Коментар до тексту «Історії Чуйтжит дакіні»
На початку тексту жінка, яка записала цю історію, висловлює пошану своєму духовному вчителеві й Трьом коштовностям. Вона каже, що її звуть Чуйтжит із роду Лін, і вона записала на користь усіх інших людей свій духовний досвід, який пережила в момент розставання тіла з душею, про користь заслуг і шкоду гріховних діянь, а також про те, як її було відправлено назад із звісткою про пекло та настановами Ями.
Я буду дещо довільно робити переклад, оскільки сутра перекладена з монгольської.
Передсмертні роздуми Чуйтжит
Жінка на ім’я Чуйтжит каже, що хворіла 16 днів. І хоча виконувалося лікування, вказане ворожіннями й передбаченнями, були здійснені необхідні обряди та проведені молебні, але користі від усього цього не було. І коли їй стало гірше, вона подумала:
«Тепер я помру. Хоча я раніше збиралася стати черницею, але батьки й родичі не дозволили мені. Хоч я й вислухала в дитинстві релігійні настанови, але недостатньо розмірковувала над ними. Що стосується тих, хто вище, то я недостатньо шанувала гуру, Три коштовності й святих. Що стосується тих, хто нижче, то я недостатньо давала милостиню шести видам живих істот».
Вона також згадала, що робила підношення їжі деяким учителям-наставникам. Підсумувавши так своє життя, вона побачила, що не так уже й багато в неї духовних заслуг, і подумала:
«Я, бідолашна, маючи щасливий випадок, отримала важко здобуване тіло людини, але, вчинивши погані діяння, нині я помру, каючись. Так уже, тепер пізно журитися».
Також вона згадала, що щороку вбивала по 20-30 корів і овець, і подумала, що плоди всіх цих гріхів теж впадуть на неї:
«Хто, крім мене, понесе все це? Не інакше як, переродившись із лихою долею, я зазнаватиму страждань».
Також вона подумала, що чоловік і діти навряд чи справлять по ній добрі поминки, оскільки чоловік скупий на майно й не має релігійних почуттів. Але вона все-таки вирішила звеліти йому після її смерті роздати певну частину майна. І вона, покликавши дітей, сказала:
«Мені, мабуть, від цієї хвороби вже не позбутися, тому вислухайте уважно три останні слова мого заповіту.
Раніше я накопичила недостатньо чеснот і з різних причин назбирала безліч гріхів. І тепер заради збільшення моєї заслуги роздайте третину нашого майна. Половину нефритів і коралів віддайте дочці, а половину роздайте після моєї смерті як благодіяння. Здійснюючи добрі справи, не змішуйте їх із гріхом, прагніть чесноти, і ви всі, і батько, і діти, як можете, дотримуйтеся вчення. А якщо не зможете, то хоча б утримуйтеся від гріховних дій. Якщо ж не виконаєте цього, то, вмираючи, будете, подібно до мене, каятися. Якщо вже ти, чоловіку, не можеш сам, то хоч змусь обох моїх синів дотримуватися дхарми й робити все можливе для дхарми. Замов усі необхідні молебні. Ви, чоловіку й сини, утримуйтеся від гріхів, старанно прагніть чесноти. Чоловіку, дай слово, що не дозволиш іншій дружині мучити моїх синів і доньку».
Чоловік відповів їй:
«Якщо я роздам після твоєї смерті третину майна, що ми вчотирьох, батько й діти, будемо їсти? Нефрит і корали треба віддати твоїй дочці, і якщо я не візьму іншу жінку вести господарство, то діти не зможуть упоратися, бо вони надто малі. Я не збираюся принижувати твою заслугу, але зараз я не дам тобі такої обіцянки».
Тоді вона подумала, що небагато добрих справ він здійснить, судячи з його слів. Потім вона подумала:
«Та я й сама не надто багато накопичувала заслуги, не думала про користь учення. Я нічого не піднесла святим або вчителеві».
Вона також із жалем подумала, що якщо він візьме іншу дружину, то її син і дочка страждатимуть.
Досвід проміжного стану
«Від усіх цих переживань і думок, які її долали, у неї запаморочилося в голові. І їй здалося, що вона провалилася під землю, а зверху ніби на неї тиснуло багато людей. Вона дуже злякалася. Потім їй здалося, ніби вона блукала у величезному океані і, змерзнувши, відчула такий біль, ніби на її тілі утворилися й лопнули пухирі. Після цього їй здалося, що всю землю охопило полум’я і в цьому полум’ї, що палало з сильним тріском, її тіло згоріло. І це було для неї мучительно. Потім їй раз у раз здавалося, що почали спалахувати блискавки і пролунав такий грім, ніби затремтіла вся земля. Потім вона заспокоїлася, а всього того, що відбувалося далі протягом тривалого часу, вона не пам’ятала. Їй здалося, що вона опинилася в кутку дому, а над головою з’явилося п’ятибарвне сяйво завбільшки зі щит. Із цього сяйва виходило безліч променів, а на кінцях цих променів були істоти з не схожими одна на одну сімома головами, з людськими тілами, одягненими в обладунки, і з величезними очима завбільшки з Місяць і Сонце. У своїх 70 руках вони тримали безліч мечів і кричали: «Ха! Ху! Хо! Убий! Бий! Хапай!» Їхні крики лунали, ніби рев тисячі драконів, і вона дуже злякалася.
Але тут вона згадала настанови свого гуру про те, що всяке видиме світло – це власне світло, всякі видимі форми – це власні форми, тобто прояви розуму, а всякий чутний звук – це власний звук. Тобто вона згадала настанови про проміжний стан. Вона також згадала настанови про те, що свій страх народжується у своїй же власній свідомості. Щойно вона про це подумала, вона вирішила, що насправді нічого цього не відбувається, крім руху ума. Усе це відразу зникло, страх минув, вона заспокоїлася. Коли вона поглянула на власне ліжко, їй здалося, ніби там лежав смердючий труп величезної жаби, укритий її одягом».
Тобто вона бачила своє тіло в образі жаби, так їй здавалося очима астрального тіла.
Поминальні обряди та сприйняття померлої
«Діти, родичі, сусіди – усі підійшли до ліжка. Одні почали цілувати труп жаби в губи, інші почали плакати, тримаючи його за лапи. І тут же пролунав грім, ніби одночасно ревла тисяча драконів. На неї почав падати й бити град із крові та шматків гною завбільшки з яйце, завдаючи нестерпних страждань. Коли плач родичів ущух, грім і град теж припинилися, біль стих. Вона подумала, що це плач і сльози родичів так сприймаються нею.
Тоді її молодший брат Етігеу сказав: «Від того, що ми сидимо й плачемо, немає жодної користі. Без учителя не можна здійснити обряд за померлою. Треба запросити вчителя з 20-30 учнями, і буде добре, якщо ми попросимо їх здійснити обряд». Старша сестра раніше шанувала великого відлюдника Нігурисигуч Ерденія: «Ось його й запрошу здійснити обряд. І також покличу одного вчителя читати «Алмазну сутру», тобто «Ваджраччхедіку». Чоловік сказав: «А я запрошу бонського вчителя». Молодший із братів почав заперечувати: «Моя старша сестра не шанувала вчення бон і не слідувала йому. Роби як хочеш, а я піду й запрошу свого вчителя і цього великого відлюдника». Сказавши так, він пішов.
Тим часом хитрий чоловік разом із племінником повезли підводою зерно, сказавши: «У нас удома є шість мір ячменю, попросимо сусідів змолоти його».
Вона все це бачила, чула й почала розмірковувати: «Що вони збираються робити? Будуть здійснювати жертвоприношення, але ж тепер моя хвороба від страху ніби минула. Якщо просто так роздати стільки борошна стороннім людям, вони потім не повернуть назад і половини» – подумала вона й почала скупитися. У неї не було думки, що вона померла.
Невдовзі її старший син привів читця і звелів йому читати «Алмазну сутру» Ваджраччхедіку. Коли той відкрив молитовник і здійснив обряд віросповідання, вона дуже зраділа, душа її заспокоїлася.
Увечері прийшов інший учитель із 20 учнями та великий відлюдник Нігурисигуч Ерденія. Вона помолилася вчителю й попросила благословення, але їй здалося, що він її чомусь не благословив. Вона подумала: «Якщо цей святий учитель сердиться на мене, то навіщо прийшов сюди». Вона запитала про це, а чоловік і діти їй нічого не відповіли. Вона сиділа, тривожно розмірковуючи: «Чого ж вони всі сердяться на мене?»
Учитель-відлюдник поклав руку на голову трупа жаби, здійснив обряд, виголосив проповідь, прочитав благопобажання і час від часу повторював: «О, Чуйтжит, настала твоя смертна година, залиш турботи про дітей, майно й їжу, думай про те, що твоя душа у вигляді білої літери «а», у формі білої краплі вселилася в моє серце і вирушає зі мною до раю Сукхаваті, у священну область неосяжного променистого Будди, ходімо туди вдвох». Коли він звелів, вона подумала: «Я не померла, я така сама, як і раніше, але якщо вчитель сказав, то піду». Однак вона не змогла піти, бо боялася трупа жаби. І, судячи зі слів учителя, смерть запізнилася, але душа й тіло вже були розлучені остаточно.
Після цього вчителеві й учням піднесли м’ясо, горілку й борошно, а їй нічого не дали. Великий відлюдник сказав: «Дочко, подай своїй матері її частку їжі». Дочка, поклавши на блюдо трохи м’яса й борошна, разом із чаєм поставила все біля трупа жаби, сказавши: «Матінко, зволіть прийняти». Але вона через те, що їй нічого не дали, а поставили все, як їй здалося, біля трупа жаби, подумала, що нею гидують, і, розсердившись на дочку, впала у відчай. Вона відчувала нестерпний голод і спрагу, але сиділа й терпіла. Коли за наказом великого відлюдника прочитали вголос заклинання, мантру та інші дхарані, кинули у вогонь її частку м’яса й борошна, то від їхнього запаху їй здалося, що вона і попила, і поїла. Її голод і спрага минули, і вона заспокоїлася».
Духи в тонких тілах живляться запахами жертвуваної їжі.
«Коли жертовна їжа й частування для вчителя та учнів закінчилися, вони сіли читати поминальні молитви. Інший учитель, лама Нигурисигуч Ерденія, приготувався до споглядання і сидів у глибокій задумі. Але через те, що всі вони ніби сердилися на неї й не дали їй хоча б трохи їжі, її тіло й душа безмірно страждали, були дуже мінливі, подібно до пташиного пір’їнки, що пурхає на вітрі. Вона подумала: «Буде краще, якщо, забравши нефрит і корали, я вирушу до країни переможного Будди». А коли дочка й сини заплакали, вигукуючи «матінко!», знову почав падати град із крові та гною, ударяючи її й завдаючи нестерпних мук. І знову, щойно плач ущух, град із крові та гною, а також жахливий грім, мов рев тисячі драконів, припинилися.
Інші видіння, що з’явилися, були жахливі й безглузді, вона з жахом вдивлялася в них, чогось боячись. Її настрій часто псувався, і вона страждала. Тоді вона подумала: «Було б добре, якби я сіла біля вчителя», але згадала його настанови, що жінка не повинна сідати біля чоловіка. Тоді вона сховалася за ним і стала уважно слухати читання молитов. Страх минув, і їй стало дуже спокійно. Вона подумала: «А тепер було б добре якимось чином наблизитися до великого відлюдника». Коли вона підійшла ближче, їй здалося, що вона бачить вседосконалого й чотирирукого Будду Авалокітешвару, який милосердно звелів їй: «Нехай її душа, подібно до моєї, занурюється в споглядання». Страх у її душі минув, і їй стало безмірно спокійно й радісно.
Поминки тривали. Як і раніше, її частку їжі поставили біля трупа жаби. Як і раніше, великий відлюдник кинув трохи їжі у вогонь, а їй знову здалося, що вона поїла й попила. У цей момент зовні якийсь чоловік покликав: «Чуйтжит, іди сюди!» Коли вона вийшла подивитися, хтось дуже схожий на її батька сказав: «Ходімо зі мною, покажу тобі дещо і швидко відправлю назад». Вона подумала: «У домі перебуває вчитель, безліч послушників, і всі вони на мене сердяться. Чоловік і діти навіть не дали мені трохи їжі, не можу більше залишатися там, тож піду геть».
Подорож у проміжну область
Вирушивши в путь, вона досягла гарної місцевості, де не росли ні трава, ні дерева. Там простягався широкий піщаний степ без жодного пагорба чи підвищення. Вершникові знадобилося б 20 днів шляху, щоб перетнути його. Посеред степу блищали води ріки, що не текла нікуди, ні вгору, ні вниз, завширшки рівної польоту стріли. І через неї було перекинуто міст, довжина якого також була в політ стріли. Між цим степом і горами знаходилося величезне дивовижне місто.
Чоловік, який привів її сюди, сказав:
«Раз ти прийшла до міста, то йди й подивися, чи є в тебе тут знайомі. А я піду цим мостом, і ти туди ж приходь».
Сказавши це, він пішов.
Вона подумала: «Може, я там когось знаю» – і ввійшла до міста. Там, немов у мурашнику, була величезна кількість чоловіків і жінок. Деякі з них добре виглядали й були в доброму одязі, в інших були виснажені тіла попелястого кольору й поганий одяг, але всі вони скаржилися на страждання. Обличчя їхні були похмурими, деякі плакали. Тоді вона затремтіла всім тілом і подумала: «Невже це станеться зі мною?» І серед цього безлічі людей виявився її пастух Етігел. Помітивши її, він вигукнув: «А, старша сестро, і ти сюди прийшла». Вона сказала: «Так, і ти тут?» Він сказав: «Так, і я тут страждаю». Вона запитала: «Як називається це місто? Чому в ньому мучиться так багато людей? І що знаходиться за мостом?» Але тут якийсь чоловік сказав: «Швидше ходімо зі мною туди!»
Коли вона зважилася піти з ним, той чоловік повідомив:
«Це називається проміжною областю перебування душі для тих, хто помер у світі людей. У деяких із тих, хто прибув сюди, термін життя вичерпано. Протягом 7 днів вони очікують тут, поки по них звершуються 49-денні поминки. Інші ж, хоча й не вичерпали міру свого життя, були помилково доставлені сюди слугами, духами Ями. Вони очікують, поки їх відправлять звідси до 10, 15, 20 і 30 років. Ті, хто добре виглядають, у кого є їжа й одяг, у попередньому народженні заради вищих робили підношення Трьом коштовностям, а нижчим давали милостиню, тобто милостиню жебракам та іншим. Їхні близькі й друзі молилися і робили підношення кожному вчителю й тим виконали малу, середню та велику чесноту. Якщо діяння виконуються з молитвами щодня, то вони примножуються більш ніж у 100 і 1000 разів. Ті ж, хто виглядають погано, за життя не здійснювали, не накопичували заслуг. Після їхньої смерті родичі не робили підношень, а якщо й піднесли трохи пожертв, то не виконали необхідних добрих побажань і тим самим їх не примножили. Хоча ті, хто не здійснив благих діянь, затримаються тут надовго, це не спокутує їхню провину. У деяких термін життя закінчено, а за цим мостом перебуває Яма (тут дано його іншу назву – Ерлік Номун-хан) і його свита, владика пекла, справедливий цар. У тих, хто прибув туди, будуть підраховані гріхи й чесноти. Ті, хто вершили добро самі або заради кого благі діяння виконували родичі, будуть звільнені й відправлені до вищих перероджень. Ті ж, хто грішили, чиї родичі не робили підношень, будуть горіти й варитися, зазнаючи неймовірних страждань».
Цей чоловік сказав:
«Сам я мучився вдень і вночі, розмірковуючи, що ж буде зі мною. Раніше, коли я прибув сюди, з’явився один із духів Ями й сказав: «Термін твого життя не закінчено, тому ще не час приходити на цей суд, повертайся й чекай», саме тому я й перебуваю тут. Тепер, сестро, вирушай і дізнайся, що скажуть владика Яма та його наближені. Якщо теж велять перебувати тут, повертайся».
Вислухавши такі слова, вона злякалася, і потім, зайшовши на міст, побачила на цьому мосту чоловіка, що лежав горілиць із розпростертими руками й ногами. Зверху він був придавлений священною книгою завбільшки з місто. У рот йому вливали розплавлений чавун, і вона запитала в чоловіка, який її супроводжував: «А який гріх він скоїв?» Цей чоловік відповів:
«Цей, перебуваючи у світі людей, крав речі в інших, але, тримаючи в руках священну книгу, клявся, що не краде. За те, що поїдав крадену їжу, його тут і карають вливанням у рот розплавленого чавуну. А за вбивство живих істот він буде покараний пізніше».
Суд владики Ями
Коли, як їй веліли, вона вирушила на інший берег, то всередині величезного палацу побачила повелителя пекла, Яму, на великому золотому престолі. Тіло його було жовтого кольору, руки перебували в положенні споглядання, на голові був головний убір, одягнений він був у священні шати, прикрашені зображенням патри. Навколо були натягнуті атласні завіси, зверху — шовковий балдахін. Перед ним було покладено безліч різних жертвоприношень.
Праворуч від нього дух із головою бика тримав дзеркало, з лівого боку дух із головою мавпи тримав терези. Попереду сидів дух із головою вівці й тримав книгу. Були тут і інші слуги-духи різної подоби з різними головами, розкритими ротами, вищиреними іклами, з очима завбільшки із Сонце й Місяць. У руках вони тримали страхітливу зброю — списи, мечі, луки, стріли, сокири, бойові сокири, гаки, пилки, молотки, шаблі, цвяхи, кліщі та незліченну безліч ножів. І всі вони волали: «Хапай! Хапай! Убий! Убий! Ха! Ха! Хо!» Вони видавали рик диких звірів, стрибали й біснувалися.
Перед ними у великому страху очікували суду 300 чоловіків і жінок. Серед них був високий засмаглий чоловік із зубами, що виступали вперед, одягнений у повстяний халат і хутряну накидку. Тримаючи в руках чотки, він читав мантру.
Допит праведника
Владика запитав його:
«Перебуваючи у світі людей, чи отримав ти посвячення у вчення про сокровенну дхарану, чи читав ти тексти, споглядаючи тіло Будди? Чи зазирав ти у свою душу? Чи дивився, не помиляючись, на своє обличчя? Розуміння нереальності та ілюзорності всіх явищ є основою для пробудження. Розкажи, як ти чинив?
Ті, хто шанував Три коштовності, переписував і читав священні тексти, робив підношення їжі духовенству, віддячував за благодіяння батька й матері, давав милостиню жебракам, читав молитви, що не мають поганої слави, охороняв життя живих істот, уникаючи їх убивства, виявляв велике співчуття до інших, своїм тілом, мовою і думками допомагав слабким, прагнучи чинити добро, у наступних переродженнях вирушає до вищих перероджень. Це основні умови для здобуття благополуччя небожителів. Говори, як ти чинив?
Розкажи також, як ти очищався від гріхів тілесних? Чи здійснював паломництва, чи вів аскетичний спосіб життя, дотримуючись посту? Чи не вбивав ти батька й матір, які створили тіло твоє? Чи не вбивав ти вчителя, який створив душу твою? Чи не спонукав ти монахів і послушників до відступництва? Усі ці великі гріхи є причиною страждань у царині пекла, претів і тварин».
Далі він продовжив допит:
«Чи порушував ти клятву, впадаючи в хибний стан, бентежачи душі вчителя або друзів, чи мучив невинних, чи скоював великий гріх, б’ючи й грабуючи побожних чоловіків і жінок? Чи говорив неправду, наклеп, чи вимовляв грубі слова, чи пустословив, чи привласнював те, чого тобі не давали? Чи вбивав, чи мав збочені злягання? Чи мав заздрісні й жадібні помисли, чи дотримувався хибних поглядів? Чи не з’явилися хибні погляди від невіри у вчення? Чи нехтував різними вченнями?»
І цей чоловік сказав:
«Я був дуже побожний. Мене називають "Силою заслуги примноживший свою могутність". Я завжди виявляв милосердя до слабких, з дитинства читав мантру, збирався стати монахом, але батьки й родичі не дозволили. Хоч я й одружився, але якщо в дім приходив якийсь учитель, то я заради користі інших зустрічав, проводжав його, у міру можливостей виявляв пошану і всіляко допомагав йому. Я вислухав безліч настанов і проповідей, отримав безліч посвячень, але мав мало вільного часу, щоб їх обдумати.
Для того щоб поставили лампаду перед великою статуєю Будди, я послав 2 цеглини чаю. Підносив чай чернечій громаді одного монастиря. Протягом 20 років давав прожиток відлюдникові, який віддавався спогляданню в гірській печері. Коли він помер, я пожертвував цеглину чаю і промовив відповідні добрі побажання. Для того щоб переписали і 1000 разів прочитали сутру щасливої кальпи, я пожертвував миру золото, коня, 2 цеглини чаю і старанно виконав добре побажання.
Пожертвами приносив радість учителеві, шанував і всіляко допомагав батькові й матері, здійснив достатньо добрих справ, щоб не каятися після смерті. Ніколи не знущався з людей, оскільки в мене немає ворогів, то я нікому не заподіював зла. Я не крав, не грабував, не ворогував. З 13 років і доти, доки не прибув сюди, я щодня читав гімн Манджушрі. 10 000 разів без перерви прочитав мантру. Коли прибув учитель, що читає мантру, я підніс йому шматок шовку, переписав також благопобажання і вручив йому.
Такі мої заслуги. Що ж до гріхів, то я вживав у їжу м’ясо багатьох убитих тварин, але сам не вбивав. Це в основному всі мої добрі діяння і гріхи. Звольте розсудити їх».
Зважування діянь
Владика пекла сказав: «Перевірте в дзеркалі й книзі, правда чи брехня все сказане ним». Духи з головами бика й мавпи, подивившись, сказали: «Що стосується благих діянь, то ще в дитинстві він виконав підряд 2 пости і 3 обітниці, незліченну кількість разів прочитав мантру. Усе інше, розказане ним, — правда. Що ж до гріхів, то вони втрьох украли великого яка і кинули жереб, кому вбивати. Жереб випав на нього, і він убив тварину».
Щойно це було сказано, з неба з’явився білий чоловік і повідомив: «Цей чоловік здійснив неймовірну безліч добрих справ, гріхів же за ним немає навіть із кунжутне зернятко. Його можна відправити у священну область Будди, для нього недостатнє благоденство небожителів і людей. Ось кількість добрих діянь, накопичених ним у минулих життях». І він насипав купу білого каміння завбільшки з дім. Але також прибув чорний чоловік.
Білий чоловік — це уособлення його заслуг, його тонка частина, внутрішнє божество-покровитель. Чорний чоловік уособлює силу його гріхів, нечисту карму.
Цей чорний чоловік сказав: «Цей чоловік за час своїх незліченних перероджень накопичив безліч гріхів. Він не може здобути навіть благоденства небожителів і людей, немає для нього іншого місця, крім пекла. Ось накопичені ним у попередньому житті гріхи». З цими словами він насипав купу чорного каміння розміром у 10 пригорщ.
Тоді чорне й біле каміння зважили, добрі діяння здавалися вагомішими й ряснішими, гріхи — легшими й менш численними. Коли повідомили, що силою добрих діянь гріхи очистилися, владика Яма звелів: «О! Ти здобудеш блаженство, отримавши людське тіло й накопичивши безліч чеснот шляхом здійснення нових діянь, одних кращих за інші. Оскільки тіло людини краще навіть, ніж тіло небожителя, то я пошлю тебе, щоб ти, як визначено долею, відродився сином багатія і, вступивши на шлях святої віри, піднявся у вищі області навіки. А тепер вирушай цією жовтою строкатою дорогою».
Той чоловік промовив: «Якщо тут є людина, якій іти у світ людей, нехай скаже всім, щоб прагнули чесноти й утримувалися від гріха. Ті, у кого лиха доля, не позбудуться страждань. Ті, у кого добра доля, будуть піднесені й відправлені до вищих перероджень».
Допит грішника
Подібним же чином допитали ще одного чоловіка, і той розповів: «Я не знав, що у тих, хто прийшов сюди, настільки точно підраховують гріхи й чесноти. Оскільки в мене не було зайвого майна й їжі, та й дружина моя була не надто благочестива, то крім звичайних податків на інші пожертви я давав не надто багато. Я не зміг здійснити благих діянь своїми тілом, мовою і думками. Коли ще мав можливість, не отримав від учителя інших посвят, крім початкової. Дружина не дозволяла давати милостиню паломникам, які стукали в наші двері. Грішний я у вбивстві риб, достатніх для прожитку протягом двадцяти днів, а також 20-30 домашніх птахів, свиней, овець і кіз. Під впливом поганих приятелів я брав участь у пограбуванні чоловіка й жінки. Тепер, хоч і каюся, та вже пізно».
Коли він розповів це, плачучи, вдарив себе в груди й затремтів, духи, що тримали ножі, заволали: «Ха! Ха! Хо!» Вони засвистіли, заволали й застрибали, приготувалися накинутися на нього. І навіть ця жінка, Чуйтжит дакіні, яка спостерігала за всім, теж злякалася.
Яма наказав: «Судячи з того, що він розповів, чеснота його невелика. Перевірте, чи правда, що за ним немає інших гріхів». Як і раніше, духи подивилися в книгу й дзеркало та сказали: «Ха! Якби в тебе не було інших гріхів, крім цих, ти міг би уникнути покарання. Неможливо підрахувати риб, убитих тобою. Подивися сам у книзі. Ти впіймав і вбив безліч птахів, свиней, овець і кіз. Подивися, ти сам убив 29 птахів, 50 великих свиней і поросят, 43 овець, корів і яка. Подивися, у той час як ти, розставляючи сильця, полював у горах на диких звірів, ти спалив мурах та інших комах більше, ніж зерен у колосі ячменю. Ви, об’єднавшись учотирьох, коли могли, нападали й грабували паломників до святих місць, а коли не могли, обкрадали їх. Подивися сам у книгу й дзеркало».
Коли про це доповіли, владика Яма звелів: «Так, ти саме той, хто, не накопичивши заслуг, здобуде погану долю. За те, що в минулому житті ти чинив скверні вчинки заради здобуття їжі й одягу, будеш мучитися у вічному ряді перероджень. Те, що ти, маючи гниле серце, нападав і грабував паломників і богомольців, завдаючи їм зла, — гріх більший, ніж те, що, не виявляючи милосердя до самого себе, ти скоїв 5 невідкупних і подібних до них гріхів та вбивав живих істот. Відведіть його за це в пекло тих, що знову вмирають і знову оживають, у пекло парних ліній, у сукупно руйнівне пекло та в решту 8 гарячих і 8 холодних пекел. За те, що поїдав гріховну й крадену їжу, влийте йому в рот киплячий розпечений чавун».
Коли було віддано такий наказ, з’явився білий чоловік і сказав: «Що ж він такого накоїв, що його відправляють не до вищих перероджень, а в пекло? Ось кількість заслуг, накопичених ним у цьому народженні». І він зсипав у купу 10 пригорщ білих каменів. Прибув також чорний чоловік і сказав: «Неможливо перелічити неуявну кількість гріхів, накопичених ним за час незліченних перероджень. Ось гріхи, накопичені ним у цьому житті» — сказав він і насипав груду чорних каменів завбільшки з гору. Немає для нього іншого місця, крім жахливого пекла.
Коли одні духи накинули на шию цього чоловіка аркан, а інші зачепили його серце гаками й повели до квадратного залізного міста, цей чоловік промовив: «Якщо є тут людина, що вирушає у світ людей, нехай вона скаже людям, щоб не чинили гріхів, як я, інакше година визволення від страждань для них не настане».
Допит монаха-лікаря
Потім таким самим чином допитали монаха, що ніс на спині шкіряний мішок із ліками. І він сказав: «У світі людей я був лікарем. Я був багатий, і оскільки знав про користь і шкоду благих і гріховних діянь, то заради своєї заслуги велів переписати золотим чорнилом сутру й прочитати її понад 1000 разів. За це переписувачу й читцеві я підніс яка, корову, шолом, меч, шість мір ячменю. Людині, яка прочитала 500 разів обряд, я пожертвував 2 панцирі, 3 коні, 17 яків, 2 ріллі, промовив необхідні благопобажання. Незалежно від того, хто приходив до моїх дверей, чоловік чи жінка — нікому не відмовив у подаянні. Сам, не перериваючись, увесь час читав гімни, багато разів прочитав молитви, не був жадібним, не отримував нічого понад те, що давали за лікування. Надав допомогу багатьом живим істотам. Якщо запрошували до хворої людини і я міг допомогти, я відразу ж вирушав надавати допомогу, щоб не допустити її смерті, і робив це з добрих спонукань. Не застосовував непридатних ліків і способів лікування. Сподіваюся, що після моєї смерті дружина й син зроблять великі підношення. Що стосується гріхів, то оскільки я перебував у тлінному світі, у моєму домі інші люди вбили багато домашніх тварин. Сам же я не позбавляв життя інших істот».
Як і раніше, духи подивилися в дзеркало й книгу та повідомили: «Щодо добрих діянь усе правильно, що ж до гріхів, то коли захворів твій родич на ім’я Дзодур, тебе запросили лікувати його. Позаздривши на його майно, ти дав непридатні ліки. Затягнувши хворобу на 8 місяців, ти виснажив його майно. Але потім ти дав корисні ліки, і той не помер, а одужав. За те, що, затягнувши хворобу, заволодів добрим панциром, будеш покараний. Крім того, ти сам у своєму домі вбив 175 корів і овець».
Як і раніше, духи підрахували білі й чорні камені та доповіли, що білих каменів виявилося набагато більше. Коли ж їх зважили, то хоча добрих справ було й більше, гріхи виявилися вагомішими. «Так, — промовив владика Яма, — якби ти не лікував погано того хворого, то здобув би тіло небожителя або людини. Тепер же постійно змушуйте його пити киплячу отруєну воду. У тіло його забийте 1000 залізних цвяхів. Коли спокутує свій проступок, доброчесність стане вагомою, а гріхи полегшають, відправлю його нагору».
Щойно владика Яма віддав свій наказ, як духи зачепили серце грішника гаками і з криками: «Убий! Хапай! Хапай!», повели ту людину, яка сказала: «Якщо тут є людина, що йде у світ людей, нехай передасть лікарям, щоб не давали непридатних ліків. Гріх цей і його наслідки дуже великі».
Настановлення про важливість практики
Тож не все так просто. Не все — одна адвайта. Для когось адвайта, а для когось і гаки в серці. Для того, хто зможе згадати про адвайту і впізнати всі енергії як свій ум, буде бачення ясного світла. А хто не зможе цього зробити, відчуватиме все за повною програмою. Тому належить практикувати з великим старанням і завзяттям, ретельно дбаючи про поведінку, про дотримання всіх заповідей і обітниць.
