоб впустити ще один чужий розум, а доводиться контактувати з чужими умами, і виникає постійне нерозуміння.
Вона також не може зрозуміти іншу філософську систему, іншу релігійну культурно-ціннісну систему, тому що існують розумові конструкції, яких вона дотримується, але вони є розумовими, а інше вже не може вміститися. І спроба впустити їх — це руйнування власної, тоді починається заперечення і, що ще гірше, агресія. Але коли ми перебуваємо в позиції поза розумом, ми виявляємо, що стали вищими за будь-які конструкції розуму, і можемо чудово все об’єднувати, можемо бачити все цілісно, нітрохи не змінюючи свого шляху, можемо бути в гармонії з усім, можемо бути в гармонії зі Всесвітом.
Коли це здобуто — це означає, що майя-мала (ілюзія різноманіття) подолана. Розум створює таку ілюзію різноманіття, і тоді між нами виникає суперечність між методами, суперечність між традиціями, школами, релігіями одна з одною, суперечності між націями та культурами, і ці суперечності здаються нерозв’язними. У цьому причина воєн, які ведуться від початку історії всього людства, — ці уявні суперечності розуму, суперечності між божествами, між мирними, нейтральними та гнівними.
Якось, можливо, років 15 тому, коли я читав лекцію, там висіли гнівні божества. Людина побачила гнівні божества й сказала: «Це не божественні істоти, це демонічні істоти, я не буду їм поклонятися». Але якщо ми вийдемо за межі плану розуму, то побачимо, що всі божества — мирні, гнівні чи нейтральні — це різні форми енергії, що існують у Всесвіті. Або існують суперечності між Брахмою, Вішну, Шивою — усі ці суперечності є розумовими.
Єдиний спосіб подолати ці суперечності — увійти в недвоїстий погляд. Тоді те, що було розділеним, бачиться цілісним, те, що перебувало в конфлікті, бачиться таким, що перебуває в гармонії та грі. Усунення цих суперечностей між собою та іншими, між собою та Всесвітом, між душею і Богом, між одними культурними системами, релігійними системами та іншими, між цими методами та іншими — це природне зростання душі. Щойно ви побачите, що ці суперечності почали зникати, це означає, що ви зростаєте, а якщо вони посилюються, то, навпаки, — щось пішло не так.
Здобуття єдиного «смаку»
Здобуття цілісності та зменшення суперечностей — це ознака того, що ви наближаєтеся до єдиного «смаку», що ви наближаєтеся до природи розуму та пізнання Божественного, тобто для Бога не існує суперечностей. Є навіть така оповідь, що Вішну підтримує богів, але він проти того, щоб богів-асурів знищували, тому що він у певному сенсі теж з асурів, адже асури також потрібні Всесвіту, для балансу сил у Всесвіті. Тому що якщо асурів не буде, вони не кидатимуть виклик богам, боги розслабляться, перебуватимуть у бездіяльності, і сила благословення вичерпається, люди перестануть здійснювати ритуали та підношення, і етика, культура, мораль людей також ослабнуть, і у Всесвіті виникне дисбаланс.
Це бачення Вішну, тобто бачення Вішну полягає в тому, що асури також потрібні, вони також виконують свої функції. Йому нічого не варто взяти сударшана-чакру й спопелити всі нижні світи, але чомусь він цього не робить, тобто нижні світи існуватимуть до кінця Всесвіту — це також частина мироздання. У баченні Вішну немає суперечностей між асурами та богами, вони є ігровими — це дуже широкий погляд, тому що він перебуває за межами розуму.
Коли у вас зникає суперечність між різними аспектами вчення, між словами Гуру та монахів, між різними висловами священних текстів, між різними божествами, школами й традиціями, між різними підходами, здатність бачити все цілісно — це така очевидна добра ознака, що ви наближаєтеся до цілісного бачення світу, до єдиного «смаку», адже єдиний «смак» означає єдність: бачити все цілісним, єдиним, схожість, бачити всюди одне, від різноманіття, від майя-мали, забрудненості різноманіттям, дедалі більше приходити до одного.
Між деякими релігіями існують непримиренні суперечності, але якщо ви виходите за межі розуму, ці суперечності, ці ілюзії є смішними, адже всі релігії вийшли з одного джерела. Це як у вказівного пальця є суперечності з безіменним, а всі вони з однієї руки. Свого часу школи тибетського буддизму ворогували між собою: каг’ю, нінгма, сак’я, адже було багато політики й мало садхани, було багато амбіцій, гордості, особистих інтересів, але мало бачення недвоїстості, духу любові, співчуття, цього єдиного «смаку» — таке іноді трапляється серед практиків. Дехто каже, що саме ці суперечності між тибетськими школами призвели до того, що Китай завоював Тибет і відбулася анексія.
Бачення джняні — це бачення будь-яких суперечностей, бачення єдиного «смаку» та гри Абсолюту за будь-яких умов.
Якості істинного садху
«Його природа — відсутність зусиль. Задоволеність і чистота перебувають у ньому. Навіть найбільш критичні ситуації не порушують спокою його розуму. Такими є ті якості, за якими необхідно оцінювати й перевіряти себе; ними марно перевіряти інших, адже ці якості можуть бути справжніми або підробленими. Шукач спочатку має перевірити себе й завжди досліджувати та доводити собі свій істинний рівень; тоді він зможе судити про інших. Невже постійні перевірки самого себе не можуть удосконалювати індивідуума? Нехай він не витрачає час, виносячи судження про інших; нехай судить самого себе».
Отже, ознака істинного доброго садху — він не витрачає часу, виносячи судження про інших, він нікого не засуджує. Якщо він і перевіряє, то самого себе, він не шукає недоліків в інших. Щойно ви бачите йогіна, який шукає недоліки в інших, — це означає, що цей йогін ще не має мудрості. Справжній йогін перевіряє лише самого себе, і перевіряє себе не завдяки розумовій рефлексії, а через підтримання авадани, пильності та усвідомленості.
Різні рівні джняні
«Так він стає досконалим. Те, що тут названо рисами джняні, призначене для роботи над самим собою, а не для перевірки інших, адже ці риси допускають багато видозмін відповідно до обставин. Наприклад, джняні, який усвідомив найвищу Сутність, доклавши найменших зусиль, може продовжувати дотримуватися свого попереднього способу життя, хоча його розум при цьому вже неприступний, і його погляди неможливо похитнути.
У всіх практичних справах він нагадує мирську людину. Як тоді його можуть оцінити інші? Але, як би там не було, один джняні одразу впізнає іншого, подібно до того, як експерт може оцінити дорогоцінне каміння з першого погляду. Джняні нижчого порядку поводяться подібно до неосвічених людей, коли йдеться про турботу про свої тіла.
Вони не досягли сахаджа-самадхі, якого не перериває навіть занурення в діяльність тощо. Вони перебувають у стані Досконалості лише тоді, коли вони умиротворені й спокійні. Коли вони не зайняті дослідженням найвищої Сутності, вони мають таке саме відчуття тіла, насолоджуються задоволенням і відчувають біль тією самою мірою, що й будь-яка тварина. Хоча вони не завжди досліджують найвищу Сутність, у них усе ж бувають періоди досконалого стану внаслідок їхньої попередньої практики та досвіду.
Так чи інакше, вони звільнені, адже їхнє тваринне відчуття — лише відхилення під час проміжних епізодів недосконалості, і воно не завжди залишає на них хоч якийсь слід. Їхнє відхилення подібне до попелястого скелета шматка спаленої тканини, який є непридатним, хоча й зберігає стару форму. Знову ж таки, проміжки реалізації справляють тривалий вплив на їхнє життя, тож навколишній світ не продовжує захоплювати їх, як раніше. Фарба, нанесена на краї шматка тканини, вбирається й поступово змінює колір усього шматка тканини.
Отже, джняні нижчої категорії досконалий лише тоді, коли медитує за розкладом, та й то, якщо медитація вдається. Якщо медитація не вдається, то й під час запланованого часу він не є досконалим. Він може бути досконалим, коли читає тексти, розмірковує про адвайту, у нього виникають проблиски реалізації і він дотримується погляду. Але коли він починає діяти й забуває, його досконалість зникає, проте він може покладатися на віру, і сила віри навіть недосконалого джняні може просувати його вперед, утримувати у стані мудрості та святості, тому що віра — це джняні в потенціалі.
Джняна — це реалізована віра. Але джняні середньої категорії вже ніколи не помиляється, він постійно перебуває в такому, можливо, слабко плинному сахаджа-самадхі, він ніколи не втрачає природу Ума, ніколи не зісковзує до ментальних концепцій і завжди тримається за стопи Бога.
Джняні середньої категорії
Джняні середньої категорії ніколи не вводяться в оману своїми тілами. Оману — це хибне ототожнення «я» з тілом.
Ще одна з ознак джняні середньої категорії — він ніколи не втомлюється, фізично він може втомитися, але не психологічно, ментально, тому що його розум неможливо заморочити. Які б завдання він не вирішував, що б не обговорював, про що б не розмовляв, він ніколи не втомлюється, його розум ясний, працездатний, і він завжди радісний та відсторонений. Він не може сказати: «О, я заплутався». Він завжди готовий говорити про абсолютну істину, завжди готовий перебувати в абсолютній істині, чим би він не займався, тобто він має величезну працездатність, але в нього немає відчуття діяча. Його неможливо заплутати в концепціях, подіях, справах, тому що він завжди перебуває поза розумом, а перебування поза розумом дарує величезну силу натхнення.
Омана — це хибне ототожнення «я» з тілом; це ніколи не трапляється з більш просунутими джняні, а саме з представниками їхньої середньої категорії. Ототожнення Вищої Сутності з тілом — це прив’язаність до тіла. Представники середньої категорії джняні ніколи не прив’язані до тіла. Їхні уми практично мертві через тривалу практику та тривалий аскетизм.
Джняні середньої категорії — це той, хто має розширену свідомість, це той, хто перебуває всюди одночасно, у десяти тисячах світів одночасно, тілом в одному місці, але свідомістю в Катманду, на Кайласі, в Америці, Європі, Росії, на Марсі, на Місяці, у центрі галактики та за її межами. Це реальне переживання безмежного розширеного океану чистої Свідомості, у якому немає берегів. Ви сидите тут, але ви — океан без берегів, знання цього океану завжди надихає.
Джняні середньої категорії більше не залишає цього стану, він дуже близький до Бога, і тіло, думки не вводять його в оману, жодні ситуації — побутові, ділові, комфортні чи некомфортні — не змусять його залишити цю безмежну, розширену, вільно плинну присутність Божественного, оскільки він перебуває в ній, увесь світ постає перед ним як гра, як ігровий майданчик.
Він не керується логікою, розумом, канонами, хоча й може їх дотримуватися, але це не головне. Він може брати з них те, що допомагає Дхармі, але керується звичайною етикою, культурою заради інших, знаючи, що це допоможе. Сам він вільний у всіх напрямках, він не має расових, культурних, національних чи будь-яких інших ідентичностей, його ідентичність — це Божественність. Але він може грати будь-яку роль, якщо це допомагає Дхармі.
Вони не зайняті діяльністю, тому що повністю занурені в себе. Так само, як людина рухається або говорить уві сні, не усвідомлюючи своїх дій, так і ця категорія йогів виконує необхідний мінімум діяльності для підтримання свого тіла, не помічаючи цього. Перевершивши цей світ, такий йог поводиться подібно до п’яної людини. Але він усвідомлює свої дії. Його тіло продовжує жити через його васани, тенденції та долю.
Наприклад, цар Джанака через свою прарабдха-карму був змушений бути царем — така його доля, карма, а сам він перебував у стані недвоїстості. Принц Рама був змушений бути принцом і на 12 років піти до лісу, але своєї реалізації він ніколи не втрачав за будь-яких умов. Здається, що така людина чинить дію, але, як висловився один махасиддха, її діяння — це лише гра, вони подібні до луни в горах, це наче відгук. У них не треба спеціально шукати людської логіки, не треба шукати раціональних мотивів, зумовлених людською мотивацією, — це перебування в Богові та спонтанний відгук.
Перебування безмежним океаном без берегів, життя в єдності з Брахманом. Завдяки чому відбувається це життя? Завдяки тому, що всі інтерпретації, усі оцінки розуму звільнені, більше немає бачення реальності крізь призму розуму, більше немає сну розуму, є пробудженість. Пробудженість — це віра, любов, натхнення, радість, гра, екстаз, споглядання, чистота, витонченість, краса, гармонія, це нескінченний танець існування у Всесвіті, якому більше немає кінця, танець без танцюристів, порожній танець, танець, у якому немає мети, тому що в Божественного немає его, немає мети.
Джняні найвищої категорії
Джняні найвищої категорії не ототожнюють вищу Сутність із тілом, залишаючись абсолютно неприв’язаними до своїх тіл. Їхня діяльність подібна до роботи візничого, який керує колісницею і ніколи не ототожнює себе з колісницею. Подібним чином, джняні — це не тіло і не діяч; він — чистий розум. Хоча всередині він абсолютно не прив’язаний до діяльності, спостерігачеві він здається активним і діяльним.
Джняні не ототожнений із тілом, тому що, будучи безмежною свідомістю, він має багато тіл, він може відчувати себе в безлічі тіл, він може, як сік текти в дереві, може, як риба плавати у воді, як шуліка може літати, він може бути в тілі будь-якої людини, частиною її свідомості, або створити інше тіло. Для вільно поширеної плинної свідомості немає обмежень. Обмежень немає, тому що розум більше не створює ці обмеження. Коли немає обмежень розуму, тоді оселяються безмежна відданість, любов, самовіддача, гармонія, і весь світ навколо також стає мандалою чистого бачення.
Він виконує свою частину діяльності, діючи подібно до актора в постановці; і грає зі світом так, як батько грає з дитиною.
Джняні не будує серйозних стосунків зі світом, він грає з ним. Поки в нас є его, прив’язаність, ми будуємо серйозні стосунки зі світом, ми чогось хочемо від світу, буває, і світ чогось хоче від нас. Але в будь-якому разі ці стосунки серйозні, причинно-наслідкові, у них немає місця для гри, у них є місце або для обов’язку, або для примусу, або для забирания чогось від цього світу заради насолоди.
Такі стосунки називаються — стосунки двох подружжів. Але джняні будує стосунки зі світом у вигляді гри, тому що весь світ — це майданчик для гри безмежної Свідомості. Йому більше нічого робити у світі, немає нічого, що він мав би зробити, або чогось, чого він не мав би робити. Він живе, будучи єдиним із Богом і з усім мирозданням, з усім Всесвітом, але оскільки є енергія, рушійна сила, то ця енергія легко, вільно, спонтанно танцює в цьому світі, приносячи користь іншим, оскільки він є посланцем безмежного Бога, безмежного Абсолюту, його енергія танцює, сама собою приносячи блага іншим навіть без мотивації, її сутність — благо.
Самодостатність джняні
Джняні нічого не вимагає, не просить інших, він ні в чому не потребує, у джняні не здають нерви, у нього немає нервів, він не живе в очікуваннях і надіях, він живе в тотальному чудовому, безмежному блаженстві, брахма-ананді, блаженстві теперішнього, і він вдячний Богові щосекунди. Він повністю самодостатній, він не просить у Всесвіту нічого зайвого, він знає, що якщо проситиме багато, то Всесвіт також почне багато просити в нього, а може, у нього цього й немає, тому я часто виховую учнів: не проси зайвого, проситимеш зайвого — Всесвіт почне багато просити в тебе, задовольняйся тим, що в тебе є.
Заради Дхарми іноді треба чогось багато, але не заради себе, чим менше ти маєш, тим ти багатший — це парадокс? Так, але це так, тому що твій потенціал обходитися без нічого зростає, а чим більше ти маєш, тим ти бідніший. Від цієї філософії в Нью-Йорку на Уолл-стріт збожеволіють, але це так, слова святих. Чим більше ти маєш, тим меншим є твій потенціал неволодіння, тим меншою є твоя свобода. Іншими словами, якщо тобі багато потрібно від Всесвіту, значить, ти надто несамодостатній, усередині в тебе нічого немає, ти сам себе не можеш забезпечити.
Як це пояснити? Якщо на Кайлас ти береш багато речей, тобі потрібно те й те, це означає, що ти сам по собі слабкуватий, тобі дуже багато потрібно: і кисень, і рюкзак, і ще щось, твоє тіло слабке, отже, твій власний енергетичний потенціал недостатній.
Навпаки, якщо ти підеш на Кайлас в одній футболці й тобі більше нічого не потрібно, то виходить, що ти дуже сильна людина, дуже адаптована, з величезною енергією. Тобто наявність великого запиту, великого майна — це що? Ознака твоєї слабкості. Так само й у матеріальному світі наявність великих прив’язаностей, великого володіння, великих запитів, великих прохань — це ознака слабкого внутрішнього потенціалу, ознака того, що всередині в тебе немає нічого свого, тобі потрібно все позичати. Енергії мало, інтелект слабкий, воля слабка, чутливість слабка тощо. І навпаки, коли всього цього в тебе вдосталь, ти можеш обходитися без усього, черпаючи лише зсередини й використовуючи зовнішню матеріальну енергію тільки для інших, на благо Дгарми.
Джняні такої високої категорії самодостатній, тому що він черпає таку радість ізсередини — радість Божественного благословення. Він може використовувати й матеріальні енергії, але не для себе, а для Дгарми, для інших, для Бога, навіть у великих обсягах, але він ніколи не прив’язаний до них — це його сева. Але люди прив’язані, не розуміють цього й іноді навіть можуть йому заздрити.
На Кумбха-мелі Пайлот Бабаджі в кемпі сказав своїм учням поставити таке красиве ліжко в кімнаті, де я жив. Ліжко поставили, я оселився. Один чоловік, індус, приїхав, прийшов, почав ставити запитання, подивився на ліжко й сказав: «А як же зречення, невже у вас є почуття прив’язаності, у вас таке красиве ліжко». Я кажу: «Ліжко — у твоєму розумі. У яку кімнату мене поселили, яку дали, у таку я й оселився, я навіть не думав про ліжка. Але, схоже, твої мрії про подібні красиві ліжка не дають тобі спокою — ти побачив, що в мене воно втілилося». Такого нерозуміння може бути багато, тому що спосіб мислення джняні та світогляд аджняні — це дуже різні світи, дуже різні.
Із цих двох вищих категорій джняні представник однієї категорії залишається непохитним завдяки своїй постійній практиці та приборканню розуму, тоді як представник іншої — завдяки силі своєї проникливості та дослідження. Відмінність полягає в достоїнствах їхнього розуму.
