Дхарма означає йти шляхом становлення божественною істотою, а це означає переходити в іншу расу, навіть в інший вид, інший клас істот. Нам завжди потрібно думати, що коли ми йдемо шляхом Дхарми, ми йдемо шляхом еволюції. Йти шляхом Санатана Дхарми означає поступово відкривати в собі, виховувати якості божественних істот.
Чому ми прагнемо виховувати якості божественних істот, а не просто людських? Тому що ми розчарувалися в сансарі, а людина — це істота теж сансарна. Ми розчарувалися в системі світогляду людини, обмеженої смертної, обмеженої сансарою, в її способі мислення, в її цінностях, сенсах життя, способах досягнення цілей, тих завданнях, які вона ставить у своєму житті. У всьому цьому світогляді, цій шкалі цінностей ми розчарувалися. Це й називають розчаруванням у сансарі.
Але це не означає, що ми поставили хрест на всій людській расі, всій людській цивілізації, на самому собі — зовсім ні. У нас є шлях еволюції, у нас є настанови, священні писання, у нас є вчення, і ми знаємо, куди нам рухатися, просто ми змінили вектор руху, радикально змінили.
Якщо звичайна людина, що перебуває в сансарному вимірі, прагне зафіксуватися якомога довше, залишитися людською істотою, залишитися сансарною істотою, з его, прив’язаностями, ілюзіями, то ми прагнемо розвиватися, ми прагнемо очищати це сансарне бачення, і ми віримо, що це сансарне бачення вже в цьому житті без відходу на якісь небеса може бути очищене, і може бути реалізована богоподібна свідомість. Коли в нас є віра в це, починається наш духовний шлях на шляху Санатана Дхарми, і починається пратьякша адвайта сиддхів, учення лайя-йоги в традиції сиддхів. Але ми повинні мати таку віру, ми повинні вірити.
Вивчення священних текстів і входження у світ богів
Ми почнемо читати текст про Шиву і Парваті. Для чого взагалі ми вивчаємо тексти? Тексти очищають свідомість, вони показують інший спосіб мислення, не властивий людям, а властивий богам, інший стан, інше бачення. Тому їх дуже важливо вивчати. Ми вивчаємо адвайту, традиційну Санатана Дхарму, езотеричну її частину — лайя-йогу, п’ять янтр лайя-йоги. І це головні принципи: шравана, манана, нідидх’ясана, учення 16-ти кала, а також створюємо умови, коли все це працює: самая, гуру-йога, чисте бачення, Прибіжище, етика, єдина самая споглядання.
Однак цього мало, тому що Дхарма — це не просто дотримання певних методів, логічних схем або дисципліни й етики, це взагалі занурення в інший світ, в іншу атмосферу, і нам потрібно увійти в нього, у цей інший світ. Нам потрібно повністю переосмислити за допомогою вчення всі свої світогляди, оцінки, і цей інший світ — це мудрість богів, сили богів, етика богів, культура богів, велич богів, знання богів, ігри богів, прояв богів у матеріальному світі.
Поступово, завдяки вченню, ми входимо в такий вимір божественних істот, ми починаємо їх розуміти. Це означає, що й усередині нас якісь божественні аспекти потроху відкриваються, і саме завдяки цьому ми потроху звільняємося, тому що звільнення якраз і означає звільнення від наших людських обмежень, звільнення від усього того, що нас сковувало і пов’язує як людину. Це не означає, що в цьому житті в нас виросте шість рук або п’ять голів, ми точно в цьому тілі залишатимемося людьми. Але це означає, що всередині нас виростає божественний вимір, і в цьому божественному вимірі ми володіємо мудрістю, силою всевідання, всепроникнення, всемогутності, силою ілюзорного тіла, силою розуміння, ясності та багатьма іншими речами. Тому що якості божественної істоти — це цвітіння різних сил і енергій.
Божественні енергії та їх прояв
У людині ці сили й енергії пригнічені, і навіть якщо вона намагається їх розвивати, часто вони навіть не приносять їй користі, тому що вона намагається їх розвивати егоїстично. Наприклад, якщо у вас невисокий інтелект, небагато мудрості, значить, що джняна-шакті ваша пригнічена, розум погано думає, як поганий комп’ютер зависає, гальмує, ви не можете швидко вирішувати, в умі робити складні обчислення. А якби божественні якості у вас розвинулися, то розум був би подібний до швидкодійного комп’ютера, потужного процесора, який здатний робити величезні обчислення.
Або якщо у вас слабка концентрація, ви не цілеспрямовані, вас легко збити — це означає, що ваша воля, ваша іччха-шакті не розвинена, ви не знаєте, як користуватися нею як інструментом. А у випадку з божествами іччха — це вселенська сила, яка рухає божеств шляхом.
Або, наприклад, ваш ум легко підпадає під обумовленості, під концепції, під зв’язки, прив’язаності, стосунки, клеші, і ви не вмієте самоусвідомлюватися силою природної усвідомленості, вдивляючись усередину себе, вдивляючись у божественну суть Абсолюту, отже, вам бракує сватантрія-шакті. Тобто цей тип шакті у вас пригнічений, усе вас вражає, усе на вас впливає, усе вас обмежує. Є такий тип людей: образливі, недовірливі, бракує сватантрія-шакті, отже, ця сила не розвинена, не квітне. І навпаки, божествам притаманна сватантрія-шакті, сила повної внутрішньої свободи.
Так само божествам притаманні багато інших енергій, наприклад:
вівека — здатність детально відрізняти одне від іншого, детально розбиратися в нюансах, деталях, не плутаючись
вайраг’я — сила бути відстороненим від усього, навіть занурюючись у якусь роботу чи діяльність ума, тіла, мови — на тлі всього цього перебувати відстороненим, як Шива
Ліла богів і чисте бачення
Ліла, гра — це здатність божеств, це не здатність людей. Люди постійно заплутуються, і всі їхні дії є їхньою кармою, причиною-наслідком, і з однієї причини жорстко випливають наслідки. Здійснювати якісь вчинки їх змушують самскари, васани, минулі карми, планетарні впливи, хід розвитку суспільства, тому люди в певному сенсі жорстко йдуть накатаною колією. А боги грають, не залежать ні від причин, ні від наслідків, не накопичують карму, не залежать від васан, не залежать від батьківської карми, від генетики — усе це ліла.
Також божествам притаманне чисте бачення. Людям воно не притаманне. Гуру десятки років читає лекції про чисте бачення, і з великими труднощами воно проникає у свідомість людей. А божествам від початку притаманне чисте бачення. Коли божество бачить людину, воно в ній бачить те саме божество, воно розуміє, що це просто божество, яке зараз у такому образі. Але коли людина бачить божество, то вона навіть на божество може щось спроєктувати. Кажуть, коли Будда бачить людину, він бачить у ній такого самого Будду, тільки з обмеженнями, а коли людина бачить Будду — вона бачить у ньому таку саму людину.
Чисте бачення — це величезна цінність у світі людей, і воно не притаманне людям, його треба виховувати. По суті, щоб звільнитися від сансари, треба зародити глибоке чисте бачення, щоб воно очистило всі наші зв’язки, наші таттви, прани, ум, самскари й васани.
Є розширена практика самскара-шуддхі, у цій практиці ми розглядаємо все своє життя від початку народження, крок за кроком згадуємо все, що ми робили. Ця практика є також у вченнях тибетського буддизму. Крок за кроком ми очищаємо й очищаємо, згадуємо й згадуємо все, що ми подумали, все, що ми сказали в дитячому садку, у яслах, у школі, в юності, усі зв’язки, які зародили, усі думки, які подумали, усі вчинки, які здійснили, і очищаємо доти, доки не дійдемо до нинішнього життя і в нас не виникне відчуття очищення.
Шлях через Бога, а не через его
Ми накопичили дуже багато різних відбитків, і слухання подібних історій — це відкриття в собі чистого бачення, входження в розуміння ліли, світу божеств. Тому що по суті практикувати Санатана Дхарму, поклонятися Даттатрєї, робити Даттатрєю ішта-деватою — це означає проникати в мудрість трьох головних богів: Брахми, Вішну і Шиви. Тобто через ішта-девату, через Даттатрєю, для нас Бог проявляється через трьох головних богів ведичної традиції. Нам треба зрозуміти — це дуже велика таємниця, дуже великий секрет, дуже велика гра.
Що є Брахма? Що є Вішну? Що є Шива? Як ці аспекти проявляються в нас? Божественні істоти також означають єдиний «смак», божественну велич, перебування в просторі розкритої свідомості. Також перебування в щасті (сукха), в ананді, перебування в постійному глибокому сварупа-самадхі, сахаджа-самадхі, всевіданні, всемогутності, всюдисущності, всесильності, всевладді. Усе це — вектор нашої еволюції на шляху Дхарми.
Ми їх набуваємо не через егоїстичні зусилля, не через анава-маргу (шлях розвитку его), ми їх набуваємо через Бога. Щойно ми захочемо набути їх через его, лише через особисті зусилля на шляху анава-марга, одразу нас мають право називати тантрійськими чаклунами, тобто ми вже трохи відходимо від первісного, величнішого шляху, божественного шляху Санатана Дхарми, адвайти, вчення лайя-йоги, тому що цей шлях трохи інший, цей шлях трохи асура-тапасьї.
Асури вважаються давніми богами, вони виникли ще до нинішніх сучасних богів, вони дуже багато спиралися на его. Цей шлях вважається складним, небезпечним і таким, що веде до омани. Тому, коли ми говоримо, що йдемо шляхом божественних якостей, ми йдемо через віддання Богові, через самовіддачу, через розкриття Бога, не через егоїстичне нарощування сиддхі. Це означає, що нам треба осягати джняну, шлях відданості, шлях тапасьї.
План Брахми: втілення Парваті
Брахма готував народження Парваті, щоб Господь сприяв досягненню його мети. Велика богиня, об’єднавши з Брахмою зусилля, втілилася вдруге як дочка Гори.
Отже, Брахма мав свої плани щодо Шиви. Він хотів, щоб Шива підтримав матеріальні творіння. І Шива, будучи аскетом, будучи цілковито неприв’язаною відреченою істотою, увесь час проводив у самадхі. І одного разу на пропозицію Брахми він відповів небажанням підтримувати матеріальні творіння. Він проявився у формі нескінченного стовпа (стхану), що сягає вищих і нижчих світів. Але Брахма, бажаючи творити й бажаючи розвивати цей Всесвіт, оскільки це його спосіб служіння, не залишав надії залучити Шиву до матеріального творіння, і він шукав спосіб, як пробудити Шиву від цієї зануреності в самадхі. Йому була потрібна енергія, і роль цієї енергії зіграла Парваті. І він попросив велику Матір, щоб вона втілилася спочатку як Саті, а потім як Парваті, щоб пробудити Шиву з цього, як здавалося Брахмі, сну самадхі. Щоб матеріальна енергія почала рухатися.
Вона утвердилася в умі бога Гори, коли він кохався з Меною, і Мена завагітніла.
Бог Гори — це Парвата, владика Гімалаїв, Хімован. Брахма вклав цю санкальпу в ум бога Гори Парвати. І завдяки цьому, коли вони кохалися з Меною, виникла сильна санкальпа, яка привабила Парваті. І в цьому був план Брахми. Ця Парваті мала стати дружиною Шиви.
Довго не задоволене бажання Брахми створити смертне потомство за допомогою Шиви тепер було витіснене новою потребою. Лише надбожество, народжене Шивою, могло знищити демона Тараку.
Завдання творіння Брахми ще ускладнилося тим, що з’явився демон Тарака, який порушував увесь хід побудови Всесвіту і почав утискати богів та захоплювати величезні області у Всесвіті. Брахма планував створити цивілізацію смертних істот, розвивати цю цивілізацію, посилати Ману і Праджапаті, і тут увесь план творіння опинився під загрозою через те, що якась егоїстична, асурична енергія почала сильно проявляти свою шакті, так що навіть боги нічого не могли з цим удіяти. І тому, крім того, що він хотів спонукати Шиву до матеріального творіння, він вирішив закликати надбожество, здатне приборкати цього демона. Цей демон Тарака навіть у Брахми силою своєї тапасьї випросив таке благословення, що знищити його може лише дитина семи днів від роду, божественна дитина. І потрібно було створити таке надбожество за допомогою Шиви й Парваті, і в цьому був план Брахми.
Втілення великої Богині та причини руйнування першого шлюбу
Парваті була повним втіленням великої Богині. Раніше велика Богиня втілювалася в Саті, щоб здобути любов Шиви. Тепер вона вирішила народитися дочкою Гори й Мени, прийнявши цю форму на прохання богів. Велика Богиня, вічна Пракріті, пам’ятала себе такою, що скинула своє тіло Саті.
Перший раз, як ми знаємо, велика Богиня втілилася у формі Саті. Вона спалила своє тіло після того, як була ображена і Шива був ображений на жертвопринесенні Дакші. На знак протесту вона зробила це силою свого містичного тапасу. Таким чином, першого разу місія Саті як великої Богині, що спонукає Шиву до творіння, не була виконана. Але чому взагалі це сталося? На це є причини.
Коли велика Богиня, вселенська Мати, велика Пракріті, матеріальна енергія, тільки почала втілюватися, вона взяла обіцянку з Дакші: «Я втілюся як твоя дочка у формі Саті, але я буду з тобою лише доти, доки мене поважатимуть. Якщо мене не поважатимуть, я тебе покину». Так само Шива пообіцяв Брахмі, що все ж таки займеться роботою з матеріальним творінням на благо всіх живих істот, він навіть погодився одружитися. Він пішов на поступки Брахмі всупереч своїй схильності. Але він поставив таку умову: «Я одружуся із Саті, я житиму з нею як її чоловік, аскет, і коли я буду в самадхі, коли я буду зайнятий йогою, вона має бути як йогіні, але коли я виходитиму, нехай вона проявляється як моя дружина, як звичайна жінка. Але якщо вона не повірить мені, то я залишаю за собою право покинути її, тому що Атман завжди покидає матеріальну енергію й відокремлюється, коли матеріальна енергія не йде за ним». Таку умову Шива поставив Брахмі. Таким чином ці дві клятви спрацювали так, що Саті покинула тіло силою свого тапасу.
Історія з Рамою і перший сумнів Саті
Ще була історія, коли Шива і Саті спустилися в долину, де Рама жив у вигнанні. Вони зустріли принца Раму, він тужив за своєю Сітою. Шива знав, що це втілення бога Вішну і що сам Шива поставив Вішну царювати над усім Всесвітом, виконувати обов’язки володаря Всесвіту. Він знав, що Рама веде просто лілу, гру, а насправді — це сам бог Вішну. Коли він підійшов до Рами, він йому вклонився, як володарю Всесвіту. Він не міг йому не вклонитися і не висловити пошану, така божественна культура, божественний етикет. У Саті виникло таке здивування, вона запитала в Шиви: «Якийсь чоловік страждає через свою жінку, через те, що його дружину викрав Равана, він слабкий, безсилий, він нічого не розуміє, а ти йому кланяєшся? Як таке може бути?» Шива через це трохи засмутився, він сказав, що насправді ти не розумієш його великого становища, це сам Вішну, це володар усього Всесвіту, і все, що відбувається, — це просто гра, ліла на благо всіх живих істот. І тут Саті засумнівалася в словах Шиви. Вона вирішила якось сама перевірити Раму.
Одного разу вона з’явилася перед ним, прийнявши форму Сіти. Вона прийшла до Рами й сказала: «Ось я, твоя Сіта, я втекла з полону Равани». І Рама тоді подивився на неї, усміхнувся і сказав: «Я знаю, хто ти. Ти — ШивА (дружина Шиви), ти — Саті, ти зовсім не Сіта». Він одразу розкусив її, хоча сила її зваблення була великою. Тоді вона зрозуміла, ким Рама є насправді, це була його ліла, і він усе чудово розумів, він не був прив’язаний до Сіти, він виконував цю велику лілу на благо інших живих істот. Так уперше вона засумнівалася в словах Шиви.
Другий сумнів і виконання клятв
Поступово санкальпа Шиви на відокремлення від неї почала діяти. А вдруге, коли вони жили в горах, там почалися грім, блискавки, вітри, урагани, вона засумнівалася в тому, що Шива, який живе як аскет, одягає шкіру тигра й слона, може захистити її від грому та несприятливих чинників. І почала скаржитися, оскільки вона жила в палаці, у таких прекрасних умовах. Шива тоді усміхнувся і підняв її на хмару вище грому й блискавки, підняв її в небо на деякий час, туди, де блискавки не діставали.
І ось через ці два випадки, коли вона засумнівалася в словах Шиви, Шива почав від неї трохи віддалятися. Таким чином взаємні клятви Саті й Шиви так спрацювали, що вони не могли залишатися далі в цьому втіленні, бо коли божественні істоти дають будь-які клятви чи санкальпи, вони неминуче виконуються.
Каяття Дакші й нове втілення Богині
Так сталося, що Дакша не вшанував на жертвопринесенні Шиву, і Саті була ображена, тому вона й покинула тіло. І коли Дакша зрозумів, яку помилку він скоїв, що сталося так, як богиня сказала: «Якщо ти не будеш мене поважати – я тебе покину», він дуже розкаявся. Він почав запитувати: «Як же мені тоді тебе знайти? Я ж знаю, що ти велика Богиня, це просто майя ввела мене в ілюзію». Вона сказала так: «Ти знайдеш мене всюди й у будь-якому місці». Тобто велика Богиня – це і є сама Пракріті, матеріальна природа, вона нікуди не зникає. І вона вирішила вдруге втілитися у формі Парваті.
Саті була ображена неповагою, виявленою її батьком Дакшею щодо Шиви. Перш ніж йогічний вогонь охопив її, Саті сказала Дакші, що її можна знайти будь-коли, у будь-якому місці, у кожній істоті, немає нічого у всесвіті, в чому її не можна було б відшукати.
І все ж Шива не міг знайти її й здобути спокій. Він зробив намисто з її кісток, він голосно стогнав, оплакував її, наче й не був Богом. Біль розділеності зробив його мову незв’язною. Всевишній Господь силою ілюзії сам наклав на себе біль і безумство, насправді він незмінний, непохитний і непереможний. Хоча він змінює свої форми, його не торкається майя. Що йому любов та ілюзія?
Хтось може подумати: як же Шива міг відчувати такі прив’язаності, страждати через них, через дружину? Для мирянина, світської людини – це справді страждання, але для Бога, вільного, звільненого, аскета... навіть багато монахів успішно позбуваються прив’язаностей і не страждають саме від прив’язаностей. Насправді це не були страждання, це гра. Є різні енергії, божество розважається цими енергіями, воно їх не відкидає, воно їх вільно проявляє і при цьому ще приносить користь іншим живим істотам. Ці енергії для нього безпечні, вони як змії на грудях Шиви, вони не можуть його вкусити. І божество перебуває в стані Брахма-ананди (абсолютного блаженства), воно здатне розважатися й насолоджуватися навіть такими енергіями. Ніби парадоксальним чином воно насолоджується навіть стражданнями.
Якщо ми уникаємо страждань і насолоджуємося лише енергією тонких насолод, то божественні істоти можуть грати, насолоджуватися, проявляти будь-які енергії, які нам здаються якимись незрозумілими або неправильними. Тому це було формою ліли, формою гри, формою насолоди Шиви на благо живих істот.
Демон Тарака й необхідність народження надбожества
Тим часом демон Тарака утискав богів, спустошував небесний світ, захопивши небесну гору. Ніхто, жоден бог не міг протистояти Тараці, оскільки він був великим аскетом і здобув своїм аскетизмом нагороду від Брахми. Тараку могла перемогти лише дитина семи днів від народження. Убивця Тараки мав народитися сином Шиви.
У належний час велика Богиня народилася дочкою Парвати. Вона плакала, як будь-яке новонароджене дитя, хоча дівчинка невдовзі стала гратися в ляльки та м’ячики, у неї не згасла пам’ять про попереднє втілення. Парваті мала ті самі переваги народження, що й Саті. До того ж вона володіла повним знанням про світ богів, які діяли подібно до людських істот. Рід же, в якому вона втілилася, був іншим. Дакша – син Брахми-творця, тоді як Парвата – набагато давніший.
Існують різні роди богів. Парваті належала до давнього роду, до того роду, який повністю просвітлений і нічим не обумовлений. Тому що є роди богів, які не повністю просвітлені, мають якусь обумовленість, скуті якимись енергіями, можна назвати їх такими божественними сіддхами. Кожен рід богів має свій родовід, свій тип благословляючої енергії, своїх великих божественних істот. При тому, що кожне божество ще живе ніби у своєму персональному всесвіті. Кожен із родів богів має свої таємниці, і Парваті народилася з повним знанням таємниць мудрості свого давнього роду, навіть будучи маленькою дівчинкою. Але все одно вона, як звичайна дівчинка, гралася в ляльки й м’ячики.
Роль богині Ночі в народженні Парваті
Парвата перебував до початку правління богів і до перетворення асурів, титанів на демонів. Дві інкарнації великої Богині відрізнялися однією спільною рисою – темним кольором обличчя, яким вони були зобов’язані богині Ночі, що увійшла в лоно Мени. Від свого батька Парваті успадкувала твердість гори.
Саті й Парваті, обидві мали темний колір обличчя, і говориться, що Брахма спеціально закликав богиню Ночі, а ніч – це непроявлене, хаос, внутрішні, глибинні сили хаосу, величезна шакті непроявлена, сила мороку, сила темряви. І Брахма закликав цю богиню, щоб вона увійшла в момент зв’язку Парвати й Мени, щоб Парваті набула трохи цієї сили і щоб вона могла запалити Шиву для народження надбожества, такого, як майбутній Карттікейя. Темний колір обличчя уособлює первозданну силу мороку, хаосу давніх богів, величезну силу – шакті.
Богиня Ніч, що огорнула Парваті своєю темрявою до її народження, мала відіграти важливу роль у стосунках Парваті з Шивою. Згідно з планом Брахми, Парваті повинна віддатися подвижництву, щоб возз’єднатися з Шивою. І коли вона з’єднається з ним у шлюбі, їхня об’єднана енергія буде колосальною. Але навіть у цьому разі розгром демона Тараки здавався малоймовірним.
Богиня Ніч повинна була ще посилити об’єднаний тапас Шиви й Парваті, перервавши любовний акт сваркою. Шива жартома дорікне Парваті її темним кольором шкіри, роздосадувана Парваті залишить Шиву й займеться аскезою заради того, щоб позбутися своєї темряви. Шива також практикуватиме тапас. Після такої перерви, що примножила їхню енергію, син, народжений від їхнього союзу, буде здатний знищити Тараку.
Тут Брахма підстрахувався: він зробив так, що їхній союз мав перерватися для додаткового тапасу, тому що мало бути народжене велике надбожество. Він думав, що для поразки демона Тараки навіть спільних сил Шиви й Парваті може не вистачити, якщо вони не зроблять цей тапас. Тому він створив такий причинно-наслідковий ланцюг, таку самскару, яка мала привести до таких подій. З погляду людського мислення це здається незрозумілим. Як можна враховувати такі тонкі причини-наслідки, так тонко впливати, так тонко грати? Але для божеств це нормально, божественні істоти бачать минуле, майбутнє, теперішнє. Вони можуть у потрібний час, через потрібний відбиток розгорнути будь-яку ситуацію, яка може привести навіть до народження нових причин-наслідків, навіть нового зв’язку. Це мистецтво іччха-сіддхи.
Брахма доручив богині Ночі використати для посилення сексуальної сили Шиви й Парваті два засоби: тапас і сварку. Якщо любовна насолода буде перервана, їхнє незадоволене бажання стане нездоланним. Сама сварка, збільшивши їхнє емоційне напруження, потребуватиме тапасу для заспокоєння. Тоді зросле бажання приведе бога й богиню до не має аналогів злягання, від якого народиться переможець Тараки.
План Брахми передбачав, що сам аскетизм богів має сприяти народженню в них спасителя світу. Щоб змусити Шиву зачати надбожество, Брахмі недостатньо було просто наказати Шиві, як наказав він колись йому створити смертних. Тепер предметом турботи Брахми було саме виживання богів і їхня творча діяльність.
Історія про весілля Шиви, про зустріч його із Саті й Парваті, це не просто історія кохання богів чи якогось їхнього зв’язку як Шиви-Шакті, це щонайменше історія про спасіння світу, про спасіння Всесвіту, за якою стоїть насправді її головний режисер – Творець Брахма. Це історія про вирівнювання балансу сил у всесвіті між богами й асурами, в якій кожен відіграє свою роль. Це історія божественної гри.
І те, й інше було під загрозою, потрібне було нове божество, що перевершує могутністю Тараку і будь-кого з богів. Народитися воно могло тільки від союзу Шиви й Парваті. Мета Брахми тепер була іншою: Шива мав породити не смертних, а надбога для знищення непереможного демона. Складаючи план, Брахма грав свою роль у лілі Шиви, у якій боги, на перший погляд, поводяться подібно до смертних. Він узяв до уваги, що тапас або аскетизм можна практикувати з різними цілями.
І Парваті, і Шива віддавалися подвижництву. Тапас Шиви, владики йоги, вів до самадхі, до реалізації його найвищої трансцендентної природи. Подвижництво ж, яке практикувала Парваті, вело не до відмови від будь-якої спрямованої назовні активності, не до самадхі. Суворою дисципліною волі, хоча вона й є частиною аскетизму, йога не вичерпується. Для Парваті подвижництво – засіб для вирощування енергії з метою здобути Шиву як чоловіка. Тапасом може бути здобуто все: краса, слава, добробут у людському світі й у світі богів. І Парваті була впевнена, що бажане досягається шляхом аскетизму, і для аскета немає нічого неможливого. Вона не пошкодувала б навіть свого тіла заради аскези, оскільки не сумнівалася, що, практикуючи тапас, вона приверне до себе Шиву, здобуде любов великого йога і стане його дружиною.
Парваті спеціально народилася для того, щоб виконати свою місію, дану їй Брахмою. І її аскеза була не для досягнення звільнення, просвітлення і сіддхі, вона й так була великою Богинею, вселенською матір’ю, і вона не потребувала цього. Тобто Парваті була ніби втілена санкальпа великої Богині в конкретному тілі, у конкретних обставинах.
Є така історія (якщо трохи забігти наперед) про весілля Шиви. Коли Шива після переговорів уже їхав на весілля, то Парвата і Мена, теща й тесть, очікували Шиву. І Мена вийшла на терасу, щоб здалеку подивитися на цю красиву процесію. Йшла дуже красива процесія: ішов Манігріва в прекрасному вбранні, у сяйливих обладунках, володар якшів, і Мена подумала, що це їде сам Шива, і дуже надихнулася. Але їй сказали, що це не Шива, це людина з його почту. Вона подумала: «Якщо людина з його почту така велика, то який же сам Шива?» І вона з іще більшим натхненням чекала Шиву. Вона так тринадцять разів помилялася. Бо їхали різні частини почту Шиви – гани, бхути, прети, духи, якші, ракшаси, гандхарви. Вона бачила таких великих предводителів і тринадцять разів помилилася, вона очікувала, що прийде Шива в такому ж величному вигляді. Але коли вона побачила, що Шива йде в жахливому образі, вкритий попелом, у шкурі тигра, слона, зі сплутаним волоссям, п’ятиликий, триокий, десять рук, і в нього в руках череп, лук і тризуб, і його оточують тільки прети, духи, гани – то вона знепритомніла. Вона не очікувала такого вигляду свого зятя. Вона хотіла втекти геть і почала кричати, що їй взагалі не потрібне таке життя, їй не потрібне таке весілля. Її чоловік Парвата намагався їй пояснити, що в Шиви взагалі-то багато імен, багато форм, він може приймати будь-які образи, але вона не хотіла цього слухати. Вона сказала, що радше накладе на себе руки, ніж дозволить цей шлюб, що радше віддасть серце зі своїх грудей, ніж свою доньку, свою Парваті, цьому незрозумілому богові.
Тоді, у цей момент, Парваті вийшла і сказала, що насправді вона виконувала серйозний тапас для того, щоб стати дружиною Шиви, і вона вклала в цей тапас усе своє серце, увесь свій дух, усе своє життя, усю свою усвідомленість, усю свою віру. Вона сказала своїй матері, що та може робити все що завгодно, але вона стане дружиною Шиви, бо це мета, для якої вона народилася. У цей момент вона перевершила себе як доньку і проявилася як велика Богиня, яка пам’ятає, заради чого вона народилася. І тоді Мена, її мати, взагалі вийшла з себе, у нестямі від люті вона схопила її і почала бити. І тільки Парвата, її чоловік, заспокоїв її, сказавши, що Шива стане нареченим Парваті, прийнявши свій нормальний, пристойний, красивий образ. І тільки коли Шива прийняв прекрасний, красивий образ, вона заспокоїлася.
Прояв енергій Ками, бога любові
Коли Парваті виросла, вона своєю красою й розумом підкорила весь світ. Ріші Нарада прочитав по її долоні, що оголений йог, вільний від бажань, який не має ні батька, ні матері, стане її чоловіком. Опис, безсумнівно, стосується Шиви. Ніхто, окрім Ками, бога любові, не може спричинити цей союз. Кама, який міг поранити лукавим поглядом красивих жінок і богів, мудреців, демонів та інших, має здійснити неймовірне й зробити своєю жертвою Шиву.
Кама — у грецькій міфології Купідон, це божество, пов’язане з енергією кама, з енергією хтивості, прив’язаності, флірту, сексуальної любові, закоханості, яке здатне спровокувати виникнення цих енергій у будь-якої істоти у всесвіті. Таке благословення дав йому сам Брахма, і Брахма дуже сильно хотів творити, дуже хотів, щоб істоти розмножувалися, це його функція, це його служіння й задум. І тоді він створив спеціально Каму для цієї мети. Тобто Кама уособлює собою енергію потягу, пробудження такого потягу (прабгава-сіддгі), енергію хтивості.
Це така дещо грубувата червона енергія, споріднена енергія, кандарпа-вайю, що йде з області канди, яка дуже сильно викликає прив’язаності, хтивість у живих істот. Брахма так сказав: «Не щади нікого, навіть мене самого». Тобто стріляй у всіх, пробуджуй цю енергію в усіх, бо мені треба творити, мені треба заповнювати землю, увесь всесвіт живими істотами. Отже, ця енергія має працювати через їхні тіла. Живі істоти мають давати потомство, відчувати хтивість, злягатися і так далі. І Кама просто виконував свою роботу. І цього разу Брахма також покликав Каму, щоб уразити Шиву, щоб пробудити в ньому цю енергію заради того, щоб урятувати світ і народити Сканду.
У ту мить, коли Індра подумав про Каму, той разом зі своєю дружиною Раті (богинею хіті) постав перед Індрою. Прийнявши покладену на нього Індрою майже неможливу місію, Кама, супроводжуваний Раті й Васантою, вирушив до оселі Шиви, щоб перервати його аскетичну практику.
Це була така спеціальна група, послана Брахмою: три божественні істоти — Кама (втілення енергії закоханості), Раті (втілення енергії хтивості) і Васанта (втілення весни, який пробуджує цікавість, флірт, інтерес, такі різні бажання). Усі ці три божественні істоти наблизилися до Шиви, щоб вивести його із самадхі. Це енергія Венери.
Кама, бог любові, проникнувши в зелену печеру на вершині гори, знайшов Шиву, що сидів у глибокій медитації, у позі героя, на згорнутому кільцями Васукі. Довге, скуйовджене волосся Шиви сягало землі. Перед ним лежали череп і посудина з водою. Страхітливого вигляду змії, згорнуті кільцями, з піднятими каптурами прикрашали його волосся, звивалися навколо вух, а також навколо всього тіла, як прикраси. Лев’яча шкура звисала з його плечей, очі були напівприкриті, обличчя сяяло невимовною красою. Змії, завжди присутні на тілі Шиви, виглядали особливо лячними, коли Кама зібрався напасти на Шиву.
Вважається, що ці змії — це ніби водночас і прикраса, і зброя, і сили, це певна сила нагів. Ці змії іноді в нього перетворюються на його лук і стріли. Наприклад, Шива одним пострілом уразив потрійне місто асурів. І ці змії здатні набувати вигляду його зброї, тобто це певна шакті Шиви, шакті, що йде зі світів нагів, із нижніх вимірів.
У збудженні піднявши свої каптури, кільцями згорнувшись навколо його вух, вони дихали вогнем. Цар змій, Васукі, служив Шиві сидінням. Змій — багатозначний символ, смертоносний і загрозливий, захищав усамітнення Шиви. Шива тримав за хвіст зміїного царя, а решту виводка змій використовував як прикраси. Вони оточували й охороняли його, подібно до їхнього предка Врітри, який до творіння лежав, обернувши кільцями космос, подібно до змій незліченних сучасних зображень, що розкрили свої каптури над лінгамом.
Шива був захищений енергією, ця енергія проявлялася як змії. Кожен садху, що поважає себе, уміє захищати себе на енергетичному й тонкому рівні. Якщо це недосвідчений садху, він не знає, як себе захищати. Але коли досвідчений садху сідає в ретрит, він робить охоронні ритуали, робить ачаману, бризкає воду навколо своєї келії або виконує принаймні кавачу, або робить візуалізацію ваджрного шатра в тонкому тілі. І він, таким чином, упевнений, що тонкий простір навколо нього запечатаний, захищений, і він почувається в безпеці та надійності.
Кама вторгся в Шиву через його вуха, і самадхі було порушене, але Шива за допомогою своєї йогічної сили знову увійшов у самадхі, і Кама, виштовхнутий цією силою з тіла Шиви, випустив свою квіткову стрілу в його серце!
Природа божественної енергії Ками
Тут треба пам’ятати, що Кама — це теж божество, і до того ж таке, що має силу, благословенну самим Брахмою. Тому він міг намагатися вивести із самадхі навіть Шиву. Тобто це вселенська, всепроникна енергія, завдання якої — спонукати живих істот до творіння, прояву хтивості, закоханості, стосунків, зачаття потомства і всієї романтики. Уся романтика, яка існує у світі, — це енергія Ками, це енергія закоханості, любові, прив’язаності, флірту, хтивості, і вся людська культура також перебуває під сильним впливом цієї енергії. І щойно ви так дивитеся на когось — це все, це означає, що Кама вже пустив у вас стрілу.
Могутній стовп полум’я вирвався з третього ока розгніваного Шиви і обернув Каму на попіл. Полум’я набуло форми кобили, занурилося в океан і почало поглинати воду. Убита горем Раті обмазала попелом Ками своє тіло. Вона хотіла померти. Шива втішив її, сказавши, що Кама буде народжений знову, але він був радий перетворенню Ками на попіл.
Коли Брахма посилав Каму, він фактично знав, що жарти з Шивою погані, він ніби посилає його на смерть, хоча для божественних істот смерті немає, але все одно нікому не приємно руйнувати тіло, навіть божественне. Тоді Брахма пообіцяв йому, що він воскресне, що він відродиться в новому, у тому самому тілі, але через деякий час. І оскільки Шива був дуже сильно відданий ідеї аскези, ідеї медитації, він розлютився, випустив йогічне полум’я і просто спалив, випромінив найсильніше світло. Це полум’я було його теджасом, накопиченим унаслідок самадхі. Попіл означає найчистішу первинну субстанцію, яка вже не може бути перетворена на щось інше. Це перша таттва. Тобто це такий аналог Пракріті в найпервозданнішому вигляді. Ви не можете з попелом ще щось зробити — спалити його, розбити, він уже подрібнений до найдрібніших мікрочастинок, які неможливо далі перетворити. І Шива силою свого йогічного теджаса перетворив енергію Ками на таку чисту перво-таттву. Його дружина Раті дуже через це страждала.
Діалог між Шивою і Парваті про місце Пракріті у вищій Реальності
Шива був радий перетворенню Ками на попіл, бо бажання веде в пекло. Від похоті народжується гнів, від гніву — омана, а через останню порушується аскетизм. Шива залишався у своєму усамітненні на горі багато років, віддаючись подвижництву. Коли він прийшов у місто Ошадхіпрастха, розташоване в царстві Парвати, останній, почувши про прибуття Шиви, відвідав його, щоб висловити шану. Гірський цар узяв із собою свою прекрасну доньку, яка вишукано вбралася. Проходячи лісом, вони зустрілися з невтішною Раті, яка розповіла про те, що сталося. Парвата здригнувся. А Парваті, слухаючи скарги Раті, усвідомила, що навіть смерть краща за життя в незадоволеності й стражданнях. Останнє, втім, можна подолати практикою аскетизму. І вона вирішила досягти Шиви шляхом подвижництва.
Шива був поглинутий медитацією, коли прибув Парвата-раджа, який запропонував квіти, фрукти та свою дочку для служіння володарю. Шива побачив Парваті в усій величі її краси. Здобувши контроль над пристрастю, що зароджувалася, і заплющивши очі, він став медитувати на вищу Реальність, на самого себе. Парвата, хоч і невпевнено, просив у Шиви дозволу приходити щодня й служити йому. Шива перервав медитацію. Розплющивши очі, він попросив Парвату не приводити із собою дочку. Що робити з жінкою йому, аскету і йогу? Парваті безстрашно звернулася до великого йога: «Шиво, ти практикуєш ревне подвижництво, бо маєш на це енергію. Ця енергія — Пракріті, причина будь-якої активності. Як може великий господь Лінгама існувати без Пракріті?» Шива, захоплений словами Парваті, відповів: «Я руйную Пракріті великим подвижництвом, у моїй вищій Реальності я перебуваю без Пракріті». Парваті подумки усміхнулася й сказала: «В усі часи все тримається разом з енергією Пракріті, усе, що ти чуєш, що їси, що бачиш, чим є, усе — діяльність Пракріті. О, господине, якщо ти більш великий, ніж Пракріті, чому ти віддаєшся подвижництву на цій горі?
Цей діалог між Шивою і Парваті — це вічний діалог із царини того, який Брахман важливіший: проявлений чи непроявлений, з енергією чи без енергії. Коли Всесвіт проявлений у вигляді маніфестації Шакті, або коли він не проявлений, який рівень реалізації вищий? І в нашому тілі, у нашій свідомості він також завжди розігрується. Це як така суперечка між відносною й абсолютною істиною, між поглядом і поведінкою. Як, у якому стані усвідомленості, у якому стані розуму бути, коли розум порожній і немає думок, і ми добре почуваємося в медитації у світлі й у самадхі, або коли ми рухаємося, діємо, коли проявляється енергія і нам треба з подвійним навантаженням утримувати споглядальну присутність, медитацію або сахаджа-самадхі. І в кожного є свої уподобання, у тієї й тієї теорії є свої прихильники, є ті, які кажуть: «Треба триматися подалі, бо все це заважає, все це збиває, ви ніколи не вирветеся з кайданів майї». Інші кажуть, що треба гнучко об’єднувати й приборкувати цю енергію, бо якщо ви не навчитеся приборкувати, проявляти споглядання в енергії, підтримувати медитацію в русі на тлі мовлення, розуму, мислення, дії, то ніколи не осягнете сахаджа-самадхі, ніколи не звільнитеся від сансари, бо будь-яка енергія збиватиме вас. Тобто вам треба загартовувати свою медитативну свідомість.
При цьому ні в перших, ні в других не йдеться про те, щоб слідувати за матеріальною енергією; ті, хто слідують за матеріальною енергією, — це матеріалісти, мирські люди, а йдеться про те, щоб взаємодіяти з нею в стані усвідомленості або взагалі відмовитися від взаємодії. І Шива спочатку був уособленням такої повної відмови від будь-якої взаємодії, прихильником чистої свідомості в самадхі. Але коли Парваті прийшла, то йому довелося відстоювати свої позиції. У Парваті також були сильні позиції. Тому що Пракріті (матеріальна енергія) також є абсолютною свідомістю і з погляду санкх’ї, і з погляду тантри, тільки проявленою таким чином.
Парваті, не бажаючи сперечатися з господином аскетів, категорично заявила: «Я — Пракріті, ти — Пуруша». Додавши, що тільки через Пракріті Шива має форму і якість. Без неї Шива був би безатрибутним і не здатним до будь-якої діяльності. І якщо Шива справді перевершує Пракріті, він не повинен відчувати страху від її близькості. Ба більше, її близькість лише стимулювала б і посилювала його йогічну силу відречення. І Шива, і Парваті були адептами мистецтва йоги. Під час знайомства вони продемонстрували дії усамітненої практики. Ба більше, їхня близькість, її краса були бажаними перешкодами, які посилювали їхній тапас, а також їхній теджас. Наміром Брахми було змусити Шиву забажати Парваті й простежити за тим, щоб Парваті зачала сина.
Звичайно, це не слід розглядати як людські стосунки, прагнення побудувати сім’ю, у шлюбі народити дитину. Це вселенські сили, які передаються через антропоморфні образи, але це зовсім не антропоморфні стосунки й енергії. І стосовно нашої реальності, Шива — це наш принцип усвідомленості, це наше оголене усвідомлення, це наше бачення недвоїстості. А Шакті (Парваті) — це наша енергія кундаліні. І в момент з’єднання, коли вони сходяться в центральному каналі, у момент прояву принципу сукха-шунья (блаженство-порожнеча, Шива-Шакті) зачинається надбожество, тобто вони мають з’єднатися, щоб зачати надбожество Карттікею. Карттікея в цьому випадку означає божество, що поєднало в собі риси чистої свідомості й сильної енергії. І тільки Карттікейя здатний уразити демона Тараку.
Тарака — це величезне его, яке витісняє наші божественні якості. Усередині нас ахамкара (его) може набувати такої ролі Тараки, ролі асура, ролі того, хто витісняє наші божественні якості, хто порушує весь баланс нашого внутрішнього всесвіту. І його ніхто не може перемогти, окрім такого об’єднаного божества, тому що він має сильне благословення від Брахми. Тобто его — те саме благословення живим істотам від Брахми, щоб вони використовували його як інструмент. І тільки сильне надбожество, що поєднує в собі і енергію недвоїстого усвідомлення, і принцип шакті, тобто кундаліні, прану, тільки воно, народившись у результаті такого союзу, може потіснити демона — его, Тараку. Наше внутрішнє его може бути потіснене, коли наша свідомість вступить у контакт із нашою енергією, у процесах махашакті-йоги, кундаліні-йоги, шамбхаві-мудри, у всіх практиках. Тоді ми набудемо належної сили для того, щоб приборкати цього демона Тараку.
Необхідність союзу свідомості й енергії
Це було б не важко, якби Шива був людиною або напівбогом, але змусити владику йогів поводитися подібно до людини означало б змусити його перестати бути собою. Слова Парваті виражали точку зору санкх’ї, тоді як Шива підтримував погляд веданти. Поки Шива й Парваті були занурені у свій всесвіт міркувань, Брахма запевняв обложених богів, що Тарака буде знищений. Сам Брахма, давши Тараці благословення абсолютної невразливості, не міг знищити його.
Отже, час підтискав, тому що Тарака обложив богів, а тут Шива з Парваті ще тільки домовляються, і Брахма був змушений давати обіцянки богам, що Тарака буде знищений. Так само, всередині нас наша свідомість і наша енергія тільки знаходять одне одного, вони ще тільки домовляються. Прани тільки вступають у центральний канал, ми тільки вчимося об’єднувати споглядання, брати під контроль прану, а демон Тарака (наше его) завдає нам багато клопоту, він витісняє нашу божественність. І боги волають до Брахми по захист, і Брахма каже: «Я вам гарантую, що ви будете захищені», але фактично Шива й Парваті ще навіть не домовилися про весілля, ще далеко до народження ось цього надбожества.
Так само і в житті садху його енергія, його свідомість ще навіть не домовилися про внутрішнє алхімічне весілля, щоб породити таке сильне надбожество. І уособленням цього Сканди, Карттікеї, такого сильного надбожества є наше божественне ілюзорне тіло, а також наше тіло у формі простору (це джняна-деха і пранава-деха). Ось коли в нас з’являються ці тіла, це означає, що всередині нас Сканда, Карттікея народився, це сильне надбожество, що поєднує в собі світлоносність, недвоїстість і сильну шакті (енергію), ця шакті чиста, яка здатна вразити его, звільнити нас від впливу его, воно ще не народилося. Але воно може народитися.
Сприяння Шиви було необхідне. Тараку міг убити тільки син Шиви. Брахма був упевнений, що Шива одружиться з Парваті. Потім боги мають забезпечити потрапляння в Парваті сім’я Шиви. Парваті єдина могла змусити Шиву, який піднімав своє сім’я вгору, пролити його.
«Потрапляння в Парваті сім’я Шиви» — це означає, що трансцендентне усвідомлення має торкнутися енергії. Коли ми виконуємо методи об’єднання присутності з червоною бінду, махашакті-йогу, вішварупа-йогу, концентрацію на чакрах, розпізнавання єдності блаженства і порожнечі (сукха-шунья) — це езотеричні методи йоги. Ми, подібно до Брахми, намагаємося керувати цим процесом, щоб сім’я Шиви, тобто сім’я недвоїстої порожнечі й божественного світла, потрапило в принцип енергії в нашому тілі і щоб ця енергія була ним запліднена, і вона дала нам імпульс у духовному житті, і з її допомогою ми створили ілюзорне тіло у формі божества або божественне причинне тіло (джняна-деха). Цей процес відбувається в тілі кожного садху під час його садхани. І в декого це весілля відбувається, і внутрішній Карттікея, надбожество, зароджується, і демон Тарака приборкується, его розчиняється. У декого Шива й Парваті ніяк не домовляться, буває ще в кожного свої образи, примхи.
Жодна інша жінка не здатна на це. Не можна було гаяти часу. Богам потрібно було змусити Шиву забажати Парваті як дружину.
Що означає «Шиві забажати Парваті як дружину»? Це означає, що принцип недвоїстого усвідомлення, недвоїстої порожнечі має звернутися до енергії, і він має зробити енергію своєю союзницею на духовному шляху. Він має вміти впроваджуватися в цю енергію й тягнути її за собою. Шива тут відомий як Уртхварета, «той, хто піднімає сім’я вгору». Сім’я — це потенціал, здатність творити, породжувати, запліднювати. І коли сім’я йде вгору, це означає, що сам Шива як свідомість був спрямований лише вгору, до верхніх чакр, до Абсолюту. Але в цьому випадку йому потрібно було це сім’я впровадити в Парваті. Парваті — це принцип первісної енергії всередині нас. Тобто, якщо говорити про тіло садху як про мікрокосм, то принцип цієї недвоїстої свідомості потрібно повернути й поєднати з енергією. Свідомість і енергія мають діяти разом. Що відбувається, коли вони діють разом? Вітри входять у сушумна-наді, наші прани балансуються, наша енергія починає текти інакше, ми отримуємо новий імпульс у духовній практиці, і ця енергія — ні пожадання, ні мирських бажань, ні прив’язаностей, ні гніву, не груба енергія, це божественна чиста енергія. І ми отримуємо цей потрібний союз для алхімічного поєднання. Із цієї чистої енергії, з тонкого вітру, з тонкого ума створюється божественне ілюзорне тіло у формі ілюзорного тіла божества Даттатреї. Створюється божественне тіло, зване джняна-деха. І саме ці тіла звільняють нас від карми й розсіюють усі наші обмеження. У цьому містика цієї притчі.
Внутрішня боротьба протилежностей
Боротьба між Камою і Шивою, аскетом, у якого Кама проник лише на мить, що відбувалася навесні в Гімалаях, продовжилася всередині самого Шиви. У серці великого йога гойдався маятник між самоконтролем і бажанням, боролися й взаємодіяли протилежні імпульси. Але трансцендентна реальність Шиви не була зачеплена. Несамовитий Бог, який перебував від самого початку, мав народитися для того, щоб оволодіти космосом. Його космос став сценою божественної п’єси великого Бога, який захищає світ. Приймаючи заради своїх відданих роль людиноподібного божества, носій сім’я і йог залишався єдиним і тотожним самому собі, діючи, хоча й логічно суперечливо, але концептуально послідовно.
Основне завдання йогів — приборкання пожадання. Не можна, однак, підкорити бажання без бажання, без наміру це зробити. Бажання — це речовина, яка поглинається йогою, звідси її сила. Шива — владика йоги й усунувач Ками. Шива-йог містить у собі Шиву як Каму. Останній контролюється, водночас підтримуючи першого. Діалог між Шивою і Парваті був викликаний Камою, посланцем Індри, його було заслано з всесвіту Брахми для підготовки п’єси Шиви. Кама двічі з’являється у п’єсі, тема якої — спокушання Шиви: одного разу — у самому Шиві, в якого проник на мить через вуха, і знову — атакуючи Шиву ззовні.
Фактично спалений і позбавлений тіла Кама став всюдисущим, перебуваючи в умах усіх втілених створінь. Міркування Шиви й Парваті, з іншого боку, дозволили Свідомості та відданим Шиви спостерігати божественну п’єсу, ніби великі боги були людьми. Шива розіграв свою п’єсу зі співчуття до відданих, дозволяючи їм споглядати в живій драмі взаємодію чоловічого й жіночого начал, які насправді є Пуруша і Пракріті. Сама Парваті говорила про це Шиві, який у той момент був не в настрої слухати. Парваті знала себе, її рішучість була твердою, як гора (її батько). Крім того, вона мала привабливість жінки (своєї матері). Прекрасна царівна Парваті стала йогинею для того, щоб своїм подвижництвом завоювати Шиву як чоловіка. Народжений у них син має знищити досі непереможного демона Тараку.
Парваті була вільна від слабкостей Саті, яка виявляла нерішучість, а також упертість. Саті виявляла також малодушність, сумніваючись у здатності Шиви захистити її від насувних хмар. Гірше того, в епізоді з Рамою вона засумнівалася в словах Шиви. Ніщо не могло змусити Парваті звернути з її аскетичного шляху, її розум був непохитним. Шива перебував у її серці. У цьому випадку подвижництво було дієвішим, ніж розум і краса. Її аскетизм міг відхилити Шиву від аскетизму. Він би одружився з нею і зачав сина. У рішучості досягти цієї парадоксальної мети вона була тверда.
Для нас, як для садху, аскетизм Парваті означає, що ми дотримуємося правил дисципліни, тапасу щодо енергії. Коли ми дотримуємося принципів санньясі, виконуємо практики кундаліні-йоги, шат-чакра йоги, контролюємо енергію, контролюємо бажання, контролюємо розум, мовлення, поведінку, пов’язані з енергією, — це все аскетизм Парваті.
Що таке аскетизм Шиви? Коли ми виконуємо вайраг’ю (відречення від будь-яких бажань), медитацію на недвоїстість, на порожнечу. Коли ми не дозволяємо рухатися розуму й думкам. Тоді ми йдемо шляхом відречення, шляхом махашанті (недвоїстої свідомості). І ці два аскетизми: аскетизм Парваті й аскетизм Шиви мали привести до їхнього з’єднання. Тобто, коли ми поєднуємо практики праджня-янтри і практики шакті-янтри, врешті-решт свідомість і енергія запалюються і настають йогічні процеси трансформації, процеси кундаліні-йоги, джняна-йоги та інші.
Марно Мена намагалася відмовити свою доньку від відходу з палацу в глушину для суворої аскетичної практики.
Символізм Мени й Парваті
Мена — теща Шиви, дружина Парвати (Гори), мати Парваті. Мена — це уособлення мирської, грубої енергії мирських бажань. Якщо Парваті — це чиста енергія кундаліні-шакті, яка готова виконувати тапас, контролює бажання і має лише одну мету — злитися зі своїм господарем, із Шивою, піднятися центральним каналом до сахасрара-чакри, увійти в недвоїстість, порожнечу і з’єднатися, вона для цього робить тапас. Тобто йогін робить пранаями, кумбхаки, шат-чакра йогу, інші методи лише заради однієї мети — з’єднати свою енергію з недвоїстим усвідомленням. Але це Парваті. Парваті робить тапасью, вона народжена для цього. А Мена — це мирська енергія, мати Парваті. Тобто ця чиста енергія кундаліні-шакті виходить із мирської енергії, з мирської Пракріті, місце перебування якої — муладхара-чакра й область канди.
У кожної людини є такий поділ на внутрішню Мену і внутрішню Парваті. І Парваті хоче аскези, вона робить тапасью, вона хоче з’єднатися зі своїм нареченим, із Шивою, з недвоїстою свідомістю, а Мена цього не хоче, вона хоче мирського щастя, вона хоче сім’ю, дітей, сите, красиве, забезпечене життя. Ось це грубе бажання уособлює Мену, усі бажання всередині нас, всередині садху, грубі бажання. І тому конфлікт між Парваті й Меною був невеликий, бо Парваті — це чиста енергія, яка не хотіла йти шляхом матері, шляхом грубої материнської енергії Пракріті, у неї був лише один господар — Шива, і вона заради нього все робила.
Аскеза Парваті як приклад йогічної аскези
Голодуючи, Парваті влітку сиділа у спеку поблизу палаючих вогнищ. Узимку вона занурювалася в крижану воду, медитуючи на Шиву. Всесвіт і боги були обпалені її подвижництвом. Вішну й божества прийшли до Шиви, благаючи його одружитися з Парваті та звільнити богів від утисків, спричинених Таракою.
Голодуючи — означає, що коли ми не даємо енергії наших мирських бажань задовольнятися, вона проходить через очищення, тапас і возгонку. І п’ять вогнищ, і, навпаки, енергія холоду, коли вона була в крижаній воді, вказує на канали іда й пінгала, на дві фундаментальні енергії: сонячну й місячну, через які ця енергія тече й очищується, щоб піти назустріч своєму володареві Шиві.
Господь Шива має просити руки Парваті. Шива, вийшовши зі свого трансу, відповів: «Якщо я маю прийняти богиню Парваті, найпрекраснішу з жінок, вона зможе воскресити Каму з нагоди весілля, тоді всіма богами, мудрецями й аскетами оволодіє хіть.
Кама — це енергія жадання, любові, закоханості. Йогін має її спочатку придушити, він має її спопелити. Усвідомлення йогіна, як Шива з третього ока спопеляє Каму, так і він перетворює цю енергію на попіл, тому що це непотрібна, небезпечна, шкідлива енергія для йогіна. І потім, коли постало питання, що Шива має попросити руки Парваті, Шива почав турбуватися, що ця енергія, яку він уже одного разу приборкав, спопелив, вона знову може пробудитися, тобто Кама може знову воскреснути. Тому що в будь-якому разі, коли ми торкаємося внутрішньої енергії і коли ми своїм усвідомленням пробуджуємо внутрішню енергію, то ця енергія знову пробуджується, навіть якщо ми її на деякий час приборкали або придушили, або заблокували. Але завдання йогіна в тому, щоб ця внутрішня енергія більше не завдала шкоди, щоб вона була не енергією жадання, а чистою енергією. Усі процеси, які розігруються на макровселенському рівні, відбуваються в тілі йогіна, в умі, у пранах.
Випробування Парваті сімома мудрецями
Тоді всіма богами, мудрецями й аскетами оволодіє хіть, і великий шлях йоги буде їм недоступний. Хоча Шива вважав шлюб тяжкими кайданами, заради зачаття сина він вирішив одружитися з Парваті. Колись заради богів він випив отруту, і зараз не збирається їх розчаровувати. Шива зіграв роль майбутнього нареченого досконало, усунувши будь-які сумніви у своїй любові до Парваті. Він сам перебував у тенетах своєї майї, укрившись за своєю обіцянкою служити своїм відданим і діяти на благо богам. Парваті похитнула його незворушність. Шиву привабив її аскетизм і схвилювала її жіночність.
Шива намірився перевірити рішучість Парваті, силу її аскетизму, ясність її розуму, чистоту її відданості й глибину її самопізнання. Вогонь її подвижництва змушував здригатися всіх живих істот. І Індра послав до неї сімох ріші. Сім мудреців спробували відмовити її від завоювання Шиви шляхом крайнього аскетизму. Якщо вона прагне отримати Шиву як чоловіка, це спроба досягти недосяжного. Шива — безпристрасний аскет, чиїм полум’ям поглинутий Кама. Мудреці сподівалися збентежити її, описуючи великого йога як оголеного й лютого мешканця місць кремацій, носія черепів, відлюдника, жебрака, божевільного.
Мудреці прийшли, щоб похитнути думку Парваті. Вони мали перевірити її рішучість і віру, вони почали говорити, що Шива оголений. Що означає оголений? Оголений, значить без атрибутів, Абсолют, Брахман, чиста свідомість, не має жодних прикрас, він нагий. Що він живе в місцях кремацій, тобто там, де немає нічого людського, він божевільний, тобто за межами ума. Носій черепа. Череп символізує залишки его. Ось ця нескінченна божественна свідомість, у ній немає нічого людського, нічого спільного в енергії, тому що це чиста, красива, процвітаюча енергія, а він жахливий. Для его енергія недвоїстості теж жахлива.
Ріші символізують органи чуття: п’ять органів чуття плюс манас і ахамкару, які намагаються переконати енергію не йти цим шляхом. Але насправді вони діють за дорученням Брахми, вони просто її перевіряють. Наскільки ми рішучі на нашому духовному шляху? Наскільки ми маємо силу духу й віру? І коли вони намагалися переконати Парваті, що Шива негідний для неї як наречений, і що це дуже важкий, складний шлях, то їхні слова лише збільшили її рішучість, вони підтвердили силу її віри. І вони були задоволені результатом. Вони прийшли до Шиви, розповіли про це, і Шива був радий почути, що Парваті витримала випробування. І сім мудреців одразу вирушили до царя гір і до Мени, і Шива після випробування попросив руки їхньої доньки.
Зустріч Шиви й Парваті
Цар гір мав віддати свою доньку Шиві, щоб урятувати світ, і його охопило радісне хвилювання. Однак Мена сумнівалася, вона не була впевнена, що розумно віддавати доньку за такого бога. Вона сумнівалася й казала: «Незрозуміло, чи є в нього, крім аскетизму, ще якісь чесноти? Чи є в нього якісь нормальні якості?» Виконавши цю місію, ріші повернулися до себе на Ріші локу, а Шива захотів нарешті зустрітися з Парваті. Він захотів ще раз її випробувати. Він наблизився в образі аскета, який був оповитий сяйвом, і цей аскет підійшов та висловив захоплення такою прекрасною дівчиною, яка здійснює тапасью. І Парваті розповіла цьому аскетові про свою мету, відкрила йому своє серце. Сказала, що, очевидно, це безнадійна мета, що, попри своє подвижництво, вона так і не досягла бажаного. Розповіла цьому брахманові, що в неї вже зникли всі надії, що їй уже й світло не миле, бо вона не бачить сенсу у своєму подвижництві, Шива не відповідає їй взаємністю.
І коли вона вже хотіла кинутися у вогнище побачивши цього брахмана, це вогнище перетворилося на сандалову пасту. І брахман тоді вже був вражений, і Парваті розповіла йому, що вона намагалася досягти Шиви свідомістю, мовою, дією, як тільки не намагалася. І вона розуміла, що її мета важкодосяжна, і тоді брахман сказав: «Парваті, викинь Шиву з голови». Він знає його вже давно, і це такий оголений, укритий попелом аскет, він оповитий зміями, носить череп, був одружений із Саті, нічого доброго з цього шлюбу не буде і немає сенсу витрачати себе, свою молодість на цю аскезу. І він теж усіляко намагався її відмовити. Тому що він бездомний мандрівник, оточений духами, вампірами, невідомо, чого від нього очікувати. Так він перевіряв. І він казав, що це зовсім їй не підходить. Але потім Парваті запитала: чи не має він наміру зганьбити Шиву? І вона це побачила, і сильно обурилася. І вона захотіла покинути цього брахмана або прогнати його. Після цього цей брахман прийняв форму Шиви. І нарешті вони зустрілися.
