Сатсанґ — це поняття з ведичної традиції, з ведичної культури. Я не чув, щоб воно існувало в інших релігіях, але, можливо, і існує. Сатсанґ — це час зустрічі з Майстром і час зустрічі з божественним, зі своїм Я в присутності Майстра. Зазвичай на сатсанґу сидить кілька учнів, і Майстер дає настанови щодо вчення або мовчить, або медитує; учень або слухає, або медитує. Але найголовніше те, що під час сатсанґу ставиться мета: доторкнутися до божественного, встановити зв’язок із Божественним Джерелом.
Сатсанґ — це поширена традиція у ведичній культурі Санатана Дгарми. Санатана Дгарму в народі називають індуїзмом. Але ми називаємо її Санатана Дгарма, тому що це правильно. Санатана Дгарма перекладається із санскриту як вічний божественний закон всесвіту. Це справді не стільки релігія якогось пророка, яка коли-небудь виникла й була дана якимось святим, це радше божественний закон, який існував і існує завжди, незалежно від того, знаємо ми про нього чи ні, це не має жодного значення. Він ніколи не виникав. У Санатана Дгарми немає конкретної дати виникнення, її не створювали якісь пророки. Вона існує споконвічно. І загалом усі релігії в певному сенсі також можна зарахувати до Санатана Дгарми, тому що всі численні релігії так чи інакше теж є частиною цього вічного природного божественного закону.
Сенс людського життя і чотири цілі існування
Отже, що говорить Санатана Дгарма? Санатана Дгарма устами ведичних текстів, упанішад, вед, ітіхас, пуран, божественних мудреців говорить, що сенс людського життя полягає в осягненні божественної мудрості. Така мудрість дає нам силу бути вільними, звільнятися від своїх обмежень. А те, що ми обмежені, мабуть, ніхто не заперечуватиме, тому що все людське життя — це життя в обмеженнях. Але є можливість звільнитися від таких обмежень. Однак для того, щоб звільнитися від них, ми повинні мати певну силу й духовну мудрість. Така сила й мудрість називається джняна-шакті — сила пізнання, сила божественної мудрості. Відповідно, сенс усієї Санатана Дгарми, духовного шляху Санатана Дгарми — це осягнення божественної мудрості, набуття божественної мудрості.
У ведичній традиції загалом описуються чотири головні сенси існування суспільства і кожної людини:
дгарма (розвиток праведності в собі)
артха (процвітання в усіх сенсах)
кама (повнота життя, отримання блаженства, радості й задоволення від життя, задоволення бажань)
мокша (досягнення Звільнення, злиття з Богом, Абсолютом)
Перші три вважаються нижчими цілями, а істинною, справжньою метою життя ведичної культури і всього ведичного суспільства, Санатана Дгарми, є мокша — злиття з Абсолютом, звільнення від несправедливості законів сансари, звільнення від обмежень кола народжень і смерті. Відповідно, коли ми вступаємо на шлях Санатана Дгарми як духовні шукачі, ми маємо на увазі цю найвищу мету — мокшу, досягнення Звільнення.

П’ять божественних сил просвітленого
Звільнення означає пізнання божественної мудрості. Пізнання божественної мудрості наділяє нас певними силами:
сватантрія-шакті — сила божественної свободи;
іччха-шакті — сила божественної волі;
айшвар’я-шакті — сила божественного прояву, всемогутності, наприклад влади над своїм тілом, над енергією, над розумом, над своєю долею, своєю кармою;
крія-шакті — сила дії. П’ятерична крія-шакті означає здатність творити, підтримувати, руйнувати будь-які енергії, приховувати й проявляти божественне.

Коли ми йдемо шляхом Дхарми, шляхом мокші, ці внутрішні сили поступово пробуджуються всередині нас. Найголовніші з цих сил — джняна-шакті (сила божественної мудрості), іччха-шакті (сила божественної волі) та крія-шакті (сила божественних діянь). Вони персоніфікуються трьома богинями: Сарасваті, Лакшмі та Парваті. Ці три богині існують не лише десь зовні — це тонкі божественні енергії, приховані всередині нас. Коли ми розкриваємо їх у собі, вони допомагають нам на шляху визволення, звільняють нас від того невідання, від тієї сансари матеріального світу, у яку ми потрапили й у якій заплуталися.
Три «В»: вічара, вівека, вайраг’я
Який шлях осягнення божественної мудрості? Цей шлях описаний багатьма святими, і його можна описати трьома словами. Потрібно розвинути в собі три «В»: вічару, вівеку, вайраг’ю.
Вічара — сила проникливої мудрості
Вічара означає силу проникливої мудрості свідомості, силу самодослідження. Наприклад, якщо силою медитації ми здатні проникнути у сон зі сновидіннями, силою споглядання здатні проникнути у сон без сновидінь і виявити своє Я як вільне від фізичного тіла, вільне від астрального тіла, вільне від імен і форм, як чистий простір свідомості, у якому немає подвійності, суб’єкта й об’єкта, то це можна назвати вічарою. Існує два типи вічари: зовнішня (бахір-вічара) та внутрішня (антар-вічара).
Бахір-вічара полягає у свідомості, яка спрямовується на зовнішні об’єкти. Наприклад, бахір-вічара властива вченим, науковим дослідженням, тобто вся сучасна наука — це бахір-вічара. Бахір-вічара — це сила свідомості, спрямована на зовнішні об’єкти. Наприклад, я хочу знати, що таке троянда. Для цього я досліджую молекулярну структуру, процес еволюції троянди, описую, до якого класу вона належить, які хімічні процеси в ній відбуваються тощо. Тобто це розум, спрямований назовні. Бахір-вічара дає розуміння процесів цього світу, але не дає розуміння власного життя, вона, на жаль, нічим не допомагає. Максимум, у чому вона допомагає, — це краще влаштуватися в цьому житті, розробити комфортні пристрої.

Атма-вічара, або антар-вічара, — це внутрішні дослідження, тобто дослідження, які ми спрямовуємо всередину себе. І коли ми спрямовуємо свою пізнавальну активність усередину, ми можемо досліджувати своє фізичне тіло, потім виявити всередині енергетичне тіло, далі можемо виявити підсвідомість (тонке астральне тіло), нарешті, можемо виявити, що ми самі як свідомість не є астральним, енергетичним чи фізичним тілом. Ми можемо виявити в собі тіло порожнечі, тіло простору — причинне тіло. Ми навіть можемо вийти за межі причинного тіла й виявити своє божественне Я. Вічара означає постійне дослідження доти, доки ми не відокремимо себе від п’яти оболонок і не виявимо чистий недвоїстий простір свідомості поза суб’єктом та об’єктом.

Вівека — розрізнювальна мудрість
Коли ми маємо таке розуміння й здатні відокремити себе від п’яти оболонок, це називається вівекою. Вівека означає «розрізнювальна мудрість». Панча коша вівека означає, що сили нашої ясності, витонченості нашої свідомості достатньо для того, щоб зрозуміти: «Я не є фізичним тілом, я не є енергетичним тілом, я не є астральним тілом, я не є ментальним тілом, я не є причинним тілом. Я є Атман! Я є божественною свідомістю поза подвійністю, поза суб’єктом та об’єктом. Моя істинна свідомість не перебуває у стані неспання, наяву. Вона не перебуває у сні зі сновидіннями. Вона не перебуває навіть у сні без сновидінь. Моя істинна свідомість перебуває за межами цих трьох станів. Моя істинна свідомість чиста, всезнаюча, всепроникна, всюдисуща, вона нічим і ніколи не заплямована, не має імені, форми, якостей, визначень, вона перебуває поза часом, поза минулим, теперішнім і майбутнім». Ця істинна свідомість і є тією метою, якої потрібно досягти, щоб звільнитися від невідання.

Вайраг’я — відокремленість від сансари
Отже, коли ми набуваємо ці два «В»: вічару (досліджувальну свідомість) і вівеку (розрізнення), — то дотримуємося класичної практики Адвайта-веданти, описаної в тексті «Відьяранья Панчадаші», у текстах Шрі Аді Шанкарачар’ї «Вівека-чудамані», «Атма-бодха», «Таттва-бодха», у тексті «Йога-васіш̣тха». І тоді настає вайраг’я. Вайраг’я означає відокремленість, безпристрасність щодо сансари. Тоді сансара, тобто зовнішній матеріальний світ ілюзій, більше не здатна захопити нашу душу, не здатна ввергнути нашу свідомість у коло народжень і смертей. Вайраг’я означає, що ми поступово відокремлюємося й віддаляємося від цього світу, який є матеріальною пасткою для душі. Тоді настає Звільнення.

Чотири «С»: сева, садхана, свадх’яя, самадхі
Отже, вічара, вівека і вайраг’я — це три якості, які слід виховувати кожному йогу, кожному садху на шляху ведичної традиції. Але яким способом, яким методом цього досягти? Цього досягають через севу, через служіння, через садхану (духовну практику), свадх’яю (вивчення священних писань і розмірковування над ними) і самадхі. Самадхі — це входження у трансцендентний стан, коли наше дихання може зупинитися, коли ми можемо медитувати за межами тіла.
Сева — дух служіння
Сева означає дух служіння, який ми маємо виховати в собі. На жаль, споживацька культура орієнтує людину на індивідуалізм, егоїзм і задоволення власних потреб. Але ведична культура взагалі інакше ставиться до життя, до сенсу життя. Ведична культура говорить, що головне призначення життя — це служіння Богові, це здійснення божественної волі та служіння божественному. Цей дух служіння дуже важливо виховувати, тому що, якщо Бог — це наше вище Я, тобто це ми самі, то кому ще має служити це тіло, цей розум? І виховання такого духу служіння поступово очищує нашу карму, робить нас незалежними від его, від карми й створює міцний зв’язок із Всевишнім Джерелом.
Садхана — духовна практика
Коли ми утвердилися в цьому дусі служіння, ми готові практикувати садхану (духовну практику). Духовна практика на шляху адвайти, на шляху йоги — це не практика заради его, заради набуття надприродних сил. Духовна практика на шляху йоги, з погляду святих Санатана Дгарми, призначена для того, щоб ще краще служити божественному, щоб служити іншим. Це єдина правильна мотивація, яка швидко веде до Звільнення. Тобто ми прагнемо досягти самадхі, прагнемо медитувати для того, щоб краще допомагати іншим. Коли саме з такою мотивацією ми виконуємо садхану, здійснюємо тапасью (аскетичну практику) і підкріплюємо це вивченням священних текстів (свадх’яєю), то рано чи пізно настає усвідомлений стан — самадхі.

Самадхі — трансцендентний стан
Самадхі — це кульмінація духовного життя. Усе приходить через самадхі. Якщо ми подивимося на божественних істот (Бгаґаван Даттатрейя, богиня Лакшмі та інші), то всі вони перебувають у самадхі, вони не перебувають у буденному, затьмареному стані, у стані концепцій, логіки, у стані его. У таких станах вони взагалі не перебувають, а їхній звичайний стан — це самадхі, тобто трансцендентний стан.
Самадхі відрізняється від буденного стану розуму. Чим саме воно відрізняється? Якщо буденний стан побудований на логіці, відчутті его і переважно на відчутті зовнішнього сприйняття, то самадхі перебуває за межами концепцій, самадхі побудоване на сприйнятті божественного світла та божественної мудрості за межами его. Якщо стан звичайної людини побудований на его, то самадхі, навпаки, побудоване на розчиненні его або на відкиданні его. У момент самадхі поняттєвий, концептуальний розум не працює, він паралізований. У момент самадхі людина сприймає божественну істину безпосередньо, минаючи філософії, доктрини, концепції, релігії, поняття, визначення.

Справжня сутність будь-якої релігії, будь-якої філософії, будь-якого вчення завершується в самадхі. Якщо ви зануритеся в буддизм, християнство, юдаїзм, іслам, шаманські релігії, то побачите, що всі вони завершуються у стані самадхі, коли немає суб’єкта, немає об’єкта, немає імен, форм, визначень, коли переживається порожнісна та недвоїста сутність свідомості. Однак шляхи до цього можуть бути різними.
Типи самадхі можуть бути різними:
Савікальпа-самадхі — коли наше «я» ще трохи зберігається, коли в нашому розумі є певні подвійні поняття
Нірвікальпа-самадхі — коли в нашому розумі вже не зберігається подвійних понять, відсутнє его і ми проникаємо в дуже глибокі шари свідомості, у недвоїстість
Природне самадхі (сахаджа) — коли стан недвоїстості утримується в повсякденному житті, навіть тоді, коли людина розмовляє, їсть, п’є, рухається, ходить, стоїть, спить або лежить
Сварупа-самадхі — коли елементи тіла переплавляються силою внутрішнього світла, тіло розчиняється в його природі та проявляється божественна сутність, тобто самадхі прояву істинної природи
Отже, практика, духовна садхана, неодмінно має вести хоча б до якогось типу самадхі. Якщо у вас є певний рівень самадхі, це означає, що ви все робите правильно. Однак не все так просто. Коли ви приступаєте до духовного життя, ви виявляєте безліч перешкод для самадхі, тому що самадхі має передувати стійка медитація. Наприклад, щоб сидіти п’ять або навіть десять годин у медитації, щоб протягом усього дня перебувати в медитації у повсякденному житті, ваш розум має бути натренований.
Коли ми не виховали свій розум, він не здатен перебувати в медитації, тому що йому бракує концентрації. Це означає, що потрібно зайнятися концентрацією. Але коли ми виявимо, що нам бракує концентрації, ми виявимо, що наші енергетичні канали заблоковані, нам бракує енергії, щоб наш розум тривалий час був уважним, перебував у концентрації. Коли ми розуміємо, що наші енергетичні канали заблоковані, то розуміємо, що нам ще бракує пранаями й асан. А якщо ми їмо м’ясо, розтрачуємо сексуальну енергію, то нам ще бракує принципів яма-ніями. І ми розуміємо, що хотіли самадхі, а нам ще дуже багато чого бракує, тому ми відкидаємося на першу сходинку — на сходинку яма-ніями. На жаль, існує дуже багато умов для досягнення самадхі. Щоб виховати себе, очистити себе, потрібно докладати певних зусиль, і такі зусилля називаються тапасьєю.
Тапасья означає, що ми день за днем виконуємо якусь духовну дисципліну. Ми усамітнюємося в ритриті (у монастирі, у лісі або в горах), дотримуємося мауни (мовчання), беремо на себе певні ритритні зобов’язання, складаємо собі розклад, у якому передбачено шістнадцять або вісімнадцять годин практики, залежно від того, наскільки нам вистачить терпіння. І ми здійснюємо тапасью, ми виконуємо й виконуємо духовну практику.
Тапасьєю також може бути служіння, коли ми, відкинувши свій егоїзм, служимо божественним силам, божественним істотам. Цей вид тапасьї найбільш бажаний для людини, яка ніколи серйозно не медитувала. Тобто людина також може добре очистити себе через безкорисливу севу, коли вона, відкинувши своє его, робить щось для інших: служить садху, проводить божественні енергії.
Багато хто не розуміє принципу тапасьї. Вони знають, що якщо усамітнитися в горах, виконувати асани й пранаями, медитувати, читати мантри, дотримуватися мауни (мовчати), то це серйозна, справжня практика. Але я можу сказати, що такого самого результату ви можете досягти через служіння, через севу, якщо ви здійснюєте її у правильному настрої та правильним об’єктам. Чому? Тому що сева здатна безпосередньо вводити вас у якості, близькі до сахаджа-самадхі.
Адже коли ви робите севу, ви не переслідуєте особистих цілей. Коли ви робите севу, ви не прив’язуєтеся до результату, ви намагаєтеся відкинути его, усунути відчуття дії та діяча. Якщо ви служите священним об’єктам, божественним істотам, служите садху, то поступово, дуже м’яко, сева приводить вас до певних станів поза поняттями та поза концепціями, і тоді ви також зможете переживати непоняттєві раси, тобто смаки недвоїстих станів. У мене є учениці, які отримували досвіди Просвітлення саме через севу, коли вони цілком і повністю зосереджувалися на якомусь служінні. Звичайно, вони також виконували тапасью в усамітненні, але досвіди приходили до них саме через самовіддачу та через севу. Поєднуючи севу, садхану та вивчення священних текстів (свадхьяю), можна прийти до самадхі.
Свадхьяя — вивчення священних текстів
Почати вивчення священних текстів слід із благословення, з передачі. Тобто ми можемо просто взяти книгу й почати її читати, але коли ви отримуєте відповідну ініціацію, наприклад шастра-крипа-самскара-дикшу, то отримуєте від Майстра благословення на її вивчення та певні умови, як правильно вивчати текст, щоб він дав вам силу пробудження. Адже текст у ведичній традиції вважається відьєю. Відья — це тіло божества. Тобто за книгами та текстом стоїть певне божество. Вивчаючи текст, можна вступити в контакт із цим божеством.
Коли ви вивчаєте текст відповідно до певної дисципліни, наприклад деякий час дотримуєтеся мауни (мовчання), читаєте мантру перед кожним розділом, повертаєтеся обличчям на схід, не маєте на собі залізних предметів (є різні зобов’язання та умови, які слід прийняти), то все це посилює вашу практику, і в результаті ви дійсно можете отримати благословення священного тексту та містичне переживання.

Три перешкоди розуму: мала-вікшепа-аварана
Отже, коли поєднуються сева (служіння), садхана (духовна практика), свадхьяя (вивчення писань), ми рухаємося до стану самадхі. Самадхі — це кінцева мета, це входження у надсвідомість. Самадхі дає нам відкриття божественної мудрості. На шляху до самадхі ми усуваємо різні перешкоди, що походять від розуму. Які це перешкоди? Це мала (нечистота розуму), вікшепа (коливання розуму) та аварана (певні забруднення).
Тобто наш розум можна уявити у вигляді озера. На цьому озері є певна нечистота (мала), яку можна уподібнити твані. Коливання розуму (вікшепа) можна уподібнити брижам на поверхні, хвилям, які є на озері. Аварану можна уподібнити нафтовій плівці. Усі ці три типи забруднень ми й усуваємо завдяки садхані, свадхьяї та севі.
Види забруднень розуму
Якщо говорити докладніше, то що це за три типи забруднень? Мала має кілька різновидів. Анава-мала — це нечистота розуму, пов’язана з відчуттям «я маленький», «я особистість». Майя-мала пов’язана з відчуттям різноманіття (це квітка, це книга, це чоловік, це жінка тощо), тобто ми губимося в різноманітті, наш розум загрузав у різноманітті, ми не бачимо єдину свідомість, недвоїстий Абсолют, який стоїть за всіма відмінностями. Карма-мала — це тип забруднення, коли ми вважаємо: «я роблю», «я діяч», «плоди та результати належать мені», «я той, хто куштує», «я той, хто насолоджується», «я кінцевий бенефіціар усіх вражень». Ці три мали — анава-мала (відчуття «я маленька особистість», «я обмежений»), майя-мала (відчуття «світ різноманітний», «світ не єдиний»), карма-мала (відчуття «я діяч», «я дію», «плоди та результати належать мені») — формують таку нечистоту розуму (малу), яка перешкоджає нашому самадхі.
Вікшепа — це інша перешкода. Вікшепа — це коливання розуму. Наприклад, ви сідаєте в медитацію, а через п’ять хвилин вам хочеться схопитися, тому що ви щось згадали, і через це ви забуваєте навіть про тему медитації. Або ж ви починаєте Атма-вічару, але вам привидівся якийсь дух, ви починаєте думати про нього і тому втрачаєте тему медитації. Або ж ви починаєте Махашанті, але в муладхара-чакрі пробуджується енергія, тому ви дивитеся в муладхара-чакру, потім енергія циркулює тілом у каналах, тому ви вирішили зосереджуватися на каналах, потім у вас виникла думка про божество, тому ви почали візуалізувати божество, а потім ви взагалі відволіклися. Минає година — у підсумку ні Атма-вічари, ні медитації, тому що розум постійно перескакує з однієї теми медитації на іншу. Це все — вікшепа. Вікшепу потрібно долати, вправляючись у концентрації, загартовуючи розум, навчаючись бути стабільним. Наприклад, ми почали споглядати в русі й вирішили бути уважними до дихання або до відчуття Я (будь-яка санкальпа може привернути увагу), але наш мисленнєвий потік такий сильний, що через п’ять хвилин ми це залишаємо. Я кажу учням: «Якщо ви взяли споглядання, практику Атма-вічари, практикуйте її щонайменше рік від ранку до вечора, стоячи, сидячи, лежачи, під час ходьби, їди, роботи, розмови. Хоча б один рік практикуйте самоспогадування, Атма-вічару, і це дасть вам глибокі переживання».

Аварана — це третя перешкода. Аварана — це наші бажання, наші клеші, наш егоїзм. Коли наші бажання неконтрольовано заважають нам, розпирають нас, усі наші спроби медитувати й займатися садханою зустрічають опір наших бажань. Нам буквально доводиться боротися з нашими бажаннями, з тенденціями розуму і перемагати їх. Бажання існують тому, що є відбитки (самскари) з минулих життів, є імпульси, які змушують нас рухатися в певному напрямку (васани). Тобто наша душа — це ж не чиста дошка. Наша душа — це певний потік свідомості, який увесь час рухається в певному напрямку. Можливо, ми цього й не усвідомлюємо, нам здається, що нічого такого немає, але кожна людина — це певний потік, вектор якого заданий ще до народження. Наприклад, когось тягне бути політиком, свідомість невблаганно рухає й рухає його в бік політики. Когось тягне бути художником або музикантом, його свідомість рухається в певному потоці. Когось непереборно тягне в бізнес, і навіть якщо бізнес приносить йому проблеми, він усе одно рухається в цьому потоці. Тобто кожна душа наділена такими потоками, які формують карму. І все це називається прарабдха-карма — карма минулих життів. Усі ми рухаємося в певних потоках. Це і є аварана, тобто певна затьмареність розуму, яка постійно перешкоджає медитації. І навіть якщо людина іноді медитує, внутрішні потяги, самскари, внутрішні тенденції все одно змушують її залишити медитацію і продовжувати напрацьовувати свою карму. Наприклад, я читав, що були такі практики в традиції буддизму, які проходили трирічний ретрит на самоті, а потім виходили й ставали успішними бізнесменами. Тобто вони не ставали великими відлюдниками або великими майстрами, карма все одно рухала їх у певному напрямку.

Отже, якщо ми долаємо ці три перешкоди — мала, вікшепа, аварана, — наш розум стає порожнім, чистим, недвоїстим, ми готові до досягнення самадхі.
Необхідність божественної підтримки
На духовному шляху особистих зусиль недостатньо. Якими б інтелектуалами ми не були, якими б сильними не були наша воля та здібності, якими б не були наші особисті якості та духовний шлях, це проникнення в божественний вимір. Просвітлення — це не просвітлення его. Просвітлення — це завжди проникнення в сакральний, у божественний вимір.
На шляху просвітлення неможливо оминути Бога, тобто не можна досягти просвітлення для себе, залишивши Бога десь осторонь. Тому що Просвітлення — це і є з’єднання з Богом, з Абсолютом. Неможливо просто помедитувати, а потім встати й сказати: «Я просвітлений, а до Бога мені немає жодного діла, Я сам собі Бог. Я просвітлений!» Так неможливо, тому що Просвітлення означає, що ти і Бог — це одне, ти злився з Богом, ти пізнав Бога, ти зустрівся з Богом, ти побачив Бога і сам став Богом. У процесі такої зустрічі его зникає.
Коли ми це розуміємо, ми усвідомлюємо, що нам необхідне благословення, нам завжди потрібна підтримка вищих божественних сил. Без цієї підтримки, як би ми не намагалися, ми не можемо багато чого досягти, тому що сам духовний шлях — це відкриття в собі божественних контурів свідомості, божественних структур, це відкриття в собі внутрішнього божества. І без божественної підтримки в цьому не обійтися. Тому для Просвітлення також важлива шраддха (віра).
Шраддха, шаранам і шила
Ви можете почати з віри у вибране божество, з віри в гуру, з віри в себе — у кого завгодно. Почніть хоча б із чогось, але здобудьте сильну віру. Потім ви зрозумієте, що віра — це енергія. Якщо ви вірите в щось, то зрозумієте сам принцип і зможете вірити в інше. Але без віри жити не можна. На духовному шляху віра — це основна умова. Ви можете вірити хоча б у своїх батьків як у своїх гуру. Ви можете вірити в що завгодно, але у вас має бути віра. Потім ця віра очиститься, кристалізується, зв’яже вас із божественними істотами. І на цій стадії дуже важливі корінний Гуру, вибране божество, святі вашого Прихистку, тобто важлива певна духовна сім’я, тому що через таку віру ви входите до певного сонму божеств, святих істот. Це ціла величезна духовна сім’я. І все це ми називаємо Деревом Прихистку.
Коли ваша віра приводить вас до високої культури святих, божественних істот, ріші, siddhів, усе це ми називаємо шаранам. Шаранам означає прихисток. Тобто прихисток означає, що ми встановлюємо зв’язок із цілою сім’єю божественних істот. Якщо цей зв’язок сильний, то він постійно захищає нас і благословляє, коли це необхідно. Що означає шаранам? Коли ми приймаємо прихисток у божестві, у сім’ї божественних істот, то ми постійно покладаємося на цей прихисток, робимо йому підношення, поклоняємося, закликаємо його, прославляємо, служимо йому — це містичний канал зв’язку з божественними енергіями (дева-вахіні). Якщо у вас є цей містичний канал зв’язку з божественними силами, то ви можете дуже успішно йти шляхом Просвітлення, у вас не буде перешкод, ви будете захищені від впливу злих планет (грах), від впливу шкідливих духів. Навіть якщо вони будуть, ви все одно будете від них захищені.
Отже, нам необхідні шраддха (віра), шаранам (прихисток) і шила (особиста внутрішня цілеспрямованість). Якщо ви кажете: «Я в цьому житті неодмінно маю пізнати божественну волю, я прагнутиму йти шляхом Визволення, я прагнутиму йти до самадхі», то цей намір, цю санкальпу слід постійно плекати, виховувати, розвивати, щоб вона зберігалася й поглиблювалася. Слід формувати правильну мотивацію: «Я робитиму це не заради себе, не для задоволення якихось своїх егоїстичних амбіцій, я завжди робитиму це на благо всіх живих істот. Я прагну досягти самадхі, щоб якомога швидше допомагати всім живим істотам іти до просвітлення та здійснювати божественну волю». Тоді це буде правильна шила — внутрішня самодисципліна, внутрішня цілеспрямованість із правильною мотивацією. Шраддха (віра), шаранам (прихисток) і шила (цілеспрямованість) — це три важливі складові духовного шляху.

Три головні правила духовного шляху
Такими є основні принципи: вічара, вівека, вайраг’я, сева, садхана, свадхьяя, шраддха, шаранам, шила. Якщо ви розумієте всі ці принципи, ви перебуваєте у всеозброєнні на шляху ведичної традиції. І тоді Майстер розповідає вам секрет трьох головних правил.

Існують три головні правила, розуміння яких відкриє вам мудрість усіх священних текстів ведичної традиції Санатана Дхарми, усіх святих, усіх духовних практик, усіх тантр, сутр, упадеш, пуран і вед. Що це за три головні правила? Шравана, манана, нідидх’ясана.
Іти духовним шляхом означає практикувати шравану, манану, нідидхьясану. Я не буду говорити про них, щоб зародити у вас певний потяг, цікавість дізнатися про це самостійно. Я дуже багато читаю лекцій на тему шравани, манани, нідидхьясани, тому, якщо ви захочете, то обов’язково самі зможете вивчити ці три головні правила. Ось вам три чарівні слова: шравана, манана, нідидхьясана. Якщо у вас є щирий інтерес, ви обов’язково розшифруєте їх і зрозумієте, що від усвідомлення цих трьох слів залежить уся ваша доля на духовному шляху, що все життя — це шравана, манана, нідидхьясана. І те, чого я навчаю учнів, — це шравана, манана, нідидхьясана. Те, чого навчав великий святий Рамана Махарші, чого навчали Даттатрея, Васіштха та інші, — це шравана, манана, нідидхьясана.
Коли ми розкриваємо суть цих трьох принципів, уся ведична Дгарма відкривається нам як на долоні. Навіть якщо ми не знаємо санскриту, навіть якщо ми не дуже успішно виконуємо асани йоги, навіть якщо ми не надто багато читали тексти упанішад, тексти Шанкари, то це не страшно. Але якщо ми отримали від свого Гуру, від свого Майстра пояснення цих трьох принципів і все життя їх дотримуємося, то ми знаємо всю суть ведичної Дгарми.

Ось така у нас вийшла розмова.
Ом. Намасте.
Нехай із вами перебувають благословення Даттатреї, усіх святих і божественних мудреців. Нехай ваш духовний шлях завжди буде сприятливим.


