Якості учня і три погляди на реальність в Адвайті

Коментар до тексту «Звільняючий нектар дорогоцінних настанов»

Коли ви слухаєте вчення, його слід сприймати саме на інтуїтивному рівні, а не на концептуальному, тому що, якщо ви сприймаєте його на концептуальному рівні, найімовірніше, дух вчення проходить повз вас. Коли ж ви перебуваєте в присутності, у пильному усвідомленні й осягаєте не лише слова, а й те, що стоїть за словами, у вас оголюється внутрішня ясність, яка бездоганно показує суть і дух вчення. Тому єдино правильний спосіб сприймати вчення — це намагатися слухати, перебуваючи в інтуїтивному усвідомленні, у споглядальній присутності.

Текст «Сяйво дорогоцінних таємниць лайя-йоги» («Лайя амріта упадеша чинтамані»).

Йогін сказав: «Люди з вузькими поглядами тримаються за думки, вважаючи їх Істиною. Коли вони чують Вчення, що перевершують розум, вони тремтять, немов листя в сезон дощів.

Якості учня та глибина сприйняття вчення

Коли ми вирішуємо відкрити первісне усвідомлення, ми передусім повинні зрозуміти якості учня, готового вивчати вчення. Ануттара-тантра говорить, що звільнення можливо досягти за одне життя, тобто за одне життя можливо реалізувати повне пробудження, аж до здійснення «великого переходу» (кая-в’юха), світлового райдужного тіла. Однак було б наївно вважати, що це щось просте.

Вчення вимагає від нас глибини сприйняття, інтелекту, що перевершує людський, інтуїтивної ясності, яка дає змогу оперувати такими категоріями, як самозвільнення, гра, парадокс, вічність, нескінченність, перебування поза концепціями. Якщо ми перебуваємо на тому рівні, коли тримаємося за думки, то ми обмежені, маємо вузькі погляди й не можемо оперувати такими категоріями, оскільки категоріями вічності, нескінченності, гри, парадоксу, самозвільнення, які необхідні для досягнення безсмертя і пробудження, можливо оперувати лише на рівні неконцептуальної усвідомленості.

Щоб ми могли оперувати такими категоріями, необхідно навчатися, тобто ми повинні пройти гідне навчання, оскільки без навчання це неможливо.

Принцип навчання та Прихисток

Що означає принцип навчання?

Це означає, що ми входимо в глибоку авторитетну лінію передачі, яка йде від святих махасиддхів. Наприклад, наша лінія передачі включає святого авадхуту Даттатрею, сиддхів Матсіендранатха й Горакшанатха та багатьох інших святих, які на власному досвіді показали можливість досягнення повної реалізації. Також ми повинні вступити в контакт з учителем, який є носієм або представником лінії передачі. Зрозуміло, ми повинні спиратися на певні священні тексти традиції. І коли ми маємо такий зв’язок із вченням, то кажуть, що ми набуваємо Прихистку. Прихисток означає, що ми визначаємося, на що спрямувати свою свідомість, у чому знайти Прихисток, завдяки чому нам зростати.

Ставлення до вчення має бути дуже глибоким і серйозним, тому що вчення зачіпає дуже глибокі аспекти нашого «Я», від яких залежать наше життя чи смерть, наша подальша доля. Єдино доречний спосіб ставитися до вчення — це встановити гідні взаємини з вченням. Такі гідні взаємини називаються священним зв’язком, або принципом самаї. Якщо ми встановлюємо священний зв’язок і маємо принцип самаї з вченням та учителем, то можемо отримати від вчення справжню користь. Якщо в нас немає такого священного зв’язку, то наша практика буде безплідною. Іншими словами, ми можемо витратити багато часу, але так і не отримати очікуваних результатів.

Сім якостей учня

Якими є якості учня, придатного до духовної практики?

Наприклад, десь у мирському житті ви можете почути оголошення приблизно такого змісту: «До науково-дослідного інституту потрібен фахівець на посаду завідувача кафедри. Вимоги: вища освіта, науковий ступінь, стаж роботи, досвід роботи, такі-то якості, володіння такими-то навичками тощо». Так само, коли ви вступаєте у вчення, то говориться, що до учня висуваються певні вимоги. І якщо він хоче просуватися за допомогою вчення, але не має необхідних якостей, то повинен постаратися їх у собі виробити.

Перша якість — вівека (розрізнення)

Перша необхідна якість — вівека (розрізнення, розрізняльна мудрість). Іншими словами, у вас має бути достатньо мудрості, щоб розуміти, що в цьому світі є цінним, а що таким не є. Наприклад, для йогіна, який іде шляхом звільнення, цінними є духовна практика, прагнення до звільнення, накопичення заслуг, його зв’язок із духовним учителем, містичний досвід, який дарує самадхі. Тобто для нього цінним є те, що звільняє від кола народження і смерті. Для нього не є цінними влада, гроші, взаємини, прив’язаності, кар’єра — усе те, що ми називаємо мирським.

Іншими словами, для нас цінним є те, що веде до звільнення, а плани цього життя для нас зовсім не важливі, хоча ми їх і не відкидаємо, оскільки живемо в цьому світі. І якщо у вас є таке розрізнення, ви чітко розмежовуєте, де сансара, а де нірвана. Якщо ж ви від самого початку не набули вівеки (розрізняльної мудрості), то, навіть отримуючи передачі та безліч учень, ви не заклали фундаменту, тому практика у вас не налагодиться від самого початку. Іншими словами, ми на глибокому рівні маємо визначитися: «Чого ж я хочу від духовного життя?» Наприклад, визначитися: «Я хочу йти шляхом звільнення святих сиддхів, стати святим, який досяг просвітлення».

Щоб перевірити наявність цієї якості (вівеки), святі давнини випробовували учнів упродовж багатьох років. Наприклад, Тілопа випробовував Наропу протягом дванадцяти років. Багато вчителів давнини навіть відмовлялися говорити про вчення з учнями, які не набули розрізнення, даючи їм можливість самостійно набути такого бачення.

Друга якість — мумукша (прагнення до звільнення)

Друга необхідна якість — мумукша (прагнення до звільнення). Щоб учення принесло користь, ми маємо визначитися зі сенсом життя, з тим, куди ми спрямовуємо вектор нашої свідомості. Ми маємо чітко вирішити для себе, чи прагнемо ми слави, багатства, успіху в цьому світі, пошуку сексуального партнера, гарного сімейного життя, керівної посади, чи все-таки прагнемо лише звільнення, а все інше просто працює на це. Мумукша — це прагнення до звільнення. Коли ви вирішили йти шляхом звільнення, ви готові заплатити за це повну ціну; якщо треба, ви готові поїхати хоч на край світу заради того, щоб отримати вчення; якщо треба, ви готові роками наполегливо практикувати — це і є прагнення до звільнення.

Третя якість — вайраг’я (безпристрасність)

Третя якість — вайраг’я (безпристрасність). Безпристрасність означає вміння незворушно дивитися на всі події, які відбуваються в цьому світі або безпосередньо з вами; бути відстороненим, у глибині душі сприймаючи радість і горе, добро і зло, щастя і нещастя як зміни, подібні до зміни дня і ночі або зміни пір року.

Четверта якість — віра

Четверта необхідна якість — віра. Віра означає, що ви маєте відкритість, довіру до того, що практикуєте, і тоді виникає принцип самаї, тобто встановлюється священний зв’язок. Без віри, довіри й відкритості не можна входити у вчення. Навіть якщо ви спробуєте ввійти у вчення без віри, то в найкращому разі не отримаєте користі, а в найгіршому — у вас можуть навіть виникнути серйозні психологічні проблеми або перешкоди.

Віра народжується не просто так, вона народжується зі спілкування зі святими людьми — це називається садху-сангха. Віра народжується з ретельного вивчення священних текстів традиції та розуміння того, наскільки вони глибокі. Віра народжується з власної інтенсивної практики, коли з’являється особистий містичний досвід, тому ви переконуєтеся, що те, про що говорять святі книги та вчителі на лекціях, справді реально можливе.

Свого часу, років двадцять тому, я читав різні тексти, такі як «Хатха-йога Прадіпіка», «Шива-самхіта», «Гхеранда-самхіта», «Шат-чакра-нірупана», і вони здавалися мені якимись давніми рукописами. Але коли я почав застосовувати те, про що там ідеться: працювати з каналами, вітрами, пранами, на особистому фізіологічному досвіді пережив пробудження кундаліні, навчився виокремлювати тонке тіло, зупиняти дихання, відкрив для себе царину тонкого світу, то зрозумів, що тексти справді працюють. Тобто їхні передачі насправді можуть змінювати життя, вони можуть розкрити цілковито нове бачення світу. І таким чином з’являється довіра до них, оскільки ти розумієш, що святі та махасіддхи відкрили дуже глибокий вимір у всесвіті.

П’ята якість — старанність

П’ята важлива якість — старанність. Мало вірити, мати розрізнення, безпристрасність і прагнення до звільнення, важливо, щоб усе це почало реально працювати, тобто це треба почати застосовувати, а для цього й необхідна старанність. Іншими словами, ми повинні мати не лише якусь декларативну свідомість на кшталт «я вірю, я прагну звільнення». Це не допоможе. Ми повинні бути старанними, тобто маємо бути здатними застосувати все, про що йдеться, на практиці.

Є поняття «хвороба бджоли». «Бджола» — це перша з дев’яти стадій тантричної поведінки. Авадхута Даттатрея описував стадію бджоли як перший щабель духовного зростання. Подібно до того, як бджола літає по всіх квітах, усюди збираючи нектар, так само й духовний шукач літає по різних організаціях, учителях, читає книжки, збираючи нектар різних учень, тобто насичує себе духовною інформацією. Цей щабель дуже важливий, але на ньому не можна зупинятися.

Спостерігаючи роками й навіть десятиліттями за багатьма учнями з-поміж мирян або тих, хто приходить на лекції, я бачу, що стадія бджоли для них затягнулася. Тобто стадія бджоли є доброю протягом перших п’яти років, але після цього треба йти далі. А якщо минуло сімнадцять років, а ви, як і раніше, так і не почали практикувати, а лише вивчаєте, то це не можна назвати духовною практикою. Іншими словами, це подібно до того, як людина прийшла до ресторану й протягом кількох годин вивчає меню, обираючи, яку ж страву їй з’їсти. Але завдання відвідувача ресторану не в тому, щоб годинами вивчати меню, а в тому, щоб поїсти й насититися. Так само, вивчивши різні духовні системи, ми повинні визначитися, у якій саме системі нам практикувати, і почати реально просуватися в ній.

Виявляти старанність — це означає бути здатним виконати всі ті настанови, які дає система навчання. Наприклад, існує дванадцятирічне правило навчання, система ретритів, принцип накопичення заслуг — усе це передбачає необхідність виконувати різні техніки, практики тощо. Це і є принцип старанності.

Старанність означає бути наполегливим у тренуваннях. Якщо ви займалися спортом, то розумієте, про що йдеться. Усе залежить від вас: якщо ви старанні у своїх тренуваннях і готові інтенсивно тренуватися відповідно до приписів традиції та настанов майстра, ви неодмінно просуватиметеся вперед.

Шоста якість — уважність

Шоста якість — уважність. Це фундаментальний принцип, необхідний для нас у практиці. Уважність — це здатність до споглядання, до підтримання усвідомлення. Така здатність не з’являється за одну ніч, ми повинні її здобути. Наприклад, сьогодні буде передача техніки ходьби із санкальпами «Сон» і «Атма-вічара». Можна сказати, що це ключ, який дає змогу розвинути таку уважність, але з цим ключем необхідно попрацювати. Тобто хоча б кілька днів свого життя слід присвятити техніці ходьби у спогляданні, щоб ви могли утримувати відчуття «Я» і санкальпу «Сон» від ранку до вечора, ні на що не відволікаючись, а коли виникає відволікання, повертатися до споглядання. Ви побачите, що протягом одного дня відкрили нову царину усвідомлення завдяки практиці уважності. Вам буде з чим порівнювати. І тоді ви привноситимете у своє життя цю уважність, навіть коли не практикуватимете в режимі ретриту, а житимете повсякденним життям.

Сьома якість — здатність співпрацювати з духовним учителем

Сьома якість — це здатність співпрацювати з духовним учителем. Щоб учення справді приносило нам користь, ми повинні мати зв’язок із духовним учителем і постійно підтримувати його. Недостатньо просто вивчати вчення за книгами або, отримавши якісь техніки, працювати з ними. У вченні є щось, чого не можна ані почути, ані побачити. І це щось може бути передане на невербальному рівні завдяки такому зв’язку. Це подібно до того, як людина, яка грає на скрипці, може перейняти певні тонкощі гри лише тоді, коли вступає в контакт із майстром, безпосередньо спілкується з ним, спостерігає його мистецтво в тонких, невидимих аспектах.

Якщо у вас немає зв’язку з майстром, то навряд чи вам самому спаде на думку усамітнитися в темному ретриті на пів року. Ви практикуватимете йогу, читатимете книги, але вам навіть на думку не спаде просидіти шість місяців у темряві. А якщо у вас є контакт із майстром і самою традицією вчення, то через кілька років, якщо ваш рівень практики достатньо розвинеться, учитель сам скаже вам: «Знаєш, тобі час зайнятися такою-то практикою. Зверни увагу ось на це». Це відкриє вам цілком нову сферу бачення, про яку ви навіть не могли підозрювати. І таких сфер у вченні існує величезна кількість. Або Майстер може сказати: «Знаєш, у тебе гарне споглядання. Поїдь-но на ту гору, там є гарне місце сили. Там ти зустрінешся з дакіні, якщо витримаєш — отримаєш від неї передачу у вчення». Нам самим навіть на думку не спаде, що є якась гора, де є дакіні, від якої можна отримати вчення єдиного «смаку». Це і є тонкий зв’язок із майстром, що випливає зі взаємин і співпраці. Якщо ж його немає, то ми просто не здатні увійти в цей вимір.

Шлях лаї та неконцептуальне сприйняття

Щоб відсікти концептуальне бачення, вивчи всі доступні вчення, а потім відкинь їх, наче стару шкіру, і слідуй рівнісності поза межами обмежень і шкіл, щоб стати на шлях лаї.

Коли йдеться про якості учня, важливо також, щоб він був здатний одночасно прийняти дві протилежні точки зору. Якщо ми перебуваємо на інтуїтивному рівні усвідомлення, то це реально. Слід вивчити якомога більше священних текстів і різних книг, а потім вийти на неконцептуальний рівень поза межами слів, де «А» може дорівнювати «Б», залишаючись водночас «А». Тобто вийти на рівень парадоксу, коли можна одночасно займати дві або три протилежні точки зору, але при цьому не відчувати збентеження. І коли ми перебуваємо в інтуїтивній свідомості, таке справді можливо, але у звичайній концептуальній свідомості, зумовленій манасом (понятійним розумом), таке, звісно, неможливо.

Коли ви набули здатності займати одну або дві протилежні точки зору, але при цьому не зв’язувати себе жодною з них, то це певна ознака того, що ви почали відкривати простір споглядання й неконцептуальну усвідомленість. Це означає, що ви вже не зв’язані словами або буквальним, доктринальним розумінням учення.

Погляд адвайти

Коли ми вступаємо на шлях учення, ми обов’язково приймаємо певний вид погляду або світогляду. І в традиції лайя-йоги це називається дрішті. Цей термін також перекладають як погляд, тобто певне бачення світу, себе, всесвіту. Зазвичай ми говоримо, що дотримуємося погляду адвайти.

Погляд адвайти парадоксальний. І навіть коли ми вивчаємо його на рівні концепцій, це не означає, що ми його зрозуміли. Погляд адвайти говорить про те, що все є Брахман, усе є трансцендентна реальність. Наприклад, з погляду адвайти я не приходив на лекцію, ви також не приходили; це не лекція, а гра Брахмана. І з цього погляду я не відрізняюся від вас. У певному сенсі я є вами, а ви є мною. Немає жодного розділення, тобто ми являємо собою одну єдину цілісну сутність, яка розважається, грає. Її ігри (ліли) нескінченні. Семінар, навчання, учитель-учень — це все гра (ліла). Є й інші види ігор: у мирських людей, у світі богів тощо. Але все це ігри або розваги однієї-єдиної трансцендентної сутності.

У процесі цих ігор Безмежне, Абсолют звужує самого себе, щоб розпочати таку лілу. Наприклад, Абсолют у вашому тілі звузив свою свідомість і забрав пам’ять про себе як про Абсолют, залишивши лише часткові спогади. Для чого Він це зробив? Щоб ваші розум і тіло здобули власну свободу волі, завдяки якій ви пізнали б себе як Абсолют, і тоді сам Абсолют у вашому тілі набуде нового виміру усвідомленості.

З погляду адвайти все є єдиним. Зовнішні відмінності, весь зовнішній світ є ілюзією. Існує вислів «Брахман сат джагат мітх’я», що перекладається як «Абсолют реальний, а все, що ми бачимо, — нереальне, ілюзія, сновидіння».

Існує вислів «Сарвам Ева Брахман», який означає, що все, що ми бачимо, все, що проявляється, — це і є всевишнє Джерело.

Третій вислів «Ахам Брахмасмі» означає «Я є Бог, я є Всевишній».

Коли ми розмірковуємо над цими твердженнями, вони дають цілковито інше бачення світу. В абсолютному сенсі немає ні мене, ні вас, а є лише Абсолют, який грає різні ролі. У деяких тілах Він повністю пам’ятає себе, а в деяких грає так, наче Він себе забув. І коли Він грає в ігри, у яких Він нібито забув себе, це називається нечистим виміром — сансарою.

Природа забуття і пробудження

Таким чином, усі ми є богами або єдиним всевишнім Джерелом, Богом, який забув самого себе. Іншими словами, коли ми перебуваємо в нечистому вимірі сансари, ми — це боги, які забули себе, ми є бранцями снів розуму. Ми потрапили в полон власного розуму, забувши свою абсолютну природу, і тепер намагаємося згадати цю абсолютну природу, щоб звільнитися з полону марень і снів розуму.

З погляду адвайти ми не є ні батьком, ні матір’ю, ні чоловіком, ні жінкою, ні людиною, ні кимось іще. Ми є Всевишнім, який свідомо ввів себе в оману, який свідомо створив марення і сни розуму, щоб пограти. Він свідомо допустив свободу волі помилятися, спостерігаючи за тим, як розвиватиметься ця гра, як Він зможе з неї виплутатися.

Але нашому відносному «я» від цього, звісно, не легше. Ми можемо подумати: «Абсолют грає, але саме ми конкретно заблукали». Адже ми відчуваємо себе не Абсолютом, а обмеженою особистістю, істотою з двома руками й ногами, яка має обмеження. Ми не відчуваємо себе ні богами, ні тим, хто грає простором і часом, ні тим, хто безсмертний. Звісно, ми відчуваємо себе людиною. У цьому й полягає парадокс. Абсолют захотів відчути себе людиною, тому дозволив собі цілковито заблукати. Він дав своїм частинам свободу волі, щоб ці частини могли свідомо виплутатися. І тепер, використовуючи лише власну свободу волі, засновану на его, розумі й нашому досвіді, ми маємо виплутатися з цієї ілюзії, з полону снів розуму, і знову стати Абсолютом.

Нинішній семінар — це і є така гра Абсолюту з використанням вашої власної свободи волі.

Три основи вчення

Отже, ми продовжуємо обговорювати бачення адвайти.

У вченні є три основоположні категорії: бачення (джняна, дрішті), медитація (дх’яна) і поведінка (крійя). Бачення визначає світогляд, тобто те, як ми взагалі дивимося на світ у глобальному плані (ми щойно про це говорили). Медитація означає те, що ми практикуємо в повсякденному житті, позицію свідомості, яку ми займаємо. Нарешті, поведінка — це те, як ми втілюємо Вчення в життя, як ми привносимо усвідомленість у повсякденне життя.

Три школи бачення

Існують три основні школи, що визначають бачення у традиції індійських шкіл. Вони називаються так: срішті-дрішті-вада, дрішті-срішті-вада й аджата-вада. (Не обов’язково запам’ятовувати санскритські терміни, важливо осягнути їхню суть).

Срішті-дрішті-вада: поступове творення

Перший погляд (або перше бачення) говорить, що всесвіт створювався поступово, тобто з абсолютної порожнечі завдяки тонкій творчій таттві почали розгортатися три гуни, з’явився елемент простору. Завдяки тамасу (інертності), раджасу (руху) і саттві (сяйву) виникло коливання в первісному вакуумі. Цей вакуум почав усвідомлювати самого себе, відбився сам від себе й породив первинне обмеження — елемент простору. В елементі простору почалися тонкі коливання й завихрення, почався рух. Так з’явився елемент повітря — вітер. Вітер — це, можна сказати, тонка прана, енергія.

Коли вітер почав рухатися, то внаслідок тертя тонких субатомних частинок почали виникати теплові реакції, які виокремилися в щільнішу самостійну область, і таким чином з’явився елемент вогню. Коли елемент вогню почав конденсуватися й ущільнюватися, виокремилися його інертніші частини, які вже не могли бути такими динамічними, але стали текучими; можна сказати, що це була рідка плазма. Так з’явився елемент води із субатомних частинок, які вже були не здатні до сильних переходів, субтрансформацій. Нарешті, коли елемент води сконденсувався й застиг, з’явився елемент землі, що володіє якостями інертності й не здатний до сильних трансформацій. Таким чином з’явилися п’ять першоелементів.

П’ять першоелементів, зчіплюючись у різних аспектах (саттви, раджаса й тамаса), почали утворювати комбінації. Саттвічна частина п’яти першоелементів утворила розум, наше «я», пам’ять і тонку інтуїтивну свідомість. Найсяйливіша світлоносна частина першоелементів утворила чітту, манас, буддхі, ахамкару, тобто тонкі частини нашої психіки. Раджасична частина п’яти першоелементів, зчіплюючись, утворила п’ять основних і п’ять додаткових життєвих сил. Прана, апана, самана, удана, в’яна — це основні прани, з якими ми працюємо в кундаліні-йозі. Крім них, є й додаткові: нага, курма, крікара, девадатта, дхананджая (їх також вивчають у кундаліні-йозі). Нарешті, тамасична частина п’яти першоелементів утворила наше фізичне тіло: елемент землі — плоть, елемент води — кров, елемент вітру — прану, елемент вогню — травний вогонь, елемент простору — порожнини всередині тіла, п’ять карма-індрій і п’ять джняна-індрій, тобто п’ять органів чуття та п’ять органів дії. Так описується творення всесвіту з погляду срішті-дрішті-вади, яка стверджує, що всесвіт розвивався поступово, закономірно, що він живе й діє циклічно.

Теорії Великого вибуху, притаманні квантовій фізиці, займають приблизно ту саму позицію. Ба більше, усі останні досягнення квантової фізики насправді не є відкриттями в строгому сенсі, а є перефразуванням давніх тантричних і ведичних теорій.

Коли я читаю відкриття Г’ю Еверетта, парадоксальні теорії фізиків, я просто бачу, що те, що вважається найновішими відкриттями у квантовій фізиці, уже давно було сказано у ведах, упанішадах і тантрах. Ріші давнини знали набагато більше, ніж нинішні вчені, вони могли згортати час і простір.

Дрішті-срішті-вада: миттєве творення свідомістю

Інший тип бачення називається дрішті-срішті-вада. Це цілковито парадоксальна теорія, яка стверджує, що світ, простір і час існують інакше. З погляду дрішті-срішті-вади немає жодного поступового творення всесвіту за допомогою Великого вибуху, немає якогось конкретного початку й завершення всесвіту. Всесвіт твориться щосекунди, щомиті кожним актом нашої свідомості.

Іншими словами, всесвіт існує доти, доки є наша свідомість. Наприклад, чому існує ця зала? Вона існує не сама по собі, а лише тому, що ми маємо кармічне бачення. Можна сказати, що ця зала існує в нашому баченні. Коли ми розійдемося й тут нікого не залишиться, не буде жодної зали. Це здається парадоксом, але її справді не буде. Ви можете сказати: «Ні, чому ж? Вона буде. Якщо хтось сторонній прийде сюди й подивиться, то побачить, що ця зала нікуди не зникла, вона буде на місці». Я скажу: «Щоб підтвердити факт наявності цієї зали, сюди має хтось прийти. А коли він прийде, то створить цю залу силою свого кармічного бачення, тому що ця зала є в його каналах».

А якщо ніхто не прийде й не підтвердить існування зали, цієї зали не буде, тому що ця зала існує саме в наших каналах, у нашій кармі людських істот. Щойно немає людських істот, від цієї зали не залишається й сліду, тому що ця зала — це своєрідна колективна візуалізація, яку ми утримуємо.

Якщо на цю залу прийдуть подивитися голодні духи зі світу претів, вони побачать її зовсім інакше, оскільки в них інше кармічне бачення. Ця зала постане перед ними чимось маленьким, стиснутим, зруйнованим тощо. Тобто вони не побачать тієї зали, яку бачили люди, тому що своєю свідомістю вони створять інший всесвіт, а оскільки їхня свідомість обмежена, зіщулена, то вони створять всесвіт, відповідний такій свідомості. Якщо на цю залу прийдуть подивитися боги, то не побачать її такою, якою бачимо її ми, люди. Вони побачать цю залу як величезний, величний і прекрасний палац; вони створять саме таку залу силою свого кармічного бачення. Якщо на цю залу прийдуть подивитися асури, то побачать її як залу для якоїсь інтенсивної практики на кшталт боротьби чи бойових мистецтв, тобто це буде динамічна, сповнена енергії зала, але це не буде людська зала.

Множинність варіативних всесвітів

Кажуть, що всесвіт щосекунди створюється саме нашою свідомістю. Наприклад, існує безліч варіативних всесвітів, відмінних від нашого. Усі ці всесвіти існують одночасно. Існує всесвіт, де Христа не розіп’яли, тобто він успішно проповідував усе життя. Існує всесвіт, де не було татаро-монгольської навали. Існує всесвіт, де Росія є батьківщиною ануттара-тантри, лайя-йоги, і це є панівною державною релігією. Тобто існує нескінченна множина варіативних всесвітів, причому ці всесвіти існують одночасно. Деякі всесвіти існують лише як акти свідомості, у потенції, а деякі — як повністю проявлені, розгорнуті фізичні енергії.

Існує всесвіт, де ви вже є буддою, святим. Існує всесвіт, де ви звичайний мирянин, який узагалі не думає про духовне життя, а поглинутий турботами про мирське. Існує всесвіт, де ви є ченцем, який досяг певного рівня звільнення. Існує також всесвіт, де ви живете не у світі людей, а у світі богів або у світі асурів. Існує всесвіт, де ви ведете схожий спосіб життя, але щось у вашій долі інакше. Ці всесвіти існують одномоментно, просто зараз, як можливості або приховані сліди. І духовна практика полягає не в тому, щоб щось створювати, а в тому, щоб обрати певний варіант всесвіту й проявити його.

Кожен акт нашої свідомості є своєрідним вибором. Кожна наша тонка думка, тонкий рух — це своєрідний рух кармічного бачення. І ми, наче куля свідомості, рухаємося різними всесвітами в нескінченній Сфері, яка не має ані центру, ані меж.

Кожен наш рух відкриває якісь нові можливості, нові варіативні всесвіти. Наприклад, ви зробили тисячу простягань і таким чином наблизили можливість прояву всесвіту, де ви святий. Порушили заповідь, повелися гнівно, зробили щось, що суперечить духовному життю й за що доведеться соромитися, — почали відкривати інший варіант альтернативного всесвіту, у якому події розвиваються погано, у якому немає дхарми. Коли ви здійснюєте ритуал піднесення пахощів, починає відкриватися інший всесвіт, пов’язаний із сиддхами, він починає проявлятися й актуалізуватися.

Наприклад, сьогодні ми співали бхаджан Даттатреї й таким чином почали трохи входити у всесвіт, де є Даттатрея, де він дає передачі у вигляді благословення. Якщо ви посиділи в позі лотоса, то почали актуалізувати той всесвіт, де ви вже святий або будда, він почав трохи наближатися. Якщо ви, навпаки, вчинили щось негідне або буденне, то почали відкривати той всесвіт, у якому ніколи немає звільнення, у якому немає навіть слова «дхарма». Це здається парадоксальним, але це справді так. Наприклад, я на власному досвіді переконувався, що є світи, де в Росії переміг комунізм, а є світи, де Росія є батьківщиною тантричних учень, є світи, де Китай, а не США, є панівною державою. Цих світів нескінченна множина, і кожен акт нашої свідомості відчиняє двері до якогось всесвіту. Якщо такі акти свідомості супроводжуються сильним наміром (санкальпою), то певний всесвіт починає матеріалізуватися.

Вчення Даттатреї про творення світу свідомістю

Це вчення пояснив авадхута Даттатрея у фундаментальному тексті «Трипура рахасья», який за значущістю я порівняв би з «Бгаґавад-ґітою» або «Біблією».

Авадхута Даттатрея так говорить Парашурамі у своїх настановах:

Світ стає таким, яким ти замислюєш його у своїх думках. Всесвіт є продуктом розуму, продуктом свідомості. Не існує незалежного від тебе всесвіту, і якщо твій задум сильний, то через деякий час ти почнеш бачити, як він проявляється.

Іншими словами, будь-яка ваша думка, навіть найбезглуздіша й найнеймовірніша, може проявитися. Будь-який акт вашої свідомості — це потенційна можливість створення нового всесвіту, де ця тенденція реалізована. Таким чином, усе залежить від того, наскільки сильною є ваша свідомість і наскільки сильний намір ви породжуєте.

Щоб актуалізувати той чи інший варіант розвитку подій, ми повинні мати дуже сильний намір. Хтось може сказати: «Я хочу досягти звільнення, стати найкращим практиком, але чомусь не бачу, щоб мій намір матеріалізувався, щоб він проявився». Насправді причина цього полягає в тому, що ваш намір слабкий, він поступається колективному наміру людського соціуму й колективному наміру богів, які творять всесвіт.

Наприклад, авадхута Даттатрея каже: «Твоя воля витісняється волею Брахми».

Цим всесвітом керують боги-творці, божества. Всесвіт також створюється колективним кармічним баченням світу людей. І якщо наша воля слабка, то ми не можемо реалізувати намір. Іншими словами, ми можемо вплинути на наш всесвіт лише в тому разі, якщо наша воля, наш намір мають достатню силу.

Що ж таке звільнення з цієї точки зору?

Досягти звільнення — означає так вплинути на власний всесвіт, щоб він постав перед нами в чистому баченні у вигляді мандали, у центрі якої перебуваємо ми самі. Це означає так вплинути на власний внутрішній і зовнішній всесвіт, щоб ми могли усвідомити себе творцем цього всесвіту, тобто стати божеством у центрі мандали. Щоб ми могли цього досягти, слід тренуватися в спогляданні, природному стані, тому що увійти до цього центру всесвіту можна лише тоді, коли ми розкрили інтуїтивне усвідомлення й навчилися не випадати з нього. Тоді воно починає плекатися.

Парадоксальна природа причин і наслідків

З погляду теорії дрішті-срішті-вади також не існує причини й наслідку. У відносному вимірі причина й наслідок, звісно, існують, закон карми існує. Тобто, якщо ви щось зробите, то обов’язково отримаєте результат. Наприклад, якщо вбивати тварин, то наслідком цього в наступному житті будуть хвороби або коротка тривалість життя. Якщо робити підношення святим і ченцям, друкувати священні зображення, створювати статуї, будувати храми, то наслідком цього в наступному житті буде те, що ти постійно отримуватимеш благословення святих, богів, ченців або сам увійдеш у цей потік. Якщо думати про те, як стати багатим, будувати для цього плани, то наслідком таких думок у наступному житті стане багатство, тобто ти народишся, наприклад, у родині заможного мільйонера. Так працює закон причин і наслідків на відносному рівні.

Теорія дрішті-срішті-вади — це вище бачення, яке стверджує, що прямих причин і прямих наслідків як таких немає, а все набагато складніше: причина не безпосередньо породжує наслідок, а просто є актом зміни свідомості, який відкриває інший варіативний всесвіт, у якому вже існує те, що ми вважаємо наслідком.

Наприклад, людина наполегливо працює, заробляє гроші й зрештою стає багатою. Вона думає: «Завдяки тому, що я наполегливо працювала, я стала багатою». Але насправді це не так. Вона стає багатою не тому, що наполегливо працювала, а тому, що створила певний намір, а праця була лише засобом фіксації цього наміру. Саме цей намір (санкальпа) змінив її свідомість, а свідомість уже відкрила ту область варіативного всесвіту, де вона вже завжди була багатою. Іншими словами, існує всесвіт, де людина завжди була багатою, але раніше вона просто не могла своєю свідомістю увійти до цього всесвіту. Інтенсивна праця стала засобом, щоб сфокусувати намір, який і відкрив цей варіант всесвіту, до якого людина увійшла. Якби ця людина мала здібності до розуміння, то могла б увійти до цього варіанта всесвіту відразу, просто змінивши свою свідомість.

Божественне сприйняття часу та простору

Як бачите, теорія дрішті-срішті-вади дуже радикальна. Вона змінює всі наші уявлення про світ. Це парадоксальне бачення, яке перебуває за межами звичайних теорій часу й простору. Це бачення притаманне святим, махасіддхам, тобто тим, хто перебуває не у звичайному умі, а реалізував природний стан. Такі святі оперують категоріями вічності й нескінченності, вони перебувають за межами простору, часу, гри, парадоксу. Наприклад, вони бачать час як єдину нитку. Минуле й майбутнє на цій нитці розташовані разом, тобто це просто певні самскари, у які можна увійти. Подібно до того, як можна перемотати стрічку відеомагнітофона вперед або назад, так само можна перемотати минулі й майбутні самскари та знову увійти в будь-яку ситуацію.

З погляду дрішті-срішті-вади минуле також може бути багатоваріантним, неоднозначним. Існує минуле, у якому ніколи не було, наприклад, нападу Китаю на Тибет і витіснення тибетського буддизму. Або існує минуле, у якому ніколи не було Жовтневої революції та комунізму в Росії. Ба більше, ми можемо актуалізувати це минуле, породивши конкретні колективні наміри. Тобто, якщо всі люди досягнуть інтуїтивної свідомості, увійдуть у старі самскари й породять належну санкальпу, вони можуть змінити минуле. І коли минуле зміниться, то раптово зміниться й та історія, у якій ми живемо.

Наприклад, якщо всі захочуть увійти в старі самскари й породять санкальпу, що Росія є батьківщиною адвайти, то через деякий час це проявиться. Ба більше, у всіх миттєво проявиться пам’ять про те, що Росія завжди була батьківщиною адвайти, оскільки пам’ять про старе також проявлятиметься відповідно до пам’яті про минуле цього нового варіативного всесвіту. Це і є парадоксальне бачення теорії дрішті-срішті-вади. Воно потребує інтуїтивної усвідомленості та інтелекту не людського, а божественного. Приблизно так мислять боги.

Теорія аджата-вади

Але теорія дрішті-срішті-вади — це ще не найвища теорія, вона є проміжною. Насправді існує ще вища теорія — аджата-вада. Теорія аджата-вади — це цілковитий парадокс. Вона стверджує, що творення всесвіту ніколи не існувало, що самого всесвіту також не існує. Не існує ні живих істот, ні зв’язаності, ні звільнення, ні життя, ні смерті. Це позамежне бачення, це парадокс, який важко зрозуміти навіть богам і святим. Але лише коли ми досягаємо найвищого розуміння теорії аджата-вади, можна пережити повне просвітлення.

Досягти просвітлення — означає повністю реалізувати розуміння аджата-вади. Іншими словами, ваш світогляд зростає від буденного погляду на поступове творення всесвіту до теорії миттєвого творення всесвіту, коли ви розумієте, що всесвіт пластичний, твориться свідомістю й нічим іншим. А потім ви переходите до позамежного бачення, яке стверджує, що ніколи не було ні всесвіту, ні вас, ні зв’язаності, ні звільнення, а перебувало щось абсолютне й парадоксальне, ім’я якому — Абсолют.

Дві сторони Абсолюту

Ще можна поговорити про те, що Абсолют має дві сторони. Наприклад, у традиційному індуїзмі це називається Шива і Шакті. У нас це називається усвідомлення (праджняна) та енергія (шакті). Усвідомлення — це принцип порожнинності. Енергія — це принцип творення, принцип прояву, який реалізується через вібрації (спанда). Іншими словами, найвищому Джерелу притаманні дві якості. Одна якість — це непроявлене (порожнеча, ніргуна, ніракара, ніранджана), це цілковито чисте, незаплямоване, без гун і якостей. Друга якість — це здатність до прояву, маніфестації. Тобто Абсолют має невід’ємну здатність проявлятися, випромінювати й творити. Це принцип енергії (шакті), і таке творення відбувається за допомогою спанди (вібрації). Вібрація, поширюючись, творить відповідно до всесвітніх ритмів. Закон всесвітніх ритмів називається ріта, або закон космічної гармонії.

Коли ми практикуємо, для нас дуже важливим є той аспект, що Абсолют, найвищий Ум, може проявлятися, маючи тенденцію до випромінювання, маніфестації. А якщо ми зосереджуємося лише на непроявленій, порожнинній стороні Абсолюту, то ігноруємо половину буття.

Існують навіть настанови Сарахи із цього приводу, у яких він говорить так:

Звичайні істоти, чий розум захоплений п’ятьма органами чуття і прив’язаний до матеріальних об’єктів, подібні до корови. А ті, хто захоплені непроявленим, — ще гірші.

Іншими словами, коли ми практикуємо, ми не повинні впадати в крайнощі. Ми не повинні прив’язуватися ані до об’єктів, ані до непроявленого. Ми не повинні вважати цей світ ані реальністю, ані ілюзією. Ми не повинні припускатися помилки ані етерналізму, ані нігілізму. Ми перебуваємо посередині й говоримо, що цей світ водночас є ілюзією і реальністю, всесвіт є ілюзорним, але водночас він є реальністю як енергія, як гра Абсолюту.

П’ять сил і три потенції Абсолюту

У вченні йдеться про те, що Абсолют творить всесвіт за допомогою п’яти своїх сил: сили творення (срішті), сили підтримання (стхіті), сили руйнування (самхара), сили приховування (тіродхана) і сили просвітлення божественності (Ануграха).

Також говориться, що Абсолют має три потенції до творчості, які описуються як три первісні сили: джняна-шакті, іччха-шакті та крійя-шакті.

Джняна-шакті — енергія усвідомлення Абсолюту, за допомогою якої він пізнає самого себе. На суб’єктивному рівні джняна-шакті означає, що ми медитуємо і починаємо усвідомлювати, що сутність нашого «Я» — порожнинність.

Коли ви чуєте слова «Абсолют», «творення всесвіту», не думайте, що я розповідаю про якісь глобальні питання, які відбуваються за мільйон світлових років від нас. Це зовсім не вчення фізики. Я говорю про наш власний Абсолют, про мікрокосм, адже кожна людина є мікрокосмом. Тобто йдеться про вас самих, про сили, які є всередині вас. Ми не говоримо про якогось Бога на небесах, який незалежно від нас щось створює, а йдеться саме про аспекти нашої свідомості, адже людське тіло є брахмандою — космічним яйцем, у якому існують і боги, і небеса. Саме наша власна свідомість, а не щось інше, є Абсолютом.

Отже, існують три головні сили: сила знання (джняна-шакті), сила волі (іччха-шакті) і сила дії (крійя-шакті). Коли ми щось пізнаємо й усвідомлюємо, діє сила знання. Коли ми створюємо намір (санкальпу) і намагаємося проявити нашу волю, діє іччха-шакті (сила волі Абсолюту). Коли ми щось робимо, діє крійя-шакті. Наприклад, за допомогою іччха-шакті Абсолют створює намір сотворити різні світи, а за допомогою крійя-шакті він їх творить.

Ці три первісні сили відповідають трьом гунам, трьом фундаментальним енергіям: тамасу, раджасу і саттві. І енергія дії Абсолюту (крійя-шакті) якраз і поділяється на силу творення (срішті-шакті), силу руйнування (самхара-шакті), силу підтримання або збереження (стхіті-шакті), силу вуалювання (тіродхана-шакті) і силу просвітлення та прояву Божественного (Ануграха-шакті).

Сила просвітлення і духовне служіння

Для нас дуже важлива сила просвітлення, сила прояву Божественного (Ануграха). Саме на цю силу ми спираємося у своїй духовній практиці, а решта сил для нас не такі важливі. Сила руйнування є ворожою, сила вуалювання іноді є ворожою, а іноді ні.

У махаянському буддизмі аналогом Ануграхи є, на мою думку, бодхічитта — творча сила просвітлення. І коли ми медитуємо на низхідний імпульс, коли ми займаємося служінням, то можна сказати, що ми закликаємо цю вселенську силу просвітлення і розкриття Божественного.

Що означає «займатися служінням»? Це означає свідомо закликати цю вселенську силу просвітлення. Наприклад, коли передаються вчення, поширюється Дхарма, відбувається закликання і прояв цієї вселенської сили розкриття Божественного. Низхідну силу уподібнюють милості Абсолюту — тому, що сходить і проявляється. Завдяки їй з’являються тексти, традиції, вчителі, ретрити, ченці та монастирі, божества дають настанови тощо.

Що більше ми відкриваємося цій силі, що більше ми допомагаємо іншим у просвітленні, то більше ця сила дає нам енергії та розкривається всередині нас — у цьому й полягає сенс духовного служіння, допомоги іншим. Тому, коли ви добровільно беретеся допомагати іншим, співпрацюєте з ученням, учителем і громадою, ви підключаєтеся до цієї енергії, до цієї сили просвітлення.

Що необхідно, щоб закликати цю силу?

У традиційних текстах ця сила зображується як примхлива богиня. Таким чином відображається той факт, що привабити її непросто. Її можна привабити лише тоді, коли ми маємо оригінальне мислення, коли ми володіємо неегоцентричними установками, маємо якісь глобальні плани й наміри, виходимо на надособистісний рівень, служимо не собі, а намагаємося вийти за межі самих себе.

Єдність бачення, медитації та поведінки

Отже, ми обговорили з вами певні елементи бачення.

Наступний етап — медитація. Тобто, щоб реалізувати все, про що ми щойно говорили, ми повинні медитувати, ми повинні розкрити в собі новий рівень свідомості, виконуючи відповідні практики.

Нарешті, третій аспект учення — поведінка. Поведінка означає те, як ви привноситимете ваш новий рівень усвідомленості, нове бачення себе та світу, новий досвід, отриманий у процесі медитації, у ваше повсякденне життя.

Йогіни живуть так, щоб бачення, медитація та поведінка в них перебували в гармонії, були повністю злиті. Коли бачення за допомогою медитації проникає у свідомість, а медитація проникає в поведінку, настає сомарасья — стан єдиного «смаку». Це означає, що для нас тепер усе стає єдиним, злитим, що немає різниці між світоглядом, станом усвідомленості та нашими діями. Досягти єдиного «смаку» (сомарасьї) — це і є досягнення звільнення. І це наша мета.