Я сподіваюся, що тут зібралися ті, хто щиро зацікавлений у вивченні або ознайомленні з ученням лайя-йоги, що це не пустий інтерес, не цікавість, а щось глибше, оскільки на таких лекціях ми завжди обговорюємо дуже серйозні теми, що стосуються нашого життя, нашого майбутнього, нашого бачення світу. З такими темами не можна жартувати, до них треба ставитися гранично щиро й серйозно, оскільки саме в такі моменти життя нам відкривається нова лінія долі, нова дорога життя, де в нас з’являється вибір.
Я не вважаю себе проповідником і не намагаюся когось у чомусь переконати. Найменше мені б цього хотілося. Я просто показую, що є вибір, а те, яким буде цей вибір, вирішує сама людина.
Коли ми знайомимося з таким ученням, як учення про лайя-йогу, ми знайомимося з можливістю іншого вибору бачення або іншого вибору картини світу. Зрештою суть усіх духовних учень полягає в тому, щоб трансформувати свою картину світу.
Коли ми говоримо про просвітлення й звільнення, все зводиться до трансформації саме картини світу. Якщо ми задоволені тією картиною світу, яку маємо, і в нас немає мотивів, що спонукають до трансформації, то, звичайно, нам немає сенсу займатися пошуками духовного життя і шукати спосіб змінювати нашу картину світу. Але питання в тому, що якщо ми глибоко зазирнемо в себе, то виявимо, що ми зовсім не задоволені тією картиною світу, яку зараз поділяємо.
Кармічне бачення і тунель реальності
Що таке картина світу? Це фундаментальне поняття вчення лайя-йоги. Це кармічне бачення (лока-дрішті). Картина світу визначає той спосіб сприйняття, яким ми сприймаємо самого себе і реальність.
Вважається, що той спосіб бачення світу, який притаманний нам, живим істотам, та картина світу, яку ми маємо, — це не єдина картина світу. Можна сказати, що ми, люди, перебуваємо кожен у своєму індивідуальному тунелі реальності. Цей індивідуальний тунель реальності сформований нашим попереднім народженням, вихованням, освітою, багатьма тонкими речами, які ми, можливо, навіть не зовсім усвідомлюємо. І вся річ у тому, що ми віримо в цей тунель реальності так само сильно, як вірять релігійні люди. Навіть той, хто вважає себе атеїстом, насправді вірить у свою атеїстичну картину світу, вірить у свій атеїстичний тунель реальності, причому вірить дуже сильно. Можна сказати, що він щодня читає таку своєрідну молитву: «Вірую в те, що є день і ніч, у те, що є минуле й майбутнє, вірую в те, що я людина, вірую у світ людей, вірую у своє життя, у свої цілі та плани».
Насправді, коли вчителі викладають різні вчення, вони часто в завуальованій формі викладають духовні вчення, кажучи: «Це не релігія. Це не має стосунку до релігії. Це просто йога. Це просто вправи тай-цзи».
Я думаю, що це дуже поверховий підхід. Коли мене запитують: «Лайя-йога — це релігія?», я відповідаю однозначно: «Так, релігія». А якщо це не релігія, то й нічого було б так серйозно цим займатися. Просто річ у тому, що зараз поняття «релігія» багато в чому дискредитоване й втратило своє значення. Ми бачимо багато проблем, які виникають унаслідок зіткнення різних тунелів реальності або різних релігійних систем. Але коли ми говоримо, що вчення лайя-йоги — це релігія, ми маємо на увазі щось набагато тонше. Сенс у тому, що справжня релігія — це фундамент, на якому стоїть усе в житті людей: культура, наука, цивілізація тощо.
Суть учення лайя-йоги
Якщо сформулювати вчення про лайя-йогу у двох словах, то, мабуть, найкраще підійшла б така фраза: «У погляді немає на що спиратися, у медитації немає на що медитувати, у поведінці нічого дотримуватися».
Той, хто здатен розшифрувати цю фразу, можливо, зрозуміє саме серце вчення.
Одного разу тибетського ламу запитали: «Чи могли б ви у двох словах сказати, у чому полягає суть буддизму?» Учитель відмовився, але той, хто запитував, наполягав, і тоді він сказав: «Добре, уявіть собі, що ні вас, ні цього світу в реальності не існує».
Суть учення лайя-йоги можна викласти більш позитивно. Вона полягає в тому, що існує єдине багатоманітне усвідомлення, яке змінюється, проявляючись у безкінечних формах та іграх. Але, ототожнюючи себе з тілом, з особистістю, ми не розпізнаємо це усвідомлення, і тоді відбувається хибна самоідентифікація, ми встановлюємо інше усвідомлення — «я є особистість» або «я є тіло».
Це подібно до того, якби всім людям якісь невідомі сили або демони впровадили тонкі нейроімплантанти, які занурюють розум у стан сну, генеруючи віртуальний світ, і всі люди внаслідок цього раптово втратили ясність і почали думати, що ця віртуальна реальність і є чимось істинним.
З погляду вчення адвайти та інших учень людина подібна до істоти з вживленим нейроімплантантом. Її власний розум моделює віртуальну реальність, яка нею визнається за щось справжнє.
Сьогодні на стіні одного з будинків у дворі, де я зупинився, я побачив чудовий напис, який вразив мене до глибини душі: «Діда Мороза не існує!» Я був просто в захваті. Це, очевидно, якась дитина в пориві просвітлення осягнула цю істину, відкрила для себе цю «таємницю світу».
Насправді всі ми, живі істоти, перебуваємо приблизно в подібному становищі. Те, що давно ясно богам, для нас є шокуючою істиною. Наприклад, боги бачать світ радикально інакше. Вважається, що боги, дивлячись «крізь хмари» на дії людей, усміхаються, бачачи, як плани людей зазнають краху, як усі їхні наміри розсіюються могутніми вселенськими силами, бачачи, наскільки люди недовговічні, як вони будують недалекоглядні плани, не враховуючи всіх причин і наслідків, як невблаганні вселенські закони нав’язують людям свої обставини. З погляду такого бачення богів, ми подібні до таких самих істот, як діти, які відкривають приголомшливі істини, що Діда Мороза не існує.
Світ, як ми його сприймаємо, ілюзорний. Він є проекцією, містифікацією нашого розуму, нашого кармічного бачення.
Два типи бачення: сакральне і профанне
У зв’язку з цим потрібно говорити, що у вченні існує два основні типи бачення: нечисте кармічне бачення (сансарне) і чисте кармічне бачення. Це сакральний і профанний виміри.
Сакральний вимір притаманний богам, профанний — людям. У сакральному вимірі немає причин і наслідків, закону карми, обмежень, там є ігри. У сакральному вимірі кожна жива істота — це божество, кожне божество творить власний всесвіт і живе в ньому, встановлюючи закони згідно зі своїм наміром. Чистий сакральний вимір також називають чистим баченням, Див’я-локою, обителлю богів.
У профанному (обумовленому) кармічному баченні живі істоти жорстко підвладні законам причин і наслідків. Його часто називають загальним словом «сансара» або «шість світів сансари», «обитель скорботи і перероджень», Мрітью-лока.
У профанному вимірі живі істоти відділені від всевишнього Джерела. У сакральному вимірі живі істоти не мислять себе поза всевишнім Джерелом.
У профанному вимірі живі істоти, будучи відокремленими, змушені жити, постійно припускаючись помилок, оскільки їхньої сили ясності не вистачає, щоб зрозуміти устрій світобудови. У сакральному вимірі істоти наділені великою ясністю. Ця ясність дозволяє їм влаштовувати своє життя так, щоб воно було безперервно щасливим.
Боги, перебуваючи в сакральному вимірі, слідують вселенським законам (ріта). А живі істоти, перебуваючи в профанному вимірі, у нечистому кармічному баченні, не розуміють цих вселенських законів, а якщо вони й здогадуються про них, то слідувати їм дуже непросто.
Великий перехід у мандалу чистого бачення
Духовна практика полягає в тому, щоб здійснити трансформацію, тобто перейти з нечистого профанного кармічного бачення в чисте, сакральне. У термінології йоги це називається «досягти звільнення і просвітлення», «реалізувати трансформацію», «здійснити великий перехід».
Для початку потрібно замислитися про власне майбутнє, про те, як ми його плануємо.
Наприклад, боги як живі істоти, що володіють великою ясністю, можуть прозрівати майбутнє, можуть його планувати й моделювати на дуже великі проміжки часу, оскільки вони вважають, що минуле й майбутнє — це модифікація власної свідомості. А якщо вони є модифікацією свідомості, то це означає, що на них можна впливати силою свого розуму.
На відміну від богів, люди не зовсім розуміють, що час і простір є модифікацією свідомості, отже, вони не здогадуються, що на минуле чи майбутнє можна позитивно впливати.
Наприклад, як ми збираємося провести наступні вісімдесят років життя? А наступні двісті років життя? Або наступні п’ятсот років життя? Адже п’ятсот років життя — це лише малий спалах у нескінченному потоці часу. Навіть п’ять мільярдів років з погляду нескінченного часу — це також дуже малий спалах.
Якщо ми збираємося стати безсмертними, то що ми для цього робимо? А якщо ми відчуваємо себе смертними, то в який світ ми маємо намір піти після смерті: у вищий чи нижчий? А якщо у вищий, то що ми для цього робимо? Які наші успіхи в цьому? Наскільки ми в цьому досягли успіху? Це дуже серйозні питання. Це банальна здорова мирська логіка. Навіть добрий бізнесмен робить прогнози для своєї фірми. Але коли йдеться про власну долю, люди часто виявляють дивовижну безпечність, не намагаючись прорахувати варіанти для власного «я».
Релігійна постановка питання полягає в тому, що ми починаємо дивитися трохи далі тих поверхневих речей, які нас оточують, ми намагаємося прораховувати варіанти значно далі повсякденної реальності.
Давня арійська цивілізація та Санатана Дхарма
Арійська ведична цивілізація, квінтесенцією вчень якої є лайя-йога, сягає корінням у безпочаткове минуле, тому вона називається «Санатана Дхарма», тобто вічна дхарма.
У вченні вед немає таких конкретних засновників, як, наприклад, Христос у християнстві, Будда в буддизмі, Мухаммед в ісламі. Також немає конкретної дати виникнення вчення. Є безмежна вервечка або ланцюг спадкоємності святих духовних учителів, мудреців, ріші та богів. Якщо ми спробуємо простежити цей ланцюг спадкоємності, ми підемо в такий безмежний час, у якому просто загубимося. Ведична арійська цивілізація є цілою культурою. Це цивілізація, яка складала воєдино науку, релігію, технологічні досягнення, психологію, медицину та багато інших досягнень.
Давні арії є спільними предками для більшості рас і цивілізацій, що населяють світ. Давні арії володіли колосальною духовною культурою, яка зараз, на жаль, дісталася нам у дуже невеликому обсязі. Вважається, що вони жили на північному полюсі в той час, поки ще не було великого похолодання і льодовикового періоду. Арії мали дуже високу культуру, філософію, технологію і були подібні до богів. Вони переміщалися в просторі на віманах, могли відвідувати світи богів, згортати час і простір, до того ж були безсмертними. Вони володіли неймовірними досягненнями в тій галузі, яку ми зараз називаємо квантовою фізикою.
Коли внаслідок похолодання в області Північного полюса почала знижуватися температура, залишки давніх аріїв мігрували на південь, послідовно проходячи й зупиняючись на території заполяр’я Росії в області Мурманська, Поволжя та в районі Мелітополя. Далі, мігруючи на південь, деяка їхня частина дала індоєвропейську гілку (народи нинішньої Європи). А інша їхня частина злилася з місцевими племенами на територіях сучасних Пакистану, Ірану, Афганістану. Нарешті, третя частина, змішавшись із племенами на півночі Індії, створила нову цивілізацію, заново переписала веди, встановила священні місця. І таким чином з’явилася так звана Бхарата-варша («велика Бхарата»), тобто сучасна Індія, яка в найбільш цілісному вигляді зберегла досягнення давньої арійсько-ведичної цивілізації.
Якщо проаналізувати корені, у нас є дуже багато спільного з давніми аріями: від мовних збігів до назв річок.
Наприклад, в області, де зараз живуть монахи, є дуже цікаві назви: річка Ар’я, річка Мокша (що означає звільнення), Шивське, Кумарівка (від слова «кумар» — вічний незайманий), озеро Сіть, Рама, Кубджа (синонім Кундаліні). Є близько двохсот назв, аналоги яких можна знайти в переліку священних джерел, згадуваних у «Махабхараті». Про це є дуже цікаві дослідження.
Повернення до втраченого величі
Отже, коли ми вивчаємо вчення лайя-йоги, ми, власне, звертаємося до давніх коренів наших предків, до тієї втраченої колишньої величі, якою ми як давня людська цивілізація колись володіли. Зараз традиційна релігійна точка зору говорить, що людина — істота падша. Загалом, із цим можна погодитися. Вона істота падша, однак не тому, що грішна, а тому, що божественна, але втратила свою велич.
На певному етапі проявилася помилка (бхранті), яка повела цілу цивілізацію в нижчому напрямку, у бік нижчого кармічного бачення. Внаслідок такої помилки була втрачена прабандха (цілісність), тобто єдність із всевишнім Джерелом і цілісне сприйняття.
Коли відбулися певні зміни в потоці свідомості, світ почав сприйматися фрагментарно, частково, на основі мисленнєвих образів і вражень (вікальп). Таке фрагментарне сприйняття неминуче зсунуло цілий пласт розвитку людської цивілізації, суттєво понизивши його. Ті ж, хто зберіг свою свідомість, пішли у вищі виміри.
Коли ми займаємося духовною практикою, наше завдання — відновити втрачену цілісність і усунути цей стан помилки.
Структура свідомості та шлях до цілісності
Як можна описати стан відновлення цілісності? Якщо ми уявимо наше внутрішнє усвідомлення, то всередині нас як живої істоти є органи чуття (джняна-індрії). Є також понятійний розум (манас), за допомогою якого ми сприймаємо світ.
Переважно все наше життя пов’язане з діяльністю понятійного розуму, який постійно оцінює, працює в режимі прийняття й відкидання (погано чи добре, подобається чи не подобається).
Над понятійним розумом існує інтуїтивна свідомість (буддхі). Інтуїтивна свідомість тонша, ніж понятійний розум. Вона пов’язана з цінностями, з ухваленням рішень, зі свободою волі та свободою вибору. Буддхі можна уподібнити увігнутому сферичному дзеркалу. Якщо воно спрямоване на понятійний розум, то відображає лише те, що розум сприймає через п’ять органів чуття; якщо ж це дзеркало спрямоване на вище «Я», воно починає відображати світло трансцендентального, світло Абсолюту. Залежно від того, під яким кутом розташоване це дзеркало, чи сприймає воно розум (манас) або Атман (вище «Я»), залежить наше кармічне бачення.
Давні святі кажуть: «Уся справа в твоєму рівні усвідомлення. Світ створюється твоїм кармічним баченням».
Можна сказати, що від кута повороту цього дзеркала залежить усе твоє життя і доля.
Вчення в цьому випадку — це щось, що змушує нас побачити це дзеркало й навчитися правильно його обертати так, щоб отримати користь для себе і свого життя. Духовний учитель є свого роду майстром із налаштування, калібрувальником цього дзеркала, який допомагає регулювати кут його повороту.
Практичний шлях розблокування інтуїтивного усвідомлення
Отже, яким чином поєднати своє сприйняття й інтуїтивне усвідомлення з вищим «Я»?
Поки людина не займається духовною практикою, її буддхі (канал інтуїтивного усвідомлення) заблоковане безперервним потоком вражень, що йдуть від манаса (понятійного розуму). Тому дуже важливо розблокувати цей канал інтуїтивного усвідомлення.
Розблокування відбувається через приборкання органів чуття (індрій) і дотримання елементарних йогічних принципів, коли ми починаємо контролювати наш гнів, емоції, сексуальне життя, харчування, тобто через прояв найпростішої самодисципліни. Доки в нас не буде певного потенціалу самодисципліни, ми не зможемо регулювати діяльність органів чуття (індрій), а отже, канал буддхі не розкриється.
І коли наші органи чуття достатньо взяті під контроль, настає наступна стадія — очищення і приборкання манаса. Манас, як ми з’ясували, — це понятійний розум, а властивість понятійного розуму — оцінка, винесення суджень і постійний рух. Наприклад, якщо ви проаналізуєте свою свідомість, ви побачите, що у вашій свідомості постійно генеруються думки, яким немає кінця.
І у вас є два способи побудувати взаємини з цими думками. Перший спосіб — ототожнити себе з цими думками і дивитися на світ за допомогою думок. Другий спосіб — самоосвобождати думки, не слідувати за ними, а натомість перебувати в тоншому усвідомленні, яке знаходиться за думками, дивитися на світ не через призму мислення, а через призму безоцінного, безвибіркового усвідомлення — інтуїтивного мислення.
Очищення і приборкання манаса полягає саме в тому, щоб відірвати своє сприйняття і відокремити це дзеркало, тобто інтуїтивне усвідомлення, від власне мислення. Доки ми не навчилися відокремлювати дзеркало інтуїтивного усвідомлення (буддхі) від понятійного розуму (манаса), ми перебуваємо у великому замішанні, тому що думки вводять нас в оману. Будь-які теорії та концепції дуже сильно змінюють нашу картину світу. У нас немає внутрішнього центру, на який ми могли б покладатися, з яким ми могли б розвиватися далі.
Набуття інтуїтивного усвідомлення
Коли завдяки медитації та практиці концентрації й споглядання ми добре розуміємо різницю між манасом і буддхі, можемо розототожнюватися з думками й укорінюємося в усвідомленні, тоді ми раптово розуміємо, що інтуїтивне усвідомлення є колосальною коштовністю, яку ми розкрили в собі. Це як алмаз, який ми завжди мали, але не бачили його і не користувалися ним. Інтуїтивне усвідомлення безперервно генерує ясність, є її джерелом. Саме завдяки цій ясності ми можемо змінювати свою долю, досягати поставлених цілей, щасливо жити, бути успішними як у мирському житті, так і в духовному.
Якщо ми знайшли канал інтуїтивного усвідомлення (буддхі), то це подібно до знаходження найкоштовнішого алмаза в нашому житті, і тепер усе наше життя змінюється. Ми перестаємо бути залежними від об’єктів чуття, від емоцій і від мислення. Ми виявляємо найтонше усвідомлення, яке за своєю суттю дуже творче, дуже глибоке, якому ми тепер сміливо можемо довіряти.
Рівень богів та їхні творчі сили
Якщо ми проаналізуємо рівень богів, то боги є дуже творчими особистостями, вони безперервно генерують ясність, і їхня ясність так поширюється в усі боки, що створює для них повністю сприятливе кероване середовище існування.
Наприклад, на відміну від людей, боги керують часом і простором, є безсмертними, не мають людських обмежень, і навіть будь-яка дрібниця в них доведена до найвищого рівня. Боги живуть у такому тунелі реальності, де всесвіт є своєрідним біорезонансним середовищем, мандалою, тобто зовнішній світ миттєво відгукується на вольові імпульси богів, тому вони силою своєї свідомості можуть за своїм бажанням творити будь-яку реальність. Це відбувається завдяки їхній колосальній ясності.
Боги, маючи дуже розвинений буддхі (інтуїтивне усвідомлення), постійно насичуються зв’язком із вищим «Я». Завдяки цьому вони генерують ясність, проявляють різні творчі сили: силу волі, силу творення, силу підтримання і силу руйнування, силу приховування або силу проявлення божественного. Також вони можуть проявляти силу знання, силу дії тощо.
Боги набагато вільніші, ніж люди.
Сутність звільнення
Якщо говорити про те, що таке сутність звільнення, то вона криється в самому слові «звільнення». Це здобуття повної, абсолютної, тотальної свободи в часі, у просторі, у діях.
Якщо взяти нас, людей, то ми маємо не свободу, а обмеження, і ці обмеження дуже серйозні.
Обмеження в часі
Наприклад, ми обмежені часом, щоб займатися духовною практикою. У нас не дуже багато часу, тому за добу ми можемо виділити дві-п’ять годин на творчість і свою духовну практику, у ритриті в найкращому разі дванадцять годин. Ми в принципі обмежені тривалістю нашого життя, тобто в нас є жорсткі часові рамки. І можна сказати, що за тривалістю людське життя не надто відрізняється від життя мухи-дрозофіли, яка живе в середньому 28 днів у своєму сприйнятті. Так проявляється несвобода в часі.
А боги, використовуючи свою ясність, дуже вільні в часі, тому що час для них тече інакше. Вони можуть його сповільнювати, зупиняти, вони можуть жити мільярди кальп. Вони живуть у зовсім іншому баченні. Для них не існує психологічного або об’єктивного часу, як він існує у світі людей, тому вони мають такий ступінь свободи.
Обмеження в просторі
Наприклад, усі знають, що більша частина життя людей пов’язана з певними територіями, і через це виникає безліч проблем. Але в богів немає обмежень у просторі, тому що їхня свідомість безмежна й має колосальний творчий потенціал. Вона може генерувати скільки завгодно простору для життя, тому кожен бог живе у власному всесвіті. Боги ніколи не живуть і не переміщуються «зграями». Кожен із них є свого роду творцем, божеством, що перебуває в центрі мандали, особисто ним створеного всесвіту. Це його власний безмежний тунель реальності, який він створює сам саме завдяки своїй генеруючій ясності та творчим силам. Тобто боги живуть у своїх власних тунелях реальності, іноді утворюючи творчі союзи.
Також боги не обмежені силами дії, вони можуть вільно проявляти сили творіння, збереження, розчинення, приховування або проявлення божественного. Усе це вони можуть робити завдяки тому, що їхня ясність безперервно генерується і може залучати різні вселенські сили на основі знання вселенських законів.
Духовний шлях
Отже, якщо проаналізувати, то шлях живої істоти, якої б релігії вона не дотримувалася, — це досягнення щастя. А під щастям ми маємо на увазі дедалі більшу й більшу свободу: свободу в часі, свободу в просторі, свободу в дії, свободу в знанні, свободу в проявленні волі тощо. Щоб здобути таку безмежну свободу, ми долаємо всі обмеження, очищаючи й приборкуючи манас.
Відмінність людей від богів полягає в тому, що дзеркало нашого розуму, можна сказати, встановлене під іншим кутом, не під тим градусом. Щойно ми починаємо розгортати інтуїтивну свідомість у бік вищого «Я» або в бік Атмана, ми починаємо мислити подібно до богів і поступово здобувати їхнє бачення, а відповідно, і їхні сили, поступово звільняючись від тих обмежень, які притаманні нам як людям.
Щастя як такого в людському світі не існує, його в принципі в цьому світі неможливо знайти, оскільки він має певні обмеження. Щастя завжди пов’язане з вищими світами. Здобуття абсолютного щастя означає входження в таке бачення реальності, яке притаманне істотам на рівнях вищих світів.
Отже, усе це пов’язано з очищенням і приборканням розуму та активацією каналу інтуїтивної свідомості.
Проникнення в Атман
Коли інтуїтивна свідомість активована, відбувається її проникнення у вищу обитель, в Атман. Те, що називають великою або всезагальною Основою, Богом, всевишнім Джерелом, Творцем.
Проникнення в Атман означає радикальну зміну кармічного бачення, усунення суб’єкт-об’єктного сприйняття, повне подолання подвійності.
Доки інтуїтивна свідомість не злилася і не розчинилася у вищому «Я», навіть володіння силами богів нічого не означає, навіть здобуття фізичного безсмертя ще не є повним звільненням, оскільки все одно існують обмеження в подвійності, суб’єкт-об’єктне сприйняття. І кажуть, що сансарні боги, навіть чудово живучи й маючи безліч свобод, поступаються за ступенем свободи великим ріші, святим йогам і сіддхам, оскільки вони все-таки ще перебувають у подвійності.
Отже, остаточне звільнення або остаточне завоювання свободи — це проникнення у вище «Я», злиття індивідуальної та інтуїтивної свідомості з Абсолютом.
Коли відбувається злиття з Абсолютом, індивідуальне «я» втрачає свої ілюзії та хибну самоідентифікацію.
У всіх нас є певна ідентифікація, наприклад «я — це я». З погляду адвайти ця ідентифікація є свого роду ілюзією, оманою, подібною до сну. Проникнення в абсолютну Істину полягає в тому, щоб здобути нову самоідентифікацію: «Я — це не «я» як обмежена людина, а Брахман, Абсолют, Бог, всевишнє Джерело». Коли виникає нова самоідентифікація, усі наші старі уявлення і всі наші карми починають потроху зникати, розчинятися.
Звільнення від кармічних боргів
З безпочаткового минулого ми накопичили досить багато кармічних боргів і зобов’язань. У всіх нас є певні кармічні борги. Це причини й наслідки, які тягнуться з безпочаткового минулого й визначають нашу нинішню долю. Наша нинішня доля — це лише маленький проміжок, маленький ланцюг, маленька ланка у великому ланцюзі причин і наслідків, ці причини й наслідки створювалися протягом багатьох тисяч перероджень. І було накопичено досить багато кармічних боргів, це може бути борг предкам, духам роду, борг богам, пов’язаний із виконанням ритуальних підношень і приписаної діяльності, борг тим, кого ми любили, підлеглим по службі, борг тваринам, яких ми їли не лише в цьому житті, а й у минулих.
Нами було встановлено безліч зв’язків, і ці зв’язки нікуди не зникли. Наше тонке тіло на рівні колективного несвідомого, на рівні архетипів і каузального тіла має всі ці борги в пам’яті, усі вони зберігаються до певного часу, доки не будуть усвідомлені й не проявляться в цьому житті.
Іноді дуже цікаво простежувати різні ланцюжки прояву минулих втілень у цьому житті. Причини й наслідки проявляються дуже складним чином у цьому житті. І таких боргів у кожного накопичено достатньо. Вважається, що для їх очищення потрібна неймовірно велика кількість часу. Але давні ріші стверджують, що всі борги закінчуються з проникненням в Атман і реалізацією недвоїстості.
Щойно ми об’єднуємо інтуїтивну свідомість із вищим «Я», усі ці борги анулюються. Це подібно до того, якби людина жила в обмежених умовах, але раптом до неї прибув гонець і повідомив звістку про те, що вона є сином царя. Щойно вона усвідомлює себе сином царя або принцом, будь-які претензії чи борги з неї автоматично знімаються.
Споглядальна присутність
Проникнення в Атман з погляду лайя-йоги реалізується в момент глибокого переживання споглядальної присутності.
Споглядальна присутність означає, що ми перебуваємо в пильному оголеному усвідомленні й виявляємо в собі найтонший шар цього інтуїтивного усвідомлення. Коли ми його виявляємо, ми в ньому розслабляємося, відпускаємо себе і потроху починаємо йому довіряти.
Виявлення цього інтуїтивного усвідомлення і входження в споглядальну присутність — це як розкриття певної тонкої мелодії всередині нашої свідомості, яку ми раніше не чули, а тепер навчилися чути. Це, здавалося б, дуже незначна тонка мелодія, проте вона змінює в нашому житті все, і поступово ми здобуваємо нове бачення світу. Завдяки прямому введенню й роз’ясненню майстра ми поступово вчимося працювати з цією інтуїтивною свідомістю, вона набирає сили, і ми починаємо їй довіряти.
Існує детальна настанова щодо роботи з цим інтуїтивним усвідомленням. Коли ми осягаємо вчення, звісно, дуже важливо знати ці настанови й керуватися ними.
На найближчому ретриті ми будемо розглядати вчення про шістнадцять стадій розвитку місяця внутрішнього усвідомлення. Це шістнадцять ступенів зародження й плекання присутності аж до найвищого останнього ступеня — переходу в статус Брахми, творця всесвіту.
Спочатку інтуїтивне усвідомлення для нас дуже тонке. Це щось на кшталт паростка, який ми маємо ретельно леліяти й плекати. Але поступово воно набирає сили. Від того, як ми практикуємо, поводимося, навчаємося, залежить, чи встигне воно набрати потрібну силу для здійснення трансформації та «великого переходу», або ж нам потрібно буде переносити нашу практику на наступне життя.
П’ять способів духовної практики
Загалом кажуть, що існує п’ять способів духовної практики.
Існує два найгірші способи духовної практики.
Найнесприятливіший спосіб — це коли ти практикуєш і отримуєш від духовної практики шкоду. Такою практикою, зрозуміло, не треба займатися. Наприклад, ти робиш якусь помилку, порушуєш принципи, і вселенські сили тебе карають, усе життя минає в проблемах.
Інший найгірший спосіб — це практикувати, але так і не отримати жодної користі. Це означає, що ти докладаєш багато зусиль, але чогось фундаментально не розумієш, і істина вислизає від тебе, попри твої старання.
Є також два середні способи практикувати вчення.
Можна практикувати так, щоб отримати малу користь, тобто ви практикуєте, але користь від цього невелика. Наприклад, завдяки практиці вчення ви можете розвинути ясність, і вона допоможе вам стати багатим, зробити мирську кар’єру, набути великої ваги в суспільстві. Я знаю практики, які гарантовано дають стовідсоткові результати. Якщо ви старанно їх практикуєте, ви можете дуже серйозно просунутися соціальними сходами, але з погляду вчення користь від цього невелика, тобто це не те, що насправді могло б дати вчення. Іншими словами, практикуючи певні неодноразово перевірені методи, будь-яка людина може підвищити свій соціальний і матеріальний статус до найвищого, проте це називається малою користю.
Можна практикувати так, щоб отримати велику користь від вчення, тобто здобути вище переродження, не народитися в наступному житті у світі людей, а народитися в чистих землях у світі богів. Наприклад, у Шветадвіпі, у чистому божественному вимірі, де живі істоти не мають тіл із плоті й крові, не п’ють, не їдять, де живі істоти мають ауру, подібну до тисячі сонць, де вони безперервно медитують на Абсолют у вигляді певного божества. Шветадвіпа — це знаменитий прообраз того, що в нас називають Шамбала, Біловоддя, Білий острів.
Перші відомості про це містяться в тексті «Нараянія», який є складовою частиною епосу «Махабхарати». Це дуже важливий для нас текст, який описує здатність переродитися в чистих землях. Переродження в таких чистих землях — це дуже велике досягнення, яке дається лише видатним святим, ріші й мудрецям.
Одного разу певні ріші завдяки дуже старанній аскезі та духовній практиці змогли потрапити на Шветадвіпу. Вони побачили там живих істот, які їх не привітали, бо були поглинуті спогляданням божественної істоти, золота аура якої була настільки величезною, що заповнювала весь світ на цьому острові. Живі істоти на цьому острові самі були подібні до богів і мали ауру, подібну до сонячного світла. Вони були так занурені в споглядання, що навіть не помітили давніх ріші. І коли ріші прибули на Шветадвіпу, вони привітали Нара Нараяну — центральне божество цього світу, одне з втілень Вішну (першотворця всесвіту). І Нара Нараяна сказав:
«Завдяки своїй практиці та заслугам, ви удостоїлися честі потрапити сюди, хоча це дуже нелегко. Лише дуже святі душі, які повністю очистили себе, можуть досягти цього світу».
І коли ці ріші споглядали даршан Нара Нараяни й отримали глибокий досвід усвідомлення, їм потім сказали:
«А тепер повертайтеся назад. Ще не настав для вас час перебувати тут довго, поки сили вашої духовної свідомості не вистачає, щоб залишитися тут. Через п’ятсот років вам удасться знову сюди потрапити».
Нарешті, найкращий спосіб духовної практики — це практикувати так, щоб отримати найвищу користь. Що таке найвища користь? Це здобуття повного пробудження, коли ще за життя тіло трансформується у світло. Це здобуття повного злиття з Абсолютом, становлення божеством, подібним до Брахми-творця. Іншими словами, здобути найвищу користь — це повторити шлях Джанаки, Шуки, Міларепи та інших просвітлених мудреців.
Чотири статуси практики йоги
Щоб здійснювати ці п’ять способів духовної практики, є чотири статуси, у яких можна вести практику йоги: домогосподар, монах, відлюдник і авадхута.
Домогосподар практикує у своїх умовах, вправляючись в усвідомленні та практиці так, як йому зручно, бачачи світ як поле для пробудженої гри усвідомлення.
Монах живе, практикуючи за певними принципами, приділяючи багато часу духовній практиці, втихомирюючи власне «я», приділяючи дуже багато часу вченню.
Відлюдник повністю абстрагується від будь-якого спілкування, від усього світу, живучи в усамітненій келії, і присвячує час лише практиці особистої медитації та споглядання.
Нарешті, авадхута не дотримується жодних принципів. Для нього немає жодних законів, жодних статусів. Він подібний до хмари, яка летить куди їй заманеться, або до птаха, який сьогодні в одному місці, а завтра в іншому, або до юродивого, який перебуває за межами людських норм.
Наприклад, Даттатрея був найвеличнішим з авадхутів. Іноді він був втіленням самої ортодоксальності, дотримуючись ведичних обрядів і ритуалів. Іноді він був дуже неадекватною особистістю. Іноді він здавався мирським ученим, іноді царем, а іноді тим і іншим водночас. Ніхто не міг його зрозуміти.
І коли один молодий брахман, обурившись такою незрозумілою поведінкою Даттатреї, запитав:
«То хто ж ти такий? До якої касти ти належиш? До якого статусу ти себе зараховуєш: брахман, кшатрій, вайш’я чи шудра? На якій стадії ти перебуваєш: ґріхастха, брахмачар’ї, ванапрастха чи санньясі?»
Даттатрея сказав:
«Я перебуваю на п’ятій стадії, яка ніде не згадується, але пронизує їх усі. Ця стадія називається «повна свобода». Я виконую веди, але не так, як їх виконують люди, я їх виконую на вищому рівні. Сьогодні я уподібнююся звичайній людині, а завтра подорожую Сонцем і Місяцем. Сьогодні я можу споживати м’ясо або пити вино, а завтра я п’ю розплавлений метал. Я перебуваю за межами людських обмежень, тому моя стадія п’ята».
Незалежно від того, який вибір ми робимо (бути нам домогосподарем, монахом, відлюдником чи маємо амбіції стати авадхутою), духовна практика в принципі подібна.
Низведення Ануграха-шакті
Отже, після проникнення в Атман ми реалізуємо стан недвоїстості, і наступна стадія за логікою полягає в тому, щоб тепер цю недвоїстість не зробити статичною, а низвести її в нижчі шари ума й матерії. Це називається низведення Ануграха-шакті, тобто низведення світла Атмана в інтуїтивну свідомість (буддгі), у понятійний ум (манас) і в елементи.
Якщо до цього моменту процес духовної практики являв собою сходження, підйом у недвоїстість і розчинення в недвоїстості, то тепер усе навпаки. Тепер завдання полягає в нисходженні, коли споконвічне ясне світло Абсолюту починає проявляти свою милість (Ануграха-шакті, шактіпатха), коли тепер він починає нисходити в потік свідомості йогіна.
Святий Кабір із цього приводу сказав так: «Спочатку я шукав Бога. Але, виявляється, Бог шукав мене». Він також говорив: «Спочатку крапля впала в океан, а тепер океан опускається в краплю».
На стадії шактіпатхи, або Ануграха-шакті, духовна практика перестає бути зусиллям і стає беззусильною грою. Абсолютне усвідомлення тепер розгортається і починає сходити.
Після того як відбувається сходження світла в інтуїтивну свідомість, у понятійний розум, на наступній стадії воно сходить у таттви, тобто в елементи тіла, і розчиняє їх.
Коли таке сходження світла досягає кульмінації або сили, відбувається створення нового тіла і радикальна трансформація, перехід в інший вимір, у чисте бачення.
Таку логіку духовної практики демонстрували всі видатні святі традиції дев’яти натхів, вісімнадцяти тамільських сіддхів і вісімдесяти чотирьох махасіддхів.
Зусилля на шляху
Коментар до тексту «Трипура-рахасья»
У процесі практики ми застосовуємо нашу волю (іччха-шакті). Саме від того, наскільки правильно ми докладаємо зусиль і застосовуємо волю, залежить, чи зможемо ми пройти цей процес, чи це в нас не вийде.
У «Трипура-рахасьї» Даттатрея, розмовляючи зі своїм учнем Парашурамою, описує, як правильно застосовувати волю під час духовної практики. Взагалі, «Трипура-рахасья» як текст є одним із корінних у вченні лайя-йоги. Також у нас зараз з’явилися нові переклади важливих текстів учення, такі як «Йога Васіштха» святого ріші Васіштхи.
«Трипура-рахасья» — це текст, який з’явився як результат настанов святого Даттатреї своєму учневі Парашурамі, який вважається втіленням бога Вішну. Парашурама прийшов до Даттатреї в дуже пригніченому стані розуму і надломленому стані духу. Річ у тім, що до цього Парашурама розпочав грандіозну війну з кастою кшатріїв і знищив їхній стан двадцять один раз. Він знаходив кшатріїв, вступав у битву і знищував їх, а потім ішов у ліс, постився, каявся. Але потім йому казали: «Ось там ще є кшатрії». І він знову виходив із лісу й починав убивати їх. Потім він знову каявся, ішов у джунглі, давав клятву стати відлюдником-санньясі. Йому знову казали: «Он там ще залишилися нащадки кшатріїв. Вони знову замишляють підступи проти тебе». І він знову збирав армію і з жахливою силою знищував їх. Таким чином це відбувалося двадцять один раз по всій території давньої країни Бхарати, доки рід кшатріїв не припинив своє існування. Вважається, що нинішні нащадки кшатріїв в Індії — це не істинні кшатрії, а нащадки брахманів від жінок-кшатрійок, тобто всі вони були зачаті брахманом, оскільки всі чоловіки-кшатрії були знищені Парашурамою.
Парашурама був брахманом за походженням, але за власними якостями він був могутнім воїном-магом, що володів величезними магічними силами. І релігійну битву з кшатріями, з кланом воїнів ведичної цивілізації, він розпочав через те, що цар із касти кшатріїв образив і знищив його батька, мудреця на ім’я Джамадагні.
Усе це почалося з того, що один із царів клану кшатріїв, полюючи в джунглях, знайшов мудреця, батька Парашурами. Згодом між ними виникла сварка через зарозумілість царя, і врешті-решт батька Парашурами було вбито. Парашурама ніяк не міг цьому перешкодити, оскільки на той час перебував далеко від дому. Прийшовши додому й побачивши обезголовлене тіло батька, він дав клятву викорінити весь пихатий рід кшатріїв, використовуючи для цього всю свою брахманську могутність.
Таким чином, Парашурама після всіх цих довгих битв у цілковито надломленому стані прийшов до Даттатреї з благанням спрямувати його на шлях істини і звільнити його від того важкого кармічного тягаря, який він заробив.
Уся «Трипура-рахасья» — це містерія за межами подвійності. Це діалог Даттатреї та Парашурами, що розгортається, у процесі якого Даттатрея дає йому різні настанови, використовуючи оповіді та притчі, поступово підводячи його до практики споглядання. І в сьомому розділі він говорить, що найвища мета досяжна лише через набуття віри, через зусилля і перевірену логіку духовного шляху.
Даттатрея говорить:
«Парашурамо, ти повинен виявити велике завзяття на духовному шляху. Якщо ти будеш лише філософствувати, проводити час у безплідних дискусіях, ти не зможеш реалізувати найвищу мету свого життя, про яку запитуєш. Тобі потрібно взятися до здобуття цієї найвищої мети життя. Якщо ти проявляєш своє прагнення в наполегливих зусиллях, ти не зазнаєш невдачі. Лише особистим зусиллям люди заробляють собі їжу, боги здобувають собі нектар, побожні відлюдники здобувають найвище блаженство, а інші здійснюють свої бажання. Якщо ти не зробиш чогось, не будеш докладати певних зусиль, ти зазнаєш невдачі».
Буває так, що окремі невдалі випадки приводять людину до втрати віри в індивідуальне зусилля. Але якщо вона втрачає віру у своє «Я» і у свої зусилля, то це, безсумнівно, прокляття, невдача в долі.
І Даттатрея говорить Парашурамі:
«Докладаючи особистих зусиль і виявляючи старанність, ти повинен знайти свій шлях до свободи. Обери той шлях, який є для тебе відповідним, і докладай необхідних зусиль».
Духовна практика починається з того, що ми докладаємо зусиль.
Зусилля пов’язані з волею. Воля у вченні називається «іччха-шакті». Це певна сила, яку ми можемо проявляти або не проявляти. Саме за допомогою іччха-шакті, за допомогою зусилля ми завойовуємо простір нашої свободи. За допомогою іччха-шакті ми змінюємо картину світу, ми змінюємо наш всесвіт, у якому перебуваємо, на вищий вимір, тобто ми переходимо у вищий вимір богів, у мандалу.
Дуже багато з тих, хто чув про вчення лайя-йоги, вважають його шляхом незастосування зусиль і, маючи таке поверхове розуміння, думають: «Оце чудово! Це саме те, чого я шукав».
Багаван Шрі Раджніш якось, говорячи про своє вчення, назвав його «піднесена лінь». І я чув, як одна людина, прочитавши ці слова, сказала: «Оце те, що мені підходить! Я все життя думав саме про таке вчення».
Але коли ми говоримо про шлях незусилля і шлях недіяння, за цим стоїть дуже багато, не все так просто. Річ у тім, що воля (намір) справді може проявлятися з двох станів: із беззусильного стану і зі стану зусилля.
Проте вона завжди проявляється, тому що енергія (шакті) — це невід’ємна частина нашого життя. І якщо ми її не проявимо, то ми, відповідно, нічого й не змінимо в цьому світі. І проявляти її — це не погано. Проявляти її — це не означає покинути недіяння, втратити беззусильність у присутності.
Наріжним каменем у практиці споглядання справді є саме розслаблення, беззусильність і відпускання. Це так. Навіть новачкам кажуть, що природного стану не можна досягти, напружуючись, стискаючи свій ум, звужуючи його концентрацію, обумовлюючи його методами практики, що мудрість поза будь-якими побудовами, концепціями, зусиллями й зосередженнями. Це щось природне, що не можна створити, не можна зробити вдруге. Просвітлення виникає як упізнавання, а не є чимось сфабрикованим. Є навіть такий вислів: «Не можна стати буддою вдруге». Можна лише визнати, що ти вже є будда. І це стосується мудрості. Проте прояв енергії, яка завжди пов’язана з методом, — це завжди прояв певного творчого зусилля, творчих сил (шакті).
Якщо ми, перебуваючи в беззусильній присутності, можемо проявляти таке зусилля, це означає, що ми правильно його проявляємо. Його відмінність від звичайного обумовленого зусилля в тому, що це зусилля є свого роду грою, воно нас більше не обмежує.
У буденному стані будь-яке зусилля є напруженим і завжди нас обмежує. Але зусилля, що проявляються зі споглядання, є творчим актом інтеграції природного стану і вселенської енергії. Якщо в нас є споглядальна присутність, то я можу її об’єднати з чимось, і, якщо я майстерно об’єдную її з якоюсь енергією, я можу отримати від цього користь.
Саме тому святі й пробуджені досягають райдужного тіла, переходу в чисті країни. Вони можуть так розкрити свій потенціал, щоб застосувати вселенські сили й трансформувати всі свої енергії в чистий вимір, на відміну від людей, тварин, які не вміють проявити свій потенціал і використати вселенські сили.
Отже, Даттатрейя говорить, що потрібно навчитися докладати правильне зусилля.
Притча про Хемачуду і Хемалекху
Далі Даттатрейя розповідає Парашурамі про найвищу Істину, Абсолют, використовуючи притчу про Хемачуду і Хемалекху.
Він говорить:
«Тепер ти маєш замислитися над тим, що є всевишнє Джерело, єдиний центр, з якого походить усе. Як у людини є серце як центр, як у Сонячної системи є Сонце, а в Галактики є свій центр, так само і у всесвіту є єдиний центр — всевишнє Джерело. І від того, наскільки ти встановиш зв’язок із цим всевишнім Джерелом, залежить, здобудеш ти свободу чи ні».
У дуалістичних релігіях це Джерело називають Богом. Поняття «Бог» не зовсім коректно використовувати в лайя-йозі. Тому що, коли ми говоримо про Бога в юдейсько-християнській традиції, відразу спливає антропоморфне поняття «Бог-отець», який суворо дивиться на нас крізь небеса, якісь особисті дуалістичні стосунки: «Я — душа, а це — Бог».
У лайя-йозі ми обережно поводимося з поняттям «Бог». Ми говоримо Абсолют, всевишнє Джерело, споконвічне усвідомлення, маючи на увазі, що ми вкладаємо в цей термін дещо інше поняття — поняття поза суб’єктом і об’єктом.
Отже, Даттатрейя говорить:
«Хемачуда запитав свою дружину: «Скажи мені, люба, хто цей бог-творець, єдиний і самоцільний, хто спрямовує шляхи всесвіту, якому мені необхідно присвятити себе? Одні кажуть, що він — Вішну, інші — Шива, Ганеша, Сур’я, Нарасімха або інші подібні аватари. Хтось ще каже, що він — Будда або Архат. Хтось стверджує, що це Васудева (принцип життя), Чандра (місяць), Агні (вогонь), споконвічна природа і так далі. Усі філософські школи наводять різні версії походження всесвіту, скажи мені, яка з них є істиною».
Даттатрейя розповідає Парашурамі історію царя Хемачуди, який ставить запитання своїй просвітленій дружині, цариці Хемалекхі.
Хемалекха йому відповідає:
«Послухай, Бог — це всевидящий, який породжує, пронизує, підтримує і розчиняє всесвіт. Він — Шива, він — Вішну, він — Брахма, він — Сонце, він — Місяць, він — Єдине, яке представники різних вед називають по-своєму. Він не є ні виключно Шивою, ні Вішну, ні Брахмою, ні виключно кимось іще та запереченням усього іншого».
Коли ми займаємося очищенням ума, самодослідженням, ми зрештою приходимо до того, що називають Богом. Коли наші органи чуття (індрії) приборкані, ум (манас) очищений, інтуїтивна свідомість (буддхі) розкрита й розгорнута в бік вищого «Я», ми починаємо виявляти, що наше вище «Я» єдине зі всевишнім Джерелом, що в глибині нас самих є Бог, що цей Бог є ми самі, що нічого, крім Бога, не існує. Завдання духовної практики й полягає в тому, щоб безперервно займатися таким спогляданням, закохуватися в нього, довіряти йому, поглинатися ним, віддаватися йому без останку.
Далі Хемалекха пояснює, що всевишнє Джерело не може бути визначене якимось ім’ям, назвою або формою. Якщо ти уявиш його Шивою з п’ятьма обличчями і трьома очима або якимось іншим божеством, ти обов’язково обмежиш його якимись культурними суб’єктивними антропоморфними враженнями. І Хемалекха говорить, що найкращий спосіб виявити в собі Абсолют, всевишнє Джерело, — це проаналізувати свою свідомість, виявити найтонший шар цієї свідомості й утвердитися в ньому.
Отже, вона говорить:
«Хай там як, необхідно визнати, що він — це чистий розум, його свідомість абсолютна й позамежна».
У ведичній традиції Абсолют називається Парабрахманом, від слова «бріхан». Санскритський корінь «бріхан» вказує на тенденцію проникнення, постійного розширення.
У тантричній традиції Бог — це жіноча персоніфікація, його називають Адішакті (первісна енергія) або велика Мати.
У «Трипура-рахасьї» вчення викладається більше з точки зору тантричної традиції.
Отже, Хемалекха каже:
«Свідомість, розум у всій його чистоті — це абсолютна Істота, єдина цариця — богиня Парамешварі, яка перевершує три стани, тому називається Трипура. Хоча вона — це одне неподільне ціле, всесвіт з’являється в ній у всій своїй різноманітності, відображаючись у тому вигляді, як він постає перед нами в самосійному дзеркалі».
Три стани — це стан неспання, стан сну зі сновидіннями та стан сну без сновидінь.
Далі Хемалекха каже:
«Якщо людина не здатна до споглядання або до осягнення найвищого стану, вона повинна починати з очищення розуму та з поклоніння обраній формі божества, тій формі, яка їй подобається. Таким чином її розум поступово очиститься, і вона розкриє інтуїтивне усвідомлення».
Після того як цар Хемачуда почув від своєї дружини настанови про те, що всевишнє Джерело — це чистий розум, який міститься в ньому самому, і осягнув духовну практику, він почав старанно займатися нею і згодом досяг дуже високого стану самадхі.
Так само я всім рекомендую вивчати «Трипура-рахасью» як фундаментальний підручник із духовного життя, щоб прояснити свій первісний стан.
Зрозуміло, «Трипура-рахасья» — це не єдиний текст. Але це один із чудових текстів, який може усунути помилки.
Благословення
Вважається, що коли ми займаємося духовною практикою, ми отримуємо кілька видів благословень. Ці благословення називають «крі́па». Кріпа ще перекладається як милість.
З них перший вид благословення — шастра-крі́па. Тобто ми отримуємо благословення священного тексту. Коли ми стикаємося з будь-якою літературою на кшталт цієї — це вже свого роду магічний акт сходження вищих вимірів і проникнення в наше бачення. І перший рівень — це шастра-крі́па, тобто милість священного тексту.
Другий рівень — це атма-крі́па, тобто благословення нашого розуміння, нашого власного «Я».
Наприклад, якщо в результаті вивчення священного тексту всередині нас з’являється ясність і зароджується певна мудрість, усвідомленість, це можна назвати певним благословенням. Якщо ви медитували і ваш медитативний досвід дав вам велике натхнення та радикально позбавив вас обмежень, то це все належить до категорії атма-крі́па.
Нарешті, третій рівень благословення — це гуру-крі́па. Це благословення або милість духовного вчителя. Вона виникає після того, як наш власний розум уже прояснюється завдяки вивченню священного тексту (шастра-крі́па) і власним роздумам та медитації (атма-крі́па). Гуру-крі́па означає, що майстер, з яким ми маємо духовний зв’язок, допомагає нам розкрити набагато вищий рівень усвідомлення, ніж ми мали. Щоб бути сприйнятливим до гуру-кріпи, необхідно достатньо очистити свій розум і свою свідомість, оскільки це пов’язано з дуже тонкими нюансами, з передачею. Це щось на кшталт телепатичного контакту. Необхідно бути доволі чутливим і розкритим, щоб сприймати те, що генерує духовний майстер. Найменша закритість, найменша неготовність, сумнів зводить нанівець гуру-кріпу, обриваючи лінію духовного натхнення і духовної передачі. Оскільки це не так просто, зазвичай вважається, що гуру-крі́па відбувається після багатьох років встановлення взаємин із духовним майстром. Ці взаємини називаються принципом самаї.
Нарешті, після здобуття благословення духовного майстра, настає наступний вид благословення — ішвара-кріпа. Це благословення, яке походить від самого Творця, всевишнього Розуму, махапуруші. Це вже ваше власне «Я» починає благословляти вас зсередини, і на цьому духовна практика в обумовленому стані завершується.
Отже, практикувати — це означає отримувати ці чотири види милості, ці чотири види благословень.
Що заважає отримувати ці чотири види благословень? Скептицизм, брак віри. Тобто загалом ми налаштовані позитивно, але десь усередині нас якийсь «черв’ячок» точить, і ми відчуваємо, що насправді не дуже-то впевнені. Скептицизм долається якісним навчанням. Це подібно до того, як неможливо одразу стати професором квантової фізики. Коли вам уперше викладуть теорію Еверетта або парадокс кота Шредінгера, у вас у голові це не вкладеться, ви подумаєте: «Як так? Кіт або живий, або мертвий! Не може бути так, що кіт і живий, і мертвий одночасно».
У двадцятому столітті фізика прийшла до кризи після того, як спочатку була відкрита теорія відносності Ейнштейна і скасована фізика Ньютона, а потім і сама теорія відносності Ейнштейна також почала тіснитися квантовою фізикою. Корінне поняття квантової фізики — квантова невизначеність. Тобто квантова фізика говорить, що світ не такий, як його описував Ньютон у своїх законах, і навіть не такий, як його описував Ейнштейн. Він ще складніший, він абсолютно невизначений. Невизначеність існує завжди. Наприклад, електрон — це частинка і хвиля одночасно. А якщо один електрон невизначений, то й усі об’єкти, що складаються з електронів, також перебувають у невизначеності. У цій квантовій невизначеності свідомість суб’єкта як спостерігача дуже сильно впливає на нього.
Шредінгер, один із знаменитих учених, створив такий уявний експеримент. Електрон іноді поводиться як частинка, а іноді — як хвиля, і неможливо передбачити, як він проявиться в певний період часу, але можливо зареєструвати його якоюсь камерою. Є реєструвальна пластина. Залежно від того, як ця пластина реєструватиме (чи то буде хвиля, чи частинка), вона дасть сигнал на ампулу з отруйним газом, яка поміщена в чорну скриньку. У цій чорній скриньці сидить кіт. Якщо електрон поводиться як частинка, наконечник ампули реагує на реєструвальну пластину, і ампула розбивається — кіт помирає. Якщо електрон поводиться як хвиля, ампула залишається цілою — кіт залишається живим.
І тоді Шредінгер поставив собі питання: «Що буде з котом, якщо ми помістимо його в таку чорну скриньку з такою гіпотетичною ампулою?» Електрон одночасно перебуває в стані як хвилі, так і частинки, не можна однозначно сказати, що він тільки хвиля або тільки частинка. Він проявляє себе як частинка в момент вимірювання, реєстрації, але поводиться як хвиля — таке положення постулює квантова фізика. Тобто завжди існує невизначеність, тому коли кіт перебуває в скриньці, ви ніколи не можете сказати, живий він чи мертвий у будь-який момент часу.
Фізики кажуть, що це парадокс, що кіт одночасно і живий, і мертвий. А потім вони кажуть, що насправді, оскільки електрон поводиться як частинка тільки в момент реєстрації, це означає, що ми можемо вплинути на те, живий кіт чи ні. Поки ми не вимірюємо, поки ми не відкриваємо скриньку, кіт одночасно перебуває у двох станах, але щойно ми знімемо кришку, квантова невизначеність зникає, і кіт буде зафіксований лише в одному однозначному стані. Поки ми не зняли кришку, кіт перебуває одночасно у двох станах — у цьому парадокс, це неможливо зрозуміти буденному розуму. Виникає скепсис: «Як кіт може бути одразу у двох станах: і живий, і мертвий?» Але така реальність! Реальність парадоксальна.
Релігійна істина — це та сама квантова фізика, тільки на ще глибшому рівні. І природно в нас виникає скептицизм через те, що ми дещо не готові сприйняти своєю свідомістю. Скептицизм долається якісним ученням.
Інша головна перешкода — це кармічний бруд, кармічні забруднення, затьмарення, тобто ми ніби бажали б практикувати, але в потоці нашої свідомості багато відбитків, затьмарень, які збивають нас, ми постійно їм програємо. Це називають клешами.
Нарешті, третя перешкода — хибне почуття обов’язку, коли ми створюємо в собі певні обмеження власними ж уявленнями, коли ми думаємо, що в нас є певні кармічні борги, і вважаємо себе зобов’язаними їх виплачувати.
Коли ми долаємо ці три головні перешкоди, ми можемо реалізувати те, про що говорять святі вчення, і отримати ці чотири види милості.
