Коментар до тексту «Субала-упанішада»
«Субала-упанішада» — це діалог між мудрецем Субалою (автором цієї упанішади) і богом-творцем Брахмою, під час якого Брахма повідав таємницю творення всесвіту та джняна-йоги. «Субала-упанішада» надзвичайно важлива для розуміння деяких практик анава-йоги, які в ній описуються, і деяких практик шакті-янтри.
Виникнення першоелементів
«Що тоді було?» Тому Субалі той Брахма сказав: «Не було тоді сущого, не було не-сущого, не було й сущого, і не-сущого одночасно. Із цього з’явилася темрява, із темряви — першоелемент, із першоелемента — простір».
Спочатку з небуття виник первозданний хаос. Із первозданного хаосу з’явився первинний елемент — махататтва, тобто першоелемент стадії відсутності диференціації на воду, землю, вогонь, вітер, простір тощо. Махататтва (першоелемент) є основою виникнення інших елементів. Коли в елементі махататтви відбувається диференціація, починається розрізнення на землю, воду, вогонь, повітря, простір та інше, таттви починають групуватися.
«Із простору — вітер, із вітру — вогонь, із вогню — вода, із води — земля».
Коли ми говоримо — вітер, вогонь, земля, ми маємо на увазі стан вібрації матерії, яка дедалі більше ущільнюється в міру диференціації.
Космічне яйце та божественна людина
«Потім з’явилося яйце. Воно, висиджуючись протягом року, розділилося навпіл: на землю внизу та на простір угорі».
Космічне золоте яйце — брахманда — це первісна Сфера, у якій за якихось неймовірних якісних характеристик у стисненому вигляді містилися п’ять елементів. Говорилося, що воно «висиджувалося», тобто за неймовірних температурних умов вимірності, зміщених фізичних констант, згорнутого часу, відсутності зовнішнього й внутрішнього простору п’ять таттв перебували в такому напіврозгорнутому стані; вони наче висиджувалися, доки вона повністю не сформувалася і елементи не відокремилися.
«Посередині виникла божественна людина. Людина з тисячею голів, з тисячею очей, з тисячею ніг, з тисячею рук».
Адіпуруша — первісна душа. Деякі називають її Праджапаті. Тобто ця божественна людина — те саме, що й біблійна первісна людина. Тисяча ніг, голів, очей означає свідомість, яка володіє колосальним божественним потенціалом. Можна сказати, що це божество людської раси, якщо говорити про нього як про Праджапаті. А якщо говорити як про Адіпурушу, то це божество всіх істот у всесвіті.
Творення смерті та божеств
«Першим з усіх істот він породив смерть — трискладового, триголового, трибанного Кхандапарашу. Його ім’я — Брахман. Він увійшов у Брахмана, і той породив зі свого розуму сімох синів».
Коли говориться «породив смерть», мається на увазі, що була створена основа — первісна недиференційована свідомість за межами трьох гун, а стан смерті — це розчинення трьох гун і входження в ясне світло. Саме про цей стан тут ідеться.
«Вони, своєю чергою, зі свого розуму породили віраджів, наділених істиною, і вони воістину є Праджапаті».
Із недиференційованого стану ясного світла, своєю чергою, з’явилися божества. І силою розуму вони створили підлеглих їм богів-творців класу Праджапаті — прародителів або породжувачів родової сили.
Зрозуміло, людина походить не від мавпи, а від божеств. Будучи попередниками будь-яких проявів у всесвіті, божества створили все в цьому світі. Це творчі, високоінтелектуальні енергії, і частки цих енергій є в кожному з нас — у нашій свідомості та тілі.
Творення світів та істот
«У того божественного чоловіка рот став брахманом, руки — кшатрієм, стегна — вайш’ями, з ніг народився шудра, з його розуму народився Місяць, з ока народилося Сонце, з вуха — вітер і дихання, із серця народжується все це».
Цей божественний чоловік не є якимось величезним велетнем, з тіла якого виходять сонце й місяць. Можна сказати, що це надтонка, недиференційована свідомість, у якій різні елементи й таттви формують локи та відповідних представників.
Грубі елементи стають грубими енергіями в нашому світі та в інших світах, формують нижні світи. Тонкі елементи, у яких домінує саттва-гуна, формують вищі Світи Богів. Середні елементи (раджас-гуна) формують світи, наповнені раджасом.
«З його нижнього дихання виникли ніша́ди, якші, ракшаси, гандхарви; з кісток — гори; з волосся — трави й дерева; з чола народився народжений із гніву Рудра. Дихання цієї великої істоти — Ріґведа, Яджурведа, Самаведа, Атхарваведа, фонетика, ритуалістика, граматика, етимологія, просодія, астрономія, дискурсієзнавство, міманса, дхармашастри, тлумачення, додаткові тлумачення та всі істоти».
Тут говориться, що дихання цієї істоти — це різні вчення, науки, дхарми тощо. Як це розуміти? Насправді Дхарма, священні тексти — усе це рух прани, тонкого вітру, який, своєю чергою, виходить із ще більш надтонкого стану первісної істоти Адіпуруші.
Рух тонкої прани у світі
Якщо ми подивимося з більш глобальної точки зору на монастир, діяльність монахів, святих, то відчуємо, у чому полягає ця діяльність. Наприклад, святі, гуру вловлюють надтонкі вібрації, що йдуть із надсвідомості, з Атмана, з колективного підсвідомого. Далі їхня свідомість перекладає це мовою одкровень, мовою символів, сновидінь ясності, пророчих сновидінь. Потім те, що вони вловлюють, перекладається у прийнятну форму й стає текстами, сутрами, лекціями, настановами, передачами, видіннями богів, божеств, дакінь тощо. Потім це матеріалізується, передається учням, які мають зв’язок, і тоді та тонка прана, яку вони вловлюють, стає статуями, монастирями, ритритними залами, правилами, книгами настанов, технічними практиками, семінарами й лекціями. Вона набуває цієї матеріальної форми (видозміна шакті). Потім, поширюючись ще нижче, вона стає в душах людей розумінням, ясністю, самодисципліною, любов’ю, гармонією, усвідомленістю. Нарешті, спускаючись ще нижче, вона стає якимись енергіями. Чим нижче перебувають істоти, тим менше до них доходить цього світла, оскільки в міру сходження вниз ця тонка прана, що йде від Адіпуруші, і тонке ясне світло дедалі більше спотворюються й затуманюються.
Усі живі істоти сприймають рух цієї тонкої прани. Коли ви медитуєте таким самим чином, ви сприймаєте цей рух тонкої прани, що йде від великої істоти — від власного «Я». Іноді вона у вас стає віршами, іноді — лекціями, іноді — натхненням і ясністю, іноді — просто самадхі та хорошою медитацією, іноді — розумінням, іноді — просто розмовою. Як живі істоти, ми є своєрідними приймальними антенами у фізичних тілах, що вловлюють цю прану.
Прана має п’ять потоків, п’ять видів енергії, про які ви знаєте: творення, підтримання, руйнування, приховування та прояв божественного. Вичленування того чи іншого потоку прани залежить від кармічних схильностей і здатностей живої істоти до вичленування, тобто цей потік єдиний, недиференційований, цілісний. Але вичленування відбувається внаслідок індивідуальних особливостей живих істот.
Полярні принципи творення
«Золотий блиск, у якому перебуває цей Атман і всі світи, розділився на дві половини — жіночу та чоловічу. Ставши богом, він створив богів; ставши мудрецем — мудреців. І подібним чином створив також якшів, ракшасів, гандхарвів, мешканців села й лісу. Також тварин: одне — корова, інше — бик, одне — жеребець, інше — кобила, одне — ослиця, інше — осел, одне — «вседержителька» (Земля), інше — «вседержитель» (Вішну)».
Вияви — чоловічий і жіночий полярні принципи, місячний і сонячний — є споконвічно виявами двох принципів — Шиви та Шакті, або первозданної Порожнечі й первозданної Енергії. Ці два принципи поєднуються на рівні початкової, первозданної, непроявленої свідомості. У нашому тілі вони перебувають як дві бінду (червона та біла), а в момент входження прани в сушумну вони поєднуються.
Пралайя — руйнування всесвіту
«Наприкінці часу він стає Вайшванарою, спалює все суще: земля розчиняється у воді, вода — у вогні».
Говориться, що кожна лока (всесвіт) існує стільки, скільки їй призначено, відповідно до вселенського космічного закону, який називається рита. Згідно з цим законом влаштований наш всесвіт та інші локи. Всесвіт існує протягом чотирьох юг, а потім наприкінці кальпи настає дисбаланс первинних елементів, і все творіння знищується.
Якщо всесвіт знищується, це називається пралайєю. Під час малої пралайї знищуються світи аж до небес сансари. Під час великої пралайї (махапралайї) знищуються всі світи аж до непроявленого. Говориться, що за десять небесних років до настання малої пралайї боги своїм божественним зором бачать, як усе забарвлюється в червоний колір і як змінюється баланс сил у всесвіті. Через це боги переживають і сумують; вони є безсмертними, але сила пралайї така, що розчиняє свідомість навіть сансарних богів. А йогіни та сиддхи, які реалізували єдність із Брахманом, не знищуються навіть під час пралайї, тому їхнє безсмертя є абсолютним і справжнім.
Після кожного знищення всесвіту, коли вселенський вогонь спалює елементи, знову відбувається розгортання — манвантара. Сплячі колективні карми, що дрімають у непроявленому, знову починають розгортатися. Душі, які до цього часу не звільнилися, захоплюються розгортанням самскар і знову перероджуються, стають істотами: набувають плоті, крові та свідомості. Звільнені душі більше не піддаються руху цих самскар.
Розчинення елементів
«Вода — у вогні, вогонь — у вітрі, вітер — у просторі, простір — у почуттях, почуття — у танматрах, танматри — у первоелементі, первоелемент — у великому, великий — у непроявленому, непроявлене — у нетлінному, нетлінне — у мороці, смерті. А морок зливається з Вищим Богом, за межами якого немає ні сущого, ні не-сущого, ні сущого й не-сущого водночас».
Тут описується процес розчинення елементів під час руйнування всесвіту при пралайї. Водночас цей процес ідентичний процесу розчинення елементів у фізичному тілі людини в момент смерті.
Елементи послідовно розчиняються один в одному, переходячи в тонший стан. Вітер розчиняється в просторі, простір розчиняється в почуттях, почуття розчиняються в тонких елементах — танматрах, на яких вони ґрунтуються. Усі наші почуття ґрунтуються на тонших станах, які називаються танматрами — це вам має бути відомо з учення шакті-янтри. Тобто кожне почуття має свою танматру, тобто певний тонкий елемент, на якому воно ґрунтується. Наприклад, танматрою зору є вогняна стихія.
Отже, танматри, своєю чергою, розчиняються в первоелементі. Первоелемент — це махататтва, єдиний елемент, у якому всі інші елементи містяться в недиференційованому стані. Дехто вважає, що первоелемент — це просто принцип свідомості. Первоелемент розчиняється у великій свідомості — махататтві, а махататтва (великий елемент) розчиняється в непроявленому, недиференційованому стані (нірґуна). Недиференційований стан розчиняється в нетлінному, вічному. І саме нетлінне розчиняється в первозданному хаосі. Первозданний хаос зливається з вищим богом, за межами якого немає ні сущого, ні не-сущого. Це повчання про нірвану, повчання всіх вед.
Практика споглядання та розчинення
Можна сказати, що, коли ми вправляємося в практиці споглядання, ми проходимо приблизно ті самі принципи, намагаємося утвердитися принаймні в просторі. Від простору ми намагаємося перейти на тонкий рівень танматр, тобто до того стану, де зливаються воєдино зір, смак, нюх і дотик.
Один з учнів з Одеси писав, що на ритриті він отримав цікавий досвід: у медитації він почав переживати стан, коли зір, слух, нюх і дотик сприймаються цілісно, як щось єдине. Це саме ця стадія.
Потім ми намагаємося з рівня танматр увійти в першоелемент, у махататтву, тобто в єдиний принцип свідомості. Ви часто чуєте настанови, що бути в присутності — це перебувати у стані простору, але насправді присутність не зводиться лише до простору. Простір — це, можна сказати, мінімальна опора, відштовхуючись від якої, ми йдемо ще глибше, а саме — до надтонкого стану свідомості. Нарешті, коли ми входимо в первісний елемент свідомості завдяки присутності, відкривається непроявлене, а слідом за непроявленим — нетлінне, тобто те, що ніколи не змінюється. Коли ми можемо перебувати в нетлінному, ми виходимо за межі смерті. Коли ж, вийшовши за межі смерті, ми зливаємо свою свідомість із тим, що ще глибше, це і називається «зливається з Вищим Богом, за межами якого немає ні сущого, ні не-сущого».
Практика пошуку обличчя до народження
«Воістину, все це спочатку було не-сущим, а розмірковуючи про те, що ненароджене, не-виникле з іншого, не-оперте на щось інше, беззвучне, невідчутне, безформне, безсмакове, без запаху, незмінне, не-масивне, не-ростуче, не-велике, не-виникле — є його Атман, мудрий не сумує».
Є практика, коли ми розмірковуємо над Джерелом усього, тобто над тим, що передувало народженню. Є такий поширений вислів: «Знайди своє обличчя до народження». Це одна з практик розділу анава-йоги.
Якщо ми розмірковуємо над тим, що існувало до нашого народження або до народження всіх живих істот, що не було сущим або не-сущим, у якому не було органів чуття і чогось іншого, якщо ми утверджуємося в такому баченні, то можна сказати, що ми звільняємося від кайданів карми.
Знайти своє обличчя до народження — це і є «позбутися кола народження і смерті». Це обличчя до народження існувало завжди. Його треба не стільки створити, скільки знайти в собі, відкрити й знову ніби згадати, поєднати з ним свідомість.
Шестичленна практика звільнення
«Це — безжиттєве, безусте, безвухе, беззвучне, безумне, безславне, безоке, безіменне і безрідне, безголове, безруке і безноге, не прив’язане до чогось, не червоне, невимірне, не коротке, не довге, не-масивне, не-атомарне, не-мале, не-обмежене, невизначуване, не-подовжене, не-осмислене, не-демонстроване, не-сховане, безвнутрішнє, беззовнішнє.
Воно нічого не поїдає, і саме ніким не поїдається. Його слід досягати правдою, дарами, аскезою, постом, стриманістю та байдужістю до всього — цією шестичленною практикою. Цим трьом нехай він слідує: стриманості, дарам, милосердю. Тоді його прани не підуть і тут «розчиняться». Ставши Брахманом, у Брахмані ж розчиниться. Хто так знає?»
