Важливість правильної мотивації в садхані
Спочатку зароджуємо правильну мотивацію, без неї садхана не вийде. Садхані, тапасу завжди має передувати санкальпа, правильна мотивація. Буває, ми трохи виробляємо мотивацію й починаємо практикувати, а підтримувати мотивацію забуваємо, тоді практика повільно вислизає «між пальцями».
Наприклад, людина вирішує робити пранаяму або читати мантру й зароджує мотивацію, але ця мотивація не сильна. Вона виконує практику, потім починає більше дбати про метод, ніж про мотивацію, санкальпа зникає, а згодом вона полишає метод. Але це помилка, оскільки правильну мотивацію потрібно зароджувати щодня, практично щомиті, усе починається з мотивації. Дія, метод, садхана — це вже наслідок, але наслідку має передувати причина.
Якщо ми перед медитацією Махашанті зароджуємо правильну мотивацію, тобто вибудовуємо на тонкому астральному, нематеріальному рівні свою успішну медитацію, створюємо причини, то вона також проходить успішно.
Формальний підхід до практики — це коли ми діємо без мотивації: треба вклонятися — вклоняюся, треба медитувати — сів, медитую. Так день у день, і коли в нас накопичується формальний підхід до практики, практика, як кажуть, набридає. Одне й те саме, монотонно-одноманітний спосіб життя, ми діємо механічно. Звісно, це неправильно, це велика помилка.
Треба всіляко викорінювати в собі таку механічність постійним зародженням, виробленням правильної мотивації, насамперед: «Навіщо мені це потрібно, куди я йду, чого я хочу, який сенс цього, у якому стані розуму я про це думаю?» Тоді у вас формується намір (санкальпа), кожен ваш акт стає магічним, ви впливаєте на реальність, творите нову реальність і відтворюєте себе в цій реальності. Ось що таке успішна практика.
Завдяки мотивації ви визначаєте своє місце у світі й те, чого ви хочете, виражаєте намір, і такий намір важливо підтверджувати постійно. Якщо мотивація істинна, то всі наші дії також істинні. Але якщо мотивація слабка, навіть великі дії не приносять користі.
Наприклад, коли точиться битва, ті солдати, у яких мотивація слабка, командири яких слабо їх мотивували, боягузять, за першої ж нагоди дезертирують, тікають із поля бою, здаються в полон або їх просто вбивають. Мотивація слабка, немає віри в перемогу: страх, невпевненість, ніхто не готовий виявляти героїзм. Тоді супротивник, навіть якщо він не володіє потужною технікою чи тактикою, але має сильну мотивацію, просто змітає їх. Так було завжди, в усі часи.
Очищення розуму від хтивості та жадібності
Коли людина повністю позбувається хтивості та жадібності, які є продуктами хибного ототожнення себе з тілом («я» і «тіло моє»), її розум очищується. Утвердившись у чистому стані свідомості, вона підноситься над матеріальним щастям і горем.
Завдяки очищенню розуму потрібно піднятися над мирськими уявленнями про щастя, горе, страждання. Усе це якраз і є тими причинами, через які ми переродилися й стали обмеженими. Навіть коли ми практикуємо, наш розум не вільний від багатьох речей. Іноді нас дратують інші, іноді ми ображаємося, іноді чіпляємося, іноді проявляємо себе не на висоті, звісно, це пригнічує. «А чому ж ми не на висоті?» — ми повинні запитати себе. Не будучи на висоті, не можна підкорити духовні вершини, не можна претендувати, бо святі — це найкращі з найкращих.
Припустімо, якщо взяти збірну Росії, збірну Америки, збірну Англії, Європейського Союзу, провести турнір і з них вибрати найкращих та створити світову збірну зі спорту. Це будуть найкращі з найкращих. Святість — це приблизно те саме. До святих не проходять ті, хто не бездоганний, хто не на висоті. Вони вибувають уже в початкових відбіркових турнірах: «Ображаєшся — усе, не годишся. Гординя — усе, до побачення. Прив’язаний — усе, прийдеш наступного разу. Багато егоїзму, не розумієш сенсу життя? Нічого, попереду ще багато життів, усе, вільний».
Невблаганність законів карми
Закон карми жорстокий, невблаганний. Якщо вчитель може ставитися зі співчуттям, старші монахи демонструвати м’якість і загальна атмосфера є м’якою, ви не повинні цим обманюватися. Загальна м’яка атмосфера не повинна вводити вас в оману, бо закони карми не м’які, закони Всесвіту жорсткі.
Скрізь відбіркові турніри: «Не здатен зрозуміти текст — нічого, ще багато тіл буде, зрозумієш. Навчатимешся, ще й філософський університет закінчиш. Лінь? Нічого, ще багато тіл отримаєш. Є бажання — будь ласка, отримаєш багато нових форм». Ось так діє закон карми, жодних поступок. Ви повинні це зрозуміти. «Немає волі? Ще виробиш, у тебе все попереду, сто життів попереду: підеш на війну в наступному житті, будеш спортсменом і вироблятимеш волю, отримаєш тіло для розвитку волі. Страх, невпевненість у собі? Нічого, у наступному житті станеш солдатом, начальником, попзіркою, позбудешся страху». Приблизно такий підхід. Усі потрібні якості, яких бракує і які ти не хочеш виробляти в цьому житті, у наступному житті тебе поставлять в умови, створять карми — підеш і виробиш.
У природи, у законів Всесвіту відлік іде на тисячі життів, для неї все це нічого не означає. Насправді це так. Ми надто чіпляємося за це життя, думаємо: «О, у цьому житті досягти Звільнення!», тому що надто прив’язані до цього тіла, і наше сприйняття життя дуже вузьке. А для Всесвіту це нескінченно, він каже: «Та нічого страшного, що тут такого. Одне життя, два, тисячі, мільйони — скільки їх іще буде. Чого ти так переживаєш». Але нас це не влаштовує, тому що в нас немає такого широкого бачення.
Припустімо, Крішна на полі битви Курукшетра каже Арджуні: «Та бийся, чого ти переживаєш, вони й так уже всі вбиті за вироком богів, це просто гра». Але для Арджуни, тобто для живої душі, це зовсім не жарти, зовсім не жарти, він у страху й сум’ятті, як і для нас це зовсім не жарти.
Необхідність постійного самовдосконалення
Закони Всесвіту жорсткі, вони не м’які, вони висувають суворі вимоги для Звільнення. Щоб їх перевершити, ми повинні стати найкращими з найкращих і бути постійними. Це не означає, що треба засмутитися, впасти в самоприниження, думати: «Куди мені, я такий нездібний, усе, нічого з мене не вийде», таке мислення неправильне. Навпаки, це має спонукати до старання, до ретельності, до постійного самовдосконалення, до бажання бути на висоті: якщо я не на висоті, я намагатимуся бути на висоті.
Коли ми прагнемо бути на висоті, ми помічаємо всі такі моменти, коли ми не на висоті: «Ось тут я не на висоті, тут. Чому? Був несвідомим, не розумів якихось речей. Мислив меркантильно, у вузькому плані, з огляду на сьогочасні інтереси, а не з погляду майбутніх життів, не з погляду садхани». Припустімо, злився на людину через дрібниці, а який у цьому сенс? Залишить вона тіло через кілька десятків років, хіба це буде важливо? Важливо буде, у якому усвідомленні ти перебував, а це зовсім не важливо, навпаки — це мінус, баласт.
Щоб пройти всі такі відбіркові турніри сансари, треба завжди стійко демонструвати стабільний, високий результат, стабільний, дуже високий рівень. Це не так, що ми один раз склали іспит на другий ступінь і думаємо: «Ось яка я передова людина»; виконали служіння з почуттям задоволення — і все, можемо розслабитися, зупинитися. Ні, не зовсім. Це подібно до того, як, якщо ти спортсмен, ти весь час повинен підтверджувати свій результат. Якщо ти певний час його не підтверджуєш, кажуть: «Він втратив форму, утратив кондицію, його вже немає сенсу виставляти на ринг». Приблизно так.
Якщо хтось чемпіон, він постійно повинен підтверджувати свій чемпіонський титул. Він не може сказати: «Я чемпіон на всі часи, я підкорив усі народи». Нічого подібного. Триває постійне підтвердження. Це означає, що ми повинні бути гідними щодня. Це нелегко, це тапас. Гідними можна бути щодня лише в тому разі, якщо ми вдивляємося у свою душу, аналізуємо її, порівнюємо з настановами, зі священними писаннями й постійно працюємо над собою.
Є люди, які, розуміючи свої обмеження, схильні до істерик, до екзальтації: «Я не гідний, я того не можу, цього не можу», але це теж не допомагає. Що тут важливо, так це тверезий раціональний підхід і постійний, стабільний, планомірний рух уперед. Постійність набагато важливіша за ривки, биття себе в груди та інше, тому що різкий підхід тут не працює, сльози не працюють, емоції не працюють, самоприниження теж не працює. Тверезий підхід і регулярна, щоденна практика з уважністю — ось те, що по-справжньому працює. Постійно виважений, тверезий, критичний підхід до себе на основі знання священних текстів — це оптимальна тактика з періодичним аналізом.
Природа матеріального існування та очищення свідомості
Кама і лобха є синонімами матеріального існування. Кожен у цьому світі прагне чимось володіти. Тут сказано, що хіть і жадібність виникають унаслідок того, що жива істота помилково ототожнює себе зі своїм тілом. Коли людина очищується від цієї скверни, її розум і свідомість також очищуються та повертаються до свого первісного стану. Жива істота, її розум і свідомість невіддільні одне від одного. Говорячи про живу істоту, ми маємо на увазі також її розум і свідомість. Коли ми очищуємо свій розум і свідомість, різниця між зумовленим і вільним життям стає очевидною. Очистивши розум і свідомість, жива істота підноситься над матеріальним щастям і горем.
На самому початку своїх настанов Господь Капіла сказав, що досконала система йоги дає людині змогу піднестися над матеріальним щастям і горем. А в цьому вірші пояснюється, як цього досягти: «Необхідно очистити свій розум і свідомість. Як сказано в “Нарада-панчаратрі”: “Людина повинна насамперед очистити розум і чуття”. Розум може бути як нашим другом, так і ворогом. Чистий розум допомагає нам, а брудний стає причиною хвороби».
Очищення розуму означає: немає зациклених, фіксованих уявлень на рівні концепцій, натомість є усвідомлення. Немає ментальних прив’язаностей на рівні образів, натомість є рівна, чиста свідомість, що нічому не віддає переваги, очищена божественними образами, у яких є божественні істоти, наприклад Ішта-девата; немає якихось стійких васан, що походять із минулої пам’яті та спричинені минулими душевними ранами.
Наприклад, ви медитуєте, і у вас з’являються спогади: як вас у дитинстві образила мати, болісні спогади, пов’язані з коханою людиною в миру. Таких психологічних травм немає у чистого розуму. Якщо є психологічні травми, болісні спогади, душевні надриви, незадоволені стани, застарілі образи на родича в миру чи ще на когось — усе це брудний, неочищений розум. Із цим потрібно працювати: виконувати самскара-шуддхі, каятися доти, доки в душі не залишиться жодних зарубок, жодних шрамів, нічого. Усе має бути рівним, спокійним і чистим.
Ви згадуєте про це, але це вас ніяк не хвилює, ви думаєте: «Були якісь ліли. Я просто був несвідомим, був спрямований назовні. Але тепер це не має значення, це як сон». Уві сні ми переживаємо багато чого, але коли прокидаємося, нам просто смішно. Йогін, який очистив свій розум, зі сміхом дивиться на минуле, на себе в минулому, він просто сміється. У нього немає ані образ, ані жалю, ані застарілих прив’язаностей, він просто посміюється й думає: «Яким же дурнем я був. Такі речі відбувалися, а я всерйоз у них брав участь. Усе це смішно». Його розум чистий, легкий, ясний і неупереджений.
Один саньясин медитував у горах сімнадцять років. Одного разу з групою паломників у гори прийшла його дружина, з якою він розлучився багато років тому. Він утік, сховався і весь тремтів від страху та хвилювання: якщо йому доведеться зустрітися з дружиною, раптом у нього зародиться прив’язаність, спливуть усі його душевні болі, образи, розставання та прив’язаності. Тоді він подумав: «Я сімнадцять років медитував, став саньясином, зрікся, а в моєму розумі й досі все це є. Це приховано всередині, на поверхні в мене цього немає, а всередині все це залишилося». Це означає, що розум іще не очищений, і потрап ти знову у відповідну ситуацію, ти знову переживатимеш усе це. Ти відгородив себе за допомогою зовнішнього, а всередині тебе все це, як і раніше, може зрезонувати. Але коли розум повністю очищений, усе це видається суцільною нісенітницею, наче вам сниться сон.
Один дзенський майстер, коли на церемонію прийшли знатні люди краю, високі начальники, відчув тремтіння в руках і хвилювання. Тоді він уклонився учням, ченцям і сказав: «Я не гідний бути наставником. Мій розум похитнувся. Варто було впливовим людям прийти на церемонію в монастирі, як я почав хвилюватися, утратив свою пильність. Я повинен і далі медитувати». Він склав із себе повноваження наставника і знову пішов у тривалий ретрит, щоб і далі очищати свій розум, бо, на свій сором, виявив, що розум не очищений. Після десяти років медитації він повернувся і знову обійняв посаду наставника. Лише після цього його розум уже був непохитним. Ось як важливо очищати розум.
Методи очищення розуму
День у день очищення розуму — це наше завдання. Яким же чином ми повинні його очищати? Коли ви приходите на даршан Даттатрейї у храм або на даршан Васіштхи, споглядаєте прекрасну форму з почуттям благоговіння, віри та відданості, розум очищається. Проводити час поруч зі святими, святими об’єктами, статуями, робити простягання, виконувати служіння — це процес очищення розуму. Усе це непомітно очищає розум.
Але набагато важливіше робити це свідомо; коли ми робимо це несвідомо, у буденній свідомості, не споглядаючи, — це Крія-тантра. Ануттара-йога-тантра передбачає, що всі ці дії ми виконуємо усвідомлено, споглядаючи, перебуваючи у присутності. Лише тоді очищення розуму стає дуже швидким. Ми не тільки зовнішнім чином висловлюємо шану святим, вклоняємося, споглядаємо мурті у храмі, а й об’єднуємося, входимо в недвоїсте бачення, споглядаємо. Ми виробляємо тонку сахаджа-спанду, тобто тонку усвідомлену активність, яка вивільняє та самозвільняє наші самскари. Головне, щоб це відбувалося постійно.
Дуже важливо не потурати своєму розуму, не йти з ним на компроміси. Розум — це такий механізм, якому не можна довіряти, особливо під час тривалих ретритів це завжди помітно. Іноді людина може три, шість днів переживати інтенсивні думки про когось, сваритися з кимось. Уже нікого немає, нічого немає, ситуація минула, а вона згадує якусь ситуацію і намагається подумки щось довести, ходить і цілий тиждень про це думає, іноді з’ясовує нез’ясовані стосунки — усе відбувається в уяві. Замість того щоб бути розслабленою, спокійною, усвідомленою.
Іноді розум упивається в якусь теорію, і він намагається подумки докопатися до неї, будуючи цілі повітряні замки. Добре, якщо це філософія, але буває щось зовсім стороннє. Він полишає медитацію, розклад і повністю поглинається цією теорією. Кожен відлюдник це знає, кожен, хто проходив тривалі ретрити, добре розуміє, про що я говорю.
У такому разі розуму не можна довіряти, не можна йти в нього на поводі, йти з ним на компроміс. Треба бути глибшим за розум і старшим за розум, завжди відходити вбік і просто спостерігати за ним. Не надавати йому великого значення, думаючи так: «Розуме, ти сам по собі, а я сам по собі. Це твої проблеми» — позбавити його сили завдяки усвідомленню.
Іноді розум вводить у збентеження, у раджас, у самоприниження або, навпаки, у гординю, у гнів, у страждання, які просто приходять нізвідки, у вигадані уявні образи. Усе це хибні стани розуму, цілковито хибні. Коли розум чистий, він безтурботний, порожнинний, спирається на усвідомлення саме по собі. Людину з чистим розумом ви завжди впізнаєте: вона легка, ні до чого не прив’язана, природна, гнучка й завжди радісна. У неї немає несамовитих, гнітючих переживань, зачепленостей. Її розум плинний, невловимий, прозорий.
Мантра Гаятрі як засіб очищення розуму
Чистий розум допомагає нам, а брудний — стає причиною хвороби, подібно до того, як неохайні люди насамперед стають жертвами інфекцій, а до тих, хто дотримується правил гігієни, хвороби не чіпляються. Тому розум необхідно завжди підтримувати в чистоті. Веди приписують тричі на день: рано-вранці, вдень і ввечері повторювати мантру Гаятрі, яка очищає розум. Ті, хто дотримується принципів брахманічної культури, суворо виконують цей припис.
Коли ви чуєте або повторюєте мантру Гаятрі, поєднуючи її з усвідомленням, ви медитуєте на саму сутність Абсолюту. Повторення мантри Гаятрі під час сандх’ї — це один із дуже важливих способів очищення розуму. Але найважливіше — перебувати в сутності Гаятрі. Сутність Гаятрі — це Сахадж’я, тому читати Гаятрі — це повертатися до своєї істинної природи: повертатися до Брахма-вічари й Атма-вічари, занурювати свій розум у роздуми про Брахмана.
Правильна практика Атма-вічари
Буває так, що практика Атма-вічари стає в певному сенсі егоїстичною, індивідуальною, ми думаємо, що Атма-вічара пов’язана з нами, з «я», достатньо запитати себе: «Хто я?», і відповісти собі: «Я є», і просто так перебувати. Так багато хто практикує Атма-вічару. Але завдання полягає в тому, щоб під час Атма-вічари вийти за межі «я» і від Атма-вічари перейти до стану Брахмана, через Атма-вічару зануритися в роздуми про Абсолют.
Три гуни й очищення розуму
Недарма чистоту називають супутницею благочестя. В обумовленому стані розум живої істоти вкритий товстим шаром бруду. Цей бруд особливо помітний, коли жива істота перебуває під впливом нижчих гун природи: гун пристрасті та невігластва (раджа-гуни й тама-гуни). Тому насамперед необхідно піднятися на рівень гуни благості (саттва-гуни).
Ум очищується, коли ми утверджуємося в саттві. Саттва — це єдина гуна, з якою практик може жити й практикувати без будь-яких проблем. Наскільки можливо утвердитися в саттві, долаючи раджас і викорінюючи тамас, — це завдання практика.
Коли виникає тамас? Коли не дотримуються принципів, заповідей, не ведеться садхана, мало енергії, чакри забиті, є витоки енергії, вживаються різні речовини, м’ясо, важка їжа — усе це тамас. У такому стані практикувати Дгарму неможливо.
Коли є раджас? Раджас є тоді, коли є надлишок вогню (теджас), надлишок невгамованого вітру, коли багато концепцій, але ці концепції не самозвільняються, їм не знаходиться місця, і вони збурюють ум, замість того щоб розходитися, немов кола на воді, коли ми потураємо різним бажанням замість їхнього самозвільнення. Коли ми стоїмо на надто жорсткій егоїстичній позиції та намагаємося утверджувати цю позицію, думаючи передусім про себе. Усе це форми раджасу.
Коли ми долаємо тамас і раджас, у нас запановує саттва. Саттва — це такий стан свідомості, коли думаєш більше про інших, ніж про себе, коли принципів етики дотримуєшся легко й природно, коли ні за що не чіпляєшся і не страждаєш, ум безтурботний, доброзичливий, сповнений любові, чистий, ясний і відкритий. При цьому не хочеться спати, мислення ясне, яскраве, чітке, логічне, мовлення зв’язне. Ви легко схоплюєте складну концепцію, можете нею оперувати.
Невідання як причина страждань
На жаль, зумовлена душа прив’язана до матеріальних насолод, які є причиною того, що вона змушена знову і знову народжуватися, старіти, хворіти й помирати. Люди настільки нерозумні, що навіть не замислюються над тим, чому ці страждання приходять до них знову і знову.
Тут виражена дуже глибока істина. Живі істоти перебувають у фундаментальному невіданні (аджняні), і це невідання зумовлене домінуванням тамасу й раджасу. Саме надлишок тамасу й раджасу, нестача саттви не дають змоги розмірковувати над глибокими істинами, над майбутнім, аналізувати ум, займатися самодослідженням. Здавалося б, що може бути простіше? Але якщо ви заговорите зі звичайною людиною на вулиці про медитацію, про зречення світу, це буде нездоланним бар’єром. Що вже казати, навіть для практиків Махашанті — це іноді важкодоланий бар’єр. Проте практик день у день потроху викорінює своє невідання.
Якщо ваша медитація Махашанті виконується якісно, зароджується ясність. Ця ясність випалює певні самскари й васани, і завдяки їй ви можете рухатися далі. Ясність не приходить одразу. Вона накопичується дуже малими величинами, але за неї треба завжди боротися. Накопичуючи ясність, збільшуючи саттву, ми можемо рухатися далі. Ясність — звісно, це не досягнення і не якась фундаментальна опора. Це лише сходинка, від якої ми можемо здійснити подальший стрибок. Але якщо ясності немає, то взагалі немає навіть на що спиратися. Під ясністю я маю на увазі вівеку, розрізняльну мудрість (вівека-відью). За допомогою ясності ми, немов тонким скальпелем, можемо відокремити себе від органів чуття, від зовнішніх об’єктів, від емоцій і виокремити тонкий неконцептуальний шар усвідомлення, у якому треба перебувати і на який треба спиратися.
Вони схожі на в’ючних віслюків, яких пралі використовують для перевезення білизни. Віслюкові також не спадає на думку запитати себе, заради чого він цілий день тягає на собі важезні тюки з білизною, жодна ганчірка звідти йому не належить.
Це такий приклад. Віслюк носить важку поклажу, працюючи на господаря за жмут трави. Йому не спадає на думку, що, відійшовши трохи далі, він може взяти цей жмут трави й з’їсти його. У нього немає жодної мотивації, крім отримання цього жмутка трави, але жмут трави лежить поруч. Він і сам не знає, навіщо тягає цю поклажу. Таким є стан невідання живих істот.
Наприкінці дня йому дають кілька жмутків трави, яка росте всюди. І вдячний осел думає: «Господар годує мене, тому я повинен тягати ці вантажі». У кармі міркують так само. Нехай він навіть мультимільйонер, кармі байдуже — він залишається ослом і працює, не розгинаючи спини. Скільки б у нього не було грошей, він не з'їсть більше, ніж може вмістити його шлунок, і, попри це, він працює день і ніч, бо думає: «Я повинен утримувати свою велику сім'ю». Подібно до цього політичний лідер думає: «Без мене нація загине, тому я повинен працювати дні й ночі безперервно до самої смерті». Усе це — різні прояви матеріальної ілюзії, яка оскверняє розум людини й змушує її ототожнювати себе зі своєю сім'єю, громадою, нацією тощо. На санскриті це називається ахам-маметі. Люди, які загрузли в невігластві, кажуть: «Я слуга своєї сім'ї, своєї нації, своєї громади. У мене є певні обов'язки перед ними».
Тут не маються на увазі духовні взаємини в духовній громаді, маються на увазі саме мирські стосунки.
Приборкання пашу-природи
Прив'язаність до гун матеріальної природи є причиною нашого рабства. Щоб позбутися цієї прив'язаності, ми спочатку піднімаємося на рівень саттва-гуни. Саттва-гуна полягає в тому, що потрібно дотримуватися правил духовної дисципліни, виконувати заповіді, регулярно здійснювати садхану й робити це не місяць і не рік, а все життя — це має стати природним. Дотримуватися заповідей і регулярно здійснювати садхану важко тим, хто має пашу-природу, нижчу природу. Проте, якщо ця пашу-природа є, а вона є в кожного, практикуючий потроху її зживає.
Коли розум забруднений, він стає причиною матеріального рабства, але той самий розум може стати причиною нашого звільнення. Осквернений розум змушує нас народжуватися в цьому світі знову й знову, щоб народжуватися і страждати. Поки розум неясний, у душі немає звички до чистого розуму, і через накопичені карми її тягне до скверни.
Наприклад, якщо ви почнете читати собаці «Йога Васіштху», а потім скажете: «Дуже сприятливо медитувати, начитувати мантру, займатися спогляданням», то собака, можливо, уважно вас вислухає, а потім побіжить шукати щось поїсти, а якщо побачить якусь тварину, може вбити її та з'їсти. Її просто тягне відповідно до її прарабдха-карми — така собача природа.
Так само пашу-природу постійно тягне до чогось грубого. Вона просто не може інакше. Проте йогін вчиться майстерно приборкувати свою пашу-природу. Якщо ми спробуємо грубо, жорстко приборкати пашу-природу, що називається «бити свиню в п'ятачок», це може призвести до стресів, депресій, блокування енергії — це теж неправильно. Пашу-природу треба приборкувати, але майстерно, тонко, тобто сублімувати, перенаправляти її. Тоді це буде правильно. Але, з іншого боку, пашу-природі не можна потурати, і є інша приказка: «Бити свиню дрючком по рилу». Тобто бити свиню дрючком по рилу можна, але п'ятачок у свині — найуразливіше місце, у п'ятачок бити не можна, а по рилу дрючком можна. Коли пашу-природа покаже своє свиняче рило, треба взяти дрючок і вдарити її, поставити на місце, але не в п'ятачок. Бо якщо в п'ятачок, вона страждатиме — це найболючіше місце. З нижчою природою треба поводитися майстерно, тоді вона поступово буде приборкана й рано чи пізно стане грою енергії, тим, що не завдає проблем, клеші колись стануть мудрістю.
Дуже часто практикуючі, які не приборкали своєї природи, роблять такі гучні заяви: «Мої клеші стали мудрістю, вони як прикраса». Але не слід переоцінювати погляд. Погляд і є саме поглядом, це не поведінка, це ще не реальність, це наче майбутнє. Це лише можливість, казки про майбутню силу, але ще не сама сила. Якщо, не приборкавши пашу-природу, ти намагаєшся видати їх за прикраси, це все одно, що взяти шматок скла й казати: «Це діамант». Нічого подібного. Хороший ювелір скаже: «Це можеш викинути». Важливо це зрозуміти й не плутати такі речі. Оскільки тексти пишуться з рівня махасиддхів, святих.
Це все одно, якби великий штангіст написав: «Я щодня двадцять разів піднімаю по двісті п'ятдесят кілограмів. У цьому полягає моє тренування», а хтось прочитав і теж навісив на штангу млинців на двісті п'ятдесят кілограмів та захотів підняти. Йому не вдасться зробити це навіть один раз, це навіть буде небезпечно для життя.
Так само, читаючи священні тексти, ми повинні знати: це погляд махасиддхів, це майбутнє, до якого ми колись прийдемо, але це не скасовує нашої нинішньої роботи з приборкання пашу-природи.
Роздуми про переродження
Насправді ні про яку насолоду в матеріальному світі не може бути й мови. Матеріальне життя — це низка страждань. Відстраждавши своє, ми помираємо, щоб народитися знову. Після смерті ми потрапляємо в утробу нової матері й, пробувши там належний термін, знову з'являємося на світ.
Хто в утробі якої матері опиниться? Ось у чому питання. Яку матір ви хотіли б: в Америці, в Індії, в Росії, освічену? Або, можливо, одразу народитися у світі Індри з лотоса, не входячи в утробу? Але багатьом живим істотам навіть людська мати не дістанеться, адже народитися людиною — це ще та коштовність. Є утроби корови, ведмедиці, вовчиці, собаки, кішки. Для затьмареної свідомості не становить великих труднощів залетіти в ці утроби. Практик завжди повинен розмірковувати про це — про майбутні утроби, в які може залетіти свідомість. Коли з'являється гнів, він повинен думати: «Так, ця свідомість готується залетіти в утробу вовчиці або ведмедиці». Коли з'являються тупість, несвідомість, свідомість компромісу, він повинен думати: «Це свідомість, яка готується залетіти в утробу корови». Коли з'являється людська, мирська прив'язаність, він повинен думати: «Це свідомість, яка готується залетіти в утробу молодої мами десь в Усть-Каменогорську».
Призначення людського життя
Так починається черговий розділ нашого зумовленого життя. Отримуючи людське тіло, жива істота разом із ним отримує можливість усвідомити безглуздість страждань, які приносять народження, старість, хвороби та смерть. Кішки й собаки на це не здатні. Ведичні писання дані людям для того, щоб допомогти їм зрозуміти цю просту істину. У шастрах описано багато різних видів діяльності, які допомагають людям стати благочестивими: тапас — здійснення аскез, брахмачар'я — утримання від сексу, приборкання розуму й почуттів, роздавання милостині, правдивість, дотримання принципів священних писань. Однак у калі-югу люди мають замало волі, щоб виконувати ці настанови.
Людське життя призначене для очищення. Але, на жаль, люди не хочуть слухати про Дхарму, тому приречені життя за життям животіти в матеріальному світі. Якщо в цьому житті їм вдалося розбагатіти, вони не думають про те, що чекає на них після смерті. «Їж, пий, веселися» — ось їхній девіз. Так живе переважна більшість людей. Але шастри закликають нас отямитися.
Карма, вікарма й акарма
Вікарма — це незаконна, заборонена дія, на відміну від карми — діяльності, рекомендованої шастрами. Акармою ж називають діяльність, яка не має кармічних наслідків.
Термін «карма» має таке тлумачення — це нормальна діяльність, приписана священними текстами, наприклад: служіння, простирання, поклони, садхана, їжа тощо. Усе це називається кармою.
Вікарма — це щось неправильне, гріховне, наприклад, убивство живих істот, чвари, вживання наркотиків, алкоголю. Усе це — вікарма, те, що ввергає душу в нижчі світи.
Акарма — це щось нейтральне, що не створює якихось серйозних наслідків. Що ж таке акарма — із цим треба розібратися. Якщо карма — це звичайні приписані дії, вікарма призводить до накопичення гріхів, то акарма — це та діяльність, яка нас звільняє.
Будь-яку діяльність слід здійснювати як жертвопринесення Богові, інакше вона стане причиною матеріального рабства.
Для йогіна підходить лише акарма, тобто той вид діяльності, який не зумовлює й не створює нових причин для переродження. Акарма виникає, коли ми діємо не егоїстично, у стані не діяча, а служителя, у стані споглядача, коли ми виходимо за межі маленької егоїстичної особистості. Навіть йога, садхана може стати кармою. Але коли ми діємо без прив'язаності, без дії та діяча, робимо все як служіння й підношення — це акарма. Коли ми, споглядаючи, перебуваємо в самозвільненні, це акарма — слідів, відбитків не залишається.
Стан сучасного людства
Як правило, люди діють, перебуваючи під впливом гун пристрасті та невігластва. Мало хто замислюється над тим, до яких наслідків призведуть його вчинки і що буде з ним у наступному житті. Ніхто не хоче відмовлятися від звички їсти все підряд. Нікому немає діла до приписів шастр. Одним словом, люди ведуть бездумне існування, зовсім як вуличні хлопчаки, які нічого не знають і знати не хочуть. Перебуваючи під впливом пристрасті та невігластва, вони живуть лише сьогоднішнім днем. Такі люди, не замислюючись, чинять різні гріховні вчинки. Заради того, щоб задовольнити свої чуття, люди готові скоїти низькі й огидні злочини. Але шастри попереджають: «Не роби цього, тобі доведеться дорого заплатити за миттєві насолоди. Ти знову і знову страждатимеш у матеріальному світі». Однак людям бракує мудрості зрозуміти, що матеріальне тіло є джерелом безперервних страждань, якщо до нього прив’язуватися (клеша ада). Під впливом невігластва сучасні люди опускаються до рівня тварин.
Можна підійти до стада тварин, відвести одну з них убік і перерізати їй горло, а тим часом решта стоятимуть і, спостерігаючи за тим, що відбувається, спокійно жуватимуть траву. Їм невтямки, що рано чи пізно настане їхня черга. У калі-югу люди поводяться так само.
Очищення серця через священні тексти
Веданта, Пурани, Упанішади, Рамаяна, Махабхарата та інші твори дані людям для того, щоб вони могли згадати про свою духовну природу, вийти з-під осквернювального впливу раджа-гуни, тама-гуни й досягти досконалості.
Бруд, який накопичився в нашому серці (абхадрані), зникає, коли ми слухаємо священні тексти й розмірковуємо над їхнім змістом. Нині світом рухають кама й лобха. Кама означає хтивість, лобха — жадібність. Але людське життя призначене для того, щоб позбутися бруду в серці.
