Коментар до тексту «Ішвара Ґіта». Глава 8. Настанови Ішвари
Ішвара сказав:
Повідаю інше, найпотаємніше знання, о найкращі з брахманів, завдяки якому людина перетинає жахливий океан сансари.
Правильний діагноз духовного становища
Ми вступаємо на духовний шлях, коли тверезо оцінюємо своє становище, коли ставимо собі діагноз. Якщо діагноз неправильний, ми не можемо вступити на духовний шлях, стійко рухатися духовним шляхом. Це не конкретно діагноз мені, як окремій людині, а в принципі, як людській істоті. Бути людиною — це певний діагноз, це певна роль, певна карма.
Коли ми усвідомлюємо своє людське становище, робимо правильний аналіз, ставимо правильний діагноз, тоді ми можемо рухатися далі. Наприклад, якщо у вас ларингіт, а вам поставили діагноз — холецистит, то ви зовсім не від того лікуєтеся. Усе це буде марно. Треба лікувати інше. Дуже багато залежить від правильного діагнозу.
Усі живі істоти, втілені на землі, не відразу розуміють своє становище. Вони народжуються, ставлять дитячі запитання: мамо, а навіщо я народився, а звідки я народився, а що таке цей світ, чому так? Батьки їм щось вигадують, жартома кажуть — потім виростеш, дізнаєшся. Вони одразу не отримують відповіді. Потім вони здобувають шкільну освіту, і наука створює ілюзію, нібито вони щось знають, нібито наука щось знає, виникає навіть віра в науку.
Наука каже: ось у нас є експеримент, ми можемо довести все, ми можемо підтвердити. Багаторазова підтверджуваність будь-якого експерименту — це критерій науковості. Якщо це не можна довести, набрати статистику, багаторазово підтвердити, кажуть, що це не наукова теорія, не підтверджується. Нібито вона працює у фізичному світі, але в духовному плані, у плані сенсу життя, у плані цінностей, цілей життя, усвідомлення свого місця у всесвіті подібні критерії не працюють.
Душа поступово починає вірити в науку, у матеріалістичну картину світу. Це називається сцієнтизм. Science, наука. Сцієнтизм. Сліпа віра в науку, така ж сліпа може бути. Ці питання в душі поступово відходять. А потім після освіти їй підсовується, пропонується, точніше, певна модель, шаблон споживацької культури, ці питання відходять.
Сансара як жахливий океан
Але від самого початку потрібен правильний аналіз, правильний діагноз. Аналіз такий, що цей світ є сансарою, і ми в неї потрапили. Чому — це інший момент. Святі її чомусь називають «жахливий океан сансари». Чому ж він жахливий?
Святі кажуть, що треба навчитися ставитися до світу, в якому ми перебуваємо, як до певної стихії. Стихії, з якою треба бути пильним. Як вогонь, наприклад, або як вода, океан, або як гори, або як підземні шахти, або як повітря, або як космос. Усі ті, хто має справу зі стихіями, хто працює в ДСНС, розуміють, про що йдеться. Наприклад, мандрівники, моряки, гірники, рятувальники, пожежники, космонавти. Вони розуміють: так, це серйозна стихія, до неї треба ставитися з повагою і дуже пильно.
Святі кажуть, що ми потрапили в певне стихійне середовище. Погано кероване, погано контрольоване. До того ж це середовище до нас, скажімо так, не завжди налаштоване добре. Ми в ньому живемо. У ньому не потрібно насолоджувати свої чуття, шукати вісім мирських дхарм.
Вісім мирських дхарм
Що таке вісім мирських дхарм? Це:
надія здобути щастя і страх його не здобути, страх мати страждання
надія здобути славу і страх безслав’я
надія здобути похвалу і страх осуду
надія отримати прибуток і страх втрати прибутку
Чотири надії і чотири страхи. Разом вісім. Наше призначення тут — не шукати вісім мирських дхарм, а розвинути свою усвідомленість, мудрість і силу так, щоб у цьому океані сансари відчути себе хоча б на острівці безпеки. А в найкращому разі — взагалі звільнитися від цього океану сансари.
Але коли ми неправильно поставили собі діагноз як людській істоті, що потрапила в океан сансари, то ми не розуміємо свого становища. Тоді народжуються інші цілі. Це як лікувати не ту хворобу. Людина хоче багатства. Вона хвора на сансару, а прагне багатства. Або людина хоче мирського щастя, людина прагне слави, людина прагне насолод, чого завгодно. Неправильний діагноз собі поставила.
Тоді такий неправильний діагноз, те неправильне ставлення до матеріального світу як до стихії, неповага до сансари як до природи, нерозуміння принципу часу, плину часу, відповідно збиті налаштування щодо цінностей, щодо цілей і сенсу життя. Хоча багато людей начебто сповідують ту чи іншу віру, але цей діагноз, окрім святих і сильних садху, мало в кого є. У тих, хто справді слідує дхармі.
Правильна стратегія в океані сансари
Тут однозначно Ішвара говорить, що ця сансара є жахливим океаном. Це не привід впадати в депресію, але привід замислитися, щоб виробити правильну стратегію. Якщо це жахливий океан, то що я маю робити? Чи маю я тут займатися чимось тимчасовим, насолоджувати чуття? Чи маю я тут плекати якісь ілюзії, надії, страхи? Чи маю я прагнути здобути щастя посеред цього океану? І що є істинним щастям? Чи маю я щось здобути, прославитися тут? Чи маю здобути похвалу тут або отримати якийсь прибуток?
Наприклад, людина пливе в човні бурхливим морем і думає: добре було б мені славу тут здобути. Слава, можливо, дасть прибуток, ще й зароблю. Але ті, хто пливе в човні, вони знають, що треба швидше будь-якою ціною дістатися берега. Вона думає: добре було б, щоб мене хтось похвалив. Усе це безглузді речі. Ми йдемо, розуміємо своє становище, і нам потрібно діставатися іншого берега.
Вісім мирських дхарм — це наслідок неправильної оцінки свого становища як живої істоти. Коли ми даємо правильну оцінку, раптово спадає тягар, великий тягар. Раптово ми бачимо ілюзорність, марність наших надій на щастя в сансарі. Виникає розчарування в сансарі. Звідси з’являється садху як той, хто прагне виховувати в собі якості для Звільнення.
Правильне ставлення до матеріального світу
Розчарування в сансарі не означає, що ми перестаємо в ній діяти, що ми від неї відрікаємося. Енергія буде завжди, і ми завжди будемо в ній перебувати, поки живемо у фізичному тілі. Але ми змінюємо до неї ставлення. Це не означає, що ми відкидаємо користування матеріальними предметами.
Наприклад, сьогодні я бачив такий ролик: один християнин, якийсь молодий батюшка, бере айфон і каже — це ікона антихриста, мені ставлять запитання, як позбутися чипів, стеження, майбутнього числа 666, ідентифікаційних номерів, я зараз покажу, що робити. Він кладе на пеньок, дістає молот і бах — на друзки. Ось що треба робити з приладами антихриста. Радикальний підхід. За принципом: якщо око спокушає тебе, вирви око.
Але в нас трохи інший підхід. Ми говоримо, що ми не відрікаємося від взаємодії з матеріальною природою та використання матеріальних предметів. Ми можемо їх задіяти в служінні Богові. Ми можемо їх використовувати для допомоги іншим живим істотам у Звільненні. Наше завдання — навчитися їх використовувати, у цьому полягає мудрість. Ми можемо поставити їх на службу божественній волі.
Начебто те саме. Ми живемо в будинках і маємо автомобілі. Але зовсім інше ставлення, зовсім інший настрій розуму. Ми знаємо, що це все не належить нам. Ми не намагаємося цим насолоджуватися. Ми не намагаємося цим насолоджувати своє его. Ми використовуємо це, щоб проводити божественну волю, поширювати дхарму, допомагати іншим живим душам усвідомити себе. У цьому наша місія.
Це означає, що ми вибудували правильні стосунки з матеріальним світом. Це означає, що ми діємо без мирських дхарм, без надії, страху й чіплянь, не маючи самі в душі прив’язаності до матеріального світу. Ми використовуємо, залучаємо енергію матеріального світу для відданого служіння Богові. Це і є розумне розпорядження цією енергією, знаходження своєї ролі в цьому матеріальному світі. Без восьми мирських дхарм. Тому що ми правильно поставили діагноз, правильно визначили своє місцеположення, визначили цей світ як океан сансари.
Природа Ішвари і творення всесвіту
Я Брахман, умиротворений, нетлінний, чистий, вічний, єдиний бгаґаван, відокремлений верховний владика. Моє лоно — великий Брахман, у нього я сім’я вкладаю. Кореневою майєю те лоно називається. З нього породжується цей всесвіт.
Коренева майя — це мула пракріті або пракріті пратхана, первісна енергія. Шива розповідає тут про своє положення як Абсолюту. Розмірковувати над причиною всіх причин, розвивати, виховувати в собі відданість, робити упасану, поклоніння, постійно пам’ятати про Бога — ось шлях бгакті-йоги, який вказується святими. Шлях звільнення від сансари, поряд із джняна-йогою.
Був такий святий Ярпакая Наянар. Одного разу до нього прийшов святий садху, обмазаний попелом, зі сплутаним волоссям. Цей святий був відданим, він роздавав пожертви ченцям, постійно приводив гостей, пригощав їх, мив їм ноги, проводив бандари, постійно жертвував на храми. Вів чисте життя відданого Шиви. Його прославляли, він був із хорошої родини.
Але одного разу до нього прийшов садху. Він запитав: «чим я можу тебе обдарувати? Я все готовий для тебе зробити, всім готовий для тебе служити». У нього була красива дружина. Цей садху сказав: «дружина в тебе красива, піднеси дружину». Той, не змигнувши оком, сказав: «я радий, що в мене є те, що я можу тобі піднести». Він покликав дружину, сказав: «ось я вирішив зробити підношення садху, пообіцяв будь-яке, я слідую своїй дхармі. Будь-яке підношення. Я сказав, що виконаю будь-яке побажання. Садху попросив піднести дружину, я тебе йому піднесу». Дружина спочатку була шокована, але він пояснив: «це ж наш обов’язок, це наша дхарма, будь-якими способами служити дхармі, садху, віддавати все. Це дуже велика дхарма, велика заслуга». Дружина поступово переконалася.
Але тут справа дійшла до родичів, і родичі почали говорити: що це таке? Вони вирішили побити його за те, що він збирається віддати дружину, образити їхній рід. Адже було весілля, вони мають зобов’язання. Цей садху був сам Шива, який прийшов його випробувати. Він каже: «нічого не бійся, просто підемо». Ярпакая Наянар сказав: «я тебе супроводжуватиму, щоб родичі не напали, не відбили дружину. Поки ми будемо йти до якоїсь межі, далі вони не підуть».
І вони пішли. Прийшли родичі з киями, зі зброєю, зав’язалася бійка, поки вони ще не дійшли до межі. Він сказав: «садху, я захищу тебе», він почав битися зі своїми родичами. Поклав половину всіх родичів, але відбив, відстояв свою дружину, сказав: я тобі її пожертвував, я пообіцяв, я виконав, забирай. Садху пішов, відвів її. Усі були просто в неймовірному шоці. Як таке може бути? Але він виконав свій обов’язок, настільки був відданий. Він вірив у цього садху як у прояв Шиви.
Тоді садху повернувся і проявився у стані світла як Шива на бику Нанді з дружиною Парваті й сказав: «я задоволений твоєю відданістю і вірою, що ти міг так відректися від прив’язаності, забирай свою дружину назад». Зцілив його та його родичів і благословив його Звільненням. Це приклад досконалої самовіддачі, досконалої відданості.
Був інший приклад, коли Шива випробовував відданого. Це Ілаянкудияр Наянар. Він теж постійно здійснював поклоніння, постійно пригощав садху, постійно приходили садху до нього додому, він робив бандари, жертвував, проводив пуджі, усе своє багатство, яке було, віддавав. Спочатку він був багатієм, влаштовував пишні церемонії, золоті страви, золоті вівтарі, багато гірлянд, багато квітів, бандари, великі підношення. Усе це було пишно, красиво. Він добре заробляв, був вайш’єю, бізнесменом.
Потім усе багатство поступово зникло, як кажуть, бізнес не пішов. Але він усе одно свою віру, відданість зберіг. Один садху якось прийшов до нього. Він звик привітно приймати садху, влаштовувати бхандари, підносити гірлянди, годувати найкращим прасадом. Але вони вже настільки стали бідними, що в них узагалі нічого вдома не було. Він уклав садху спати, але пообіцяв, що нагодує його, і почав думати з дружиною, де взяти їжу, щоб нагодувати садху. Потім він придумав. Вони нещодавно засіяли поле рисом. Він пішов виколупувати рис із землі, який був посаджений. Він виколупав цей рис і зварив якусь страву. Потім вони почали думати далі: щоб цей рис приготувати, потрібні дрова. Дрова в Індії не завжди трапляються. Подивився — є балка в домі, яка тримає дах, зрубав цю балку, нарубав дров, приготував рис на цьому вогні. Потім ще кудись пішов, знайшов шпинат, зелену траву, нарвав десь. Усе приготував. Потім він розбудив цього садху. Раптом, коли садху прокинувся, він почав випромінювати світло й перетворився на Шивалінгам. Із Шивалінгама вийшов Шива разом із Парваті на бику Нанді й благословив його. Благословив Визволенням і Просвітленням за його відданість і самовіддачу.
Це приклади того, як велика відданість здатна розсіювати всі карми. Щоб мати таку велику відданість, таке чисте віддане серце, треба вдень і вночі, завжди думати про Шиву. Треба завжди перебувати в Богові, треба виконувати упасану, треба пам’ятати про Бога, прославляти, оспівувати Бога, служити Богові, поклонятися Богові й, найголовніше, шанувати його відданих.
Ніхто не може отримати благодать Шиви без поклоніння його відданим. Шанувати садху — це і є принцип чистого бачення. Навіть той, хто поклоняється лінгаму, мурті, не досягає Визволення, якщо нешанобливо поставиться до відданого Шиви, до його служителя, якщо не проявить свій дух самайї та чистого бачення. Це дуже важливо. Служачи відданим Шиви, служачи садху, інший садху звільняється. Це дуже важливо зрозуміти.
Космогонія: порядок творіння
Першим був Пуруша, Атман. Від нього породилися махат, елементи, танматри, чуття і великі елементи. Потім виникло золоте яйце.
Пуруша, первісний дух, первісна свідомість, разом із Шакті. Від нього породився махат, світовий розум, світова свідомість, або маха-таттва, як ще називають. Принцип свідомості, буддхі в людині. З нього виникли танматри, зародки п’яти елементів. Із танматр виникли п’ять елементів. Потім виникла Хіраньягарбха, золоте яйце, основа всесвіту, основа світобудови.
Можна сказати так: чорна діра, з якої виник прототип всесвіту за секунду до сингулярності неймовірного напалу, зародки п’яти елементів, які ось-ось готові вибухнути й створити новий всесвіт. Золотий зародок Хіраньягарбха означає, що елементи існують у чистому вигляді, у квантово-ймовірнісному стані, у момент народження нового всесвіту на тонкому рівні. Хіраньягарбха — це зародок нашого всесвіту на рівні астрального тіла.
Є фізична форма всесвіту. Є астральна форма всесвіту. Фізична форма всесвіту називається «вішва». Астральна форма всесвіту називається «тайджас». Причинна форма всесвіту називається «праджня». У кожній із цих форм присутній Ішвара. У причинній формі всесвіту Ішвара присутній як владика, Ішана. В астральній формі всесвіту Ішвара присутній як Хіраньягарбха. У фізичній формі всесвіту він присутній як вселенська форма, Вішварупа або Вайшванара.
Народження Брахми і природа живих істот
Потім виникло золоте яйце, сяюче, як десять мільйонів сонць. У ньому народився великий Брахма, наділений моєю силою. Безліч інших живих істот — усі тотожні мені.
Із золотого зародка всесвіту спершу народжується перша божественна істота саме в нашому всесвіті. Брахма — це не Ішвара. Ішвара народжує Брахм із різних Хіраньягарбх, у різних аспектах свого тіла. Ішвара — це первісна свідомість, але Брахма — це безпосередньо Творець нашого всесвіту. Велике божество, що народжується з Хіраньягарбхи. Сам же Ішвара включає і Брахму, і Вішну, і Шиву. Це і є Даттатрейя.
Усі тотожні мені, але вони не бачать мене, Отця, введені в оману моєю майєю. Форми, що народжуються в усіх лонах, для них майя — велике лоно. Я ж відомий як Отець. Хто знає мене як сім’я Отця, Господа, той стійкий у всіх світах. Він не здобуде затьмарення.
Прояв майї та роль шакті у світі
Живі істоти виявляються введеними в оману ілюзією, майєю Ішвари. Як вона проявляється? Наприклад, вона проявляється як астральний світ, як час, як мірність простору, як п’ять елементів, як закони причин-наслідків, як різноманітні божественні істоти, які керують майєю, п’ятьма елементами та іншими аспектами. Усе це велика махамайя, велика шакті Бога.
Тому в цьому світі все визначає шакті. Шива безпосередньо не бере прямої участі, лише якщо ми його не реалізовуємо. Але всім розпоряджається шакті. Наприклад, вважається, що шакті приводить учня до гуру. Шакті приводить відданого до божества. Відповідно до його карм, звісно. Гра, чит-шакті-віласа, у цьому всесвіті — головна властивість цього світу.
Шакті заводить душі в сансарний світ, у народження в сансарному світі. Від небес до пекел. Божественна шакті, приваблена благословеннями, тапасом, навпаки, звільняє душу. Ми живемо у світі, в якому шакті вирішує все. Навіть наші бажання — це гра шакті. Завжди все відбувається не так, як ми хочемо, а так, як вирішує шакті, оскільки вона господиня, управителька і володарка цього світу. Ми можемо бажати, що нам заманеться, але буде так, як бажає шакті, зрештою.
Але ми можемо впливати на рішення шакті. Ми можемо змінювати рух шакті в цьому світі, якщо знаємо як. Наприклад, здійснюючи ритуали, роблячи підношення, читаючи мантру, здійснюючи тапасью, ми можемо впливати на коливання шакті навколо нас. Тоді шакті, з’єднуючись із нашою шакті, з нашим наміром, змінює світ навколо нас. Це та сама шакті. Душі, які виконують тапасью, здатні зачарувати шакті своїм аскетизмом, своєю мудрістю, своєю відданістю, вірою в Бога, своїм відреченням від еґо. Тому що вони стають схожими на її чоловіка, якому вона безмежно віддана.
Був, наприклад, Амарнатхнаянар, який шанував садху, святих людей. Одного разу до нього один брахмачарі прийшов у білих одежах. Амарнатхнаянар поклав йому на шию гірлянду, нагодував його, і цей садху, брахмачарі сказав: «зараз я піду здійснити омовіння в Ганзі, чи не міг би ти постерегти мій одяг, поки я здійсню омовіння, вшановуватиму мантру». Він пішов, здійснив омовіння, весь мокрий прийшов.
Амарнатхнаянар був дуже відданим, дуже серйозно ставився до виконання обов’язків, до служіння, щоб служити відданим Бога, нагодувати, прийняти, зустріти гостей. Ця частина ведичного етикету дуже важлива. Наприклад, коли до ашраму приїжджає важливий гість, садху, коли ви надаєте служіння тим, хто вищий за вас, ви завжди повинні бути дуже уважні. Це важлива частина ведичного етикету. Ви можете накопичити величезні заслуги, просто служачи садху, тим, хто вищий, старший, мудріший за вас. Але водночас можна накопичити різні апарадхи, якщо неправильно будувати стосунки з тими, хто вищий, мудріший за вас. Це можливість як накопичити великі заслуги, так і їх розтратити. Тому в давнину було багато таких історій.
Він, знаючи всі ці тонкощі й будучи дуже віруючим, дуже відданим, пообіцяв стерегти цей одяг. Коли садху мокрий прийшов і запитав: «а де мій одяг?» Той сказав: «зараз принесу». Побіг, а одягу немає. Він сказав, що кудись одяг зник, я не можу зрозуміти, але я тобі відшкодую. Це був простий одяг. Який одяг може бути у брахмачарі? Він сказав: «найкращий одяг я тобі дам, подарую, розшитий шовком». Той сказав: «не треба, мені мій потрібен. Де мій одяг?»
Той почав його звинувачувати: «ти злодій, ти вкрав мій одяг, навіть довірити не можна домогосподарям, прийдеш у надії, що тебе гостинно приймуть, а тебе ж ще й віроломно обкрадуть». Почав дорікати йому, лаяти його на всі заставки. Той почав каятися, плакати, кричати: «як я міг украсти твій одяг, я шаную садху, я не міг такого гріха вчинити». Той каже: «нічого не знаю, давай мій одяг».
Зрештою, Амарнатхнаянар сказав: «я розплачуся, я віддам за цей одяг усі мої багатства й коштовності». Він почав класти на терези шовк, тканину, матерію. Садху сказав: «добре, скільки важить цей одяг, стільки ти маєш покласти багатства». Він почав класти, терези не схилялися. Він почав класти ще більше, терези не схилялися. Ніяк не міг урівноважити терези. Тоді він уже почав розуміти, що тут щось не те, сказав дружині: «давай удвох станемо на терези, тоді схилимо терези». Садху сказав: «ви можете стати на терези, але якщо у вас немає жодної відданості, це вам не допоможе». Тоді вони помолилися, стали на терези, і терези врівноважилися. Садху сказав: «ось це тепер я приймаю». Він перетворився на Шиву на бику Нанді й благословив їх. Терези перетворилися на золоту колісницю. Вони досягли Звільнення, салок’я-мукті, лише завдяки відданості.
Бачення Ішвари і шлях духовної практики
Владика всіх відьй, верховний владика істот, образ складу Ом, я бхагаван, Праджапаті, Брахма. Рівно в усіх істотах перебуває верховний владика. Нетлінний серед підвладних загибелі. Хто бачить його, той воістину бачить. Той, хто зрить Ішвару, що рівно перебуває всюди, не шкодить самому собі, він іде найвищим шляхом.
Як зріти Ішвару рівно всюди, не шкодячи самому собі, іти найвищим шляхом? Усе починається з Гуру-йоги. Гуру-йога — це бгакті-йога, ішта-девата-йога, яка має встановити зв’язок з ішта-деватою, з Богом, перерости в Ішвара-йогу і стати єдиним потоком бгакті-йоги, відданості. З Гуру-йоги все починається, але не закінчується. Гуру-йога має розростися до масштабів всесвіту, тому що початковий Гуру, адігуру, — це сам Бог і Даттатрейя.
Коли ми виховали в собі таку віру, здатність віри, відданості й самовіддачі, ми маємо оволодіти спогляданням, навчитися перебувати в шамбгаві-мудрі й зробити шамбгаві-мудру, природну усвідомленість без оцінок і суджень, оголене усвідомлення своїм способом життя, способом сприймати світ. Спочатку віра, відданість, а потім споглядання. Не навпаки.
Якщо, поширюючи вчення, хтось, не звертаючи уваги на віру й відданість, просто пояснює техніки, пояснює філософію, медитації, то це не допоможе. Тому що спочатку віра й відданість. Згідно з тантричною традицією не можна передавати вчення, пояснювати техніки людям без віри й відданості. Але іноді на заході так роблять. Тому що в людей просто немає віри й відданості. Але правильно — це спочатку віра — потім техніки, спочатку віра — потім пояснення споглядальних практик, спочатку віра й відданість — потім інші садхани.
Коли віра й відданість зароджені, ми вчимося медитації, повноті уваги, доки не вийдемо на рівень природної усвідомленості через шамбгаві-мудру та інші споглядальні практики. Природна усвідомленість означає, що ви приборкали розум, ви навчилися розчиняти, звільняти подвійні думки, ви навчилися бути в злагоді самі з собою. Ви усунули всі перешкоди подвійного розуму, ви очистили свій розум, у вас не залишилося концептуальних зачіпок, фіксованих ідей, нечистих у кармі думок, хоча б на рівні поверхневої свідомості, і ви можете споглядати, де б ви не перебували. Ви можете, не забуваючись, перебувати в природі розуму. Ви отримали дзеркало усвідомлення, в якому живе Бог, у якому Бог видимий завжди. Коли Бог видимий завжди, ви вже не робите грубих помилок. Ви не втрачаєте віри, тому що благословення завжди з вами. Ви не відволікаєтеся, ваш розум і ваші почуття не можуть збентежити вас. Це шамбгаві-мудра.
Коли ви навчилися так споглядати, то кажуть, що ви як садху оволоділи поглядом і спогляданням. Оволодіти поглядом і спогляданням — це означає зробити шістдесят відсотків роботи. Недвоїстий погляд і потім недвоїсте споглядання, подібне до оголеного дзеркала усвідомлення. Коли ви здобули це, це велика заслуга, велике досягнення.
Карма-йога і дія без прив’язаності
Але ще залишилася крійя, дія. Є погляд, є споглядання, а є дія. Це і є шлях. Ще треба навчитися діяти без очікування і без нагороди. Треба навчитися діяти в дусі карма-йоги, в дусі відданості Богові, в дусі самовіддачі, в дусі зречення без прив’язаності до плодів і результатів своєї праці, в дусі махаяґ’ї.
Коли ми навчилися діяти без очікувань, страхів, надій, чіплянь, без очікування нагород і похвали, то це означає, що ми оволоділи карма-йогою, ми оволоділи принципом бгакті-йоги, коли все, що ви робите, не привласнюється, а віддається. Коли немає жодних очікувань, коли немає бажань отримати плоди й результати. Це і є дух самозречення. Діяти в дусі самозречення. У дусі самозречення означає: я здійснюю дії з цілковито іншою мотивацією, не заради бажання отримати плоди й результати, а навпаки, не отримати, а віддати.
Це дуже незвична мотивація з погляду мирської людини. Якщо діяти, а потім не отримувати, а віддавати, то який сенс? Можна взагалі не діяти, а розважатися, наприклад. Але сенс у тому, щоб здійснювати велике підношення, махаяґ’ю. Махаяґ’я — це дія в дусі самозречення. Дія як постійне, безперервне підношення Богові. Дія без мирського сенсу, без орієнтації на мирський результат, дія без надії на насолоду почуттів.
Тоді хтось може запитати: а тоді який сенс, якщо почуттями не насолоджуємося, без прив’язаності до результатів, який сенс дії у зреченні? Сенс у тому, що, діючи без очікування нагороди, результату, похвали, ми поступово вчимося насолоджуватися, насолоджувати свої почуття через яґ’ю, через підношення Богові. Радіти самому Богові, а не плодам і результатам. Це і є дух карма-йоги і дух бгакті-йоги, коли внаслідок такої самовіддачі ми насолоджуємося самим Богом, контактом із Богом, пам’ятанням, перебуванням у Богові. Це найцінніша дія.
Тому багато майстрів, особливо в традиції старої школи, давали учням абсолютно різні завдання. Цілком безглузді. Наприклад, постійно обмітати ашрам колами, тягати камінь з одного місця в інше, потім назад. Брахмананда у формі Палані Свамі давав своїм учням таке завдання. У нас дія ще осмислена: те, що ми робимо, приносить користь санґсі, приносить красу, воно має якийсь мирський сенс. Ми частково плекаємо якісь надії, частково ми служимо, частково самі отримуємо задоволення. Але повна самовіддача — коли у вас немає прив’язаності до плодів і результатів, але ви старанні, ви з повною самовіддачею це робите. У цьому сенс. Навчитися віддавати Богові.
Християнські старці в християнських монастирях давали учневі садити моркву догори корінням. Тоді учень, послушник, запитує: а який сенс садити моркву, адже нічого не виросте. Старець казав: сенс є, виросте послух. Самовіддача виросте. Або гуру посилав учня на ринок, казав: купи салат за сто рупій пучок. Учень приходив радісний: гуру, я знайшов той самий салат, але за тридцять рупій. — Іди, віддай назад, купи за сто. — Який сенс, я ж дешевше знайшов. Це ж краще. — Сенс є. І учень, не розуміючи, вирушав. Думав, що за дурниці.
З погляду мирського менталітету — абсолютно дурна дія. Адже наш розум так налаштований на вигоду. Вигода, вигода, дешевше, дешевше, як купити дешевше, як вигідніше, як зручніше. Це навіть не помічається, наскільки наш розум налаштований на вигоду. А тут шаблон вигоди розбивається. Треба діяти інакше, можливо. Іноді треба робити, з погляду бгакті-йоги, карма-йоги, цілком невигідні речі. Користь є в іншому. У відкиданні себе, у віддачі еґо, у вихованні в собі духу смирення, самовіддачі, сприйняття божественної волі, встановлення контакту з божественною волею і зрештою отримання благословення. Це неможливо, доки ці шаблони розуму не підуть — шаблон діяча і шаблон дії, прив’язаності до дії. Якщо є прив’язаність до дії, то є прив’язаність до плодів і до результатів. Усе це називається «картритва-буддгі», я — діяч.
Коли ми можемо діяти без очікування нагороди, ми реалізуємо третій аспект, це аспект поведінки. У нас правильна поведінка. Неприв’язана, повністю віддана Богові, єдина з божественною волею і здатна проводити ще цю божественну, самозвільнену волю. Тоді садху стає великим воїном дгарми, здатним битися на суші й на морі будь-якою зброєю. Жодна матеріальна діяльність його не зумовить.
Очищення карми та звільнення від минулого
Коли садху оволодіває поглядом, спогляданням і дією без очікування нагород і прив’язаності до плодів та результатів, поступово його звичний ум, який утримує його, починає зупинятися, починає здавати свої позиції. Він може ним користуватися, коли потрібно, але цей ум більше не тримає його мертвою хваткою, своїми шаблонами, стереотипами й фіксованими ідеями. Споглядання поступово починає витісняти ці шаблони, він може безперервно перебувати в споглядальній присутності.
Споглядальна присутність означає бачити Бога завжди, бачити Бога всюди і в усьому. Три аспекти. Завжди, всюди, в усьому. Коли садху починає бачити Бога завжди, всюди і в усьому, його минула карма починає поступово анулюватися, стиратися. Це не означає, що він уже вільний, ще належить робота. Але його минула карма, що міститься в підсвідомому умі у вигляді самскар, у вигляді васан — підпідсвідомі карми ще глибше — починає стиратися.
Істинний садху — це той, хто звільнився від свого минулого. Дуже довго минуле тримає садху. Дуже довго ми ще себе ототожнюємо. Рід, нація, культура, біографія, прив’язаності, родинні зв’язки, ототожнення — вся накопичена інформація дуже довго ще не відпускається. Вона може ще нагадати про себе, незалежно від статусу, карма-санньясі, пурна-санньясі. Людина думала: я вже вільний, я вже звільнився, раптом медитує, їй приходить якась звістка, і її ум просто виходить із рівноваги. Усе це мирські пута, мирські прив’язаності. Вони ще можуть довго переслідувати, навіть у чернецтві, навіть через двадцять років. Не так-то просто із себе все це витрусити. Мирські пута цього життя стираються, так приходить розуміння, що мирські пута ще з минулих життів є, і взагалі, як тенденція перероджуватися в роді людському.
Один санньясі пішов в ашрам, потім у гори, в Індії, одягнув помаранчевий одяг, поголив голову, тривалий час медитував, через двадцять років він уже досяг стійкої, стабільної дг’яни, стійкої медитації. Він займався йогою, упасаною, служив в ашрамі своєму гуру, потім провів у Гімалаях кілька років. Дружина почула, що він уже став майже як свята людина, вирішила побачитися з ним на даршані. Попросила аудієнцію там, де він жив. Він злякався. Він подумав: а раптом почуття знову прокинуться, а раптом знову ум збудиться, а раптом знову прийде занепокоєння. Він уже вважав себе відреченою, просвітленою особистістю, але він злякався. Він не став зустрічатися. Він сказав: я ще не просвітлений, я ще не повністю оволодів своїми почуттями, для мене є різниця, чужа дружина чи своя, жінка чи інопланетянка. Ще є різниця, виявляється, тому що почуття, минуле, має владу, пам’ять має владу.
Усе це не так просто, стерти особисту історію, стерти особисту карму, здійснити самскара-шуддхі. Повний самскара-шуддхі. Це називається самскара-шуддхі. Дуже довго над садху це ще буде тяжіти. Кожен, хто йшов шляхом відречення, шляхом очищення, знає це. Знає, яка майя підступна, як не можна розслаблятися, як треба бути пильним, як треба все життя діяти в дусі самовідречення. Але якщо він може це робити, здійснювати погляд, споглядання і поведінку, поступово його карма достатньо очищується.
Непрямі методи навчання і попередні практики
Зазвичай учителі діють непрямим чином. Якщо діяти прямим чином, це часто не має успіху. Непряма дія означає, що тривалий час у традиції старих майстрів учень не займався пранаямою, медитацією. Він виконував щось інше. Наприклад, якщо вчитель був музикантом, він сидів із ним і спочатку вивчав музику, як попередні практики. Або якщо він був учителем санскриту, вивчав санскрит. Це називається «упадхарма» або вправні методи пробуджених. Якщо вчитель був гончарем, то учень спочатку вивчав гончарну справу. Він має віддати частину певного часу, свою увагу, перш ніж отримував можливість вивчати дхарму.
Так само, коли ми вступаємо на шлях, ми певний час практикуємо шлях поклоніння, шлях відданості, шлях служіння, карма-йогу, бгакті-йогу. Для того щоб дозволити цим старим самскарам, старим кармам очиститися, щоб навчитися діяти по-новому, без очікування нагороди, без прив’язаності до плодів і результатів, навчитися діяти в дусі усвідомленості і поступово почати стирати стару карму, навчитися діяти в дусі віри, відданості й самовіддачі.
Якості Махешвари
Пізнавши сім і шість тонких частин Махешвари та складові частини прадхани, досягає вищого Брахмана. Всезнання, задоволеність, первісна свідомість, самодостатність, невичерпна сила, нескінченна сила відомі як шість частин великого Махешвари. Танматри, розум, всезнання, задоволеність, безпочаткова свідомість, самодостатність.
Всезнання, всевідання, Господь всевідущий, сарваджнятва — одна з найвищих якостей, властивостей Ішвари, Бгаґавана. Досконалість у знанні. Це означає, що він є Джерелом усякого знання. Він є первісною божественною істотою, яка породжує знання, пізнавши яку, ми пізнаємо все.
Задоволеність як божественна повнота
Задоволеність — це пурнатва, божественна повнота, божественна цілісність. Те, що не потребує нічого, що спирається на саме себе, діє через саме себе. Коли ми стикаємося з божественною реальністю, наша власна цілісність і самодостатність також зростають.
Пурнатва — це відчуття, що ви все зробили. Переживання благословення, коли ви переживаєте, що у вас усе є. Коли ви переживаєте, що перебуваєте на своєму місці в центрі світобудови, і до вас нічого ні додати, ні відняти. Коли приходить досконала задоволеність. Це не тамас і не самовдоволення, властиве зумовленій душі в матеріальному світі. Це щось трансцендентне, це божественне явище.
Божественна повнота й задоволеність — це парадоксальний стан, коли ви ніби перебуваєте в центрі всесвіту, в центрі світобудови. Коли ви навіть, будучи жебраком, переживаєте себе ніби великим царем, що володіє всім. Така людина може бути зовсім убогою, у неї може не бути нічого, але її бгава буде вищою, ніж бгава царя. Тому що пурнатва означає: «я переживаю єдність з усім сущим божественним буттям, і я володію всім, я ні в чому не потребую».
Є відома історія, коли Александр Македонський наказав покликати Діогена. До нього прийшли солдати, сказали: великий Александр кличе тебе. Він засміявся, сказав: хто вам сказав, що він великий, він вам сказав? Якщо я йому потрібен, нехай він сам до мене йде, мені нічого не треба. Нехай Александр сам до мене приходить. Александру довелося йти до нього. Він подивився на Діогена і сказав: так, це велика людина. Якби я не був Александром Македонським, я б теж пішов таким шляхом, теж став би як Діоген. Тому що він відчув, що Діоген, нічим не володіючи, живучи в бочці, був великим.
У нього була посудина, з якої він пив. Він подумав: навіщо мені посудина, якщо я можу пити з руки, і викинув посудину. Коли він ходив крамницями, ринком у Греції, він зазвичай говорив так: як багато у світі є речей, які мені зовсім не потрібні. Це пурнатва, повнота, цілісність. Ким був Александр порівняно з ним, але він був вічно незадоволений. Завоювали одне царство — треба інше. Завоювали це царство — треба ще. Треба пів світу. Завоювали пів світу — куди вже далі йти. Незадоволеність.
Задоволеність, пурнатва — це властивість Бгаґавана, коли йогін реалізує в собі вищі таттви, він випромінює задоволеність. Він може творити, створювати, але це вже не є бажанням отримання плодів і результатів. Це є гра, творча маніфестація, коли щось твориться з повноти. Сам же він цілісний і перебуває сам у собі.
Незадоволеність у духовному житті
Пурнатва означає, що ми віддаємо Богові все — і плоди, і результати. Тому що незадоволеність може бути як у мирському житті, матеріальному житті, так і в духовному. У духовному житті, якщо в нас немає самовіддачі, ми теж можемо бути незадоволені. Дуже багато духовних шукачів також не задоволені своїм духовним життям.
Вони були не задоволені матеріальним життям: з дружиною розлучився, діти теж якісь неправильні, на роботі начальник мало грошей платить, уряд теж не підходить, ця навколишня матеріальна культура жахлива, жодної задоволеності. Людина думає: буду шукати щастя в духовному житті, буду йти до Бога. Але приходить у духовне життя — те саме. Кумбхака не виходить, мантра не начитується, кундаліні не пробуджена, монахи якісь не дуже надихаючі, сева не відповідає моїм схильностям. Купа способів бути незадоволеним і в чернечому житті, у духовному житті садху, або в карма-санньясі. Методи якісь не дають жодного натхнення, медитація не виходить, один сон, концентрація не виходить. І знову людина входить у незадоволений стан.
Дуже багато духовних шукачів шукали егоїстичної задоволеності в духовному житті, вони живили егоїстичні проєкції, егоїстично проєктували на духовне життя, коли вони прийшли. Вони з цими егоїстичними проєкціями увійшли в такий самий абсолютно незадоволений стан. Навіть більш незадоволений. У мирському житті можна хоча б почуття понасолоджувати, а в духовному — ні кола, ні двора. Якщо це садху — ні духовних, ні матеріальних задоволень. Начебто матеріальні задоволення й розваги вже якось незручно, непристойно шукати, а духовних немає. Тоді незадоволеність подвійна.
Це відбувається тому, що неправильне ставлення до духовного життя, до духовної практики, неправильна мотивація. Себе хотів задовольняти на духовному житті. Дуже велику ставку зробив на себе, зародив дуже великі надії, що себе задовольниш, що твоє его буде щасливим. А в духовному житті треба Бога задовольняти, треба бути щасливим тим, що задовольняєш Бога. Про власне задоволення менше думати. Такий принцип.
Тому що щойно ми починаємо думати про задоволення Бога, менше думати про власне задоволення, раптово і щастя приходить, тому що душа опиняється на своєму місці. Тому що це її призначення. Але, задовольняючи саму душу, ніколи неможливо зробити її задоволеною — в принципі неможливо.
Це як спроба нагодувати палець. Ви можете вмочати його в кашу, вмочати у смачну їжу, у найсолодшу їжу, в торти, в тістечка, годувати його манго, бананами, авокадо, грейпфрутом, але палець не здатен їсти, він не здатен бути задоволеним. Але палець може брати їжу, доносити її до рота, і їжа досягатиме шлунка, тоді все тіло буде задоволене, і палець автоматично буде задовольнятися.
Бог — це пурнатва як досконала задоволеність. Коли ми стикаємося з цією задоволеністю через служіння Богові, ми самі стаємо задоволеними. Служачи, думаючи, поклоняючись, пам’ятаючи, прославляючи, оспівуючи цілковито задоволену істоту, неможливо самому бути незадоволеним. Ми самі обов’язково стаємо задоволеними, стикаючись із цією великою повнотою і цілісністю.
Невичерпна сила Ішвари
Бала — ще один з атрибутів, айшвар’я, безмежність сили, досконалість, володіння силою. Увесь світ — це шакті, сила, і вона належить Ішварі в цьому світі, Шиві, Даттатрейї.
Нескінченна сила. Відомий як шість частин великого Махешвари. Танматри, розум і Атман іменуються сімома тонкими таттвами. Їхньою причиною іменується пракріті. Вона ж пратхана, нею здійснюється закабалення.
Пракріті, матеріальна енергія, покриває, огортає душу, закабаляючи її. Наша душа огорнута різними оболонками, і вона подібна до алмаза. Кожен із нас подібний до божественного алмаза. Але це поки що марний алмаз для себе й для інших, тому що потенціал цього алмаза ще не витягнуто.
Алмаз має користь, коли він правильно оцінений, і можна його якось використати. У мирському житті він оцінюється, десь стоїть у коштовному місці, його можна оцінити, продати. Але якщо алмаз лежить під землею, десь на безлюдному острові, його ніхто не може побачити, оцінити, ніхто не може за допомогою цього алмаза купити їжу або щось інше. Він просто сам по собі.
Садху — це той, хто поступово виявляє цей алмаз. Цей алмаз уже існує як Атман, але ми повинні оцінити його за допомогою вічари й вібеки, виявити й оцінити його правильно. Поступово вивести його назовні через споглядання. Поступово навчитися жити в ньому й діяти. Цей алмаз і є часткою Ішвари всередині нас.
Єдиний Бог у різних проявах
Шакті є пракріті в розчиненій формі. У всіх ведах вона іменується лоном Брахмана. Вище за неї єдиний Парамештхі, Махешвара, Пуруша, образ Істини. Брахма, йогін, вищий Атман, що пронизує простір, осяжний ведами, давній, єдиний Рудра, смерть, непроявлений, єдиний, сім’я, всесвіт — це єдиний Бог. Одні називають його єдиним, інші — не-єдиним. Одні кажуть, що це одна сутність, інші — що інша. Менший за атом, більший за махат, Махадева, іменується знавцями вед.
Був такий цар Мейпорул Наянар. Окрім того, що він був успішним царем, він був дуже відданим Богові, відданим Шиві, роздавав дари, завжди приймав садху, слухав, приймав різних учителів, влаштовував великі святкування, фестивалі. У нього був заклятий ворог Мутха Натан, цар із сусідньої держави. Мейпорул Наянар постійно перемагав його в битвах. Кілька разів. У битвах він завжди його розбивав. У тексті говориться, що цей Мутха Натан зрозумів, нарешті, що лисиця не може перемогти слона. Він був, як слон, для нього.
Тоді він вирішив діяти хитрістю. Він переодягнувся садху. Знаючи, що цар завжди приймає садху, і охорона завжди пропускає його до палацу, він сам обмазався попелом, відростив довге волосся, сплутав волосся, одягнув рудракшу, взяв тризуб, надав собі такого вигляду, як якийсь величний агхорі з гір. Коли він прийшов, вартові в палаці почали його зупиняти, він сказав: «я йду до царя, щоб благословити його, у мене для нього важливе благословення». Прийшов охоронець царя, зрозумів, що тут щось негаразд. Але цар сам вийшов назустріч, сказав: «не чіпай, це садху, я маю його прийняти».
Він прийняв його, одягнув гірлянду, помив йому ноги, почав давати йому частування. Цей цар Мутха Натан в образі садху, відданого Шиви, сказав: у мене для тебе є дуже важливі тексти, одкровення, прямо отримані від Шиви з Гімалаїв, я маю тобі їх передати. Але це тільки наодинці. Його дружина, головний охоронець і радник занепокоїлися. Він їх відіслав, залишився наодинці із садху. Цей Мутха Натан дістав ніж і вдарив царя в серце.
Коли прибігли всі, схопили цього Мутха Натана, зрозуміли, хто це такий, що це ніякий не садху, а розбійник, цар із сусідньої держави, сам особисто прийшов. Вони були готові в люті розтерзати його, просто вбити. Цар сказав: «не чіпайте його. Бо він теж відданий Шиви, він теж єдиний Брахман». Цей цар, помираючи, сказав своєму радникові, що він не повинен його вбивати, він повинен його захистити, довести його до кордону й відпустити. У нього було дуже великодушне, дуже віддане серце.
Розум радника був просто паралізований. Він не міг опиратися наказу царя, хоча бажав його просто знищити. Він з охороною довів його до кордону й відпустив, виконав цей наказ царя. Це сила самовіддачі й реалізована джняна святого Наянара.
Хто так знає прихованого Вищого Господа, давнього золотого пурушу, у формі всесвіту, що складається з буддхі, як вищий шлях, той мудрець стає тим, хто подолав буддхі. Така у священній Курма Пурані, у першій частині, що складається з шести тисяч шлок, восьма глава Ішвара Гіти.
