Недвоїсте бачення і практична поведінка на духовному шляху

Коментар до тексту «Пісні пробудженого»

Погляд, медитація, поведінка. Якості практикуючого

Духовний шлях означає, що в міру практики ми перестаємо ототожнюватися з грубими частинами нашого «я». Виконуючи садхану, ми відкриваємо дедалі тонші частини нашого «я». Коли ми відсторонюємося від ототожнень із грубими частинами нашого «я» і шукаємо найтонші частини нашого «я», змінюється рівень нашого самоототожнення, доки ми не пізнаємо себе як недвоїстого Брахмана.

Спочатку ми ототожнюємося з тілом і зовнішнім оточенням. Потім у нас виникає розуміння, що тіло й зовнішнє оточення минущі. Ми розуміємо, що це тіло помре, що воно не безсмертне, тому присвячувати себе зовнішньому оточенню, матеріальному здобуттю безглуздо, це гідне лише дурня. Тут не потрібна складна релігійна теологія, а достатньо невеликого логічного міркування.

Наприклад, подумайте, де будуть усі, хто тут сидить, через сто років? А через двісті років? А де буде ця зала через п’ятсот років? А де буде культура, нація і цивілізація через десять тисяч років? Де всі великі цивілізації: імперія Великих Моголів, Карфаген, Давній Рим? Де інки, майя, ацтеки? Де всі великі правителі: Чингісхан, Александр Македонський? Про все це залишилися лише невиразні спогади. Десять тисяч років з погляду великого всесвіту – це піщинка. Сто тисяч років і навіть мільярд віків – це просто мить з погляду вселенського часу. Мільярди циклів творення-руйнування всесвіту – це теж мить. Тобто навіть простий логічний аналіз показує нам безглуздість сансарних прагнень, оскільки все це непостійне. Непостійність – це головний закон матеріального світу, і якщо ми його не бачимо, то просто не маємо здорового глузду. Отже, усвідомлення закону непостійності має розвернути нас усередину і відвернути від хибної захопленості матеріальними умовами та матеріальним життям. Доти, доки ми не припинили цю захопленість, неможливо буде продовжувати духовний шлях.

Практикуючим учням-мирянам слід звернути серйознішу увагу на базові практики, на попередні практики розмірковування про непостійність, страждання в сансарі, карму і дорогоцінність людського народження. Поки ми не розуміємо принцип непостійності, у нас є безліч справ, які, як нам здається, треба встигнути зробити. Коли ж ми зрозуміли принцип непостійності, то виявляється, що нічого цього немає, ніщо з цього не є важливим.

Основа, шлях і плід

Розгляньмо докладніше такі принципи вчення, як основа, шлях і плід. Основа – це те, що є фундаментом нашої практики, це Всевишнє Джерело, глибинне усвідомлення. Шлях – це те, як ми його досягаємо. Плід – це те, як ми його реалізовуємо, і що виходить у результаті реалізації. На прикладі канонічного тексту «Трипура-рахасья» я спробую дати коментарі, щоб пов’язати це з ученням лайя-йоги. Це текст, у якому святий Даттатрея розповідає про абсолютну Істину своїм учням.

Вона починається з того, що святі мудреці, до числа яких входили найшанованіші ріші, відлюдники, муні, йоги, вирішили з’ясувати духовний рівень одне одного, оскільки деякі з них були безперервно занурені в нірвікальпа-самадхі. Деякі поводилися подібно до звичайних мирських людей, деякі виконували ритуали, деякі виконували садхани йоги, але вони не могли зрозуміти, який їхній рівень. Коли вони звернулися до богів, то ті, бачачи, що їхні уми недостатньо щирі й розкриті, ухильно сказали, що відповідь їм дасть хтось інший.

Тоді вони звернулися до вищої енергії недвоїстості, яка персоніфікується як богиня Трипура.

«Вислухавши це прохання, богиня найвищого знання милостиво розпочала ясний виклад того, про що її благали мудреці.

«Слухайте, мудреці! Зараз я ясно й недвозначно роз’ясню вам усе, про що ви просите. Я дам вам нектар, що є самою суттю безкінечного зібрання священних писань. Я – чистий розум, з якого виникає космос, у якому він розквітає і в якому він розчиняється, будучи подібним до відображення в дзеркалі. Невіглас знає мене як грубий всесвіт, тоді як мудрий сприймає мене як свою власну чисту сутність, споконвічно сяючу всередині, як «Я». Така реалізація можлива лише в стані глибокого умиротворення свідомості, вільної від думок, подібному до стану води в морській глибині, де немає жодних хвиль. Найревніші віддані поклоняються мені без будь-якої причини і з найбільшою щирістю, яка викликана їхньою любов’ю до мене.

І хоча вони знають, що я — їхня власна недвоїста сутність, усе ж глибоко вкорінене в них прагнення до любовної відданості мені змушує їх уявляти їхню власну вищу Сутність у вигляді мене й поклонятися мені як животворному струменю, що пронизує їхні тіла».

Недвоїста сутність як основа

Отже, основа — це недвоїста сутність, яка пронизує собою все і є основою для нашої свідомості. У нашій традиції вона називається сахадж'я, або сахадж'я праджняна (природна самонароджена мудрість). Зрештою, усі лекції, вчення і практики, світові релігії та поклоніння зводяться й обертаються лише навколо неї. Ця недвоїста сутність не є якимось Богом поза нами, який існує на небесах, має стільки-то рук або таку-то форму. Вона не є якимось теологічним, абстрактним Абсолютом, який виводиться через логіку й теоретичні судження.

З погляду лайя-йоги ми говоримо, що цей стан, це переживання нашої власної свідомості — це те, що реалізується як внутрішнє розуміння в момент самадхі. Воно перебуває за межами думок, тому інтелектуально незбагненне (ачинтья). Навіть якщо ви вивчите багато писань і досягнете успіху в логічних дебатах, це жодним чином не допоможе вам істинно пізнати цей стан. Багато людей вважають, що абсолютну істину можна пізнавати через філософську логіку, терміни тощо. Це омана. Корисно вивчити філософію, однак не можна на цьому зупинятися. Це наш власний стан, який перебуває за межами концепцій, за межами логіки, за межами чотирьох законів формальної логіки.

Цей стан ближчий до переживання в момент абсурду, в момент парадоксу. Один святий сказав: «Бог — це не сухий педант-філософ, радше це божевільний музикант, художник або танцюрист».

Спроби інтелектуального осягнення Істини заводили дуже багатьох, навіть дуже вчених людей, у нетрі філософії, анітрохи не привідкриваючи реалізацію. Навіть якщо людина не володіє інтелектуальним знанням великої кількості філософських текстів, але має істинне переживання, вона звільнена, її реалізація найсправжніша.

Всевишнє Джерело як простір

Основу ще описують як Всевишнє Джерело, яке подібне до простору. Сараха говорить так: «Зрозумій, твій ум подібний до простору. Твоє «Я» спереду і позаду, зверху і знизу, ліворуч і праворуч». Коли ви займаєтеся самодослідженням, виконуючи атма-вічару, через деякий час ви приходите до того, що ваша свідомість безсутнісна, вона за межами ума й думок, вона подібна до простору. Проте це не безжиттєва порожнеча, у ній є світло, у ній є потенція проявлятися й творити, нескінченна потенція енергії. Цей простір має одвічну досконалість. Християни кажуть: «Бог любить тебе». Якщо перекласти мовою вчення сахаджаяни, то це означає, що простір нашого «Я» вже від початку досконалий. Тобто ми можемо вважати себе грішниками, ущербними істотами, у нас може бути комплекс провини, гріховності, нав’язаний культурою, батьками або релігіями. Ми можемо справді бути кармічно ущербними, мати невисокий інтелект тощо, проте наша основа, наш одвічний потенціал завжди досконалий, вона завжди до нас прихильна. Основа завжди досконала завдяки своєму буттю, своїй таковості. Навіть якщо ми не можемо мати здібностей до йоги, медитації, проте наш потенціал, наша основа спонтанно досконалі, оскільки це притаманне їм від початку. Для цього нічого не потрібно, адже факт самодосконалості існував від початку, ще до нашого народження. Ми не можемо поліпшити його духовною практикою, ми не можемо його погіршити або заплямувати власними діяннями чи думками, навіть здійснивши купу гріхів. Навіть у злочинця, злодія, убивці, повії, тварини їхній потенціал чистий і досконалий, святий і безмежний, не кажучи вже про те, що він повністю досконалий і розвинений у душах святих. Проте потік двоїстих думок, коли ми ототожнюємося з мисленням і грубими станами, затьмарює цей нескінченний потенціал. Однак це затьмарення не справжнє, а умовне. Це подібно до того, як хмари не можуть затьмарити небо, або нескінченний космос не можуть затьмарити атмосферні явища на Землі. Якщо людина дивиться на небо, то кілька листочків, що звисають із дерева, не можуть затьмарити нескінченне небо. Просто збіглися причини (листочки та її очі), тому людині здається, що небо затьмарюється. Але як нескінченний космос може затьмарюватися листочками, розмір яких не більше трьох сантиметрів!?

Таким самим чином наш безмежно чистий і спонтанно досконалий потенціал не може бути затьмарений клешами, гріхами, накопиченою кармою, тобто він від початку нам притаманний. Питання в тому, щоб ми визнали цей безмежний потенціал. Тому святі кажуть, що ми подібні до бідняка, у якого вдома закопаний шматок золота. Шматок золота завжди є в цього бідняка, однак він поводиться так, ніби не володіє ним, він просто не підозрює про цей потенціал. Йому доводиться тяжко працювати, він ледве зводить кінці з кінцями, але йому потрібно лише визнати, що він володіє цим величезним потенціалом, цим шматком золота, і тоді в одну мить він усвідомить, що є мільйонером.

Цей безмежний потенціал спонтанно досконалий, подібний до простору, незбагненний і перебуває за межами думок, розуму, логіки. Він також завжди чистий, його називають ніранджана (незаплямовуваний). Це означає, що чи здійснюємо ми добрі або погані дії, наш потенціал завжди не заплямовується. Звісно, потрібно здійснювати лише добрі дії й уникати поганих, це зрозуміло навіть школяреві у відносному вимірі.

Тим не менш наш споконвічний потенціал перебуває за межами дій, за межами думок, за межами кармічних результатів, тобто він споконвічно досконалий і чистий. Коли ми розуміємо цей принцип споконвічної чистоти, нам слід завжди визнавати цю природу й ототожнюватися з нею, навіть якщо ми відчуваємо, що на поверхневому рівні виникають якісь клеші та затьмарення від двоїстих думок, емоцій або зовнішніх ситуацій. Коли ми таким чином розглядаємо нашу свідомість, кажуть, що ми розглядаємо бачення. Це основа, на яку ми орієнтуємося в практиці. Якщо ми не зрозуміли основу й не знаємо, як її бачити, то навіть якщо ми виконуємо асани йоги, пранаями, техніку ходьби, усе буде ніби марно, тому що ми не розумітимемо найголовнішого.

Бачення і встановлення контакту з основою

Бачення – це спосіб встановити контакт з основою, тобто це те, як ми бачимо цю недвоїсту основу нашого розуму. Якщо говорити простими термінами звичайних релігій, то бачення – це взаємини душі з Богом, або індивідуального «Я» і трансцендентальної свідомості, тобто чи встановили ми контакт із цією основою, чи втратили його. Коли ми перебуваємо в невіданні, контакт із цією основою втрачено, ми від неї відвернулися. І навіть якщо ми від початку володіємо нею, то це все одно, ніби ми й не володіємо нею, бо повернулися до неї спиною. Навіть володіючи безмежним потенціалом, ми поводимося так, наче не володіємо ним. Ми загрузнемо в матеріальному, ототожнюємося з тілом, захоплюємося меркантильними миттєвими речами й втрачаємо зв’язок із цим глобальним розумом. Коли ми зустрічаємо вчення і духовного Вчителя, то цей зв’язок поступово починає відновлюватися.

У лайя-йозі утвердитися в баченні – це означає пізнати природу цієї основи, яка не пов’язана з логічними осягненнями або з концепціями. Для махасіддхів прийняте неконцептуальне розуміння шуньяти. Тобто Вчитель вам прямо вказує на цей стан. Ви можете увійти в нього одразу, минаючи логіку, філософію і будь-що інше. Чому ви можете увійти в нього одразу? Тому що ви з нього ніколи й не виходили, тому що вхід і вихід – це насправді умовність, тому що ви в ньому завжди перебували. Учень вищих здібностей схоплює це миттєво, учню нижчих здібностей потрібен час, щоб це зрозуміти.

Пряме осягнення шуньяти в традиції махасіддхів пов’язане з прямим баченням, коли Вчитель прямо пояснює – ти завжди був у цьому стані, ти ніколи не покидав цей океан, тобі треба визнати це, вловити його. Коли ми трохи орієнтуємося в цьому, то повертаємося до цього глобального розуму, який втратили. Він виявляється як підспудна течія всередині нашої свідомості, яка завжди була, але яку ми не помічали.

«Моя проявлена відносна форма – це споконвічна пара, вищий Господь і Енергія, що завжди перебуває в нероздільному союзі, як споконвічне усвідомлення пронизуючи три проявлені стани: неспання, сну зі сновидіннями і глибокого сну. Брахма, Вішну, Шива, Ішвара, Садашива, Ганеша, Сканда, боги восьми сторін світу, енергії їхніх богинь, божественних сутностей, небесних зміїв та інших надлюдських істот – усе це прояв мене самої. Однак люди не знають мене, тому що їхній розум оповитий невіглаством».

Загальна основа живих істот, богів, людей, асурів, безлічі живих істот інших вимірів, гандхарвів, гух’яків, кіннарів, ракшасів, претів, бхутів – це одна основа, але люди не знають її через своє невігластво.

«Хоча я проявляюся різноманітними способами, я все ж залишаюся чистою і незатьмареною, адже абсолютність – моя сутність. У цьому полягає моя головна сила, яку дуже важко осягнути повною мірою. Тому, о ріші, розгляньте це з усією гостротою і цілеспрямованістю вашого розуму».

Справжній духовний шлях

Коли ми вступаємо на справжній духовний шлях, нас не цікавлять матеріальні блага, нас не цікавить самоствердження, нас не цікавлять концепції та теорії. Передбачається, що ми переситилися цим. Тобто справжній духовний шлях передбачає, що ми повністю переситилися матеріальними речами, самоствердженням у соціумі, статусом, інтелектуальними концепціями та іншим. Більше того, нас навіть не цікавлять псевдодуховні стани, яких дуже багато: видіння, виходи тонкого тіла, різні переживання, сіддхи (магічні сили). Усе це дуже цікаво і може слугувати ознакою духовного прогресу, проте самі по собі ці речі нас не цікавлять, тому що ми прагнемо пізнати їхнє єдине Джерело, єдину основу. Якщо ми захоплюємося пошуком сіддхі (тимчасових магічних сил), то нам доведеться витратити багато часу на те, щоб їх здобувати. Ми відволічемося і втратимо час, необхідний для того, щоб реалізувати цю основу.

Також виникають різні переживання, наприклад блаженство, ясність, порожнечність. Усі ці переживання – це не більше ніж віхи на шляху. Загалом, справжня духовна садхана починається тоді, коли ми починаємо здобувати зв’язок із цією основою і вкорінюємося в ній. Усі ж інші окремі види знання і магічні сили є чимось тимчасовим, непостійним, таким, що не заслуговує на увагу мудреців. Рамана Махаріші говорив так: «Якщо ти шукаєш сіддхі – це подвійність. Це означає, що для тебе є інші люди, яким ти збираєшся їх демонструвати. Це все чергові хитрощі для его. Ті, хто володіють сіддхі, бажають джняни, пізнання основи. Але ті, хто володіють джняною, не бажають нічого». Це означає, що коли ми пізнаємо основу, то такі речі, як сіддхі, духовні переживання, інтелектуальні пізнання, спонтанно притаманні основі й проявляються самі собою.

Звісно, ми можемо використовувати сіддхі на шляху практики, і якщо вони виникають, то це ознака духовного прогресу, у цьому немає чогось поганого. Проте будь-які методи, теорії та сіддхі завжди підпорядковані цій єдиній основі. Якщо ми не розуміємо цей принцип, то блукатимемо в різних окремих станах, ми не будемо здатні синтезувати єдину основу всіх явищ.

«Хоча я – обитель усіх і притаманна всім, я залишаюся чистою і незаплямованою. Хоча я ніяк не залучена ні в що і завжди вільна, я володію моєю силою, званою майя, стаю огорнутою невіглаством, здаюся сповненою бажань, шукаю їхнього задоволення, нестримно і невгамовно зростаю, породжую сприятливе і несприятливе оточення, народжуючись і перероджуючись у вигляді окремих сутностей. Зі зростанням мудрості шукаю вчителя і мудреця, навчаюся в нього істини, застосовую її на практиці й зрештою стаю звільненою».

Майя як ілюзорна енергія

Спочатку живі істоти огорнуті майєю. Майя – це ілюзорна енергія, яка обплутує свідомість живої істоти доти, доки вона не досягла звільнення. Майя – це коли ви думаєте: «Я – чоловік», «я – жінка», «це – моє», «це – так, а це – по-іншому». Коли ви мислите категоріями концепцій, логіки, простору, часу, сторін світу, життя і смерті, подвійними категоріями (тепло-холодно, добро-зло), коли ви підвладні емоціям (гнів, прив’язаність, невігластво) – усе це дія майї. Іншими словами, завжди, коли ви не перебуваєте в недвоїстому стані, сахадж’я, це різні види майї. Те саме відбувається, коли ви переживаєте внутрішні досвіди, наприклад бачите палаци богів або ангелів, зазнаєте впливу тонкоматеріальної майї. Майя – це ілюзорна енергія, яка огортає нашу споконвічну недвоїсту свідомість.

Коли ви намагаєтеся медитувати й у вас виникає сонливість, коли у ваших снах немає ясності, то це також різновиди майї. Коли ви думаєте: «Чи то практикувати для досягнення звільнення, чи то зайнятися мирськими справами», то це також дія майї. Коли ви перебуваєте в спогляданні, а потім втрачаєте це споглядання, це також дія майї. Іншими словами, дев’яносто дев’ять відсотків життя живої істоти – це майя, тому не слід спокушатися. Тим не менш стан майї можна розсіяти, коли ми перебуваємо в істинному спогляданні.

«Усе це відбувається в моєму чистому, незаплямованому й одвічно вільному абсолютному розумі. Ці прояви неосвіченого і вільного, а також інші називаються моїм творінням, яке, однак, не має жодних сторонніх допоміжних засобів. Моя сила надто обширна, щоб її можна було описати. Я розповім вам про неї стисло. Цей космос – лише мала видима частина прихованої в ній множинності, яка веде до різноманітних проявів і результатів.

Знання, що стосується мене, є складним, але загалом його можна поділити на дві категорії: двоїсте й недвоїсте, з яких перше стосується поклоніння, а друге – реалізації».

Абсолютний і відносний аспекти істини

Існує два аспекти абсолютної Істини: абсолютний аспект і відносний. Якщо ви не розділили ці два аспекти, у вас може бути безліч духовних труднощів.

Абсолютний аспект – це той аспект, у якому немає двоїстості. У ньому немає суб’єкта й об’єкта, немає чоловіків і жінок, немає Вчителя й учня, немає шляху, який слід було б осягати, немає плоду. Немає чистого й нечистого, гріхів і заслуг, зусиль, які треба було б докладати. Це абсолютний аспект.

Відносний аспект – це те, з чим ми більше звикли мати справу. У відносному вимірі є Вчитель і учень, старший і молодший, просунутий і менш просунутий учні. Є практика і шлях, який треба пройти. Є досягнення, які можна реалізувати, а можна й не реалізувати. Є правила дисципліни, яких можна дотримуватися, а можна й порушити. Є чистота, якою можна очиститися, а є нечисте, яким можна забруднитися. Є закон карми та інші речі. У відносному вимірі все це існує, це не можна заперечувати. Слід чітко зрозуміти ці два аспекти.

Абсолютний аспект стосується бачення, недвоїстості, відносний аспект стосується поведінки. Ми повинні поєднати в душі ці два аспекти й не ігнорувати жоден із них.

Якщо ми не розуміємо бачення, то ми просто сліпо рухаємося в духовній практиці, наша практика не має під собою розуміння. Якщо ми не розуміємо принцип поведінки, то ми скочуємося на шлях легковажності (пракріта-сахаджія), коли думаємо: «Усе добре, усе чисте й досконале, немає потреби щось робити» або «Немає ні чистого, ні нечистого, ні гріхів, ні заслуг. Можна робити все, що хочеш». Думаючи так, ми накопичуємо гори негативної карми.

Якщо ми не розуміємо принцип абсолютного й відносного, у нас може виникати замішання. Наприклад, ви чуєте слова: «Істина не досягається зусиллям. Ти маєш бути розслабленим і спонтанним», тому думаєте: «Оце так! Без зусиль! Добре!» Але тут же вам кажуть: «Ось вам перший комплекс асан, ось другий, ось пранаяма. Вам треба пройти дванадцятирічне навчання й практику в ритритах». Або вам кажуть: «Немає ні чистого, ні нечистого, ні гріхів, ні заслуг», а потім ви чуєте: «Треба все життя присвятити накопиченню заслуг, треба виконувати очисні практики». І тоді ми думаємо: «Як же так?»

Але якщо ви зрозуміли цей принцип двох істин (відносної й абсолютної), то у вас не виникає жодних запитань. Ще приклад: вам кажуть: «Ваш стан і стан будд – це повністю рівнісний стан», але при цьому кажуть: «Ось це – святе, а це – нечисте, ось це – правила, ось це – настанови, яких бажано дотримуватися. Потрібно навчатися у святих і слідувати їхнім приписам». У вас може виникати замішання, тим не менш, якщо ви зрозуміли принцип поєднання двох істин, такого замішання ніколи не виникне, тому що бачення – це одне, а поведінка – це інше. Бачення – це ідеал, на який ми орієнтуємося й поступово розкриваємо серце. Поведінка – це та реальність, з якою ми зараз маємо справу, у якій є двоїстість, чисте й нечисте, усі умовності, закони карми, правила гри, правила поведінки й усе інше, що ми не можемо повністю ігнорувати.

Крайнощі в розумінні двох істин

Людина з низькими здібностями не здатна поєднати дві істини. Вона кидається то в одну крайність, то в іншу. Іноді вона сліпо стає одержимою заповідями або обітницями, формальним боком учення, намагається дотримуватися всього як слід і бути таким псевдо-святим, не вловлюючи при цьому принципу усвідомлення. І коли увагу приділяє лише формальному боку практики, то це одна крайність. Інша крайність полягає в тому, щоб думати: «Усе це ілюзія, нічого цього не існує, усе це не потрібно. Я займатиму лише таку позицію, бо все вже самозвільнене, усе порожнинне». І ця крайність називається нігілізмом.

Святі кажуть, що потрібно навчитися поєднувати ці дві крайності, і тоді не буде жодних проблем. Знаючи, що все недвоїсте, тим не менш ми враховуємо двоїсті ситуації. Знаючи, що Абсолют завжди чистий, тим не менш ми очищуємо свою свідомість, уникаємо нечистих учинків, клеш та іншого. Знаючи, що для істини справжнього духу в серці не потрібні жодні зусилля, тим не менш ми старанно докладаємо зусиль, щоб просуватися далі. Падмасамбгава з цього приводу казав так: «Навіть якщо твоє бачення безмежне, як небо, нехай поведінка твоя буде скрупульозною, як подрібнене борошно».

Поєднуючи дві істини, абсолютну й відносну, ви ніколи не помилитеся. Ще кажуть так: «Ми нисходимо за допомогою погляду, тобто недвоїстого бачення, і сходимо за допомогою поведінки». Тобто коли потрібно проявити абсолютну істину згори вниз, ми згадуємо недвоїстість, а коли потрібно піднятися знизу вгору, ми згадуємо практику. Такі взаємини між абсолютною та відносною істиною.

Один монах, відданий лише баченню, навчав, що все є лише порожнеча. До нього прийшов Майстер, який слухав, як він розповідав про порожнечу. Раптом він підскочив і вдарив його палицею по голові. Тоді цей монах закричав: «Дурню! Що ти робиш?!» Майстер сказав: «Шановний монаше, ви навчали, що все є порожнеча. Якщо все є порожнеча, звідки у вашій свідомості щойно взявся гнів? Ваша голова порожня, палиця порожня і вся ситуація від початку порожнинна. Чому ж вам тоді так переживати?» Тоді цей монах зрозумів, що має справу з ще більш великим Майстром.

Коли ми поєднуємо дві істини, абсолютну й відносну, ми не робимо таких помилок.

Двоїсте й недвоїсте знання

«Двоїсте знання багатогранне, тому що воно залежить від концепцій двоїстості й проявляється як поклоніння, молитва, мантра, медитація і так далі. Але все це зумовлене лише розумовими уявленнями. Але навіть у цьому випадку вони ефективні порівняно з порожніми мареннями, оскільки закон природи це забезпечує. Саме різні ступені ефективності методів, з яких найважливіші пов’язані з аспектом, згаданим раніше, остаточна мета всіх їх — це, безсумнівно, недвоїста реалізація. Поклоніння чистому розуму в конкретній формі не тільки корисне, а й необхідне для досягнення недвоїстої реалізації, бо як може хтось стати гідним цього без її благословення? Недвоїста реалізація — те саме, що й чистий розум, абсолютно вільний від об’єктивного матеріального знання. Така реалізація зводить нанівець усе об’єктивне знання, розкриваючи в усій наготі її природу, яка така ж безпечна, як усього лише малюнок тигра, що стрибає, або розгніваної змії».

Недвоїста реалізація знецінює всі зовнішні прояви. З точки зору відносної істини дуже важливо враховувати закон причини й наслідків, поведінки та іншого. Сподіваюся, ви розумієте, що вам належить переродження. Це переродження залежатиме від ваших здібностей у медитації, і той світ, у якому ви переродитеся, залежатиме від того, які карми ви накопичили у своєму тонкому тілі.

Припустімо, є людина, яка перекладає сутри, ліпить статуї, відкриває храми, говорить про дхарму іншим, жертвує, накопичує лише заслуги, тому в неї накопичуються лише позитивні самскари. Про наступне життя цієї людини напевно можна буде сказати, що це буде переродження у світі, який складається з дхарми, наприклад у чистій землі дхарми. А є інша людина, яка фіксує свою свідомість на інформації світу людей, на чуттєвій прив’язаності, іноді відчуває то ревнощі, то заздрість, то любовні прив’язаності. Іноді її охоплює відчай, іноді — зневіра, а іноді — тупість, тамас. Іноді вона робить те, що добре їй, а іноді вона робить те, що погано іншим. Як гадаєте, які самскари вона накопичує? Ці самскари, що накопичуються в ній у вигляді тонких відбитків у тілі, визначатимуть її наступне переродження. За великим рахунком, усі дії, які ми здійснюємо, не несуть нам нічого позитивного, якщо не спрямовані на дхарму. Вони будуть лише важким тягарем, який утримуватиме нас на шляху визволення.

Припустімо, людина протягом свого життя зробила щось одне, пов’язане з дхармою, наприклад видала священний текст або пожертвувала на статую святого махасіддха. Після смерті, коли тонкі прояви її свідомості почали визначати кармічний баланс, почали аналізуватися всі її тонкі стани. І тоді з’ясувалося, що за все життя вона здійснила лише один цей позитивний вчинок, але вага навіть одного цього вчинку змістила вектор карми в бік чистішого народження.

Поведінка та зовнішні вчинки впливають на нас більше, ніж ми думаємо, навіть коли ми тренуємося в спогляданні. Тому спочатку дуже важливо накопичувати заслуги, накопичувати білу карму. Якщо ми лише споглядаємо, лише виконуємо практики й не накопичуємо такої позитивної білої карми, наш духовний прогрес під питанням. Тим більше якщо ми не відлюдники в горах, які безперервно медитують, а змушені все ж здійснювати якісь кармічні дії.

Біла карма означає, що наше нечисте, кармічне, сансарне бачення має повністю очиститися й перетворитися на чисте бачення, коли вся наша мотивація перестає бути мирською, матеріалістичною, егоцентричною, спрямованою на себе, а пов’язує нас із вищими вимірами. Це називають заслугами, або білою кармою. Ми не беремо до уваги практика, який безперервно занурений у споглядання недвоїстості, джняніна найвищої категорії, який живе подібно до сп’янілого або дитини, що не знає, годувала її мати вночі чи ні. Ми цю категорію практиків зовсім не розглядаємо, оскільки це не актуально. Ми розглядаємо конкретних живих істот у конкретних кармічних обставинах.

Нірвікальпа-самадхі та сахадж’я-самадхі

«Коли розум повністю розчинився у вищій Сутності, то такий стан називається нірвікальпа-самадхі, недиференційований умиротворений стан. Після пробудження з цього стану людина вражена спогадом про нього як про єдину, безкінечну, нерозділену, чисту Сутність».

Нірвікальпа-самадхі дуже важливе в йозі. Щоб увійти в нірвікальпа-самадхі, ви повинні старанно практикувати. Вам слід, очистивши себе, приступити до інтенсивної практики під керівництвом Гуру. Неможливо увійти в нірвікальпа-самадхі, якщо ви не очистилися й не приступили до інтенсивної практики. Справжнє недвоїсте «Я» пізнається лише в нірвікальпа-самадхі. Поки нірвікальпа-самадхі не пережито, ти можеш думати так, а можеш думати інакше, але все це буде станом невідання, оскільки ґрунтується на концепціях. Ми не надаємо великого значення пізнанню через інтелект, хоча воно потрібне як додаткове знання, але ваше пізнання має відбутися внаслідок нірвікальпа-самадхі.

Якщо не приділяти належного часу садхані, нірвікальпа-самадхі ніколи не станеться. Якщо ж ви входите в нірвікальпа-самадхі, то всі ваші ілюзії розчиняються. Однак навіть нірвікальпа-самадхі на шляху лайя-йоги не є бажаним. Оскільки в постмедитативний період, коли ви виходите з цього стану самадхі, подвійність знову починає впливати на свідомість.

Для нас дуже важливий принцип сахаджья-самадхі. Принцип сахаджья-самадхі означає, що ми можемо із самого початку намагатися увійти в нього, навіть оминаючи нірвікальпа-самадхі. У житті кожної людини є швидкоплинні види самадхі, яких вона не помічає. Коли відбувається сильний стрес, коли ви зустрічаєтеся з парадоксальною концепцією, коли раптово на короткий час вас охоплює радість, коли виникає відчуття спустошення після виконаної роботи, коли виникає сильне бажання, але немає можливості його задовольнити, а потім воно задовольняється, перша мить перед пробудженням — у всі ці моменти породжуються так звані швидкоплинні види самадхі. Але звичайні люди не здатні їх розпізнавати, тому для них вони марні. Практик же, отримуючи вказівні настанови Гуру, вчиться їх розпізнавати й працювати з ними.

Вище знання і звільнення

«Він знає значення вислову «Я є Те», на відміну від невігласа з його легковажним сприйняттям «я». Це — Вище Знання (віджняна, або пратьябхіджня джняна).

Теоретичне знання полягає в розмежуванні між вищою Сутністю і не-Сутністю за допомогою вивчення священних писань, повчань Учителя або власного розмірковування.

Вища мудрість — це та, що раз і назавжди усуває сприйняття не-Я. Недвоїста реалізація не визнає нічого невідомого або незбагненного й повною мірою пронизує все, тому вона жодним чином не може бути перевершена. Коли це звершується, розум стає гранично ясним, бо тоді всі сумніви зруйновані; потім знищуються схильності ума (наприклад, хтивість, жадібність, гнів тощо), а навіть якщо якісь їхні сліди ще можуть залишатися, то вони такі ж безпечні, як гадюка, позбавлена своїх отруйних зубів.

Плоди самореалізації — це припинення всіх страждань як тут, так і в наступному світі, і абсолютне безстрашшя. Це називається звільненням.

Страх передбачає існування чогось відмінного від самого себе. Чи може сприйняття двоїстості зберігатися після недвоїстої реалізації, або чи може бути темрява після сходу сонця?

О ріші! Коли немає двоїстості, тоді немає жодного страху. З іншого боку, страх не зникне доти, доки існує сприйняття двоїстості.

Те, що сприймається у світі як відмінне від вищої Сутності, також, цілком очевидно, минуще. Минущість же, безсумнівно, має викликати страх її втратити.

Об’єднання передбачає розділеність; так само й набуття передбачає втрату.

Якби звільнення було зовнішнім щодо вищої Сутності, то воно передбачало б страх його втрати, тому було б не варте того, щоб до нього прагнути».

Вища Сутність — це чистий розум, вільний від думок. Коли руйнується двоїстість щодо того, хто знає, і об’єкта пізнання, тобто щодо нас і того, що ми маємо пізнати в результаті практики, тоді розкривається недвоїста природа. Свідомість зазвичай заплямована минулими самскарами.

Три типи йогінів

Усі знають про те, що існують три типи йогінів. У тантричній традиції є поділ на садхаків трьох категорій: божественні (дів’я), духовні герої (віра), які трохи нижчі класом, і пашу, які схильні до гніву, хіті, заздрості, прив’язаності та іншого, тобто мають багато тваринних схильностей.

Хто такий дів’я? Це той, хто із самого початку прагне святого життя, хто з дитинства тяжіє до духовної практики, має кармічний зв’язок із писаннями і зі святими, хто занурений у споглядання і не будує жодних мирських планів, хто з дитинства замислюється над питаннями сенсу життя і смерті, хто хоче досягти звільнення. Йогін категорії дів’я, щойно зустрівши духовного Учителя, здобуває звільнення.

Йогін категорії віра (духовний герой) – це той, хто приходить трохи пізніше до духовної реалізації. Але коли він зустрічається з ученням, Учителем, він присвячує себе лише ревній практиці. Для нього не існує нічого, крім духовного шляху звільнення. Він здатний докладати неймовірних зусиль і проявляти силу волі або аскетизм у духовному житті. Немає нічого, чого він не міг би здійснити заради звільнення. Самообмеження, сувора дисципліна, практика тощо – усе це для нього природно. Дів’я і віра досягають звільнення протягом одного життя.

Йогіни рівня пашу непідприємливі, нерішучі, мають слабку віру в настанови Гуру, чіпляються за матеріальні речі.