Коментар до тексту «Звільняючий нектар дорогоцінних настанов»
Йогін сказав: “Ця сансара така, що народися ти богом, людиною, духом чи твариною, доки немає просвітлення, не уникнути страждань. Залишивши всю мирську метушню, о мудрий, негайно спрямуй свій човен до берега просвітлення”.
Чотири усвідомленості як основа мотивації
Перш ніж серйозно приступати до духовної практики, ми повинні багаторазово розмірковувати над своєю мотивацією в практиці. Щоб виробити мотивацію в практиці, зазвичай рекомендують роздум над чотирма усвідомленостями:
- роздум над непостійністю, зокрема над тим, що існує невблаганний плин часу, якому не можна запобігти, який змушує нас старіти, помирати й перероджуватися;
- роздум над коштовністю людського народження, коли в нас з’являється шанс у цьому фізичному тілі досягти пробудження й вийти з кола народжень і смертей; подібний шанс такий самий рідкісний, як виграш у лотерею;
- роздум над причинами й наслідками, тобто над законом карми;
- роздум над стражданнями, які виникають у разі, якщо ми йдемо не шляхом пробудження, а зворотним шляхом.
Кажуть, що ці чотири роздуми перевертають життя, тобто вони повністю змінюють цінності. Це справді так.
Поки наше життя не перевернулося в певний бік завдяки цим роздумам, наша мотивація духовної практики буде неглибокою, несерйозною. І, навпаки, коли завдяки таким роздумам ми дуже глибоко усвідомили непостійність, ми бачимо, що з кожним днем старіємо й стаємо на один день ближчими до смерті. Що б ми не робили, цей процес триває, пам’ятаємо ми про нього чи ні. Усі наші справи, навіть найнагальніші й «важливі», в один прекрасний момент перервуться, закінчаться й ніколи більше не повторяться, тому що існує смерть. Нічого не вирішено, доки ми не вирішили це велике завдання — звільнення від смерті. Саме така мотивація дає нам здоровий радикалізм у духовному житті й відсутність компромісів. Поки така мотивація не вироблена, у нас завжди існують компроміси. Якщо дивитися з мирської точки зору, їх можна оцінити як щось одне, але в духовному житті такі компроміси є фатальною помилкою.
Існує плин часу, який неминуче все змінює, неминуче трансформує нас. Але ми не надаємо йому значення через те, що наша свідомість не дуже глибока. Але коли плин часу трансформує нас більше, ніж ми можемо контролювати, ми раптово виявляємо, що все втратили. Якщо ми свого часу не докладали зусиль, ми раптово виявимо, що вже пізно.
Часто буває так, що людина в молодості подає великі надії, має великі амбіції, будує плани тощо. Вона думає: «У мене все ще попереду». Інші теж про неї думають: «У нього все ще попереду». Потім якусь частину життя вона проводить у метушні, а коли трохи намагається усвідомити те, до чого прийшла, то раптово бачить, що роки минули, життєва сила закінчується, здібності погіршуються, ситуація починає виходити з-під контролю, що вона просто повільно сходить з арени. Можливо, вона вже й рада докладати зусиль, займатися практикою, але діє невблаганний плин часу — Чорний Кала (так називають час у його руйнівному аспекті). І з цим більше нічого не можна вдіяти. Усі її видатні плани, надії, амбіції раптово бачаться як сон, тому що приходить якась нова реальність, яку не можна контролювати. Це і є непостійність. І таке усвідомлення непостійності дає велику зрілість духовному практику.
«Багатство, молодість, сини — чи дарують вони істинне щастя? О, розуме, не ганяйся за чуттєвими задоволеннями, не будуй планів, краще шукай бога», — так співав один із великих святих.
Це можна перефразувати так: багатство, молодість, сини, сімейне щастя, гроші мають сенс, якщо ти безсмертний, а якщо ти не безсмертний, усе це не має великого сенсу, тому що скоро все зникне. Важлива робота, стосунки та інше — усе це має сенс, якщо ти безсмертний, а якщо ти смертний, усе це також скоро зникне. А тому набагато важливіше шукати безсмертя, ніж усі ці речі, тому що, здобувши безсмертя, ти зможеш зберегти всі ці речі. Але якщо ти його не здобудеш, то все це буде марним.
Порівняно з життям богів, людське життя таке коротке, що подібне до спалаху блискавки. Один день богів триває 10 тисяч людських років, але, на жаль, люди не усвідомлюють цього. Я думаю, у нас буде окрема лекція з усвідомлення часу і медитація на час. Саме неусвідомлення плину часу змушує людину приділяти увагу несуттєвим, миттєвим речам. Через те, що ми не усвідомлюємо плину часу, ми не здатні будувати якісь великі плани, досягати якихось важливих цілей. Як правило, наші плани миттєві, вони визначаються, можливо, десятьма роками, максимум тридцятьма, а 70–80 років — це для нас горизонт подій, ми навіть не можемо це усвідомити. Але саме така неусвідомленість і несвідомість дуже дорого обходиться кожній людині. У підсумку вона залишає цей світ, так і не встигнувши нічого реалізувати, не встигнувши навіть щось зрозуміти про себе і про всесвіт.
Людські уявлення про себе, про світ, про всесвіт ще дуже незрілі, дуже дитячі. І відповідно, усе життя людини будується з цих незрілих уявлень. Але насправді набагато важливіше використати це дорогоцінне людське народження заради самопізнання й освіти, щоб розвинути вищі уявлення про світ, себе і всесвіт, виробити певний вектор дії.
Коли ми розмірковуємо над чотирма усвідомленнями, це допомагає виробити необхідний вектор дії. Це не означає впасти в депресію і думати: «Так, усе непостійне. Який у всьому цьому сенс?» Практик розуміє все це, проте зберігає радісний стан духу, тому що без радісного стану духу він не може практикувати, а буде лише перебувати в зневірі або плакати. Життя людини на духовному шляху нагадує усмішку крізь сльози. Вона розуміє безмежність світу, безмежність часу, свою смертність і непостійність, вона розуміє, що в неї майже немає жодної надії. Проте вона вдає, ніби все нормально, усміхається і йде вперед, не впадаючи ні в зневіру, ні в замішання, тому що зневіра і замішання — це не найкращі друзі на шляху духовної практики. Ми розмірковуємо над чотирма усвідомленнями не для того, щоб привести розум у зневіру чи замішання, ми розмірковуємо для того, щоб протверезіти. У такому неусвідомленому стані ми ніби сп’янілі майєю і сансарою, що б ми не робили, а чотири усвідомлення — це як холодний душ на голову, який змушує трохи «протверезіти» і виробити правильний вектор життя.
Коли ми стикаємося з ученням, раптово ми відкриваємо його як найбільшу коштовність. Коли ми стикаємося з практикою, методом, усе це також треба цінувати як найбільшу коштовність, оскільки вчення і практика — це те, що по-справжньому справді здатне вивести нас із цього заплутаного лабіринту — кругообігу народження і смерті. Учення, практика, три коштовності, сангха — це те, що по-справжньому здатне дати нам безсмертя. При цьому не лише безсмертя як безсмертної свідомості, а навіть фізичне безсмертя. Навіть це можливо, якщо ми належним чином практикуємо і проявляємо усвідомленість. Я думаю, у нас буде час, щоб спеціально присвятити одну лекцію методам досягнення безсмертя.
Від того, наскільки ми зараз будемо проявляти усвідомленість, вести духовну практику, концентрувати свій намір, залежить те, у якому місці ми опинимося через 80 років, через 200 років. Будуть якісь нові люди і нові покоління, але через 200 років ми для цих поколінь станемо історією. І говоритимуть: «Так, ось історія зародження і поширення в Росії вчення адвайти. 200 років тому монах Вішну Дев приніс учення адвайти в Росію, і так воно поширилося». Майбутні покоління бачитимуть нас інакше, ніж ми бачимо самі себе зараз, тому що зараз ми самі для себе — сучасність, теперішній час, але для майбутніх поколінь ми станемо історією, рядком в енциклопедії, спогадами правнуків, не більше того, якщо не станемо безсмертними. Якщо ж ми станемо безсмертними, то й час стане для нас сучасністю. Ми будемо не лише історією, ми будемо реальністю.
Коштовність учення лайя-йоги
«Дорогоцінне вчення лайя-йоги вводить в оману тих, чиї уми незрілі. Мудрець же, почувши його, танцюватиме від радості».
Учення коштовне, тому що в разі його розуміння і правильного застосування воно дарує всі блага, причому за короткий час навіть без якихось особливих аскетичних подвигів. Святі давнини, та й нинішнього часу докладали колосальних зусиль для досягнення просвітлення, звільнення. Коли ми читаємо, яку запаморочливу практику виконували сиддхи давнини, ми бачимо, що навіть поруч із ними не стояли. Проте учення дає змогу по-справжньому отримати всі знаки реалізації завдяки майстерному оволодінню ним. Навіть якщо ви мирянин, але майстерно оволоділи ученням, ви перестаєте бути мирянином і стаєте майстром. Завдання кожного практика — це не просто вивчати учення, зробивши його частиною свого духовного пошуку, а вивчати його так, щоб отримати від нього користь. Я хотів би, щоб ви всі отримали користь від учення. Отримати користь від учення можна тільки в тому разі, якщо ти сам стаєш практикуючим рівня майстра, досягаєш майстерності.
Є спосіб практикувати учення так, що практикуєш і жодної користі не отримуєш, окрім, можливо, задоволеної цікавості, спілкування на «духовних тусовках». Але насправді такий підхід, звичайно, несерйозний.
Є інший спосіб учення — можна практикувати так, що навіть завдаси собі шкоди. Наприклад, практикуючи, порушувати самаю, робити якісь серйозні помилки. Тоді краще взагалі не практикувати, тому що в такому разі можна потрапити в нижні виміри й застрягти в них не тільки в цьому житті, а й навіть у наступному, якщо це якісь серйозні затьмарення.
Можна практикувати так, щоб отримати невелику користь: трохи розвинути ясність, очистити інтелект тощо. Але цього теж недостатньо, тому що спасіння душі таким чином не досягти. Загалом, це робота на наступне життя.
Можна практикувати так, щоб отримати справжню користь, тобто переміститися в чисту країну після духовної практики в цьому світі, здобути рівень святості, у наступному житті переродитися божеством і продовжити свою практику в чистих країнах у статусі божества, преобразити й очистити своє тіло, мову та ум.
Нарешті, можна отримати від практики істинну користь — у цьому житті здобути повну реалізацію недвоїстості. Зрозуміло, краще завжди практикувати так, щоб отримати від учення найбільшу, максимальну користь.
Важливість очищення перед духовними досвідами
Спочатку часто, коли ми практикуємо, ми прагнемо переживати духовні досвіди, вважаючи, що саме з духовними досвідами ми можемо отримати велику користь. Але часто я кажу учням: «Спочатку ви не надто прагніть духовних досвідів, а прагніть очиститися, розвинути усвідомленість, споглядальність, самозвільнення». Навіть якщо у вас немає духовного досвіду, ваша зрілість зросте, якщо ви очистите себе й розвинете усвідомленість. Духовні досвіди отримують усі духи в проміжному стані, екстрасенси й чаклуни. Але завдання полягає в тому, щоб розвинути істинну зрілість свідомості. І для цього спочатку набагато важливіше очиститися, привнести в себе якості саттви, святості. Що означає очиститися? Це означає зробити в себе домінуючою гуну саттва (сяйва, благості), витіснити тамас і раджас.
Якщо ми отримуємо духовні досвіди, а наш ум у раджасі, подібний до мавпи, такі духовні досвіди не несуть користі. В одній духовній школі якось я бачив таку сцену: усі займалися пранаямою (йогічною технікою) і робили трайбандха-мудру. Вони займалися цим дуже серйозно, оскільки в них була дуже велика ставка на пранаями й технічні практики. Одна матаджі робила кумбхаку в трайбандха-мудрі, і її підкидало. Поки вона була в кумбхаці, вона нормально стояла разом з усіма, але щойно кумбхака закінчувалася, вона, щоб перепочити, починала розмовляти й сваритися з практикуючими, які стояли поруч. Інша матаджі, досвідченіша, їй сказала: «Вам, мабуть, не потрібно робити пранаями й кумбхаки в такому разі». Вона й відповіла в такому запальному, роздратованому стані: «А от і буду, і ніхто мені не заборонить робити». Це раджас. Якщо раджас не приборканий, то пранаями й техніки тільки посилять його, і наше занепокоєння, наша нервозність, роздратованість тільки посилиться, якщо ми не контролюємо почуття й не вміємо самозвільнятися.
Очищення — це насамперед накопичення саттви, подолання в собі раджаса. Треба по-справжньому витіснити в собі раджас, буквально безперервно контролювати його, не давати йому проявлятися ніде, і, зрозуміло, тамас.
Наступне, що потрібно розуміти під очищенням, — це звільнення від егоїзму і клеш, так звана панча-клеша, тобто п’ять затьмарених станів: гнів, гординя, жадання, заздрість, прив’язаність. Клеші — це затьмарення, те, що його затьмарює, зв’язує, обмежує, змушує впасти в грубий, похмурий стан. І на всьому цьому будується егоїзм. Таке очищення вимагає безперервної роботи над собою, і воно набагато важливіше за переживання будь-яких досвідів. Тому що можна успішно переродитися в якомусь несприятливому світі, навіть переживаючи численні досвіди, якщо є такі клеші. Очищення означає повсякденний контроль за власною гордістю, прив’язаністю, гнівом та іншим, коли ви не даєте собі спуску щодня. Такий контроль у вченні лайя-йоги досягається переважно завдяки самозвільненню. І життя іноді ставить нас у такі ситуації, які сильніші за містичні досвіди, коли ви стикаєтеся з тим, де вас можуть привести в лють, але при цьому ви самозвільняєте це. Це найкращий містичний досвід.
Нарешті, очищення пов’язане зі звільненням ума від мирських стереотипів і уявлень, тому що становлення на духовний шлях означає, що ми зробили глобальний вибір, ми стали йогінами, садхаками, тими, хто шукає абсолютну істину. Це означає, що ми поступово починаємо виходити з-під впливу всіх мирських, соціальних умовностей, стереотипів і всього іншого. Це означає, що потрібно від усього цього звільнятися.
Практика чистого бачення
Нарешті, під очищенням потрібно розуміти чисте бачення. Чисте бачення — це особливий термін тантричної практики, властивий багатьом тантрам. Він означає, що ми вирощуємо чистий погляд на світ, намагаючись розглядати світ як пробуджену мандалу, як чистий, священний вимір. Не як те, чого ми досягнемо колись у майбутньому, а як те, що існує вже прямо зараз. У вченні споглядання є конкретна практика — санкальпа «Чисте бачення». Дуже важливо зрозуміти сенс чистого бачення і, наскільки можливо, практикуватися в цьому. Навіть якщо ви й не обрали цю санкальпу як базисне споглядання, проте застосовуйте її в повсякденному житті.
Що таке чисте бачення? Наприклад, ви йдете в магазин купувати продукти, але якщо ви практикуєте чисте бачення, то намагаєтеся розглядати магазин як мандалу, як божественний палац, а продавця всередині неї як божество, мандалешвару в центрі цієї мандали. Коли цей продавець торгує продуктами, він насправді не торгує, а дає благословення; продукти — це божественний нектар, за допомогою якого він дає благословення. Усі, хто купують, насправді не купують, а здійснюють ритуал підношення, це віддані цього божества, які отримують від нього благословення. Процес мовлення під час покупки — це благословляючі мантри, бхаджани, молитви. Коли така людина говорить: «Дайте мені, будь ласка, буханець чорного хліба», то це її прохання про благословення, це її благання до цього божества, і вона при цьому здійснює ритуальне підношення. Божество, отримавши підношення, задовольняє її благання і дає їй нектар благословення, що підтримує життєву силу.
Ви спочатку можете подумати, ніби це така цікава гра, але насправді це не гра, це реальний спосіб бачити речі такими, якими вони є. І коли ви трохи заглиблюєтеся в цю практику, ви виявите, що все воно так і відбувається, і що нашим людським баченням усе не вичерпується, що є вище бачення. І щойно ви практикуєте, ви можете увійти в це високе бачення і насправді все це побачити. Коли ви все саме так побачите, вас охопить колосальне почуття здивування, захвату і благоговіння, тому що ви ніби трохи привідкриєте інший бік реальності, в якому боги живуть постійно. При цьому практика чистого бачення не означає якось усе це повторювати або візуалізувати, вона означає на внутрішньому рівні мати таку установку і намагатися все розглядати.
Чисте бачення — це звичка сприймати в людині її найкращі, божественні, просвітлені якості, навіть те, що здається негативним, неправильним, також сприймати як прояв гри божественного, гри Абсолюту. Це не є чимось штучним, коли ми так спеціально домовилися сприймати, щоб тренуватися. Насправді саме таке бачення є більш правильним, більш глибоким.
Очищення зовнішнього життя
Коли ми прагнемо очиститися, також важливо очищати своє зовнішнє життя. Окрім очищення власних якостей, розвитку саттви, звільнення від клеш, розвитку чистого бачення, також важливо, щоб наше зовнішнє оточення відповідало нашому стану. Дуже важливо жити в чистому місці, а якщо такого місця немає, то важливо його створити.
Іноді я дивуюся, як практикуючі живуть у місцях, зовсім не придатних для практики. Це не зовсім сприятливо для практики. Ми не настільки духовно просунуті, щоб, як сиддхи, жити на кладовищах, у якихось жахливих місцях, на смітниках, бачити все це в чистому баченні й завдяки цьому розвивати єдиний «смак». Можливо, колись вам пощастить так практикувати, але не зараз. Спочатку дуже важливо створити для себе чисте місце для життя і практики. Це місце має бути наповнене саттвою.
Даттатрея говорить так: «Йогін не залишається в тому місці, де саттвік-бхава (відчуття божественного) не виникає». Там, де є низькі вібрації, там, де є тамас, там нічого робити йогіну, якщо це не спеціальна практика або якщо це не махасіддх, який свідомо ініціює ці жорсткі вібрації, щоб їх потім сублімувати.
Сприятливо завжди мати гарний інтер’єр, хороший дизайн, просторе приміщення для практики, щоб у цьому місці завжди звучали бхаджани, щоб ця музика завжди була саттвічною, щоб там був чистий і красивий ландшафт, щоб там підтримувалися чисті гармонійні взаємини, щоб ніщо не могло порушити саттвік-бхаву — божественне переживання, яке виникає завдяки перебуванню в такому місці. Часто людина не надає цьому значення, але насправді це дуже важливо.
Іноді я дивлюся й думаю: «Людина живе мирським життям, їй навіть здається, що вона насолоджується. Але як так можна жити? Я навіть цього не розумію. І це називають насолодою? Якби монаха помістили в такі умови, він би відчував, що це жорстка практика єдиного «смаку», тобто насправді це були б зовсім не насолоди».
Дуже важливо для йогіна очистити своє зовнішнє життя. Коли ми очищаємо своє зовнішнє життя, нас оточують прекрасний ландшафт, храми, статуї божеств, саттвічна музика, сприятливе оточення практикуючих, які підтримують чисті взаємини, дотримуються принципу самаї, коли ми регулярно вивчаємо священні тексти, ми входимо в інший тунель реальності, в інше бачення. Звісно, це передбачає велику зрілість практикуючих. Саме в цьому цінність Сангхи як третьої коштовності. Сангха — це скарб, який дозволяє концентрувати таку енергію.
Ріші Тірумулар говорив: «Бог перебуває там, де є пробуджений учитель і група його учнів, які дотримуються самаї. Ця мандала бога там, де є така сангха». Третя коштовність означає, що ми дорожимо таким полем і наскільки можливо стараємося його розвивати, зміцнювати, всіляко його плекати й вирощувати. Сангха, звісно, не може з’явитися за один день. Це те, що вимагає великого докладання зусиль і духовної праці.
Накопичення заслуг і служіння
Нарешті, що ще необхідно для очищення — змінити смислотворчий вектор своєї поведінки, своїх дій. Простіше кажучи, усвідомити цінність накопичення заслуг і служіння. Часто ми не надаємо значення поведінці, а поведінка дуже впливає на наші сни. Вона фактично визначає все, чим ми займаємося.
Як ви знаєте, існує три аспекти вчення — погляд, усвідомлення і поведінка. Ці три аспекти співвідносяться з трьома силами — джняна-шакті, санкальпа-шакті (або іччха-шакті) і крійя-шакті. Крійя-шакті — це те, як ми поводимося у зовнішньому світі, те, чому ми присвячуємо свої дії. Коли ми щось робимо, ми завжди вступаємо в контакт із певними енергіями, і ці енергії закликаються у відповідь на наші дії.
Припустімо, якщо людина поширює алкогольну продукцію, це означає, що вона вступає в контакт із силами приховування, із силами, що вуалюють свідомість, і ці енергії приходять у її життя. Якщо людина поширює священні тексти, вона закликає іншу енергію — Ануграха-шакті. І ця енергія також входить у її життя. Коли ти аналізуєш з погляду духовної практики, ти бачиш, що з одними енергіями контактувати правильно і сприятливо, а з іншими енергіями контактувати зовсім несприятливо. З третіми енергіями контактувати ні сприятливо, ні несприятливо, тобто без жодної користі, окрім грошової винагороди.
Накопичення заслуг означає, що ми прагнемо здійснювати такі дії, щоб закликати у своє життя лише просвітлювальну, сприятливу силу. Під накопиченням заслуг маються на увазі якісь конкретні дії, які цю просвітлювальну силу закликають. Наприклад, надрукувати священний текст — це, безсумнівно, заслуга, яка повертається у вигляді того, що ви і в наступних життях завжди матимете доступ до вчення, до Дхарми. Побудова храму — це заслуга, яка повертається у вигляді того, що в наступному житті ви на матеріальному рівні житимете поруч із духовно практикуючими, з храмами.
Одна людина сказала мені таке:
— Практикувати поки ніколи, увесь час приділяю накопиченню заслуг.
Я запитав:
— А які саме заслуги накопичуєте?
Він відповів:
— Бізнесом займаюся, заради розвитку своєї фірми працюю.
Тобто він мав на увазі, що накопичувати заслуги — це діяти саме таким чином. Але коли ви працюєте над собою, щоб досягти успіху в матеріальному плані, мирському, це можна назвати накопиченням мирської заслуги. У наступному житті ваші наміри здійсняться, ви станете власником великої корпорації. Однак з погляду духовної заслуги це не зовсім те, тому що духовна заслуга накопичується саме тоді, коли ви закликаєте тонкі духовні енергії через свої дії.
Служіння — це коли ви дієте ще вищим чином, коли ви навіть не надто намагаєтеся накопичувати заслуги, а розглядаєте сенс свого життя як служіння якимось глобальним вселенським силам. У цьому вже немає нічого егоїстичного. Це вже рівень просвітленого або того, хто до нього прагне. Річ у тім, що треба звільнитися від егоїстичної мотивації, щоб досягти справжнього пробудження, треба перестати бути слугою свого власного «я», власних інтересів або інтересів якогось обмеженого кола людей. Треба стати слугою всього світу, всіх живих істот.
Далай Лама XIV говорив так: «Якщо ви егоїст, то будьте егоїстом із розмахом». Тобто вважайте своїм «я» всіх живих істот і віддавайте себе їм. Але насправді у світі не більше 1% людей, які піклуються про долі нації, свого народу, цивілізації. Це справді люди з великою зрілістю. Як правило, люди дуже сильно обмежені, колом їхніх турбот є власна особистість або власне маленьке коло рідних і близьких людей, у кращому разі коло, що належить до політичної партії, клану, роду і так далі. Однак принцип служіння вселенським силам просвітлення означає мотивацію стати слугою всього людства, мислити набагато масштабніше й глобальніше, змінити смисловий, ціннісний вектор власного життя.
Необхідність очищення та усвідомленості
Отже, коли ми розвиваємо всі ці якості, то кажуть, що ми очищаємося, оскільки в нас накопичується світло, сила саттви, тоді по-справжньому ми здатні до духовної практики. Не розвинувши цих якостей, духовна практика зіштовхуватиме нас із власними перешкодами й обмеженнями та приноситиме не завжди радісні результати.
Також, перш ніж отримувати досвіди, необхідно розвинути усвідомленість, здатність до самозвільнення. Саме здатність до самозвільнення, правильний розвиток усвідомленості — це те, що відрізняє учня лайя-йоги від людини, яка займається хатха-йогою або якимись духовними практиками. Розвиток усвідомленості означає, що ви здатні розчинити, самозвільнити будь-який стан, будь-який досвід і знайти правильну точку, в яку потрібно помістити свідомість. Воно пов’язане з перебуванням поза концепціями, розкриттям дзеркала чистого «Я». Коли очищення й усвідомленість у нас розвинені, тоді по-справжньому можна приступати до практики, яка дає містичні досвіди. Тоді містичні досвіди поєднуватимуться з вашою чистотою та усвідомленістю і вести у світ святості.
Споглядання недвоїстої природи
«Вищого шляху не навчитися без учителя. З його допомогою споглядай щось за межами сприйняття, за межами розуміння, за межами небуття».
Що ми маємо споглядати? Його називають «Брахман», «Абсолют», «праджняна» — споконвічне усвідомлення; «пратхана» або «махапратхана» — велика основа; «татхата» — таковість, ум як такий, природа Уму, Атман. Деякі називають його «сахаджья» — природний стан, інші в традиції сиддхів іменують його «самарасья» — той, що має єдиний «смак». Також його іменують «махашуньята» — велика порожнеча. Усі ці терміни вказують на недвоїсту природу свідомості.
Одного разу духовний майстер дзен говорив своїм учням так: «Собачі випорожнення і природа Будди — це одне. Усе має природу Будди, навіть собачі випорожнення». Наступного дня, коли накрили стіл, один учень поклав на стіл собачі випорожнення. Майстер запитав:
— Що ти робиш?
Учень сказав:
— Усе має природу Будди, а ви проводите розмежування.
Майстер тоді сказав:
— Дурню! Ти маєш розуміти, що я говорив про абсолютне бачення, коли читав лекцію, але істина має також і відносний бік, тобто конкретний. І в конкретному сенсі треба проводити розмежування, не треба плутати одне з іншим.
Чому так? Тому що закони відносного світу й абсолютного різняться, і закони відносного світу також потрібно поважати. Навіть знаючи, що все це має природу Будди, треба знати, що класти на стіл, а що поза ним. Якщо ми це плутаємо, крім проблем нічого не буде. Це розрізнення між відносною істиною та абсолютною.
Розрізнення абсолютної та відносної істини
Іноді потрібно спілкуватися мовою відносної істини, а іноді мовою абсолютної істини. Якою б мовою ви не спілкувалися, всередині ви завжди підтримуєте абсолютну істину. Ви підтримуєте її як принцип усвідомленості, подібний до простору.
Припустімо, якщо ви пишете в монастир електронною поштою лист керівникові: «Я хотів би приїхати тоді-то й тоді-то. Які умови?» А у відповідь отримуєте: «Хто і куди має їхати? Споконвічно все досконале, у Брахмані немає жодних умов, тому вам нікуди їхати». Що ви будете робити тоді? Або керівник каже кухареві: «Сьогодні приготуй гречку для монахів», а кухар йому відповість: «В Атмані немає ні гречки, ні редиски. Кому потрібно готувати, і що таке процес приготування? Усе вже споконвічно досконале». Навряд чи такий кухар довго залишиться на своїй посаді, його самі ж монахи усунуть. Це прояв відносної істини, і відносну істину ми також повинні поважати.
Поважати відносну істину — означає тонко розуміти, як будувати взаємини в якій ситуації, і будувати їх правильно. Наприклад, є мирські взаємини, де ми повинні підтримувати гармонію, щоб не було перешкод. Є принцип самаї. У самаях ми повинні підтримувати правильні взаємини й гармонію. Є алгоритм навчання духовній практиці, ми намагаємося йому слідувати, щоб правильно пройти весь курс навчання. Є монастирські правила, які потрібно поважати. Навіть я їх поважаю, знаючи, що якщо я їх не поважатиму, то вони ослабнуть і перестануть приносити користь, попри те що вони є ілюзією в абсолютному сенсі. Коли ми розуміємо різницю абсолютного й умовного, ми здатні перебувати в цьому світі, але водночас завжди знаходитися в абсолютній Істині.
Коли до одного майстра прийшли в монастир і запитали: «Яке твоє вчення?» Він у цей час працював у саду і сказав: «Моє вчення — лопата і граблі». Люди, які почули ці слова, не зрозуміли, у чому річ, що це за вчення таке. Але цей майстер виразив саму суть споглядання. Це означає перебувати в присутності й об’єднуватися з усіма діями, які робиш. І коли ти працюєш у саду, то крім лопати й граблів нічого немає. Це означає, що ти об’єднуєшся в цей момент із роботою, лопатою і граблями, тобто вченням стають лопата і граблі. Коли ти вийдеш із саду і будеш їсти, то вченням буде ложка і їжа, тому що природний стан об’єднується з процесом їжі.
Саме осердя вчення полягає не в тому, щоб читати мантри, робити простягання, обходити по колу статуї, хоча це корисно на відносному рівні, не в тому, щоб цитувати тексти й займатися філософськими дебатами, а в тому, щоб бути в щомиттєвій присутності й уміти об’єднуватися в цій присутності з усіма проявами життя.
Мистецтво самозвільнення
«Навчися бачити все, що сприятливе, і те, що чинить перешкоди, як гру, благословення ненародженого «Я» або благословення гуру. Якщо виникне потяг до когось або ненависть проти когось, тримайся центру «я», не полишаючи свою природу».
Самозвільнення — це саме мистецтво триматися відчуття «Я», не полишаючи свою природу. Спочатку це відчуття «Я» не відгукується, воно є дуже слабким, але в міру практики це відчуття «Я» виявляється як глибокий, сповнений величі простір, насичений різними вселенськими силами (шакті). Коли ми його тримаємося, навіть якщо виникає потяг або відраза до чого-небудь, то це і є шлях підтримання присутності. Коли ми його не тримаємося, діємо несвідомо з неспокійним умом, то це і є шлях сансари, шлях відволікань.
У процесі життя ми постійно стараємося бути уважними, щоб розрізняти ці два шляхи (шлях нірвани і шлях сансари), щоб не давати своєму уму зісковзувати на шлях сансари, а постійно триматися шляху нірвани, постійно перебуваючи у правильному усвідомленні.
