Він не потребує сну і великої кількості їжі, у нього мало виділень.
Однак головною ознакою все-таки є його здатність перебувати в безперервному спогляданні вдень і вночі. Підтримання споглядальної присутності вночі у сні зі сновидіннями і особливо у сні без сновидінь є, з нашої точки зору, головним критерієм святості йогіна. Такий йогін споглядає різні рівні Ясного Світла у сні без сновидінь. У нашому вченні здатність підтримувати таке споглядання і розкриття чотирьох рівнів Ясного Світла (Джьоті) є критерієм досягнення звільнення монаха або наставника. Зрозуміло, такий йогін володіє різними містичними здібностями (ясновидіння, виділення тонкого тіла, здатність проєктувати своє тіло перед іншими, контроль сновидінь), однак ці здібності є минущими і не є критерієм духовної реалізації.
Шрі Аді Шанкарачар’я в тексті «Вівека-чудамані» описує, що критерієм святості може бути повна неупередженість, коли йогін постійно перебуває у стані єдиного «смаку» (самарасья). Єдиний «смак» означає, що все сприймається рівнісно, як прояв абсолютної Свідомості, тобто такий святий однаково бачить радість і горе, хулу і хвалу, чисте і нечисте, добре і зле, святе і грішне, духовне і буденне, насолоду і страждання, життя і смерть. У нього немає ні надії, ні страху, ні чіплянь, для нього немає ні високого, ні низького, немає «я» і немає «інших». Усе сприймається як відображення єдиного усвідомлення, в якому зливаються всі протилежності.
Перебування в такому усвідомленні в йозі називають сахаджа-самадхі. Саме воно є справжнім критерієм святості, кульмінацією містичних досвідів, найвищою точкою, що вказує на те, що просвітлення реалізовано. Принаймні така точка зору поширена серед практиків йоги, індуїстської та буддійської тантри. Доки ж такий стан єдиного «смаку» не реалізовано, адепт йоги або тантри вважається звичайним духовним шукачем».
Самарасья і змішання просторів
Самарасья – це особливий стан, який, з точки зору лайя-йоги, дуже важливий. Єдиний «смак» у лайя-йозі має свою специфічну властивість: ми говоримо, що той, хто реалізував стан споглядання на рівні єдиного «смаку», змішав внутрішній і зовнішній простір. Це означає, що суб’єкт повністю возз’єднався з об’єктом. Зазвичай кажуть, що існує чотири види простору: зовнішній простір (бхут-акаша), внутрішній простір свідомості (чит-акаша) і тонкий духовний простір у серці, який переживається в самадхі (хрід-акаша). У стані єдиного «смаку» зовнішній і внутрішній простори змішуються.
Яким чином це відбувається, зрозуміти дуже важко, доки ми самі цього не переживемо. Святі описують це як здатність перебувати в оголеному усвідомленні доти, доки саме поняття медитації та медитуючого не буде відсічене. Коли відсікається поняття медитації та медитуючого, настає ступінь самотрансценденції (прапатті), коли відсікається хибне, індивідуальне «я» людини, яка практикує. Коли йогін залишає всі чіпляння, надії, страхи та ідею «я є це тіло», він раптово стикається з безмежним, грандіозним Джерелом енергії Всесвіту. Те, що він раніше вважав зовнішніми об’єктами або заперечував як ілюзію, тепер раптово бачиться йому як прояв цього Джерела. Увійти в контакт із цією грандіозною енергією Всесвіту – це означає розкрити себе цьому первісному великому Джерелу. На цьому щаблі святі описують, що в них виникає відчуття, ніби зорі, планети та метагалактики входять у їхнє тіло. Вони буквально це відчувають.
Серце святого не тремтить у страху. Усі його пристрасті умиротворені. Воно насолоджується непорушним спокоєм. Немає ні смерті, ні болю, ні дня, ні ночі, ні плодів карми. Це воістину стан тих, хто відкинув бажання».
Тірумулар «Тірумантірам»
Зрозуміло, йогін, який досяг стану єдиного «смаку», вільний від будь-яких прив’язаностей, у тому числі від прив’язаності до себе. У нього немає гордості, себелюбства, гніву чи ненависті. Він вільний від пут мирських бажань, і всі його дії пронизані духом співчуття до всіх живих істот.
Учитель в ануттара-тантрі
На шляху ануттара-тантри, як в індуїзмі, так і в буддизмі, Учитель розглядається як абсолютна Свідомість (Брахман у веданті, Шива в йозі або Будда в буддійській тантрі), невіддільна від учня. Вважається, що такий Учитель має належати до лінії учнівської спадкоємності (мати свого духовного Учителя), бути обізнаним у тонкощах езотеричних учень, бути знавцем Священних Писань і володіти знанням Абсолюту через самадхі.
Але на практиці часто буває так, що основним критерієм є глибина особистого досвіду осягнення Учителя.
Гуру може бути молодим, він може насолоджуватися мирськими задоволеннями, він може бути неписьменним, слугою або домогосподарем, але все це не повинно братися до уваги. Хіба хтось відмовляється підняти дорогоцінний камінь, упущений у бруд?
Авадхута Даттатрея, «Авадхута-гіта» (гл. 2, 1)
Концепція Гуру більшою мірою означає процес, а не особистість Учителя. Цей процес полягає у зміні егоцентричних установок учня завдяки підтриманню контакту з Учителем – процес навчання. Відсікання егоїстичних надій, страхів і чіплянь у битві за звільнення, оголення нашої недвоїстої природи – це завжди драматичний процес, як показують автобіографії святих махасіддхів Наропи, Міларепи, Матсіендранатха, Горакшанатха, Канхапи, Сарахи, Джаланхаранатха, Чаурангінатха, Рамалінги Свамігала та інших. І на цьому шляху учневі необхідно зробити правильний вибір духовного Наставника, якому він міг би довірити керівництво своїм духовним життям.
Зрозуміло, не потрібно кожному дозволяти водити себе за ніс. Учень, якщо він приймає якогось Учителя, спочатку повинен мати можливість критично проаналізувати його якості або вчення. Але після того як він здобув довіру до Учителя і став учнем, учень, згідно з ученням тантри, не повинен вишукувати недоліків в Учителі, а має розглядати його як єдність усіх святих і Учителів, як прояв божественного принципу, у чистому баченні.
У практиці тантри часто рівень духовної реалізації, святість Учителя для учня не така важлива, як його віра.
Гуру може бути ким завгодно. Це може бути божевільний або звичайна людина. Щойно ви його прийняли, він для вас бог із богів.
Нім Каролі Баба
Іншими словами, тут діє принцип «не тому любий, що хороший, а хороший, бо любий», тобто учня традиційно заохочують дивитися на Гуру як на просвітленого, навіть якщо це не так. Як ми бачимо, успіх духовного пробудження більшою мірою залежить від віри самого учня. У цьому полягає принцип Гуру-йоги.
Гуру-йога і принцип самая
Гуру-йога – це принцип співналаштованості свідомості учня і свідомості Гуру. Завдяки співналаштованості учня на свідомість Гуру, учень отримує благословення – пряме введення в споконвічну Реальність оголеного усвідомлення (пратьябхіджня-даршан), яке дає імпульс його духовній реалізації. Надалі учень тренується підтримувати такий імпульс завдяки співналаштованості зі свідомістю Учителя. Такий принцип співналаштованості передбачає щирість, відкритість і довіру та називається «самая».
Коли ми вивчаємо вчення, ми розуміємо, що просто так вивчати вчення не годиться. Можна вивчати його десятки років, однак, щоб отримувати результат, його слід вивчати в певному контексті. Цей контекст досить чітко обумовлений у тантрах, він називається «взаємини Учитель-учень» або «самая». Тоді ми розуміємо, що нам треба прийняти певну роль – роль учня. Якщо ми розуміємо це і вирішили практикувати Вчення, то нам потрібно замислитися, що передбачає така роль.
Наприклад, якщо людина хотіла вивчити бойові мистецтва в їхній первісній чистоті, вона їхала до Китаю, знаходила сивобородого старого-майстра і просила його навчити мистецтва кунг-фу або ушу. Цей майстер казав: «Залишайся і живи тут. Я спробую тебе навчити». І ця людина два роки рубала дрова, носила воду, просто звикала перебувати поруч з Учителем. А коли всередині неї бунтувало его, вона казала: «Ти ж мене нічого не вчиш!» Цей майстер казав: «Ти можеш поїхати, у мене такий метод навчання». Насправді навчання вже почалося, він навчав свого учня багатьох речей: терпіння, здатності спустошити й відпустити себе, набути й розвинути гнучкість свідомості, відкинути гордість, яка заважає йому опанувати бойові мистецтва. Цей принцип у бойових мистецтвах може бути один до одного перенесений і в духовну практику.
Самая — це особливі духовні зобов’язання, обіцянки щирості, які дає учень, вступаючи на шлях духовного навчання. Фактично учнівство в істинному сенсі на шляху тантри можливе лише якщо учень бере на себе такі духовні зобов’язання. Переважно ці зобов’язання стосуються чистого бачення вчення, Учителя і побратимів за вченням, тобто того, що в дуалістичних релігіях називають «віра». І досвідчений Духовний Учитель завжди перевіряє учня, перш ніж прийняти його на навчання, не менше року, а іноді до дванадцяти років (як у випадку з Тілопою і Наропою). Вважається, що, одного разу прийнявши самаї учня, учень має утримувати їхню чистоту, яким би труднощам і випробуванням він не піддавався. Вважається, що порушення самая створює серйозні перешкоди в садхані учневі й Учителю, а в найгіршому разі може призвести до народження в нижніх світах, наприклад у «ваджрному пеклі». У випадку, якщо з якихось причин учень розстається з Учителем або згодом учневі здається, що цей Учитель виявився «неправильним» Учителем, або такий висновок виникає на думку інших людей, то, незважаючи на це, учень усе одно має зберігати чистоту сприйняття того, у кого він навчався, заради того, щоб не створювати собі перешкод у цьому й наступних життях.
Іншими словами, має Учитель високу реалізацію чи не дуже високу, для духовної користі учня святі рекомендують розглядати того Учителя, якому він слідує, як абсолютного.
Якщо в тебе є щира віра в Гуру, не потрібен жоден інший Будда.
Падмасамбхава
Міларепа одного разу говорив учням, що ким би він сам не був — великим святим або навіть голодним духом (претом), якщо учні розглядатимуть його як невідмінного від Будди, вони отримають таку саму користь, як якби самі були безпосередніми учнями Будди.
Повчання Гуру не повинні оцінюватися з погляду літературної якості. Фактично розумні й духовно обдаровані люди сприймають сутність учення, його квінтесенцію. Хіба човен, навіть якщо він не пофарбований і некрасиво зроблений, не здатний при цьому переправити своїх пасажирів через океан?
Авадхута Даттатрея, «Авадхута-гіта» (гл.2, 2)
Може, комусь здається, що ми надмірно докладно розглядаємо цю тему, що учням вона відома й так. Але якщо ми подивимося на життя Наропи, який дванадцять років шукав Гуру і проходив випробування в Тілопи, то тут ситуація зовсім інша. Очевидно, якщо святі давнини приділяли цьому питанню так багато уваги, то це означає, що в цьому щось є, оскільки святі махасіддхи були особистостями такої реалізації, які навряд чи робили б щось легковажне, непотрібне або марне. Їхній рівень ясності, самодисципліни й усвідомленості був за межами всього мислимого.
Якщо ви стаєте учнем, отримуючи Вчення від якогось Учителя, це означає, що Учитель стає для вас важливішим, ніж батько, мати і взагалі будь-що, тому що на Учителя традиційно слід дивитися як на Абсолют. Хтось може подумати: «Але ж я хочу реалізувати самого себе, а це щось зовнішнє, це все-таки подвійність, а ми говоримо про недвоїстість». Але в лайя-йозі ми говоримо, що Учитель є проявом свідомості самого учня. І оскільки ми маємо впізнати в самому собі, у цьому тілі Брахмана або Будду, звісно, коли ми таким чином дивимося на Учителя, нам легше впізнати його і в самому собі. Якщо ж ми не можемо визнати його в Учителеві, то в самому собі його визнати ще складніше, оскільки наш рівень може відрізнятися від рівня Учителя.
Якщо західні шукачі стикаються з цим принципом, у них виникає хибне уявлення, засноване на їхній хибній гордості та егоїзмі, оскільки західний розум не привчений до таких взаємин. Йому може здатися, що це засіб роздмухати хибне его Учителя або засіб якогось підпорядкування. Однак усе набагато тонше. Оскільки вчення передається в дуже тонкому контексті, можна сказати, що практикувати вчення, отримуючи його від якогось Гуру, — це тонше, ніж установити взаємини з батьком, матір’ю чи чоловіком або дружиною. Це дуже тонкі речі, які входять у нас на дуже тонкому рівні. Якщо ми наважуємося увійти в такі взаємини, це має бути зроблено правильно, чисто, і тоді Вчення працюватиме. Коли ми вступаємо в такі взаємини, Учитель може поставити нам певні умови і дати способи для нашого духовного зростання, які допомагають нам реалізувати вчення.
У Вченні Тантри дуже багато залежить від учня, від його самостійного, усвідомленого вибору та від його здатності нести відповідальність за свій вибір. Бачити когось або щось святим чи гріховним, чистим чи нечистим — така оцінка залежить насамперед від самого спостерігача, тобто від суб’єкта. Святий, дивлячись на грішну людину, бачить Будду, хоча й такого, що не розкрив свій потенціал повністю. Пов’язана кармою людина, навіть дивлячись на Будду, може проєктувати на нього свої гріхи. Виходячи з цього, коли йдеться про оцінку якогось явища, ми стикаємося з парадоксом: Вчення Йога-тантри розвертає нас від зовнішніх оцінок до оцінки власної свідомості.
Якості учня і передача вчення
Тепер можна поговорити про якості учня, вони також описані в шастрах. Учень має пристрасно прагнути до звільнення. Тобто якщо у вас є одна думка й одна мета, подібна до стріли, що летить, не відхиляючись (звільнення і просвітлення), то вас можна назвати учнями йоги. Ідеальний учень повинен мати відданість Учителю, вченню і сангсі практикуючих, прагнення до звільнення, знати священні писання, бути готовим займатися служінням, виконувати будь-які настанови, зберігати чистоту самая і даних зобов’язань, мати віру, і тоді процес навчання може повноцінно розвиватися. Якщо ж усередині учня таких якостей немає, то Учитель може відмовити йому в навчанні, або, якщо Учитель сумнівається в наявності таких якостей, він випробовує учня різними способами.
У тантрах даються цілком конкретні рекомендації щодо того, яким чином передається вчення. Річ у тім, що Учитель є викликом для его учня з його зумовленостями, мирськими прив’язаностями, способом життя і так далі. Прийняття Учителя означає, що тепер ми здобули велику довіру до Учителя і говоримо йому: «Я хочу практикувати так, як ти наставляєш мене. Я не ставлю тобі жодних умов». Якщо Учитель хоче дати зростання своєму учневі, він обов’язково кине такий виклик його прив’язаностям, його хибному его. Іноді це може бути навіть болісно, оскільки в нас дуже сильна зумовленість. Проте весь цей процес працює на користь учня, і передусім у цих стосунках зацікавлений не Учитель, а учень.
Отже, існують настанови, як передавати Вчення учневі, який приймає такий виклик.
Як передавати Вчення.
Це найвище, позамежне, незбагненне, таємне вчення слід передавати відданим учням по лінії безперервної спадкоємності й слід приховувати від тих, хто обділений здібностями, не має віри в них і не готовий докладати великих зусиль, щоб їх практикувати.
Тут говориться, що ви повинні докладати величезних зусиль, щоб практикувати вчення, малих зусиль недостатньо. Щоб учень знав, що на нього чекає, Учитель його попереджає: «Мета, яку треба реалізувати, практикуючи вчення, дуже велика, тому ти повинен докладати не звичайних зусиль, а великих зусиль. Ці зусилля вимагатимуть від тебе великої самотрансформації, тому будь готовий, що буде кинуто виклик твоєму способу життя, твоєму егоїзму, гордості, менталітету, усім твоїм стереотипам». Вчення передбачає повну самотрансформацію, якщо ми в нього вступаємо.
Щоб показати, наскільки великі такі зусилля, Учитель може давати різні випробування учневі. Наприклад, одна учениця на В’яса-пуджі піднесла мені палицю і сказала: «Гуру, ось цією палицею знищіть мій егоїзм». Я її про це не просив, це була її ініціатива. Я сказав: «Добре, я подумаю над цим». Приблизно через місяць я дав їй дуже просте завдання. Оскільки в нас палицею нікого не б’ють, це було завдання, пов’язане з певним служінням. Але, на жаль, вона з ним не впоралася.
Коли ви про щось просите Учителя, усвідомлюйте відповідальність, яка виникає внаслідок цього, адже Учитель може відгукнутися на ваше прохання, а ви можете виявитися не готовими до цього відгуку і до його завдання, ви вважатимете, що воно вимагатиме від вас надто багато. На відміну від учня, Учитель дуже добре усвідомлює, наскільки велика мета, і розуміє, який шлях самотрансформації має пройти душа, перш ніж вона зможе наблизитися до неї.
Тим, хто нехтує самаями, не має віри й відданості до практикуючих Учителів і вчень, упереджено ставиться до духовного шляху, про ці вчення не потрібно навіть згадувати. Ці святі, великі вчення мають довірятися найкращим і найдостойнішим, тим, хто пройшов випробування, дані Учителем. Вчення не слід передавати тим, хто їх розголошує і вибовкує. Такі вчення не слід пояснювати людям, які не цікавляться дгармою, інакше виникнуть перешкоди, божественні істоти будуть незадоволені, не буде благословення, тому ефективність Вчення втратиться, оскільки воно буде зіпсоване. Вчення слід охороняти від тих, хто порушує самаї і правила чистоти та секретності, оскільки, неналежним чином ставлячись до вчень, вони обов’язково внесуть у них власні погляди, різні домішки й передадуть їх тим, хто не здатен практикувати. У результаті ті, хто їх практикує, не здобудуть ознак реалізації.
Говориться, що богам ненависно, коли щось відкривається і говориться прямо. Тому ми говоримо, що до вчень потрібно ставитися з належною повагою, якщо ми, звісно, хочемо, щоб вони спрацювали. Якщо ми не збираємося отримати ефект від вчення, то, зрозуміло, про це не йдеться. Вчення — це щось дуже тонке. Коли справжній художник малює картину, якщо він її не завершив, він ховає її подалі від чужих очей, щоб чужі думки не завадили йому створити шедевр. Коли алхімік готує пігулки безсмертя, він дотримується певного процесу, і не можна, щоб у нього втручався сторонній, у якого неправильне мислення, оскільки це може завадити, і пігулка безсмертя не буде створена. Будь-хто, хто хоч трохи цікавився західною чи східною алхімією, може підтвердити, що таке правило існує в алхіміків. Ці самі процеси існують і у вченні, тому ми говоримо, що здійснювати вчення слід дуже ретельно й дбайливо. Цей процес називається самая, тому кажуть: «Бережи самая як зіницю ока».
Також ці вищі вчення не слід передавати людям з обмеженими поглядами, початківцям практикам дхарми, які дотримуються лише практик крійя-, чар’я- або йога-тантри і через вузькість свого мислення не здатні або не прагнуть зрозуміти піднесені вчення за межами подвійності, концепцій і обмежень. Якщо навіть такі люди почують їх, але не зрозуміють, то в них можуть зародитися сумніви, недовіра до вчень або хула, і таким чином вони накопичать погану карму. Якщо ж вчення утримуються неналежним чином і не зберігаються, то це призводить до нерозуміння вчення, хибних тлумачень, унаслідок чого ті, хто намагається їх практикувати, замість знаків реалізації здобувають різні перешкоди в практиці. Якщо ж вчення приховуються і належним чином викладаються, то вчення процвітають тривалий час, завжди мають живу силу, несуть дух благословення і реалізації сиддхів і богів, а ті, хто їх застосовує, досягнуть найвищих плодів практики.
Коли ми говоримо про збереження і приховування вчення, це не має нічого спільного із сектантством або почуттям егоїстичного самолюбства чи зверхністю, бажанням приховати щось дуже дорогоцінне від інших. Мати такі погляди означає докорінно не розуміти сутність духовної практики лайя-йоги. Необхідність приховування вчення не диктується жодними егоїстичними чи іншими спонуканнями. Вчення приховуються не тому, що вони несуть у собі щось заборонене чи осудне. Їх охороняють тому, що таким чином ми захищаємо чистоту практики, утримуючи їхню духовну силу. Це подібно до ретельного дотримання чистоти експерименту в світських науках.
Випробування Вчителя
Перш ніж давати настанови учням, Вчитель повинен ретельно перевірити їх, чи є вони гідними посудинами. Наприклад, Вчитель може дивно повестися, удавши звичайну людину, поставити учнів у незручну ситуацію, запропонувати виконувати важке служіння або піддати образам, критиці чи насмішці. При цьому він уважно стежить, чи зберігають такі учні чисте бачення, чистоту самаї, віру і відданість, як вони поведуться в такій ситуації. Або він може навмисно повідомити учневі якісь незвичайні відомості, кажучи, що вони є суто таємними і призначені лише для нього, а потім послати іншого учня, який ніби «випадково» цікавився і намагався їх вивідати. Такий Вчитель, бажаючи перевірити самовіддачу учнів, може сказати: «Я потребую того-то» або «Займися такою-то справою». Якщо учні не мають належних якостей, вони втратять віру, збентежаться, у них зникне рішучість, і вони залишать шлях. Це буде знаком того, що такі учні не годяться як посудини для передання духовних вчень. Оскільки в процесі духовної практики їм не вдасться утримати чисте бачення, віру, вони не зможуть дотримуватися самаї і зазнають невдачі на духовному шляху через брак рішучості, відданості та здатності до усвідомлення. А оскільки вони не отримають користі від вчення, то краще від самого початку не заводити з ними розмову про духовну практику.
Коли організовували семінари, на яких Георгій Іванович Гурджиєв мав читати лекції, то іноді він практично перед самим початком семінару говорив: «А тепер перенесіть увесь захід в інше місто» або «Змініть час проведення семінару». Його учні заперечували: «Але тоді багато людей не захочуть прийти, адже це дуже далеко». Він відповідав їм: «Зате прийдуть ті, кому це справді потрібно, а не прийдуть ті, кому це не дуже потрібно».
Таким самим чином, коли ми практикуємо Вчення, ми ставимо аналогічну мету — нехай до вчення прийдуть лише ті, кому це справді потрібно, хто готовий віддати за практику Вчення все. Оскільки вчення — це і наше нинішнє життя, і наступне, то така самовіддача не здаватиметься великою. Якщо спортсмени можуть віддавати всі свої сили заради рекордів, а світські люди повністю віддають себе заради грошей, то віддати себе заради своєї мети, практикуючи вчення, — це не багато. Якщо ми встановлюємо такі взаємини з практикою, тоді можна сказати, що вчення стає для нас дієвим.
Якщо ж рішучість учнів, їхня віра й прагнення до Звільнення непохитні, якщо вони готові пожертвувати всім, що мають, це вказує на їхні духовні заслуги, на те, що вони мають здатність до практики й кармічний зв’язок із цими вченнями. Коли вчення належним чином передаються відповідним учням, такі вчення діють і зберігаються довго, рятуючи незліченну множину живих істот.
Коли ми усвідомили ці принципи вчення, ми просто постаємо перед вибором: або ми починаємо їх практикувати, або чекаємо, доки не дозріємо, щоб колись їх практикувати. Якщо ж ми починаємо їх практикувати, ми розуміємо, що вони потребують поваги й великої ретельності, щоб можна було отримати плоди вчення, щоб практика була не фальшивою, а справжньою, істинною.
П’ять янтр лайя-йоги
Коли ми з’ясували, яким чином слід практикувати вчення, можна тепер поговорити про саме вчення. Оскільки лайя-йога – це традиція святих, махасіддхів, то рівень реалізації, який вона передбачає, також дуже високий. Лайя-йогу як цілісне вчення можна поділити на п’ять янтр, янтри можна вважати розділами вчення.
Перший – Праджня-янтра, це розділ, пов’язаний із мудрістю. Він включає способи медитації, споглядання, а також філософію, бачення. Якщо ви практикуєте Праджня-янтру, то це означає, що ви шукаєте природу Ума як таку. Медитації типу ніраламбха, махашанті, атма-вічара – це способи відкриття порожнинної природи усвідомлення. Усі вони належать до розділу Праджня-янтри. У цьому розділі мало просто відкрити порожнинну природу Ума, після цього ми тренуємося привнести споглядальну присутність у повсякденне життя й змішати її з проявами тіла, мови та ума. Коли ми так практикуємо, кажуть, що ми слідуємо шляхом природного стану.
Наступний розділ – це Шакті-янтра. Шакті – це проявлена енергія первісної порожнечі нашого Ума. Хоча енергія (шакті) порожня у своїй основі, вона має здатність до проявлення. Вона проявлена в тілі як енергія кундаліні. Коли ми очищаємо канали, працюємо з вітрами й пранами, очищаємо елементи та сутнісні субстанції в тілі, то все це належить до розділу Шакті-янтри.
Наступні розділи – Нада- і Джьоті-янтри. Це розділи вчення, пов’язані з нада-йогою та джьоті-йогою. Фундаментальна основа нашої свідомості проявляється як світло і звук. Звичайні живі істоти в проміжному стані після смерті сприймають великі маніфестації звуку, світла й божеств. Якщо людина натренована в спогляданні, то, інтегруючись зі звуком і світлом, вона може після смерті досягти звільнення аж до сяючого райдужного тіла, або вона досягне його частково, або взагалі не досягне. Ці знаки переживаються йогіном за життя як певні щаблі звуку і світла. Нада-йога в основному працює з внутрішніми звуками, а джьоті-йога — з внутрішніми видіннями. Нада-йога заснована на «Хамса-упанішаді», джьоті-йога заснована на «Адвайя-тарака-упанішаді» та «Мандала-брахмана-упанішаді». Це давні тантричні упанішади, у яких описуються процеси звільнення, коли ми медитуємо особливим чином на прояв світла, на простір, сонце. Або як результат практики особливих видів погляду, з’являються видіння. Вони виникають не внаслідок начитування мантри чи поклоніння божествам, а як первісно притаманні нашій природі. Це чистий тонкий стан енергії. Такі видіння мають чотири стадії: арамбха (початок), гхата (посудина), парічайя (наростання) і нішпатті (вичерпання). На першому щаблі (арамбха) видіння з’являються лише на самому початку. На другому щаблі (щаблі «посудини») видіння розвиваються, внутрішній і зовнішній простір поступово змішуються. Під «посудиною» мається на увазі відомий приклад Шанкари або Даттатрєї з упанішад, коли говориться, що в процесі звільнення простір усередині горщика змішується із зовнішнім простором. На третьому щаблі наростання (парічайя) ці видіння досягають кульмінації – з’являються світлові простори, описані в «Адвайя-тарака-упанішаді». На четвертій стадії відбувається повне вичерпання всіх видінь аж до досягнення кінцевої точки порожнечі.
У Нада-йозі відбувається щось подібне, але тільки зі звуком. Інтегруючись із внутрішніми звуками, ми працюємо з єдністю споглядальної присутності та самих звуків доти, доки свідомість не починає змішуватися з енергією звуку. Коли це відбувається, ум починає рухати вітер у каналах, розв’язуючи ґрантхі, і вітер надходить у центральний канал (сушумна-наді). Тоді в тілі йогіна відбуваються ті процеси, які зазвичай важкодосяжні практиками кундаліні-йоги.
П’ята янтра – це Нідра-янтра. Вона пов’язана з йогою сновидінь і йогою сну, коли ми тренуємося засинати особливим чином і практикувати усвідомлення у снах, щоб реалізувати споглядальну присутність у сновидіннях.
Коли ми практикуємо ці п’ять розділів учення, то можна сказати, що ми є повноцінними практиками вчення лайя-йоги.
Посвячення, які передаватимуться на цьому семінарі, належатимуть до розділу праджня-янтри та нада-янтри.
Пряме введення в споконвічну усвідомленість
Духовна практика починається з того, що Вчитель прямо вказує учневі на природно притаманну йому усвідомленість. Така передача проводиться відповідно до трьох принципів: шравана, манана і нідидхьясана. Шравана означає, що Вчитель пояснює учневі природу свідомості прямо, намагаючись пробудити його власне усвідомлення. Вважається, що чим частіше і більше ми отримуємо пряме введення в природне усвідомлення, тим це сприятливіше, оскільки самскари й чіпляння нашого ума настільки вкоренилися, що навіть численних прямих введень недостатньо.
У лайя-йозі навчання починається з того, що Вчитель прямо вводить учня в стан усвідомленості за межами концепцій (сахаджья), вказуючи йому на невідання і ніби пробуджуючи його від сну несвідомості.
Якщо людина, прослухавши ведантичні тексти або власні слова Гуру чи завдяки заслугам, накопиченим у минулих життях, споглядає власне серце, що проголошує себе коренем «Я-думки», відмінним від тіла й ума, то це і є шравана.
Бхагаван Шрі Рамана Махарші
Таке безпосереднє введення називається «ознайомленням із баченням» у сахаджаяні сіддхів або «пратьябхіджня-даршан» у школах кашмірської йоги. Пратьябхіджня дослівно означає поворот (праті) до свого первісного обличчя (абхі), унаслідок якого виникає знання (джняна).
Вчитель допомагає учневі перервати потік раціонального мислення, а потім дає пояснення, звернене до його духу: «О, дорогий учню! Зазирни прямо зараз у себе! Зрозумій природу споконвічного «Я»! Саме твоє «Я» у своїй основі охоплює і сансару, і нірвану.
Ум у своїй природності – єдине насіння всього сущого: і сансара, і нірвана виростають із нього.
Махасіддха Сараха
Але якщо ти шукаєш «Я», ти нічого не знаходиш, оскільки «Я» – це ілюзія, немає жодного окремого «Я». Хоча його природа недвоїста, порожнинна і невіддільна від всевишньої Реальності, тобі здається, що є якесь реальне «Я», яке існує саме по собі. Хоча твоя істинна Самість присутня завжди як глибока підводна течія у свідомості «Я», ти її не помічаєш. Це природа Ума, вона прямо зараз оголена, розкрита і пронизує собою весь світ».
Сутність усіх релігійних учень, усіх видів вправ йоги, усі мантри, ритуали й тантричні практики містяться в природному стані (сахаджья) ненародженого Ума, де немає ні практик, ні учень, ні ритуалів, ні зв’язаності, ні звільнення, ні Вчителя, ні учня, ні шести філософій, ні вед, ні упанішад, ні буддизму, ні джайнізму, ні сект, ні минулого, ні майбутнього, ні життя, ні смерті, ні варн (каст), ні ашрамів (життєвих ступенів).
Твоя істинна Самість не поліпшується від добрих справ і не погіршується від гріховних діянь. На неї можна вказати лише негативно, як на «не те, не те». Твоя Первісна Сутність незбагненна, неруйнівна, нічим не зв’язана, не змінюється і ніколи не страждає.
«Брихадараньяка-упанішада»
Пояснюючи, Учитель дає зрозуміти, що будь-які ідеї, притаманні кармічному баченню, перестають діяти, коли ми прямо торкаємося Серця Безмежності.
Тут, у цьому стані батько – не батько, мати – не мати, світи – не світи, боги – не боги, веди – не веди, злодій – не злодій, убивця – не вбивця, недоторканний – не недоторканний, монах – не монах, аскет – не аскет.
«Брихадараньяка-упанішада»
Знову й знову звертається Учитель до учня, намагаючись пробудити крізь пелену невідання його самонароджену ясність, оголене усвідомлення. Це подібно до того, як будять сплячого.
Чому ти не знаєш себе, того, хто сам є втіленням Свідомості, Блаженства і Буття, того, хто споглядає ум і його коливання?»
Шрі Аді Шанкарачар’я, «Роз’яснення вислову».
Ріта й Ануграха
Зараз ми торкнемося термінів «Ріта» й «Ануграха».
Ріта в тантрі – це приблизно те саме, що й Дао в даосизмі. Це божественний закон, космічний першопринцип, що визначає гармонію всіх проявів у Всесвіті. Можна сказати, що відповідно до цього космічного закону рухаються планети й галактики, відбувається пульсація життя, творення, народження, збереження, руйнування. Коли ми не просвітлені, ми перебуваємо в дисгармонії з цим вселенським законом. Тому можна сказати, що людство йде ілюзорним шляхом невідання, перебуває в омані й дисгармонії з вселенським космічним законом. Цей космічний закон може підтримуватися в гармонії лише тоді, коли ми перебуваємо в стані єдності з Універсумом, з абсолютним Буттям. Це означає перебування поза подвійністю. Коли ж у нас зароджується ідея індивідуалізованого «я», наш ум стискається, зморщується, ми втискаємо себе в кокон індивідуального сприйняття, перебуваємо в клітці. Тоді наш ум схоплюється понятійним мисленням, сформованим досвідом, ставить цілі, прив’язується до об’єктів.
