Коментар до тексту «Про те, що передусім»
Настанови святого Падмасамбхави, які називаються «Про те, що передусім».
«Учитель Падма сказав: «Передусім май упевненість у причині та наслідку своїх дій. Пам’ятай про смерть».
Закон карми як основа духовного життя
«Май упевненість у причині та наслідку» — це означає пам’ятай про закон карми. Якщо ти пам’ятаєш про закон карми, то знаєш, що перебуваєш під його контролем. Немає цього життя, а є безкінечна карма, і ти або звільняєшся від карми, або втягуєшся в неї все глибше. Той, хто мудрий, живе так, щоб кожної секунди звільнятися. Хто не має мудрості, через недосвідченість втягується в карму все сильніше.
Пам’ятати про закон карми — це означає радикально переоцінити своє життя. З точки зору закону карми багато речей у світі людей безглузді. Вони не лише не потрібні, а навіть шкідливі. Але якщо пам’ятання закону карми не існує, то людина не здатна оцінити свої вчинки як неправильні або безглузді. Навпаки, є безліч речей, які дуже важливі з точки зору закону карми. Наприклад, намалювати зображення святого або служити святим — це дуже важливі дії з точки зору закону карми. А займатися якоюсь особистісною діяльністю, накопичувати блага, встановлювати звичайні взаємини — це безглузді дії. Тобто з точки зору закону карми ми завжди йдемо або вгору, або вниз. Враховувати закон карми — це означає здійснювати лише ті вчинки, які постійно ведуть угору.
Поки ми не вільні від закону карми, слід зробити своє життя безперервним накопиченням заслуг, залученням сил просвітлення та гармонії. Служіння цим силам — це природний процес, коли йогін постійно взаємодіє з ними. Оскільки у всесвіті розгортається п’ять типів енергій, ми встановлюємо взаємини з цими енергіями і стаємо їхніми усвідомленими або неусвідомленими провідниками. Кожен із нас, незалежно від того, знає він це чи ні, є таким провідником. І справжній йогін усвідомлено стає провідником певних енергій.
Наприклад, для святих дуже важливий принцип допомоги людству, принцип служіння енергіям просвітлення. Для них це так само нормально і природно, як для богів нормально служити силам творіння, рівноваги, просвітлення. Це є сенсом їхнього життя. Вони навіть не уявляють, що можна з цими енергіями не взаємодіяти. Можна сказати, що вони невидимою рукою спрямовують прогрес людства.
Служіння силам просвітлення
Але якщо ми подивимося на своє життя, то побачимо, що наша головна цінність, навіть коли ми стали духовними практиками, — це, як правило, допомогти собі, звільнити себе. Це, звичайно, добре, але цього недостатньо, тому що це подібно до спроби витягнути себе за волосся з болота. Така мета замкнена на его, на хибне «я». Звісно, ми повинні допомогти собі, тому що ми не зможемо допомагати іншим, якщо не допомогли собі. Однак допомога собі не повинна бути фетишем, який служить процвітанню нашого егоїзму, бо колись ми обов’язково впремося в цей фетиш, немов у стіну. Ми побачимо, що не прогресуємо саме через те, що в нас сильне чіпляння за себе, що ми не досягаємо просвітлення саме тому, що надто сконцентровані на собі й не можемо розкрити ум до чогось вищого. Якщо учень ще незрілий, він цього ніколи не зрозуміє.
Я намагаюся не закликати когось служити силам просвітлення і включатися до наших лав. Це не так просто. Для усвідомлення важливості такого служіння жива душа повинна виконати колосальну внутрішню роботу і переоцінити свої цінності. Люди не розуміють, кому і чому вони повинні служити. Багато хто міркує приблизно так: «Мені зрозуміло, що корисно робити пранаяму, тому що внаслідок цього тіло молодітиме. Я розумію, що важливо прагнути до особистого просвітлення. Це логічно, бо є непостійність, є невідання. Але в чому сенс служіння заради інших? З якої причини я маю думати про все людство? Я дбаю про себе, тому мені ніколи служити іншим».
Але насправді, коли ваша душа дозріває, для вас це стає природним процесом, тому що ви розумієте, що неможливо допомогти лише собі, адже ми живемо не в замкненому просторі. «Інші» і «я» — це фікції. Насправді є єдина енергія — кармічне бачення. Насправді немає жодних інших, окремих від тебе. Ці інші — це ти сам, це твої ж ілюзорні тіла. Усвідомивши це, ми все переоцінюємо, і тоді наша допомога іншим бачиться не банально, не по-людськи, а більш глобально. Ми просто бачимо, що існує енергія, з якою ми постійно взаємодіємо, тому дуже природно бути її провідником і поширювати її навколо, наскільки можливо. Це єдиний нормальний спосіб існування. Ти вже не маєш понять про себе, про інших, про служіння, а просто робиш це, навіть не замислюючись, подібно до того, як святий сиддх благословляє просто завдяки своїй природі, тому що всередині він абсолютно налаштований на це.
Щоб звільнитися від закону карми, потрібно справді перебудувати свою систему цінностей і зрозуміти цей принцип. Слід міркувати так: «Служіння цим піднесеним цілям і силам колосально важливе, навіть якщо я сам при цьому не досягну якихось висот. Саме такому служінню варто присвятити все життя, тому що саме так чинили сиддхи, будди, святі, боги». Коли ми виявляємо, що наші цілі починають змінюватися, тоді ми справді звільняємося від закону карми.
Нескінченність існування і майбутні життя
«Це життя триває зовсім недовго, тому не женися за його благами. Пам’ятай про те, що попереду довге майбутнє. Прагни блага майбутнього».
Існування нескінченне. Життя не вичерпується терміном у вісімдесят років. Обов’язково настануть майбутні життя, і в них не буде чогось такого, що не відповідає нинішньому життю. Хто зайнятий мирськими, сансарними речами, у наступному житті займатиметься тим самим. Хто прагне просвітлення, навіть на мить не втрачаючи своєї свідомості, продовжуватиме займатися тим самим. Хто поглинутий вісьмома мирськими дхармами, буде й далі поглинатися ними. Хто зайнятий служінням святим, буде ще більше вдосконалюватися в цьому. Хто реалізував присутність і самозвільнення, буде зростати в цьому. Хто вкорінився в божественній гордості, проявляє якості цвітіння і благословення, проявить ще більшу велич і славу як божество. Це майбутні життя, які є абсолютною реальністю.
Небезпека падінь на духовному шляху
«Заради блага майбутнього життя зараз будь готова й упевнена, що не зісковзнеш на шлях падіння».
Істинний монах завжди дуже ретельно переглядає своє життя, щоб не зісковзнути на шлях падіння. У духовному житті є не лише прогрес і злети, на жаль, є також і падіння. Іноді після статусу монах і старший монах можна отримати статус послушника, брахмачарі, мирянина. Таке теж буває, тому що духовне життя непередбачуване і подібне до звивистої стежки. Виникають перешкоди й мирські бажання, спливають старі самскари хибного его, проявляється неготовність до нових досвідів, захопленість ясністю, дисбаланс пран, нерозуміння Дхарми. Є дуже багато речей, про які неофіт навіть не здогадується. І замість того, щоб летіти в нірвану, подібно до стріли, він починає крутитися на місці, іти праворуч або ліворуч.
Я читав одкровення одного християнського монаха. Він писав так: «Одного разу я подивився на братів-монахів і побачив, що всі вони зваблені. Я дуже гірко плакав через це».
Недарма сиддхи кажуть: «Духовний шлях подібний до леза бритви». Щоб пройти ним, треба від усіх принад вислизнути, уберегтися. Справжній монах це прекрасно знає, тому ретельно пильнує себе щодня не лише на стадії послушництва, а навіть через десять і більше років чернецтва. Чим досвідченішим майстром він стає, тим глибше він пильнує себе.
Багато хто думає, що майстри розслаблені, бо вже реалізовані й можуть поводитися так, як їм заманеться. Але це не так. Чим глибший майстер, тим більше він пильнує себе. Навіть якщо він не демонструє цього назовні, він не зробить жодного зайвого руху, він навіть пальцем не поворухне просто так. Він пильнує себе не через якісь зовнішні скутості, а завдяки внутрішній ясності, аналізу прани, урахуванню ситуації, знаків, відносних обставин і, найголовніше, присутності. І чим більше йогін розкриває первісний стан, тим з більшою реальністю він стикається, тим більше зростає його благоговіння, яке також називають «страхом Божим». Тобто він усередині не перебуває в розслабленому стані, навіть якщо збоку так здається. Так само й практикуючий має в міру підвищення свого рівня усвідомленості пильнувати себе все більше й більше. Його суворіше й критичніше ставлення до себе має з часом зростати, а не зменшуватися. Істинний йогін завжди ставить свою планку ще трохи вище, тому завжди бачить, як багато йому потрібно працювати. Дотримуючись такого принципу, ви будете застраховані від усіх падінь.
З одного боку, не можна бути скукоженим, впадати у відчуття гріховності й самоприниження, думаючи: «У мене нічого не виходить!» Це суперечить вищій колісниці принципу природного стану й божественної гордості. Ви й так уже принижені своїм становищем у сансарі настільки, що далі вже нікуди, тож це не допоможе. Тому наше головне завдання — плекати природний стан і вкорінюватися в божественній гордості, завжди ототожнюючи себе з божеством, а не займатися самоприниженням. З іншого боку, йогіну однозначно завжди мають бути притаманні пильність, настороженість і вимогливість до себе. І тоді не буде падінь. Необхідно постійно помічати свої реакції, прив’язаності, ототожнення й відволікання. Потрібно весь час осмикувати себе, відстежувати свої приховані підсвідомі бажання й чіпляння, проявлений егоїзм, гординю, зарозумілість і внутрішньо докоряти собі за це. А якщо ви вмієте звільнятися, то замість докору вам необхідно практикувати самозвільнення.
Подолання самовдоволення і безперервна практика
«Не будь ні в чому самовдоволеною. Якщо збережеш гординю, вважаючи себе вченою, великою й благородною, то не здобудеш жодних добрих якостей».
З одного боку, ми маємо вкорінюватися в божественній гордості, з іншого боку — ніколи не дозволяти собі загрузнути в самовдоволенні. Якщо ви розумієте, що божественна гордість стосується не его (ахамкари), яке має повністю капітулювати, а сутнісного «я», ви не зробите цієї помилки.
«Тому відкинь марнославство й старайся в практиці Дхарми, не відхиляючись ні на єдину мить».
«Не відхиляючись ні на єдину мить». Оскільки ви є практиками вищого вчення, ви маєте знати, що ваша Дхарма не зумовлена місцем, часом або обставинами. Ви можете дуже гнучко практикувати її в будь-яких умовах і в будь-який час, бо вона внутрішня. Вона не потребує ні особливого становища, ні джапи, ні ритуалів, ні чогось іншого. Усвідомлення, споглядання — це внутрішня робота, яка може застосовуватися будь-якої миті й у будь-якій ситуації. Тому тут і сказано: «ні на мить».
Робота з емоціями та проступками
«Застосовуй протиотруту від вчинків. Якщо навіть найнікчемніша турбуюча емоція або неблагий вчинок виникнуть у твоїй істоті, думай про це як про невимовне страждання розміром із гору Сумеру».
Поки ви не навчилися об’єднувати й самозвільняти емоції, ви маєте з великою ретельністю й суворістю ставитися до гніву, роздратування, прив’язаності, хтивості та іншого, що виникають, бо піти на поводу в будь-якої емоції — означає створити основу для майбутніх страждань. Потрібно ставитися до цього з великою серйозністю. Коли ви вкорінитеся в присутності, усі емоції будуть для вас чимось несправжнім, що має однаковий «смак». Злячись, ви будете сміятися. Це буде просто грою присутності. Але доти, доки немає такої гри присутності, потрібен ретельний самоконтроль.
«Діями, що здійснюються із сумнівом, нічого не досягнеш, тому не май ані найменшого сумніву. Поки не залишиш прив’язаність до его, проступки, хоч би якими нікчемними вони були, даватимуть наслідки. Тому так важливо уникати проступків».
Під проступками маються на увазі негативні кармічні дії: злі думки, лихослів’я, убивство, крадіжка — усе те, що суперечить йогічним принципам. Поки ми не навчилися діяти з природного стану й его не поглинулося ним, усі проступки супроводжуватимуться оціночною діяльністю, бхавою, і завжди за яким-небудь проступком виникатиме підсвідома емоційна оцінка, незалежно від того, хочете ви цього чи ні. І ця емоційна оцінка залишатиме відбиток (кармічний слід). Це означає, що обов’язково доведеться пожинати плоди своєї карми.
Коли ми вже вкоренилися в спогляданні, наші вчинки перестають створювати кармічні сліди, тому що ми можемо все самозвільняти й більше не вплутуємося в емоційно забарвлені оцінки. Проте кажуть так: «Навіть якщо ваш розум безмежний, як небо, і ви досягли стану будди, будьте ретельними у своїй поведінці. Не чиніть проступків навіть завбільшки з гірчичне зернятко».
Обітниці й самая
«Учитель Падма сказав: «Прийнявши обітниці вищих або нижчих колісниць, не відмовляйся від них навіть заради спасіння свого життя. Якщо порушиш їх, найголовніше — негайно розкаятися й прийняти обітниці знову».
Що таке обітниці? Це певне бачення, а не порожня формальність. Під обітницями тут маються на увазі тантричні самаї, зобов’язання єдиної самаї споглядання, чернечі обітниці. Прийняти обітниці — означає увійти в певний вимір свідомості. Беручи на себе будь-які зобов’язання, йогін має ретельно їх дотримуватися, а якщо вони порушуються через неуважність, то очищати, відновлювати, підтверджувати їх, не чекаючи, доки на це вкажуть інші.
Зазвичай для учнів-мирян потрібно дотримуватися основних йогічних обітниць: не їсти м’яса, дотримуватися брахмачар’ї, не вбивати, не брехати тощо. Принцип тантричної самаї означає, що ви входите в єдине поле свідомості, у якому перебувають духовний учитель, сиддхи й учення. Якщо ви виходите з цього поля свідомості, уся ваша духовна практика руйнується. Можна сказати, що самая — це налаштованість на певне бачення, яке веде нас шляхом духовного життя. Дуже важливо безперервно підтримувати таку налаштованість, тобто завжди дотримуватися самаї та чистоти передачі. Самая означає, що ви встановлюєте піднесені, священні взаємини з учителем, ученням, одне з одним, із сангхою й ставитеся до них як до скарбу свого серця, плекаєте, розвиваєте й поглиблюєте їх, а якщо вони порушуються, то ви очищаєте їх. Це не означає, що, отримавши посвяту від учителя в якесь учення, можна потім думати: «Можливо, цей учитель і зовсім якийсь пройдисвіт. Можливо, це вчення — якась нісенітниця. Але я, мабуть, усе-таки попрактикую». Такий підхід не можна назвати практикою самаї. Це практика, яка не принесе плоду, вона принесе лише перешкоди. Коли ми вступаємо в самаї, то це сфера священного, сакрального, тому до вчення потрібно ставитися не так, як у світі людей, а з повагою і навіть благоговінням. Самая веде нас у світ богів, а з піднесеними істотами й енергіями необхідно поводитися дуже ретельно. Якщо ми допускаємо неуважність і недбало поводимося з нашою самаєю, виникають серйозні перешкоди в духовному житті, які можуть призвести до захворювань, відсутності духовних досвідів і навіть до поганих перероджень у наступних життях. Я це знаю з власного досвіду. Коли учні порушували самаї, я це завжди заздалегідь відчував. Наприклад, у мене були погані сновидіння, виникало відчуття, ніби на моє астральне тіло висипали мішок цементу, тому мені доводилося виконувати спеціальні практики, щоб розсіювати ці нечисті бхави. Чому так відбувається? Тому що, якщо в людини порушується самая, у її тонкому тілі проявляється негатив, а ти як учитель, що посвячує, пов’язаний з учнем, тому цей негатив, звісно, входить у твоє тонке тіло. Тому кажуть, що не можна посвячувати недостойних учнів, бо це створить перешкоди як самому учневі, так і принесе страждання або створить перешкоди духовному вчителю. Дехто навіть каже, що здоров’я і тривалість життя духовного вчителя залежать від того, наскільки добре учні дотримуються принципу самаї. Особливо це стосується не ануттара-тантри, а нижчих тантр, де відбуваються посвяти з божествами й передачі в практики конкретних божеств. Це справді так. Якщо виникають будь-які підсвідомі апарадхи (порушення), необхідно подбати про те, щоб вчасно їх очищати.
Про те, наскільки серйозно до цього ставляться в тантрах, свідчить такий приклад. Наропа продемонстрував Марпі божеств і запитав: «Кому ти спочатку вклонишся — гуру чи божествам?» Марпа припустився помилки, вклонившись насамперед божествам, а не гуру. Наропа сказав: «Через те, що ти припустився помилки, твоє життя не триватиме довго».
Відмінності в підходах до самаї в різних тантрах
У крія-тантрі та чар’я-тантрі принципу чистоти самаї надається дуже велике значення, оскільки будь-які відхилення можуть серйозно вплинути на духовне життя практикуючого. В ануттара-тантрі ми надаємо великого значення єдиній самаї споглядання, а самаї, про які йдеться в контексті чотирнадцяти корінних падінь, є для нас вторинними. У нас більше свободи, ми маємо більше впевненості, оскільки знаємо, що, навіть якщо через недосвідченість вторинні самаї будуть порушені, наша єдина самая споглядання є запорукою фундаментальної чистоти, тому вона їх очистить.
Хоча це, звісно, не означає, що не потрібно очищати вторинні самаї, якщо вони забруднюються. Ба більше, єдина самая є повністю очищувальною лише на стадії єдиного «смаку», проте ми повинні вірити в її очищувальну силу від самого початку. Єдина самая — це універсальний принцип природного стану, який одним махом вирішує всі проблеми.
У християнстві є такий вислів: «Любов вища за піст». У цьому випадку любов уособлює єдину самаю, а піст уособлює заповіді вінаї або тантричні самаї. І хоча заповіді вінаї та тантричні самаї важливі, але єдина самая набагато важливіша.
Я читав, що один християнський святий під час посту був запрошений мирянином до його дому. Коли накрили стіл, святий відмовився їсти, сказавши: «Хіба можна приймати прасад під час посту?» Господарі дому дуже засмутилися. Побачивши, що він приніс їм засмучення, святий згадав, що «любов вища за піст», тому сказав: «Ну що ж, накривайте на стіл, будемо їсти». Це був не послушник, а старець, святий, який реалізував любов і міг самоосвободити відносні умовності. Це приклад того, що єдина самая вища за вторинні принципи.
Проте це не привід порушувати їх на кожному кроці, думаючи: «Любов вища за всі обмеження, єдина самая все спише». Якщо ви всерйоз так думаєте, це шлях до падіння. Тут усе має бути дуже тонко.
Я чув, що на ретрити одного святого вчителя, тибетського лами, приходили учні, які дотримувалися принципу єдиної самаї. На кожному ретриті практикуючі миряни влаштовували пиятику. Учитель сказав їм: «Може, ви вже стали махасіддхами? Якщо це так, то тоді, звісно, ви можете спиратися на єдину самаю. Але якщо ви ще не стали махасіддхами, то краще ретельно пильнуйте себе, навіть якщо ви не монахи, а миряни».
Чому таке відбувалося? Тому що домінувала така думка, що якщо ти дотримуєшся єдиної самаї споглядання, то можеш робити все, що хочеш, «танцювати в просторі». Але якщо ви є монахами, ви повинні знати: нехай танцює внутрішнє усвідомлення, а зовні себе треба пильнувати. Тому ми говоримо, що бачення має танцювати, а поведінка бути монашою, стриманою, і тоді ви не припуститеся помилки.
Очищення порушень самаї
«Деякі люди, порушивши обітниці, впадають у зневіру і не чинять нічого, окрім подальших порушень. Але як людина, що впала в багно, очищається, вмиваючись і окроплюючи себе ароматною водою, очищай свої затьмарення, падіння і проступки, щоб порушені обітниці ніколи не накопичувалися».
Якщо щось порушується, це не привід впадати у зневіру. Просто потрібно проаналізувати причину, змінити роботу свідомості, виконати каяття й очищення, відновити обітниці самаї та продовжувати практику.
«Не водися і не дружи з людиною, яка знехтувала моральністю або хоча б на мить порушила свої самаї».
Це важливий принцип. Якщо ви спілкуєтеся з людиною, яка розділяла з вами самаї, а потім порушила їх, ви самі можете осквернитися. У вас будуть недобрі видіння, де ви входите в темний підвал, ваші духовні досвіди погіршаться. Тому кажуть: «Від людини, яка порушила самаю, не приймай навіть крихти як пожертву». Це не означає, що нам треба злитися на порушників самаї й демонструвати їм свою зневагу. Якщо так відбувається, потрібно сказати: «Ти ж знаєш, як діє принцип самаї. Тому ти спочатку самаю віднови й очисти, а потім ми з тобою побудуємо взаємини».
«Якщо ти в білому одязі потрапиш у жирне болото, чорний бруд обов’язково заплямує білизну. Так само, навіть якщо твої самаї чисті, тебе обов’язково заплямують чужі порушені самаї. Якщо ж твої самаї не чисті, то чорне не заплямує чорного, тому будь украй обачною. Важливо не водитися з порочними людьми і з тими, хто втратив свої обітниці. У будь-якому разі слід дбати про те, щоб не було соромно».
Питання та відповіді
Питання: «Ви сказали, що відбувається затьмарення за рахунок підсвідомої оцінки. Що ви маєте на увазі під підсвідомою оцінкою? Це якась бгавана, яка підсвідомо проявляється?»
Розділяюча свідомість, яка оперує поняттями погано-добре, чисте-нечисте, добро-зло, правильне-неправильне, правда-брехня тощо, перебуває не в поверхневій свідомості, а в підсвідомості. Оціночно-розсудкова діяльність здійснюється саме з цього рівня.
Наприклад, ви здійснюєте якусь дію і думаєте приблизно так: «В Абсолюті все чисто і священно, тому нічого страшного, якщо я вчиню щось скверне. Все одно це ілюзія, все одно це гра». Ніби ви самоосвободили цю дію на рівні поверхневої свідомості, але підсвідомість працює швидше, тому на рівні підсвідомості оцінка все одно відбулася, дія все одно викликала нечисту бгаву, яка у вигляді відбитка осіла в підсвідомості. Це означає, що тонкий кармічний результат, який виник унаслідок цієї дії, буде дозрівати.
Якщо ж ви увійшли в підсвідомість силою споглядання і навіть найменші флуктуації, коливання ума вже відсутні, оціночно-розсудкова діяльність не відбувається, а все сприймається в чистому баченні, то тоді наслідків від такої кармічної діяльності не буде. Питання в тому, наскільки тонко ви усвідомлюєте і чи виникне у вас на душі затьмареність чи ні.
Наприклад, кажуть, що одного разу хтось бачив, як Рамакрішна їв випорожнення. Учні сказали: «Та як ви можете це їсти?!» Рамакрішна відповів: «Випорожнення і найсмачніша їжа — це в недвоїстості одне й те саме. Ви цього не розумієте, тому що ваш розум занадто двоїстий». Учні подумали: «Напевно, наш учитель дуже святий, якщо для нього випорожнення такі ж чисті, як найсмачніша їжа». Потім хтось уїдливо зауважив: «Їсти свої випорожнення — це не таке вже й велике досягнення, це кожен може. А от чужі...». Рамакрішна на це нічого не відповів, а просто пішов до стічної каналізації, звідти взяв випорожнення, запропонував їх як прасад і з’їв. Більше ніхто нічого не міг йому сказати.
Чому для Рамакрішни це було можливо? Тому що він не думав про випорожнення, а він думав про Бога. Звичайна людина, бачачи випорожнення, думає про випорожнення, а Рамакрішна, бачачи випорожнення, думав про Бога і бачив Бога. І коли Бог їсть Бога, нічого, крім божественного, не існує. У Рамакрішни не ввімкнулася оціночно-розсудкова діяльність, яка сказала б, що це щось нечисте. Для нього це було енергією Бога, а отже, нічого нечистого в цьому не могло бути. Але якби хоч на мить була допущена думка, що це щось нечисте й огидне, навіть якщо потім силою волі переконувати себе, що в Бозі все єдине й чисте, ця нечистота все одно проникла б у свідомість. У цьому й полягає різниця між єдиним «смаком» і затьмареністю. Безумовно, випорожнення — це крайній приклад, ми таким, звичайно ж, не займаємося. Це більше стосується садхан божевільних авадхутів кауліків.
Питання: «Це означає, що треба розкрити глибші шари підсвідомості? Тобто в поверхневій свідомості самоосвобождатися не можна, використовуючи простіші практики?»
Можна й у поверхневій свідомості самоосвобождатися, але цього замало.
«Але ж підсвідомість прострілює й оцінює дуже тонко. Ти можеш це лише споглядати. Як можна звільнити цей тонкий простріл підсвідомості?»
Якщо твоє споглядання глибше, на рівні надсвідомості, то ти можеш помітити ці оцінки й самоосвободити. Усе залежить від того, де перебуває твоя точка усвідомлення.
«Тобто якщо підсвідомість не розкрита, то твоє самоосвобождення — це лише поверхнева гра?»
Це практика, але це крійя-джняна, тобто самоосвобождення шляху, а не самоосвобождення плоду.
«Тобто воно не працює на сто відсотків?»
Воно працює на твоєму рівні. Ти маєш знати свою планку й не перестрибувати її. Тобто ти можеш самоосвободити теорії, думки, буденні фіксовані ідеї або якісь загальноприйняті установки, властиві звичайним людям. Порівняно з таким рівнем ти вже досить сильно просунувся. Але якісь глибші речі ти ще не можеш самоосвободити, тому поки їх не потрібно торкатися, а діяти щодо них згідно з принципами вінаї.
Одна річ — самоосвободити якісь поверхневі речі, а інша річ — самоосвободити енергію (шакті), те, що дуже глибоко вбралося в нас. Адже в нас дуже глибоко на підсвідомому рівні вбралася розділяюча свідомість, наприклад: ототожнення зі статтю, секс, біль, інстинкт самозбереження, поділ на чисте й нечисте, прив’язаність до тіла, загальноприйняті ідеї добра і зла. У кожного є своя межа, де він може самоосвобождатися і де не може.
А святий сиддх — це той, хто розсуває межі свого самоосвобождення і може поєднувати речі, які здаються несумісними, абсолютно парадоксальними й навіть абсурдними. Проте для нього це одне. Він може вийти за межу, де розум звичайної людини вже відмовляється працювати.
Наприклад, у юності мене завжди приваблювали театр, живопис, кіно тощо. Я відчував, що для мене це єдиний спосіб сприймати реальність, що жодні інші цінності для мене не є глибокими.
Святий, який самоосвобождає несумісне, постійно живе в парадоксальному, абсурдному й незбагненному. Це і є істинна порожнеча за межею буденного, людського. Лише там він осягає реальність сомарасьї, єдиний «смак». Проте, перебуваючи в сомарасьї, у позамежному, божевільному, абсурдному й незбагненному, він діє у відносному вимірі так, щоб приносити користь іншим. Він враховує обмеження інших і навіть удає, ніби теж їх поділяє.
Питання: «Гуруджі, ви кажете, що на рівні енергії ти не можеш самоосвободити, а на поверхневому рівні свідомості можеш самоосвободити. А якщо ти через якусь дію, чисту чи нечисту, впадаєш у підсвідомість і все одно спробуєш самоосвободити через поверхневу свідомість. Якщо ти так робитимеш часто, чи не вийде зрештою, що ти зможеш і на підсвідомому рівні самоосвобождати?»
Усе залежить від індивідуальності. Якщо ти віра-йогін, це може приблизно через дванадцять років навчання слугувати засобом досягнення сомарасьї. Тобто спочатку має бути створена база з природного стану. Таким способом Тілопа навчав Наропу, поміщаючи його в парадоксальні ситуації, щоб Наропа реалізував єдиний «смак», відкинув уявлення про правильне-неправильне, про інстинкт самозбереження тощо. Але Наропа, перш ніж він був здатний практикувати, уже на той час сам був учителем, пандитом в університеті Наланда.
Це називається практика єдиного «смаку». І така практика існує в монастирській програмі навчання. Однак вона непридатна для початківців-послушників або монахів, а може підійти лише віра-йогінам, які мають достатній духовний досвід. Це вже наступна стадія навчання рівня сиддхи.
Питання: «Якщо через якусь дію ти потрапляєш у підсвідомість і в цей момент через поверхневу свідомість ухвалиш рішення самоосвободити, хіба не в підсвідомості це все вже відбувається? Усе одно ж насінинка зародилася, у підсвідомість упала й там уже проростає».
Це дуже слизький момент. Річ у тім, що тонке тіло може забруднитися, навіть якщо йогін словесно самозвільняється. Словесного самозвільнення недостатньо, потрібне самозвільнення рівня чистого бачення. Тому важливо не переоцінювати свої можливості.
Запитання: «А якщо є щось огидне на смак, але зовні спробувати хоча б не кривитися, уявляючи, що це махапрасад, чи буде через зовнішнє всередині щось відгукуватися і самозвільнятися?»
Якщо ви інтегруєте з практикою якісь несумісні речі й намагаєтеся при цьому по-справжньому самозвільнятися, усвідомлення справді може зрости. Це так. Однак самозвільнення несумісних двоїстих речей має здійснюватися лише під керівництвом духовного вчителя. Існують тантри й упадеші щодо такої практики. Для початку спробуйте зробити таке: коли вам подадуть несмачний прасад, поспостерігайте, чи можете ви з’їсти його з такою самою радістю, як і смачний?
