Коли учень стає на духовний шлях, приймає обітниці, він бере на себе різні зобов’язання, які має намір виконувати аж до досягнення просвітлення. Періодично важливо згадувати, які саме зобов’язання бере на себе йогін, які якості він має в собі виробляти.
Для мирян я склав спеціальний текст, звівши в нього різні канонічні вимоги до духовної практики. Але ці зобов’язання мало чим відрізняються від вимог до монахів. Різниця лише в тому, що послаблено деякі вимоги щодо ритритних практик і щоденної практики.
Отже, з моменту промовляння обітниці Прихистку і слів клятви йогін має дотримуватися головних йогічних принципів.
Група яма
- вегетаріанство, ненасильство, незаподіяння шкоди (ахімса);
- відмова від алкоголю, наркотиків, сигарет;
- припинення сексуальних контактів, відмова від втрати сексуальної енергії (брахмачар’я);
- щирість, правдивість (сатья);
- не мати матеріальних прив’язаностей до речей (астея, апаріграха);
- дотримання законів соціуму.
Підвищуючи престиж сангхи, ми намагаємося, щоб сангха процвітала, але в особистому сенсі матеріальних прив’язаностей не має бути — такий принцип чернецтва. Коли ми гарно вбираємо монахів або прикрашаємо «Див’я локу», це підношення саме дхармі, щоб дхарму поважали. Коли гуру має важливий, респектабельний вигляд, це для того, щоб люди розуміли, що дхарма несе силу, що вона має бути шанованою, а ті, хто її практикує, — це люди з великими заслугами.
Коли я не проповідував, а сам був практикуючим йогіном, у мене була прямо протилежна установка, тобто я не отримував жодних підношень. Коли одного разу я зібрався проводити заняття з йоги, один з учнів жахнувся від того, як я вбрався, і дав мені щось зі свого гардероба. Де б я не практикував, там завжди були тільки штори, портрет гуру, магнітофон із касетами, книги та килимок для медитації.
Коли ми живемо в монастирі, де не лише ритритний спосіб життя, ми зобов’язані всіляко дбати про його процвітання, насичувати його матеріальною шакті, але не прив’язуватися до неї.
Основні якості учня
Також учень має виробляти в собі певні якості: довіру, відкритість, розуміння, старанність, уважність, готовність співпрацювати — це, можна сказати, азбука учнівства. Виявляти старанність — це означає намагатися в усьому, наскільки це можливо, розуміючи, що ми маємо себе трансформувати і ніхто інший за нас цього не зробить.
Шестикратна група якостей — шатсампат
Дама — самовладання
Перша якість — дама — самовладання, контроль над почуттями та емоціями. У чернечій громаді живуть люди, які контролюють свої емоції, володіють собою. Ті, хто не можуть володіти собою, взагалі сюди не потрапляють, а якщо й потрапляють, то не можуть тут практикувати, тому надовго не затримуються.
Контроль над почуттями та емоціями в ідеалі означає, що йогін має перебувати в безтурботному спогляданні, будучи уважним, навіть якщо небо почне падати на землю, ніщо не має його похитнути. Це не так просто, це досягається довгими роками тренування, проте, якщо ви вчитеся споглядати, немає іншого виходу, окрім як оволодівати таким самовладанням.
Упараті — відмова від мирської діяльності
Наступна якість — упараті — відмова від мирської діяльності. Тобто будь-яка діяльність має сприяти еволюції, духовному розвитку, тому ми відмовляємося від недуховних цілей, перестаємо бачити сенс у якихось діях поза дхармою, поза служінням силам просвітлення, поза духовною практикою.
Якщо людина ще не дозріла для цього, це означає, що вона ще не стала на духовний шлях. Якщо вона плекає якісь цілі окрім духовної практики, вона просто марно витрачає час. Усі наші цілі мають бути так чи інакше пов’язані з принципом служіння, просвітлення або допомоги іншим.
Шрадха — віра в настанови майстра
Наступна якість – шрадха – віра в настанови майстра, довіра до вчення й методів тренування. Віра (довіра) означає, що ви сприймаєте дхарму, шлях, як щось дуже глибоке. Якщо в людини немає довіри, вона не дуже глибоко сприймає, не вбирає те, що їй говорить учитель, про що вона читає в текстах.
Коли щось говориться на лекціях, це відбувається не через бажання вчителя виговоритися чи самовиразитися, тому голос у гуру не громовий, веселок у небі теж немає, усе говориться звичайним тоном, і такий учень, який не має довіри, сприймає все сказане як щось цілком звичайне. Але насправді кожне слово вчителя має глибоко запасти в душу, стати спонукальним мотивом для трансформації. Коли є віра, достатньо одного слова, щоб учень міг трансформувати себе, змінити або виробити в собі якусь якість.
Титикша – сила духу і стійкість
Наступна якість – титикша – сила духу, стійкість, цілеспрямованість, воля до перемоги й досягнення мети. Лише йогін із менталітетом переможця може бути віра-йогіном. Лише йогін, який має велику стійкість і цілеспрямованість, здатний іти до звільнення. Якщо ж такого менталітету немає, то його треба виробляти.
На вищих стадіях, звісно, ми взагалі відмовляємося від боротьби, від усіляких менталітетів, щасливо перебуваючи в недіянні. Тобто ми повністю довіряємо існуванню, взагалі не прив’язуючись до будь-якої мети, тому що розуміємо, що навіть сама духовна перемога – це певний трюк его, яке хоче перемогти. Але, щоб досягти такого рівня, ми вже повинні мати певний віра-менталітет. Тобто віра-менталітет – це здатність ставити цілі й досягати їх, здатність проявляти волю, наполегливість, силу духу.
Наприклад, один мирянин приїхав у «Дів’я локу», щоб пройти тижневий ретрит. Потім йому здалося, що умови тісні, що багато метушні перед ретритом, як це зазвичай буває, коли приїжджають миряни. Наступного дня він швидко поїхав нібито через якісь дуже важливі й дуже термінові справи. І який сенс був у цьому? Це приклад відсутності таких якостей, як віра, сила духу і стійкість.
Раніше вчителі давали вчення, живучи в горах або гірських селеннях, і учні долали великі труднощі, щоб послухати їхні лекції, отримати передачу. Вони дерлися горами, розбивали намети, терпіли багато різних труднощів, щоб практикувати поруч із учителем.
Самадхана – здатність до концентрації
Наступна якість – самадхана – здатність до концентрації. У базових практиках ви завжди виконуєте концентрацію на точку, на Ом або на полум’я свічки. Без концентрації в йозі робити нічого. Концентрація означає, що ви здатні утримувати ум на якомусь предметі.
Якщо у вас сильна концентрація, це і в служінні проявляється. Коли людині, у якої сильна концентрація, дають служіння, вона не відволікається, вона завжди діє односпрямовано. Прийнявши рішення, вона діє з дуже високою швидкістю. Вона силою свідомості, можна сказати, викривляє простір, і тоді все навколо спрямоване на виконання того, що вона задумала. Її намір матеріалізується, санкальпа проявляється.
Якщо ж у людини немає концентрації, вона починає щось робити, потім розповідає анекдот товаришеві, потім думає, що їй бракує якихось матеріалів, тому треба почекати, а потім вигадує ще щось, на що можна відволіктися. У результаті така розмазана свідомість не дозволяє їй нічого досягти: ніби вона мала намір щось робити, але шість годин минуло, а майже нічого не зроблено. Тобто вона не може зібратися, занадто багато відволікань.
Коли ретрит настає, відбувається те саме: він робить кумбхаку, потім сякається 15 хвилин, потім його ум спрямовується на книгу, він прочитує кілька аркушів, потім мріє, потім згадує, що ж треба кумбхаку робити, але вже дзвонить старший монах, тобто сесія вже закінчилася, треба медитувати. А оскільки в голові в нього відбувається те саме, то й дві години медитації проходять приблизно так само. Потім прасад, після прасаду треба трохи прийти до тями, потім треба трохи порефлексувати, позгадувати щось, а ввечері взагалі хочеться спати, тому вже взагалі не до практики. І ось це називається практикою ретриту. І потім він із почуттям виконаного обов’язку, провівши так сім днів, виходить із ретриту.
Але істинна йога – це насправді зовсім інше. По-справжньому ви можете переживати справжні досвіди лише тоді, коли володітимете колосальною концентрацією, коли ваш ум дуже чіпкий, коли, взявшись за щось одне, ви цього не відпускаєте, тримаєте до кінця, докладаючи максимум волі. І така здатність до концентрації без відволікань дає пробудження кундаліні, прориви в дх’яну, істинну присутність у спогляданні. Вона є основою всього.
Наприклад, завдяки здатності до концентрації, якщо ви її одного разу розвинули й підтримуєте, ви можете за короткий час досягати дуже багато, ваш ум дуже зібраний, ви не втрачаєте жодної секунди. Ви можете виконувати служіння півтори години, але воно за значущістю дорівнюватиме десяти годинам служіння.
Наприклад, я спостерігав, як миряни будували «Співочий очерет» за місяць. Вони мало розмовляли, працювали з ранку до вечора, перерви робили тільки на прийом їжі. У них не було тамасу, була пробудженість. Ніхто з них один з одним не посварився, усі були в злагоді із собою, ніхто не увійшов у «диявольський» стан, не мав якихось проблем. Тобто у своїй мирській справі вони досягли високої концентрації. Це приклад того, що навіть у мирян можна чогось навчитися.
Концентрація — це саме така потужна, вольова свідомість, коли все втілюється. І при цьому в ній немає раджасу. Ваші дії можуть бути плавними, без раджасу, тим не менше ви все швидко робите. Наприклад, у Васудеви ніколи немає раджасу, але, коли йому доручаєш щось зробити, приходиш потім через деякий час, а вже все готово. Як так? Це і є результат високої концентрації. Просто він не відволікається, тому навіть за короткий час у нього народжується якась серйозна річ, причому дуже високої якості.
Шама – спокій
Наступна якість – шама – спокій. Спокій означає, що ви повинні навчитися долати будь-які види роздратування, неприязні, гніву – усього, що може вивести ваш розум із правильного стану. Без цієї якості монах – це не монах, тому що монах – це той, хто завжди володіє своїм розумом. Зрозуміло, це можливо лише якщо ви завжди уважні, і ваша уважність проникла дуже глибоко.
У того, хто володіє спокоєм, ніколи немає конфліктів з іншими, немає з’ясування стосунків, бурхливих емоцій. Він ніби присутній на іншому плані буття. Той, хто не має спокою, ще не може слідувати духовній практиці, тому часто нагадується, що необхідно пам’ятати вінаю, слідувати монашому етикету. Можна сказати, що монаший етикет – це прояв спокою в поведінці, монаших істин і монаших якостей.
Якості за Шанкарою
Ми перелічили якості, що належать до шатсампат (шестерична якість). Тепер розглянемо якості, перелічені Шанкарою.
Розрізнення (вівека)
Розрізнення (вівека) – це здатність відрізняти еволюційні цілі, ідеї, думки, слова від затьмарювальних і буденних. Тобто ви вмієте відрізняти, що сприяє пробудженню, а що не сприяє.
Безпристрасність (вайраг’я)
Безпристрасність, незворушність (вайраг’я) – це, можна сказати, спокій, тільки піднесений до третього степеня. Це спокій і безпристрасність, які ви можете підтримувати навіть за якихось серйозних навантажень, проблем або ситуацій.
За рахунок чого ви зберігаєте безпристрасність? Якщо ви затиснете себе й думатимете: «Я безпристрасний», то це зовсім не те, принаймні в лайя-йозі точно не те. Безпристрасність ви підтримуєте завдяки вмінню споглядати, завдяки тому, що знаходите свій внутрішній центр, глибинну серцевину, сердечний простір «Я» і довіряєте йому. Замість того щоб лякатися, приходити в замішання або панікувати, ви шукаєте цей внутрішній притулок і повністю йому віддаєтеся. Ваше завдання не в породженні якихось оцінок щодо того, що відбувається, а саме в перебуванні в самій природі «Я». Це й буде вайраг’я.
Ум людини, яка не має вайраг’ї, часто приходить у замішання або ображається, коли їй кажуть щось, що їй не подобалося. Сон Чоль Синім говорив: «Усі, хто вас проклинає, – ваші найкращі друзі. Адже вони звільняють вас від чіпляння за «я», чому ж ви їм не вдячні?» Але за звичкою ми можемо переживати різні негативні стани, коли нам щось дуже не подобається.
Мумукшутва – прагнення до звільнення
Наступна важлива якість, про яку говорив Шанкара, – мумукшутва – гаряче прагнення до духовного зростання, звільнення і просвітлення. Мумукшутва має супроводжувати йогіна завжди, з ранку до вечора, роками. Тільки тоді він може на щось розраховувати.
Наприклад, я якось говорив одній монахині, що можна було б деяким із неретельних учнів-мирян, щоб спонукати їх до практики, сказати так: «Навіть не думайте про звільнення! З вашим підходом у вас нічого не вийде! Навіть не мрійте! Такі, як ви, не годяться для цього. У вас немає потрібних якостей, тому накопичуйте заслуги». Тобто мумукшутва означає, що в нас має бути велике прагнення до духовної практики. Це не так, що ми встаємо вранці й думаємо: «Так, щось мені сьогодні нічого не хочеться робити. Та й на вулиці так холодно». Мумукшутва – це коли ми, незважаючи ні на що, просто продовжуємо наше духовне діяння день у день.
Отже, ми перелічили якості категорії яма, шатсампат і ті, на які звертав увагу Шанкара.
Група ніяма
Тепер розглянемо категорію якостей ніяма.
Шауча – підтримання чистоти
Перша якість – шауча – підтримувати тілесну й духовну чистоту. Тілесна чистота зрозуміла. Духовна чистота стосується чистоти енергетичних каналів. Йогін, який поважає себе, не допустить, щоб у нього були забруднені канали, щоб у нього були негармонійні прани, коли навіть від того, що поруч із ним стоїш, у тебе всі чакри аж до анахати забиваються. Він добре розуміє свій енергетичний стан, може його оцінити й своєчасно очистити прани. Духовна чистота також включає чистоту помислів, чистоту взаємин, життя на високих вібраціях.
Саме в чернецтві людина здатна набувати такої духовної чистоти. Ви завжди повинні дбати про те, щоб ваше мислення було чистим, а якщо воно не дуже чисте, то вживати серйозних заходів для очищення. Навіть якщо воно щодня генерує щось нечисте, треба не лінуватися, а щодня очищати його. Тобто діяти за принципом: якщо посудина впала сім разів, ти сім разів маєш її підняти і сім разів очистити.
Для очищення ми застосовуємо відкриття помислів і каяття, простирання, пратипакша-бхавану. Не повинно бути такого, що у вас місяцями генеруються нечисті думки, а ви думаєте: «З цим уже все одно нічого не зробиш, можливо, колись я самоозвільненням усе вирішу».
Ви не повинні миритися з умом, який хоче мислити нечисто, проєктувати свою нечистоту або будувати якісь нечисті взаємини. Такий ум треба постійно очищати. Звісно, найкращий спосіб очищення – це самоозвільнення. Якщо ви перебуваєте в правильному стані, у божественній гордості, у присутності, то чисте бачення виникає саме. Але якщо такого немає, необхідно застосовувати якісь зовнішні методи: робити простирання, самскара-шуддхи, каяття. Причому робити це стільки разів, скільки необхідно, хоч десять разів на день, тому що від цього залежить, у якому світі ми переродимося.
Є історія, на мою думку, про Маудгальяяну (одного з двох головних учнів Будди). Він одного разу прийшов проповідувати в одну громаду, де колись жив практик досить високого рівня, який уже залишив своє тіло. Маудгальяяна увійшов у самадхі й побачив, що ця людина переродилася в якомусь із нижчих світів; коли йому віддають почесті й роблять підношення члени цієї громади, інші санньясини й садху, він страждає. Маудгальяяна зустрівся з ним у бардо й поговорив. Той йогін сказав йому: «Я дотримувався неправильної практики, я обманював себе, я мав багато нечистоти й у результаті потрапив у такий стан. І хоча інші члени нашої громади вважали мене піднесеним практиком, зараз я перебуваю в поганому становищі. Будь ласка, скажи, нехай вони не виконують ці ритуали, бо коли вони їх виконують, це подібно до розпеченого вугілля, яке падає мені на голову».
Маудгальяяна спробував пояснити членам цієї громади, яким є стан справ. Але вони на нього дуже сильно розгнівалися і в результаті вбили. Кажуть, Маудгальяяна, навіть будучи володарем дуже сильних магічних сил, не зміг їх застосувати. У той момент діяли якісь вищі карми, його містичні сили чомусь відмовили, тому його побили, а потім він помер.
Духовна чистота — це захист монаха. Духовна чистота означає уникати поганих думок, поганих побажань, поганих оцінок, нечистих візуалізацій, нечистої інформації, нечистих взаємин, практикувати чисте бачення. Це не просто.
Наприклад, якийсь монах робить щось, що вам не подобається, і ви в душі вже показуєте йому стиснутий кулак або крутите пальцем біля скроні. Ви цього не робите зовні, тому що дотримуєтеся правил етикету, але ваш внутрішній чортик таке виробляє. Всяке буває, тому що розум не так просто контролювати, проте ви не повинні ототожнюватися з цим чортиком. Ви маєте сказати йому: «Якщо хочеш, крути, звичайно. Але я окремо від тебе, я за тобою не слідую». Тоді цей внутрішній демон, внутрішній чортик перестає мати якусь владу над вами. Він робить і те, і це, проте ви окремі від нього, ви зберігаєте свою чистоту. Якщо ж ви і цей чортик — одне, то це недобрий стан справ, і вам треба дуже серйозно працювати над своїми думками. Чистота означає, що ви однозначно займаєте позицію чистого бачення, ви відмовляєтеся генерувати будь-що нечисте щодо монахів, мирян, себе, щодо чого б то не було в принципі.
Сантоша — задоволеність
Наступна якість — сантоша — задоволеність, здатність приймати світ та інших людей такими, якими вони є, задовольнятися тим, що є. Задоволеність — це дуже глибока якість, яка має випливати з розуміння, з присутності, тобто по-справжньому вона розвинеться, коли ви вже зробили споглядання головною частиною свого життя. Це здатність не проєктувати майбутнє, не забігати наперед, не чіплятися, не прагнути якихось результатів поза самим спогляданням, а завжди перебувати в теперішньому, бути задоволеним власним станом тут і зараз, у цю мить.
Один західний монах відвідав тайландський монастир. Там переважно були монахи з тайландських, із в’єтнамських сіл. Якось увечері вони розмовляли, а потім побачили зірочку на небі. Західний монах сказав:
— О, це супутник летить.
Інші монахи запитали:
— А що це таке?
Західний монах зрозумів, що за освітою випереджає тайландських монахів, і трохи зверхньо запитав:
— Ви не знаєте, що таке супутник? Земля кругла, і навколо неї літають супутники. А взагалі, є НАСА і ціла програма освоєння Місяця та Марса.
Один старий монах із великим інтересом слухав, а потім сказав:
— Можливо, ти знаєш дуже багато, але скажи — це допомагає тобі у твоїй практиці?
Задоволеність означає, що навіть якщо ви знаєте небагато, але те, що ви знаєте, — це найцінніше, найголовніше, воно замінює вам усе. Навіть якщо ви маєте не багато, ви маєте щось найцінніше — присутність, яка замінює вам усе. Ви дуже цінуєте це одне, і ви задоволені цим. Замість розпорошення на якісь непотрібні прагнення, ви дедалі більше вростаєте в цю задоволеність, і вона зростає у вас із кожним днем, доки не стає яскравим екстазом. Незадоволеність випливає переважно з того, що ця перлина, це найголовніше, це одне, якось забувається.
Тапас — самодисципліна
Наступна якість — тапас — самодисципліна, здатність до аскетичної практики, свідоме бажання інтенсивно виконувати практику з метою випалити всі бажання й затьмарення.
- Самодисципліна тіла (каїка) – це сексуальне утримання, ненасильство, служіння без егоїстичних спонукань, виконання технік йоги
- Самодисципліна мовлення (вачіка) – це гармонійне мовлення, прославлення дгарми, промовляння щирих слів, відмова від критики інших, від пліток, лихослів’я тощо
- Самодисципліна ума (манасіка) – це підтримання врівноваженості, спокою, споглядання
Усе це належить до тапасу. Тапас буквально перекладається як палання, горіння, випалювання. Коли у вас затекли ноги й болить спина під час махашанті, але ви концентруєтеся, не впадаючи в розпливання та збудженість, це тапас. Коли ви тримаєте кумбхаку 3, 3,5, 4, 4,5, це тапас. Коли ви виконуєте служіння і якісь внутрішні бажання збивають вас, але ви концентруєтеся, прагнучи принести користь іншим, коли дуже хочеться спати, а ви все одно робите шамбхаві-мудру або чандалі-йогу, це також різновиди тапасу. Тобто тапас – це коли в чомусь ви перевершуєте себе.
Свадх’яя – самоосвіта
Наступний принцип – свадх’яя – самоосвіта, самонавчання, тобто це регулярне вивчення священних текстів традиції, настанов, методик, філософії. Зокрема, монахи у нас пишуть наукові релігійно-філософські трактати. Це також втілення принципу свадх’яя. Тобто потрібно знати тексти тієї традиції, до якої ти належиш. Потрібно мати якусь елементарну ясність щодо того, що ти практикуєш.
Такими є якості, які потрібні учням.
Освячення їжі. Сім варіантів підношення їжі
Тепер я хотів би ще коротко сказати про споглядання, підношення, освячення їжі.
Коли ви приймаєте їжу разом, то переважно ви робите перший варіант очищення з мантрою Гаятрі. Промовляючи мантру Гаятрі, ви налаштовуєтеся на Абсолют і на сонячну енергію, потім ви подумки пропонуєте їжу Абсолюту, уявляючи, як вона наповнюється світлом і переходить у чисте бачення, стаючи нектаром. Сама мантра – це встановлення зв’язку з Абсолютом, підношення їжі – це також встановлення зв’язку з Абсолютом. Що таке взагалі підношення? Насправді сенс підношення в тому, що це об’єднання, інтеграція. Абсолют у цьому випадку – це розкритий ум у нашому суб’єктивному переживанні. Їжа – це об’єкт. А коли ми пропонуємо, ми возз’єднуємо наш споглядальний ум з об’єктом, тобто з їжею, і уявляємо, як їжа наповнюється світлом і переходить у чистий вимір, перетворюючись на нектар. Потім завдяки спогляданню ми зароджуємо божественну гордість і робимо підношення нектару божеству у власній формі, тобто приймаємо їжу в стані божественної гордості.
Якщо ви правильно робите освячення їжі, її характеристики, енергоінформаційні якості змінюються, їх навіть можна вловлювати приладами. Така їжа стає цілющою, сприятливою, від неї підіймається прана, усуваються перешкоди, виникає якесь блаженство або навіть насолода. Наприклад, один мирянин говорить так: «Коли в монастирі їжу приймаєш, енергія завжди підіймається, радість виникає. Її їси й не наїсися». Чому це відбувається? Ця їжа має вищий енергетичний потенціал, тому що вона готується в чистому місці (у «Дів’я лоці») і освячується.
Основний метод такий, але існує багато інших способів підношення їжі. Ви можете практикувати будь-який із семи варіантів, особливо якщо ви приймаєте їжу самостійно або в поїздці.
Другий варіант – ви пропонуєте їжу з мантрою Ом. Тобто ви просто співаєте Ом і об’єднуєте їжу з вібрацією мантри, яка входить у їжу. Потім ви уявляєте, як прасад переходить у чисте бачення, перетворюючись на нектар, і що ви годуєте божество, тобто себе, нектаром. Тоді це вже не просто процес поїдання їжі, а ритуальне підношення, тому замість того, щоб накопичувати кармічні сліди, ви практикуєте й накопичуєте заслуги.
Третій варіант – це практика очищення з Гуру-йогою, яку ви виконуєте як зазвичай. Коли ви співаєте перший Ом, ви візуалізуєте перед собою Ом у променях райдужного світла, древо Прибіжища, парампару, лінію передачі, як це зображено на картинці. Тобто перед вами всі ріші, святі, бінду, п’ятиколірне бінду, вісім родів богів, Даттатрея, Шанкара, Джаландхарінатх, Чарпатінатх, Тірумулар, Махамурті Баба тощо. Уся лінія передачі стоїть перед вами як жива; вона вібруюча, тонка, складається з променів світла. Така візуалізація у вас має бути на кожній Гуру-йозі, коли ви співаєте перший Ом. А коли ви співаєте перший Ом при піднесенні прасаду, ви подумки підносите цей прасад і говорите: «Будь ласка, прийміть це моє скромне підношення». Коли ви співаєте другий Ом, із древа Прибіжища, з парампари випромінюється світло й освячує вашу їжу, насичуючи її енергією. Нарешті, коли ви співаєте Ом утретє, світло повністю розчиняє ваше тіло й їжу, залишається лише простір світла. Потім ви знову повторюєте попередні пункти: відчуваючи себе божеством у стані божественної гордості, ви робите підношення нектару божеству, уявляючи, як їжа, перетворившись на нектар, перейшла в чисте бачення.
Четвертий варіант – ви промовляєте вислів із «Маханірвани тантри»: «Я присвячую це Брахману» і пропонуєте їжу Брахману. Подумки або фізично ви робите прардхана-мудру. Якщо ви їдете в поїзді, не треба робити прардхана-мудру на очах в інших людей, оскільки це може викликати нерозуміння і навіть критику. Наприклад, якщо якийсь тантрист практикує у світі, він не робить складні техніки підношення їжі, коли приходить до їдальні чи ресторану, тому що це викличе здивування у мирян, вони дуже нервуватимуть. Так само і ви повинні робити підношення їжі непомітно, оскільки це пов’язано з вашими тантрійськими самаями. У цьому варіанті ви просто подумки говорите: «Я присвячую це Брахману». Відчуваючи, як благословляюча сила сходить на їжу, ви уявляєте, що вона переходить у чистий вимір, і, породивши божественну гордість, робите підношення нектару собі як божеству. Тобто в кожному методі весь ритуал закінчується тим, що ви подумки підносите нектар божеству. Божество – це ви самі, їжа – це нектар, підношення – це процес поїдання, прийом прасаду (їжі) – це ритуальна дія.
П’ятий варіант – це практика Брахма-мантри. Це ширша практика, коли вам треба сильніше наситити їжу, зробити її дієвішою. Ви повністю виконуєте Брахма-мантру, відчуваючи, як благословляюча, низхідна сила Брахмана сходить на їжу. Тобто це повноцінна практика пропонування їжі з виконанням ритуалу Брахма-мантри.
Шостий варіант – ви просто перебуваєте в присутності й породжуєте божественну гордість. Нічого не візуалізуючи, не промовляючи, ви пропонуєте їжу, і силою лише самої присутності ви перетворюєте їжу на чисте бачення, на нектар, а потім пропонуєте собі в образі божества.
Сьомий варіант ще ближчий до ануттара-тантри. Він підходить лише для тих, хто перебуває в дуже глибокому спогляданні, хто вже реалізував єдиний «смак» і чисте бачення. Ви нічого не пропонуєте, не візуалізуєте, не промовляєте. Ви себе постійно усвідомлюєте як божество, а їжу миттєво впізнаєте як нектар. Перебуваючи в нероздільності їжі, того, хто приймає, і процесу прийняття, перебуваючи в недвоїстості, ви поглиблюєте божественну гордість і чисте бачення, медитуючи на неконцептуальну єдність того, хто вкушає, і того, що вкушається, не роблячи відмінностей. Прийом їжі сприймається як священний ритуал, як гра, що повністю перебуває в чистому баченні.
Шостий, сьомий варіанти підходять для тих, хто вкорінився в дуже глибокій недуальній присутності, хто від самого початку вже перебуває в чистому баченні.
Якщо ви щодня приймаєте прасад таким чином, не відволікаючись і роблячи це повноцінною практикою, ви отримуватимете благословення від прийнятої їжі, ваш розум очищатиметься, а споглядання зростатиме. У вас будуть сприятливі сновидіння, наприклад бачення нектару у снах тощо. Їжа, яку ви приймаєте, даруватиме гарний настрій, високий рівень енергії. Після неї ніколи не буде тамасу.
