Коментар до тексту Шрі Рамани Махарші «Зібрання творів».
Цей сатсанг ви можете розглядати як продовження коментаря до розділу «Про самодослідження» тексту Шрі Рамани Махарші.
«Щоб слідувати вищому вченню, ми повинні володіти якостями, притаманними тим щасливим учням, які здатні отримати користь із вчення. Ці якості такі: велика віра, велика рішучість, велике розуміння».
Володіючи цими якостями, ми можемо по-справжньому отримати користь із Вчення.
Велика віра означає, що в цьому житті ми ухвалили велике рішення пройти шлях святих до кінця. Тобто ми вирішили пройти шлях святих, а не звичайних людей, не мирян, і пройти його до кінця, а не на одну третину, не наполовину.
Саме по собі ухвалення такого рішення — це велика рішучість. Це означає, що ми кидаємо виклик самим собі. І коли ми усвідомлюємо цей виклик, наприклад прийнявши чернецтво, ми можемо здивуватися або навіть злякатися. З іншого боку, коли ми усвідомлюємо, що іншого виходу немає, оскільки сама Реальність кинула нам ще радикальніший виклик, помістивши нас у сансару, давши нам тіло й породивши нас тут без нашого відома, то ухвалення такого рішення — це адекватна відповідь на кинутий нам виклик. Нам кинуто виклик у вигляді народження і смерті, а це означає, що, оскільки ми народилися, то обов’язково помремо, тому ухвалення такого рішення є адекватним, у цьому немає нічого героїчного.
Нарешті, велике розуміння означає, що ми прояснюємо саме серце дгарми. У цьому полягає сенс слідування практиці Вчення. Велике розуміння означає, що ми намагаємося розвинути рівень розуміння, про який говорять Гуру й сутри. Одного разу я поставив кілька запитань черниці, яка перебувала поза ашрамом, знаючи її стан. У відповідь вона надіслала мені порожній аркуш. Я подумав: «Якщо її задовольняє таке розуміння, то проблем немає». Однак я б так не робив. Концепції не є вченням, проте вони можуть використовуватися для проявлення вчення.
Природа реальності та кармічне бачення
«Коли ти виконуєш практику, у результаті практики ти побачиш, що все створюється твоєю думкою. І коли ти остаточно усвідомиш це, ти зможеш простежити її Джерело. Усі речі створені твоєю думкою й розумом. Якщо ти простежиш Джерело своєї думки та розуму, то виявиш, що він зникає. Він зникає й повертається до свого природного стану».
Святі сиддхи стверджують, що реальність безперервно проєктується нами зсередини назовні. Що все видиме — це не більше ніж магічний фокус, магічне шоу, велика голограма, майстерно створена віртуальна реальність. Що всі зовнішні об’єкти мають стільки ж власного самобуття, скільки відображення в дзеркалі: як не шукай, жоден із них не є самосущим, не володіє власною природою, не має незалежного існування, не має самобуття. Усі вони мають природу порожнечі й походять з єдиного джерела — Свідомості. Хоча вони безперервно чудесним чином, магічно й різноманітно проявляються, проте в них немає власної сутності навіть найменшою мірою. Ця безперервна реальність постійно продукується нашою власною свідомістю. Однак, коли вона проєктується нашою власною свідомістю, через брак розрізнення ми не можемо відрізнити проєкцію цієї Реальності від власне нашої свідомості. Тоді ми підпадаємо під чари власних проєкцій. Коли ми підпадаємо під чари власних проєкцій, це нагадує людину, яка прийшла до кінотеатру й забула, що вона перебуває в кіно. Вона переживає разом із головним героєм: плаче, коли головний герой плаче, до жаху боїться небезпек, що загрожують цьому героєві, і прив’язується до тих самих людей, до яких прив’язаний головний герой.
Що означає, що всі зовнішні речі позбавлені самобуття? Це означає, що ні боги, ні небеса з богами й палацами, ні пекла з істотами, які там мучаться, не існують поза кармічним баченням. Вони не володіють власною природою, а є лише сприйняттям живих істот. Усі шість світів сансари є такими.
Це не означає, що таке сприйняття не може чинити впливу. Страждання істот пекла реальні так само, як реальні насолоди богів. Проте ці світи створюються кармічним баченням, а кармічне бачення — це результат сприйняття богів або істот пекла.
Що означає кармічне бачення? Це спосіб бачення світу, який залежить від вторинних причин або минулих вражень, від раніше накопичених кармічних слідів. Ці сліди називаються «самскари». Іншими словами, цей світ сприймається істотами відповідно до тих причин, які були створені в потоці їхньої свідомості. Тому істоти пекла, дивлячись на річку, бачать вогненну лаву, боги — нектар, асури — зброю, люди — річку, а тварини — середовище існування. Це одна й та сама субстанція, проте кожен бачить її по-різному. Чому істоти пекла бачать річку як вогненну лаву, а боги як нектар? Тому що вони мають різне сприйняття, зумовлене минулими самскарами або накопиченими причинами. Іншими словами, вони проєктують із себе різні стани. Ці проєкції ніби накладаються на первісну Реальність і немов затьмарюють її. Повністю затьмарити її вони не можуть. Ба більше, в абсолютному сенсі вони її взагалі не затьмарюють, але здається, що вони її затьмарюють. Тоді жива істота зачаровується цим магічним шоу, вона починає вірити в цю віртуальну реальність, яка проєктується зсередини неї самої. Усе це відбувається через невідання, через брак розрізнення. Брак розрізнення — це слабкість свідомості, неглибокість свідомості.
Духовна практика як усунення хибного погляду
Духовна практика — це усунення хибного погляду. А те, що називають звільненням і просвітленням, — це усунення хибного сприйняття себе і Всесвіту. Сенс джняна-йоги полягає саме в усуненні нерозуміння себе і світу, в усуненні хибного погляду. Щойно хибний погляд усувається, ми набуваємо істинного погляду, і тоді жодні прив’язаності та ілюзії неможливі. Тому джняні не поділяють поглядів звичайних людей.
Одного разу учень прийшов до Бгаґавана Шрі Рамани Махарші й сказав:
— Бгаґаване, відчуваючи велике співчуття, ви, подібно до турботливої матері, день і ніч дбаєте про те, щоб ми йшли до просвітлення. Ви відчуваєте до нас велике співчуття.
Рамана усміхнувся і сказав у відповідь:
— Істинний джняні ніколи не відчуває такого.
Це слід зрозуміти правильно. Це не означає, що він не відчуває співчуття, однак його співчуття не подібне до співчуття звичайних людей. Якби воно було подібне до співчуття звичайних людей, він не зміг би допомагати.
Далі Рамана пояснив:
— Відчуваючи співчуття, джняні не бачить інших людей, він не бачить страждань, він не бачить істот, які страждають, він не бачить себе, який допомагає іншим істотам. Нічого такого в його свідомості не відбувається. Можливо, комусь збоку й здається, що він допомагає, що його тіло щось робить. Проте в його істинному стані нічого такого не відбувається, тому що якби щось відбувалося, то він не був би джняні.
Це так, тому що той, хто утвердився в стані Джерела, знає магічне шоу як магічне шоу, він ніколи не прив’язується до нього й не надає йому жодного значення. Коли хибні погляди усунуті, це в принципі можливо.
Від чого виникають страждання, прив’язаності та інше? Причина цього — хибні погляди, невідання. Від чого виникають гнів, страх, невпевненість? Причина цього — невідання. Ми не знаємо, ким ми є насправді, тому нас охоплює збентеження. Це подібно до того, якби людина дивилася в дзеркало й намагалася схопити предмети, які в ньому відображаються. Але скільки б вона не робила спроб, усі вони будуть безуспішними, оскільки жоден із цих предметів ніколи не існував. Коли ми відчуваємо прив’язаності, ми подібні до такої нерозумної людини. Коли ми гніваємося і щось проєктуємо, ми подібні до людини, яка погрожує своєму відображенню в дзеркалі або висуває йому претензії. Розуміючи принцип дзеркала та відображень, ми розуміємо всю безглуздість цього й усміхаємося. Ми здобули знання, тому тепер відображення та проєкції ніколи більше не введуть нас в оману. Ми більше не перебуваємо у відображеннях, ми більше не частина проєкції, натомість ми перебуваємо в стані дзеркала, тому магічне шоу перестає впливати на нас.
Джерело всіх проявів
«Усі речі створені твоєю думкою та розумом. Якщо ти простежиш джерело своєї думки й розуму, то виявиш, що він зникне. Він зникає і повертається до свого природного стану — це межа. І кожна окремо взята річ залежить від розуму. Усе мирське життя, усі істоти в шести світах — усі перебувають в однаковому становищі».
Метою практики є припинення всіх ілюзій у мирському житті, усвідомлення того, що все це створено нашим розумом. Тому кажуть, що світ подібний до звичайного розуму. Самі по собі проєкції не є ані поганими, ані хорошими. З погляду розуміння, це енергія, яка дивовижним чином безперервно еманує з джерела нашого «Я». «Проєктується розумом» — це не означає, що ми самі проєктуємо, це означає, що проєктується сутністю нашого розуму, яка є самим Брахманом. Але коли ми прив’язуємося до проєкцій, вони зумовлюють нашу свідомість, тому ми потрапляємо в рабську залежність від них.
Є історія про чоловіка, який вдало продав сіно й купив мішок зерна. Цей мішок зерна він підвісив під стелею до стельової балки. Потім, задоволений, ліг на ліжко й почав розмірковувати про те, як засіє це зерно і який у нього буде врожай. Він уявляв, що, зібравши врожай, вдало його продасть, тому зможе купити ще більше зерна, а коли ще раз засіє зерно й продасть урожай, то купить собі коня, і в нього навіть ще залишаться гроші, щоб побудувати будинок. Далі він мріяв про те, що з таким майном найкраща дівчина в селі неодмінно захоче вийти за нього заміж і що в нього народиться син. Він навіть почав мріяти про те, як назве свого сина. Він подивився на місяць і подумав: «Я дам йому ім’я “знаменитий, як місяць”». Але поки він так мріяв, то не помітив, як миша пробралася по стельовій балці й перегризла мотузку, якою просто над його головою був прив’язаний мішок. Тоді цей мішок упав йому на голову й убив його.
Коли ми маримо, створюємо проєкції, то потрапляємо в рабську залежність від них. Зрештою ми виявляємо, що залишилися ні з чим, прийнявши проєкції за щось реально існуюче. Істинний практик присутності ніколи не дозволяє собі потрапляти в залежність від проєкцій.
Практика самозвільнення називається «Коштовність, що виконує всі бажання». Один святий казав, що немає вищого методу, ніж ця практика. Після того як ми відкрили для себе спосіб споглядання і спосіб присутності, зникає нагальна необхідність виконувати якісь практики нижчих шляхів. Звісно, ми можемо їх виконувати, і поки споглядання не зміцнилося, нам справді дуже важливо їх виконувати. Однак коли наше споглядання розвинулося, істинною практикою стає безперервне пам’ятання або безперервне підтримання споглядання без відволікання. Коли наше розрізнення вже стало достатньо ясним і ми чітко бачимо, де проєкції, а де наша чиста свідомість, тоді ми переходимо до третього сутнісного принципу — нідидх’яcани, безперервного споглядання.
Щось подібне є у християнських містиків на вищих щаблях реалізації. На найвищих рівнях святості християнські аскети пишуть про те, як безперервно утримувати розум у Богові, як поміщати його в Бога. Однак про це широко не розповідають, і, найімовірніше, християнські аскети досягали такого стану завдяки інтуїтивним прозрінням, власному містичному досвіду або настановам своїх наставників. У широко описуваних ученнях цього немає, оскільки християнське вчення ґрунтується на подвійності та концепціях.
Нідидх’яcана — це третій сутнісний принцип лайя-йоги, у певному сенсі це завершення практики. Коли ми прийняли рішення перебувати в чистому стані розуму, ми докладаємо зусиль, щоб не втрачати його. Це такий стан споглядання, коли все, що виникає в розумі, набуває миттєвого самозвільнення. Отримавши пряме введення й усунувши всі сумніви, ми можемо перебувати в такому стані самозвільнення. Однак ми повинні по-справжньому переконатися в тому, що цей істинний стан не є якимось ментальним сурогатом самозвільнення.
Коли я поставив кілька запитань черниці, яка надіслала мені чистий аркуш паперу, вона не змогла задовільно відповісти на жодне запитання. Я сказав: «Матаджі, ви можете надсилати мені аркуші формату А4 пачками по 150 аркушів, але я нізащо не скажу вам, що ви перебуваєте в правильному стані споглядання, доки ви не дасте задовільні відповіді на запитання». Це слід розуміти.
У дзен є така історія. Один монах медитував на горі. Якось наставник прийшов до його хатини, щоб перевірити рівень його розуміння, і поставив запитання, на яке монах не зміг дати задовільної відповіді. Однак згодом, коли цього монаха кремували після того, як він залишив тіло, після спалення від нього залишилися рінгсели (тіґле, кульки). Зазвичай вважається, що під час спалення тіла святого, який виконував певні тантричні практики, можуть залишатися такі кульки. Їх називають шаріро, рінгсел, тіґле. Ці кульки утворюються з попелу. Це сутнісні субстанції або краплі нектару, розплавлені внаслідок танення елементів у чакрах. Вони можуть бути білими, червоними, синіми, жовтими або навіть чорними. Вважається, що чим святішою була людина, якщо вона практикувала якісь методи тантри, тим більше таких шаріро може залишитися. Якщо людина практикувала методи сутри або реалізувала лише безсмертя свідомості, то вони не залишаються. Іноді залишається некремованою якась частина тіла, наприклад язик або серце, оскільки вони наповнилися духовною енергією. Після спалення тіла цього монаха залишилося безліч шаріро. Коли майстрові, який перевіряв цього монаха, сказали, що, мабуть, він неправильно визначив його рівень і що цей монах, найімовірніше, був святим, майстер усміхнувся й сказав: «Нехай би від нього залишилося навіть два вози шаріро, але він усе одно не відповів на моє запитання».
Наводиться такий приклад: щоб навчитися плавати, ми повинні пройти навчання в досвідченого плавця, який спочатку навчить нас просто триматися на поверхні. Перебування в правильному спогляданні нагадує вміння триматися на поверхні. Лише після цього ми можемо перейти до опанування різних технік плавання. Після того як ми навчилися плавати, залишається лише одна проблема — зуміти подолати дистанцію за певний проміжок часу. Саме це починається на ступені нідідх’ясани — безперервного умоспоглядання. Тобто якщо ми відсікли всі сумніви й утвердилися в правильному стані споглядання, то тепер потрібно дотримуватися його без відволікань безперервно, усе життя, аж до повної реалізації, застосовуючи при цьому різні тонкі методи, щоб прискорити процес, щоб нашого життя вистачило для реалізації. Наприклад, коли ми дотримуємося принципу певного споглядання, то стикаємося з кармою, вторинними причинами, перешкодами. Ми бачимо, що цих причин багато і нам потрібно розчинити їх усі. Для того щоб їх розчинити, нам потрібні майстерні тонкі методи, аби розчинити не лише свідомість, а й усі енергії тіла.
Досягнення безсмертного стану
«Практика спрямована на досягнення звільнення, перевершення народження і смерті, здобуття безсмертного стану».
Що означає безсмертний стан? Це означає, що реалізується одне з безсмертних тіл за межами народження і смерті. Спочатку реалізується безсмертне тіло мудрості (джняна-деха). Джняна-деха досягається навіть простою практикою сутри. Коли ви досягаєте такого самадхі, що ваша медитація триває безперервно, проникаючи в сон зі сновидіннями та в сон без сновидінь, таке безсмертне тіло реалізується. Шлях сутри завершується тоді, коли реалізовано безперервну свідомість уві сні без сновидінь і коли стан уві сні без сновидінь зрівнявся з перебуванням у звичайному стані. Тоді вважається, що безсмертну свідомість здобуто.
Однак на шляху тантри реалізується не одне безсмертне тіло, а два або три. Святі кажуть, що реалізувати активність безсмертної свідомості — це означає реалізувати пранава-деха, тобто друге безсмертне тіло, яке складається з енергії. Для цього необхідно породити глибший стан медитації, щоб енергії, які циркулюють у тілі, були розплавлені. Тіло, яке складається з енергії, перебуває у світі форми (Рупа-лока). Його може бачити лише високопросунутий практик-медитатор.
Пряма передача та її особливості
Що означає пряма передача або пряме введення? Це нагадує те, як тренер кидає учня у воду в надії, що той навчиться плавати або потоне, прийнявши неправильний погляд. «Потоне» — це означає, що, зіткнувшись із глибоким ученням усвідомлення, існує велика ймовірність неправильно його витлумачити, наприклад заспокоїтися, прийнявши певний ілюзорний стан за правильний, або припуститися якогось відхилення. Тому великий наголос робиться на прямій передачі та підтвердженні, щоб не припуститися такого відхилення.
У нижчих тантричних ученнях відхилення неможливо припуститися, тому що якщо вам дають мантру, візуалізацію або метод концентрації, то ви чітко знаєте, що треба робити тільки так і не інакше. Якщо вам показують трайя-бандха-мудру, маха-мудру, крійя-йогу або кундаліні-йогу, то кажуть: «Роби тільки так, а не інакше, і будуть такі-то результати, а не інші». Ви їх або отримуєте, або не отримуєте. Тут немає подвійних тлумачень. Але з вищим ученням справа інакша. Тут є велика свобода. Це ніби аванс, який дається учневі. Але водночас також збільшується і свобода для нерозуміння.
Концентрація і правильне споглядання
Щоб реалізувати розуміння природного стану, ми виконуємо базові практики, наприклад концентрацію, однак сама по собі концентрація не дає звільнення, якщо не реалізовано принцип правильного споглядання. Вважається, що якщо смерть застає практикуючого в момент його перебування на одному з рівнів медитативної концентрації, то він переродиться на ментальному плані, що відповідає тій дх’яні, якої він досяг. Наприклад, якщо медитація виконувалася з об’єктом, то переродження відбудеться у світі форм (Рупа-лока). Якщо практика медитації виконувалася без об’єкта, то настає переродження на вищих ментальних планах космічної свідомості — у світі без форм (Арупа-лока).
Коли ми дотримуємося вчення недвоїстості й трохи розчинили свої двоїсті уявлення, це ще не означає, що ми вливаємося в Брахман, як олія в олію. Це лише концепції, і навіть якщо ми вийшли на певний недвоїстий, неконцептуальний рівень, це всього лише найбільш поверхове розуміння. Коли ж ми торкаємося підсвідомості або тонких шарів причинного тіла (карана-шаріри), то виявляємо, що двоїсті уявлення у вигляді тонких станів там залишаються. Це означає, що наше недвоїсте усвідомлення має проникнути набагато глибше.
Тому зазвичай говорять, що не слід довіряти внутрішнім даним, коли ви практикуєте. По суті, критерієм вашої правильної практики є відсутність прив’язаності до чогось. Коли у вас відсутні прив’язаності до зовнішніх і будь-яких внутрішніх станів, навіть найтонших, це є правильним принципом духовного зростання.
Критерії просування йогіна
Які критерії просування йогіна? Це не лише містичний досвід і різні стани ясності:
По-перше, це збільшення уважності та здатності до самозвільнення у найдрібніших речах.
По-друге, це поглиблення відданості й самовіддачі, зменшення егоїзму та чіпляння за егоїзм.
По-третє, це чисте сприйняття братів і сестер по дгармі та взагалі світу як такого.
Ці критерії духовного зростання безпомилково свідчать про те, що наша практика поглиблюється й зростає, що відбувається зменшення нав’язливого чіпляння за себе, за его.
Види звільнення
«Якщо учень досяг першої дх’яни у своїй практиці медитації, він може переродитися серед божеств обителі Брахми, які перебувають на нижчих ментальних планах Рупа-локи. Наприклад, ті, хто поклоняються божествам Вішну, Шиві, Крішні й досягають стійкої концентрації під час поклоніння божествам, можуть переродитися у світах божеств і здобути один із рівнів звільнення (мукті)».
Вважається, що існує п’ять основних видів звільнення:
Саюджья-мукті — це стан розчинення, ведантичне звільнення, коли жива істота зливає свій розум із Брахманом.
Сарупья-мукті — це стан, коли жива істота завдяки практиці поклоніння набуває такої самої форми, як божество. Переважно цей вид звільнення притаманний тантричним методам трансформації або поклоніння. Якщо йогін поклоняється божеству, то його тонке тіло набуває такої самої форми. Навіть його фізичне тіло може нагадувати форму цього божества, якщо він старанно виконує поклоніння або тантричну практику візуалізації.
Салокья-мукті — це звільнення, коли жива істота потрапляє на той самий план існування, що й божество, з яким вона виконує практику.
Саміп’я-мукті — це звільнення, коли жива істота стає супутником божества, перероджуючись у світі форм в оточенні божеств. Наприклад, віддані Крішни, вайшнави, уявляють себе гопі, а Крішну — своїм коханим. Якщо їхня відданість розвивається, то їхнє тонке тіло ще за життя відливається у форму божества, насичуючись цією формою, немов розплавлений метал, що відливається у форму. У момент смерті, коли фізична оболонка усувається, так само як відлита з металу форма виймається з матриці, їхнє тонке тіло, заново відлите у формі божества завдяки їхній відданості, набуває форми цього божества.
Це різні види нижчих рівнів звільнення. У деяких ученнях їх зазвичай називають звільненням у тому сенсі, що відбувається звільнення від світу сансари. Однак це не можна назвати істинним звільненням. Це лише переродження на вищих планах існування та набуття божественної форми. У вищих ученнях таке звільнення не визнається істинним, оскільки зосередження заслуг у богів зменшується, і їхнє перебування у світі богів закінчується, яким би тривалим і прекрасним воно не було.
Світи Брахма-локи та їхня природа
Ці тонкі ментальні плани, що належать до світу Брахма-локи, розташовані набагато вище за найвищі астральні шари світу пристрасті (світу бажань), у якому божества, що там мешкають, ще підвладні чуттєвим бажанням. Божества світів Брахми вже не підвладні чуттєвим бажанням і пристрастям. Вони відчувають щось на кшталт тонких інтелектуальних задоволень, різні насолоди, пов’язані зі станами ясності. Вони також наділені дуже тонкими ментальними тілами, оточеними величезною світловою аурою. Ці тіла є чистішими й витонченішими, ніж тіла божеств (девів), що мешкають у світі пристрасті (Кама-локі).
Проте область Брахма-локи також відображає зумовлений стан буття, а тому все ще належить до світів сансари. І хоча існування в Брахма-локі триває дуже довго (мільйони людських років), це не вважається істинним звільненням.
Боги у світах форм мають тонке тіло, яке також називають тілом слави. Однак слід зрозуміти різницю між досягненням світу Брахма-локи, коли він досягається завдяки практиці заслуг, поклоніння, тантричної візуалізації або дх’яни, і набуттям пранава-дехи, яке досягається внаслідок звільнення та споглядання. Як у світі людей просвітлені (святі) та звичайні мирські люди мають однакові фізичні тіла, так і у світах богів усі мають однакові сяючі тіла (тіла слави), але одні боги можуть бути мирськими, а інші володіють недвоїстою свідомістю. Коли ми говоримо про реалізацію пранава-дехи (божественного тіла), то йдеться про тих богів, які, на відміну від мирських богів, досягли стану звільнення. Це інший рівень практики, і таке звільнення недосяжне за допомогою звичайного стану дх’яни.
Світ без форм (Арупа-лока)
«Досягнувши досконалості в практиці вищих дх’ян, які називаються "поглинанням", практик може отримати народження у чотирьох сферах космічної свідомості, що належать до області світу без форм (Арупа-лока), розташованого за межами Брахма-локи. Ці чотири рівні космічної свідомості світу без форм такі: нескінченний простір (Акаша Ананта), нескінченна свідомість, стан абсолютного ніщо або небуття та стан, у якому немає ні пізнання, ні непізнання (або ні сприйняття, ні несприйняття)».
Вони називаються безформними, оскільки свідомість цих істот не локалізована у просторі. Вони наділені дуже тонкими ментальними тілами, які безмежно простягаються у просторі й не мають власної форми. Однак у них є тонка форма невідання, що відділяє їх від недвоїстості. Хоча вони й наділені таким найтоншим тілом, їхнє невідання не припинилося.
У багатьох релігіях досягнення такого світу без форм і стану без форми вважається звільненням. Однак в абсолютному сенсі це не можна назвати істинним звільненням. Це лише містичні переживання, це стани свідомості, непостійні за своєю природою, яким властиво закінчуватися. Тому вважається, що переродження серед богів-довгожителів — це не те, чого прагнуть йогіни, оскільки воно не забезпечує повного звільнення від круговороту сансари.
Як стріла, пущена вгору, колись упаде, так і самадхі світу богів колись закінчиться. Насолоди богів і поглинання їхніми власними станами перевершують будь-які описи. Для світу людей це дуже піднесено. Як у світі людей двоє людей, які кохають одне одного, поглинуті своєю любов’ю і нічого навколо не помічають, так само боги світу форми або світу без форми настільки поглинуті своїм станом, що не бажають нічого помічати. Однак вони не розуміють, що цей стан колись закінчиться, що він вичерпається так само, як будь-який тимчасовий стан, і їм знову доведеться переродитися.
Обмеження практики концентрації
Якщо відбувається захопленість переживаннями, які дає практика концентрації, то це лише побічний продукт духовної еволюції. Наводиться такий приклад: навіть якщо людина проникає в темну кімнату і намагається розглянути при світлі свічки якийсь предмет, вона не зможе повністю його розглянути доти, доки не винесе його з темної кімнати. Так само переживання дх’ян не дає звільнення доти, доки ми не опануємо істинне споглядання, доки не відкриємо кімнату і не винесемо цей предмет назовні.
Переживання дх’ян також не звільняє через те, що дх’яна як така не усуває кармічні сліди, а лише блокує їх на деякий час. Поки триває дх’яна, кармічні відбитки не чинять впливу, але коли дх’яна припиняє діяти, кармічні сліди відновлюються. І такий практик не знає, що робити з цими кармічними слідами, він не може взяти їх під контроль.
Навіть якщо приховані підсвідомі імпульси, наприклад гнів, хтивість, прив’язаність тощо, на деякий час блокуються дх’яною, односпрямованим станом, це ще ні про що не свідчить. Наприклад, одна послушниця переживала стани, близькі до третьої дх’яни. Однак, коли вона виходила з цієї дх’яни, її охоплювали звичайні людські стани прив’язаності та іншого. Іншими словами, цінність такої дх’яни невелика, можна сказати, що в ній взагалі немає жодної цінності, оскільки кармічні відбитки не усуваються. Однак вона схильна була вважати свої переживання чимось дуже цінним не лише для себе, а й для інших. А Гуру подумав, що з погляду звільнення ці переживання взагалі не мають жодної цінності.
Істинне споглядання і самоосвобождення
Коли ж ми набуваємо здатності споглядання та істинного самоосвобождення, це перевершує шлях дх’яни, тому що будь-які наші кармічні сліди (самскари) звільняються в момент такого споглядання навіть без найменшого слідування за ними.
Говориться, що той, хто перебуває у правильному спогляданні, подібний до могутнього лева, царя звірів, який безстрашно йде крізь джунглі до місця свого відпочинку. Або є такий приклад: коли слон іде на водопій, усі дрібні звірі та комахи в жаху розбігаються, ніщо не здатне йому протистояти. Або коли з гір сходить потужний потік, він змиває каміння, рослини та все інше. Такий слон або потужний потік — це стан присутності усвідомленості.
Коли породжено істинний стан присутності усвідомленості, наші підсвідомі імпульси, думки та прив’язаності руйнуються простим підтриманням присутності усвідомленості. Такого йогіна навіть на початкових ступенях більше ніщо не здатне похитнути. Припустімо, між першим рівнем самоосвобождення думок і останнім існує велика різниця, тому що на першому рівні самоосвобождення відбувається завдяки зусиллю, а на найвищому — думки руйнуються в момент виникнення. Проте навіть у цих двох станах є дещо спільне, а саме те, що які б думки та пристрасті не виникали, вони у вищий або нижчий спосіб розчиняються. Ніщо не залишається як таке. Ніщо не залишається невпізнаним.
Саме таке знання, або первісне відання (джняна), і є основою звільнення. Лише таке знання є джняною. Інші ж переживання ясності, дх’яни, стани ментальної порожнечі не є істинною джняною, а тому й не вважаються такими, що звільняють.
Коли ми набули такого розуміння, то в істинному сенсі реалізуємо джняну і перебуваємо у стані нідидхьясани — безперервної зосередженості розуму. Слід чітко розуміти різницю між дх’яною та спогляданням, щоб не плутати тонкі стани з правильним станом присутності.
Самоосвобождення і потік підсвідомого мислення
«Не маючи впевненості у звільненні подвійних думок у сам момент їхнього виникнення й не зробивши це самозвільнення основою нашої практики, ми знову й знову опинятимемося в полоні різноманітних проявів проєкцій нашої свідомості. І наше життя протікає у відображеннях, породжених сном сансари. Тоді ми просто накопичуємо кармічні причини, і блукання в сансарі не припиняються, оскільки нас цілком захоплює потік підсвідомого мислення, який непомітний, наче вода, що тече серед густої прибережної осоки».
Напевно, ви помічали, що коли медитуєш, то навіть якщо думки зупинені, є певний тонкий потік підсвідомих вражень, який усе одно рухається, і зупинити його набагато важче. Цей тонкий потік — це те, що належить до тонкого шару усвідомлення, він впливає на переродження в бардо.
Вважається, що звільнити вритті нескладно: для цього просто потрібно виконувати медитацію махашанті, зупиняючи думки. Для того щоб звільнити самскари, потрібен глибокий рівень споглядання, який триває не лише наяву, а й уві сні. А щоб звільнити біджі, тобто те, що є джерелом самскар, потрібен ще глибший рівень споглядання, який продовжується уві сні без сновидінь.
Тому, коли ми практикуємо шлях безперервного споглядання (нідідх’ясану), ми спочатку звільняємо вритті, тобто звичне мислення. Щосекунди ми не дозволяємо думкам укорінитися й звільняємо їх, прямо дивлячись у них і дозволяючи їм розчинитися в порожнистій присутності. Коли ж ми можемо підтримувати медитацію уві сні, ми звільняємо самскари, що належать до тонкого тіла. Нарешті, коли ми підтримуємо медитацію уві сні без сновидінь, ми звільняємо біджі (тобто те, що породжує самскари) — тонкі насіння, джерела кармічного сприйняття, які перебувають у причинному тілі (карана-шаріра).
Природна свобода думок і зупинка карми
«Якщо всі наші думки — як грубі, так і найтонші — набудуть своєї природної свободи, подібно до хмар, що безслідно зникають у літньому небі, процес накопичення карми буде зупинено».
Часто, коли ми читаємо тексти Шанкари, Рамани про адвайта-веданту, нам важко зрозуміти, що означає «Я — Брахман». Ми думаємо: «Дуже добре! Я є Брахман — це дуже приваблива теорія, однак що з цим робити? Адже я точно відчуваю, що я ще й людина з купою різноманітних карм. Те, що я — Брахман, я пам’ятаю лише під час лекції, коли читаю, а також на ретриті. А весь інший час я чудово пам’ятаю, що я — людина. Уві сні я маю людське тіло, а не тіло божества. Виходить, що існує велика різниця між тим, що я думаю про себе, і тим, ким я є».
І коли ми відчуваємо, що в нашій практиці існує величезний розрив між поглядом, баченням, філософією та нашим власним станом, це означає, що ми ще просто не навчилися правильно споглядати. Правильне споглядання та звільнення думок (шравана, манана й нідідх’ясана) усувають такий розрив.
Коли ми в істинному сенсі вперше відкриваємо недвоїстий стан, ми переживаємо глибинний стан усвідомленості. Потім ми його прояснюємо й починаємо в нього вірити. Прояснивши й повіривши, ми працюємо з ним, щоб він більше ніколи не переривався. Ми надаємо йому глибини й за допомогою підтримання цієї глибини поєднуємо його з усіма кармами, даючи їм можливість розчинитися в цій глибині усвідомлення. Тоді ми бачимо, що те, про що пише Шанкара або Даттатрея, раптово стає і нашим власним станом. Тоді ми відчуваємо, наскільки глибоке вчення, якого ми дотримуємося, і наскільки глибоко ми починаємо його розуміти. Тоді нас охоплює найбільша радість від того, що ми виявилися такими щасливими практиками. До того як ми це пережили, така радість нас ще не охоплює, тому що ми не розуміємо свого щастя.
Ріка нижнього світу та звільнення думок
«Коли виникають думки, не слід дозволяти їм ставати рікою нижнього світу, що породжує омани».
Коли думки стають річкою нижнього світу? Коли ці думки не звільняються, а визнаються і, укорінюючись, породжують різні неправильні стани (бгавани). Тобто коли наше хибне его живиться думками. Якщо ми стикаємося з ревнощами, то ці ревнощі тривають і породжують кармічні відбитки (самскари й васани). Або якщо це гнів, він не розчиняється, а тривалий час проявляється в нас. Відчуваючи гнів, ми здійснюємо якісь дії або породжуємо думки. Тоді це лише накопичення нової карми, це річка нижнього світу, яка неодмінно колись нас змете.
Або коли ми маємо прив’язаність, ми думаємо: «Ну й що? У всіх є прив’язаності». І ми нічого з цим не робимо, виявляючи схильність до компромісу. Ми думаємо: «Так, я такий!» Тоді ця прив’язаність у нас просто триває, ми носимо її в собі, боячись поглянути їй в обличчя. Це також стає річкою нижнього світу, яка захоплює нас до нових перероджень.
«Інакше ми будемо спіймані в тенета спогадів, народжених нашим власним розумом».
Зазвичай термін «бути спійманим у тенета спогадів» стосується переродження. Наші минулі враження ловлять нас у наступному народженні, якщо ми не звільнилися від них за життя. Коли ми спимо, то переживаємо наші минулі враження. І якщо наш розум відгукується на них, ми забуваємо про практику або забуваємо, що спимо. Тоді ми вплутуємося в ці враження і переживаємо все, що вони нам пропонують.
Одного разу уві сні я гуляв місцевістю, що нагадувала магазин, і розглядав красиві тканини. Практикуючи споглядання, я бачив різні речі та предмети. Потім я подумав про одного послушника, якого давно знаю, і покликав його. Завдяки моїй концентрації його тонке тіло швидко відгукнулося, тому що він давно виконував Гуру-йогу і мав відданість Гуру. Він опинився поруч зі мною і дуже зацікавлено почав допомагати мені вибирати тканини. Побачивши, що він не усвідомлює, що спить, я почав пояснювати йому, що його тіло зараз перебуває на ліжку. Щойно я сказав йому про це, він відчув щось на кшталт шоку й прокинувся. Щойно він прокинувся, він зник. Потім ми зустрілися з ним удруге, і він уже був в усвідомленому стані.
Коли ви не спіймані вашими підсвідомими враженнями й здатні підтримувати практику уві сні, ваші підсвідомі враження більше не можуть впливати на вас, тому що ви розпізнаєте їх як ілюзію і ніколи не зачаровуєтеся ними. Це означає, що в проміжному стані, у бардо, ви без труднощів здобуваєте звільнення, навіть якщо не здобули його за життя.
Стан природного пам’ятування та нідидхьясана
«Натомість нам слід постійно перебувати у стані природного невимушеного пам’ятування. Це й дає змогу розпізнавати природу думок у самий момент їхнього виникнення. Коли ви так практикуєте, це і буде стан нідидхьясани».
Коли ви зараз слухаєте, можна сказати, що це стосується шравани (передачі) та манани (прояснення). А коли і після завершення лекції, і під час бхаджан-мандали, і вийшовши з вівтарної зали ви продовжуватимете перебувати у спогляданні, то це буде стадія нідидхьясани.
