Якщо ви уважно вивчаєте вчення, то можете виявити, що воно поділяється на п’ять шляхів або п’ять янтр. Їх ще правомірно перекладати як всесвіт. Дві головні янтри — це янтра мудрості, праджня-янтра, і янтра енергії, шакті-янтра. Нада-янтра, йога звуку; джйоті-янтра, йога світла, і нідра-янтра, йога сновидінь і сну, є складнішими та поглибленими практиками для майстрів-професіоналів, тому зазвичай у перші роки їх не рекомендується інтенсивно практикувати. Проте, якщо ви вступаєте на шлях лайя-йоги в традиції махасіддхів, вам слід глибоко вивчити всі п’ять янтр лайя-йоги.
Коли ми говоримо, що торкаємося великого вчення і бажаємо реалізуватися через нього, то це означає, що, розуміючи глибину цього великого вчення, ми підходимо до його вивчення з усією серйозністю. Оскільки для нас вчення є «кров’ю серця», «серцем у грудях» і «зіницею ока», то немає іншого виходу, окрім як дуже глибоко підійти до його вивчення. Для нас питання звільнення і просвітлення поки що зараз не стоїть, оскільки це дуже велика мета. Проте для нас стоїть питання: «Як наблизитися до цього стану?» Щоб до нього наблизитися, ми повинні стати справжніми майстрами-професіоналами йоги. Майстер від дилетанта відрізняється тим, що він глибоко занурюється у вчення, не пропускаючи найменших деталей, він повністю віддається його вивченню, намагаючись дійти до самих вершин. І оскільки ми розуміємо, що вчення — це щось дуже цінне для нас, ми від самого початку (навіть якщо ми початківці-учні, практикуючі миряни) повинні розвивати підхід майстра-професіонала, а не дилетанта, коли вивчаємо вчення.
Два розділи лайя-йоги — праджня-янтра і шакті-янтра. Перший із них включає в себе споглядання, другий — керування внутрішньою енергією в традиції махасіддхів. Але спочатку ми поговоримо про те, які якості повинні бути в учня, коли він вступає на шлях вчення.
Традиція махасіддхів
Традиція лайя-йоги налічує щонайменше п’ять тисяч років, якщо вести відлік від Авадхути Даттатрейї, оскільки Даттатрейя жив не в цій, а в минулій юзі, яка закінчилася щонайменше п’ять тисяч років тому. Але власне вчення лайя-йоги сформувалося як самостійна течія близько тисячі років тому. І біля витоків його заснування стояли святі, які були найвеличнішими майстрами медитації. Таким чином, практикувати вчення — це не що інше, як перейматися духом цих святих і намагатися пройти їхніми стопами, реалізувати те, чого вони навчали своїх учнів.
Коли ми читаємо життєписи святих махасіддхів (наприклад, Даттатрейї, Сарахи, Матсієндранатха або Горакханатха), ми бачимо, що це були зовсім не звичайні люди, а це були найвеличніші майстри-практики, які присвятили все своє життя духовній практиці (садхані), володіли великими магічними силами і, найголовніше, великим розумінням недвоїстості. Самі по собі магічні сили не є метою, якої ми досягаємо. Якщо вони проявляються, то це лише цвітіння, приємний побічний ефект, але не більше того.
Магічні сили і шлях мудрості
Якщо говорити про магічні сили, то вони поділяються на дві частини: кальпіта-сіддхі та акальпіта-сіддхі.
Кальпіта — це штучні магічні сили, божественні здібності, які досягаються і на інших шляхах, наприклад унаслідок чаклунства, магії. Власне, це не те, що нас цікавить, тому що навіть людина, яка не має просвітленої свідомості, може володіти магічними силами, підкоривши духів ритуалами, роблячи підношення, читаючи мантри або використовуючи зілля. Але нас цікавить еволюція свідомості, найабстрактніше і повністю вільне досягнення, реалізація адвайти — недвоїстості. Тому святі кажуть, що йогіну, який бажає пізнати реальність, немає потреби ганятися за магічними силами. Це може стати відволіканням і серйозним каменем спотикання.
Рамана Махарші з цього приводу так говорив:
«Ті, хто володіють магічними силами (сіддхі), бажають мудрості (джняни), але ті, хто володіють джняною, більше нічого не бажають, оскільки, маючи те, що вони мають, вони мають усе в повному обсязі».
Він також говорив, що людина, яка жадібно домагається сіддхі, але ігнорує шлях мудрості, подібна до бідняка, який випрошує в мільйонера тарілку прокислого супу, хоча цей мільйонер міг би зробити його найбагатшою людиною. Таким чином, святі кажуть, що істинні сіддхі — це єдина реалізація природи Ума як такого в його фундаментальній основі або реалізація недвоїстого усвідомлення.
Якщо ця реалізація стає дуже глибокою, то проявляється інший вид магічних сил, званих акальпіта, тобто це не штучні сіддхі. У термінах християнства можна було б сказати, що «це від Бога», але в тантрі як такій і в лайя-йозі немає таких полярних дилем (від Бога чи від диявола), оскільки в адвайті все божественне і немає чогось поза споконвічною природою Ума. Проте саме такий вид досконалості визнається в лайя-йозі як щось гідне розгляду.
Гуру-йога. Якості практикуючого
За традицією, перш ніж викладати вчення, говориться про те, які якості має мати учень, щоб він міг практикувати вчення. Часто, коли ми чуємо про ці якості й проєктуємо їх на себе, ми бачимо, що не володіємо ними. Проте це показує наш шлях духовного зростання надалі, те, як ми можемо змінити себе, щоб стати повністю готовими. Вчення передбачає, що ми можемо ставити цілі й працювати з ними, інакше ми ніколи не будемо готові. Люди не народжуються святими й досконалими, але вони стають святими й досконалими в результаті наполегливої роботи над собою. Таким чином, приймаючи й повністю усвідомлюючи свою неготовність, ми все ж бачимо, що якщо старанно практикувати, то можна змінитися й стати готовими, щоб повністю перейти на рівень махасіддхів.
Насправді розуміння власної неготовності — це невід’ємний атрибут духовної практики, прояснення власного становища й власного шляху еволюції. Кожен святий, не кажучи вже про звичайного практика, гостро усвідомлює власну недосконалість. І що гостріше він це усвідомлює, то більше прагнення просуватися й очищатися в нього виникає.
Отже, які якості учня, здатного повністю слідувати практиці й реалізувати просвітлення?
Свобода від прив’язаності до світу
Перша якість — свобода від прив’язаності до цього світу. Оскільки шлях йоги — це шлях звільнення від ілюзій, то, звісно, ми маємо плекати таку свободу від прив’язаностей до матеріального світу, коли практикуємо, адже це те, від чого саме ми хочемо звільнитися. Власне, сам матеріальний світ ні поганий, ні хороший, він є просто даністю, але погана наша прив’язаність до нього. Саме через цю прив’язаність ми перероджуємося. А йога якраз і передбачає звільнення від кола народжень і смертей.
Свобода від прив’язаностей до цього світу означає, що ми бачимо цю прив’язаність, вона наявна, це факт, але ми знаємо, що з нею можна працювати, тому поступово усуваємо її методами практики й споглядання. Ми не визнаємо її як щось, що можна залишити, ми не можемо з нею миритися й розуміємо, що з нею треба працювати. Коли ми з такою прив’язаністю працюємо роками, вона йде, і тоді ми здобуваємо вільну свідомість, яка робить нас здібними учнями.
Неподільна відданість шляху звільнення
Друга якість учня — неподільна відданість шляху звільнення. Якщо ми себе проаналізуємо, то наша відданість шляху звільнення, звісно, не така вже й неподільна. Завжди дуже корисно порівнювати себе з великими святими, які практикували в давнину. Вони були або монахами, або відлюдниками, або авадхутами поза будь-якими рамками й визначеннями. І якщо зараз для нас це недосяжно, то, принаймні, наша подальша перспектива має розвиватися саме в цьому руслі.
Відлюдники жили в горах, у печерах або в лісах, безперервно присвятивши себе духовній практиці. Авадхути мандрували з одного місця в інше, будучи повністю неприв’язаними, практикуючи «божевільну мудрість», перебуваючи поза будь-якими обмеженнями, подібно до птаха, що ширяє в просторі. Для нас це поки що зарано, оскільки рівень авадхути передбачає самадхі й реалізацію. Якщо намагатися вдавати із себе авадхуту, не пройшовши відповідного навчання, то, крім перешкод, це нічого не принесе. Та й мандрувати, подібно до оголеного безумця в теплій Індії, у вас не вийде холодною зимою. Третій шлях — це чернецтво. Чернецтво передбачає не лише зречення від звичайного соціального життя, а й серйозне, розумне, тривале (роками), дуже глибоке навчання в групі однодумців. Це те, що дуже сприятливо. І який би з цих шляхів ми не обрали, у майбутньому на будь-якому з них ми можемо досягти успіху за умови старанної практики.
Безроздільна відданість шляху звільнення через лайя-йогу означає, що ми повинні зрозуміти принцип бездоганності й підпорядкувати все наше життя цьому шляху. Йогін, який прагне звільнення, подібний до хорошого спортсмена, який тренується на результат, наприклад хоче встановити олімпійський рекорд, тому все своє життя підпорядковує цій одній великій меті. Такий спортсмен харчується відповідно до правил, інтенсивно тренується, аскетично живе, дотримується обмежень і працює лише заради цієї мети, заради неї він готовий докладати величезних зусиль. Так само й ми повинні безроздільно підпорядкувати себе шляху звільнення і тренуватися день і ніч, якщо хочемо отримати результати. І якщо на початкових етапах, поки наші прив’язаності ще не очистилися, допустимо розслаблено ставитися до духовного життя, то це, звичайно, не допустимо, коли ми відходимо від стану дилетанта і переходимо до стану майстра. Майстер-професіонал не може дозволити собі зробити щось зайве, відволіктися, витратити час на щось інше, він не може дозволити собі займатися чимось стороннім, окрім своєї великої мети. А якщо ми дозволяємо собі це, то ми поки що не годимося на роль майстра-професіонала, нам слід думати, як перейти від початківця-дилетанта до майстра-професіонала. Це стосується будь-якої сфери людського життя, а шляху звільнення і йоги тим більше.
Зв’язок з Учителем
Наступна важлива якість учня — зв’язок з Учителем, безумовна довіра Учителю, виконання всіх його вказівок. Цей принцип дуже важливий. Якщо ви почитаєте священні тексти, то побачите, що святі акцентують на цьому увагу. Оскільки передача відбувається від Учителя і багато тонких нюансів також передаються від Учителя, а не з книг і не з власного розуміння, то зв’язок з Учителем стає надзвичайно важливим.
Зрозуміло, на шляху йоги Учителя не рекомендують розглядати як певну особистість, з якою ви встановлюєте взаємини. І це не пов’язано з якимись особистісними людськими взаєминами. Цей зв’язок глибоко містичний. Учитель на шляху йоги розглядається як символ усіх святих, символ природного стану, Ясне Світло. Фактично бути учнем так, як це описують святі, означає піднести тіло, мову й ум Учителю з проханням надати допомогу у звільненні та виконувати всі його вказівки. Але насправді це не просто, оскільки наше «я» і наше его являє собою величезну брилу, від якої не так просто звільнитися. Щоб здобути істинний зв’язок з Учителем і здатність виконувати всі його настанови, потрібні роки.
