Коментар до тексту «Тріпура-рахасья», розділ 9.
Як Хемачуда усвідомив свою вищу Сутність після аналізу власного розуму та занурення всередину.
Одружившись із жінкою-сіддхі, Хемалекхою, цар Хемачуда перебував у невіданні щодо її просвітлення. Будучи достатньо просвітленою і гнучкою, Хемалекха, бачачи, що розум царя не готовий до вищих істин, довгий час удавала із себе просту жінку; поступово через притчі й казки готуючи його свідомість. Нарешті настав такий момент, коли вона здійснила рішучу атаку на свідомість царя, і він був просто шокований глибиною її бачення. Він відчув себе незрілим хлопчиськом порівняно з нею.
Сіддх-йогін може залежно від обставин приховувати свій стан, ховати його, грати, проявляючи його частково.
Нарешті, коли він отримав настанови і визнав велич Хемалекхи, він запитав: «Хто ми? Яка наша справжня природа?»
Можна сказати, що лише з цього моменту цар по-справжньому став духовним практиком. Це єдине нормальне питання, яке учень ставить гуру. Коли учень ставить це питання гуру, це не означає, що він одразу отримає відповідь. Тоді гуру відповідає йому: «Якщо ти хочеш це дізнатися, здобудь довіру і просто залишайся тут, просто дотримуйся приписаної садхани, отримуй настанови. З часом усе почне прояснюватися».
Настанови про природу Вищої Сутності
«Володарю, уважно вислухай те, що я збираюся сказати, бо це витончений предмет. Досліджуй природу Вищої Сутності розумом, зробленим ясним і прозорим.
Це не предмет, який має бути сприйнятий або описаний».
Отже, тут даються такі настанови царю: «Досліджуй природу Вищої Сутності розумом, який став ясним і прозорим». У перші роки йогін має зробити свій розум ясним і прозорим. Спочатку його розум заплутаний і нагадує небо, затягнуте свинцевими хмарами. І навіть коли він намагається дослідити природу Вищої Сутності, зануритися в споглядання, бути в тих високих істинах, про які йдеться, кармічні прани, неспокійний розум, бажання, старі уявлення знову і знову вибивають його. Він відчуває, що те, про що говорять, ніби десь поруч, але воно постійно вислизає «між пальців». Здається, що схопив це, але ні, знову не те. Це відбувається тому, що розум має стати ясним завдяки тренуванню в концентрації, прозорим завдяки медитації порожнечі, аналізу, джняна-йоги і тренуванню в спогляданні під час ходьби.

Коли розум стає ясним і прозорим, ми інтуїтивно починаємо схоплювати суть священних текстів і упадеш (настанов).
«І як же тоді мені розповісти тобі про це? Ти осягнеш Матір лише в тому разі, якщо осягнеш Вищу Сутність.
Для Вищої Сутності немає жодного визначення, і тому жоден учитель не може навчати їй. Осягни ж її всередині себе, бо вона перебуває в незаплямованому розумі».
Щодо Вищої Сутності не можна дати настанови, можна дати настанови зі споглядання. Вищу Сутність не можна описати словами, а можна лише дати натяки, чим вона не є. До Вищої Сутності не можна просто дозволити наблизитися, можна вказати, як позбутися его, яке заважає. Усе інше перебуває поза сферою дій і поза сферою настанов. До Вищої Сутності не дає наблизитися его йогіна, коли він сильно з ним ототожнений.
Природа его та ототожнення
Що означає ахамкара? Це ототожнення зі звичними оцінками, уявленнями і сильна опора на сформований досвід.
Наприклад, ви намагаєтеся споглядати, відбувається щось привабливе для вас, і сформований досвід говорить, що тут ваше его може поживитися, отримати задоволення. І ви думаєте: «Споглядати ще встигну. Ну-но, що там цікавого?» Це і є сформований досвід, тому що багато років ви вже отримували від цього задоволення, тому за звичкою думаєте: «Ну, ще трохи понасолоджуюся цим». Цей сформований досвід подібний до потужної хвилі в підсвідомості, яка тягне до об’єктів, щоб отримати від них якусь поверхневу радість. Его складається з конгломерату таких досвідів, з яким людина себе й ототожнює. Але насправді саме по собі его порожнісне, його ніби немає. Це щось, що не існує цілісно.
Є смішна метафора, що описує его.
Молодий чоловік на ім’я Вріндаван і дівчина на ім’я Дварака вирішили одружитися. Родини домовилися про проведення весільної церемонії. Підготовка до весілля йде повним ходом, і тут з’являється нікому не знайома людина на ім’я Дашасана. Він приходить у дім батьків нареченої й каже, що батьки нареченого не дотримуються ритуалів, не дають грошей на те й на це, тому в майбутньому в молодої сім’ї будуть проблеми. Тоді батьки нареченої, щоб усе було благополучно, дають йому велику суму грошей для залагодження питання. Потім він вирушає до батьків нареченого й каже, що батьки нареченої не зробили того, не купили до весілля цього, тому потрібні гроші, щоб усе залагодити. Оскільки вони думають, що він друг батьків нареченої, вони також дають йому гроші. Таким чином, він ходить з однієї родини до іншої й каже, що виконує дуже важливі посередницькі функції, щоб усе відбулося правильно, відповідно до ритуалу. Коли ж усі збираються на застілля й знайомляться одне з одним, з’ясовується, що ні та, ні інша сторона не знає цієї людини. Батьки нареченого думали, що це людина з кола друзів нареченої; батьки нареченої думали, що це родич із кола нареченого. Більше того, з’ясувалося, що його навіть ніхто не запрошував. Тим часом Дашасана, прихопивши пристойну суму грошей, тихо зникає. Так само й его, з яким ми себе ототожнюємо, відчуття особистості, є таким неіснуючим Дашасаною.

Коли вам завдяки джняна-йозі та аналітичній медитації вдається виявити несубстанційність его, у вас відбувається відсторонення від сформованого досвіду. Ви більше не ототожнюєте все, що відбувається, з особистістю, із самим собою. Раптом вас охоплює ейфоричне відчуття: «Я зрозумів — мене немає! Мене ніколи й не було. Те, що я від самого початку називав собою, було нереальним». Ви утверджуєтеся в новому стані: «Єдине «Я» й існую, але «Я» — це не его, а абсолютний порожнинний стан, Всевишнє Джерело. Це єдине, з чим я можу себе ототожнювати».
Якості Всевишньої Сутності
«Вона пронизує все, від персоніфікованого Господа і до амеби, але вона незбагненна розумом або чуттями. Не будучи освітленою жодними зовнішніми засобами, вона освітлює все, всюди й завжди. Вона поза межами споглядання або обговорення».
Коли йдеться про якості Всевишньої Сутності, у традиції шакта й тантризму її називають Мати. В інших традиціях її називають Шива. У традиції сиддхів — сахадж’я, природний стан. У традиції ведантистів Шанкари, до якої ми також належимо, її називають Брахман. В інших традиціях її звуть праджняна-гхана, споконвічний простір усвідомленості, первісний Ум. Коли ви чуєте всі ці визначення, вони не говорять про якусь абстракцію десь у глибині космосу, за межами часу й простору. Всеосяжна променистість, порожнинність, всепроникнення — усе це якості вашого власного «Я». Щойно ви стаєте уважними, ясними у сприйнятті й прозорими, ви починаєте миттєво розкривати ці якості в собі й відчувати їх. Це простий акт уважності та визнання їх усередині себе. Це подібно до того, як якщо ви прислухаєтеся до биття серця, воно починає бути явним.

«Як, де, коли або ким вона була визначено описана хоча б частково? Те, про що ти мене просиш, любий, рівнозначне проханню показати тобі твої очі.
Навіть найкращі вчителі не можуть зробити твої очі видимими для тебе самого. Так само, як учитель марний у цьому випадку, так само марний він і в іншому, про який ти просиш. Він може в найкращому разі спрямовувати тебе до цього, і не більше. Також я поясню тобі засоби реалізації. Слухай уважно».
Отже, тут говориться, що йогін має сам відкрити свою природу Ума. Навіть найвеличніший будда не може зробити за нього його роботу саме тому, що Творцем живій душі дана свобода вибору — займатися чи ні самопізнанням. Учитель дає техніку, спрямовує, навчає, дає передачу. Проте роботу з дослідження природи Ума має виконати саме сам учень, тому що, якщо він не виконає цю роботу, він не отримає належної зрілості.
Яким чином ми досліджуємо природу Ума? Ми намагаємося аналізувати природу нашої свідомості, стан «Я єсмь». Спочатку слід зрозуміти, що всі речі світу мають бути зведені до стану «Я єсмь». Це перша ланка в п’ятичленній формулі. Якщо ви на самому початку не зрозуміли, що всі речі світу зводяться до стану «Я єсмь», отже, ви не зрозуміли нічого. Коли ж ви зрозуміли, що всі речі світу зводимі до стану «Я єсмь», ви намагаєтеся аналізувати його, щоб переконатися в його порожнинності. Не хтось інший, а саме ви самі повинні переконатися в повній порожнинності стану «Я єсмь».
Подолання понять і ототожнень
«Вища Сутність не буде знайдена доти, доки ти забруднений поняттями я або моє (наприклад, мій дім, моє тіло, мій ум, мій розум), бо вона перебуває за межами сприйняття, і вона не може бути усвідомлена як моя сутність.
Усамітнися, аналізуй і осягай те, чим є ті речі, які відомі тобі як твої; відмовся від усіх них і переверш їх, шукай істинну Сутність».
Отже, тут говориться, що Вища Сутність не може бути осягнута тим, чий ум забруднений поняттями. Коли ми намагаємося за допомогою понять осягати Вищу Сутність, це все одно, що стара жінка намагається полювати на яструбів, — жодного їй не впіймати.
Поняття корисні під час складання іспитів і при логічному вивченні філософії. Коли ж ви осягаєте Вищу Сутність, ви повинні мечем розрізняючої свідомості відсікти поняття і увійти в стан таковості. Проникнення в цей простір — це, можна сказати, фундамент, з якого, власне, починається вчення лайя-йоги. Для багатьох шкіл вчення про порожнечу вважається, навпаки, кульмінацією. Для нас вчення про порожнечу кульмінацією не вважається. Більше того, для нас із порожнечі все тільки починається, тому що переживання своєї свідомості як порожнинної ясності є відправною точкою, фундаментом для подальшої практики споглядання. Бути в присутності, вправлятися в присутності — це означає перебувати в стані порожнинності. Але як можна перебувати в стані порожнинності, якщо ми не перевершили понятійний ум, якщо поняття, як і раніше, вводять нас в оману?

«Наприклад, ти знаєш мене як свою дружину, а не як свою сутність. Я лише пов’язана з тобою, не будучи частиною тебе і тим більше твоєю власною сутністю.
Аналізуй подібним чином усе і відмовся від усього цього. Те, що залишається, перевершуючи все, що перебуває за межами концепцій, привласнень або залишення, — знай, що це Вища Сутність. Це знання — остаточне звільнення».
Коли ми проникаємо в первісну порожнинність, усі поняття, які ми засвоїли у відносному світі, перестають діяти, і ми повинні розлучитися з ними, щоб пізнати цю просвітлюючу порожнинність. Це не означає, що у відносному вимірі ми діємо без понять або повністю їх відкидаємо. У відносному вимірі поняття мають свою силу. Проте, коли ми пізнали порожнинність свідомості і з цим новим знанням повертаємося у відносний вимір, усе виглядає інакше. Ми більше не прив’язуємося до понять і відносин у відносному світі. Ми ними користуємося, оперуємо різними зв’язками та енергіями, проте головна частина нашої свідомості перебуває в цій просвітлюючій порожнинності. І тоді ми вже не помиляємося, чим би ми не займалися.
Етапи духовної практики
Наприклад, спочатку в йогіна завжди є великі проблеми з дією — він діє і потім забувається у своїх діях; зі спілкуванням — він втрачає усвідомленість під час спілкування або стосунки справляють на нього великий вплив; із прив’язаностями — він сприймає щось і приліплюється до цього умом. І коли він бачить, що постійно потрапляє в сильця всіх цих ототожнень, у нього виникає зворотна реакція: тікати від цього, бути в усамітненні, у ретриті. І він починає будувати найнеймовірніші плани, наприклад жити в печері на великій горі п’ять років. Він відчуває, що не в змозі не прив’язуватися і продовжувати перебувати в спогляданні. Він відчуває, що зазнає поразки: кожна дія, спілкування, сприйняття тощо ототожнює його. Чому так відбувається? Тому що його порожнинність дуже слабка, він ще не набув у ній жодної впевненості.

Але в міру тренування в спогляданні, ретритної практики та здобуття духовної досвідченості він укорінюється в цій порожнечності. Ба більше, він починає бачити, що всі речі світу порожнечні, тому вони перестають забирати його свідомість так, як це було раніше. І більшу частину свого часу він перебуває в цій порожнечності, а зовнішні форми бачаться йому радше грою енергії цієї порожнечності. Вони більше не є для нього самобутніми, самодостатніми, якимись надто вже захопливими. Тоді він бачить, що ця порожнечність супроводжує його з ранку до вечора, чим би він не був зайнятий. Вона є тлом, на якому все розгортається. І він уже не потребує якогось сильного усамітнення, не потребує відстороненості. Ба більше, він розуміє: щоб розвивати цю порожнечність, потрібно навчитися поєднувати її з рухом, тобто потрібна динаміка, яка ніби запліднює цю порожнечність. Іншими словами, коли він пережив у ретриті статичну порожнечність і зрозумів принцип небуття всього, відчув від цього неймовірне щастя, далі для поглиблення цієї порожнечності йому потрібні активність, рух, сприйняття. Справжній успіх споглядання для нього можливий саме тоді, коли він навчиться поєднуватися з рухом. Це наступний етап у духовній практиці. Саме поєднання з рухом, поєднання з обставинами, поєднання споглядання з дією є кульмінацією, квінтесенцією духовної практики споглядання.
Зрозуміло, для того, хто не відкрив порожнечність, це поки що не зовсім актуально. Їм справді потрібно докладати найсерйозніших зусиль у сидячій медитації, у ретритних практиках. Навпаки, коли порожнечність відкрита, усе ваше мистецтво переноситься саме на поєднання з рухом і сприйняттям. Це подібно до того, якби якась людина досягла майстерності в бігу й уже стала чемпіоном з бігу. Тоді вона вішає на плечі рюкзак, прив’язує до ніг невеликі мішечки зі свинцем і далі тренується бігати в такому стані, знаючи, що для подальшого зростання результатів їй потрібні такі вправи з навантаженням.
Медитація царя Хемачуди
«Після отримання від своєї дружини цих настанов царевич Хемачуда поспішно встав зі свого місця, осідлав свого коня і галопом помчав із міста.
Він увійшов до царського саду насолод, що був за околицями міста, а потім увійшов у прекрасно прикрашений кришталевий палац.
Він відпустив своїх слуг і наказав своїй сторожі: «Поки я медитуватиму, не дозволяйте нікому входити до цих покоїв, хай це будуть навіть міністри чи старійшини, або навіть якщо це буде сам цар. Їм доведеться чекати доти, доки ви не отримаєте мого дозволу.

Потім він попрямував до прекрасної палати на дев’ятому поверсі, з якої відкривався краєвид у всі боки.
Кімната була добре умебльована, і він сів на м’яке сидіння. Він зосередив свій розум і почав розмірковувати таким чином:
«Воістину всі ці люди введені в оману! Ніхто з них ще не побачив Вищу Сутність навіть краєчком ока! Але всі вони діють заради своїх власних «я». Деякі з них зачитують священні писання; небагато інших вивчають ці священні писання та коментарі до них; деякі зайняті накопиченням багатства; інші правлять царствами; деякі воюють із ворогами; інші шукають розкішного життя. Коли вони занурюються в усю цю егоїстичну діяльність, вони ніколи не ставлять собі питання про те, чим саме може бути Вища Сутність; і навіщо тоді вся ця метушня? О! Якщо Вища Сутність не пізнана, то все марно і все відбувається так, наче це уві сні».
Ці слова варті того, щоб їх десь записати й щодня на них дивитися: «Якщо Вища Сутність не пізнана, то все марно». Це можна повторювати собі кожної миті, кожної секунди. Саме таке повторення нагадуватиме вам про споглядання.
Щоб пізнавати Вищу Сутність, не потрібно нічого зовнішнього, тому що пізнання Вищої Сутності не залежить від усамітнення, дієти, якихось особливих обставин. Воно залежить лише від акту вашої довільної уваги. Або ви уважні до процесу усвідомлення і споглядання та розвертаєтеся до споглядальної практики, або ви неуважні, і ваш розум блукає.
Таким чином, щосекунди борючись за таку уважність, ви наближаєтеся до осягнення Вищої Сутності, і тоді ретритна практика справді стає такою, що приносить користь; служіння стає таким, що швидко дає заслугу і розвиває надздібності; читання текстів стає просвітлювальним, тому що ви схоплюєте інтуїтивну сутність текстів; поклоніння і начитування мантр починають давати користь так, ніби ви цією практикою займалися все життя; робота з вітрами і каналами стає надзвичайно успішною, навіть невеликі сесії починають давати великий результат. Раніше ви могли годинами і навіть цілодобово працювати з вітром, але результат був невеликий, або ви могли годинами начитувати мантру, але досвідів не було. Тепер же, якщо ви перебуваєте в цьому стані, навіть невелика практика приносить великий успіх.
Вихід за межі ототожнення з тілом
«Мій дім, багатство, царство, скарби, жінки, рогата худоба — ніщо з цього не є мною, вони лише мої. Безсумнівно те, що я приймаю це тіло за Вищу Сутність, але воно — просто мій інструмент. Безумовно, я — син царя, з красивою статурою і світлим кольором обличчя. Ці люди також вважають, що їхні тіла — це і є їхнє его».
Розмірковуючи подібним чином, він замислився про своє тіло. Він не зміг ототожнити своє тіло з Вищою Сутністю і тому став підійматися вище у своїх міркуваннях, виходячи за рамки тіла».
Ототожнення з тілом притаманне кожному, і ми, дивлячись на людину, звично ідентифікуємо її саме з тілом та його внутрішніми якостями. Але чим вищий рівень практики, тим наше ототожнення витончується. Наприклад, якщо ви бачите тонке тіло людини, ви можете розуміти, що на тонкому рівні ця людина може бути іншою, ніж вона проявляє себе на фізичному. А якщо ви помічаєте просвітлювальну порожнинність, природу її свідомості, ви можете розуміти, що природа її свідомості зовсім не відповідає тому, як вона проявляється. І тоді ваше ототожнення з тілесними проявами припиняється.

Можливо, наведу не зовсім коректний приклад, але тим не менше: коли ви дивитеся на медіума, одержимого духом, ви вже не сприймаєте його як колишню особистість, а дивитеся на нього ніби на відстані, знаючи, що в ньому зараз інший дух, що це не він. Таким самим чином, коли ви пізнаєте природу фундаментального Ума, ви дивитеся на всіх інших як на одержимих цим духом, тільки це Святий Дух, не звертаєте багато уваги на особистість, що проявляється на поверхні. Навіть якщо ця особистість якось проявляється, ви думаєте: «Усе нормально. Співай, ластівко, співай». Саме так дивляться пробуджені на тих, хто не пробуджений. Пробуджені не бачать непробуджених, вони бачать лише їхню пробудженість.
Рамана Махаріші говорив так: «Джняні, бачачи звичайних людей, бачить лише їхню джняну». Навіть якщо інші люди не знають, що їм притаманна джняна, і запевняють, що вони страждають, що вони помиляються, тим не менше джняні абсолютно впевнений у тому, що їм також притаманна первісна пробудженість. Він бачить цю пробудженість і іншим людям також говорить про притаманну їм пробудженість.
Непробуджений відрізняється від пробудженого саме тим, що його понятійний ум досить грубий, тому він не схоплює власну джняну. Тим не менше його власна джняна від цього не страждає, не зменшується і не зникає.

Дослідження природи чистої усвідомленості
«Це тіло моє, а не «я» сам. Воно створене з крові й кісток і змінюється кожної миті. Як воно може бути незмінним, безперервним «я»? Воно схоже на рухоме майно; воно — щось окреме, відмінне від мене, подібно до того, як тіло в стані неспання відмінне від сновидіння тощо. «Я» не може бути тілом, так само як життєва (вітальна) сила не може бути Вищою Сутністю. Безсумнівно, що ум (манас) і розум (буддгі) — мої інструменти, тож вони не можуть бути «я». Моє «я» — щось відмінне від усього цього, починаючи з тіла і закінчуючи розумом. Я завжди свідомий, але не усвідомлюю цього чистого стану усвідомленості. Мені не ясна причина цієї нездатності.
Об’єкти осягаються через почуття, а не навпаки; життя визнається через контакт, а розум — за допомогою розуму. А за допомогою чого стає очевидним розум? Я не знаю. Тепер я бачу, що я завжди свідомий, а реалізації тієї чистої свідомості й чистого усвідомлення перешкоджають інші, безцеремонно втручаючіся фактори».
Я рекомендую вам читати главу 9, зокрема шлоки 31–42, багато разів. Тут описується процес просвітлення Хемачуди. Просто дотримуючись логіки роздумів Хемачуди й спостерігаючи ланцюг його думок, ви також можете відчути певне пряме введення, «смак» його просвітлення. Знову й знову перечитуючи ці шлоки, що описують, як він займався джняна-йогою і пережив спалах просвітлення, ви самі можете відкрити колосальний досвід позатілесного усвідомлення.


