Коментар до тексту «Чатурашіті-сіддха-праврітті»
У Дханарупі жив продавець дров – Ачинта, що означає «той, хто залишив думки позаду». Він був бідний. І день і ніч він думав, як би розбагатіти. Ніщо, крім удачі та грошей, не цікавило його. Але все це були мрії, і він, не знаючи, що робити далі, вирушив поміркувати в тихе місце. Йогін Камбала, проходячи повз, запитав його:
– Ти мовчки сидиш один у цій глушині. Про що ти думаєш?
– Я у відчаї, йогіне, моє серце прагне удачі та грошей. Я не можу думати ні про що інше.
– Якщо я навчу тебе, як знайти все це, ти практикуватимеш?
– Так, якщо дізнаюся, як.
І Ачинта попросив настанов. Йогін посвятив його в садхану й дав настанови щодо глибинної стадії завершення, промовляючи такі слова:
– Одне бажання не принесе багатства. Не мрій даремно, це все одно, що бажати дитини від безплідної жінки. Тобі дано тіло, подібне до неба; уяви собі, що твій ум світиться, як зоряний розсип, і ти станеш подібним до бога достатку. Це буде дедалі реальніше, і з’явиться те, чого ти хотів.
Ачинта, медитуючи, змішав свої думки про багатство із зірками й розчинив їх у порожнинній природі неба. Так він звільнився від усіх концепцій.
Потім учитель прийшов знову й сказав:
– Ти кажеш, що жодних думок немає, і ти справді звільняєшся від них. Але якщо твоя природа як небо, звідки ти подивишся на неї? І як, перебуваючи поза кольором і формою, ти знайдеш речі, щоб їх бажати?
Зрозумівши сказане, Ачинта досяг сиддхи природного стану. Він став відомим учителем і давав настанови про справжню природу речей, триста років працюючи на благо живих істот. Оточений незліченними учнями, він у своєму тілі пішов у Ясне Світло.
Прямий метод
Часто сиддхи спілкувалися з простими людьми, які через карму якимось чином були пов’язані з ними. Прямий метод махасиддхів – це, оминаючи філософію, концепції, дати введення в реальність як вона є і настанови щодо садхани, тому існує вислів «шуньята махасиддхів». Шуньята махасиддхів означає, що, оминаючи словесне позначення реальності, філософію вчення, ми намагаємося одразу увійти в стан бачення порожнечі всіх речей. З погляду вчень веданти, тантри, знання оцінюється йогіном настільки, наскільки він знає тексти, вчення про тантричні ритуали або наскільки він досяг успіху в різних тонкощах йоги. З погляду шуньяти махасиддхів, рівень йогіна оцінюється настільки, наскільки він усвідомлений. Іншими словами, він може не знати багато чого з шастр, писань або релігійних практик, але все визначається ступенем його усвідомленості та її підтриманням.
Якості практикуючого
Йогін Камбала дає настанову: «Одне бажання не принесе багатства».
Перш ніж ми повністю віддамося садхані, ми повинні пережити дуже глибоке розчарування в усіх ілюзіях. Я не говорю про мирське, йдеться взагалі про всі ілюзії. А мирське – це лише частина ілюзій. Ми повинні відчути втому від власних бажань, від нашого метушливого ума, від наших нездійсненних надій, які, крім спустошення й нової зв’язаності, нічого не приносять. Ми повинні пережити дуже глибоке розчарування. Вважається, що якщо людина стає монахом, то це для неї пройдений етап. Так вважають мирські люди. Однак насправді це не так. На поверхневому рівні це так, але глибоко всередині такого розчарування ще не існує, завжди є невідання. Глибоке розчарування в тенденції ума насолоджуватися зовнішніми радощами, знаходити радість в одурманюванні себе ілюзією, бути несвідомим, має прийти як внутрішнє розуміння. Повністю воно приходить у той момент, коли ми відкриваємо природний стан і приймаємо рішення ніколи його не покидати.
«Не мрій намарно» – тут ідеться про відсікання концептуального мислення, яке заважає бачити реальність такою, якою вона є. Замість того щоб перебувати у стані істинної таковості, наш ум рухається. У самому по собі русі немає нічого поганого – така його природа. Є нерухомий і рухомий ум. Однак коли він рухається, ці коливання зачаровують нас, ми виходимо зі стану дзеркала й зачаровуємося відображеннями, рухами енергії. Ум і об’єкти – це лише рух енергії, але ми приймаємо їх за чисту монету. Тоді ми не розпізнаємо споконвічну всепроникну усвідомленість, світлоносну ясність, яка перебуває за всіма об’єктами, і просто чіпляємося за зовнішній об’єкт, і нас заклинює в двоїстому стані сприйняття.
Коли наш ум заклинений у двоїстому стані сприйняття, у нас виникають різні мрії, але всі ці мрії порожні, пустотні, тобто від початку в них немає жодної сутності, як і в сновидінь. Якщо ми ще не позбулися цих мріянь і всерйоз вважаємо, що є щось реальне, то ми промахнулися повз погляд, повз нашу глибинну філософію. Ми промахнулися в чомусь найголовнішому, якщо сліпо довіряємо своїм мріям, оскільки все це – наш власний ум, який проєктує назовні різні коливання. Коли ми будуємо різні марення, то втрачаємо свою самонароджену Мудрість, ототожнюючись із проєкціями. Самозвільнятися – це означає відсікати будь-які ілюзії відразу ж у момент їх виникнення. Істинний практик не дає ілюзії вкоренитися. Він розуміє, що ум завжди рухається, бо така його природа, тому марно зусиллям волі контролювати або стримувати його. Ми не можемо бути в стані не-мислення або не-сприйняття. Проте істинний практик завжди знає, що не можна піддаватися впливу мислення й сприйняття, він відсікає таку підвладність, перебуваючи в щомиттєвому спогляданні. Щоразу, коли наш ум про щось замислився в ілюзії, втративши усвідомленість, слід згадати й притягнути його назад – таким є метод самозвільнення.
Тіло мудрості та світлоносна ясність
«Тіло, подібне до неба». Тут вказується не на фізичне тіло, а на сутнісне тіло або тіло мудрості – джняна-деха. Прийшовши сюди, ми, звісно, думаємо, що маємо фізичне тіло й не більше того. Однак наше тіло мудрості нікуди не приходило, нікуди не піде після лекції, воно подібне до неба. І хоч ми його не розпізнаємо, доки немає самадхі, воно завжди разом із нами, так само як серце завжди б’ється в глибині наших грудей, незалежно від того, знаємо ми про це чи ні. Тіло мудрості (джняна-деха), подібне до небесного простору, завжди існує незалежно від наших здібностей.
Потім йогін Камбала дає таку настанову: «Уяви, що твій ум світиться, як зоряний розсип».
П’ятичленна формула така: спочатку все звести до «Я», до ума. Потім, досліджуючи ум, виявити його пустотність. Потім, досліджуючи пустотність, виявити світлоносну ясність цієї порожнечі. Це тіло, подібне до неба, подібне до простору, тобто наша споконвічна самонароджена Мудрість, має природу світла або сяйва.
Сутність лайя-йоги полягає в підтриманні стану, подібного до простору. Однак нам дуже важко одразу сприйняти, що означає утвердитися в стані, подібному до простору. Тому коли ми практикуємо «Чотири безмежні стани Брахми», ми спочатку зароджуємо божественну гордість, а потім поширюємо цей стан до метагалактичних розмірів, доки все не розчиниться в такому стані, подібному до простору.
Коли ми відкриваємо цю світлоносну ясність простору нашого ума, ми стаємо подібними до бога достатку. Це означає, що чудесна природа «Я» починає сама по собі проявлятися, і ми виявляємо, що все походить із цієї чудесної природи «Я».
Тіло як мікрокосм
У «Шива-самхіті» говориться: «У цьому тілі є гора Меру, боги й божества з їхніми палацами, є чотири континенти, сонце й місяць. І всі вони зайняті своїми справами, кожен відповідно до карм».
Це слід глибоко зрозуміти. Тіло являє собою мікрокосм. У кожній точці тіла є енергії, тонкі канали. У чистому баченні ці тонкі канали являють собою незліченні світи з божествами й істотами, що їх населяють. Коли сила нашої усвідомленості стає глибокою, то всі ці енергії починають розгортатися, і ми бачимо, що саме по собі тіло – це прояв енергії цього простору. Ця енергія має незліченне багатство проявів, незліченну кількість форм, маніфестацій.
У тантричних практиках крійя- і чар’я-тантри є садхана, що називається «ньяса», коли йогін торкається різних ділянок тіла, начитуючи мантру, і в кожній ділянці він уявляє певне божество. Таким чином тіло ніби запечатується або освітлюється. Божество символізує собою чисте бачення, стан енергії, доведений до рівня чистого споглядання. Коли наша енергія очищується і споглядання розквітає, ми насправді починаємо відчувати такі божества в тілі й умі.
У лайя-йозі ми не застосовуємо, окрім певних ініціацій, техніки на кшталт ньяси. Візуалізація, мантри – це не стиль недвоїстих учень тантри. Це, радше, стиль нижчих тантр. Однак коли наша енергія і споглядання розквітають, то ці божества спонтанно самі проявляються з нашого тіла й ума. Фактично все, що походить із тіла йогіна, стає божествами. Наприклад, йогін чує звуки нада, які перетворюються на чудесні мелодії. У каналах він безперервно чує ці мелодії, що виникають у правому вусі, у маківці, у хребті, у горлі. Зоровим сприйняттям під час медитації він постійно сприймає різні божественні форми. Нюхом він сприймає тонкі аромати, коли елемент землі очищується. Коли споглядання набирає сили, а енергія очищується, усе починає розквітати в тілі й умі йогіна, світ ніби преображається і стає іншим, чистим виміром.
У місті Вішнунагара, де було вісімнадцять каст, Чамаріпа належав до касти шевців. Він лагодив старі черевики й шив нові, і на це в нього йшов увесь час. Одного разу на вулиці поруч опинився йогін. Чамаріпа негайно покинув роботу й простерся перед ним.
– Я не можу жити в сансарі й хочу практикувати дхарму. Але в мене не було наставника, я досі не увійшов у ворота вчення. Я благаю Вас навчити мене дхарми для здобуття користі в цьому житті й у наступних.
– Якщо ти можеш практикувати, я навчу тебе.
Швець запитав, чи погодиться Учитель прийняти їжу в домі бідняка низької касти.
– Я повернуся надвечір, і так зробимо, – відповів йогін.
Чамаріпа повідомив про гостя своїй дружині й домашнім. Коли йогін повернувся, Чамаріпа приготував для нього належне місце, омив йому ноги й підніс частування. Дружина й донька доглядали за ним і намастили його олією. Закінчивши трапезу, йогін дав посвяту Чамаріпі та його дружині й промовив такі настанови:
– Нехай умоглядні викривлення й упереджені думки будуть як клапті шкіри, що зшиваються шилом повчань Гуру на колодці дружелюбності й співчуття. Прострочений нитками неприв’язаності до справ і предметів, з’явиться черевик – чудесний черевик тіла дхарми, захопливий і незрозумілий тим, хто не відійшов від хибних поглядів. Ведучи нитку не-утримання речей, залиште думки про приємне й неприємне. Перетворіть на свій матеріал (на шкіру) всі оцінки й думки. Медитуйте, прошиваючи свій досвід настановами вчителя, перетворюючи його на чудесний виріб тіла дхарми.
– Що я відчуватиму, роблячи це? – запитав швець.
– Спочатку зросте відраза до сансари, – відповів йогін. – Потім усі елементи досвіду виявлять природу дхарми.
Сказавши це, він пішов.
Швець залишив свій старий дім і медитував у відлюдному місці. Усі знаки пройшли так, як передбачив учитель. Завдяки аналогії зі своїм ремеслом Чамаріпа опанував істини про шість корінних викривлень і невідання в їхній основі. Продовжуючи працювати з настановами Гуру, він прийшов до чистого розуміння. За дванадцять років практики йому вдалося вичерпати цілий океан помилок і омани. Коли Чамаріпа розчистив завали невідання, він здобув сіддхі. Увесь цей час він медитував, не відрізняючи роботу від практики й не помічаючи, день то був чи ніч. Решту взяв на себе Вішвакарман, тож у Вішнунагарі не знали, чим займається швець. Але одного разу хтось у позаурочний час зайшов до майстерні й побачив Чамаріпу за медитацією, а Вішвакармана – за лагодженням взуття. Один за одним містяни приходили подивитися на Чамаріпу, доки не зібралися всі разом і не попросили настанов. Передусім Чамаріпа пояснив, як потрібно покладатися на Учителя. Він виклав безліч учень живим істотам у Вішнунагарі й став відомим йогіном. Зробивши багато для блага живих істот, він у своєму тілі пішов у Ясне Світло.
