Коментар до тексту Лонгчен Рабджампи «Дорогоцінна Скарбниця Дхармадхату»
Цьому непохитному стану, невимовному словами й неуявному розумом, підпорядковане все, що проявляється й існує у Всесвіті. Таким є неосяжне володіння відкритого простору Дхармадхату. Для того, хто перебуває в цьому володінні, усе є Дхармакаєю. Не залишаючи єдиної самосущої пробудженості, зусилля й досягнення залишаються за межами нествореної первісної досконалості.
Праджня-янтра як основа всіх практик
Із п’яти янтр лайя-йоги праджня-янтра є найголовнішою, це цариця серед інших учень. Якщо праджня-янтра нами не пізнана, інші янтри приноситимуть користь, однак ми нагадуватимемо сліпу людину, що йде із пов’язкою на очах. Основою всього є бачення й усвідомлення. Бачення означає недвоїстий погляд, входження в стан безмежного простору.
Звісно, в адвайта-веданті є філософське бачення, однак у лайя-йозі воно вторинне, воно нас не так цікавить. Звичайно, потрібно утвердитися в адвайті хоча б на рівні розуму. Що це означає? Це означає, що треба хоча б на рівні логіки пояснити собі: «Це все ілюзія, усе є Брахман». Наприклад, хтось забрав вашу річ, а вас це страшенно дратує, але ви маєте пояснити собі: «Це все ілюзія. Усе є Брахман і його ліли, отже, у мене не повинно бути жодних проблем». Тобто на рівні розуму необхідно пояснити собі, що відбувається, щоб хоча б на рівні розуму більше не бути обдуреним. Коли людина звикла так сприймати реальність, кажуть, що вона оволоділа розумовим розумінням адвайти.
Однак істинне бачення набагато вище. Нам уже не треба переконувати себе чи згадувати, що казав Шанкара щодо цього. Ми просто перебуваємо в розкритому стані, ми не відкидаємо й не приймаємо миготливі образи й картини. Якщо ж виникає якийсь вплив на наш розкритий стан, ми згадуємо його якості (чистота, досконалість, нескінченність, незбагненність) і знову повертаємося до нього. Коли ми безперервно усвідомлюємо бачення, то це медитація, усвідомлення.
Світ як світлоносний простір
Фактично всі зовнішні явища являють собою простір, насичений світлом. Коли ви просто уявляєте, що основою всіх речей є простір, і він за своєю суттю є світлом, то це допомагає увійти в споглядання, якщо воно втрачено. Проте цей простір не порожній, у ньому безперервно проявляються енергії. Проявлятися як енергії – це властивість простору.
Нам здається, що є зовнішні об’єкти зі своїми якостями, і ми реально вважаємо, що це – те, а це – те. Це не так. Можна сказати, що це не Сатья Теджасі, це не годинник, а це не мікрофон. Звичайно, у кармічному баченні нашого нинішнього стану – це мікрофон, це Сатья Теджасі, це Даттатрейя. Однак це лише енергія, яку ми певним чином розшифровуємо зараз, у цей момент.
А якщо наша усвідомленість змінить кармічне бачення, то розшифрування цих енергій також зміниться. Якщо ми увійдемо в кармічне бачення божеств, то замість Сатья Теджасі сидітиме, наприклад, богиня Тара. Даттатрейя буде не таким, як зараз, а в усій своїй величі, з усіма атрибутами й прикрасами, живий, палаючий Світлом. Мікрофон буде божественним резонатором, що вловлює астральний звук і поширює його Всесвітом. Усе буде іншим. Чому? Тому що наше кармічне бачення змінилося, і ми почали розшифровувати енергію очима божеств.
Тому в Ученні говориться, що все є світлоносним проявом порожнечі, і ця світлоносність – енергія. Якщо ця енергія інтегрована нами в споглядальну присутність, то вона постає як чисте бачення, як те, чим вона є насправді – як світло. Якщо ця енергія не інтегрована, не розшифровується, тобто наше кармічне бачення двоїсте й зумовлене, то вона постає як щось окреме, грубе й вводить нас в оману. Ця грань між сансарою і нірваною дуже тонка. Ті, хто інтегрує її в споглядальну присутність і розпізнає, стають на шлях нірвани. Ті, хто не розпізнає, стають на шлях сансари, нових народжень і страждань.
Розпізнавання енергії через каузальне тіло
Від чого залежить, розпізнаємо ми цю енергію чи ні? Розпізнавання настає, коли ми дивимося на всі речі прямо, без оцінок і суджень, у їхній істинній таковості, коли ми бачимо будь-яку енергію нашим, можна сказати, каузальним тілом, а не поверхневим умом. Тобто бути в присутності – це означає дивитися на світ очима каузального тіла. (Сподіваюся, усі розуміють, що в каузального тіла немає очей, це просто такий вислів.) І тоді енергія розпізнається і стає тим, чим вона вже є – чистим світлом, грою зі світла п’яти мудростей. Дивитися на світ очима каузального тіла можна тільки тоді, коли ми споглядаємо оголено, тобто в нас немає прийняття чи відкидання, немає схопленості понятійною свідомістю, поверхневим умом.
Коли відбувається схопленість понятійною свідомістю? У разі різкого прийняття чи відкидання, у разі проєкцій на майбутнє і чіпляння за минуле та в разі звичайної несвідомості. Коли всього цього немає, ми дуже близькі до оголеного усвідомлення. Звикаючи таким чином контактувати зі світом, ми виявляємо, що всі об’єкти є такою енергією. І коли ми перебуваємо в присутності, ми бачимо, що ця енергія є частиною нас самих, і ми відчуваємо, що певну енергію ми вже можемо інтегрувати, тобто ввібрати у свою усвідомленість і розчинити, наприклад енергію думок і емоцій, власний гнів або прив’язаність.
Як ви розумієте, звичайна людина цього не може зробити. Я бачив жінку в поїзді на кордоні, яка майже навколішки благала митника пропустити її кавоварку, при цьому заламуючи руки й обливаючись сльозами. Для неї справді було шоком, що митник не дозволив цього, і вона по-справжньому страждала. Це приклад того, що емоція не була розчинена. Для монаха ж така ситуація взагалі смішна.
На початковому етапі для практикуючих теж є речі, які вони ще не можуть розчинити. Але в міру практики розпізнавання світу як енергії та світлоносного простору кількість об’єктів, які ми можемо інтегрувати в споглядальну присутність, збільшується. Якщо ми вже можемо розчинити свої думки, то настає черга грубих емоцій. Якщо ми вже можемо розчинити емоції, то настає черга пран у тілі, елементів, коли йогін може силою присутності захопити прану і ввести в сушумну. Якщо найгрубіші й найсильніші прани можуть бути введені в сушумну, то настає черга фізичного тіла.
Природа Ума як бінду
Оскільки сферичне бінду Буття позбавлене кривих кутів і граней, його простір заповнює собою все без винятку так, як є.
Часто про природу Ума (праджняна) говорять як про бінду – позамежну точку, позамежну сферу. У цьому просторі немає якостей, координат, широти чи довготи, позначень, сторін світу, зеніту й надіру, півночі, півдня та сходу. Можна сказати, що це щільний порожнинний об’єм, який безмежно поширюється і насичений енергією. Він навіть не тривимірний, а має нескінченну кількість вимірностей. Цей об’єм свідомий, живий, світлоносний і повністю насичений світлом. За рівнем свідомості він перевершує нашу людську усвідомленість.
Тобто зовнішні об’єкти тільки здаються неживими. Коли ви в глибокій присутності, все оживає. Раптом ви відчуваєте певну таємницю, яка пронизує кожен об’єкт, і починаєте бачити живе навіть у каменях і деревах. Ви відчуваєте щось невловиме, вислизаюче, дуже живе, що перевершує вас у всьому. Це початок стану єдиного «смаку». І ви можете тільки дивуватися цій таємниці живого в усьому. Коли ви поглиблюєте присутність, ця жива свідомість починає буквально прозирати крізь усе. Виникає таке відчуття, ніби тисячі божеств від кожного предмета виходять вам назустріч, співають і дають передачі. Кожен предмет стає чимось чудесним.
Одного разу я був у місті й хотів купити собі ручку. Оскільки я дуже глибоко перебував у присутності, використовуючи будь-яку ситуацію, то ятка в моєму баченні випромінювала чудесне сяйво, звуки, божеств, яких не можна було бачити, але це викликало такий сильний екстаз, що я забув про те, що це ятка, до якої я йшов купувати ручку. Було бажання вклонитися або почати робити простирання як чудесному мурті божества чи святого. У моєму баченні це взагалі не було якоюсь конструкцією, це була справжнісінька святиня. Тобто, коли ви перебуваєте в природному стані, для вас усе є такою великою святинею. Ви цю святиню бачите навіть у покидьках, навіть у нечистому.
У християнських апокрифах, в Євангелії від Петра, є такі рядки: «Підніми камінь – там знайдеш Мене, розрубай дерево – там теж Я». Коли природний стан істинно реалізовано і ви перебуваєте в єдиному «смаку», то ви бачите Одне в усьому, ви нікуди від Нього не можете подітися. Навіть якщо ви побіжите дуже далеко, ви бачите, що ви біжите в Ньому, а Воно біжить у вас. Коли ви досліджуєте, що ж це, ви нічого не знаходите, крім безмежного простору, гранично усвідомлюючого. Тоді ви заспокоюєтеся і бачите цей простір безперервно.
Усі світи в просторі природи явищ
Як світи шести типів істот, так і чисті землі будд, перебувають у сфері простору природи явищ, а не деінде.
Пекла, голодні духи, небеса, асури, тварини, боги форми також перебувають у цьому великому просторі. Вчення про простір світла і природний стан є найвищим, найпіднесенішим, розрахованим на йогінів категорії дів’я, тобто божественних. Це вчення дуже шанується богами, тому просто чути про такі вчення – це величезна заслуга. Без кармічного зв’язку неможливо отримувати вчення такого рівня, тим більше їх практикувати або мати зв’язок з Учителем, оскільки зазвичай ці вчення ревно оберігаються богами або дакінями.
Багато хто вважає, що ці вчення придатні лише для духовних геніїв. Однак інші святі вважають, що завдяки кармічному зв’язку той, хто притягується, навіть не маючи інтелектуальних здібностей, здатний зрозуміти, що його «Я» подібне до простору світла. Інакше монгольські пастухи не змогли б його практикувати, проте багато хто з них навіть досягав райдужного тіла.
Єдиний «смак» сансари і нірвани
Сансара і нірвана містяться в стані усвідомлення, маючи єдиний «смак» у природній ясності пробудженого Ума.
Зазвичай сансара і нірвана суворо розділяються. Однак у «Йогіні-хрідая-тантрі» сказано санскритом: «йога – це бхога, мокша – це сансара». Насправді сансара не є якимось фізичним місцем, яке потрібно покинути. Сансара – це стан ума. Зрозуміло, коли ми приступаємо до практики, нам потрібно зародити дуже сильне зречення від сансари. Чому вчення чують багато хто, а досягають лише одиниці? Тому що немає зречення, немає бази. Можна отримувати стільки передач, що голова стане пласкою від посудини, яку тобі ставлять на голову під час посвячень, але якщо немає зречення, неможливо досягти повної реалізації, оскільки звільнення – це вихід із сансари. А як із неї можна вийти, якщо твоя душа не збиралася з неї виходити? Це ж парадокс. Це як прив’язати себе мотузкою до стовпа і потім намагатися бігти.
Тому є важлива попередня умова – має бути тотальне зречення від сансари. Проте зречення від сансари не має якогось зовнішнього характеру, воно означає бажання зректися неправильного бачення, неправильного стану і розвинути правильне. Як мінімум необхідно чітко розуміти для себе, що означає «неправильне» і що означає «зректися».
Стан свідомості сансари – це стан, коли ум перебуває в подвійності й прилипає до того, що він бачить, коли він хибно вважає себе реально існуючим, а об’єкти зовнішніми. Тоді він планує різні види діяльності й вважає все це чимось реальним, коли всі ситуації інтерпретуються не як гра порожнечі, а як щось реальне. І слід породжувати бажання зречення від такого стану. При цьому святі не закликають нас зректися сприйняття об’єктів або діяльності. По-перше, це неможливо. По-друге, ми позбавляємо себе можливості працювати з енергією.
Від сприйняття об’єктів і від діяльності неможливо зректися, тому що, навіть якщо ви повністю зречетеся всього, якась частина сансари все одно залишиться, якщо під сансарою розуміти зовнішнє. Ви все одно будете бачити об’єкти, чути звуки, ви не зможете від цього повністю зректися. У тіла також є енергія, яка вимагає певної активності, діяльності. Тому слід правильно розуміти, що мається на увазі, коли йдеться про зречення. Під зреченням слід розуміти, передусім, зречення від неправильної подвійної свідомості. Коли ми зрікаємося подвійної свідомості, ми бачимо, як багато речей нам протистоять, оскільки ум має тенденцію прилипати до всього, що називається сансарою.
Навіть йогін, який досяг стану святості, має тонке прилипання. Є трактат із махамудри, у якому йдеться про тонкі стани досягнення і про те, що треба робити, як буквально практикувати, щоб усунути тонке прилипання. Там сказано: «Щоб усунути це прилипання, потрібно провести трирічний затвор, а коли вийдеш із нього, треба вирушати в місця сили, на кладовища і практикувати гнівні садхани, щоб усунути прилипання, яке залишилося після трирічного затвору. Коли усунеш це прилипання і станеш цілковито божевільним авадхутою, залишиться ще одне дуже тонке прилипання. Щоб його усунути, треба пройти ще один трирічний затвор і т.д. Загалом має пройти приблизно п’ять таких стадій».
Таким чином, коли ми усуваємо одне тонке прилипання, залишається ще тонше, яке звичайний практик не може бачити, він навіть не знає, що таке прилипання існує. Вам це може сказати лише Майстер, який сам пройшов цей шлях. Коли ж я чую людей, які вивчають адвайту, але прив’язані мотузками до сансари, які кажуть, що вони й так вільні, то це просто викликає співчуття. З їхніх слів усе виглядає так, ніби повне пробудження — це річ, яка нічого не варта. Вони можуть прочитати Нісаргадатту Махараджа або Рамеша Балсекара і зробити висновок: «Виходить, ми вже маємо просвітлення! Виявляється, ми споконвічно просвітлені, нам треба просто визнати це». Навіть чуючи правильні слова, вони не можуть правильно зрозуміти їх, тому що найбільша складність полягає саме в тому, щоб визнати це, а визнати — це означає перестати бути тим, ким ти є. Наприклад, для мурахи визнати, що вона є сонце, — це означає стати сонцем, і тоді мурахи не залишиться.
Коли ми зрікаємося сансари, тобто в нас виникає небажання перебувати у двоїстому затьмареному суб’єкт-об’єктному стані, наш ум поміщається в точку, де він наближається до природного стану. Через йогу сновидінь, через кундаліні-йогу або коли ви входите в самадхі, ви можете пережити нірвану у восьмій дх’яні. Тобто, старанно практикуючи, ви станете особливо успішним майстром у якійсь одній або двох практиках. Коли ви перебуваєте в порожнечі, нірвана сяє у всій величі.
Істинна практика тут і зараз
Деякі запитують про Гімалаї і мріють побачити старців, що сидять у печерах, щоб отримати від них найвеличніші настанови. Але, з погляду пробудження, це смішно. Я не бачу принципової різниці між Гімалаями і Чухлонкою. І чим чухлонські старці гірші за гімалайських? Це питання твоєї практики і твого усвідомлення. Якщо в тебе є лінія передачі і садхана, якщо ти є бездоганним йогіном, то ти повториш досвід усіх великих святих тут і зараз. Якщо ж у тебе оманливий ум, який водить тебе за собою, ти будеш тією самою обмеженою особистістю, навіть перебуваючи в Індії, у Тибеті, навіть серед найвеличніших старців. Уся ця романтика — це доля духовних дилетантів, які «не нюхали» солі практики.
Вчення там, де святі і де ведеться практика. Боги і сиддхи посилають благословення туди, де ведеться практика і є усвідомлення. Наприклад, Тибету зараз не існує як політичної структури, він є частиною Китаю, а вчення тибетської тантри, завдяки анексуванню Тибету Китаєм, зараз поширюється на Заході. З погляду карми, це нещастя для тибетців, але, з іншого боку, можливо, боги захотіли дати благословення людям Заходу і поширити там вчення ануттара-тантри. З часом західний рівень практики Вчення стане таким самим святим і шанованим, як в Індії чи Тибеті.
Однак, коли ми перебуваємо в природному стані і практикуємо недвоїстість, усе це має зрівнятися. Лише те місце важливе, де ти зараз, і лише той час важливий, у якому ти перебуваєш зараз. Тому в тантрах є такі слова: «Те, що є тут, — є всюди, те, чого немає тут, — немає ніде».
Суть духовної практики і єдиний «смак»
Суть духовної практики полягає не в райдужних надіях і мріях про завтрашній день, а в перебуванні в абсолютному стані в теперішній момент. Коли ми так перебуваємо, то виявляємо, що нірвана міститься в сансарі, що те, що ми вважали сансарою, не є сансарою. Сансара була лише в нашому умі, нам просто треба було змінитися. Ми помилялися щодо всього, але варто було нам лише увійти в споглядання, як омани були розсіяні. Однак, поки ми споглядаємо невміло, ми не віримо в силу споглядання, тому що воно не дає швидких плодів, а наш ум, який може бути подібний до скаженої мавпи, часто нас ошукує.
Володіючи єдиним «смаком» у природній ясності пробудженого Уму
Одна монахиня, медитуючи, пережила такий досвід: зовнішні об’єкти стали їй здаватися повністю порожніми, прозорими, ніби такими, що розсипаються, а потім її власне тіло було настільки невідчутним, що вона відчула, що може проходити крізь стіни. Немає різниці між внутрішнім і зовнішнім простором, ви й зовнішні об’єкти стаєте однаково тонкими. І коли такий стан поглиблюється, людина реалізує єдиний «смак». Я сказав цій монахині: «Якщо будете так продовжувати, то станете подібною до махасіддхів, які залишали відбитки ступень у каменях». Усе залежить від глибини споглядання і від того, як ваше споглядання змішається з праною. Стан єдиного «смаку» передбачає, що немає ні внутрішнього, ні зовнішнього. Фізичне тіло й зовнішні об’єкти за щільністю нагадують сітку, щось тонке, тому можуть взаємопроникати одне в одне.
