Зараз ми поговоримо про дуже важливі речі, що стосуються вчення лайя-йоги, а в наступній лекції — про якості учня, необхідні для осягнення вчення лайя-йоги. Оскільки вчення дуже дорогоцінне й позамежне, то для того, щоб повністю увійти в практику вчення, ми маємо змінити себе й підготуватися. Іншими словами, коли ми просто чуємо про вчення або практикуємо його перші кілька років, ми не практикуємо власне вчення, а тренуємося, щоб змінити себе, щоб стати повністю підготовленими до практики.
Шлях звільнення і просвітлення, який у вченні ставиться за мету, є дуже високою вершиною. Ми навіть не уявляємо на початку, наскільки вона висока. Це подібно до того, що якщо ми збираємося підкорити Еверест, то знаємо, що для цього нам доведеться дуже добре підготуватися (закупити спорядження, навчитися техніки сходження на вершину тощо), і що це дуже непросто. А якщо ми поставимося до цієї підготовки легковажно й не приділимо їй належної уваги, то все закінчиться ще біля підніжжя. Досягнення звільнення — це набагато глобальніша мета, ніж підкорення Евересту чи щось інше такого роду. Отже, ми маємо не лише вивчати вчення, а й реально працювати над собою. Така підготовка називається «попередні практики» або «необхідні якості учня». Але зараз ми поговоримо про сутність або про саме серце вчення.
Вчення махасіддхів сахаджаяни
Вчення махасіддхів сахаджаяни — це квінтесенція індуїстської та буддійської тантри. Махасіддхи сахаджаяни дали цілком особливий шлях реалізації звільнення. Його також називають ануттара-тантра. Ануттара означає «найвище» або «позамежне». Тантра означає «єдина нитка» або «визвольний метод».
Отже, що говорять святі, які практикують шлях сахаджаяни, до якого належить лайя-йога? Вони говорять, що живі істоти живуть наче уві сні. Навіть не наче, а в буквальному сенсі уві сні. Якщо ви практикуєте або вивчаєте різні вчення, то ви, напевно, багато разів чули, що доти, доки людина не досягла просвітлення, вона подібна до сплячої, і що різні вчення та релігії передбачають різні методи пробудження. Це так. Однак погляд махасіддхів ґрунтується не стільки на методах, скільки на розумінні. Вони говорять: «Нам потрібно лише пробудитися, як пробуджуються від сну, і зрозуміти, що весь навколишній світ від самого початку не був реальністю».
На поступовому шляху нам необхідно очищатися й сподіватися, що колись, якщо ми накопичимо достатню кількість заслуг і позбудемося гріхів, ми зможемо розраховувати на Небесне Царство. На поступовому шляху йоги потрібен певний час, щоб змінити себе й увійти в самадхі. І колись у майбутньому за допомогою самадхі ми звільнимо себе. З погляду ануттара-тантри, наша споконвічна основа вже існує, і цей світ, який ми сприймаємо, вже є небесним царством. Однак ми цього не розуміємо.
Два способи сприйняття
Існує два способи сприйняття навколишнього світу. Перший спосіб — оманливе сприйняття, а другий спосіб — визвольне сприйняття. Зрозуміло, той спосіб, яким сприймають навколишній світ усі живі істоти, — це оманливе сприйняття. Саме через таке сприйняття нам доводиться народжуватися, страждати, помирати й знову народжуватися. Коло сансари — це не що інше, як оманливе сприйняття.
Отже, якщо ми сприймаємо явища, зокрема й суб’єктивне відчуття свого «я», так, ніби вони були чимось незалежним, самостійним, існуючим за своєю природою, то ми помиляємося, у нас є оманливе сприйняття. Коли ми вважаємо своє «я» чимось реальним, чимось однозначно зафіксованим та істинним, то ми помиляємося щодо нашої власної природи. Говорять так: «Якщо ми помиляємося щодо нашої власної природи, то ми помиляємося щодо всього». Іншими словами, стан звичайної живої істоти — це тотальна помилка, тотальний непробуджений стан. І коли така тотальна помилка відбувається, існує процес сансари.
Є інший спосіб сприйняття — це визвольне сприйняття. Якщо говорити класичними термінами, то це називається сахаджа-самадхі. Стан ума святого можна визначити як сахаджа-самадхі.
Види самадхі в лайя-йозі
У лайя-йозі традиційно ставиться за мету досягнення різних видів самадхі:
- Мінімально — це савікальпа-самадхі, коли йогін може залишати своє тіло, вирушаючи в тонші стани
- Вищий рівень — нірвікальпа-самадхі, коли йогін може входити в стан недвоїстості
- І, нарешті, сахаджа-самадхі, коли йогін перебуває в недвоїстості навіть у повсякденному житті, тобто він не полишає недвоїстості, навіть коли їсть, розмовляє, ходить, спить або працює
Саме сахаджа-самадхі є бажаною метою для практикуючого на шляху лайя-йоги, на шляху природного стану. Сприйняття святого в сахаджа-самадхі — це визвольне сприйняття.
Спочатку метою духовного Вчителя є дати учневі вказівну настанову, щоб він міг плекати цей стан, пізнавати його як свій власний і працювати з ним доти, доки повністю не увійде в нього.
Визвольне сприйняття
Отже, якщо всі явища, зокрема й суб’єктивне відчуття свого «я», пізнавати як порожній прояв простору і світла, то це визвольне сприйняття. Усі явища (будинки, дерева, хмари, люди, наше власне тіло) нам здаються такими, що мають незалежне буття, існують самі по собі, нам здається, що все це розрізнена купа різних об’єктів. Завжди існує протиставлення: «я» і зовнішнє, «я» і зовнішній світ. І між цим завжди існує конфлікт.
Насправді всі явища, зокрема наше тіло і «я», занурені в простір, їхня основа — єдиний простір свідомості. Якщо ми уявимо великий океан, то в океані є малі й великі риби, також там є човни, кораблі, катери, океанські лайнери, водорості, але все це перебувало в просторі океану й ніколи від нього не відділялося. Так само всі видимі явища невіддільні від простору первісної Основи. Ця первісна Основа завжди порожнісна, її якість — світло або світлоносна ясність. І коли ми пізнаємо цю Основу як порожній світлоносний простір, то це визвольний тип сприйняття.
Кажуть, що якщо йогін перебуває в стані Основи, то він перебуває у своєму власному природному стані, тому що саме ця порожнісна Основа — це наш природний стан. Таким чином, практикувати лайя-йогу — це означає перебувати в природному стані порожнісної Основи всіх речей і свого власного «Я».
Пряме введення і поглиблення розуміння
Спочатку, коли учень не розуміє, що таке порожнісна Основа, Вчитель допомагає йому пробудитися до її сприйняття. Це називається «пряме введення» або «показ реальності як вона є». Однак, навіть якщо така реальність одного разу показана, учень має поглибити її розуміння, оскільки його розуміння може бути не глибоким, а поверховим. Тому йому дається певне завдання, наприклад уласа — особливі вислови, парадоксальні задачі, з якими учень далі працює. І доти, доки він не отримає відповідь, його розуміння буде неглибоким.
Нарешті, коли йогін поглибить розуміння, йому потрібно працювати з підтриманням, із перебуванням у цьому природному стані, оскільки зовнішні об’єкти й оманливий ум постійно намагаються вивести його з природного стану. У цьому полягає сенс практики лайя-йоги.
Ставлення до переживань у медитації
На шляху практики існують різні переживання, наприклад під час медитації можна побачити світло, божеств або духів. Але якщо говорити про сутність медитації, то нас узагалі не цікавлять переживання, навіть найчудесніші, оскільки переживання належать до плану двоїстості. Вони виникають у кармічному баченні суб’єкта як результат гри енергій у каналах, будучи таким чином проявом самого суб’єкта. Доти, доки є суб’єкт, доти будуть переживання. Переживання такі через суб’єкта, а суб’єкт такий через переживання. Між ними існує взаємозалежність, завдяки якій і існує світ двоїстості, світ сансари.
Але коли ми відходимо від пов’язаності як переживаннями, так і власним «я» (суб’єктом), ми виходимо у світ недвоїстості, у світ первісної Основи, тому кажуть так: «Не надавайте значення будь-яким переживанням, а шукайте їхню Основу».
Коли ми тренуємося в практиці, ми не надаємо значення переживанням, а намагаємося оголити їхню основу. Чи бачимо ми богів на вівтарі, своїх друзів або родичів, себе в дзеркалі, чи сприймаємо чудесні переживання в медитації — усе це ні добре, ні погано. Це подібно до того, як із трамвая видно миготливих людей і дерева. Йогін шукає єдину основу будь-якого переживання, він знає, що доти, доки вона не буде знайдена, усі його астральні виходи й прекрасні видіння будуть лише черговими ілюзіями. Але знайти те, у чому все це спочиває, знайти Джерело — це найважливіше для практики. Тому ми говоримо, що, практикуючи, нам слід знайти єдине Джерело всіх переживань, а потім зміцнити свій ум у перебуванні в ньому.
Усе як прояв свідомості
По суті, що б ми не зустріли — це проєкція нашого власного розуму. Коли ми перебуваємо в подвійності й ототожнюємо себе з відчуттям «я» (суб’єктом), зовнішній світ, звісно, здається об’єктивним, реальним, справжнім, але це не так. Святі кажуть, що весь усесвіт феноменів — це прояв нашої власної свідомості.
Припустімо, коли ви бачите мене як Учителя, то це прояв вашої власної свідомості. Можливо, це мудріша частина вас самих, яка розповідає вам дещо. Саме так, з погляду лайя-йоги, слід звикати сприймати світ. І коли ви бачите якусь людину, яка вам не подобається, ви, звісно, можете на неї розсердитися. Однак, з погляду лайя-йоги, ви повинні подумати так: «Це прояв якогось аспекту моєї свідомості. Це я сам, і мені треба з цим працювати, бо якщо відкидати, то це означає продовжувати залишатися в стані подвійності».
Таким чином, усе, що б ми не сприймали, є проявом нашого власного розуму. Коли ми говоримо «нашого власного розуму» — це також загальноприйнята мова, яка може вводити в оману, оскільки такої речі, як «наш власний розум», не існує.
Природа розуму та первісна Основа
Звісно, у нас є розум (манас) — це понятійний апарат, з яким найбільше ототожнюється наше «я». Хибне его (ахамкара) включає в себе звичайні речі: понятійний розум (манас), тонку інтуїцію (буддхі), свідомість загалом і пам’ять (читта). Однак усе це належить до нашого маленького «я». Коли ж ми говоримо про природу Ума або про первісний Ум як такий, то це щось глобальне й грандіозне, це те саме, що Бог у християнстві — всевишнє Джерело Буття.
Щойно ми трохи проаналізуємо наш власний розум, ми побачимо, що він не субстанційний, що він спочиває на чомусь більш глобальному, більш фундаментальному, що наш власний розум — це лише певна частина айсберга, це дуже незначна частина нас самих. Коли ми аналізуємо, займаємося самодослідженням, наприклад виконуємо практику атма-вічари, концентруючись на відчутті «Я», ми можемо виявити, що щойно ми досліджуємо розум і намагаємося зрозуміти його природу, колір, форму, якісь якісні характеристики, то в момент дослідження цей розум розсипається на частини, що за нашим буденним розумом і маленьким «я» є якась глобальна й незбагненна космічна Основа, яка порожнинна, у якій немає жодних конкретних якостей.
Проте це не негативна порожнеча, це повністю позитивний стан, і всі якості походять із нього. Чим довше ми займаємося таким самодослідженням, тим більше приходимо до висновку, що основа нашого «Я» повністю порожнинна, що вона перебуває за межами звичайних концепцій, що цей величезний океан космічної свідомості, про який ми раніше навіть не підозрювали, існує в нас завжди. Практикуючи самодослідження, ми починаємо з ним стикатися й розуміємо, що порівняно з цим величезним океаном космічної свідомості наше поверхневе «я» подібне до порошинки, воно настільки мізерне, що ототожнення з ним подібне до сну, подібне до корінної омани. Але саме так і минає наше життя — у безперервному ототожненні з цією порошинкою, з хибним «я», заснованим на відчутті «я є це тіло».
Знання Одного
Є приказка: «Якщо ти знаєш Одне, то ти знаєш усе». Знати фундаментальну основу природи Ума означає знати Одне. Знати Одне — це означає знати, що ця Основа недвоїста, що крім неї нічого немає. Тому в адвайта-веданті кажуть: «Сарвам ева Брахман» (Усе є Брахман). А Брахман — це саме глибинне усвідомлення суб’єкта.
Тому, коли ми відкриваємо цю Основу, ми виявляємо, що в ній немає дихотомії, подвійності, суб’єкта й об’єкта, що це єдина недиференційована маса свідомості. У ній не можна сказати, що щось існує, але й не можна сказати, що ніщо не існує. Усякі спроби концептуально пояснити цю Основу зазнають невдачі, тому ми говоримо, що вона неконцептуальна, незбагненна (ачинтья) для нашого поверхневого розуму. Це щось парадоксальне, абсурдне, жахливе й позамежне для розуму, проте цю Основу можна переживати, не інтерпретуючи її.
Коли ми знаємо Основу, ми знаємо все, тому що з неї народжуються галактики, зорі, всесвіти, істоти вищих світів, боги, пекла й небеса, люди, асури, тварини та все розмаїття енергій у Всесвіті. Тому, коли ми стаємо на шлях учення лайя-йоги, ми намагаємося постійно медитувати на це Одне. У цьому й полягає принцип недвоїстості.
Коли ми відкриваємо цей єдиний стан, ми знаємо все різноманіття інших станів, немає потреби вивчати магію, життя богів на небесах чи ще якісь речі. Знання єдиного Джерела інтуїтивно розвиває будь-яке інше відносне знання, оскільки Джерело є причиною, а всі інші види відносного знання є наслідком. Якщо ж ми помиляємося щодо знання цього Джерела, то навіть якщо ми маємо глибоке знання філософських текстів і якихось відносних речей, ми помиляємося щодо всього. Навпаки, навіть якщо людина не знає філософських текстів або якихось відносних аспектів дхарми, але досконало знає природу свого ума, вона є абсолютним мудрецем.
Впізнавання, а не розвиток
У вченні є такий вислів: «Нічого не потрібно розвивати, потрібно лише впізнавати». Плід нашої практики, нашого шляху вже присутній. На поступових шляхах крія-, чар’я- і йога-тантри нам справді потрібно розвивати якісь речі, тому ми працюємо з тілом, енергією та умом. Якщо ми не розвиваємо ум, не вчимося концентрації, ми не отримаємо результатів раджа-йоги. Якщо ми не керуємо вітрами в кундаліні-йозі, звісно, кундаліні не пробудиться і не увійде в центральний канал. Тобто на відносних рівнях у йозі потрібно розвивати багато речей.
Однак коли йдеться про ануттара-тантру, то ми говоримо, що нам нічого не потрібно розвивати, потрібно лише впізнати природу Ума, оскільки природу Ума як таку розвивати в принципі неможливо, адже вона вже досконала. Мураха не може вдосконалити сонце, вона може лише поглянути на нього, побачити, що воно є і завжди було. Тому просвітлення — це не процес розвитку, а завжди процес впізнавання, коли ми впізнаємо як таку фундаментальну Основу, притаманну нам, яка вже завжди існувала. Слід зрозуміти, що ця фундаментальна Основа вже присутня, вона вже абсолютно досконала і нам притаманна. Проблема в тому, що ми її не впізнаємо.
Шравана, манана, нідідх’ясана
Існує три основні принципи, які ми досліджуємо, практикуючи вчення. Вони називаються санскритом шравана, манана і нідідх’ясана:
Шравана означає, що нам потрібно впізнати свою одвічну природу
Манана означає, що нам потрібно прояснити її, усунути всі неясності й сумніви
Нідідх’ясана означає, що нам потрібно намагатися постійно перебувати в цій одвічній природі
Ще кажуть так: «Потрібно впізнавати, розчиняти й перебувати».
Що означає «впізнавати»? Наприклад, коли ви чуєте якісь звуки, вони можуть здаватися вам зовнішніми, коли ви бачите інших людей, вони можуть здаватися вам чимось окремим від вас. Це називається «не впізнавати». «Впізнавати» означає, що, коли ви бачите щось або чуєте, ви перебуваєте в споглядальній присутності, у недвоїстості, і всі звуки, інших людей, усе сприймане ви впізнаєте як невіддільне від пустотної природи, ви впізнаєте їх як прояви своєї власної свідомості.
Якщо ви чуєте гнівні слова, які бентежать вашу свідомість, або ситуація відбувається не так, як би вам хотілося, і ви гніваєтеся, то це означає, що ви не впізнаєте. Якщо ж ви працюєте з цим гнівом, намагаєтеся бути усвідомленими і розглядаєте його просто як прояв лютої енергії одвічної Основи вашої власної свідомості, то ви впізнаєте, і ваша свідомість не коливається.
Розчинення і перебування в одвічній природі
Що означає «розчиняти»? «Розчиняти» означає, що ми протиставляємо будь-яким впливам ззовні або будь-яким внутрішнім інтенціям нашу одвічну природу доти, доки якісь переживання не розчиняться. Іншими словами, ми не дозволяємо жодним почуттям і емоціям заволодівати нашою свідомістю, а постійно їх розчиняємо.
Можна навести такий приклад. Припустімо, ви відчуваєте велику радість. Якщо ви захоплюєтеся цією зовнішньою радістю і радієте звичайним чином, то ви її не розчиняєте. Якщо ж ви об’єднуєтеся з радістю і залишаєтеся усвідомленим, ви виявляєте, що радість має певну основу, що вона перебуває в чомусь більш глобальному, і що ця основа — пустотний простір вашого власного усвідомлення. Тоді ви її розчиняєте, тобто зміщуєте фокус свого усвідомлення з поверхневої радості на її Джерело і намагаєтеся утвердитися саме в ньому, а не в самій периферійній радості. Це не означає, що ви зовсім не радієте. Радше це означає, що ви радієте і допускаєте все, що переживаєте, проте перебуваєте в присутності усвідомленості й не втрачаєте Джерела.
Нарешті, третій принцип «перебувати» означає, що йогін старається завжди перебувати в споглядальній присутності. Бути в споглядальній присутності — це означає безперервно усвідомлювати себе порожнім усвідомлювальним простором, з якого все проявляється, завжди перебувати в природі Ума.
Завжди перебувати в природі Ума — це і мета практики, і шлях, і плід. Навіть коли виконуються якісь техніки, візуалізації, підношення тощо, то це допоміжні засоби на шляху лайя-йоги, тому ми й говоримо, що все потрібно об’єднувати. Якщо ми робимо асани, то ми повинні перебувати в природі Ума, виконуючи асани. Якщо ж ми забуваємо природу Ума і просто робимо асани, тому що заняття йогою корисні для нас, то ми, ймовірно, отримаємо користь на відносному рівні для фізичного тіла, однак це в жодному разі не можна називати лайя-йогою, ануттара-тантрою. Тобто нам зовсім не вдалося зрозуміти принцип учення, ми десь повністю схибили. Навпаки, якщо ми підтримуємо споглядальну присутність, перебуваємо в природному стані, не відволікаючись, то не так важливо, робимо ми асани чи ні. Якщо наша свідомість не відволікається, то це означає, що ми глибоко зрозуміли принцип учення.
Погляд, медитація, поведінка
Існують такі аспекти вчення, як бачення, медитація і поведінка. Дуже важливо зрозуміти, на що вони вказують. Бачення не можна назвати філософією, його також не можна назвати Символом Віри, проте це дуже схоже на філософський світогляд і на Символ Віри. Однак у лайя-йозі бачення неконцептуальне. Бачення означає, що ми намагаємося подивитися на світ очима святих, очима махасиддхів. І що це за погляд? Це погляд недвоїстості, погляд поза концепціями. І коли Вчитель роз’яснює природу недвоїстості, дає настанови з адвайти, то ми якось переймаємося цим баченням. Більше того, коли ми розвиваємо й поглиблюємо це розуміння аж до неконцептуального, можна сказати, що ми здобули таке бачення. Якщо ми просто отримали Вчення з недвоїстості або прочитали книги з адвайти, то ще не можна сказати, що в нас є бачення. Можливо, ви хороший філософ, проте бачення передбачає реалізацію неконцептуальної усвідомленості. Це цілком чіткий стан, і Вчитель може сказати, має його учень чи не має. Наприклад, на цьому ретриті учням, які прийняли Прихисток, я даю завдання розмірковувати у вільний час над певними висловами. У результаті такого розмірковування у вас має з’явитися відповідь. Якщо ви здобули бачення, ви отримуєте таку відповідь. Якщо у вас бачення немає, то ваша відповідь буде неправильною.
Отже, бачення означає закріплення в стані поза концепціями. Стан поза концепціями і розуміння недвоїстості — це основа для подальшої практики.
Наступний аспект учення — медитація. Медитація — це конкретна практика, яку слід виконувати, наприклад махашанті або атма-вічара. Медитація дозволяє нам реально пережити бачення. Навіть якщо ми маємо певний проблиск поза концепціями, то цього недостатньо. Його треба розвивати й плекати. Коли ви тривалий час сидите в медитації, ваше бачення стає особистим переживанням.
Нарешті, третій аспект — поведінка (крійя). Поведінка — це те, як ми реалізовуємо наші знання в житті. Кажуть, що вчення має проникати в кожен аспект нашого життя. Це не є щось відірване. Якщо ми перебуваємо в природі Ума і зливаємося з простором, а не ототожнюємо себе з тілом чи об’єктами, з тим, що виникає, то результати мають позначатися в житті. Припустімо, людина засвоїла бачення, і вона начебто медитує, але минають роки, а в неї залишаються гнів, прив’язаність, вона в повсякденному житті, як і раніше, поводиться як звичайна сансарна істота. Чи можна сказати, що Вчення проникло в її життя? Напевно, ні. Практика має позначатися на нашому житті таким чином, що в нас слабшає фіксація на своєму его (егоїзмі), змінюються цінності й плани, змінюється оточення, можна сказати, що змінюється взагалі все. І один із показників істинного вчення — воно справді все по-справжньому змінює. Тому критерієм того, наскільки ми просуваємося в практиці, є зміна нашого повсякденного життя.
Шлях повної трансформації
Зрозуміло, якщо ви не ставите собі за мету трансформацію, то, найімовірніше, краще й не практикувати вчення, оскільки воно дуже глибоке. Практикувати Вчення — це означає працювати над власною трансформацією, йти настільки далеко цим шляхом, наскільки це в принципі можливо. Тому плоди вчення завжди проявляються в нашій трансформації. Припустімо, найвищим рівнем трансформації махасіддхів була реалізація райдужного тіла світла. Це означає, що трансформація зайшла так далеко, що навіть може трансформувати клітини фізичного тіла. Тому багато хто з махасіддхів досягав стану найвищого самадхі (саруба-самадхі), коли навіть елементи фізичного тіла в момент смерті або за життя розчиняються, залишається тільки одяг, пасмо волосся і нігті, а саме фізичне тіло стискається і зникає, перетворюючись на райдужне тіло світла. Є історично засвідчені факти, що це не міф, а реально досяжний стан навіть у наш час. Таким чином, вчення — це повна, абсолютна трансформація. Зрозуміло, коли ми приступаємо до такого піднесеного Вчення, нам потрібно розуміти, наскільки глибокий цей шлях, щоб пройти його до кінця.
Отже, коли ми практикуємо, то результат вчення завжди позначається на нашому житті. Виникає радість або печаль, гнів або любов, але практик уже ніколи не втрачає зв’язку з простором первісного Ума, звідки й виникають усі ці переживання. Це означає, що ум стає гнучким і приймаючим, ми перестаємо ототожнювати себе з хибним «я», а постійно ототожнюємо себе з тонкою присутньою усвідомленістю. З часом ми виявляємо, що вона подібна до бездонного океану, і передаємо їй усі права в нашому житті. Це і є Брахман (Абсолют або всевишнє Джерело). Ми розуміємо, що тепер наше завдання — перепідпорядкувати наше маленьке «я» і всі наші помисли цьому всевишньому Джерелу, цьому безмежному світлу, тобто повністю віддатися йому. Насправді це не є щось зовнішнє, подвійне, як, наприклад, Бог у християнстві. Цей Абсолют (всевишнє Джерело) є найтоншою і світлоносною частиною нашого власного «Я». І питання віддання або перепідпорядкування полягає в тому, що наше нижче «я» перепідпорядковує себе нашому абсолютному «Я». Коли таке перепідпорядкування досягає кульмінації, відбувається повна реалізація або самовпізнавання. Йогін упізнає себе тим, ким він був завжди, але ким себе не вважав. Він упізнає себе Абсолютом, Брахманом, трансцендентальною свідомістю. Таке впізнавання і є шукане просвітлення або плід і мета у вченні лайя-йоги.
Це лекція з основ, які слід прояснювати для себе, щоб подальші практики базувалися на міцному фундаменті. Якщо немає запитань, ми її завершимо.
Запитання і відповіді
Запитання: «А що є джерелом нижчого «я»?»
Вище «Я». Воно є джерелом усього, зокрема й нижчого «я».
Запитання: «Коли нижче «я» намагається розчинитися і йде в загальну Свідомість, це означає, що гра закінчиться? Це спроба вийти з гри, вийти з майї?»
А власне для чого ми практикуємо? Гра не може закінчитися, тому що вище «Я» завжди проявляється. Однак тепер воно буде проявлятися чистим і абсолютним способом без шкоди для нижчого «я». Існує велика різниця між святими махасіддхами і стражденними живими істотами в пеклах і світі людей. У другому випадку нижче «я» не інтегроване у вище «Я», тому є розрив із Джерелом, ілюзія індивідуального самобуття і страждання. У першому випадку нижче «я» повністю інтегроване у вище «Я», і енергії так само проявляються, гра (ліла) триває, однак тепер вона повністю вільна. Наприклад, святий теж може проявляти фізичне тіло і відправляти його в будь-які світи, однак це тіло невіддільне від Джерела, воно не забуває себе, воно йому повністю підпорядковане, у нього немає хибної ідеї відокремленості, воно ніколи не страждає. А жива істота, що перебуває в омані, звичайно, страждає, у неї є відчуття відокремленості. Тут суперечності немає.
Запитання: «Тобто гра на цьому не закінчується?»
Гра нескінченна. І гра (прояв вселенських енергій) — це невід’ємна якість нашого «Я». Тому реалізація — це не повернення в непроявлену порожнечу. Сараха з цього приводу говорив так: «Ті, хто схоплені або прив’язані до матеріальних зовнішніх об’єктів, подібні до корови, ті, хто схоплені непроявленою порожнечею, ще гірші». Питання в тому, щоб, перебуваючи серед об’єктів, серед різноманіття вселенських енергій, не дозволяти втрачати Джерело, не заплямовуватися всім цим. Це і є справжня гра. Ба більше, справжня гра (ліла) в цьому стані тільки й починається, до цього була не гра Абсолюту, а кріда, тобто контрольована гра за законом карми, коли вас контролюють божества, власний розум, інші живі істоти. Кріда — це зумовлена гра за чужими правилами, за законом карми, а ліла — це незумовлена гра. Ні кармічні істоти, ні Яма, ні боги пристрасті вас не контролюють, тому що ви невіддільні від Джерела. Уся активність у проявленому світі є маніфестацією вашої творчості. Якщо ж ми візьмемо звичайну живу істоту, хіба це маніфестація творчості? Це пригнічений стан повної зв’язаності кармами.
