Із найпершого моменту приходу до монастиря слід жити так, щоб безперестанно оберігати свій ум. Практика чернечого діяння полягає в безперервному оберіганні свого ума. Той, хто не оберігає свій ум, хоч і носить сангхаті, не є монахом. Той, хто звик оберігати свій ум, навіть якщо він не послушник і не має обітниць монаха, є істинним монахом.
Оберігання свого ума означає, що ми постійно відділяємо у своїй свідомості зерна від полови. Це безперестанна битва за усвідомленість. Скільки б не проявлялося клеш, коливань, сумнівів, труднощів, ми завжди повинні оберігати свій ум і відділяти його чисту природу від усього того, що є сансарою. Власне, безперестанне очищення — це і є чернеча практика.
Такий оберіганий ум із часом очищується, і тоді він може безперервно споглядати Абсолют. Коли ум довго споглядає Абсолют, він насичується його якостями, втрачає свою тілесність, ототожненість із тілом, із нижчими шарами. Він одухотворюється, просвітлюється і набуває якостей самого Абсолюту.
Від того, хто оберігає свій ум, виходить аура світлоносності, осяйності. Він сам є носієм такої світлоносності. У ньому немає навіть тіні мирського. Він увесь просякнутий світлом. Він ні про що не думає, окрім як про Бога. Чим би він не займався, кожна його дія є підношенням Абсолюту. Навпаки, той, хто не привчився берегти свій ум із чернечої молодості, не може знайти шлях до цієї світлоносності. Він виконує різні практики, здійснює служіння і працює над собою, але його ум подібний до собаки, яка дивиться то в один бік, то в інший. У нього немає цього святого променя, яким можна дістатися до сонця.
Як не втратити це сонце первісного ума? Лише безперестанною практикою та оберіганням ума. Оскільки ум дуже мирський і має тенденцію постійно проявляти себе по-мирському, то завдання монаха — постійно стояти на сторожі цього ума й оберігати його.
Уважність, оголене усвідомлення, як би це не називали, — усе це спрямоване на збереження ума.
Коли ми не бережемо ум, він проявляє свою нижчу природу. Щоб безперервно споглядати світло природного стану, ум має бути дуже уважним, і це вимагає праці. Але коли ми не бережемо свій ум, він має тенденцію проявляти нижчу природу.
Буває так, що людина, яка практикує в ретриті, починає засуджувати інших, замість того щоб зосереджуватися на темі медитації. Це відбувається мимоволі, просто йде зсередини. Просто в неї така звичка. Буває, що в чернечій сангсі послушник або монах починає цікавитися матаджі, «підкочувати» до них із запитаннями. Я це розглядаю як нездатність берегти свій ум, як забудькуватість щодо свого вибору. Буває, що монах може з’ясовувати стосунки з іншим монахом у якихось негармонійних формах. Усе це різні форми незбереженого ума. Можливо, він і отримав якусь миттєву користь, але чи думає він про наслідки? За кожним незбереженим актом ума стоять гарячі й холодні пекла. Завжди потрібно пам’ятати про реінкарнацію, про те, що кожен акт несвідомості може коштувати дуже дорого. Кожна клеша, яка не сублімована, не самоосвобождена, може перетворитися на величезного демона або на голодного духа.
Я говорю це не для того, щоб викликати у вас почуття провини і ввести в стан гріховності. Справжній практик ануттара-тантри завжди орієнтується на чистоту й досконалість, тому мені найменше хотілося б породжувати у ваших умах почуття гріховності й усвідомлення власної провини. Це взагалі не можна назвати практикою. Але це не означає, що потрібно заколисувати себе думками про те, що наш ум завжди чистий і досконалий. Хоча це й так, ми все одно повинні намагатися берегти свій ум і насправді бути в цій чистоті й досконалості.
Природа хибних концепцій і самоосвобождення
Уся наша проблема полягає у відсутності усвідомлення реальності. Подібно до галюциногенних препаратів або грибів, хибні концепції створюють у нашій свідомості ілюзії.
Спочатку потрібно зрозуміти, що означає «хибні концепції створюють у нашій свідомості ілюзії». Коли ми не бережемо свій ум, ми не можемо самоосвобождатися. І тоді ми схильні помилятися, зачаровуючись концепціями. Наприклад, ми думаємо: «Це так, а це — ось так». Тобто ми будуємо різні умовиводи. Однак це лише концепції. Якщо ми не володіємо секретом самоосвобождення, ми будемо входити в ілюзію від цих концепцій.
Справжній йогін завжди самозвільняє будь-які концепції, хоча він їх і не відкидає. Він може ними користуватися. Якщо ви не оволоділи оголеним усвідомленням, ви можете хоча б інтелектуально самозвільняти концепції. Це означає, що жодна концепція не повинна захопити вашу свідомість. Ви повинні розуміти її умовність, відносність і дотримуватися глибшого бачення усвідомленості поза концепціями. Коли я сказав це одній матаджі й дав їй практику інтелектуального самозвільнення, вона виконала її й сказала: «Так, ось так тренуєшся і не розумієш, що саме треба самозвільняти. Наприклад, слова Гуру потрібно самозвільняти чи ні?» Я виявив, що її проблеми в тому, що вона не розуміє різниці між умовною й абсолютною істиною.
Коли ви практикуєте, ви повинні чітко зрозуміти, що є абсолютною істиною, а що є відносною.
Співвідношення абсолютної та відносної істини
Я їй сказав: «Потрібно просто зрозуміти, як співвідносяться абсолютна й відносна істина. В абсолютній істині нічого не існує, все самозвільнене. У ній немає ні будд, ні святих, ні Гуру, ні учня, ні чистого, ні нечистого, ні доброго, ні злого, ні вінаї, ні самаї, ні суб’єкта, ні об’єкта, ні досягнення, ні зв’язаності, ні життя, ні смерті, ні проявленого, ні непроявленого, ні концепцій, ні їхньої відсутності, ні практик, ні їхньої відсутності, ні звільнення, ні зв’язаності. Абсолютна істина взагалі ніяк не виразима, і всі слова в цьому сенсі абсурдні. Вони як відлуння в горах, як лепет безумця. Ви питаєте, як ставитися до слів Гуру? А як я ставлюся до своїх слів? Перш ніж вони вийдуть із рота, вони вже споконвічно самозвільнені. Вони подібні до відлуння в горах, веселки в небі, сну, гри. Це загальноприйнята мова, вахара вачана. Ось так я сам до них ставлюся. Так само й ви до них ставтеся. Однак вони на щось вказують». Тобто в абсолютному сенсі все споконвічно самозвільнене. Немає ні старших, ні молодших, ні монаха, ні послушника, ні того, хто досяг, ні того, хто не досяг. Це істина поза концепціями. Навіть говорити про неї — це все одно що профанувати її. Можна лише увійти в оголене усвідомлення, у споглядання.
У відносній істині є старший і молодший, чисте й нечисте, гріхи й заслуги, пекла й небеса, життя і смерть, послушники й монахи, учителі й учні, боги й демони, клеші й благі якості, методи йоги, чисті стани й нечисті стани, зусилля й беззусильність, правила дисципліни, віная і самая. І всі їх треба застосовувати свого часу, не плутаючи.
Як співвідносяться абсолютна істина й відносна?
Якщо ми звеличуємо абсолютну істину й заперечуємо відносну, кажучи, що все є порожнеча, що нічого не існує, то ми впадаємо в крайність, яку називають нігілізмом. Ми ігноруємо здатність Абсолюту до прояву, потрапляємо в непроявлену, порожнечну, недвоїсту темряву й застрягаємо в ній. А Сараха про таких казав, що вони гірші за корів. А якщо ми ігноруємо абсолютну істину й враховуємо лише відносну, тобто сліпо приймаємо закони й умовності цього світу, забуваючи їх самозвільняти, вважаємо, що речі такі, якими вони нам здаються, і думаємо, що вони реальні, то це теж помилка. Впадання в хибне прийняття всього — це відхилення, яке називається етерналізмом. Про таких Сараха казав, що вони подібні до корів.
Який істинний спосіб практики? Коли ми поєднуємо абсолютну й відносну істину. Одна істина виражає бачення, або погляд, — недвоїстість, Абсолют, який поза всілякими категоріями, визначеннями й концепціями. А друга істина виражає поведінку, яка узгоджується з обставинами й приймає ті чи інші правила, принципи, спосіб спілкування. Однак поведінка, тобто відносна істина, підпорядкована погляду. Тобто відносна істина є підлеглою, а абсолютна — головною. Тому кажуть так: «Бачення (або погляд) безкрає, як небо, і безстрашне, як лев. А поведінка скрупульозна, як змелене борошно».
Коли ми розуміємо принцип поєднання двох істин, усі суперечності зникають. Ми знаємо, що саме самозвільняти й чого дотримуватися, як приймати ту чи іншу обставину, як до неї ставитися зовні й у душі. Абсолютна істина перебуває в серці, а відносна істина перебуває на поверхні. Тобто ми не допускаємо перекосу ні в один, ні в інший бік.
У відносній істині існує безліч світів, богів, законів, святих і принципів. Якщо ми їх ігноруємо, то у відносному світі можемо отримати результат. Порушивши закон карми, можна накликати на себе гнів богів і демонів. Хочеш ти чи ні, а можеш це реально пережити. Наприклад, порушивши вінаю, доведеться потім каятися, а неправильно харчуючись, можна погіршити стан прани. Такими є закони відносного світу. Забувши метод практики, можна не отримати результат. Але в абсолютному сенсі, тобто з погляду усвідомлення, усе це є ілюзією.
Наш погляд, наша чистота, досконалість і позамежність не постраждають від того, що ми враховуємо відносну істину, якщо ми повністю оволоділи поглядом, а наше усвідомлення безперервне й безкрає, як небо. Тоді в душі ми маємо бачення й абсолютну істину, а зовні маємо відносну істину, яка допомагає нам орієнтуватися у відносному світі. Оскільки відносна істина (поведінка) підпорядкована абсолютній істині, то вона подібна до гри, бо все само-звільнене від самого початку. У серці в нас — само-звільнення й абсолютна істина, а це означає, що наша свідомість і наш прояв завжди гнучкі.
На запитання про те, як ставитися до моїх слів, я тій монахині сказав так: «Від самого початку, ще до того, як ти прийшла, я знаю, що немає ні тебе, ні мене. Але оскільки я проявляю також і відносний вимір, то у відносному сенсі я приймаю твоє існування, твої запитання й відповідаю на них, відгукуючись. І хоча я ставлюся до всього цього, само-звільняючи свою мову, я знаю, що вона може допомагати, тому сприймаю її у відносному сенсі як те, що може принести користь».
Коли ми поєднуємо абсолютну й відносну істину, погляд і поведінку, це означає, що ми не помиляємося й маємо здатність поєднати дві частини Абсолюту.
Практика в спогляданні
Те саме запитував інший монах: «Коли я практикую, мені здається, що я виконую техніки, але втрачаю велике свідоме начало, ніби я щось зраджую. Коли я починаю занурюватися в роботу — роблю асани, пранаями тощо, то замість того, щоб розототожнюватися з тілом, я з ним дедалі більше ототожнююся». Я йому сказав, що це питання вчення, доктрини, яке потрібно прояснити ще на стадії послушництва. Адже передбачається, що ми виконуємо практику, перебуваючи в спогляданні. Навіть виконуючи грубі практики з тілом, вітрами чи каналами, ми робимо їх з погляду природного стану, абсолютної істини, не відволікаючись від присутності. Тобто наше діяння перебуває за межами зусилля. Це називається «робити не роблячи». Такий йогін не має надії, не прагне плодів і результатів своєї праці чи садхани, не прив’язується. Як він може зумовитися фізичним тілом, якщо постійно перебуває в спогляданні абсолютної істини, ніби сидить на вершині величезної гори, і повністю задоволений цим спогляданням? Таке поєднання в практиці завжди притаманне садхані лайя-йоги. І тоді не повинно бути жодного замішання.
Ілюзорна природа сприйняття
Ми не здатні усвідомлювати дійсність, тобто пізнавати, що всі явища мають причини й минущі, і що все, що постає перед нами, існує не таким чином, яким видається.
Усе, що постає перед нами, існує не таким чином, яким видається.
Коли ми перебуваємо в подвійності, світ також постає перед нами в подвійності. Коли ми правильно споглядаємо, світ бачиться нами в недвоїстості, і тоді старі уявлення відходять.
Є історія про те, як один учень запитав Майстра:
— Чи маю я природу Будди?
Учитель сказав:
— Ні.
Учень знову запитав:
— А коти й собаки мають природу Будди?
Майстер сказав:
— Так.
Тоді він обурився:
— Якщо коти й собаки мають цю природу, то чому я не маю?!
Майстер відповів:
— Вони не запитують.
Наше его, відокремленість від істинної свідомості змушує нас вважати себе тілом, і тоді виникають засновані на цьому омани. Коли ми не бережемо свій ум, ці омани посилюються, а коли ми бережемо ум, вони розсіюються.
Що означає берегти ум буквально? Це означає правильно виконувати садхану уважності. Наприклад, коли ви ходите, ви постійно повинні практикувати якусь садхану уважності. Не має бути так, що ви кілька років перебуваєте в монастирі, але коли ходите, то жодну санкальпу, навіть найелементарнішу, не практикуєте. Вашому уму не дозволяється десь блукати, інакше ви втрачаєте можливість відпрацьовувати свою практику уважності. Але дисципліна ума під час ходьби постійно дає таке вирощування, плекання свідомості.
Природа істинного існування
Через невідання нашого ума все постає перед нами як істинно існуюче. Ми зосереджені на тому «я», яке є. Але сприймаємо це «я» як істинно існуюче, якого в реальності немає.
Подібним чином усе, на чому фокусується наше невідання, — «я», тіло, ум, інші, об’єкти шести чуттів — існує, але не так, як це сприймає невідання. Ось у чому ілюзія.
Ви повинні докладати великої старанності в практиці плекання ума. Без цього не буде жодного результату, оскільки ілюзії сильно вкоренилися, затьмарений ум постійно зісковзує до ототожнення з тілом та іншим, а ця тонка свідомість дуже вже невловима, особливо спочатку. І навіть якщо ви вловили її на ретриті або в медитації, вона швидко вислизає, якщо ви щодня не докладаєте зусиль, щоб плекати ум і безперервно підтримувати його.
Коли завдяки невпинному тренуванню ум стає самопідтримуваним, самозвільнення вже дається легко, тому що стає чимось природним для вас.
Погляньте на всі проєкції істинного існування. Так само, як скатертина приховує стіл, істинно існуюче «Я» приховує просте «я». У вашому баченні суб’єкт «я» прихований істинним існуванням, так само як і дія, і об’єкт. Усі вони прикрашені видимістю істинного існування.
Тут необхідно пояснити таке. Первісна свідомість прихована нібито реальним існуванням матеріальних речей. Це означає, що ви дивитеся на дзвіночок і думаєте: «Це дзвіночок». Але дзвіночок має світлоносну порожнинну природу, і це насправді не дзвіночок, а Брахман. Вам лише здається, що це дзвіночок. Або ви думаєте, що це книга. Але це просто у вашому кармічному баченні воно видається вам книгою, а насправді це Абсолют, проявлений як енергія. Наприклад, якби зараз ви набули очей богів, ви побачили б це інакше, наприклад як інкрустований сувій, священне писання, це для вас уже не було б просто книгою. А якби ви подивилися на це зі світу голодних духів, то побачили б обгорілий папір. Тобто все залежить від кармічного бачення.
Зрозуміло, щось є, не можна сказати, що нічого не існує. Існує енергія. І ця енергія є сам Абсолют. А те, як вона сприймається, залежить від кармічного бачення суб’єкта.
Як бачить святий? Передусім він бачить сутність якогось об’єкта. Бачачи предмети, він не накладає ярлики: «Це книга, а це дзвіночок». Він бачить, що все це є енергія абсолютної свідомості, а який ярлик їй приписати — це вже залежить від конкретного сприйняття.
Зрозуміло, у нього є розрізнювальне бачення, тобто він здатен відрізнити дзвіночок від книги. Проте він знає, що «дзвіночок», «книга» — це лише умовні найменування, притаманні конкретному кармічному баченню, а за своєю суттю це є енергія, яка може набувати різних форм. І все залежить від сили свідомості. Особливо це може проявлятися у сновидіннях.
Але коли в нас немає плекання ума, зовнішні об’єкти приховують свою порожнинну світлоносну природу. Щоб легше сприймати, ви можете думати так: «Усі зовнішні об’єкти складаються з молекул, молекули — з атомів і електронів, а електрони — з фотонів, тобто зі світла. За своєю суттю вони порожнинні. За своєю суттю вони є енергією, що походить зі свідомості».
Медитація на порожнечу
Придивіться, усвідомте, що все це порожнє. Зосередьтеся на тому факті, що все це — суб’єкт, дія, об’єкт — порожнє. Будь-яка річ, яка існує, цілковито порожня.
Зосередьтеся на порожнечі. У порожнечі немає «я» та інших, немає суб’єкта й об’єкта, немає друга й ворога, немає прив’язаності й немає гніву. У порожнечі немає порожнечі.
Медитуючи на порожнечу, спостерігаючи порожнечу, думайте так: «Тоді це має сенс». Немає ні найменшого усвідомлення вірити в те, що щось існує саме по собі.
Інтелектуальний аналіз того, що все є порожнечею, — це лише підготовка до оголеного усвідомлення. Це добре з погляду світогляду. Однак нас більше цікавить уважність як така, що веде безпосередньо до сприйняття порожнинної природи всіх речей. Якщо ви безпосередньо сприймаєте порожнинну природу всіх речей завдяки усвідомленню, то інтелектуальне міркування вам і не потрібне, оскільки ви прямо проникаєте в суть.
Проявляти таке розпізнавання — це і означає берегти свій ум, здійснювати чернече діяння. Уважність, самозвільнення, сатіпаттхана, споглядальна присутність — усе це синоніми, це одне й те саме.
Коли у вас виникає гнів або роздратування, страждання, страх, переляк, радість, прив’язаність, сильне бажання, наприклад бажання їжі під час прасаду, ви повинні проникати в нього, спостерігати його повну порожнинність і практикувати в цей час пестування та спостереження ума.
Коли ви досягаєте в цьому досконалості, ваш ум стає дуже ясним і непохитним, у вас з’являється величезне джерело життєвої сили. І для виконання такого чернечого діяння придатні будь-які ситуації.
