Коментар до тексту «Трипура-рахасья», розділ 10
Як Хемачуда завдяки подальшим настановам своєї дружини досяг самадхі й, попри свою безперервну зовнішню діяльність, перебував у стані звільнення вже за життя.
Перше самадхі та його обмеження
«Хемалекха помітила, що її чоловік досяг найвищого Умиротворення, і тому не турбувала його. Він отямився через півтори години, розплющив очі й побачив поруч із собою свою дружину. Прагнучи знову потрапити в той стан, він заплющив очі; і тоді Хемалекха негайно взяла його за руки й приємним голосом запитала: «Мій володарю, скажи мені, що ти визначив як своє надбання при заплющенні очей або як свою втрату при їх розплющенні. Мій любий, я бажаю почути твою відповідь».
Іншими словами, йогиня Хемалекха запитала: «Чи змінюється твій стан при заплющенні або розплющенні очей?» Для неї це питання було дуже важливим.
Так само, якщо ви отримуєте настанову від учителя, який вас навчає, для нього це питання також дуже важливе, оскільки воно може дуже багато розповісти про вашу практику.
«Скажи, що відбувається, коли очі заплющуються або коли вони залишаються розплющеними».
«Змушений дати відповідь, він подивився так, наче був сп'янілий, а потім неохоче й мляво відповів: «Моя люба, я виявив чисте й незатьмарене щастя. Я не можу знайти навіть найменшого задоволення в мирських справах, оскільки страждання знову наростає, коли вони завершуються. Досить усього цього! Вони позбавлені смаку для мене, немов висмоктаний апельсин, який жують лише нероби, або немов жуйка, яку постійно жує рогата худоба».
На той час цар Хемачуда досяг нірвікальпа-самадхі. Завдяки своїм минулим заслугам і чудовим настановам Хемалекхи він зробив це за дуже короткий час. І коли він усвідомив порожнинну природу свого «Я», усі мирські речі видалися йому безглуздими, такими, що приносять страждання й омани.
Розчарування в сансарі як основа практики
Доки ви не здобудете це початкове розуміння, ваша подальша практика неможлива. У деяких текстах зумовлені речі називаються «різними заняттями» й порівнюються з колючкою, яку жує верблюд у пустелі. Коли верблюд іде пустелею, він хоче пити, але нічого не бачить, крім колючок. І тоді він підходить до колючки й починає жувати її, щоб хоч якось втамувати свою спрагу. Під час жування він ранить собі язик та інші м'які тканини, тому в нього починають виділятися слина й кров. Йому здається, начебто це рідина або волога, якою він насичується, але насправді це кров через те, що він коле собі язик. Він продовжує жувати колючку, насичуючись кров'ю з пораненого язика.
Так само, коли людина зайнята тривіальними, зумовленими, кармічними речами, це спроба отримати задоволення від таких колючок. І перше, що справжній йогин відчуває в собі, — це розчарування в сансарі. Розчарування в сансарі — це основа, без якої подальша практика неможлива. І оскільки ви тут, то передбачається, що ви це вже пройшли. Але насправді це не зовсім так, оскільки розчарування в сансарі має багато рівнів. Перший рівень — це розчаруватися в зовнішній діяльності.
Розчарування в сансарі слід розглядати тонше. Що таке сансара? Це не якісь дії й не соціальні зв'язки, а передусім — несвідома діяльність. Будь-яка несвідома діяльність є розчаруванням, сансарою. Іншими словами, сансара не закінчується за асфальтованою поверхнею «Див'я локи» й не починається з в'їздом до міста. Сансара — це стан свідомості. Коли ви дієте, усвідомлюючи природу Ума, ви поза сансарою. Коли ви дієте, втративши цю усвідомленість, ви в сансарі. І коли у вас багаторазово виникає розчарування в несвідомих діях, у вас з'являється розуміння принципу відчуженості. Справжній йогин, майстер, сиддх нічого не боїться, крім одного — втратити усвідомленість, оскільки для нього усвідомленість рівноцінна життю.
Хемачуда, переживши цей досвід, дуже неохоче виходив із нього, оскільки йому здавалося, що він втратить цю усвідомленість, коли заговорить.
Усвідомлення ілюзорності мирських задоволень
«Як шкода, що таким людям досі невідоме блаженство їхньої власної Вищої Сутності! Так само, як людина збирає милостиню, нічого не знаючи про скарб, захований під її будинком, так само і я гнався за чуттєвими задоволеннями, не усвідомлюючи безмежного океану блаженства, що перебуває всередині мене. Мирські прагнення супроводжуються тягарем страждань, а задоволення швидкоплинні. Проте я був настільки захоплений, що сприймав їх як безперервні задоволення і, хоча часто був охоплений смутком, усе ж не припиняв прагнути до них знову й знову. Як шкода!»
Коли ви аналізуєте свої вчинки або свідомість, ви можете побачити, як розум прагне або до єдності з Абсолютом, або до мирських задоволень. Що означає прагнути до мирських задоволень? Загалом, будь-який акт мислення, сприйняття, якщо він здійснюється неусвідомлено, є прагненням до мирських задоволень. Наприклад, коли ви бачите людину, яку давно не бачили, у вас виникає радість, бажання підійти й поспілкуватися, покласти руку на плече й запитати: «Ну, як там?» Почуття збуджуються, ви згадуєте, як раніше разом спілкувалися й практикували, і ви вже біжите до неї, забувши себе, забувши споглядання, забувши все. Це й називається мирським задоволенням. Я не проти щиросердних стосунків, але жодні щиросердні стосунки не замінять споглядання Бога. Або ви виходите вранці надвір і бачите дивовижний світанок, красиве небо, немов із картини великого художника, і у вас виникає відчуття: «Тайга, оце так! Ого!» Якщо ви робите це несвідомо, це мирське задоволення. Істинний йогін не проміняє Бога на жоден захід чи схід сонця. Хай там захід чи схід сонця, а Бог для нього дорожчий, тому він постійно спрямовує свій розум до вершини.
Якщо ви звернете увагу, то таких мирських задоволень навіть у чернечому житті можна нарахувати дуже багато. І перше, що робить йогін, — він дуже пильно стежить за тим, щоб не потурати собі навіть у таких, здавалося б, цілком невинних мирських задоволеннях. І ми не можемо не дивитися, не спілкуватися, не сприймати, оскільки в нас є тіло й енергія (принаймні, поки ми не в ретриті, це точно).
Як же уникнути таких мирських задоволень? Постійно пильнувати свій стан усвідомленості. Наприклад, якщо ви давно не бачили друга, спочатку увійдіть у присутність, об'єднайте присутність із цим відчуттям радості й лише потім уже усвідомлено спілкуйтеся. Тоді це вже не мирське задоволення, а інтеграція присутності та енергії. Або, якщо ви дивитеся на захід сонця, спершу увійдіть у медитацію на Всевишнє Джерело, а потім, широко розплющивши очі, споглядайте небо, краєвид, тайгу й відчувайте радість, об'єднуючи її з цим спогляданням. І тоді це вже не мирське задоволення, а справжня духовна практика, що називається інтеграцією.
Досвідчений майстер завжди розуміє різницю між тонкоматеріальними мирськими задоволеннями та справжньою практикою. Навіть у найнезначніших дрібницях він не дозволяє собі загубитися.
Прийняття великого рішення
«Люди — дурні, нездатні відрізнити задоволення від болю. Вони шукають задоволень, але їм дістається страждання. Досить цих дій, які посилюють потяг до таких задоволень!»
Коли ваше усвідомлення стає досить глибоким, ви підходите до такої межі, де говорите собі: «Досить цих дій!» Така межа називається «прийняттям великого рішення», тобто ви приймаєте всередині себе таке дуже велике рішення: «Я більше не буду неусвідомлено підпадати під вплив емоцій. Я більше не буду неусвідомлено підпадати під ігри мого розуму, інтелекту. Я більше не буду захоплюватися сприйняттям та іншим. Я обов'язково привноситиму туди принцип усвідомлення». Ви вирішуєте для себе: «Досить цих тонкоматеріальних мирських задоволень».
Запитання: Виходить, що ти приймаєш для себе таке «велике рішення». Тебе вистачає максимум на день, а другого дня це «велике рішення» кудись зникає, і ти знову думаєш: «Або я не «велике рішення» прийняв, або щось пішло не так». Знову чекаєш на ретрит, намагаючись до ретриту бути уважним. Щось там усередині змінюється від ретриту до ретриту. Але чому прийняти це «велике рішення», дослідити його так, як написано в книзі, дуже важко?
Я думаю, що це просто ще не «велике рішення». «Велике рішення» можуть приймати лише великі йогіни, тобто треба ще виробити в собі належні якості. Насправді я, можливо, надто багато вимагаю від послушників. «Велике рішення» приймають уже на стадії великої зрілості, а поки що ми про нього лише мріємо. Ми повинні хоча б знати про нього, пристосовуватися до нього й потроху приймати подобу таких рішень, адже якщо ми не натренуємося приймати хоча б невеликі рішення, то як ми приймемо «велике рішення»? «Велике рішення» буде прийняте, коли наша усвідомленість уже добре утвердиться. Це певний перелом, що виникає внаслідок багаторазових спроб, повернень і знову спроб. Це не те, що ми можемо просто задекларувати: «Так, приймаю велике рішення». Ми повинні достатньо попрацювати зі своїм розумом, щоб він витончився.
Відмінність між нірвікальпа-самадхі та сахаджа-самадхі
«Моя люба, я благаю тебе! Дозволь мені знову опинитися в умиротворенні моєї блаженної сутності. Мені шкода, що, хоча тобі відомий цей стан, ти не перебуваєш у ньому, будучи завжди залученою до безглуздих прагнень».
Хемачуда каже: «Я хотів би тепер знову повернутися до цього піднесеного стану». Він критикує Хемалекху, кажучи: «Мені шкода тебе. Хоча ти знаєш про нього, ти перебуваєш у безглуздій метушні». Це показує, що Хемачуда не розуміє піднесеного стану Хемалекхи. Вона здається йому звичайною мирською людиною, просто трохи більш обізнаною.
Тонкі рівні свідомості дуже важко зрозуміти. Так само й ми часто можемо неправильно судити про інших людей, не розуміючи їхнього піднесеного рівня, вважаючи, що якщо вони спілкуються як зазвичай, то й свідомість у них звичайна. Але насправді це не зовсім так, оскільки тонкі рівні можна розпізнавати лише тоді, коли ти сам уже достатньо тонкий.
Наприклад, якби ми займалися бойовими мистецтвами, визначити наш рівень було б дуже легко. Той, у кого чорний пояс, дуже сильно відрізнявся б від того, у кого зелений пояс, і з'ясувати це можна було б протягом трьох хвилин. Але в духовному сенсі такі речі розпізнавати дуже складно, якщо немає певного тонкого бачення. Часто навіть боги помиляються у визначенні піднесених якостей одне одного, тому що в піднесених істот дуже багато таких ліл, коли одні приховують свій рівень. Тобто вони взагалі не виявляють себе або виявляють частково, а інші, дивлячись на це, впадають в оману, вважаючи, що в них один рівень, хоча насправді він зовсім інший. І в міфології дуже багато таких описів, коли навіть боги помиляються щодо одне одного, не розуміють чийогось піднесеного стану.
Так само й Хемачуда помилявся щодо своєї дружини. Вона була зовсім не його дружиною, а граючим сіддхом, вона лише вдавала його дружину, щоб дати йому настанови. Він же щиро вважав, що вона є просто звичайною людиною, і лише коли вона почала відкриватися йому, давати настанови, він почав дещо розуміти.
Завжди знайте, що хтось поруч із вами, можливо, прикидається. Можливо, ви не зовсім знаєте його або зовсім не знаєте; можливо, ви пізнаєте його лише тоді, коли самі реалізуєте певний рівень. Тому будьте дуже уважні в монастирській громаді.
Настанови Хемалекхи про справжню реалізацію
«Мудра дівчина м'яко всміхнулася на це й сказала йому: «Мій володарю, ти все ще не пізнав найвищого стану святості, який не забруднений подвійністю, при досягненні якого мудрий перевершує подвійність і вже ніколи більше не буде збентежений. Той стан такий же далекий від тебе, як небо від землі».
Що б не думав Хемачуда, а Хемалекха каже, усміхаючись йому: «Ти ще навіть не пізнав невеликого «смаку» нірвани, ти ще далекий від нього, як небо від землі, тому що твій розум перебуває у подвійності, для тебе є різниця між нірвікальпа-самадхі (у стані медитації із заплющеними очима) і сахаджа-самадхі (у стані споглядання з розплющеними очима)». Хемачуда думав, ніби Хемалекха нижча за нього рівнем, а виявилося, що все зовсім навпаки. Те, що Хемачуда реалізував нещодавно й із великими труднощами, для Хемалекхи було тим, у чому вона вже жила, природно граючи. Ба більше, вона жила в цьому невимушено, як риба у воді, так, щоб ніхто навіть не міг про це здогадуватися.
Саме невимушеність відрізняє справжнього практика від початківця. Початківець скутий і напружений, він шукає і не знаходить. Його пошук напружує його самого, а іноді навіть інших — ви, напевно, знаєте, як це буває. Але справжній практик розкутий, його пошук зовсім інший, він розслаблений, легкий, грайливий, порожнинний. Його пошук не напружує ані його самого, ані інших, оскільки він уже принципово є іншою істотою.
Критерії справжньої реалізації
«Твоя мала міра мудрості нічим не краща за відсутність мудрості, оскільки вона не є безумовною, а залишається зумовленою тим, заплющені чи розплющені твої очі. Досконалість не може залежати від діяльності або її відсутності, від зусилля або відсутності зусилля. Як цей стан може бути досконалим, якщо розумова чи фізична діяльність може впливати на нього або якщо переміщення повіки на ширину ячмінної зернини змінює в ньому все?»
Тут Хемалекха із сарказмом каже: «Так, твоя реалізація велика, але один рух повіки може забрати її в тебе! Оце так, яка велика реалізація!»
Насправді справжня реалізація дуже стійка, вона не пов’язана з жодними зовнішніми чинниками: ретритом, мовчанням, заплющеними очима, діяльністю чи бездіяльністю, особливим видом харчування, високим або низьким статусом, участю чи неучастю, особливими умовами життя тощо.
Тобто справжня реалізація — це насамперед непохитна стійкість у присутності, яка не похитується навіть за великих метаморфоз чи перешкод. Справжня реалізація подібна до океану, який солоний у кожній своїй точці, тобто її взагалі нічим не можна похитнути. Саме непохитність у сахаджа-самадхі є критерієм справжності реалізації. Часто сиддхи випробовують своїх учнів, піддаючи їх різноманітним випробуванням, щоб перевірити їхню реалізацію. Можна навести таку аналогію: якщо на полум’я свічки трохи подути або відчинити кватирку, воно згасне. І присутність усвідомленості початківця (неофіта) подібна до такого полум’я свічки, яке може легко загасити навіть легкий вітерець. Такий стан, звісно ж, не називається справжнім. Але якщо ми уявимо величезний смолоскип, що палає, мов вогняний стовп, і здіймається високо в небо, який навіть потужний ураган не здатний загасити, то це і є аналог стану сиддха, істинно реалізованої істоти.
Саме така стійкість споглядання, непідвладність зовнішнім чинникам, стражданням, соціальним взаєминам і зв’язкам, діяльності чи бездіяльності, переживанням, словам критики або похвали є критерієм справжності реалізації.
Є така приказка: «Якщо твій розум незмінний — ти в сахаджа-самадхі».
А уявіть, якщо хтось впадає у зневіру навіть через дрібниці. Наприклад, він побачив, що хтось забрав його капці, і його настрій одразу змінюється, або хтось приготував не дуже смачний прасад, і в ньому вже вирує буря обурення, він увійшов у зовсім іншу реальність. Це означає, що його свічку дуже легко задути. Такі дрібниці можуть буквально «вибивати» людину, якщо вона перебуває на тонкому рівні усвідомлення, але ще не утвердилася.
Натомість справжній практик дуже гнучкий і здатен односпрямовано утримувати таке усвідомлення навіть у найнеймовірніших умовах. Він завжди легкий, радісний і спонтанний. Такого називають стхіта-праджня — той, хто утвердився в істинній мудрості.
Вузли невідання та їх подолання
«Знову ж таки, як воно може бути досконалим, якщо перебуває лише всередині? Що вже казати про твою заплутану мудрість! Як смішно думати, що твоя повіка завдовжки один дюйм може приховати простір, у якому лише в одному куточку обертаються мільйони світів! Послухай, царевичу, що я тобі скажу. Доки ці вузли не будуть розрубані, доти блаженство не буде знайдене (таким чином, знання, отримане з других рук, не є дієвим). Цих вузлів мільйони, і вони створені кайданами омани, яка є не чим іншим, як невіданням вищої Сутності. Ці вузли породжують хибні уявлення, головне з яких — ототожнення тіла з Вищою Сутністю, що, своєю чергою, викликає безперервний потік щастя і страждань у формі циклу народження і смерті».
Далі Хемалекха дає дуже важливу настанову. По-перше, вона каже: «Як цей стан може бути досконалим, якщо він пов’язаний лише з внутрішнім простором, якщо він лише всередині?»
Інтеграція внутрішнього і зовнішнього простору
У багатьох текстах говориться: «Бог усередині тебе» або «Щастя всередині тебе», але можна сказати, що це лише перші вказівки на реальність усвідомленості. І багато хто щиро починає практикувати саме садхану внутрішнього усвідомлення, вважаючи, що занурити ум лише всередину, зафіксуватися на цьому — це і є істинний шлях. Насправді, звісно, це не так.
А що ж тоді робити із зовнішнім? А куди подіти чорні діри, галактики, зорі й планети, мільярди кальп тощо? Куди подіти ліси, п’ять елементів, землю, розмаїття людей і богів? Виходить так: якщо ти зафіксований усередині, усе це треба або відсікти, або просто зневажати, вважаючи, що цього не існує, що це ілюзія? Але якщо ти не готовий інтегрувати цю ілюзію, то втратиш усвідомленість, щойно торкнешся її, тому що вона миттєво тебе захопить. Саме так і відбувається, якщо зовнішній простір не об’єднався з внутрішнім.
Однак справжнє споглядання полягає в тому, щоб бути ні всередині, ні зовні, а об’єднати внутрішній і зовнішній простір. Практики шамбхаві-мудри (розділу простору) пов’язані саме з об’єднанням внутрішнього і зовнішнього простору. Жоден йогін не може вважатися просвітленим доти, доки не навчиться об’єднувати внутрішній і зовнішній простір, доки не змішає їх, реалізувавши як одне.
Наприклад, санкальпа «Низхідна сила» дуже важлива для об’єднання внутрішнього і зовнішнього простору. Лише навчившись об’єднувати зовнішній простір із внутрішнім усвідомленням, можна зрозуміти, що таке принцип Ануграхи, шактипати, і по-справжньому перебувати в природному стані. Це перше зауваження Хемалекхи.
Справжня реалізація та об’єднання з обставинами
Друге зауваження — Хемалекха каже: «Як твій стан може вважатися реалізацією, якщо мислення чи дії (якась фізична діяльність) можуть на нього вплинути?»
Справжня реалізація означає, що присутність може об’єднуватися, змішуватися з будь-якими обставинами (з мисленням, діями, рухом, роботою, розмовою тощо), тобто вона ні з чим не суперечить. А якщо ви відчуваєте, що вона суперечить чомусь, то це не справжній стан, його потрібно знову і знову виправляти, прояснювати. Або якщо він втрачається, знову і знову потрібно працювати далі, доки ми насправді не навчимося об’єднуватися з усіма ситуаціями. Звісно, це дуже складно.
Отже, Хемалекха каже: «Твоя мудрість поки що заплутана».
На початковій стадії споглядальної присутності ми не повинні надто довіряти цій заплутаній мудрості, тобто ми маємо їй довіряти, але постійно уточнювати її, звіряючись із текстами й настановами святих.
Вузли карми та їх самозвільнення
Далі Хемалекха дає такі настанови: «Доки ти не усунеш вузли карми у своєму тонкому тілі, не вважай, що твоя реалізація завершилася. Цих вузлів мільйони, і вони створені путами омани».
Що означають «вузли»? Якщо перекласти сучасною мовою, це певні відбитки або комплекси, тобто ті ділянки, де ми несвідомі. Наприклад, людина добре споглядає в ретриті; вийшовши з ретриту, вона також добре споглядає, але погано переносить фізичний біль: хтось наступає їй на ногу, у неї відразу ж виникає гнів, і в цій ситуації вона вже втратила усвідомленість. А інша людина може втрачати присутність, наприклад, через сором чи ніяковість. Їй кажуть: «Вийди перед усіма й заспівай». Вона відразу ж втрачає усвідомленість, у неї тремтять руки, підкошуються ноги, вона думає: «Тільки не це!» Так проявляється якийсь її застарілий вузол, у якому вона почувається несвідомою. І таких речей у людини дуже багато.
Сіддхи, перевіряючи своїх учнів і піддаючи їх випробуванням, навмисно ставили їх у різні ситуації, щоб протягом одного життя всі ці вузли могли вийти назовні й у них могла бути привнесена усвідомленість. Можливо, хтось втратить усвідомленість, коли йому дають владу, славу, матеріальні багатства або сіддхи, подібні до богів. Наприклад, хтось отримує сіддхи (надприродні сили), і через це гордість починає «зносити» йому розум, тому він повністю втрачає споглядальну присутність і усвідомленість. Тобто для когось вузлом може бути гординя, коли він, отримавши невеликий досвід, починає захоплюватися власною зарозумілістю. Для когось таким вузлом може бути потяг до прекрасного, піднесеного, божественного, до саттви.
Ми заохочуємо піднесену саттву й самі старанно її плекаємо, але заохочуємо її саме зі стану недвоїстого бачення, а не з прийняття й відкидання. Це важливий принцип.
Отже, коли прийнято «велике рішення» і йогін вчиться споглядати, далі він має займатися саме виявленням у собі таких вузлів та їх самозвільненням. На це йде все життя йогіна.
