Космічний танець і первісний порядок
«Усе це творіння схоже на сцену, де ці потенції свідомості танцюють під мелодію часу. Найголовнішим вважається первісний порядок речей і послідовностей. Він також відомий під назвами дія, бажання або воля, час тощо. Від цієї потенції залежить наявність у кожного об’єкта певних характеристик – від билинки до творця Брахми. Цей порядок вільний від збудження, але не вільний від обмежень: порядок – це те, що танцює танець-драму під назвою «уявний світ». Він показує різні настрої, він приводить і проводжає пори року, він супроводжується небесною музикою і ревом океанів, його сцена освітлена сонцем, місяцем і зорями, його актори й актриси – живі істоти в усіх світах – таким є танець первісного порядку. Бог, який є нескінченною свідомістю, – мовчазний, але уважний спостерігач цього космічного танцю. Він не відмінний від танцівника (космічного природного порядку) і танцю (подій)».
Шива описує тут ріту – первісний хід усіх речей. Він описує це, застосовуючи аналогію з танцем. Як відомо, Шиву називають царем танцю. Танець – це розгортання ліли, гри космічних енергій (чит-шакті-віласа). Ми думаємо, що народжуються галактики і планети, що народжуються і помирають люди, але це все танець гри енергії усвідомлення (віласа), а танцівником тут є Шива, якщо під Шивою ми маємо на увазі Брахмана, Абсолют. Хід цих речей також називається ріта (всесвітній порядок, закладений у всесвіті).
Нещодавно вчені виявили певний світ у всесвіті, в якому немає жодних випромінювань, там навіть немає чорних дір. Зазвичай навіть у найпорожніших місцях у всесвіті є що-небудь (нейтрино, чорні діри, певні залишкові реліктові випромінювання), але була виявлена величезна область всесвіту, де немає взагалі нічого, тобто величезний простір порожнечі. Це було для вчених шокуючим відкриттям.
І великий танцівник Шива – це і є порожнеча, що спостерігає за розгортанням самого танцю. Усі живі істоти подібні до акторів і актрис на великій сцені всесвіту. Шива – це спостерігач цього танцю. Він одночасно відмінний від гри енергій цього танцю і не відмінний, є нею самою. Це подібно до того, якби якийсь геніальний програміст створив тривимірну віртуальну гру з безліччю персонажів, будинків і дерев, задав би хід подій, ієрархію, сюжет, життя персонажів, наділив кожного з них правами і заслугами, а сам потім спостерігав би за всім цим збоку.
Життя як віртуальна гра
Усі ми, живі істоти, є гравцями, віртуальними персонажами. Деякі з них усвідомлюють це і розуміють, оскільки в них відкриті вищі тонкі тіла. Інші цього зовсім не усвідомлюють, ототожнюючи своє «я» з тілом. Але грають і ті й інші. Що може бути, крім гри, у віртуальному ігровому світі? Ніхто не може не грати. Щойно ти опиняєшся в ньому, ти стаєш частиною цієї великої гри. Навіть якщо ти воюєш із правилами гри, то ти теж граєш, лише трохи за іншими правилами, ніж усі інші.
Таким чином, усі живі істоти є ігровими персонажами. Деякі грають у царів, інші – у домогосподарів, багатіїв, треті – у бідних, четверті – у солдатів, п’яті – у злочинців. Кожен грає відповідно до своєї схильності. Це так само, як буває у віртуальному світі, коли людина бере на себе якусь роль: гнома, ельфа, орка тощо. У неї з’являється сюжетна лінія, вона проходить різні завдання, доки не досягне високого рейтингу. Те саме відбувається і в житті: кожна людина обирає того персонажа, ту особистість і фізичне тіло, до якого її підсвідомо тягне, вабить. Цей вибір відбувається ще під час переродження.
Звісно, здається, ніби ми займаємося безліччю справ, але насправді ми є саме такими граючими віртуальними персонажами. Ті з людей, які не усвідомлюють цей принцип, навіть не знають, чим же вони тут займаються, куди вони йдуть. Вони все це забувають, повністю ототожнюючись із цим персонажем і з цим тілом. Але монахи й садху – це ті, хто добре розуміє, для чого вони тут перебувають, для чого їм дано цього персонажа і це віртуальне тіло. А дано воно їм для того, щоб розкрити вищі контури свідомості, звернувшись усередину, і побачити того, хто все це робить. Деякі кажуть: «Так, життя подібне до віртуальної гри. Сюжет нікудишній, але графіка чудова». Але коли ви стаєте на духовний шлях, ви самі стаєте будівничими сюжетної лінії свого життя.
Істинне поклоніння через медитацію
Шива продовжив:
«Такий Бог, якому тільки й слід поклонятися мудрим. Саме йому поклоняються мудрі різними способами й у різних формах – як Шиві, Вішну тощо. Тепер послухай про те, як йому слід поклонятися».
Усвідомлювати Абсолют – це найголовніше завдання будь-якої душі. Яким би чином, яким би способом душа не прийшла до усвідомлення, вона є переможницею, якщо приходить до нього. Так само як і головним завданням монаха є медитувати на Бога, усвідомлювати його.
Шива каже:
«Тепер послухай про те, як йому слід поклонятися. По-перше, слід відмовитися від ідеї тіла – поняття, що «я є моє тіло». Лише медитація є істинним поклонінням. Тому треба постійно поклонятися Богові всіх трьох світів шляхом медитації».
Ідея «я є це тіло» укорінюється з моменту самого народження. Коли ми починаємо шукати спостерігача простору усвідомленості, відкриваємо внутрішніх божеств, ми змінюємо ідею «я є це тіло» на ідею «я є безмежна Свідомість» і звикаємо до цієї ідеї. Спочатку ми спираємося на санкальпу або на зусилля, потім це беззусильна присутність, а згодом це сахадж’я – природна віра, що витікає зі знання.
Пошук джерела дії
Кожен із вас є духовною душею, яка укладена в тіло, подібно до того, як людина укладена в скафандр. І ця душа водить тіло, даючи йому вказівки, тонкі імпульси. Перш ніж підняти руку й опустити її, щось у вас на дуже тонкому рівні дає команди. Ці команди посилаються через нейрон, аксон і синапс у головному мозку до м’язових волокон. Змінюється хімічний склад клітин, скорочуються м’язи – поперечні й посмуговані, і внаслідок цього ви здійснюєте рух рукою. Тобто навіть найменший ваш рух – це дуже складний процес. Але перш ніж дати найтонший електричний імпульс за схемою нейрон–аксон–синапс, у клітинах мозку має виникнути якась вібрація, яка віддала б саме цю команду. Ця вібрація ґрунтується на тонкій прані. Але прана отримала команду від свідомості, тобто від ще чогось тоншого.
Виходить так, що коли ваше грубе фізичне тіло здійснює грубу дію, у вас діє щось дуже-дуже тонке, посилаючи імпульси в мозок, м’язи тощо. Це тонке тіло і є ви. Тому, якщо ви хочете швидко розсіяти морок відволікання й прибрати ідею «я є це тіло», вам треба простежити джерело дії та знайти того, хто у вас віддає ці команди. Коли ви почнете простежувати шлях до цього джерела, ви побачите, що це щось дуже-дуже тонке, що воно набагато тонше за думки й веде фізичне тіло як віртуальний персонаж. Це щось дуже тонке без думок дає такі пульсуючі посили, які називаються спанда. Саме вони й керують вами.
Тобто ви є владно-вольовим оператором цього тіла, яке подібне до робота, що отримує дистанційні команди. Той, хто відрізняє це тіло від того, хто посилає команди, є знаючим. Той, хто не відрізняє, є ототожненим, перебуває в ілюзорній концепції ахам дехасмі («я є тіло»). Таке знання виникає як результат розрізнення, коли ми постійно спостерігаємо того, хто посилає ці команди, і виокремлюємо його як певну тонку складову нашої свідомості.
Медитація на вселенську форму
Шива каже:
«Як треба на ньому зосередитися? Він є чистий інтелект, світліший за сотні тисяч сонць, що зійшли одночасно. Він є світло, що світиться в усьому, що світить. Він є внутрішнє світло. Нескінченний простір – його горло, земна основа – його стопи, напрями світла – його руки, світи – зброя, яку він тримає у своїх руках, увесь всесвіт прихований у його серці, боги – волоски на його тілі, космічні потенції – енергії в його тілі, час – сторож біля його воріт, і в нього є тисячі голів, очей, вух і рук. Він досягає всього, він відчуває смак усього, він чує все, він думає думками всіх, хоча сам поза думанням. Він робить усе завжди, він роздає всім те, про що вони думають або чого бажають, він перебуває в усьому, він є все, він один гідний того, щоб його досягти. Тому ти маєш медитувати на ньому».
Коли ви медитуєте, спрямовуючись до всевишнього світла, ви відчуваєте його не лише у своєму тілі, а й у тілах інших. Ви їсте мільярдами ротів. Ви відчуваєте насолоду і страждання мільярдами тіл. Ви течете, як сік усередині рослин, дерев і трав. Ви дзижчите, пурхаєте й літаєте разом із метеликами. Ви струменієте, як вужі. Ви течете, як вода, ви світите, як зорі і як сонце. Ви одночасно є всім цим, тому що той тонкий шар свідомості, який ви знайшли, пронизує всі тіла одночасно.
Ум, пам’ять, астральне тіло – це все грубе, яке не так уже й важливе, якщо ви це відчуваєте. Тоді природним чином ви не можете бути егоїстичними, ви також думаєте і про інших. Чому б не думати про інших? Адже це все ви. Як можна не думати про себе в іншому тілі? І це не формальні слова, а справжні. Тому святі думають не лише про маленьке тіло, а їх більше турбують, наприклад, долі людства, доля всесвіту; вони слуги всього всесвіту, бо вважають увесь всесвіт своїм тілом.
Служіння як велика мета
Якщо ти – маленька егоїстична істота в маленькому тілі людини, то тобі немає діла до інших, бо ти не вважаєш їх собою. Ти можеш завдати іншим страждання і думаєш: «Нехай їм буде погано, а мені ж добре, тому проблем немає». Але якщо в тебе тіло розміром із всесвіт, і ти відчуваєш себе таким, що перебуває в усіх істотах, то й рівень мислення в тебе зовсім інший: ти дбаєш про всіх істот у всесвіті, ти служиш ідеї блага всіх істот і є слугою всього світу.
Стаючи монахами, ви саме стаєте слугами всього світу. Навіть якщо ви цього не реалізували, вам треба звикати до ідеї блага всіх живих істот у всесвіті, а не лише до ідеї власного блага. У цьому полягає великий принцип служіння просвітлювальній силі Ануграхи. Рано чи пізно, пройшовши навчання в монастирі, ви будете займатися якоюсь діяльністю у служінні. Хтось у цьому житті, хтось, можливо, після цього життя або в наступному, але зрештою це буде саме діяльність у масштабах усього всесвіту – прояв Ануграха-шакті. І прямо зараз ви вчитеся звикати до цього. Саме для цього ви навчаєтеся, тренуєтеся і практикуєте.
Якщо ви думаєте: «Я практикую для себе, щоб мені передусім було добре», то насправді ви самі себе обмежуєте. Це ваша помилка, бо те, що ви вважаєте собою – це не в принципі ви. Це ніби ви, але лише дуже мала частина вас. А щоб вам насправді було добре, вам треба зрозуміти, що ви перебуваєте в усіх тілах. Тобто вам треба здійснити переворот у свідомості, принципово змінити своє бачення, масштаби мислення, вектор наміру. Тоді й собі ви по-справжньому допоможете. Ви не будете замикатися у вузькому коконі своїх егоїстичних уявлень.
Людина, яка замикається на ідеї «я є це тіло», подібна до клітини великого організму. Але якщо весь організм не здоровий, то й клітині не може бути добре. Навпаки, коли ви мислите масштабно, широко, уявляючи всіх живих істот своїми ілюзорними тілами, то ви й собі робите дуже велику послугу.
І Шива тут пояснює, як медитувати на вселенську форму (вішва-рупу), поклоняючись Богу.
Часто, практикуючи, ми маємо багато особистих цілей. І ці особисті цілі не дають нам іти за великими, по-справжньому величними цілями. Служіння – це саме така велика мета. Якщо для вас служіння стає сенсом життя, чимось дуже важливим, то ці цілі приводять вас до даршану просвітлювальної сили, до звільнення.
Наприклад, коли мене запитують: «А чого б ви хотіли особисто для себе?», я перебираю в думках і думаю: «А чого б я справді хотів?» І тоді я кажу: «Особисто для себе я хотів би храми по всьому світу або безсмертя для всього людства. Це як мінімум». Мене знову запитують: «А особисто для себе чого б ви хотіли?» Тоді я навіть не знаю, що й відповісти, бо я взагалі відвчився мислити такими категоріями. Якщо мати на увазі під собою це тіло, то я все маю.
Так само і ви, стаючи монахами, поступово відвчаєтеся мислити егоїстичними категоріями і привчаєте себе мислити категоріями в масштабах як мінімум усього людства, а як максимум – усього великого всесвіту. І лише тоді ви самі швидко перевершите всі свої обмеження.
Поклоніння через самоусвідомлення
Шива говорить:
«Цьому Богові неможливо поклонятися за допомогою матеріальних підношень, а лише власним усвідомленням. Не розмахуючи лампами чи запалюючи запашні свічки, не підношенням квітів і навіть не підношенням їжі. Він досягається без найменшого зусилля, йому поклоняються лише самоусвідомленням. Це є найвища медитація і найвище поклоніння – постійне безперервне відчуття внутрішньої присутності, внутрішнє світло або усвідомлення. Роблячи те, що робиш (бачачи, чуючи, торкаючись, відчуваючи запах, під час їжі, руху, сну, дихання чи розмови), ти повинен знати свою істинну природу як природу чистої свідомості. Так досягається звільнення».
Васіштха отримав перші настанови з лайя-йоги, очевидно, від Шиви, оскільки в цих словах викладена сама сутність Дгарми. Краще й сказати неможливо. Усе інше – це розшифрування цих чотирьох рядків і коментарі до них. Шива говорить: «Що б ти не робив, ти повинен знати свою істинну природу як природу чистої свідомості». Але як її можна знати? Це можливо лише в тому випадку, якщо пізнаючий суб’єкт у нас усередині спрямований на цю істинну природу, якщо він безперервно її шукає.
Це ніби у вас є певна відеокамера, яка, обертаючись, постійно прямує за внутрішнім світлом, або світлочутливий елемент, який вдивляється у внутрішній простір, слідує за ним, намацує його. Є ті, хто намацав камерою своєї свідомості це світло, а є ті, хто обережно крадеться і дивиться, оскільки їхній світлочутливий елемент ще недостатньо чутливий. Той же, хто намацав, живиться цим надихаючим світлом, тому день у день його духовна сила зростає.
Спочатку це виглядає так, ніби взагалі нічого немає, ніби внутрішнє світло – це якесь філософське поняття й абстрактні розмови. Але через багато років самостійної практики ми починаємо щось відчувати, а потім звикаємо до того, що це тонке відчуття стає дедалі виразнішим і сильнішим, що його можна переживати наяву не лише в медитації.
У тих, хто перебуває в невіданні, мало сумнівів, оскільки вони цього світла не бачать. У тих, хто перебуває у звільненні, теж немає сумнівів, оскільки вони живуть у цьому світлі. Але у тих, хто перебуває посередині, у кого реалізація ще не відбулася, але вони шукають це світло, дуже багато невпевненості й сумнівів, тому вони схильні підпадати під різні ілюзії. Тобто той, хто не шукає, той і не помиляється. Той, хто знайшов, помилитися не може. Але той, хто шукає, завжди може помилятися. Це подібно до того, як ви йдете темним підземним лабіринтом із ліхтариком і думаєте: «Може, тут дорога або тут... А може, тут... Ні, точно не тут». Ви світите в інше місце і знаходите її, але потім вона знову губиться. І таким інтуїтивним шляхом ви все-таки знаходите якусь дорогу і виходите до світла.
Шива говорить: «Ти повинен знати свою істинну природу як природу чистої свідомості». І зрештою, коли ви знаходите це світло, ви пізнаєте свою істинну природу, ви в неї вірите. І Шива говорить: «Так досягається звільнення».
Медитація як підношення
«Медитація є підношенням, медитація – це чиста вода, піднесена божеству, щоб омити його руки й ноги, самоусвідомлення, отримане медитацією, – прекрасна квітка. Воістину все це спрямоване на істинну медитацію».
Коли ви правильно медитуєте, у вас з’являються піднесені стани – бхави. Це приблизно подібно до того, що в християнстві називають «стяжанням Святого Духа». І ваше завдання – накопичення таких спалахів духу, таких піднесених, чистих, світлих, розширених, яскравих духовних станів. Чим більше ви їх набираєте, тим чистішими ви стаєте, тим більше змінюється ваше мислення.
Хороший практик постійно перебуває в таких спалахах. Спочатку вони в нього з’являються рідко, потім усе частіше, а потім вони стають дуже частими, тобто він живе вже в зміненому світі. Якщо ви коли-небудь бачили стробоскоп, то знаєте, що навіть така невелика річ може сильно змінити обстановку. Стробоскоп постійно дає пульсуюче світло, тому світ навколо вас здається нереальним, незвичайним. Так само і ваше істинне «Я» дає такі пульсації спалахів у свідомості, і тоді світ починає бачитися зовсім інакше.
Той, хто глибоко вкорінений у присутності, живиться цими спалахами й пульсаціями світла у свідомості. Вони його постійно надихають і одухотворюють, і це ніколи не переривається. Якщо людина недосвідчена, вона відволікається, тому ці пульсації поступово слабшають, потім вони з’являються раз на годину, потім — раз на день, потім — раз на місяць, а потім минуло пів року, але вищі контури свідомості в неї сплять. Лише через пів року вона згадує: «О, треба ж! Я переживав це пів року тому». Таке згасання спалахів світла у свідомості відбувається тому, що було відволікання. І така людина мислить шаблонно, живе на рівні розуму, ототожнює себе з тілом, вважає світ реальним і перебуває в певному кармічному баченні. А коли є спалахи свідомості, йогін постійно живе в брахма-бхаві, і це не переривається. У нього просто б’є фонтан творчості, активної духовної сили, енергії, радості, блаженства. Він безперервно переживає вищий стан. Він дуже щасливий, і в нього немає прив’язаностей та ототожнень, як у того, у кого відключені вищі контури свідомості. Він подібний до того, хто їде на дуже високій швидкості на мотоциклі, і ця швидкість не падає, а навпаки, збільшується. Він їде — тільки тримайся! І такі спалахи не припиняються.
Градації медитації та внутрішнє поклоніння
«Вищого «Я» неможливо досягти іншими методами, крім медитації. Якщо навіть ти останній дурень, але можеш медитувати протягом одинадцяти секунд, користь буде така сама, як якби пожертвувати корову на благодійність. Якщо ти можеш медитувати сто одну секунду, користь така сама, як від священного ритуалу. Якщо тривалість медитації дванадцять хвилин, користь збільшується в тисячу разів. Якщо тривалість медитації дорівнює цілому дню, ти перебуваєш у вищому просторі. Це є вища йога, вище служіння і найвище діяння. Тому, хто практикує таке поклоніння, поклоняються самі боги, демони й усі інші істоти. Однак це все ще зовнішнє поклоніння».
Шива тут описує Васіштсі мистецтво досягнення дхьяни, але говорить, що «це все ще зовнішнє поклоніння».
Далі він говорить:
«Я тепер розповім тобі про внутрішнє поклоніння вищому «Я», що є найкращим просвітителем і визволителем. Воно належить до поняття постійної медитації — чи стоїш ти, чи йдеш, спиш чи не спиш, у всіх своїх діях. Ти повинен відчувати цю вищу свідомість, що перебуває в серці, яка є причиною всіх модифікацій усередині себе. Ти повинен поклонятися проявленій свідомості або самоусвідомленню, яке спить і пробуджується, ходить або стоїть, торкається того, до чого треба доторкнутися, залишає те, що має бути залишене, насолоджується і відмовляється від задоволень, залучене до різних зовнішніх дій, надає значення всім діям і залишається спокійним у тілі».
Правильне ставлення розуму до вищого «Я»
Зауважте, що Шива говорить «ти повинен поклонятися». Він не говорить одразу: «Тобі нічого не треба робити, ти абсолютний». Він говорить Рамі: «Ти повинен поклонятися», тому що Рама ще не усвідомив себе і перебуває на позиції тіла та розуму, а розум, встановлюючи взаємини з вищим «Я», може тільки поклонятися. Розум не рівня вищому «Я», він не брат і не друг, а його творіння, тому повністю від нього залежний. Це означає, що розум може тільки віддаватися вищому «Я», поклонятися йому, смирятися перед ним і капітулювати, тобто завжди розглядати цю вищу свідомість як об’єкт відданості й у жодному разі не розглядати її як рівню або як конкурента.
Часто, поверхово засвоївши істини адвайти, практикуючі не зовсім це розуміють. Вони плутають слугу і господаря, царя і солдата – це велика помилка. Іноді, зазирнувши в їхні уми, можна побачити, як слуга, одягнувши царські шати, починає повторювати істини адвайти. Але річ у тім, що ум має перебувати в граничному послуху, у смиренні, у відданості й поклонінні вищому «Я». Це можна називати самовіддачею (атма-ніведана), прапати (відданням себе вищому «Я»), відсіканням чіплянь, надій і страхів, але суть від цього не змінюється. Наша смертна мала частина має віддатися без останку, скоритися вищій частині, вищому «Я». Це відбувається тоді, коли ми відмовляємося від особистої вигоди в результаті практики, коли ми відмовляємося від власних маленьких цілей, від будь-яких чіплянь і прив’язаностей, коли ми готові заради вищого «Я» віддати все. Загалом вище «Я» нічого не вимагає, йому від ума не потрібно нічого, окрім того, щоб ум пізнав своє Джерело, свою природу. Однак часто ум так чіпляється за свої уявлення, що йому важко пізнати своє Джерело, доки він чимось по-справжньому не пожертвує. Але жертвувати треба лише одним: власним невіданням, нерозумінням або незнанням.
Ум через свою помилку завжди бажає щось собі привласнити. Він привласнює собі особистість або тіло, а потім каже: «Я маю відкинути це, я маю відмовитися, здійснити самовіддачу». Але суть у тому, що це йому не належало від самого початку. Це просто ум так уявив. Це подібно до того, як якийсь селянин, вийшовши в центр Нью-Йорка, може заявити: «Я відмовляюся від Американського національного Банку та від Empire State Building». Але люди лише посміються з нього й скажуть: «Любий, узагалі-то, ти ніколи ними й не володів!»
Багато хто думає, що самозречення, самовіддача – це подвиг, героїзм. Але насправді жодного героїзму в цьому немає. Це просто усунення глобальної помилки, фундаментальної омани про те, що ум чимось володіє. Але для ума це така думка, яка дуже сильно приводить його в замішання.
