Духовна практика: етапи споглядання та правильні акценти

Якщо ми розглянемо практику розвитку споглядання, то вона розвивається в певній логіці, якої потрібно завжди дотримуватися, оскільки вона дуже важлива і є щаблями, етапами.

Наприклад, якийсь учень почав займатися бойовими мистецтвами, подивився на кілька тренувань, а потім приходить до майстра і каже:

— Я, мабуть, уже дуже хороший майстер, тому що можу бити по груші як Брюс Лі. Я ще відеофільм дивився і кілька прийомів у книзі прочитав. Мабуть, я вже хороший майстер.

Учитель запитує:

— Добре, а ти розтяжки робиш?

— Ні, не роблю.

— У тебе є зал для тренувань, груша, накладні рукавички?

— Я навіть не знав, що це потрібно.

— А що ти тоді робиш?

— Я ходжу, уявляю себе великим героєм.

Це підхід, який показує того, хто помиляється щодо практики, перебуваючи у фантазії.

Вчення ж, коли ми правильно його осягаємо, прибирає всі фантазії, даючи кришталево чітке розуміння, коли ваш розум стає настільки ясним, що подібний до бездоганного хірургічного скальпеля, який може розсікти силою свого розуміння будь-які ілюзії та омани, тому завжди виведе вас на правильний шлях. Саме для цього ми вивчаємо логіку правильної практики.

Етапи споглядальної практики

Логіка споглядальної практики починається з концентрації. І в концентрації потрібно досягти неабияких успіхів. Коли говориться, що це попередня або базова практика, це не означає, що вона не зовсім важлива. Вона дуже важлива і є основою.

Коли ми в концентрації вправляємося хоча б пів року, у нас є результати в концентрації — це може бути точка, полум’я свічки або коло, значить, у вас є основа. Дивлячись на те, як людина досягає реалізації свого наміру, можна сказати, займається вона практикою концентрації чи ні, тому що, якщо ви займаєтеся практикою концентрації, ваші наміри швидко виконуються, реалізовуються.

Якщо ви вирішили створити у своєму місті Дхарма-центр або ретритний зал і займаєтеся концентрацією, то ваші внутрішні божества піднесуть вам цей Дхарма-центр, він обов’язково проявиться, тому що ваша свідомість здатна змінювати реальність. Людина, яка займається концентрацією, завжди може вирішувати свої життєві, побутові проблеми, тому що її намір бездоганний, вона змінює кармічне бачення, притягуючи нові ймовірності відповідно до своєї санкальпи.

Якщо ж людина не займається концентрацією, не мала такого досвіду сили свідомості, вона безсила; вона чогось хоче, але залишається на рівні прекраснодушних мрій. Її намір не збувається, світ їй зовсім не підкоряється, не слухняний їй, усе йде не так, як вона задумала.

Коли ми оволоділи концентрацією, настає черга наступної практики — спостереження за диханням. Це означає, що ми повинні поширити концентрацію на рух. Наприклад, ми об’єднуємося з небом, з вібрацією звуку Ом, медитуємо на звук проточної води і таким чином розуміємо різноманіття переживань під час присутності.

Далі ми переходимо до споглядання простору. Тобто ми вже пройшли лінію споглядання, лінію божественної гордості й переходимо до простору, тривалий час вправляємося зі споглядальною присутністю, об’єднаною з простором.

Після того як ми переконалися в об’єднанні з простором, ми об’єднуємо присутність з єдиним «смаком». Можна сказати, що це вже глибше тренування. Ми повністю усуваємо власне вподобання подобається чи не подобається, погано чи добре, добро чи зло і так далі.

Реалізація єдиного «смаку»

Насправді не так-то просто реалізувати єдиний «смак», тому що є різні його рівні: початковий, середній, вищий. Ті, хто реалізував вищий рівень «смаку», — це, власне, вже не люди, а небожителі, тому що реалізувати єдиний «смак» — це означає вийти за межі видозмін, модифікації часу (наприклад, минулого і майбутнього), коли модифікація часу бачиться єдиною свідомістю, або звільнитися від понять внутрішнього і зовнішнього, звільнитися від сприйняття «я» та «інші».

Початковий єдиний «смак» — це коли ви досягаєте такої рівноваги душі, що вас не можна похитнути, оскільки ви утверджені в глибокій присутності й дієте звідти, тому емоції та розділяючі оцінки вас не схоплюють.

глибока присутність і рівновага, яка не коливається

Споглядання і вселенські сили

На наступній стадії, до якої ми приступаємо, коли наша споглядальна присутність розвинула величезну силу, ми починаємо виходити справді на глибокі рівні єдиного «смаку». Це споглядання плюс вселенські сили. Це вже стадія сіддха, який досить глибоко реалізував присутність і перебуває в істинному єдиному «смаку» безперервної свідомості, і тепер йому потрібна вселенська енергія (шакті).

Це не просто енергія в його тілі, це енергія за межами його тіла, вона вселенська, тому тут йогін тренується, вправляється в поєднанні присутності з вселенськими силами. Наприклад, із силою знання (джняна-шакті), силою волі (іччха-шакті), п’ятьма силами дії (крійя-шакті). Він ніби змішує споглядання, перебування в недвоїстості з силами творення, підтримання, розчинення, приховування і просвітлення. Завдяки цьому він отримує дуже глибокий досвід розуміння погляду і підтримання недвоїстості.

Після того як набувається певне розуміння взаємодії вселенських сил, а це дуже важливий бік, йогін уже перестає бути людиною, він стає чимось на зразок божества у фізичному тілі. Якщо він захоче, то може прикликати силу творення і щось створити, увійшовши в глибоку присутність. Прикликавши силу приховування, він може змінити кармічне бачення, прикликавши силу просвітлення, він може низвести Ануграха-шакті на все людство, на всю Землю.

Він є свого роду досконалим резонатором, каналом, що проводить вселенські енергії. Завдяки внутрішній порожнечі, змінюючи свою санкальпу, може акумулювати ці вселенські енергії і, пропускаючи через себе, транслювати їх так, як це необхідно.

порожнеча всередині проводить вселенські сили

Оволодіння часом

Нарешті, наступне, чим оволодіває йогін, — змішування споглядальної присутності з часом, усунення поняття про час як про минуле, теперішнє і майбутнє. А час — це найважче піддатлива категорія, оскільки навіть боги підвладні видозмінам часу.

На цій стадії йогін може змінювати минуле, переміщуючись по самскарах з одного стану в інший, коли видозміна минулого і майбутнього є безперервно плинною чередою подій, оскільки це енергія, невіддільна від ума. Тоді всесвіт постає чимось на зразок порожнечі, у якій ширяють бінду (сфери), і кожна сфера містить варіативний всесвіт. Такий йогін, змінюючи свою свідомість, влітає з одного бінду в інше, у якому розгортається альтернативна подія. Він повністю вільний виходити з цих подій або входити в них.

Творення мандали

Нарешті, коли все це пройдено, настає ніби останній етап — творення мандали. Творення мандали означає здатність йогіна повністю здійснити «великий перехід» і втілитися як божественна істота. Використовуючи свою ясність споглядальної присутності, уміння транслювати енергії (шакті) і проявляти їх у чистому баченні, йогін силою свого розуму творить іншу реальність.

Це тонкоматеріальна духовна реальність, яка проявляється як мандала, її можна уподібнити випромінюваним творчим енергіям, що виходять зі святих. Оточення, яке виходить зі святих, — це приклади такої тонкої, творчої самоосвобожденої енергії, яка проявляється в чистому вигляді. Тобто в ній немає нічого нечистого, нічого обмежувального, тому що вона проявляється з найтонших рівнів світла і нероздільно пов’язана зі свідомістю святого.

чисте бачення проявляє тонку духовну реальність

Чисте і нечисте бачення

Наприклад, якщо ми проаналізуємо своє оточення, то побачимо, що наше оточення складається не з таких енергій. Зовнішні енергії не підпорядковуються нашій свідомості і проявляються як звичайне нечисте кармічне бачення. Це відбувається тому, що ці енергії — це не наша мандала, а мандала Брахми. Причому це не проста мандала Брахми, а її ще називають «гнівна мандала п’яти елементів», тобто вона має багато такої шакті, яку в нашому стані ми не зможемо самоосвободити.

Наприклад, навіть якщо ви спробуєте самоосвободити камінь або щось тверде, коли ви споглядаєте, то навряд чи він так самоосвободиться, він усе одно залишатиметься, тому що інертна матерія уособлює мула-пракріті — фундаментальну космічну енергію дуже жорсткого рівня. Ми перебуваємо саме в такій жорсткій енергії, тому її називають «гнівною мандалою п’яти елементів». Її також називають «нечисте бачення».

Але насправді воно нечисте тільки для нас, для Брахми ж — воно повністю чисте й досконале, тому що його здатність до самозвільнення приголомшлива. Він силою своєї ясності може самозвільняти таттви, елементи, атоми, для нього гнівні елементи є повністю божественними.

Коли ми входимо в чисте бачення, ми створюємо своє оточення, яке випливає з нашої власної споглядальної присутності. На цьому духовна практика, описана у вченні, закінчується. Приблизно так розвивається логіка вчення, і коли ми її досліджуємо, ми обов’язково отримуємо потрібні результати.

А уявіть, що людина робить неправильні акценти: на цьому етапі вважає головним одне, а на іншому — вважає головним інше. Зрештою вона починає запитувати: «Коли ж буде йогурт?» На чому ж необхідно робити акценти на початку? На набутті віри, відданості, самаї, початкового рівня самозвільнення, концентрації, на практиці медитації порожнечі та атма-вічарі в русі. Коли у вас є все це — ви прозріваєте саму сутність вчення.

Рівні передачі вчення

Як ви знаєте, вчення передається на кількох рівнях: на буденному, інтелектуальному, на символічному і на неконцептуальному, який ще називають «пряме введення», «позазнакова передача».

Позазнакова передача звертається до нашого глибинного «Я», стану сну без сновидінь, уму поза будь-якими обмеженнями
Символічна передача звертається до нашої підсвідомості, світу образів
Інтелектуальна передача, пов’язана зі змістом, логікою і словами, звертається до нашої поверхневої свідомості, концептуального уму

І коли розповідають історії, то це свого роду прояснення на символічному рівні принципів духовної практики.

Історія про дівчину Умалекху та юнака Ніргуну

Ніргуна якось задумав одружитися і пригледів собі дівчину, яку звали Умалекха. Він подумав, що спочатку треба, звичайно, познайомитися і зустрітися кілька разів, а потім уже можна буде представляти дівчину батькам. Через подругу цієї дівчини він призначив їй побачення. Вона подумала: «Побачення — так побачення», тому сказала, що прийде.

Але юнак запізнився на побачення. Оскільки він часто був дуже зайнятий і ніяк не міг сконцентруватися, він передавав через знайому дівчини все нову й нову дату, він казав, що обов’язково прийде на побачення. Він увесь час вибачався, тому що в нього були різні справи й турботи: одного разу він захворів, іншого разу йому потрібно було їхати з батьком торгувати, третього разу йому сподобалася інша дівчина, тому він спробував познайомитися з нею, але вона йому відмовила.

Зрештою, він усе-таки вже втомився від усього цього і вирішив піти до її дому та поговорити з нею прямо, начистоту. Коли він прийшов, то побачив велике свято, яке майже закінчилося. І старий слуга йому сказав:

— О, проходьте, проходьте, ще залишилося трохи салату. Гості вже все з’їли й випили, але вам ще дістанеться, я можу принести з кухні.

І цей юнак Ніргуна сказав:

— Я хотів би побачити Умалекху.

Брамник відповів:

— Усі вже розійшлися, адже весілля закінчилося. Усе було так цікаво! Ви трішечки запізнилися. Але трохи салату для вас залишилося, тож не переживайте.

Тобто його дівчина вийшла заміж.

розсіяність і відкладання призводять до втрати можливості

Ця притча називається «Про втрачені можливості». Так само, коли практик долучається до Дхарми, то це подібне лише до можливості. Це жодна не гарантія, а просто можливість. І ця можливість стохастична, імовірнісна: може бути так, може бути ні, може наполовину. Усяке може бути, тому що все залежить уже від вас, саме ви активний реалізатор цієї можливості.

Ніргуна був «недалеким» хлопцем. З дівчатами так себе не поводять, тому він упустив свою можливість. Практик не повинен уподібнюватися такому невдалому хлопцеві, який приходить, але йому кажуть: «Усе, що залишилося, — трохи салату». Він ловить цю можливість, схоплюючи її на льоту, тому що хто знає, що буде завтра, якщо він зараз її не впіймає?

Історія про царя Гунаку та його помічника Таматапу

Був цар Гунака (від слова «гуна»), який був дуже обумовленою душею, царством він не займався, вільний час проводив у грі в кості, розвагах із дівчатами, на полюванні. Гунака не збирав міністрів, не робив огляд свого війська, брахманам також не приділяв уваги. Бачачи, що царство занепадає, радники поступово залишили його, а міністри зрадили, забравши пів скарбниці й пішовши до царя сусідньої держави.

Але цар продовжував так жити, думаючи, що головне — це полювання, гра в кості, розваги й бенкети. Через деякий час радник, який залишився, доповів йому, що сусідній цар уже наближається разом зі своїм військом і має намір відібрати в нього землі, всю державу. Гунака не на жарт злякався. Він хотів покликати свого воєначальника, але той, почувши про військо, що наближається, просто втік.

У Гунаки був вірний, але дурнуватий слуга, який, однак, був дуже старанним і цілеспрямованим. Його звали Таматапа. Цар подумав: «Коли воєначальник утік, потрібен бодай хтось, хто керував би військом». І він сказав:

— Таматапа, тоді я призначаю тебе міністром оборони, полководцем. Терміново збирай армію, ми виходимо на бій, бо на нас нападають.

Таматапа, будучи слухняним слугою, сказав:

— Звісно, як скажете, просто зараз збираю армію!

Через деякий час Гунака покликав Таматапу й сказав:

— Швидше показуй мені бойові колісниці, слонів, лучників, розташування рядів.

Таматапа сказав:

— Слонів у нас уже давно немає, з бойових колісниць є тільки одна, а лучники... Я навіть не знаю, що це таке.

Гунака запитав:

— А скільки ж у нас воїнів? Ти послав гінців у всі князівства, щоб вони прислали свої армії?

Таматапа відповів:

— Я навіть не знав, що в нас є інші князівства, я ж завжди тільки тобі прислуговував. Я покликав своїх друзів із села, тому кілька людей вийде.

Цар Гунака зрозумів, що він жорстоко помилився, поставивши воєначальником Таматапу. І, оскільки вже треба було накивати п’ятами, він із ганьбою втік зі своєї держави до свого брата й там жив у нього просто як родич сусіднього царя.

Ця притча називається «Неправильна мета», або «Ставка не на того». Коли ми обираємо неправильну мету й ставимо не на того, ми подібні до такого царя, у якого розвалюється держава, а він сам тікає, віддаючи все іншому.

Гунака тут уособлює буддхі, той стан усвідомленості, який виробляє і ставить цілі. Таматапа (якщо буквально перекладати, то це «дурне зусилля») уособлює заблудлий розум, який хоч і може робити щось старанно, проте він у принципі обмежений. Часто буває, що ми ставимо невірні цілі, а потім діємо, виходячи з невірних цілей, спираючись на обмежене розуміння. У підсумку ми можемо зазнати невдачі в духовній практиці, поставивши невірні цілі, подібно до цього царя.

Історія Дрони і Драупади

Наступна історія називається «Історія Дрони і Драупади». Вона описана в «Махабхараті».

Дрона і Драупада з дитинства росли разом і подружилися, хоча Дрона був сином звичайного брахмана, а Драупада — сином царя. Якось у дитинстві вони поклялися, що Драупада, коли стане царем Панчали, подарує Дроні половину царства, оскільки між ними була така міцна дружба, що й водою не розлити.

Минув час, Драупада справді став царем Панчали, успадкувавши царство від свого батька. Дрона ж був бідним брахманом. На той час у нього народився син Ашваттхаман. Але, коли він дізнався, що Драупада став царем, він згадав про цю обіцянку, прийшов до нього й сказав: «Ти пам’ятаєш, що ми друзі? Чи вірний ти своїй обіцянці?»

Драупада обурився, що цей нахабний брахман насмілився згадати якісь дурні дитячі обіцянки й на цій підставі вимагати від нього половину царства, тому просто прогнав його геть.

Дрону це дуже сильно зачепило. Тоді він почав вивчати бойові мистецтва, щоб перевершити всіх і помститися Драупаді, оскільки вважав це смертельною образою. Він здобув таку майстерність у бойових мистецтвах, що йому не було рівних у всій Бхараті. З часом він уславився як учитель бойових мистецтв Дроначар’я — найвеличніший майстер бойових мистецтв. Але попри те, що він став майстром, усередині його все одно спалювала помста.

Він підібрав двох учнів, Арджуну та його товариша, і став їх навчати. З Арджуни він виростив найвеличнішого майстра, який перевершив навіть його. На змаганнях Арджуна стріляв на ходу колісниці, іноді просто стоячи, іноді стоячи на дишлі, іноді знизу воза. А коли він бився мечем, здавалося, що він збільшувався в розмірах або зменшувався, або пересувався так, ніби під час бою з’являвся в різних місцях одночасно. Або він міг влучити стрілою в око маленької залізної риби, стоячи спиною і цілячись у зображення, яке відбивалося у воді, налитій у таз.

Коли Арджуна та його товариш завершили навчання, вони запитали Дрону:

— Яку плату ми маємо дати тобі за навчання?

І тоді Дрона сказав:

— Приведіть мені царя Панчали Драупаду.

Оскільки Арджуна та його товариш були принцами, вони скликали свої армії, завоювали Драупаду, царя Панчали, і привели його до Дрони. І тоді Дрона, уїдливо усміхаючись, сказав:

«Ти ж пам’ятаєш, що ми друзі? Тому я не маю наміру відбирати в тебе все твоє царство, а візьму лише половину. Оскільки я вважаю тебе другом, я залишу тобі іншу половину».

Це було найсильнішим приниженням для царя Драупади.

Ця притча називається «Невиконані обіцянки». Драупада знехтував обіцянками й клятвами, але вони повернулися до нього великими втратами та проблемами.

Самайні зобов’язання в ануттара-тантрі

У духовному житті, коли ми вступаємо на шлях ануттара-тантри, ми обираємо певний шлях практики, даємо деякі самайні зобов’язання, які для нас дуже важливі не лише на все це життя, а й навіть на майбутні життя, аж до просвітлення. Хоч цих зобов’язань не так багато і вони не такі складні, проте дуже важливо дотримуватися їх і шанобливо до них ставитися, не нехтуючи ними.

Часто шлях тантри порівнюють із трубою, всередину якої заповзла змія, і кажуть, що в змії є лише шлях або вгору, або вниз, тобто вона може або просунутися й вилізти, або може впасти вниз. Так само практик на шляху ануттара-тантри може просуватися або вперед до просвітлення, або серйозно падати в разі відхилення від самайних зобов’язань.

Усі ці притчі вказують на різні стани, які переживає практик.

Притча про хибні акценти

Є ще одна цікава притча. Був один недалекий і дурнуватий чоловік на ім’я Бхумака. Усі його інтереси зводилися до того, де б смачно поїсти, посидіти в компанії та розважитися. Одного разу він почув, як люди, виходячи з одного дому, вихваляють прийом і частування, надане їм там, вони казали, що десерт із манго та йогурту там був просто чудовий. Оскільки він був голодний, то загорівся бажанням потрапити на зібрання в цей дім, де всіх годували, щоб спробувати, що ж це за десерт — йогурт із манго. І він так хотів усе це спробувати, що ця думка дуже його обсідала.

Одного разу, коли всі люди заходили в цей дім, він теж потрапив туди. Він побачив, що там зібралися дивні люди, які перемішують різні інгредієнти (ртуть та інші речі) і розглядають їх, а їхній учитель їм щось пояснює. Він у нетерпінні просидів кілька годин, але так і не дочекався частування. Зрештою він уже почав соватися й запитувати: «А коли ж буде йогурт із манго?!» На нього всі подивилися як на цілковитого дурня.

Ті люди, до кола яких він потрапив, були алхіміками, які практикували згідно з раса-шастрами, вони змішували різні інгредієнти в ртуті й випробовували на собі деякі препарати. Іноді вони запрошували брахманів, проводили ведичні обряди й частували їх для сприятливого результату алхімічного підсумку, і Бхумака випадково підслухав одну з розмов таких запрошених брахманів і подумав, що там насправді постійно дають такі речі. У підсумку його з ганьбою вигнали з компанії алхіміків.

очікування грубого результату заважає зрозуміти тонку практику

Ця притча називається «Хибні акценти». Коли ми розставляємо в дгармі хибні акценти, ми можемо опинитися в ролі такого Бхумаки, навіть не зрозумівши, у чому тут річ. Коли всі очікуватимуть алхімічну ртуть, ми будемо нетерпляче соватися й запитувати: «Коли ж буде йогурт?!»

Дуже важливо, коли ми вступаємо на шлях духовної практики, правильно розставити акценти. Таким неправильним акцентом може бути будь-що. Наприклад, людина думає, що істинним переживанням є якийсь спалах світла і ще щось, і робить акцент на цьому. Я її запитую: «Як у вас просувається робота із санкальпою?» Вона відповідає: «Із санкальпою? А що це взагалі таке?» Це приклад неправильного акценту.

Професіоналізм у духовній практиці

Духовна практика вимагає від нас колосальної майстерності й професіоналізму, і, звісно, вона не може принести успіх дилетанту. Саме тому я завжди звертаюся до учнів, щоб вони набували такого професіоналізму й не уподібнювалися подібним персонажам.

Наприклад, хоча б на інтелектуальному рівні або на рівні практики вчення потрібно знати так, що навіть якщо вам уночі влаштовують іспит і запитують: «Які чотири установки в шамбгаві-мудрі?», то ви одразу без жодних проблем відповідаєте. Або вас запитують: «У чому полягає п’ятіркова формула? Чим відрізняється самоосвобождення від самотрансценденції, а самотрансценденція від самовпізнавання? Які три тантричні дії при об’єднанні споглядальної присутності з елементами?» І так далі.

Необхідно, щоб ви знали все це навіть краще, ніж дату власного народження, тобто на підсвідомому рівні. Це і є істинне знання вчення. Саме тому нам завжди слід приділяти увагу проясненню всіх тонкощів вчення.

Майстер відрізняється від дилетанта саме тим, що йому відомі тонкощі, секрети. Дилетант же цих секретів не знає, тому майстер здається йому таким, що отримує результати нізвідки, він здається йому незбагненною істотою, яка начебто робить те саме, але отримує інші результати. Усе це тому, що майстрові відомі секрети, яких він дуже ретельно дотримується, роблячи правильні акценти. Дилетантові ж секрети невідомі, він навіть не знає, що їх треба дотримуватися, тому нехтує ними.

— Я, мабуть, уже дуже хороший майстер, бо можу бити по груші, як Брюс Лі. Я ще відеофільм дивився і кілька прийомів у книжці прочитав. Мабуть, я вже хороший майстер.