Коментар до тексту «Пуруша-сукта»
«З його розуму виник місяць, з ока – сонце, з уст – Індра й Агні, з дихання – вітер. Від нього походять і чотири касти. Його уста стали брахманом, руки – раджаньєю, стегна – вайш’єю, ступні – шудрою.
Не бачачи поруч нікого, крім себе, він спочатку сказав: «Це Я», так виникло ім’я Я. Тому тепер людина, коли її кличуть, передусім визначає себе як «я», а вже потім називає належне їй власне ім’я. І оскільки він як найперший з усіх віддав вогню всі гріхи, він називається Пуруша.
Йому було страшно, тому й людині страшно, коли вона сама. Ось він озирнувся довкола й сказав: «Якщо крім мене нічого не існує, то кого мені боятися?» Тоді його жах відступив, бо не було кого йому боятися, адже жах походить від іншого.
Він не відчував радості, тому ніхто не відчуває радості, перебуваючи на самоті. Він потребував іншого. Він був у такому ж стані, в якому перебувають чоловік і дружина. Він розділив сам себе навпіл. Так були створені чоловік і жінка, тому кожен із них був лише половиною самого себе, подібно до половини розколотої навпіл горошини, яка є лише частиною цілого».
Цей текст про сотворення світу. Він є не філософським чи конкретним, а міфологічним, тобто його слід розуміти на рівні образів підсвідомості.
Коли у вченні анава-йоги йдеться про способи прямого введення, ми говоримо, що один зі способів – розмірковувати про першоджерело Буття, про принципи світобудови або принципи творення всесвіту. Завдяки такому розмірковуванню, що виступає в ролі потужної вторинної причини, бездоганно розкривається первісне усвідомлення.
Профанне і сакральне бачення реальності
Коли ви вивчаєте міфологію, це відрізняється від того, як ви вивчаєте філософію чи технічні описи. Це вимагає включення іншої свідомості, іншого рівня Буття, саме сакрального Буття.
Зазвичай кажуть, що існує два рівні бачення або Буття: профанне і сакральне. Профанне – це буденне, мирське. Сакральне, священне – це те, що пов’язане з іншою стороною життя, яка походить від святих, богів.
Духовна практика є нічим іншим, як виходом із профанного буття і входженням у сакральне. Наприклад, коли ви практикуєте божественну гордість, намагаєтеся практикувати чисте бачення, вступаєте в самайний зв’язок, ви намагаєтеся зародити сакральне бачення, ви ніби поступово виходите з профанного стану в сакральний. Коли ви розмірковуєте над такими текстами, як цей, споглядаючи їх, це дуже глибокий спосіб виходити з профанного і входити в сакральне бачення реальності.
Сіддхи, боги безперервно перебувають у сакральному баченні реальності; люди, навпаки, безперервно перебувають у профанному баченні реальності.
Можна сказати, що профанне бачення реальності – це і є відволіканий стан усвідомленості. Сакральне – це присутність, доведена до самої глибини, до досконалості.
Космогонічні міфи Рігведи
«До появи Ніщо, навіть раніше, ніж щось явилося, в чому все приховувалося чи де спочивало? У воді чи?
Смерть і безсмертя одне одного, як ночі й дні, не змінювали. Лише Єдиний, який собі був джерелом життя, рівно дихав, і ніщо поза ним не лежало. Морок сховався, як у морі, у морок первісний. Як порожнеча, поглинута хаосом, там зростав він внутрішньою силою старанною.
Народилося спочатку сім’я, первинніше за думку, яка з чимось, що існує, не відаючи зв’язку бажання, що мудреці вічно шукають і вічно знаходять.
У темній прірві раптом промінь пломеніючий спалахнув, усе це згори чи знизу творилося, хто знає. Могутні сили творящі знайдені були, і сили ці трудилися. Унизу простягалася маса матерії, у вічному русі енергія згори. Хто скаже, весь цей світ безмежний, звідки піднявся? Боги в той час іще не явилися на світі. То хто ж правду відкриє, звідки світ вийшов і чи був створений рукою богів, чи ні? Це тільки цар у небесах нам повідати зміг би, якщо ця справа йому можлива».
Це один із пізніх текстів Рігведи. Космогонічні міфи ведичної цивілізації дуже глибокі, багаторівневі й складні.
Вважається, що спочатку світ походив із Нараяни. Нараяна як первісне божество або протобожество, яке існувало до Брахми, Вішну і Шиви, – це недиференційований Абсолют, у якому ще не виникла творча таттва, а спанда (вібрація) ще перебуває в дуже слабкому стані.
Говориться, що з його рота походила мова, із життєвих соків тіла – веди, з язика – нектар, із носа – небесне склепіння, зі зіниць очей – небеса і сонце, з вух – місця паломництва, з волосся – хмари й дощ, з бороди – спалахи блискавки, з нігтів – камені, з кісток – гори.
Безумовно, не слід розуміти ці тексти буквально. Ви чуєте історії про богів, які влаштовують різні ліли, але насправді такі розповіді подібні до того, якби звичайним людям за допомогою знайомих їм персонажів (вовка, Колобка, баби Яги та інших) пояснювали квантову фізику або філософію Гегеля. Приблизно так можна сприймати розповіді про богів, у яких описується, як вони сваряться, викрадають чужих дружин або воюють за нектар. Насправді все це набагато складніше. Ці міфи виражають глибину, що виходить за межі людського розуміння.
Про Нараяну, первісного Бога, говориться, що він лежить в образі немовляти на листку дерева баньян, який пливе первісними водами, і смокче палець своєї ноги, що символізує вічність.
Світове Яйце і народження Брахми
У «Бхагавата-пурані» говориться про Світове Яйце, яке було породжене божественною могутністю разом із танматрами. Танматри поєдналися з божественною силою, вийшовши з принципу махататтви – первісного елемента. Принцип махататтви був породжений верховним суб’єктом, що панує над матеріальною енергією пракріті, коли вона поєдналася з кала (часом).
Пракріті спочатку була в пасивному стані, але її було приведено в збудження верховним суб’єктом, нездоланною долею всього сущого. Так з’явилося Золоте Яйце – Брахманда або космічна Первосфера.
Далі говориться, що Бог первісного всесвіту понад тисячу років спочивав на цьому Яйці, вільний від будь-яких живих істот, лежачи на поверхні Океану. Спочиваючи в такому Яйці, він займався самоспогляданням, звертаючи свідомість на самого себе. Занурений тисячі років у таке самоспоглядання, Верховний Бог всесвіту породив зі свого пупа лотос, своїм світлим блиском рівний тисячі сонць, узятих разом.
Пупок – це символ маніпура-чакри, саме маніпура пов’язана з творінням, руйнуванням. Можна сказати, що тут пупок – це символ творчого стану; лотос – це символ чистого творчого стану або первісної шуддха-таттви, тобто першоелемента, що перебуває в стані недиференціації, але готового творити.
Лотос був настільки великий, що міг умістити всі живі істоти. З цього лотоса вийшов Брахма, народжений самим собою.
Із цього первісного чистого стану вийшов творець всесвіту. Говориться, що він був народжений сам собою. Тобто завдяки власному самоусвідомленню зародилася така велика індивідуальна свідомість. Услід за цим Брахма, наділений могутністю Нараяни, створив усі істоти й дав кожній із них ім’я та форму.
Процес творіння і диференціації
Отже, спочатку самосущий Владика відчув бажання і мав намір диференціюватися, створити різні живі істоти зі свого тіла, а потім, відділивши свою чисту свідомість, була диференційована пракріті, першоматерія, яка дала основу трьом гунам. І в цю першоматерію пракріті було кинуто творче насіння, творча таттва або аді-бінду, первісний творчий потенціал, який почав створювати щось на зразок кіл на воді, коливаючи простір. Простір у тому стані ще не мав вимірності, як у нас у світі людей. Він був недиференційованим, проте такі кола на воді почали коливати простір, творча таттва запліднила первісне недиференційоване Буття, і в ньому почали відокремлюватися його різні частини. Згодом це насіння стало золотим Яйцем (Брахмандою), блиск якого перевершував сонячний. Саме звідси, як ми говорили, народилася первотворча свідомість Брахми – прародителя всесвіту. Води ще називають нара, тому що вони були породжені від Нари. Нараяна має таке ім’я, тому що він був першопричиною всіх діянь.
І ця велика свідомість, Пуруша, що була породжена з невідчутного, вічного, недиференційованого стану, відома як Брахма. Проживши довгий час у Яйці, ця велична істота силою самоспоглядання розділилася надвоє, тобто Брахма як первісна творча свідомість також розділив себе ніби на дві частини. Говориться, він став наполовину жінкою, наполовину чоловіком. Звісно, він не став просто жінкою чи чоловіком. Чоловік у цьому випадку — це уособлення принципу недиференціації, чистоти, порожнинності, принципу статичності, спокою, нерухомості та споглядання. Жінка — це уособлення принципу динаміки, раджасу, енергії, руху, прояву, маніфестації. Ці два принципи розділилися в цій первинній свідомості.
«О духу духів! Ти напруженням могутніх сил
Творчої думки розгорнув простори,
Спіралі часу рух збудив,
Лад співзвуч витяг із дисонансу,
Ти старший за небо, ти до неба був.
Поки обертання сфер ще не почалося,
Поки земля не плавала в ефірі,
Ти був тоді. Твоєю любов’ю народилось
Небувале для життя в цьому світі —
І спів по всесвіту рознісся!
Що міць твою явило? Досконалість!
Що владу над нею мало й верховенство?
Світло мудрості. Але в чому вона відкрилась?
Душа моя в екстазі спрямувалась
До тебе. Всесильний, сам скеруй її політ,
Над тлінністю дай їй силу піднятися,
На крилах вогненних без страху хай пливе,
Щоб знання приймати й натхненням сповнятися.
Веди ж уяву поета!»
Коли ви чуєте «поета», тут мається на увазі каві, мудрець, ріші (у традиційних текстах). Ріші були саме поетами, тому що вони виражали своє бачення поетичною, образною мовою, а не логікою.
«Прихований у похмурій непроглядній темряві,
У тіні, що яскравіша за сонячне світло,
Свій розум Брахман споглядав у ті епохи,
Коли тілами духи не були одягнені.
Так у дзеркальну гладінь вдивляється смертних погляд.
(Ми так порівняли вічне з кінцевим).
Покірна погляду, постала перша з форм
Перед ним, сяючи блиском нескінченним,
Який сотню сонць би ниць простер.
Богиня ця Майєю Вічною була названа,
До батька любов’ю неземною розпалилася,
Його скринькою ІДЕЙ винагородила —
З них всесвіт пізніше створився.
Коли його бажання охопило
Створити незліченні світила,
У повній Єдності став різноманітним він.
Творіння раділо, і природа
Сама сміялася; новий милозвучний тон
Покликав тепер до існування води.
І води ринули, свій дім наповнюючи,
Радіючи, сягаючи небозводу.
Дзюрчання, плескіт і гуркіт перших хвиль...
Над широчінню моря первісний бриз дихав,
Пестячи. Раптом поверхня збентежилась,
Яйце з’явилося, ідеал досконалості,
Сяйво дивне навколо нього струменіло.
Сама земля перед чудом схилилася.
Над битвою хвиль затанцювало, світ дивуючи,
Поки зі шкаралупи прекрасної будови
Блакить не показалася. Блиск ллючи,
Постало найвеличніше явище.
Чужий немочам земного буття,
Яким сон глибокий — полегшення,
Всевишній, у думу занурений, возлежить
На лотосі, що розквітнув від дотику
Його руки й світло променів золотих струменить».
Брахма і пізнання першопричини
Отже, вважається, що, коли Брахма з’явився, він не знав першопричини свого творення, принаймні так говориться в «Бхагавата-пурані». І Брахма, звертаючись до богів і ріші, розповідав їм, яким чином він дізнався про цю першопричину.
«Під час ночі Брахми, коли всі істоти й усі світи розчинилися в одному неподільному безмов’ї, я споглядав Нараяну, Духа Всесвіту, тисячоокого, всевідаючого, для якого Буття й не-Буття не мають відмінності, що спирався на безформні води, підтримуваний тисячоголовим змієм нескінченності».
Ніч Брахми означає період пралаї, коли все перебуває у стані недиференціації або первісного хаосу. Брахма в цей час зберігає своє індивідуальне існування, але перебуває ніби уві сні, тобто його творчий потенціал не працює, а спить, перебуває в пасивному стані, а сам Брахма споглядає первозданний хаос.
Брахма далі говорить:
«Введений в оману його чарами, я торкнувся рукою вічного і запитав:
– Хто ти, повідай.
Тоді він подарував мені дрімотний погляд своїх подібних до лотоса очей, підвівся, усміхнувся і сказав:
– Ласкаво просимо, дитя моє, твоя сяюча величносте.
Але я обурився цим і сказав:
– Мене, причину створення й знищення, творця міріадів світів, джерело й душу всього, ти, о, досконалий Боже, як учитель учня, називаєш «дитя моє»? Скажи мені, чому ти говориш слова такі нерозумні?»
Нараяна постав перед Брахмою в образі Вішну й назвав його своїм дитям. Іншими словами, первозданна свідомість проявила окрему енергію, ніби влаштувавши таку гру з Брахмою. Брахма ж до цього вважав, що крім нього нікого більше не було, і вважав себе одноосібним творцем усього всесвіту, тому сильно обурився, побачивши якусь іншу свідомість, яка до того ж назвала його «дитя», тобто виразила своє старшинство. Тоді Нараяна в образі Вішну сказав йому:
«Хіба ти не знаєш, що я – Нараяна, творець, хранитель і знищувач світів, нескінченне чоловіче начало, вічне Джерело й Центр всесвіту. Адже ти був народжений із мого власного безсмертного тіла».
Поява Шиви й палаючий стовп
Говориться, що між цими двома божествами почалося з’ясування старшинства, верховенства. Коли ми говоримо про з’ясування, це не сварка, як у світі людей, радше це дві динамічні взаємодіючі між собою неймовірно потужні свідомості, які намагалися визначити глибину самих себе через таку взаємодію.
І коли над первозданним Хаосом розгорілася ця трансцендентальна суперечка, ця ж початкова свідомість вирішила припинити цю гру. І тоді з’явився сяйний, величний Лінгам, або палаючий стовп, подібний до сотні пожеж, що поглинає всесвіти, не має початку, середини чи кінця, незрівнянний, невимовний.
Говориться, що як Вішну, так і Брахма були здивовані появою такого стовпа світла й вирішили дослідити його. Прийнявши свої ілюзорні форми, Брахма спустився вниз, Вішну піднявся вгору. Піднявся вгору – це означає, що одне божество йшло до чоловічого аспекту (до порожнечі, недиференціації). Спустився вниз – це означає, що інше божество йшло до жіночого аспекту (енергії, диференціації), щоб дослідити межі цього стовпа світла. І коли вони спробували дослідити цей стовп світла, то навіть після тисячі років не змогли знайти його початку чи кінця.
Тоді перед цими божествами постав Шива. Шива тут — це аспект непроявленого, аспект глибокого, недиференційованого первозданного хаосу. І вони обидва вклонилися йому, визнавши його глибину, вершину й досконалість. Але насправді це було проявлення однієї первісної свідомості в її трьох різних станах.
Залежно від ситуації божество може проявляти себе як повне божество або як часткова інкарнація якоїсь гуни.
Далі говориться:
«Зі свого власного, бездоганного, чистого стану Брахма створив жінку, яка прославляється під іменем Савітрі, Сарасваті, Гаятрі та Брахмані».
Створив жінку — це означає, розділив первісну енергію знову на недиференційований стан і творчий стан енергії.
П’ять голів Брахми і втрата п’ятої вимірності
Зазвичай Брахма зображується як чотириголове божество червоного кольору. Чотириголовість багато хто пов’язує з чотирма вимірами нашого Всесвіту: три просторові й один вимір часу. Однак на початку він мав п’ять голів, але згодом Шива позбавив його однієї голови. Говориться, що Шива одного разу відколупнув йому голову своїм нігтем, коли вона якось почала тлумачити про перевагу Брахми над Шивою. Це означає, очевидно, що спочатку всесвіт мав не чотири виміри, а п’ять вимірностей. Проте п’ята вимірність з часом зникла внаслідок якихось, можна сказати, дуже тонких просторових катаклізмів.
В іншому міфі говориться, що Брахма був покараний Шивою позбавленням однієї з голів за те, що він, будучи п’яним понад міру, вчинив інцест зі своєю дочкою. Звичайно, це не слід розуміти буквально. Що це означає? Фраза «Брахма п’яний понад міру» означає, що первісне, пустотне усвідомлення, яке було самозвільненим і недиференційованим, сп’яніло власним раджасом, власним творінням і зайшло далеко у власній маніфестації. Можна сказати, що це втрата погляду в дії або втрата усвідомлення в дії. «Вчинив інцест зі своєю дочкою» означає, що було недопустимо сильне занурення пустотного усвідомлення в матерію, унаслідок чого було втрачено баланс, або гармонію, під час творення всесвіту. І тоді вищі іпостасі втрутилися в процес творення й змінили вимірність простору з п’ятивимірної до чотиривимірної. Шива відрубав Брахмі голову за «інцест зі своєю дочкою», тобто за недозволений контакт із диференціацією, з матерією.
За іншою версією говориться, що Брахма зухвало попросив Шиву, щоб той народився від нього як син. Шива за це прокляв Брахму, і сила його прокляття позбавила Брахму його п’ятої голови. Говориться, що, коли цю голову було відрубано, вона впала в Маха Чину (санскритська назва Китаю). У тантрах Маха Чина вважається високошанованою країною китайських мудреців, куди впала п’ята веда.
П’ята веда і даоська філософія
Як ви знаєте, є чотири основні веди: Рігведа, Самаведа, Яджурведа й Атхарваведа. Однак вважається, що спочатку вед було п’ять, причому п’ята була найдавнішою, і вона зникла саме в момент, коли Брахмі було відрубано п’яту голову. Вважається, що даоська філософія Китаю є саме носієм цієї п’ятої веди, тобто глибоких практик, пов’язаних з енергією, з безсмертям та іншим. Згодом ці вчення були втілені в різних ученнях тантр і знову повернулися з Маха Чини до Бхаратаварші та перейшли у вчення тантри й ануттара-тантри.
Іконографія і символізм Брахми
В іконографії Брахма зображується як чотириголове божество червоного кольору. Червоний колір символізує принцип раджаса, принцип творення. Він убраний у білі шати, що означає його енергію, яка походить із первісно чистого недиференційованого самозвільненого стану.
Говориться, що чотири веди походять із його голів. Його називають божеством мудрості. Вважається, що до нього переважно звертаються вчені люди.
Небеса Брахми
У «Махабхараті» описуються небеса Брахми. Говориться, що небо Брахми рясніє всіма досконалостями інших небес у найвищому ступені. Там можна побачити все, чого не існує у всесвіті, від найдрібніших комах до великих тварин.
Інші імена Брахми такі: Праджапаті (Господь усіх живих істот), Пітамаха (великий прабатько), Камаласана (той, хто сидить на лотосі), Парамештхі (верховний жрець), Хіраньягарбха (народжений із Золотого Яйця), Савітріпаті (чоловік Савітрі).
Принцип Брахми в анава-йозі
З погляду анава-йоги, коли ви розмірковуєте над принципом творення всесвіту, над принципом Брахми, ви відкриваєте в собі здатність глибоко простежувати тонкі творчі процеси й тим самим глибше відкривати первісну природу Ума. Коли ви не розмірковуєте про високі сили, що керують світобудовою, або божественних істот, навіть якщо ви намагаєтеся споглядати, ум легко входить у профанний вимір. Але йогін завжди намагається поєднувати свій природний стан із якомога вищими, глибшими або глобальнішими силами, піднесеними станами, щоб постійно перебувати у вимірі сакрального.
