Коментар до тексту «Сто тисяч пісень Міларепи»
Міларепа попросив хлопчика знайти того, хто приймає Прихисток. Коли пастух зосередився на цьому, він не зміг знайти щось субстанційне, тому був збентежений.
– Але я не пам’ятаю нічого зі свого минулого життя і не знаю, що станеться в майбутньому. Уми минулого року і вчорашнього дня минули, завтрашній ще не прийшов, нинішній, поточний не зупиняється. О, мій учителю, змилуйся, дай мені, будь ласка, пояснення. Я виношу все на твій суд. Ти знаєш усе, ти знаєш, що мені потрібно.
У відповідь на прохання Міларепа заспівав:
– Я щиро звертаюся до мого Гуру, який зрозумів істину не-его. Я звертаюся тілом, мовою і умом. Я прошу його з великою вірою і відкритістю. Прошу, благослови мене і моїх учнів. Дай нам силу зрозуміти істину не-его. Змилуйся над нами і визволи нас від шляхів чіпляння за его. Слухай уважно, дорогий пастуху. Дотримуватися поняття его – характеристика нашої свідомості. Якщо ж зазирнути всередину самої цієї свідомості, то там не побачиш его. Нічого такого там немає.
Дотримуватися поняття его – це частина сансарного стану. Наприклад, коли ми наївно вважаємо «я думаю», «я роблю», «я хочу», ми маємо на увазі якийсь конгломерат, який умовно називаємо «я».
Коли ми зазираємо глибше в це саме «я», то виявляємо якусь плутанину, хаотичні уривки й темряву. Однак, вірячи настановам святих, ми не піддаємося цій плутанині й ідемо ще глибше. Прорвавшись крізь цю плутанину думок і уривчастих вражень, ми раптово осягаємо чистий порожній простір, який ніяк не диференційований, який ніяк не визначити. Ба більше, у процесі осягнення цього простору сам той, хто його осягає, тобто ми самі як суб’єкт, також зникає. Осягнення є, але немає того, хто осягає, немає суб’єкта, немає об’єкта.
Тоді раптово всі наші погляди на життя перевертаються, наша самооцінка перевертається. Ми відкриваємо інше ставлення до себе і до всього сприйманого. Ми осягаємо: «Так ось, виявляється, у чому річ! Усе видиме було простором світла і нічим іншим. Величним, безмежним і таким, що вільно проявляється, але ніяк не визначуваним. Я теж є краплею, яка вискочила з цього простору. По суті, я невіддільний від нього. Але ця крапля увійшла в тіло, і її усвідомлення затьмарилося».
Коли ми встановлюємо зв’язок із цим простором Ясного Світла, більше немає відокремленості від світу, від інших, а є відчуття єдності. У світі людей або у світі богів усі живі істоти поділяються на дві категорії: ті, хто відновили цю єдність, і ті, хто втратили її та ще не відновили. Ті, хто втратили й поки не відновили, страждають і перебувають у невіданні або вибираються з нього. Такими є істоти шести світів. Вони навіть можуть насолоджуватися, але при цьому їхня насолода непостійна. Ті, хто її відновили, не мають навіть відчуття окремого «я».
Вимоги до учня на духовному шляху
Якщо вміти практикувати вчення про природний стан і знати, як бачити ніщо, то можна побачити щось. Щоб практикувати вчення про природний стан, потрібні велика довіра, неприв’язаність і натхнення як усвідомлення. Слід зрозуміти істину карми, причинно-наслідкового зв’язку, як шлях. Для того щоб досягти досконалості, слід покластися на Гуру і мати прагнення отримати посвяти, настанови й внутрішні повчання. Тут потрібен учень, який має заслугу. Щоб отримати вчення, потрібна людина, яка не зважає на незручності й страждання. Тут потрібні мужність, безстрашність, непокора смерті. Дорогий пастуху, чи здатний ти на все це?
Міларепа говорить тут пастухові, який захотів отримати від нього вчення, що від нього вимагається багато якостей, і запитує, чи є вони в нього.
У міру духовної практики ми будемо виявляти, що вона вимагає від нас дедалі глибших і піднесеніших якостей. На початку практика не висуває до нас дуже серйозних вимог, але, піднімаючись вище, ми бачимо, що без вироблення таких якостей ми не зможемо піднятися на наступний щабель. Тому в нас немає іншого виходу, окрім як виробляти їх.
– Дорогий пастуху, чи здатен ти на все це? Якщо так, то ти щасливий. Якщо ж ні, то краще не говорити про це. Постав собі це запитання і добре подумай. Коли ти шукав своє Я вчора ввечері, ти не зміг його знайти. Це практика не-его особистості. Якщо ти хочеш практикувати не-его буття, наслідуй мій приклад і медитуй 12 років, і тоді ти зрозумієш природу ума. Добре подумай над цим.
Пастух сказав:
– Я підношу тобі моє тіло і мою голову. Будь ласка, допоможи мені зрозуміти мій власний ум ясно і точно.
Міларепа подумав:
– Зараз я подивлюся, чи може це дитя справді займатися практикою.
Далі він сказав:
– Спочатку звернися подумки до Трьох коштовностей, потім уяви образ Будди перед своїм носом.
Так Міларепа дав пастухові настанову про зосередження, після чого відіслав його.
Міларепа дав йому базову практику концентрації, сукшма-дх’яну (концентрацію на образі Будди в районі міжбрів’я), щоб перевірити його здатності до зосередження.
Йогін високих здібностей
Юнак не з’являвся сім днів. На сьомий день його батько прийшов до Міларепи зі словами:
– Дорогий учителю, мій син не приходить додому вже тиждень. Це дуже дивно. Не знаю, куди він міг подітися. Я розпитував інших пастухів, які були з ним. Усі вони казали, що він приходив до тебе по Дхарму, а потім мав піти додому. Але де ж він?
– Він був тут, – відповів Міларепа, – але ось уже сім днів як не з’являється.
Батько був глибоко засмучений і, гірко плачучи, пішов від Міларепи. Потім багато людей пішли шукати юнака. Нарешті його знайшли. У ямі для глинистого розчину він сидів випроставшись, дивлячись просто перед собою з широко розплющеними очима. Вони запитали:
– Що ти тут робиш?
Він відповів:
– Я практикую медитацію, якої навчив мене мій Учитель.
– Чому ж ти не повертаєшся додому?
– Я зовсім недовго медитував, ви, мабуть, жартуєте.
Говорячи це, він подивився на небо й виявив, що сонце трохи вище над горизонтом, ніж тоді, коли він сів медитувати. У збентеженні він запитав:
– Що ж сталося?
Від цього дня батькам юнака стало дуже важко з ним, оскільки він практично повністю втратив уявлення про час. Те, що здавалося йому лише одним днем, було чотирма або п’ятьма для інших. Часто батьки посилали людей на його пошуки. У скруті були і домашні, і він сам. Одного разу його запитали, чи не хоче він назавжди залишитися з Міларепою. Він сказав, що ні про що інше не мріє. Тоді йому дали з собою їжі й відправили до Учителя. Спочатку Міларепа розповів йому про п’ять чеснот і пояснив основи Дхарми. Потім він дарував йому вчення про вроджену мудрість. За допомогою практики юнак поступово здобув добрий досвід у медитації, і Міларепа був дуже задоволений. Однак, щоб застерегти його від неправильного розуміння природи істинного осягнення, Міларепа заспівав йому таку пісню.
Цей хлопчик виявився йогіном високих здібностей рівня дів’я. Він зумів увійти в самадхі одразу ж, щойно зайнявся концентрацією.
Застереження від хибного розуміння
Я схиляюся до ніг Марпи, того, хто був облагодіяний Наропою. Ті, хто практикують Дхарму більше язиком, багато говорять і, здавалося б, багато знають. Але коли настає час тому, що сприймає, покинути мертве тіло, цей проповідник, слуга своїх уст, викинутий у простір.
Хоча про духовне життя написано дуже багато трактатів і сказано безліч слів, принцип духовного стану полягає в умінні усвідомлювати. Подібно до того, як людина, що знає багато книжок про плавання, але не вміє плавати, не може називатися плавцем, так і людина, яка багато знає про духовну практику і Ясне Світло, але не вміє споглядати, не може називатися йогіном.
Духовне споглядання – це питання вміння, а не питання філософії чи інтелектуальних знань; хоча без них теж не обійтися, це як вправність у спорті.
Коли засяє Ясне Світло, розумник буде охоплений сліпотою. Шанс побачити дхармакайю в момент смерті буде втрачено через страх і сум’яття.
Міларепа тут попереджає, що лише інтелектуальне осягнення не дасть йогіну можливості усвідомити Ясне Світло в бардо, тому такий розумник також буде охоплений невіданням. Коли ми вивчаємо різні тексти, то вони читаються не з метою їхнього інтелектуального осягнення. Суть у тому, що в момент слухання цих текстів потрібно просто споглядати й входити в природний стан. Може виникнути відчуття, що передається інтелектуальна інформація, але це не так. Коли ви слухаєте, ви медитуєте, ви входите в природний стан, поєднуючись зі слуханням. І передбачається, що коли ви багато годин проводите в такому стані, у вас відкривається медитативна присутність.
Навіть якщо провести все життя у вивченні вчення, це не допоможе в момент відокремлення ума від тіла. На жаль, досвідчені йоги, які практикували медитацію довгий час, і ті помилково приймають психічний досвід сяйва за вроджену мудрість...
Тут Міларепа застерігає учня від помилок у практиці. Він говорить, що навіть йогіни, які довгий час провели в ретритах, можуть помилятися й приймати за Ясне Світло якусь печерну світність, роблячи її опорою у своїй практиці.
...і щасливі цією формою самообману. Тому в момент смерті, коли сяє вроджена мудрість дхармакайї, ці йогіни не в змозі поєднати світло матері й сина.
Припустімо, йогін переживає першу дх’яну й бачить світло. Йому дуже добре в цьому стані, у нього виникає блаженство й прив’язаність. Він думає: «Оце чудово! Оце нірвана!» У нього зупиняється дихання, зупиняється серцебиття, він переживає стан блаженства й думає: «Я точно виходжу в самадхі, я переживаю світло нірвани». І його практика тепер полягає в тому, щоб сидіти в такому стані якомога довше. Чи може такий йогін поєднатися з одвічним Ясним Світлом у момент бардо? Ніколи. На свій подив він виявить себе переродженим на нижчих небесах світу форми замість нірвани. У найкращому разі досягнення першої дх’яни веде до переродження богом у верхньому світі форм. Якщо такий практик зустрінеться з йогіном, який реалізував повне розуміння, то такий йогін посміється з його розуміння нірвани, яке він переживав у першій дх’яні.
Здавалося б, світло в першій дх’яні і світло в глибокому стані Ясного Світла мають одну назву – світло. Але світло першого типу називають «печерна світність», тобто це нірвана, що сприймається астральним тілом. Істинне ж світло нірвани набагато глибше: це світло, що сприймається світом без форми, сприймається сутнісним шаром ума за межами каузального тіла.
А оскільки медитація не може їм допомогти в момент умирання, вони все ще в небезпеці переродитися в нижчих світах.
Коли ви практикуєте, вам потрібно навчитися здобувати сильну концентрацію, розвинути здатність довго виконувати роботу, яка не приносить задоволення, здатність протистояти незручностям, коли почуття не задовольняються, здатність довгий час сидіти нерухомо, навіть якщо ноги затікають. Коли у вас буде такий потенціал, коли ви напрацюєте такі здібності, ви зможете переживати глибокі медитативні стани.
Накопичення заслуг і мудрості
Кажуть, що для досягнення звільнення потрібен міцний фундамент. І він будується з двох важливих видів накопичення: накопичення заслуг і накопичення мудрості. Накопичення заслуг означає, що у вас створений такий кармічний потенціал, який дозволяє практикувати всі вчення. Накопичення мудрості означає, що у вас уже є певна інтелектуальна й неконцептуальна ясність, тому на основі лекцій, із прочитаного або з особистого досвіду усвідомленості ви приблизно розумієте, у чому суть. Коли два таких накопичення є, то ви вже цілком готовий зрілий йогін.
Зазвичай вважається, що таких заслуг не вистачає, тому в статусі послушника ми їх накопичуємо. Наприклад, мирянам ми роздали настанови про те, як накопичувати заслуги, як здійснювати добрі діяння з користю для Дхарми. Коли у вас накопичений досить великий кармічний потенціал, ваша духовна практика просувається легко, без перешкод. Вважається, що йогін рівня дів’я має здійснити щонайменше триста добрих діянь, щоб стати пробудженим або безсмертним на землі. Для йогіна рівня віра – тисячу двісті, а рівня пашу – тисячу п’ятсот.
У багатьох тантричних текстах описані садхани, під час яких треба роздавати їжу бідним, рятувати риб або тварин, щоб отримати зцілення і збільшити тривалість життя, тобто здобути довголіття і міцне здоров’я. Ця практика використовується також у даосизмі, де говориться, що треба здійснити щонайменше тисячу двісті добрих справ, щоб стати безсмертним. А якщо навіть здійсниш тисячу сто дев’яносто дев’ять, але при цьому зробиш щось погане, то весь результат анулюється, тому потрібно буде накопичувати добрі справи заново. Це свого роду підношення всім живим істотам, щоб накопичити цей позитивний потенціал.
Хтось може сказати, що усвідомлення головне, а дії мають другорядне значення. Це так для звичайних людей, але для будд це не так, тому що тільки у святих будь-яка дія супроводжується усвідомленням, а у звичайних людей вона супроводжується бхаваною, емоційним ставленням, світовідчуттям. І природно, коли здійснюються позитивні дії, то накопичується позитивний потенціал бхавани, а коли здійснюється негативна дія, то накопичується багато негативного потенціалу, що своєю чергою скорочує життя, призводить до хвороб і створює неприємності навколо людини.
Наприклад, злодії у в’язницях часто скаржаться, що в них болять суглоби рук – так відбувається повернення карми крадіжки. Убивці у в’язницях часто відчувають невмотивований страх, і багато хто з них закінчує своє життя дуже рано. І навпаки, коли здійснюються позитивні, загальноприйняті в суспільстві добрі діяння, наприклад роздавання їжі бідним, пожертви, будівництво колодязів, порятунок спійманих риб, викуп тварин, яких мали вбити на бойні, то в людини накопичується позитивний потенціал, тому тривалість її життя збільшується. Така людина очищає себе іншою бхаваною, тому її світосприйняття, її кармічне бачення також змінюється. У результаті вона здобуває довголіття і кращу долю. З погляду практикуючого, це накопичення заслуг. А коли він очищає свою карму, це називається потенціалом заслуг.
Звісно, під час здійснення будь-якої дії важлива правильна мотивація. Коли у вас в умі завжди є позитивна або чиста мотивація цієї дії, то ви здійснюєте таке накопичення заслуг. Коли ці два накопичення зібрані, то йогін повністю складається як практикуючий.
Те, що хлопчик так швидко зміг увійти в самадхі, означає, що ці два накопичення в нього вже були, вони були зібрані ще в минулих життях. Тобто в тому віці він уже мав настільки солідний запас мудрості й заслуг, що міг на рівних вести бесіду з Міларепою.
Розрізнення поверхневого і глибокого досвіду
Коли твоя спина пряма, а твій ум глибоко занурений у медитацію, ти можеш відчути, як зникають і думки, і ум. Але це лише поверхневий досвід дх’яни. Далі ти безперервною практикою та уважністю можеш пережити променисте самоусвідомлення, що сяє, як яскрава лампа. Вона чиста і світла, як квітка; це як те відчуття, коли твій погляд невідривно спрямований у просторе порожнє небо.
Як визначити, практика поверхнева чи глибока, медитативний досвід істинний чи ще початковий? Це можна визначити за тим, чи проникає він у сон зі сновидіннями і без сновидінь, чи не проникає. Наприклад, якщо йогін утвердився в глибокій присутності або в медитації п’ятої дх’яни, то вночі у сновидінні його ум розкритий, він сприймає величезний світлоносний простір, а його ум у цей час усвідомлює, пильнує. Це знак, який вказує на те, що практика вже набула справжньої глибини, що йогін наближається до осягнення своєї сутності. Або йогін переживає сновидіння, але у сновидіннях у нього є присутність. Можливо, він і не пам’ятає повністю, що це сновидіння, проте він поводиться у сновидіннях не як звичайна людина, а постійно перебуває в споглядальній присутності. По суті, для нього що світ явищ, що світ сновидінь – це одне й те саме. Навіть не знаючи, що це сновидіння, переносячись у тонше тіло, він усе одно без відволікання споглядає Ясне Світло. Тоді для нього і світ явищ, і світ сновидінь – це явища одного порядку.
Усвідомлення порожнечі просвічувальне і прозоре, але воно живо переживається. Ця не-думка, променистий і прозорий досвід – не що інше, як відчуття дх’яни. З цим фундаментом потрібно й далі звертати свій ум до Трьох коштовностей і проникати в реальність глибоким роздумом і спогляданням.
Перевірка реалізації та зрілість практики
Навіть коли йогін відкриває цю порожнісну прозору осяйність, навіть коли вона не переривається в нього уві сні, тобто він здобув стан «гарячого ока», це ще не означає, що він став буддою. Він може багато думати про себе, однак це не так. Йому варто було б зазирнути в настанови святих.
Річ у тім, що він може не утримувати цей стан у звичайному житті. Але навіть якщо йогін може утримувати цей стан, він може бути негнучким, замороженим, може неадекватно відгукуватися на сприймане. Наприклад, якщо зовнішній світ збиває йогіна так, що він не може виразити цей стан, проявити його, то це означає, що він має практикувати далі, щоб утримувати цю свідомість у повсякденному житті, навчитися виводити її на передній план.
Один учитель дзен вирішив перевірити досвіди учня, коли той розповів про них. Учитель поставив учневі запитання, але той не зміг на нього відповісти. І тоді Учитель сказав: «У твоєї нірвани немає язика. Іди звідси. Твоя нірвана ще не вміє розмовляти, вчися далі».
Завершальні настанови Міларепи
Тоді можна буде вхопити мудрість неба дорогоцінною життєвою мотузкою глибокої дг'яни. Силою доброти й співчуття та співчутливою обітницею серця Боддхі можна буде побачити безпосередньо і ясно істину просвітленого шляху, коли нічого не можна побачити, і тим не менш усе видно ясно, і помітити, якими хибними були побоювання й надії твого розуму. Без прибуття досягаєш обителі Будди. Без бачення прозріваєш дгармакайю. Без зусилля робиш усе природно. Дорогий сину, шукачу блага, зберігай це повчання у своєму розумі.
Потім Міларепа дав юнакові повне посвячення й усні настанови. Практикуючи їх, той здобув найвищий досвід і осягнення.
Це розповідь про друге перебування Міларепи в Рагмі та про його зустріч із юнаком-пастухом.
