Коментар до тексту «Йога Васіштха», глава 5 «Про завершення»
Поки інертний і нерозумний розум іде шляхом задоволень, ця пітьма уявного світу не зникає. Але тієї миті, коли людина пробуджується і запитує про власну сутність, пітьма розчиняється. Тому треба постійно намагатися пробудити розум, що перебуває в тілі, щоб можна було вийти за межі процесу становлення кимось або чимось, адже таке становлення сповнене страждання.
Пробудження інтуїтивної свідомості буддгі
Під розумом, що перебуває в тілі, тут мається на увазі інтуїтивна свідомість буддгі, яку йогін має пробудити. Яким чином її пробудити? Спочатку необхідно приборкати органи чуття, які так і тягнуться до об’єктів, потрібно їх дисциплінувати. Потрібно твердою і владною рукою контролювати почуття та бажання.
З точки зору шляху сутри потрібно просто відмовитися від них, перемогти їх вольовим зусиллям, як сильний перемагає слабкого. З точки зору ануттара-тантри питання набагато тонше — потрібно навчитися бути уважним і усвідомленим; замість того щоб слідувати за бажаннями, потрібно їх самовивільняти, тобто випереджати їх за допомогою оголеного усвідомлення. У ту мить, коли вони виникають, ваше оголене усвідомлення має діяти швидше й немов вибивати ґрунт з-під самого бажання, підрубувати його під корінь.
Коли органи чуття приборкані шляхом відмови або шляхом уважності й оголеного усвідомлення, настає черга очищення. Сам факт самодисципліни розуму й почуттів — це не так складно, навіть світські люди володіють цим. Багато людей можуть наполегливо трудитися, важко працювати, приборкуючи свої бажання заради майбутнього. Наприклад, людина може здійснювати аскезу на нафтових платформах заради того, щоб заробити багато грошей, або науковець може днями й ночами безперервно працювати заради свого проєкту, забувши про всі чуттєві задоволення — це приклади світської аскези. Тобто дисциплінувати органи чуття, відмовитися від чуттєвих задоволень насправді не так уже й складно. Для цього просто потрібна сила волі.
Потім, коли ми їх дисциплінували, настає стадія очищення. Потрібно очистити манас (розум) і свідомість як таку. Стадія очищення стосується тонших шарів. І тут ми знову й знову повинні припиняти нечисті думки, нечисте бачення. Ми повинні знову й знову аналізувати свою підсвідомість, усувати все, що затьмарює, усе нечисте. Тоді манас за допомогою філософії стає очищеним, натренованим, гнучким, тонким, він немов стає прозорим, і відкривається канал буддгі. Він відкривається за допомогою інтуїтивного усвідомлення.
І саме про цей пробуджений розум говорить Васіштха. Це дуже тонко. Здавалося б, нічого не змінилося, але змінилося все, оскільки, коли відкритий канал буддгі, ми дивимося на світ очима іншої свідомості. Ми оцінюємо всю ситуацію інакше.
Природа задоволень і болю
Як небо не зачіпається пилом, що літає в ньому, вище «Я» не зачіпається існуванням тіла. Задоволення й біль помилково уявляються як такі, що відчуваються самим собою, так само як можна помилково подумати, що «небо забруднене пилом». Воістину, задоволення й біль не належать ні тілу, ні вищому «Я», яке перевершує все, вони належать лише нерозумінню»
Дуже хороше висловлювання. Задоволення й біль належать лише нерозумінню того факту, що ти не є тілом.
Між тілом і свідомістю є дистанція. Але якщо чуттєві бажання дуже сильні, а розум не контролюється, то канал буддгі не працює і побачити цю дистанцію неможливо. Тоді бажання тіла — це твої бажання. І бажання бажання як такого рівнозначне бажанню жити, ти не можеш без бажань. Але якщо почуття очищені, манас дисциплінований, а канал буддгі відкритий, то між тілом і свідомістю є дистанція, проміжок. І ти можеш усвідомлювати, що біль і задоволення не пов’язані зі свідомістю. Свідомість не зачіпається ними, вона може супроводжувати переживання, бажання, біль, насолоди. Вона може проникати в їхню сутність, виявляючи їхню порожність. Вона може з’єднуватися з ними, не втрачаючи себе.
Зазвичай ми або сліпо йдемо за бажаннями, або жорстко їх обрубуємо. Але шлях ануттара-тантри інший. В абсолютному сенсі ануттара-тантра не пов’язана з відреченням, оскільки відречення — це лише початкова стадія. Ануттара-тантра пов’язана із самозвільненням, тобто це принципово інший підхід. Самозвільнення означає, що ми інтегруємося, об’єднуємося. З чим ми об’єднуємося? З будь-яким переживанням. Ми відкриваємося йому, ми не боїмося його, тому що маємо імунітет. Імунітет — це оголене усвідомлення, яке дає нам можливість відчувати аура-локу — безмежну свідомість. І тоді ми можемо поєднувати наше усвідомлення з будь-яким переживанням, воно миттєво втрачає силу, самозвільняється, зникає, не стає клешою, не стає затьмаренням.
Захопленість же бажанням, сприйняттям або взагалі чимось — усе це випливає з нерозуміння. Нерозуміння чого? Не якихось частковостей, а нерозуміння власної інтуїтивної свідомості, свідомості буддгі. Яким же чином усунути це нерозуміння? Постійно вдивлятися в сутність власного «я». Шукати цей інтуїтивний канал буддгі й намагатися його ввімкнути. Запитувати себе: «Чи ввімкнений мій інтуїтивний канал, чи я втратив цей зв’язок?»
Єдність Брахмана і світу
Їхня втрата — не втрата. Ні задоволення, ні біль нікому не належать — воістину все є свідомістю, найвищим спокоєм і нескінченністю. Усвідом це, о Рамо.
Найвище «Я» і світ ні єдині, ні відмінні одне від одного. Усе це є лише відображенням істини. Немає нічого, крім єдиного Брахмана. «Я не такий, як він» — чиста примха розуму, відмовся від неї, о Рамо.
Живі істоти, що мають відмінності, існують доти, доки є подвійне бачення. Насправді немає жодних живих істот, є лише Брахман, що проявляється під різними личинами. Іншими словами, коли ми бачимо живу істоту, це свого роду майстерна гра, майстерна ілюзія, коли Брахман, ховаючись під личиною людини, грає з вами. І він грає дуже щиро, серйозно, у нього є свобода волі, інтелект, власний розум, це повноцінна віртуальна копія. Проте це зовсім не людина, це Брахман. Те саме можна сказати про тварин та інших істот.
Це подібно до того, якби людина була одержима якимось духом. У такому разі ви не розглядаєте її як людину, а розглядаєте як одержиму духом. Ви вже не можете прив’язуватися до такої людини, сердитися на неї, будувати плани на спільне життя з нею. Ви знаєте, що ця людина одержима духом, тобто це вже зовсім не людина, а через неї діє якийсь дух. Людина може усміхатися, імітувати щось до певного часу, але потім її сутність проявиться.
Так само і тут. Кожна людина в абсолютному сенсі одержима Брахманом. Вона ніби складається з матеріалу, що називається Брахманом, який і є її сутністю. А її ігрова личина — це особистість, его (ахамкара). Тобто вона прикидається сином, дочкою, матір’ю, старшим ченцем, собакою, але всьому цьому, по суті, не можна надто сильно вірити. Звичайно, не слід ігнорувати це взагалі, оскільки існують певні правила гри. Але все це саме така гра, коли Брахман набуває різних образів: сиддхи, божества, святого, духовного вчителя, простолюдина, звичайної світської людини. По суті, усі ці відмінності неважливі. Як усі горщики — глина, а всі браслети — золото, так усе це — лики одного й того самого Брахмана.
Той, хто розпізнає це, вже не буде вводитися в оману й думати: «Це моя дружина, це мої родичі, це мої вороги, це мої друзі. До цих я прив’язаний, а до цих відчуваю антипатію» — для нього такі речі смішні. У нього більше немає таких зв’язків, які він встановлював би.
Брахман дуже майстерно грає за допомогою своєї сили майї, тому ця гра дуже тонка. Дуже важко її розпізнати, усе здається реальним, проте це така майстерна акторська гра. У ній немає жодної йоти реальності.
Брахман грає в его (ахамкару), в особистість, і навіть особистість не треба заперечувати. Навіть особистість — це також повноцінний прояв Абсолюту. Проте самої особистості як такої не існує.
Був такий випадок. Одна жінка-суперлюдина, демониця, яка могла набувати різних виглядів (поліцейського, чоловіка, жінки тощо), нападала на людей. Одного разу її ув’язнили. І поліцейський проводив допит. Ця демониця, намагаючись справити на поліцейського враження, набула вигляду президента Сполучених Штатів і сказала: «Та як ви смієте тримати мене тут?! Негайно викличте мені державного секретаря!» Потім вона набула вигляду маленької дівчинки, почала жалібно плакати й говорити: «Відпустіть мене додому, я хочу до мами». Свідомість поліцейського, який усе це бачив, також змінювалася, оскільки це дуже сильно вражає. Але інший поліцейський сказав: «Так, так, так, давай, удавай! Якщо ти витворятимеш такі трюки, я зараз зроблю тобі укол. У мене тут є препарат, який виб’є з тебе всі твої містичні сили». Тоді вона знову набула свого вигляду демониці й сказала: «Я б тебе задушила!» Тобто, незважаючи на такі метаморфози, її характер не змінювався. Усе це були лише її трюки, її здатність проявляти різні зовнішні вигляди.
Так само в абсолютному плані всі живі істоти змінюють свої вигляди, але їхня природа чиста, досконала й абсолютна.
Настанови про перебування у вищій свідомості
Єдине вище «Я» сприймає себе в собі як нескінченну свідомість. Тому немає ні страждань, ні оман, ні народження, ні творення — є лише те, що є. Будь вільним від хвилювань, о Рамо, будь вільним від подвійності, утвердься у вищій свідомості, залишивши навіть занепокоєння про власне благополуччя. Збережи в собі мир, заспокой розум, нехай у ньому не буде печалі. Залишайся у внутрішній тиші. Будь один, без самовиникаючих думок. Будь сміливим, здолавши розум і почуття. Не май бажань, задовольняйся тим, що приходить до тебе саме по собі. Живи без зусиль, нічого не привласнюючи й ні від чого не відмовляючись. Будь вільним від усіх викривлень розуму та засліплюючого нальоту ілюзії. Будь задоволеним у собі. Будь вільним від усіх хвилювань. Залишайся у відкритому стані у вищій свідомості, як повний океан. Насолоджуйся собою в собі, як блаженні промені повного місяця.
Фактично тут ріші Васіштха дає Рамі пряму передачу, говорячи, як перебувати в цьому стані. Коли ти розібрався в плутанині між тілом і своїм «я», далі залишається лише перебувати в потрібному стані. Він каже: «Залиш занепокоєння про власне благополуччя». Чому? Тому що воно походить від его. Особистість має бути захищеною, але не такою, що її захищають. Справжнє власне благополуччя — це перебувати в Брахмані, а іншого благополуччя не існує.
Васіштха каже: «Збережи в собі мир, заспокой розум». Коли розум спокійний, тоді в душі існує шанті, мир. Умиротворений стан — це і є те тло, на якому можливе істинне споглядання. Але коли розум генерує неспокійні мислеформи, коли він чогось жадає, постійно обертається, постійно незадоволений, він сам відходить від своєї природи, і тоді йому немає місця й немає щастя ніде.
Далі він каже: «Нехай у ньому не буде печалей». Печаль походить від сильного гіпертрофованого почуття власної важливості, від сильного егоїзму. По суті, немає жодних причин для печалі, якщо ви перебуваєте у правильному стані розуму, тому що світ сам по собі божественний, досконалий, святий, чистий і дивовижний. Світ — це мандала, усі енергії, що розгортаються в ньому, — це гра. І ми — частина цієї гри. Але щойно ми створюємо хибний центр — мале «я», яке починає багато про себе думати, — і починаємо чіплятися за нього, це гіпертрофоване почуття створює невиправдане очікування, а коли воно не справджується, ми починаємо страждати.
Вашиштха каже: «Залишайся у внутрішній тиші. Збережи в собі мир, заспокой розум». Є така приказка: «Коли розум спокійний, то й злі духи спокійні, але коли розум неспокійний, то й йогіну немає спокою». Часто ми непокоїмося через багато речей і хочемо усунути ці занепокоєння. Що більше ми хочемо їх усунути, то більше занепокоєння в нас виникає. А що більше в нас виникає занепокоєння, то більше ми цим переймаємося і то важче все це усунути. Тоді ми впадаємо в не дуже умиротворений стан. Натомість святі рекомендують розслабитися, відпустити й просто бути уважним до своєї природи, бути усвідомленим, дозволити речам текти природним чином, не надавати такого великого значення всьому, що відбувається, а натомість просто дозволити собі бути усвідомленим у цей момент. Тоді все стає легким, спонтанним, ігровим. Але розум часто не хоче приймати таку позицію, оскільки він дуже егоїстичний. Він почувається дуже важливим і весь час намагається боротися.
Вашиштха каже: «Залишайся у внутрішній тиші». Що означає внутрішня тиша? Не обов’язково зберігати бездумність (унмані), достатньо перебувати в точці, де виникають думки, але не турбують, тобто у позаконцептуальному. Можна гратися з думками як завгодно, плести з думок прекрасні мережива, будувати теорії, ґрати, схеми тощо, але самі ці думки не мають жодного значення. Ви не втомлюєтеся від них, вони для вас наче прикраса, тому що самі ви безперервно перебуваєте в тиші, нічого не шукаєте, не надаєте значення думкам, бо знайшли точку, яка набагато глибша за думки. І ця точка — ваш істинний дім. Це і є стан тиші.
Вашиштха каже: «Будь один, без самовиникаючих думок». Думки дуже потрібні его, щоб підтвердити себе, щоб підтвердити факт свого існування, щоб сказати собі: «Так, ось я є. Я такий, унікальний! Який же я чудовий!» І воно думає саме по собі. Іноді я навіть помічав, як люди ходять і розмовляють самі з собою вголос, жестикулюють, спілкуються з якимось уявним співрозмовником тощо. Усе це форма самозабуття, самозасинання, спосіб утекти від себе істинного. Его боїться внутрішньої порожнечі, яка виникає, тому намагається заповнити цю порожнечу мисленням.
Але якщо ми вільні від самовиникаючих думок, то не ведемо внутрішніх діалогів, ми виявляємо, що ця порожнеча є джерелом колосального умиротворення, сили, радості й усього прекрасного, що існує. Вона є нашою істинною сутністю. Тільки коли ми почнемо їй довіряти, ми по-справжньому почнемо жити. До цього ми не живемо, а маримо наяву за допомогою думок. Це важко назвати істинним життям, яке дарує щастя.
Вашиштха каже: «Будь сміливим, перемігши розум і почуття». Щоб перемогти тенденцію его продовжувати себе за допомогою думок, потрібно мати сміливість. Часто, стикаючись із внутрішньою порожнечею, ми лякаємося її, пасуємо, тому що вона позамежна. І ми відчуваємо, що наше его таке маленьке, а ця внутрішня безодня, яка нам відкривається, така величезна.
Тут сказано: «Будь сміливим». Йогін, який практикує шлях ануттара-тантри, має бути безстрашним. Є така приказка: «Уперед, у пащу лева». Коли ми підходимо до цієї пащі — мається на увазі безмежний океан усвідомлення, — ми не повинні тремтіти. Ми маємо зрозуміти, що, з одного боку, це наша сутність, що немає іншої альтернативи, окрім як увійти в цей стан. А з іншого боку, ми маємо зрозуміти, що его як такого ніколи й не існувало, ми завжди були цим безмежним океаном усвідомлення.
«Не май бажань, задовольняйся тим, що приходить до тебе само собою». Ані потурання бажанням, ані боротьба з ними не є істинною позицією. Істинною позицією є лише природне самозвільнення. У йогіна мало бажань. Це ті бажання, які неможливо скасувати, оскільки вони пов’язані з кармою цього тіла: їсти, спати, мати захищені елементи. В усьому іншому він вільний від будь-яких бажань. Він рухається, приймаючи те, що природно приходить до нього. Приймаючи це, він не чіпляється.
Кажуть: «Живи без зусиль, нічого не привласнюючи й ні від чого не відмовляючись. Залишайся у відкритому стані, наче повний океан». На поверхні ми можемо докладати безліч зусиль. Але самі ці зусилля ґрунтуються на внутрішній беззусильності, на внутрішньому недіянні. Наприклад, коли грає висококласний музикант або актор, не можна сказати, що він відчуває якісь великі труднощі. Саме це називається грою. Через це він втілює власну медитацію. Але коли людина грає не таким чином, а із зусиллям, вона дуже втомлюється. Ці два приклади показують, як діяти із зусиллям і в беззусильності. Життя в беззусильності — це радісне життя, це життя-насолода, це життя-творчість, життя-гра, життя-благословення, життя-екстаз. Кожна дія стає радістю, невичерпним джерелом натхнення. Чи підмітаєте ви підлогу, чи миєте посуд, чи готуєте їжу — найзвичайніші речі дивують вас і приносять колосальне натхнення, тому що у вас немає зусилля, тому що це не ви підмітаєте підлогу, а підлога через вас підмітається Абсолютом, Богом. А якщо це робиться через вас, то це цілком трансцендентне діяння.
Життя як благословення або страждання
Усе, що ви робите, якщо ви дієте у беззусильному недіяльному стані, є благословенням. Але коли ви підмітаєте підлогу, а ваш інтелект роздирають суперечності, порівнює, оцінює, очікує, прагне вигоди, то навіть така проста річ може бути пеклом. Коли ви миєте посуд, але ваш розум сам десь витає у хмарах або насолоджується задоволеннями, тому зовнішнє вступає у суперечність із внутрішнім, це може бути внутрішнім пеклом.
Це тому, що існує зусилля, тобто щось неприродне. Наприклад, бути монахом дуже просто, це щось природне. Виконувати практики, медитувати дуже просто, якщо ти дієш у стані гри, у стані інтуїтивного усвідомлення. Усе відбувається так, ніби ти нічого не робиш, а все реалізується. Але коли ти проєктуєш сильні надії та очікування, привносиш якусь потужну егоцентричну мотивацію, коли з’являється чіпляння за ахамкару, раптом на порожньому місці виникають великі труднощі, перешкоди з’являються одна за одною. Ми ніби стикаємося з якоюсь стіною. Цей принцип застосовний до будь-якого виду діяльності, навіть до мирського. Питання в тому, скільки ми можемо перебувати у цьому стані беззусильного ширяння.
Святі дивуються, як людям вдається перетворити священну мандалу, божественну гру на те життя, яким вони живуть. Вони приходять у величезне здивування й співчуття, бачачи, як прекрасний світ божественної лили перетворюється на світ, сповнений страждань. Він перетворюється на світ страждань саме тому, що привноситься егоїстичний елемент, втрачається беззусильність, і тоді набуває чинності закон причин і наслідків.
Перешкода в нас самих
По суті, ніщо не заважає нам святкувати просто зараз, бути у стані гри просто зараз, перебувати у величному чистому баченні, у божественній гордості. Ніщо не заважає нам просто зараз відчувати себе безмежними, величними, розширеними. Вам не заважають це робити боги, вони, навпаки, заохочують вас, вам не заважають робити це священні писання, учитель і старші монахи, мирські люди. То хто ж заважає вам перебувати у стані гри, величі, безмежності, бгави, божественної гордості?
Якщо ви проаналізуєте, то побачите, що ви самі собі й заважаєте. Тоді я хочу запитати вас: «А навіщо ви це робите? Ви ж не вороги собі». А я вам скажу навіщо. Ви робите це за звичкою. Просто так склалося споконвіку. Просто ви звикли так себе відчувати. Щойно ви виростите нову звичку, ви побачите, що все може повністю змінитися. Ця звичка називається ахамкарою. Вона з’явилася невідомо звідки, з безпочаткового минулого, спонтанно, внаслідок незбагненного невідання. Але вона нереальна, і не потрібно багато років, щоб її усунути, потрібно одразу ж спробувати побачити цю нереальність, і тоді вона, так само спонтанно, як з’явилася, може так само спонтанно зникнути.
Це подібно до того, як у дзеркалі хтось побачив міраж і злякався його, а потім інші люди теж почали його боятися. Але хтось прийшов і сказав їм усім: «Це лише міраж, боятися його не потрібно». І тоді всі одразу з полегшенням зітхнули.
