Коментар до тексту «Йога Васіштха», глава п’ята
Історія царя Джанаки. Васіштха продовжує давати настанови царевичу Рамі.
Васіштха продовжив:
«Якими б непереборними не здавалися страждання, їх легко перетнути за допомогою човна мудрості (внутрішнього світла). Той, у кого немає мудрості, занепокоєний навіть дрібними проблемами. Але мудрий легко перетинає море страждань, навіть якщо він самотній і безпорадний у цьому світі, і навіть якщо він не вивчав писань. Навіть без допомоги іншого мудрий прекрасно виконує свою роботу. Але не так із дурнем — він розгубить навіть наявний у нього статок».
Багато хто накопичує багатство, інші — майно, треті — друзів, четверті — ще щось. Але єдине, що гідне накопичення, — це мудрість, оскільки з її допомогою можна накопичити все інше. Але якщо мудрості бракує, то тут нічого не допоможе. Таким самим чином страждання, якими ми обмежені, можна подолати за допомогою мудрості. Кажуть, що той, у кого немає цієї мудрості, занепокоєний навіть дрібними проблемами.
Не мати мудрості означає бути схопленим миттєвими проблемами, не відчувати ту глобальність життя, в якій перебуваєш, ту містерію, яка розгортається, втратити містичність життя, його таємницю, відчуття Бога й сприймати його буденними очима. Це називається «вбивство Брахмана», тобто зрада Бога в собі. Така людина хоч і живе, але духом вона мертва. Від початку усвідомлення, життя як таке, в ній ледь жевріє. Якщо ви практикуєте шлях заперечення і у вас немає ні чистого бачення, ні здатності до інтеграції, то кажуть, що такою людиною ви заражаєтеся і вам боляче поруч із нею. Якщо у вас немає досвіду, то ви можете відчувати колосальний жаль і біль, вам навіть душно, коли ви спілкуєтеся з такою людиною. Звичайно, якщо у вас є принцип чистого бачення, ви дивитеся зовсім інакше, вам не боляче. Ви просто сприймаєте її, не ототожнюючись, і думаєте: «Ну, такий її рівень, немає проблем». Але самі, звичайно, ви не захотіли б побувати «в її шкурі».
І вся справа в тому, є ця мудрість чи її немає.
Мудрість як основа духовної самодостатності
«Але мудрий легко перетинає море страждань, навіть якщо він самотній і безпорадний у цьому світі, і навіть якщо він не вивчав жодних писань. Навіть без допомоги іншого мудра людина прекрасно виконує свою роботу».
З огляду на служіння, спілкуючись із багатьма людьми, я іноді кажу: «Тобі потрібно зробити ось це служіння, а тобі — ось це». І якщо в людини є мудрість, то їй більше нічого не треба говорити, їй потрібен лише тонкий натяк. Достатньо натякнути, і вона все зробить сама, докладе ясності, знайде засоби, способи, все розгорнеться і розквітне як мандала. Видно, що в цієї людини є власне світло, ясність, мудрість, бачення, і вона здатна це розгорнути.
Але якщо мудрості немає, вона спіткнеться вже на першому кроці, тобто вона не буде здатна проявити себе в служінні чи в чомусь іншому. Вона заявить про свою неспроможність, спробує переконати, що це неможливо, і скаже: «Зараз немає того-то. А для цього ще час не настав. Це обмеження». У такому разі я кажу: «З тобою чи без тебе я все одно цього доб’юся. Для мене це можливо, тому що в моєму кармічному баченні все це можливо. Просто тобі бракує бачення».
Це і є різниця в мудрості. Коли у вас мала мудрість, ви надто обмежені законами сансари, в яких живете. Ви приймаєте ці закони як щось дане.
Припустімо, є смертність. Сансара — це смертність. Усі люди розуміють: «Так, смертність є, ми люди, ми повинні коритися цим законам». Або є закони гравітації та іншого. Але насправді смертність є, доки немає мудрості. В іншому разі боги були б також смертними, але боги не вмирають, боги безсмертні, тому що в них більше мудрості.
І виходить так, що закони кармічного бачення, в якому перебувають люди, для богів законами не є. Для богів законами є ліла, санкальпа-шакті, творча гра, чисте бачення, безсмертя, божественна гордість, велич, своя воля, здатність керувати часом і простором. Закони людей на них не поширюються. Коли їм скажуть: «Ось, закони людей такі!» Боги скажуть: «Та ви що, це взагалі не закони, ми навіть не збираємося слухати про це, у нас свої закони!» І вони розгорнуть цілий всесвіт своїх законів, де вся людська логіка, цінності, світогляд, звичний хід мислення не працює, все це самозвільнено. Тобто закони обмеженого людського погляду подібні до тюремних законів для нормальної людини – для неї це дикість. Це також подібно до того, як закони кримінального світу для законослухняного громадянина – абсолютна дикість. І вони навіть не збираються в них брати участь.
У чому ж різниця? Різниця в тому, що рівень мудрості богів на порядок вищий, ніж у людей, і вони можуть її вільно використовувати.
Сенс духовної практики в тому, щоб отримувати від неї результат. Це не лише філософія і не якісь штучні прийоми, маніпуляції свідомістю. Учення тантр конкретне в тому сенсі, що дає живий результат у вигляді зростання мудрості. А зростання мудрості неминуче позначається на тому, що зростає ваша свобода, ваша внутрішня ясність, ваша самодостатність і поступова незалежність від кармічних обмежень і законів сансари. Вона неминуче зростає в тому разі, якщо ви розвиваєте цю ясність.
Васіштха говорить:
«Але не так із дурнем – він розгубить навіть наявний у нього статок».
Навіть якщо в людини й є якийсь потенціал, то без мудрості вона його швидко втрачає. Часто буває, що діти подають великі надії, батьки захоплюються ними й кажуть: «Така здібна дитина! Напевно, з неї виросте геній». Усі діти – трохи генії. Але поступово одні справді стають геніями, а інші марнують свій потенціал. Вони втрачають його, тому що стикаються з грубими законами цього світу, і їхній потенціал поступово згасає.
Так само, коли немає світла мудрості, ми втрачаємо навіть той потенціал, який у нас є. Хтось у молодості має амбітні плани. Він дуже гордий, незалежний і самовпевнений, але поступово він обзаводиться сім’єю та дітьми, багато займається сексом, втрачає енергію, а потім дуже багато працює. Йому ніколи займатися самоусвідомленням. Він вбирає багато інформації, його розум починає мислити штампами, інформаційними кліше. А коли він приходить до зрілого віку, його молодий запал і амбіції кудись зникають. Він просто розуміє, що вже увійшов у якусь колію, з якої йому не вийти. Він подібний до якоїсь вагонетки, що рухається рейками і з цих рейок не може зійти. Він думає: «Ну, таке життя, так усі живуть».
Але це ще не все. Потім настає старіння. У нього погіршується слух, зір, інтелектуальна ясність. Його бачення продовжує погіршуватися, і він забуває про ті амбіції та плани, які будував у молодості. У нього починається вже інша смуга в житті, головне завдання якої – просто буденне виживання. Усі якісь високі ідеї, які він плекав у юності (творчість, мистецтво тощо), взагалі відходять на другий план. Зрештою, така людина опиняється перед лицем смерті. Її життя минає марно, тому що вона не використала свій шанс належним чином. Усе це говорить про відсутність мудрості.
Безперервна практика як шлях до мудрості
І Васіштха попереджає Раму:
«Людина повинна завжди намагатися досягти цього внутрішнього світла або мудрості, як той, хто бажає отримати врожай, без відпочинку трудиться у своєму саду».
Без відпочинку! Дуже багато людей вважають, що духовна практика – це щось таке, що приходить час від часу, ретрит або семінар. Насправді такий аматорський підхід до духовної практики не звільняє. Він дає якусь ясність і заслугу. Професійний же підхід до духовної практики говорить, що в тебе не може бути перерв, у тебе не може бути окремості від життя. Усе твоє життя має бути підпорядковане духовній практиці.
Ти ніби стаєш спортсменом-професіоналом, який усе своє життя підпорядковує єдиній меті, враховуючи навіть тонкощі й дрібниці. Тільки тоді тобі буде гарантований успіх.
Уявіть собі, що людина хоче стати майстром чорного пояса дев’ятого дана з карате. Вона ходить на тренування двічі на тиждень, а місяць на рік проводить на зборах із тренером, тренуючись трохи інтенсивніше. Коли вона вийде на татамі, її поб’ють навіть новачки із сусіднього двору, які носять лише жовтий пояс початківця, але які наполегливо займаються по шість разів на тиждень.
Питання: У тому, що ми повинні цілковито віддавати свій час практиці в різноманітних ситуаціях, тобто ми повинні просто змістити свій вектор сенсу життя на духовну практику, як це робили святі.
В іншому разі ми будемо відчувати, що не встигаємо... І ми так і не встигнемо. Життя мине, і виявиться, що не було жодної користі від того, що ми так поверхово займалися практикою.
Але ж мета зовсім не в цьому. Мета в тому, щоб подолати всі наші обмеження і не лише встигнути, а й зробити свої можливості безмежними, подібно до життя божества.
Васіштха говорить, що потрібно трудитися без відпочинку, як людина, яка хоче отримати врожай у своєму власному саду. Під такою працею без відпочинку ми маємо на увазі здатність привнести споглядальність у всі аспекти нашого життя.
Ви можете не сидіти все життя в ретриті, проте, якщо ви хочете отримати результат, вам слід безперервно знову й знову вправлятися у привнесенні усвідомленості. Це і є ваша безперервна «праця в саду»: чим би не було зайняте тіло, руки та інше, ваша свідомість завжди зайнята цією усвідомленістю. Тільки тоді можна сказати, що ви орете свій сад.
«Мудрість – це корінь, який за доброго догляду приносить солодкі плоди самосвідомості».
Зусилля й енергія, які люди витрачають у мирських справах, мають бути насамперед спрямовані на досягнення цієї мудрості. Часто я також кажу учням: «Подивіться, у миру люди створили стільки чудових речей: космодром Байконур, орбітальну станцію, метро, автомобілі, парламент, теорію відносності. У людей багато досягнень у матеріальному вимірі, і ми як практикуючі повинні повчитися в них».
Так само і ми повинні ті самі зусилля й енергію, які витрачають мирські люди, витратити на духовну практику. Той самий ентузіазм, ту саму силу самовіддачі ми повинні проявити в духовній практиці та служінні, розглядаючи служіння як духовну практику. У мирських людей є можливість повчитися концентрації під час ведення справ у бізнесі, під час служіння якимось ідеалам держави.
Іноді я кажу учням: «Якби так, як ви виконуєте служіння, ви спробували б виконувати служіння в бізнес-фірмі, ви б давно збанкрутували». Вони відповідають: «Так, так!» Тоді я кажу: «Тоді думайте, як треба робити». Це справді так, тому що мирське життя – це жорстокий світ, де ніхто не буде поступатися вашим слабкостям, ніхто не піде на компроміс із вашою лінню, егоїзмом, амбіціями та всім іншим. Тобто життя серед практикуючих – це м’яке життя. До вас ставляться толерантно, поважаючи ваші внутрішні дані, свободу вибору та інше, відчуваючи до вас співчуття. Мирське ж життя – це гнівна мандала.
І там ніхто не збирається ставитися до вас толерантно, поважаючи ваші внутрішні дані. Вам скажуть: «Ти про що говориш? Іди й працюй. Не хочеш – пиши заяву на звільнення». Там не беруть до уваги ваші тонкі якості, ніхто не хоче думати про вас, ніхто не хоче розвивати ваші тонкі якості. Там ніхто не думає про те, щоб дати вам щось, тому що всі розглядають вас із метою отримати від вас щось. Задля цих цілей діють досить жорсткі системи.
Якщо ті самі сили наміру ми докладемо в духовному житті, ми отримаємо набагато цінніші речі, ніж люди отримують у миру. Таким є досягнення мудрості.
Мудрість як шлях до звільнення
«Спочатку треба перемогти тупість розуму – причину всіх страждань і непорозумінь, насіння цього величезного дерева позірного світу. Що б не було досягнуто на небесах чи в пеклі, або в цьому світі, це ж досягається мудрістю тут і зараз. За допомогою мудрості перетинається цей океан позірного світу, не милостинею, не відвідуванням святих місць і не виснаженням тіла в практиках. Люди з величезними чеснотами набули своїх чеснот за допомогою мудрості. Навіть королі досягли свого становища мудрістю. Безсумнівно, мудрість є дорогою на небеса, а також до найвищого блаженства і звільнення».
Під мудрістю ми маємо на увазі не якусь умудреність життєвим досвідом, не інтелектуальну, інформаційну насиченість, а саме здатність перебувати в розумінні власного стану таким, яким він є. Розуміння власного стану виникає в той момент, коли наша тонка осягаюча ясність звертається на саму себе. Зазвичай осягаюча ясність (буддгі) не розпізнається через те, що понятійний розум надто сильно розгорнутий на зовнішні об’єкти.
Але коли розум починає осягати сам себе, ця осягаюча ясність починає оголюватися, і саме з неї починається відкриття шляху мудрості. Це так, ніби всередині вас сходить якесь сонце – золота сфера, дотик якої трансмутує будь-який метал, будь-яку нечистоту чи клешу.
Поки в нас немає мудрості, ми вважаємо себе тілом. Коли тіло щось робить, ми думаємо: «Це роблю я». А коли мудрість є, ми не вважаємо себе тілом, тіло – це лише фрагмент того, чим ми є. Цю мудрість Рамалінга називав «Світло Вищої Милості».
Святий ототожнений не стільки з тілом, скільки з цим внутрішнім сонцем. Тобто він відчуває себе гігантським золотим простором світла або гігантською сферою, яка пов’язана з тілом і просто проявляється через тіло як через носій. Тіло – це просто носій, виразник енергії та бхави цієї гігантської сфери світла. І якщо святий перебуває більше в спогляданні, він може взагалі повністю забувати тіло, занурюючись у цю гігантську сферу світла, абстрагуючись від зовнішнього життя. А коли він більше поєднується з тілом, більше відчуває себе тілом, він усе одно ніколи не втрачає відчуття цієї ясної світлової просторовості. І ця просторовість, поєднуючись із різними ситуаціями чи переживаннями, спонтанно відгукуючись на них, проявляється у вигляді різних ясностей або майстерностей, або мудростей. Це й мається на увазі під мудрістю, про яку говорив Васіштха.
У випадку ж звичайної людини ця тонка просторовість не розпізнається.
Мудрість як чарівний камінь виконання бажань
«Мудрість або внутрішнє світло подібні до чарівного каменя з легенди, о Рамо, який виконує всі бажання свого господаря. Той, хто володіє мудрістю, легко досягає іншого берега цієї ілюзії світу; той, хто не має мудрості, тоне в уявному світі. Коли інтелект і розуміння правильно скеровуються внутрішнім світлом, людина досягає іншого берега, а якщо ні – перед нею постають непереборні перешкоди.
Недоліки, бажання та інші лиха не можуть навіть наблизитися до такого мудреця, чий розум неможливо обдурити. За допомогою мудрості, у світлі внутрішнього світла, весь світ бачиться таким, яким він є; ні везіння, ні невезіння не наближаються до того, чиє бачення настільки чисте. Як щільна темна хмара, що закриває сонце, розганяється вітром, так темрява почуття его, що закриває вище «Я», розганяється мудрістю (внутрішнім світлом)».
Чому людина, яка не має мудрості, тоне в уявному світі? Тому що при подвійственному суб’єкт-об’єктному сприйнятті накопичується нова карма, створюються нові ланцюжки причин і наслідків замість того, щоб самозвільнятися. Тому й кажуть: «Думки непрактикуючої кармічної людини подібні до різьблення по каменю – те, що вирізано, залишиться на віки. Думки ж того, хто утверджений у мудрості, подібні до кіл на воді – що б не проявлялося, усе самозвільняється».
Вчинки створюють нову карму, але глибше за вчинки – намір, мотивація. Навіть якщо вчинок здається поганим, а мотивація правильна, погана карма не створюється або створюється не тією мірою. Але ще глибше за наміри й мотивацію лежить усвідомлення. Воно є ключовою точкою і дозволяє самозвільняти карму, що виникає внаслідок намірів, мотивації, вчинків.
Як темрява почуття его, що покриває вище «Я», розганяється мудрістю?
Его притаманні різні функції. Приязнь-відраза, прив’язаність, гнів, омани, засліплення пристрастями. Але коли мудрість внутрішнього світла виникає, відбувається возз’єднання цієї мудрості з оманами та пристрастями, і завдяки цьому вони миттєво самозвільняються, очищаючись, постають як гра і прояв тих самих мудростей. А якщо поєднання цього внутрішнього світла з пристрастями, оманами не відбувається, то, звісно, їхня чиста природа не розпізнається. Вони залишаються тим, чим вони є, – такими, що обумовлюють, ніби обв’язують свідомість людини.
Один учитель якось зібрав своїх учнів і запитав, чого вони досягли за час навчання. Один сказав:
– Я маю велику любов до всіх істот.
Інший сказав:
– Я розвинув співчуття.
Третій сказав:
– А я розвинув доброту і бажання всім допомагати.
Але вчитель заперечив:
– Мені здається, усе, що ви розвинули, фальшиве.
Учні засмутилися й обурилися. Один із них, який був царем, сказав:
– Як так? Я маю велике бажання постійно допомагати іншим.
Тоді вчитель сказав йому:
– Знаєш, твій міністр має великий потенціал, тому віддай йому царство, а сам вирушай у ліс на дванадцять років. Якщо зробиш так, твоє царство процвітатиме. Якщо по-справжньому хочеш допомагати іншим, допоможи їм таким чином.
Цар знітився і подумав: «Ні, я до такого не готовий».
Ту людину, яка сказала, що розвинула любов до інших істот, учитель повів у натовп людей. Ці люди були неосвіченими й погано вихованими. Вони почали ображати його, деякі плювали в нього, а деякі навіть намагалися його побити. Спочатку учень терпів, але потім перейнявся великою неприязню і навіть злістю до цих людей, тому втік від них.
Учитель запитав його:
– Тепер ти розумієш, наскільки сильні твоя любов і співчуття до цих людей?
Третьому учневі вчитель підніс труп дохлого собаки й сказав:
– Чи здатен ти полюбити це?
Учень відсахнувся з огидою. Учитель сказав:
– Бачиш, я ж казав, що твоя любов фальшива.
Тоді учні замислилися й зрозуміли, що те, що вони думали, і те, про що говорив учитель, – це різні речі. Вони зрозуміли, що поки не розуміли, про який рівень говорить учитель. Вони вирішили знову дуже серйозно й старанно практикувати.
Так само, доки ми не возз’єднаємося з внутрішнім світлом, навіть наші позитивні якості не є глибокими, вони легко можуть бути втрачені. Але коли відбувається возз’єднання з цим внутрішнім усвідомленням, тоді по-справжньому відбувається очищення всіх наших затьмарень.
Справжня й штучна бодхічитта
Лише одне усвідомлення здатне дарувати нам найкращі якості. Наприклад, людина розвиває бодхічитту, дотримуючись якоїсь традиції, особливо буддійської традиції, у якій розвивається бодхічитта. І вона може казати, що саме в її традиції підкреслюється бодхічитта, вона може виконувати якісь медитації, вважаючи, що розвиває співчуття. Але якщо саме співчуття не ґрунтується на принципі усвідомленості й не йде з цього простору золотої сфери, то така бодхічитта – це не більше ніж штучно створене напрацювання, яке не має глибокої основи. І вона в кращому разі може працювати так само, як співчуття тієї людини, що співчувала доти, доки її не почали лаяти або збиралися побити. Далі вона вже не працює.
Справжня ж бодхічитта передбачає, що ми напряму з’єднуємося з Джерелом, і це Джерело поєднує своє світло з усіма клешами й затьмареннями. І тоді немає подвійного процесу (того, хто співчуває, і того, кому співчувають), а є безперервна єдність і тотожність. Така бодхічитта найсправжніша.
Далі Васіштха продовжує:
«О Рамо, досліджуй власну сутність, як це робив Джанака. Тоді ти без найменших труднощів досягнеш стану тих, хто знає те, що гідне знання. Знову і знову слід перемагати ворогів, званих чуттями, і тоді твоє істинне «Я» досягне власними зусиллями задоволення. Коли таким чином усвідомлюється безкінечне «Я», страждання закінчуються – знищуються навіть зародки невігластва, невезіння закінчується і закінчується сприйняття зла та страждань. Тому, О Рамо, будь як Джанака й усвідом самого себе у світлі свого внутрішнього світла. Будь прекрасною людиною».
Чуття як вороги і слуги
Васіштха називає почуття ворогами. Стан непробудженого розуму такий, що почуття для нього справді є ворогами. Усе, що робить така людина, – втрачає прану через сприйняття. Оскільки вона необережно поводиться з почуттями, ці почуття, мов злодії, тягнуть із неї життєву силу. Вона втрачає прану через очі. Вона їсть – її елемент вогню знижується. Вона займається чимось – втрачає фізичну прану. Вона займається сексом – втрачає і тонкий оджас, і прану, і все інше. Звісно, це не одразу видно, це з роками потроху накопичується. Проте всі почуття є для неї злодіями, оскільки «утягують» її життєву силу. Це відбувається тому, що в неї немає єдиної основи, яка накопичувала б життєву силу замість того, щоб витрачати її. Якщо ми перебуваємо у сприйнятті, ми втрачаємо життєву силу зі злодіями, яких називають «органами чуття».
І, навпаки, коли ми здобули внутрішню сферу самосвідомості, подібну до безмежного золотого світла, ми не втрачаємо прану, а, навпаки, накопичуємо її. Це подібно до того, як до великого магніту притягуються металеві ошурки. Ми накопичуємо прану, навіть коли наші органи чуття працюють. Тобто ми можемо накопичувати її через очі, споглядаючи прекрасні об’єкти, які нам подобаються. Ми можемо накопичувати її, розпізнаючи смак прасада, слухаючи звук, переживаючи різні відчуття блаженства, задоволення і навіть переживаючи неприємні відчуття. Чому це стає можливим? Тому що почуття перестають бути злодіями, а стають слугами й починають доставляти порції прани практикувальнику. І це відбувається завдяки поєднанню споглядання з почуттями.
Майстерне життя практикувальника
У Горакшанатха є такі слова: «За одну ніч можна розтратити строк життя на дванадцять років». Тобто якщо ви живете неакуратно, не витончено, не майстерно, витрачаєте свою прану в якомусь чуттєвому сприйнятті, необережно поводитеся з органами чуття, з розумом, то можете навіть за короткий час витратити дуже великий шматок своєї життєвої сили.
Практикувальник, який вправляється у спогляданні, незалежно від обітниць, яких він дотримується, вінаї або тантричної самаї для мирян, або єдиної самаї споглядання, живе дуже акуратно. Це означає, що він знає міру самоосвобождения, міру трансформації, він не допустить перевантаження своїх органів чуття, він не допустить втрати прани. Він бере від сприйняття саме стільки, скільки необхідно, щоб перебувати в споглядальній присутності. Він ніколи не дозволяє своїм пранам іти «врознос», він не дозволяє собі йти на поводу свого розуму, органів чуття, думок. Він дуже акуратний. Кожен крок він вивіряє, розраховує кожний прийом прасада. Не буквально розраховує, як Девананда. Скажімо так, він акуратно підходить до прийому прасада й їсть дуже акуратно. Він акуратно йде, він акуратно спілкується, споглядаючи в спілкуванні, він акуратно робить будь-яке служіння, акуратно дивиться на будь-які краєвиди й картинки, не втрачаючи усвідомлення, роблячи все майстерно, не допускаючи втрати прани, а натомість постійно накопичуючи її.
Є такі слова: «Справжній майстер, нічого не відкидаючи, ніколи не зробить і нічого зайвого».
Одного разу я їхав машиною з одним учнем. Він запитав:
– У вас не виникає бажання поводити машину? Адже є така можливість.
Я сказав:
– Та мені навіть і на думку таке не спадало. Є ті, хто вміє водити, нехай вони й водять. Я не вмію, але в цьому й немає необхідності. Я не знаю, яку користь це може принести учням, живим істотам. А якщо в цьому немає користі, то й немає сенсу в усіх цих речах.
Йогін не робить нічого зайвого. Він пальцем не поворухне, щоб зробити те, що йому не потрібно або суперечить дхармі. За будь-якою його дією є величезна мотивація, яка дуже глибока, але її не одразу можна розпізнати.
«Безперестанно шукаючи відповідь на питання про власну сутність і постійно бачачи мінливу сутність світу, людина у належний час досягне самоусвідомлення, як Джанака».
