Коментар до тексту «Ламрим»
Хоча наш абсолютний потенціал прямо зараз чистий і досконалий, проте дзеркало нашого ума поки закрите для того, щоб повністю його усвідомити. Процес такого закриття називається затьмареністю. Коли йдеться про затьмареність, то зазвичай кажуть, що в цій затьмареності винні клеші. Власне, затьмарення і клеші – це одне й те саме.
Клеші – це ментальні відбитки в потоці свідомості, які були створені в попередніх життях (втіленнях), а зараз залишаються як наслідок наших неправильних думок, вчинків і виборів у минулому.
Кажуть, що для підтримання колообігу сансари необхідні два чинники: карма і клеші. Головний із цих двох чинників – клеші, оскільки за відсутності клеш «паросток страждань» не сходить, навіть якщо карми накопичено багато. Це подібно до того, як із насіння рослини не з’явиться паросток, якщо немає землі й вологи.
У традиції нижчих тантр дуже важливий принцип розуміння клеш і використання протиотрути проти них. У традиції сутри боротьба з клешами є головним шляхом. Для нас, як для практиків лайя-йоги, що належать до традиції ануттара-тантри, ні боротьба з клешами, ні введення протиотрут не є головним шляхом. Можна сказати, що ми є щасливцями, оскільки володіємо вченням вищих шляхів. Це означає, що дуже великі заслуги минулих життів дозволяють нам практикувати настільки високі вчення, подібні до алмаза або містичного зорельота, який може не просто літати, а здатний згортати час і простір, за одну мить долаючи з неймовірною швидкістю величезні простори. Тому я даватиму тлумачення описаним клешам з погляду ануттара-тантри.
Визначення клеш. Загальна характеристика
В «Антології Абхідхарми» сказано:
«Клеші – це елементи, які, виникаючи в потоці свідомості, створюють занепокоєння. Тобто основна риса клеш – скаламучувати потік свідомості».
До клеш можна віднести васани (спонукальні імпульси щось робити, які виникають у тілі), самскари (тонкі ментальні відбитки). Основою васан і самскар є насіння (біджі).
Васани перебувають у тонкому тілі, а деякі вважають, що вони перебувають в енергетичному тілі. Самскари перебувають в астральному й ментальному тілі. Насіння (біджі) перебуває в каузальному тілі. Це і є різні тонкі потоки, тонкі мислеобрази, які збуджують ум, змушуючи його випадати з природної природи або затьмарюватися.
Припустімо, якщо в людини засмічені канали, то вона під час медитації відчуває біль у колінах. Потім цей біль віддається ниючим болем у районі свадхістана-чакри. Вона відчуває якесь подразнення в цій ділянці, а потім у це місце (в ділянку статевих органів) приливає кров. Тонке тіло реагує на це, спливають старі самскари, виникають сексуальні образи. І тоді замість медитації людина переживає цілковито затьмарений стан. Це приклад впливу васан і клеш.
«Згідно зі сказаним, клеші – це чинники, що збуджують душу своїм виникненням».
Коли ми в ретриті або за доброї практики споглядання утверджуємося в такому рівному, дзеркалоподібному стані чистого споглядання, то досягаємо майже певної святості. Але якщо ми недосвідчені споглядачі, то за зміни умов клеші знову виникають; це тонке занепокоєння затьмарює дзеркало ума, і тоді ми відчуваємо, ніби розплескали воду з нашої чаші. Це не що інше, як вплив таких клеш.
Характеристика кожної з десяти клеш
1. Пристрасть – це прив’язаність до зовнішніх і внутрішніх (тобто мислених) приємних, красивих об’єктів. Як, наприклад, важко видалити олію, що в’їлася в тканину, так само через пристрасть, яка тягне до своїх об’єктів і зростає, важко від цих об’єктів відмовитися.
На першому місці серед усіх клеш – прив’язаність, пристрасть як така. Ця прив’язаність-пристрасть є прообразом усієї сансари, потягом усього живого до ілюзії. Такий сліпий потяг уподібнюють прагненню метелика летіти на світло. Неважливо, на що спрямована ця пристрасть: на володіння владою, мирським становищем чи сексуальним об’єктом, на домінування, на смачний прасад тощо. Сама по собі ця пристрасть є основою глобальної пристрасті, яка й породжує до життя всю сансару. У тому випадку, якщо ми сліпо за нею слідуємо, ця пристрасть є причиною нового народження. Як муха в’язне в меді, так само й у бардо жива істота в’язне в материнській утробі під час переродження, захоплюючись об’єктами своєї пристрасті.
З погляду ведичного шляху раджа-йоги й сутри, особливо з погляду аскетичної йоги, будь-яку пристрасть треба просто заперечувати, жорстко придушувати, випалювати розпеченим залізом, доки не станеться відречення від усієї метушні цього світу, доки не буде здобуто повне безпристрасся до всього: до смачної їжі, до комфорту тіла, до протилежної статі, до будь-яких прив’язаностей, до родичів і друзів, до будь-якого виду самовираження.
З погляду тантри пристрасть треба постійно сублімувати, перетворювати на щось інше, наприклад на чотири безмежні.
А наш метод – це самозвільнення, коли ми миттєво, замість того щоб слідувати за прив’язаністю чи пристрастю, знаходимо спасіння в єдиній Сфері. Іншими словами, ми не боремося з нею і не воюємо, а звертаємося до залишення всього як є, до перебування в спогляданні. Це подібно до того, якби дитина, маючи сильного батька, не намагалася сама з’ясовувати стосунки з хуліганами, а просто зверталася до батька. Таким чином, якщо ми правильно споглядаємо, пристрасть і будь-яка прив’язаність втрачають свою силу й стають подібними до змії, у якої вирвали зуби. Вона зникає, розчиняючись у принципі сахаджа-таттви.
2. Гнів – це озлоблене роздратування щодо істот, щодо власного страждання, щодо зброї, колючок або інших речей, що спричиняють страждання; зловмисність щодо цих об’єктів.
Якщо гнів не контролюється, то стає причиною поганих перероджень. Описуються різні види пекел, у яких людей розпилюють, кидають у розплавлену мідь, їх пожирають жахливі істоти, їм доводиться дертися по деревах, які всіяні лезами або голками, тому вони сильно ранять свої тіла. Це різні види пекельних вимірів, де грають люті шакті. І такі виміри справді існують.
З погляду ануттара-тантри наше ставлення до клеш трохи інше. Ми не займаємо негативної позиції щодо проявів клеш. Звісно, ми повинні їх контролювати й самозвільняти, але все-таки наше ставлення до них інше – воно більш піднесене й чистіше. Таке ставлення єдине прийнятне й найглибше з погляду всіх учень.
Навіть гнів у своїй основі має порожнечність, світлоносність, і навіть у нього є свої чисті прояви у вигляді гнівних божеств. Якщо ми розглядаємо гнів, не втрачаючи споглядання, то він не захоплює нас, не стає причиною народження в пекельних вимірах. Прана не витікає назовні з муладхара-чакри; натомість муладхара-чакра, розкриваючись, починає працювати, а потім вітер силою присутності втягується в сушумна-наді. Тоді гнів перетворюється на прояв енергії гнівного божества, стає збуджувальним чинником, який дає силу спогляданню. Звісно, це не привід потурати гніву. Радше ми говоримо, що це найглибший спосіб його контролювати й приборкувати.
3. Гординя – це оперте на егоцентричний погляд зарозуміле трактування свого й чужого як великого й нікчемного, хорошого й поганого (відповідно); самовпевненість.
З погляду ануттара-тантри гнів слід розглядати в чистому баченні, гординю слід розглядати як прояв гордості божества. Саме такий підхід найбільше відповідає реальності.
У мирському сенсі гординя пов’язана з его, з егоїзмом, коли людина чіпляється за ахамкару (его), має надто сильну фіксацію на своєму «я». Це те, від чого йогін повинен усіляко позбавлятися, культивуючи смирення. Однак у своїй чистій сутності гординя є прообразом божественної гордості. Можна сказати, що це спотворена божественна гордість, яка таким чином проявляється за відсутності споглядання. Якщо ж відбувається споглядання і йогін утверджується на найвищих рівнях усвідомлення, то така гординя назовні ніколи не повинна проявлятися; вона стає просто бхавою, що грає всередині, яка стосується не его, а сутнісної свідомості. Таким чином відбувається повне приборкання гордині.
Гординя пов’язана з манасом, із нижчим «я», з ахамкарою. А божественна гордість пов’язана з буддхі, з Атманом. Чи буде гординя виходити з манаса й ахамкари чи з буддхі й Атмана, залежить від самого йогіна, від того, де в нього планка споглядання.
Якщо йогін добре споглядає, то гординя зникає, а всередині з’являється божественна гордість у вигляді величного стану, що походить із всевишнього Джерела, а назовні проявляється смирення. Таким чином ми позбавляємося клеші, що називається гординя.
Як розпізнати — клеша це чи щось божественне, чисте це чи нечисте, треба це визнавати чи всіляко заперечувати? Багато хто ставить такі запитання, тому що можна впасти у відхилений стан, якщо почати трактувати як чисті всі свої неправильні стани.
Критерій тут такий: треба визначити, чи є це чинником, що турбує свідомість, збурює усвідомлення, затуманює розум, чи ж, навпаки, розум не затуманюється, а споглядання перебуває в глибині й не зазнає збитку. У випадку божественної гордості немає жодного збурювального чинника, а є поглиблення ясності; немає жодного чіпляння, домінування, прив’язаності, тобто це не клеша.
Принцип такий: клеша завжди затьмарює, а чистий прояв завжди поглиблює, прояснює, заспокоює і вводить прану в центральний канал.
4. Невідання — це затьмареність від незнання, досконалої необізнаності щодо чотирьох істин, закону карми, Трьох коштовностей.
Вважається, що тупість, невігластво — це спочатку велика синтезувальна мудрість. Тобто принцип ануттара-тантри такий, що кожна клеша є спотвореним прообразом якогось божественного стану, якості, сімейства божеств або мудрості, пов’язаної з елементом. Як правило, кожна клеша пов’язана з елементом, з чакрою, а кожна чакра в чистому прояві — це простір певного кольору, що має певний рівень усвідомлення, тобто мудрість.
5. Сумнів — це вагання: «існує чи не існує, є чи немає?» — стосовно істин, закону карми і Трьох коштовностей.
Можна ще сказати, що це слабка віра, нестійкість у духовній практиці, клеша як затьмарення, яке не дозволяє повноцінно практикувати.
6. Егоцентричний погляд — це затьмареність розуму, який дивиться на «прихоплювані» сукупності як на «я» і «моє», як на себе і самість. Буквальна назва «хибний погляд на тлінне скупчення» дана для того, щоб показати, що «субстрат» особистості, який постає при цьому погляді, є непостійним і складеним, а не постійною і єдиною особистістю, — адже «тлінне» рівнозначне непостійному, а «скупчення» — складеному.
Егоцентричний погляд — це ахам дехасмі, тобто ототожнення з его і тілом. Це затьмареність розуму, який вважає себе тілом, пранами і манасом. Щоразу, коли ми втрачаємо зв’язок із всевишнім Джерелом, ототожнюємося зі скандхами, у нас присутній егоцентричний погляд, двоїстий. Клешею він стає тоді, коли ми в цьому переконані, тобто ми вважаємо: «Я — це я, він — це він, а світ — це світ. Інакше й бути не може». Навіть після багатьох сотень лекцій у нас не виникає сумніву в цьому. Така «тупа» переконаність притаманна, як правило, мешканцям нижніх світів, голодним духам, тваринам; це щира віра в те, що є саме так, як ти думаєш. Тоді це стає клешею.
Якщо ми споглядаємо, то така переконаність у нас уже послаблена. Ми знаємо: «З одного боку, я – це людина, з іншого боку, я – це Абсолют, подібний до простору. Навколишній світ є зовнішнім, але це також відображення мого власного «я». Інша людина перебуває зовні, але вона також є проявом моєї свідомості». У нас уже немає такої примітивної подвійності, притаманної мешканцям нижчих світів. У міру поглиблення усвідомлення ця подвійність зникає, ототожнення ахам дехасмі («я є тіло») також зникає. Ми дедалі більше починаємо розуміти взаємозалежність усіх речей, що внутрішнє повністю пов’язане із зовнішнім. На вищих стадіях реалізації або в богів внутрішнє і зовнішнє – це одні речі, один «смак», повністю однакові.
7. Прихильність до однієї з крайностей – це затьмареність розуму, який дивиться на «я» (у реальність якого він вірить через егоцентричний погляд) як на вічне й непроминальне або ж як на таке, що закінчується з цим життям, без майбутнього переродження.
Прихильність до крайніх поглядів – це стан, коли ми дивимося на світ, щиро вважаючи, що він реально існує, що він незалежний від нашої свідомості. Або ми займаємо якусь однозначну точку зору, чіпляючись за якусь оцінку на кшталт «це погане, це неправильне». Ми не розуміємо, що ця точка зору умовна, що вона не самозвільнена в нашій основі.
Звісно, у відносному сенсі ми можемо давати деякі оцінки, наприклад казати: «Це несмачний прасад, він пересолений» або «Це неправильно». Проте, навіть якщо ми так говоримо на периферії, то всередині має бути присутня інша, самозвільнювальна точка зору, яка, подібно до двірника, одразу ж вимітає з душі всі ці думки. Тобто ми знаємо, що це неправильно, але насправді ми самі перебуваємо в такому стані, де немає ні правильного, ні неправильного; ми перебуваємо в такому стані простору, який має єдиний «смак» і рівнісно дивиться як на правильне, так і на неправильне. Тоді наша оцінка набуває не подвійного етерналістського характеру, а ігрового. Іншими словами, даючи оцінку, ми не зв’язуємося нею. Таке можливе, і тоді клеша перестає бути клешею, оцінне судження перетворюється на розрізняльну мудрість, яка просто відрізняє одне від іншого і дає якусь відносну оцінку, враховуючи відносний вимір. При цьому відносною оцінкою ми не зв’язані.
8. Засліпленість хибними поглядами – це засліпленість розуму, який вірить у непорушну істинність егоцентричного погляду, одного з крайніх поглядів або цілковито хибного погляду і всіляких теорій, побудованих на них.
Засліпленість поглядами – це зв’язаність концептуальним мисленням. Якщо ми не розпізнаємо порожнинну, світлоносну основу концептуального мислення, то ми засліплені словами інших людей, своїми власними думками, твердженнями, прочитаними в книгах. Ми бачимо поверхневий зміст текстів, сутр, але не можемо зрозуміти глибину, про яку вони говорять. Це подібно до того, як із-за темного повороту виїжджає автомобіль із увімкненим дальнім світлом, тому на деякий час ми отримуємо світловий шок, ми не бачимо сутності, джерела цього світла.
Подібним чином концепції можуть засліплювати людину, яка не здатна розпізнавати просторову основу, що перебуває за концепціями, і самозвільняти слова та теорії. Коли ми розуміємо не суть і не зміст, а щось поверхневе, що походить від цих теорій, тоді концепції стають клешами, наш погляд також стає клешами, тобто тим, що затьмарює. Якщо ж ми вчимося розпізнавати і самозвільняти слова, то світогляд, різні установки у свідомості та концепції стають вираженням, грою енергії цього простору усвідомлення.
9. Одержимість моральними правилами й аскетизмом – це затьмареність розуму, одержимого правилами для уникнення «аморального», жорсткими аскетичними приписами щодо одягу, способу дії, тіла й мовлення, який вважає, що ці правила й приписи очищують від гріховності, позбавляють клеш і воістину рятують від сансари відповідні сукупності особистості.
Якщо пояснити коротко, то це одержимість заповідями й обітницями. Це означає, що ми сліпо дотримуємося заповідей і обітниць, не возз’єднуючи їх із спогляданням. Тобто ми дотримуємося їх формально, не розпізнаючи їхнього справжнього духу. Якщо таке дотримання існує, це також стає клешею. Іншими словами, принципи, заповіді й обітниці призначені для того, щоб стимулювати нашу усвідомленість. Але якщо наша усвідомленість не стимулюється, а ми просто сприймаємо їх подвійно, етерналістськи, не застосовуючи до них принцип усвідомлення, то таке примітивне покладання на будь-які зовнішні речі (аскетизм тощо) також стає клешею. Аскетизм, принципи й обітниці самі по собі – це непогано, їх треба виконувати. Однак їх слід виконувати з правильним усвідомленням.
Наприклад, один брахмачарі, перебуваючи в лазні, відчув сексуальне бажання. Він подумав, що його спокушає диявол, тому вирішив ошпарити себе, щоб припинити сексуальне бажання. У результаті сексуальне бажання зникло, але йому довелося звернутися по медичну допомогу. Це наочний приклад незрілого підходу. З одного боку, це похвальна поведінка віри, але з іншого боку, це цілковито незріла поведінка, яка пов’язує духовну бездоганність із чимось зовнішнім. Тобто він вважав, що через щось зовнішнє можна змінити себе.
З погляду ануттара-тантри такий підхід вважається незрілим, оскільки зміна має полягати в усвідомленні, а всі інші речі мають працювати на це усвідомлення. Це приклад одержимості зовнішніми принципами.
10. Цілковито хибний погляд – це затьмареність розуму, який заперечує минулі й майбутні життя, закон карми й подібне або вірить, що першопричиною істот є Бог, природа й подібне.
Тут мається на увазі, що ми не розпізнаємо, що весь світ є проєкцією нашої первісної Свідомості, що немає Бога поза нашою первісною Свідомістю.
