Контроль розуму як ключ до звільнення від ілюзії сансари

Як завжди, спочатку треба виробити правильну мотивацію. Коли ми отримуємо вчення, мотивація визначає дуже багато. Якщо за допомогою вчення ми прагнемо звільнитися від кола народжень і вплинути на наші наступні життя, якщо ми пам’ятаємо про закон карми та про свою найвищу мету, то це правильна мотивація. Недостатньо один раз сформувати мотивацію, а потім жити з нею, її треба постійно відновлювати, підтверджувати, оскільки самскари й васани мають альтернативні мотивації. Якщо ми не підкріплюємо свою базову мотивацію, то альтернативні сансарні мотивації можуть похитнути нашу чисту дхармічну мотивацію, відвести вбік.

Святі давнини завжди дуже суворо ставилися до себе. До інших вони ставилися не суворо, а до себе — суворо. Так само повинні й ми. Суворо — це означає пильно, уважно.

У давнину багато хто досягав просвітлення методом шравани, просто слухаючи настанови вчителя, священні тексти та коментарі до них, тому їх так і називали — «шраваки», тобто слухачі. Вони слухали дуже багато настанов і повчань, буквально вбираючи їх. Правильна мотивація — це мотивація шравани, тому що будь-яке вчення — це передача. Якщо ви перебуваєте у стані передачі, то це відбувається. Багато в чому це залежить від вас.

Ум як вісь обертання колеса сансари

«Але як же взяти під контроль колесо космічної ілюзії, що обертається з величезною швидкістю?»

Васіштха відповів:

«О Рамо, ум — це та вісь, навколо якої обертається це колесо».

Сансара постійно обертається. Можливо, ми цього не бачимо, якщо нам бракує розрізнення й проникливості, але це так. Усе постійно змінюється. І якщо ви згадаєте якихось людей, з якими були знайомі раніше, то виявите, що з ними відбулися значні зміни, але також і у вашій долі останніми роками відбулися значні зміни. Це властивість сансари: у ній немає нічого постійного, відбуваються безперервні метаморфози, одні речі перетворюються на інші, і ми перебуваємо в цьому. На нас діють нездоланні сили вищого за нас порядку: закон карми, закон вселенських циклів (ріта), колообіг перероджень. Хочемо ми цього чи ні, ми підпорядковані цим законам. Якщо ми захочемо контролювати сансару, нам це не вдасться. Спробуйте, наприклад, зробити так, щоб сонце заходило на сході, а сходило на заході, або зупинити час, щоб завжди було тридцять перше грудня. Неможливо. Ці закони діють незалежно від нашого бажання.

Ми не можемо керувати законами сансари, скасувати реінкарнацію. Ці закони встановлювали мандалешвари дуже високого класу — боги. Спроби жорстко контролювати сансару завжди приречені на провал. Були різні видатні люди, які прагнули завоювати весь світ, стати вселенським володарем (чакравартином): великі полководці, царі, державні діячі, політики. Але всі вони приходили й відходили, а час, закон карми, вселенські сили продовжували діяти.

Вчення говорить, що нам треба навчитися контролювати свій ум, замість того щоб контролювати сансару. Це найкращий спосіб контролювати сансару й звільнитися від її впливу. Усі інші способи марні. До певної міри ми можемо це робити, наприклад прибрати сніг у «Дів’я лоці» або подбати про електроенергію. Але наше головне завдання як ченців і практиків — навчитися контролювати свій ум. Наприклад, якщо земля вкрита колючками, то можна спробувати всю її застелити килимами, щоб було м’яко ходити, але якщо підошва вашого взуття буде зроблена зі щільного матеріалу, то вам не треба буде застеляти всю землю килимами, тому що вам буде м’яко, куди б ви не пішли. Або якщо ваше обличчя вимазане брудом і ви подивитеся в тисячу дзеркал, то побачите себе брудним; якщо ви спробуєте відмити ці брудні дзеркала, то у вас нічого не вийде, але якщо ви відмиєте своє обличчя, то й усі дзеркала показуватимуть ваше чисте відображення. Так само, якщо ми можемо контролювати ум, ми можемо контролювати сансару. Що сильніше ми контролюємо ум, то більше маємо контролю над сансарою. Коли ми досягаємо досконалого контролю над умом, ми здобуваємо досконалий контроль над сансарою. Ті ж, хто цього не розуміє, обертаються в колообігу народжень і смертей. Вони не господарі своєї долі, а над ними стоять вселенські владики: закон карми, клеші, демони тощо.

«Лише приборкавши цю вісь напруженими зусиллями й гострим інтелектом, можна зупинити саме колесо. Коли вісь зупинена, колесо більше не обертається. Коли розум зупинений, ілюзія припиняється».

Перехід від колективної історії до особистої

Коли ми не контролюємо й не приборкуємо наш розум, здається, ніби все обертається навколо нас; ми живемо зовнішнім життям, а назовні завжди відбуваються різні ситуації та трансформації, які також нас зачіпають. Контроль розуму означає вийти з колективної історії, з причин і наслідків, увійти у внутрішнє усвідомлення й почати творити особисту історію, почати творити не причини й наслідки, а грати, набути здатності перебувати у грі (лілі). Наприклад, якщо ви живете зовнішніми зв’язками й думаєте: «Я побудував стосунки з цією людиною, а тепер із цією. Я створив такі-то речі, для мене важливі в зовнішньому світі сім’я, дім, робота», то все це з часом зазнаватиме трансформації, все це піде, вам буде важко це контролювати. Але якщо ви виконуєте внутрішню роботу, то ваше життя протікатиме не серед речей і не серед людей, а між спогляданням, дг’янами, санкальпами, медитативними досвідами — усе це більш керовані речі, вони ближчі до вас. Це вказує на більший контроль розуму. Ви побачите, що всі ці речі не залежать від інших, вони перебувають усередині вас. І коли ви це зрозумієте, у вас природно відбудеться звільнення від усього зовнішнього: навіть якщо ви з цим взаємодіятимете, це не зачіпатиме вас. У вас створиться власне життя на внутрішньому рівні, яке не надто залежить від зовнішнього. Ви відчуєте себе дуже самодостатнім і вільним.

Той, хто добре практикує, завжди почувається самодостатнім і вільним. Якщо я підтримую атма-вічару, потім практикую низхідну силу, чисте бачення, усе єдине з розумом, шамбхаві-мудру, божественну гордість, то мені незрозуміло, до чого тут інші. Це моя особиста справа. Усе, що я практикую, завжди зі мною. Щоб виконувати ці практики, не потрібно нічого зовнішнього. Усе залежить лише від тебе всередині. Це і є самодостатність. Ці практики не залежать ані від історичних процесів, ані від фінансової кризи, ані від того, яка партія при владі, — усе це не має жодного значення.

Наше завдання — поступово вийти з колективної історії та перейти на рівень персональної, особистої історії. Колективна історія й називається «карма», тобто коли причини й наслідки розгортаються в часі, а особиста історія називається «ліла» (якщо це історія пробудженої істоти). Чим характеризується історія? У ній відбуваються події. Події — це вузлові моменти, коли причини перетікають у наслідки. Наприклад, була така причина, як невдоволення народних мас у 1917 році, стався спалах, біфуркація, певна подія, а потім ця причина перетекла в наслідок — революцію більшовиків, яка змінила перебіг історії, ввергла Росію в новий тунель реальності. Такі події відбуваються безперервно.

Між причиною та наслідком завжди є подія, акт. І якщо такі події є зовнішніми, то це називається «карма». Але коли ми виконуємо садхану, внутрішні причини переростають у внутрішні наслідки; зовнішніх подій не існує, вони самозвільнені, відбуваються лише внутрішні події, але не у формі взаємодії фізичних об’єктів, а у формі спалахів духовної ясності, прозрінь у медитації.

Звільнений (джняні) — це той, хто живе внутрішніми подіями, а зовнішні події його не надто зачіпають, вони лише допомагають йому поглиблювати свою усвідомленість. Якби мене запитали: «Які яскраві події відбуваються у вашому житті?», я б сказав: «Дуже великий спалах атма-вічари. А минулого року відбувалися такі речі, як чисте бачення та інше». Але всі вони стосувалися б саме внутрішніх досвідів, ніби я живу не в зовнішньому світі, а у своєму суб’єктивному світі, у внутрішньому всесвіті, і всі ці події залежать лише від моєї практики. Це і є переживання звичайного практика, який вийшов із кармічних обставин. Але якщо ви не практикуєте, не споглядаєте, неуважні, то у вас дуже мало внутрішніх подій. Зовнішніх подій багато, подієві ряди тиснуть на свідомість, причини, наслідки й події відбуваються назовні, а всередині у вас усього цього мало, недостатньо. Коли таке відбувається, це означає, що розум сильно розгорнутий назовні, він утратив внутрішній центр усвідомлення, його треба повертати назад самодослідженням (атма-вічарою), спогляданням у русі.

Джняні – це той, хто переважно живе внутрішніми подіями, внутрішніми причинами та наслідками. Це не означає, що він зовсім не бере участі в діяльності; певна діяльність відбувається, але їй приділяється 30% уваги, а внутрішній роботі та внутрішнім подіям приділяється 70% уваги. І тоді зовнішня діяльність є ефективною, тому що кожна дія дуже розумна й грамотна: з мінімальними витратами досягаєш максимальних результатів.

«Той, хто не знає й не практикує цього, проходить через незліченні страждання; у той момент, коли істина стає видимою, страждання припиняються».

Той, хто не знає цього секрету, змушений проходити через різні страждання. Він думає, що знайде щастя й розваги зовні (у колективній історії, у зовнішніх зв’язках, у зовнішніх діях), але це омана.

Єдині ліки від ілюзії

«Хвороба сприйняття позірного світу не зцілюється без приборкання розуму, це єдині ліки. Тому, о Рамо, облиш усі інші дії (подорожі святими місцями, підношення та фізичні практики), приборкай свій розум заради власного щастя».

Знову й знову Васіштха говорить про переваги джняна-йоги. Є термін, запроваджений Гаудападою – засновником адвайта-веданти й фактично вчителем Шанкари (принаймні теоретичним учителем). Цей термін викладено в «Мандук’я-каріці», у четвертому розділі «Згасання палаючого вугілля сансари» (алата-шанті). Він називається аспарша-йога. Гаудапада обстоює теорію аджати.

Як ви знаєте, існують три теорії творення всесвіту. Ми говорили про теорію миттєвого й поступового творення, а про аджату майже не говорили. Саме Гаудапада є засновником і розробником теорії аджати. Теорія аджати стверджує, що якщо все є Брахманом і Брахман є причиною всього, то ніщо не народжувалося, ніщо не створювалося. «Усі теорії на кшталт поступового й миттєвого творення всесвіту – це наче дитяче лепетання», – говорить Гаудапада. Розвиваючи свою думку, він продовжує: «Якщо все є Брахманом, то як Брахман може народжувати самого себе? І який йому сенс народжувати самого себе?» Творення, народження всесвіту – це не більше ніж ілюзії заблудлих умів. Істинний адвайтист – це той, хто у своєму погляді безкомпромісно йде до кінця й неодмінно доходить логічного висновку, що всесвіт ніколи не народжувався. А якщо він ніколи не народжувався й не створювався, то це означає, що він ніколи не підтримувався й ніколи не руйнувався, тому завдання джняні – перебувати в ненародженому. Садхана перебування в ненародженому називається аспарша-йогою.

«Аспарша» означає «не торкатися сансари». Аспарша-йога згадується в давніх текстах; до неї переважно входять джняна-йога (йога самодослідження), брахма-йога (йога медитації на Брахман) і санньяса-йога (йога повного зречення, абсолютного залишення всього) – це три складові аспарша-йоги. Він говорить: «Якщо ви хочете пізнати абсолютну істину, ви не повинні торкатися сансари. Ви постійно повинні бути цілковито поза ілюзіями, поза сансарою». Що це означає? Це означає помістити свій розум у таку точку, де ви нічого не торкаєтеся. Звісно, на фізичному рівні неможливо не торкатися сансари: ви сидите на підлозі – ви її торкаєтеся, ви їсте їжу – ви її торкаєтеся, такий логічний висновок можна зробити. Але коли Гаудапада говорить про аспарша-йогу, то йдеться про духовне неторкання. Тобто треба помістити свій розум у точку аспарші, де немає торкання сансари, де немає ілюзії, де немає невідання, і постійно перебувати в цій точці.

Васіштха пояснює Рамі, як помістити свій розум у цю точку. Це єдиний можливий спосіб звільнитися й не бути заторкнутим ілюзіями сансари.

Світ як проєкція розуму

«Позірний світ перебуває в розумі так само, як простір існує всередині горщика. Якщо горщик розбити, ілюзорне розділення простору зникає. Якщо робота розуму припиняється, концепція світу в розумі також припиняється. Як комаха, спіймана в банку, вилітає на волю, якщо банку розбити, так і ти насолодишся свободою, коли припиниться існування розуму разом з ілюзією позірного світу, що міститься в ньому».

Здається, ніби світ існує незалежно від нас. Насправді світ є розгортанням наших васан і самскар. Кожна джива має васани й самскари. Очевидно, ви помічали, що кожна людина якось себе проявляє, якось поводиться. Те, як вона поводиться і проявляє себе, — це і є її васани, тобто це її карма. Чим більше людина звільнена, тим менше вона зумовлена у своїх проявах, її неможливо передбачити, у неї немає конкретної наперед заданої реакції. Навпаки, чим більше людина зумовлена, тим легше спрогнозувати її поведінку, тому що вона має шаблонне сприйняття і стереотипи поведінки.

Коли ми йдемо до внутрішньої порожнечі, ми звільняємося не лише від шаблонних реакцій, а й від потреби взагалі будь-як реагувати. Наші васани й самскари — це те, що наповнює нас, і ми ототожнюємося з ними. Наприклад, ми думаємо: «Я такий-то. Так, це я», але це і є наша карма. Завдання практики — проігнорувати васани й самскари, не йти за ними, а проігнорувати, тобто знайти в собі таку точку, де ми від них не залежимо. Наприклад, мені подобається щось робити, а я це проігнорую. У ту мить, коли я це проігнорую, я духовно стану вдвічі сильнішим. Мені подобається так себе виражати, але якщо я проігнорую це, то стану духовно сильнішим. Мені подобається потурати цьому в собі, але якщо я знайду ту точку, з якої зможу це проігнорувати, просто поспостерігати й не дати цьому розгортатися, то я духовно стану сильнішим. Щоразу, коли ми так практикуємо, ми набираємо духовної сили й учимося ігнорувати васани та самскари. І дуже важливо навчитися це робити. Або ж проявляти васани й самскари, але тільки як служіння: «Я в цьому не зацікавлений, але якщо треба, то з благословення я проявлю це на благо інших». І тоді це вже не кармічне розгортання васан і самскар, а прояв гри (ліли).

Істинний джняна-садху — це той, хто ігнорує васани й самскари, тому що він знайшов у собі глибшу точку порожнечі. А що відбувається з тим, хто їх не ігнорує? Він діє за законом карми, через нього розгортаються васани й самскари. Як ігнорувати васани й самскари? Можливо, зовсім нічого не робити, нічого не проявляти, перебувати в безмисленні, бажати лише самадхі? Але на це слід дивитися глибше. Перебуваючи в точці недіяння, у точці розуму, подібного до простору, треба утвердитися в ній і з цієї точки бути здатним звільнити будь-які васани й самскари, а потім, інтегруючись з обставинами, проявляти саме ті, яких вимагають обставини; проявляти їх як служіння, на благо інших, не прив’язуючись до них, і тоді це буде істинне споглядання.

Перебування в теперішньому моменті

«Живи в теперішньому, зі свідомістю, що виходить назовні лише на мить без жодних зусиль; коли розум припиняє пов’язувати своє існування з минулим і майбутнім, він стає не-розумом. Якщо мить за миттю твій розум перебуває в тому, що є, і залишає це так само швидко й без зусиль, розум стає не-розумом, сповненим чистоти. Лише доки розум хвилюється з різних приводів, він продовжує відчувати різноманіття власних проєкцій так само, як дощ ллє лише доти, доки є хмари. Лише доки нескінченна Свідомість обмежує себе розумом, існують це хвилювання і проєкція. Якщо свідомість припиняє відчувати себе обмеженою розумом, тоді спалено сам корінь повторюваних циклів народження і смерті, настає блаженство».

Якщо ви просто цієї миті зазирнете в себе, ви виявите цю свідомість, але ви не повинні бажати побачити якісь спалахи світла чи богів, а просто зазирнути дуже ясним і проникливим розумом. Спалахи світла й боги можуть з’явитися, але ви не повинні цього шукати. Якщо з проникливим і ясним розумом ви бачитимете те, що є просто цієї миті, і не дозволятимете розуму зісковзувати на нижчі доріжки концепцій, ярликового мислення, оцінних суджень, ви просто перебуватимете в тому, що є. Це буде близьким до того, про що говорить Васіштха, — до правильного шляху. Вам не треба шукати щастя чи задоволення на цьому шляху; усе це химери, тому що задоволення і щастя шукає его. Якщо ви шукаєте щастя й задоволення, будьте певні, що помилитеся, тому що все це вигадано его. На небесах пристрасті можна знайти щастя й задоволення, тому тим, хто цього шукає, треба туди. Але просвітлення має мало спільного зі щастям і задоволенням.

Просвітлення та прийняття незадоволеності

Я вам скажу так: після просвітлення ви теж можете бути незадоволеними. Але це вже зовсім не турбуватиме вас, ця незадоволеність буде лише ігровою, а в глибині душі ви будете задоволеними. Якщо вам за кармою судилося бути незадоволеними, то ви так і залишитеся незадоволеними — такою є ваша відносна карма (можливо, у вас мало заслуг). Але якщо ви від усього цього відійдете й приймете свою незадоволеність, то яка різниця — були незадоволеними, нічого страшного. Це як той монах: до просвітлення ношу воду й рубаю дрова, після просвітлення теж ношу воду й рубаю дрова. Але тепер ця незадоволеність перестає бути проблемою. Якщо до просвітлення вона була конкретною проблемою, яка вас терзала, то після просвітлення ви над цим просто смієтеся, ви її просто спостерігаєте — і все, вона вас не знаходить, її там немає; навіть якщо вона є, то це гра, як у дитячому садку. Ви її просто спостерігаєте, перебуваючи в точці, куди вона не може проникнути, і в глибині душі з цієї точки у вас виникає істинна задоволеність. Це така позамежна задоволеність, порівняно з якою ваша маленька кармічна незадоволеність — просто порошинка, узагалі ніщо. Цей великий спокій (махашанті), природна задоволеність просто змітає вашу маленьку кармічну незадоволеність.

Навіть після просвітлення ви можете бачити, що деякі якості, які ви хотіли б розвинути, у вас іще не розвинулися. Наприклад, ви не можете грати, як Моцарт, не маєте геніальності Лобачевського, ваша статура й зовнішність не як у першого красеня, тобто деякі якості залишаться з вами. За людськими мірками ви маєте право бути незадоволеними, ви ще не стали божеством, як Сарасваті або Даттатрея. У вас усе одно ще є обмеження тіла, залишкова карма, але ви більше ніяк не пов’язуєте себе з цим, ви повністю приймаєте це й навіть радієте цьому.

Трансцендентність просвітлення

Просвітлення не має нічого спільного з людськими уявленнями про задоволення або щастя. Воно трансцендентне, по той бік, там навіть немає цих понять; це і є найвище істинне задоволення. Ви прекрасно живете зі своєю незадоволеністю, ви прекрасно живете навіть зі своїми недоліками, це найголовніше. Ба більше, ви можете прекрасно жити навіть зі своїми клешами. Можливо, я кажу не зовсім зрозумілі речі, але підхід тантри саме такий. Це не слід розуміти так: «О, я прекрасно живу зі своїми клешами». Ні, якщо ви так подумаєте, нічого доброго не буде. Це означає, що клеша стає мудрістю, поступово переплавляючись у вогні споглядання. По-перше, вона перестає турбувати вас так, як це було раніше; вона не викликає ані відчуття затьмареності, ані відчуття засміченості в каналах, ані почуття провини чи нечистоти в умі, але вона й не залишається тією звичайною мирською клешею, вона переплавляється. І оскільки в глибині душі у вас оселилися спокій та усвідомленість, куди їй подітися? Вона поступово переплавляється, втрачає свою нечистоту, втрачає свій зумовлювальний вплив на ваш ум. І тоді з часом у ній теж відкривається божество, ви починаєте розуміти, що означає «клеші стають мудростями», що означає «вони стають нектаром». Коли це божество виростає з клеші, сама нечиста складова клеші зникає, а залишається лише мудрість, і ця мудрість обов’язково йде на благо.

«Васіштха продовжив:

«Свідомість, вільна від обмежень розуму, називається внутрішнім інтелектом. Це невіддільна сутність не-уму, тому її неможливо досягти, перебуваючи в концепціях і нечистому сприйнятті. Це і є реальність, і найвище блаженство, і стан, званий вищим «Я», свідомість, всюдисущість».

Коли ми прагнемо просвітлення, не слід ставити собі за мету здобуття щастя. Це так дріб’язково, так меркантильно, так по-людськи, так егоїстично, що це, звісно, не може бути шляхом до просвітлення. Не слід ставити собі за мету здобуття задоволеності — це теж дуже дріб’язково. Просвітлення — це свобода і від щастя, і від задоволеності. Це вихід по той бік щастя й нещастя, задоволеності й незадоволеності. Це такий стан, коли незадоволеність і задоволеність стають одним. Яка різниця: задоволеність — чудово, незадоволеність — відмінно, жодних проблем. Щастя — добре; немає щастя, натомість є смуток і одноманітність — чудово, у цьому теж є своя глибина, із цим теж можна працювати й постійно перебувати в ній. Іноді це навіть більша глибина, ніж поверхове, галасливе, так зване людське щастя. Усе це різні види енергії, з якими можна працювати.

Монастирське життя як божественна аскеза

Життя в монастирі не вирізняється великою різноманітністю, здебільшого це одноманітний, трохи монотонний спосіб життя. Людині із сильними бажаннями чи клешами невдовзі стане нудно, тому такі тут надовго не затримуються, їм бракує збуджувальних речей, вони відчувають «сенсорний голод». Але монастирське життя саме тому так і влаштоване, що це божественна аскеза (дів’я-тапа). Треба зупинити цей сансарний збуджений коловорот, треба дати органам чуття трохи відпочити й спрямувати розум усередину, треба обмежити сприйняття й просто ходити, просто споглядати, щоб перейти на рівень внутрішнього життя. Це дуже важливо. Завдяки цьому можна практикувати тапас.

Коли в нас є незадоволеність, ви повинні подумати: «Це ж тапас». Якщо працювати з незадоволеністю в правильному стані, це тапас, це добре, це те, від чого можна відштовхуватися й іти вглиб, в усвідомленість, багато чого відсікати. Але якщо у вас немає правильного розуміння й виникає незадоволеність, ви думаєте: «О, мабуть, я практикую не те. Як же мені досягти задоволення? Імовірно, мені треба щось змінити». Ви починаєте метатися, у вас неправильний пошук, ви намагаєтеся шукати назовні. А якщо ви розумієте, що це тапас, то це така сама незадоволеність, як від стояння на одній нозі. Коли ріші стоїть на одній нозі й рідко їсть, його тіло, прани й розум, звісно, не задоволені, але це тапас: нижчі шари не задоволені, а душа співає, душа завжди поруч із Богом. Тому істинний джняні ніколи не шукає задоволеності.

Істинний духовний шлях

Шукати задоволеності — це означає дуже легко піддатися омані, стати на псевдодуховний шлях. Істинний духовний шлях — це перебувати з незадоволеністю й на її тлі шукати недвоїсте усвідомлення по той бік як задоволеності, так і незадоволеності. Шукати щастя на духовному шляху — це омана, це псевдодуховний шлях, а істинне щастя перебуває по той бік як щастя, так і нещастя. Неважливо, знаходите ви його чи ні; ваш розум приборканий, тому ви чудово почуваєтеся в будь-якому стані.

Якщо ми думаємо: «У мене все виходить, життя вдалося», то це означає, що у вас є егоїстичний вибір і чіпляння за конкретні обставини. Але стан просвітлення набагато глибший, ви думаєте так: «Вдалося життя чи не вдалося, а я споглядаю й спостерігаю, для кого воно вдалося чи не вдалося. І неважливо, для кого воно вдалося чи не вдалося, бо я це спостерігаю, а коли я спостерігаю, то позбавляю це значущості. І навпаки, я надаю значущості своєму внутрішньому усвідомленню, це найголовніше. Коли я перебуваю в цьому внутрішньому усвідомленні, лише тоді я й розумію, що воно по-справжньому вдалося. Воно вдалося, але не за тими мірками, які йому намагалися нав’язати звичайні люди».