Елемент простору і природний стан
«Усе виникає з простору, існує в просторі й розчиняється в просторі. Усередині нас цей священний елемент (простір) проявляється як природний стан. Переживання – це зміст природного стану, те, що в ньому виникає, але водночас переживання і є нічим іншим, як природним станом. Якщо елемент простору в нас урівноважений, у житті є місце всьому; що б не виникло, воно знаходить собі прихисток. У нас багато часу, достатньо емоційних здібностей, достатньо терпимості».
Іноді практикуючих ануттара-тантру називають «небопоклонниками» у зв’язку з тим, що вони часто медитують на небо, використовуючи шамбхаві-мудру. Коли ми практикуємо природний стан, то найважливішим образом Бога для нас є простір, тобто не якесь конкретне зображення божества, що має безліч рук чи ніг, як у тантрі трансформації, а саме простір неба, з яким ми об’єднуємося, або відчуття простору. Для цього виконується шамбхаві-мудра.
Людина, яка не має зв’язку з елементом простору, має стиснений ум, у неї багато чіплянь, фіксованих ідей, вона не здатна багато в себе вмістити. Навіть коли вона практикує Дхарму, то має до чогось пристрасть, а щось обмежує у своєму умі. Її ум стиснений, вузький, щось вона може практикувати, сприймати, а щось ніяк не може «перетравити». Це відбувається тому, що її ум не має тенденції всеохопної мудрості.
Практикуючий, у якого ослаблений елемент простору, метушливий, він постійно захоплений дрібницями, його ум прив’язується до якихось дрібних речей, до людини, яку бачить. Він спілкується з людиною, поступово запам’ятовує її форму, голос, спосіб мислення і прив’язується. Якби був хтось інший, він би й до нього прив’язався. Така вже примітивна робота ума. Людина робить щось і поглинається цим, наприклад вона щодня приймає прасад, і її ум входить у прасад. Замість того щоб усвідомлювати глобальність і велич Всесвіту, в якому існують зорі, планети, галактики, метагалактики та інші незбагненні об’єми простору, вона прив’язується до частковостей і губиться в них.
Найкращий спосіб самозвільняти ситуацію – згадувати про простір, розширювати свідомість і входити в природний стан. Можна просто трохи помедитувати на простір і зрозуміти, що він завжди більший за твої маленькі думки, проблеми й чіпляння, що, з погляду нескінченного простору, усе це не має такого значення, якого ти цьому надаєш. Тому, хто цього не розуміє, слід просто частіше розмірковувати. Припустімо, виникає нетерпимість до сприйняття чужої думки. Але насправді, якщо ти глибоко усвідомлюєш простір, у тебе взагалі не може бути жодної нетерпимості, тому що ти розумієш, що простір безмежний, що думки в ньому бувають будь-які, навіть найбільш абсурдні й дикі, тому що простір містить у собі всі концепції, події, енергії. Ти дивишся на проблему з позиції простору, тобто більш відсторонено, дистанційовано. Тому йогін, ум якого поглинутий простором, має всеохопну, всевміщувальну мудрість, він може вмістити в себе все, при цьому він залишається самим собою, не втрачає себе.
Дисбаланс елемента простору
«Усі переживання доречні, їх не надто багато і не надто мало. Переживання не окремі від нас, але й не заволодівають нами повністю. Ми не прагнемо отримати переживання і не уникаємо його, а більше спираємося на самих себе, того, хто отримує переживання. Людина, у якої переважає простір, – не від світу цього».
Здебільшого є два роди відхилень – переважання елемента і нестача елемента. У випадку переважання цього елемента, тобто коли він перебуває в дисгармонії з іншими, людина має тенденцію втрачати дію в усвідомленні, у погляді. І тоді вона ходить із загубленим поглядом, її ум надто схоплений простором, вона не може адекватно відгукуватися на ситуації. Іноді показують мандрівних йогінів із напівбожевільними очима, які, не розбираючи дороги, бредуть кудись. Добре, якщо йогін має правильний стан, але якщо він просто схоплений простором, якщо елемента простору надлишок порівняно з іншими елементами, то це відхилення: втрата дії в погляді або втрата дії в усвідомленні.
«Цей стан не є об’єднанням із природою Ума. Така людина просто втрачає зв’язок, відбувається втрата сенсу, але не від депресії, що трапляється тоді, коли переважає земля, а від неглибокого зв’язку з життям, через який ми стаємо позбавленими коріння й неприкаяними».
Така людина втрачає орієнтир у практиці, сенс. Вона відчуває, що стикається з настільки глобальним простором, що її особисте зусилля, її особиста воля, її его тонуть у ньому. Вона втрачає здатність вивчати Дхарму, застосовувати майстерні методи, а просто віддається і пливе за течією, несена цим простором, тобто вона не може впоратися з цим простором, не втративши себе.
Часто в тих, хто отримує глибокі досвіди простору, виникає заперечення методу, небажання застосовувати метод. Вони кажуть: «Це ж метод, це засновано на зусиллі, тобто щось штучне». Вони думають, що якщо застосовуватимуть метод, то втратять мудрість. Однак мистецтво полягає в тому, щоб і метод, і мудрість були врівноважені. Якщо вони врівноважені, то, не втрачаючи присутності, ми можемо практикувати метод, продовжувати вивчати вчення, прояснювати глибокі питання відносного виміру. У нас немає жодного перекосу.
Ми можемо вивчати тексти, знаючи при цьому, що слова не виражають істину. Той, у кого є перекіс, може сказати: «Слова не виражають істину, тексти всі абсурдні, я не буду їх читати». Таким чином, він не може використовувати слова для прояснення того, що за межами слів. Або він може подумати: «Просвітлення не досягається ні методами, ні роботою з чакрами, ні асанами. Так святі кажуть, тому я нічого не робитиму». Таким чином, він позбавляє себе можливості працювати з енергією. Замість того щоб трохи попрацювати з методом і дати спалах поглиблення своєму розумінню, він просто пливе далі за течією. Він ніби зависає, його стан не поглиблюється, бо він за нього чіпляється.
Але істинний практик робить інакше. Він перебуває в найглибшому розумінні порожнечі, але водночас його ум дуже гнучкий у відносному вимірі: не відкидаючи й не приймаючи, він використовує різні методи, не загрузнувши в них. Тобто він володіє свободою, повнотою в застосуванні всього.
«Результатом надлишку елемента простору буває нестача усвідомленості, нестача присутності, людина стає загубленою, втрачає контакт із навколишнім світом».
«Стає загубленою», «втрачає контакт із навколишнім світом». Іншими словами, вона не вміє грати з проявленим, втрачає стан гри (ліли), а просто ходить із божевільними очима. А де ж тут акторська майстерність, божественна гра? Якщо вона потрапить у якусь ситуацію, вона не зможе з нею інтегруватися, підігравати навіть тоді, коли їй це потрібно, навіть якщо вона цього захоче. Вона не зможе зобразити проявлену енергію, вона буде просто схоплена цим. Таке буває з недосвідченими практиками.
Одного разу один молодий послушник прийшов у монастир і побачив там монаха з відстороненими очима, який був повністю поглинутий своїм станом. Він подумав: «Це, мабуть, Майстер». Поруч він побачив іншого монаха, який давав вказівки іншим, як розписувати фрески, які статуї куди ставити. Він подумав, що це, мабуть, старший монах. Однак коли розговорилися, з’ясувалося, що все було навпаки: другий монах — це Майстер, а перший монах — новачок, який нещодавно отримав досвіди. Він подумав: «Як так? Новачок виглядає святим, а Майстер — звичайною людиною». Просто цей новачок ще не навчився упаковувати свій стан простору й вести адекватну гру в проявленому.
Нестача елемента простору
«Якщо елемента простору занадто багато, це приводить нас до втрати якостей, що виникають у просторі. Але якщо його занадто мало, то все, що виникає, починає над нами панувати. Усе здається міцним і непроникним, невеликі перешкоди можуть здаватися надмірно великими, а великі — цілковито нездоланними».
Припустімо, у людини нестача простору. Тоді навколишня обстановка над нею владарює, для неї дуже важлива місцевість, у якій вона живе. Якщо в неї будиночок некрасивий, то й на душі в неї теж стає некрасиво. Якщо поруч сусід, який не дуже дружній, вона переживає через це. На неї дуже впливають зовнішні речі, фактично вона є рабом речей і обставин. Це означає, що їй не вдається самозвільнити речі й ситуації, щоб виявити за ними споконвічну порожнечу. Це стан звичайної людини.
«Нестача простору сприяє тому, що інший елемент починає переважати й визначати наші реакції. Людина з урівноваженим простором може працювати повний робочий день, мати сім’ю, дбати про дім, медитувати й займатися духовною практикою, а також уміщати в собі все».
Мати сім’ю – це не для монахів. Хіба що під сім’єю мається на увазі чернеча сангха, тому що навіть якщо у вас сильний елемент простору, то сім’я забере його у вас повністю. Лише людина, яка володіє якостями Марпи, зможе справлятися з такими кармами. Принаймні, якщо ви монах, то пропускайте таке повз вуха.
«Інша людина за таких самих обставин, але з нестачею простору, не змогла б усього цього витримати. Для неї роботи було б занадто багато, немає часу готувати прасад і неможливо розслабитися. Третя людина за тих самих обставин, але з переважанням простору просто пливе за течією життя, робота для неї не має жодної важливості, доручення вона може виконати й не виконати, ніщо не стає предметом її турботи».
Іноді мені здається, що в деяких послушників переважає елемент простору. Служіння можна виконати, а можна не виконати, самозвільнити, можна поставитися до чогось так, а можна інакше. Іноді простір корисний, але у відносному вимірі він має бути згармонізований з іншими елементами, тобто якщо ми несемо відповідальність за щось, то це має бути частиною нашого природного стану.
Повне об’єднання з елементом простору
«Зазвичай ми ототожнюємо себе із зовнішніми обставинами, тобто, радше, зі вмістом простору, переживанням, а не з тим, хто переживає. У цьому разі, втративши щось із переліченого, ми відчуваємо себе загубленими, стосунки припиняються, робота закінчується, і тоді ми говоримо, що відчуваємо себе загубленими. Ми перебуваємо в проміжку, у порожньому місці між речами й навіть не знаємо, хто ми і що собою являємо».
З точки зору вчення свара-йоги, коли домінує акаша-таттва (елемент ефіру), то такий йогін марний для світу. У цьому стані зручно займатися лише йогою, сидіти в ретриті, не працювати з проявленими енергіями, з іншими елементами, не застосовувати методи. У цьому стані добре займатися медитацією махашанті, практикувати якусь техніку ходьби. Але кундаліні-йогою в цьому стані важко займатися. Можна сказати, що стан, коли домінує елемент простору, – це абсолютна практика сутри, раджа-йоги.
«Якщо ми повністю об’єднуємося з елементом простору, то пізнаємо природу Ума. Тоді ми вільні, тому що нас більше не зв’язує те, що виникає в переживанні. Ми осягаємо свою істинну природу й не намагаємося шукати себе в частковостях своїх обставин. Ми єдині зі своєю сутністю і не шукаємо зовні причин своїх проблем. Ми знаємо, що будь-яка неприємність, із якою ми стикаємося, це просто щось, що виникає в просторі».
Йогін, у якого відкритий елемент простору, має дивовижні здібності до самозвільнення. Переживаючи що-небудь, він завжди знаходить просторову природу того, що переживає, він не відокремлює від неї нічого, а коли виявляє просторову природу переживаного, то все самозвільняється само собою.
Сараха говорив: «Зрозумій, ум має просторову природу, тобто ум подібний до простору». Однак в абсолютному сенсі навіть простір не є кінцевою точкою, є свідомість вища за простір. Істинна присутність дуже близька до простору, однак вона не є самим простором. Четвертий стан, Тур’я, сяє за межами як простору, так і інших елементів.
Людина, яка має сильну тенденцію до нескінченного простору або нескінченної свідомості, більше не народжується ні в цьому світі, ні у світах богів, що мають форму. Фактично, це різновид звільнення. Однак чому ми говоримо, що переродження у світах богів-довгожителів без форми є несприятливим? У відносному сенсі, звичайно, воно є високим народженням, тобто порівняно із сансарою, шістьма світами таке народження – це зовсім інший рівень. Однак махасіддхи кажуть, що якщо твій ум причепився лише до порожнечі, ти увійшов в однобічний стан непроявленого і маєш тенденцію народитися у світі без форм, то це просто марно втрачений час з точки зору повного звільнення.
Навіть якщо ти там проживеш шістдесят тисяч кальп, не страждаючи, як нескінченна свідомість, не набуваючи тіла, тобі все одно доведеться спуститися і здобути переродження або у світі богів, або у світі людей, щоб навчитися поєднувати порожнечу з формою і проявити відносний вимір. Можливо, хтось може подумати: «Поки я шістдесят тисяч кальп побуду в нескінченному просторі, а там побачимо». Звичайно, ці речі неспівмірні з масштабами людського життя, але коли ви тільки приступаєте до практики, ви повинні знати, що чіпляння за порожнечу також має бути перевершене.
Вважається, що сила самадхі такого йогіна (п’ята, шоста дг’яна) слабшає через велику кількість кальп. Багато разів зникне Всесвіт світу людей, поки йогін перебуватиме в самадхі нескінченного простору п’ятої-шостої дг’яни. Але навіть через такий величезний проміжок часу колективні самскари під час махапралаї (махаманвантари) будуть сходити, і його свідомість буде ними захоплена. Він стане однією з душ, якій знову буде судилося втілитися.
Або він сам отримає якесь розуміння, що його самадхі слабшає, що повної реалізації ще не досягнуто, тому треба виходити зі світу без форм і йти до вищого стану. Йому знадобиться проявлена енергія (шакті), і він свідомо ухвалить рішення. Або він отримає передачу світла від найвеличніших святих і за допомогою цієї передачі отримає настанови про те, як поглибити своє розуміння.
Самодостатність і внутрішня опора
«Ми можемо спиратися на власне переживання Буття, а не на те, як бачать нас інші, або на те, що в нас є, або на те, що нам потрібно зробити».
Вважається, що людина, у якої не розкрито присутність, пов’язану з простором, не має самодостатності, автономності. Вона є звичайною людиною, орієнтованою на чужу думку, на думку соціуму, тобто в неї немає власної внутрішньої опори. Вивчаючи Дхарму, вона чіпляється за слова, Учителя вона бачить як людину, як конкретну особистість, не виявивши власної просторової природи або просторової природи одвічного Ума. У неї є тенденція заводити друзів у чернечій громаді, але не в тому сенсі, що вона заводить істинних друзів по Дхармі, а в тому сенсі, що вона навіть у чернечій громаді заводить напівмирських друзів і прив’язується до них. Так проявляється нестача розуміння принципу простору.
Така людина відчуває звичайні емоції, наприклад сором, страх, гнів. Коли вона потрапляє в середовище мирських людей, воно її сковує, тобто в неї немає самодостатності, а є неправильне бажання за щось триматися. Усе це зникає, коли ми розкриваємо нашу просторову природу.
«Ми готові зі схваленням прийняти самого себе і те, з чим стикаємося. Наприклад, людина може бути прекрасним сім’янином і бізнесменом, вона ототожнює себе і з тим, і з іншим, і раптом позбавляється і того, і іншого. У подібній ситуації залежно від свого ставлення до простору вона може як втратити себе, так і розкрити. Страждання може породити як негативний, так і позитивний результат, залежно від того, як до нього ставитися».
Часто кажуть, що ті люди, які страждають, приходять до Бога, або ті, хто багато пережив, стають на шлях духовної практики. Це тому, що їхні карми, пов’язані з нижчими елементами, знищують їхнє чіпляння. У них розкривається елемент простору, і тоді їхня свідомість змінюється.
«Втративши зовнішню опору, предмет свого ототожнення, особистість може стиснутися, пригнічена страхом, крихка, або ж розширитися за межі своїх звичних кордонів, завдяки об’єднанню з простором, у якому виникають переживання».
Два способи взаємодії з явищами
Існують два радикально протилежні способи взаємодії з явищами. У випадку звичайного практика або мирської людини, яка не розкрила природний Ум, така взаємодія завжди призводить до стискання особистості. Тобто під впливом якихось переживань свідомість стискається. Страх, гнів, прив’язаність завжди стискають ум ще більше, і тоді не існує жодного простору.
Навпаки, істинний практик під впливом переживань не втрачає ум, подібний до простору, а розширює його ще більше. Те саме відбувається і в бардо. Бардо для досвідченого практика є моментом, коли можна здійснити прорив до звільнення. Його ум і так уже був у просторі, а в бардо мережа каналів не обмежує ум, тому він може інтегруватися з найглибиннішими світлами. Багато святих досягають звільнення в момент бардо, якщо за життя не досягли. У випадку ж зі звичайною людиною, коли ум, подібний до простору, не розкритий, то й переживання бардо також змушують ум стискатися і зменшуватися.
Елемент простору в медитації
«У практиці медитації результат неврівноваженості простору – брак зосередженості та присутності. Ум легко відволікається на все, що б не виникло, тому що практикуючий ототожнює себе з переживанням, а не з основою переживання».
Вважається, що той, у кого надлишок елемента простору, має тенденцію до розпливання. Навпаки, той, у кого нестача елемента простору, має тенденцію до збудженості. Той, у кого цей елемент збалансований, не впадає ні в розпливання, ні в збудженість, його медитація дуже рівна.
«Під простором розуміється врівноваженість решти чотирьох елементів. Із простором пов’язана Мудрість Порожнечі».
Для того щоб пережити досвід простору в справжній чистоті, слід практикувати медитацію Безкінечного Простору, коли йогін, зупинивши думки, безперервно розширює свою свідомість. Справжній безкінечний простір буде пережито на стадії після четвертої дг’яни.
Для практики природного споглядання ми не потребуємо дг’ян. Найсприятливішою для практики природного стану є не дг’яна, а підступна концентрація. Тому якщо навіть у підступній концентрації ви звикли утримувати безкінечний простір, то з часом така медитація стає справжньою присутністю.
Об’єднання простору з енергією
Що відбувається після того, як простір розкрито і йогін набув споглядання? Далі слід зрозуміти, що в простору є ще проявлена, відносна, динамічна сторона, тому необхідно навчатися взаємодіяти з різними ситуаціями, не втрачаючи при цьому відчуття простору. Це називають практикою гри (ліли). Без такого адекватного відгуку на всі ситуації йогін ще подібний до дитини.
Окрім простору, ще дуже важлива енергія (шакті). Навіть якщо йогін розкрив простір, але він не поєднався з енергією, то лише його верхні елементи виявили істинну природу, а нижні елементи сплять, не пробудилися. Тому такий йогін повинен об’єднувати стан простору з енергією в нижніх чакрах, тобто він має навчитися відчувати простір муладхара-чакрою, свадхістана-чакрою, маніпура-чакрою. І тоді він розуміє, що споконвічний Ум може поєднуватися з різною енергією, і залежно від цього виникатимуть різні переживання.
Тому кажуть, що йогін у своєму тілі повинен відкрити п’ять видів простору: простір елемента землі, води тощо. Коли такі п’ять просторів відкриваються, то вважається, що йогін набув найглибшої реалізації.
Відмінності між сутрою і тантрою
Практики сутри не надають цьому значення. Їм достатньо відкрити елемент простору і врівноважити його, як у дзен, але на цьому все закінчується. У практиці тантри об’єднанню простору з енергіями надається велике значення. У дзен і в сутрі гнучкості ума, здатності бути в проявленому, проявляти простір у відносному також надається значення. Однак об’єднанню з енергією значення не надається.
Для нас таке об’єднання дуже важливе, оскільки якщо ми не зможемо об’єднати простір, то найвища реалізація не буде досягнута. Можливо, зараз для послушників це не актуально, але це дається вам просто як теоретична інформація.
Вважається, що, не об’єднавши свідомість, простір з елементами, неможливо, наприклад, досягти райдужного тіла, вичерпати всі карми, розкрити дуже глибокі рівні Ясного Світла або реалізувати просвітлення у відносному аспекті. Навіть святий у традиції дзен, досягнувши повного просвітлення, може реалізувати порожнечу і більше не народжуватися, однак якщо йому доведеться перероджуватися, то потрібно буде взяти фізичне тіло звичайної людини й зазнавати всіх обмежень і карм. У разі ж реалізації простору з енергією такому святому не треба брати тіло звичайної людини, а силою свідомості він створює містичне світлове тіло, яке ніяк не підвладне кармі.
Найвищим способом об’єднання з енергіями є нада-йога і джьоті-йога. Однак вони працюють не одразу, тобто вони мають сенс лише тоді, коли йогін відкрив простір і енергію. Можна сказати, вони є останніми штрихами в практиці. Якщо ж їх практикувати завчасно, не відкривши природу Ума і не навчившись контролювати вітри, то не можна досягти успіху, а іноді це може навіть створити якісь труднощі в практиці.
Відмінність між дх’яною і праджнею
Тут слід чітко розділяти поняття праджня і дх’яна. Ще є поняття шамадха і віпаш’яна. Дх’яна – це звуження ума в концентрації із докладанням зусилля для досягнення односпрямованості. Аж до п’ятої дх’яни ум має бути звужений. У сутрі, навіть якщо людина реалізувала глибокі стани дх’яни, усе ж вони вважаються іграми добре підготовлених людей. Про це можна почитати в тексті «Вішуддхі-марга». Це ще не є розкритий Ум, який є просвітленням.
У природному стані нам важливі аспекти праджні, тобто проникливої мудрості, ми не звужуємо ум і не переживаємо класичні дх’яни під час практики на ходу тощо. Переживаються рівні, рівні дх’янам, однак вони відрізняються тим, що немає заглиблення, як у дх’янах в односпрямованості, а є постійне підтримання підступної концентрації і є лише прояснення природного стану в підступній концентрації. Тобто свідомість змінюється приблизно так само, як і в дх’янах, але ум не заглиблюється, усе це відбувається на рівні підступної концентрації.
Йогіну в раджа-йозі для входження в нескінченний простір треба пройти третю дх’яну: утримувати нерухомим тіло, зупинити дихання тощо. А практик природного стану може пережити цей нескінченний простір силою усвідомленості споглядання наяву, навіть не входячи в трансовий стан. Загалом, це те, що нам і потрібно, у цьому полягає відмінність савікальпа- і нірвікальпа-самадхі від сахаджа-самадхі. У такому стані перебував Шрі Рамана Махаріші.
