Коментар до тексту Намкая Норбу Рінпоче «Дзеркало. Порада про присутність і усвідомленість»
«Послідовник учення виявляє неприпустиму слабкість, якщо міняє священну Дхарму на житейські блага й багатства.
Хто, проповідуючи високі ідеали, сам не живе згідно з ними, той виявляє неприпустиму слабкість. Послідовник Дхарми виявляє слабкість, якщо він не приймає однаково як нестатки, так і зручності. Хто, претендуючи на релігійний шлях, не здатний бути самодостатнім, задовольняючись своєю медитативною свідомістю, хто не здатний правильно вести спілкування з іншими, той виявляє слабкість».
Книга «Посвячення і посвячені в Тибеті»
Якщо ви маєте слабкий дух, то перешкоди й хвороби легко можуть вам зашкодити. Коли ми практикуємо, ми відриваємося від мирського, і настає такий етап, коли ми ще не утвердилися в духовному. Такий недосвідчений практик може почуватися подібно до розірваної хмари, наче між небом і землею. У цей час він дуже вразливий і слабкий, він ніби відірвався від коренів, але ще не здобув крил.
Щойно ви зрозуміли цей принцип і перейшли до такої присутності, ви стаєте іншою істотою. Поки цей принцип не реалізований, ви вивчаєте зовнішню Дхарму. Коли принцип усвідомленості реалізований, ви стаєте практиком внутрішньої Дхарми.
«Самозвільнення в плані поведінки абсолютно не може виникнути, якщо воно не спирається на присутність усвідомленості. Тому якщо вам не вдається здійснити самозвільнення вашої поведінки, то в цьому житті ви не зможете подолати розмежованість між заняттями сидячою медитацією і своїм повсякденним життям».
Що означає в абсолютному сенсі самозвільнення поведінки? Це гнучкість свідомості, що проявляється у зовнішньому. Здатність проявити таку гнучкість вказує на ваші якості монаха.
Історія Міларепи та вчення про природний стан
Одного разу Міларепа, після того як убив магією двадцять вісім людей, прийшов до Вчителя, який навчав природного стану і спонтанної досконалості. Цей Вчитель сказав:
— Мій метод такий, що якщо ти медитуєш уранці, то стаєш буддою вранці, а якщо медитуєш увечері, то стаєш буддою ввечері, тому що моє вчення про природний Ум — це вершина всіх учень. Шлях дорівнює плоду. Якщо ти щаслива людина з найвищими здібностями, то реалізуєш найвищі ступені райдужного тіла вже в цьому житті і станеш пробудженим. Навіщо тобі нижчі шляхи?
Міларепа дуже зрадів і подумав: «Людина з найвищими здібностями — це я, мабуть. Мені вистачило всього лише сім днів, щоб оволодіти магією, і моя магія спрацювала. Мені знадобилося всього десять днів, щоб наслати бурю й ураган на село. Напевно, я саме така людина з найвищими здібностями. Отже, це мені підходить».
Вчитель далі йому так говорив:
— Мій метод природного Уму за межами медитацій. Медитуєш ти чи ні, неважливо, тому що навіть медитувати тут не потрібно. Потрібно лише розслабитися.
Міларепа вислухав його настанови й пішов медитувати в печеру. Він подумав: «Якщо навіть медитувати не потрібно, я розслаблюся», і в цей час він спав. Минув певний час, але жодних ознак не з’явилося.
Вчитель сказав:
— Дивно, очевидно, ти й справді великий грішник. У тебе багато перешкод, тому метод вищого вчення для тебе не підходить. Іди краще до Марпи.
Марпа навчив його йоги туммо, йоги світла і йоги сновидінь.
Парадокс у тому, що реалізацію самозвільнення можна здійснити в одну мить і закріпитися на цьому рівні, але якщо виникають карми й перешкоди, це може розтягнутися на кілька життів.
Важливість застосування знання на практиці
«Коли йдеться про самозвільнення поведінки, це може тішити сучасних молодих людей. Але деякі з них не знають, що реальна основа самозвільнення — це присутність усвідомленості. Багато хто з них, навіть якщо теоретично трохи розуміє його і знає, як говорити про це, тим не менш усе одно не застосовує його. Якщо хвора людина досконало знає властивості й дії якихось ліків і може зі знанням справи дати будь-які пояснення, а самі ліки все-таки не приймає, то вона ніколи не одужає. Точно так само ми з безмежних часів страждаємо від тяжкої хвороби — схильності до подвійного стану».
В Індії існувала школа, яка називалася «капаліка». Це одна з давніх шкіл. Вона була заснована мудрецем на ім’я Лакуліша, що означає «носій кийка». Він постійно носив із собою кийок і череп. Ця школа виробила дві лінії поведінки: одна — внутрішня, а інша — зовнішня. У внутрішній лінії вони поводилися згідно зі своїми власними правилами. У зовнішній поведінці практикуючі капаліку всіляко намагалися спровокувати суспільство, багато хто з них поводився дуже зухвало: вони перебинтовували собі руки й ноги, зображаючи калік, поводилися як безумці, пирхали, белькотіли, робили непристойні жести, вимовляли безумні слова й одягалися як безумці. Провокуючи людей у суспільстві, вони накликали на себе різний гнів. Їхньою метою було викликати якомога більше непорозумінь і проклять на свою голову, щоб перевірити свій принцип усвідомленості й те, наскільки вони прив’язані до суспільної думки, до власної особистості. Усередині ж своєї громади вони поводилися цілком пристойно.
Принцип гармонійної поведінки
«Для тих, хто починає практику, немає іншого способу входження в практику, окрім чергування занять сидячою медитацією з повсякденним життям».
Однак, коли ми говоримо про принцип поведінки, ми говоримо про те, що йогін у своїй поведінці має бути уважним, подібно до молодої дружини, яка входить у дім родини чоловіка. Це означає, що ми намагаємося підтримувати гармонію в поведінці, щоб не створювати перешкод у практиці, не створювати труднощів іншим або собі.
Аналітична медитація на відсутність «я»
«Ми маємо дуже сильну прив’язаність, що спирається на логічне мислення і сприйняття об’єктів наших чуттів як реально існуючих, і навіть більше — на наше матеріальне тіло з плоті й крові. Коли ми подумки медитуємо про «відсутність власної природи», подумки обстежуючи свою голову й кінцівки та видаляючи їх одну за одною як такі, що не мають «себе», ми можемо, нарешті, ствердно сказати, що немає жодного «себе» або власного «я».
В одній з аналітичних медитацій ми виконуємо розгляд нашого тіла, щоб виявити відсутність власної природи. Ми починаємо міркувати: «Що є я? Якщо я — це тіло, то яка саме його частина? Можливо, рука або нога, голова, кровоносні судини? Де гніздиться це саме «я»? З якою б частиною я себе ототожнив?» Через деякий час ми бачимо, що існує спостерігач, який перебуває поза тілом, що ні з якою частиною ми себе не можемо ототожнити. Тобто з тілом більш-менш зрозуміло, оскільки після його дослідження ми розуміємо, що не можемо перебувати в конкретному пальці, у грудній клітці чи ще десь.
Потім ми починаємо аналізувати почуття й емоції. Аналізуючи почуття, емоції, відчуття, ми бачимо, що всі вони минущі, жодне з них не триває безперервно, і ми не можемо сказати, що саме це почуття або емоція — це я.
Після цього ми аналізуємо сприйняття. Якщо ми спробуємо виявити себе в зорі, то наше «я» зникає, коли зору немає. Якщо ми спробуємо виявити себе в слуховій свідомості, то «я» зникає, коли слуху немає. Проте ми як свідок (сакші) залишаємося, коли немає цих свідомостей.
Джон Беллі у сімдесятих роках винайшов підводну ванну самадхі. В абсолютно темну герметичну камеру заливається вода, насичена сольовим розчином, і опускається дихальна трубка. Людина спускається під воду й дихає через цю трубку. Завдяки сольовому розчину створюється ілюзія невагомості. Людина, перебуваючи в цій камері, буквально через чотири години починає отримувати безліч різноманітних видінь, вона втрачає себе як особистість, навіть не вміючи медитувати. Її тіло не отримує жодних дотикових відчуттів, навіть відчуття ваги тіла втрачається. Вона нічого не бачить, нічого не чує, нічого не нюхає, а тільки дихає, вона подібна до ембріона в утробі матері. Тоді в неї починають з’являтися тонкі видіння. Завдяки цьому, якщо вона буде усвідомленою, вона може увійти в самадхі тонкого тіла.
Коли ви отримуєте такий досвід, ви розумієте, що не пов’язані з жодним із сприйняттів. Тоді виникає чітке розуміння: «Я не є це тіло, я помилявся, пов’язуючи себе з тілом». Доти, доки такого досвіду не отримано, відсутність природи «Я» є лише інтелектуальним знанням. Людина, звісно, може проголосити: «Я не є це тіло», але коли вона наступить на колючку, то закричить: «Ой-ой!», забувши, що вона не є це тіло. Коли ж мудрець перебуває в істинній реалізації, він перебуває у стані дитини, яка не знає, годувала її мати вночі чи ні. Щось відбувалося, але його свідомість перебуває в дуже глибокому стані присутності, тому він точно цього не пам’ятає. Якщо реалізовано принцип «я не є це тіло», то це називається станом «єдиного смаку» (екараса), коли біль і задоволення — це явища одного порядку.
Самовіддача як найвищий метод
«І хоча ми добродушно міркуємо про цю саму «відсутність природи власного «Я», ми ще можемо бути підвладні двоїстому стану, і відсутність природи власного «Я», так гучно проголошена нашими вустами, ще не стала для нас реально переживаним станом».
Чому говориться, що самовіддача і неегоцентрична практика — це найвищий метод? Тому що самовіддача стирає наше ототожнення. Ви можете навіть не отримати досвідів технік йоги тощо, однак якщо ваше «я» стерте, то воно вже стерте назавжди. Воно тоді не потребує досвідів або йоги. Щоб потребувати досвідів, йоги, має бути «я», розумієте? А якщо його немає, то й застосовувати їх нікому. Якщо вас немає, є лише єдине Буття і Свідомість. Тому я завжди кажу учням, що відсікання егоїзму — це найвища практика. Від прапатті до самопізнавання лише один крок.
Усвідомленість як основа поведінки
«Внаслідок цього необхідно вважати надзвичайно важливою присутність усвідомленості, яка є основою методу самозвільнення в повсякденній поведінці.
Відповідно до різних аспектів поведінки, якій завжди надавалося велике значення, виникли різноманітні правила, встановлені під впливом панівних у цей час зовнішніх умов, — релігійні правила та юридичні закони. Однак існує величезна різниця між дотриманням правил у примусовому порядку і завдяки усвідомленості. Оскільки всі люди зазвичай зумовлені кармою, пристрастями і двоїстістю, дуже небагато дотримуються правил і законів усвідомлено. Тому, хочуть люди цього чи не хочуть, вони змушені підкорятися найрізноманітнішим правилам і законам».
Коли ми практикуємо правила поведінки, ми говоримо, що їхньою основою має бути усвідомленість. Іншими словами, ми усвідомлено приймаємо певний вибір і керуємося ним як духовним тренуванням. Тому є величезна різниця між прийняттям правил просто як таких і прийняттям їх у стані усвідомленості. Якщо ми захочемо бути взагалі без правил, то, найімовірніше, це буде неможливо, у нас з’являться інші правила — мирські, залежні від того середовища, в якому ми перебуваємо. Питання не в тому, приймати чи відкидати правила. Питання в тому, щоб бути усвідомленим і нести відповідальність за те, що ти робиш.
Є один монах, який у мирському житті відчував, що будь-які правила його сковують, що його усвідомлення сковується взагалі всім. Він дійшов навіть до того, що почав злитися на світ, на правила дорожнього руху, на те, що не можна йти на червоне світло. Він усюди відчував виклик своїй свободі. Але якщо ми приймаємо принцип усвідомленості, ми перестаємо бачити виклик власній свободі. Ми бачимо, що наша власна свобода не може бути обмежена правилами, якщо ми самі їх приймаємо. Іншими словами, якщо людина живе у миру, то це її власний вибір. Якщо вона не хоче, то може піти в ліс або в гори, там не буде людських правил, там будуть духи, тигри, холод, тобто там будуть інші правила. Вона нікуди не дінеться, навіть якщо полетить на Марс чи кудись іще. Там будуть інші правила — правила матеріальної природи, пов’язані з матеріальним тілом, або тонкі правила, пов’язані з іншими істотами. Питання в тому, що ти розумієш, які тут діють правила, і інтегруєшся з ними, проявляючи гнучкість свідомості та винахідливість.
Істинне розуміння самозвільнення
«Якщо розуміти термін «самозвільнення» в тому сенсі, що можна робити все, що завгодно, то це неправильно. Це абсолютно не має нічого спільного з тим, що означає принцип самозвільнення, і дотримуватися такого хибного погляду — це означає повністю не розуміти, що означає усвідомленість».
Усвідомленість і підтримання присутності передбачають таку гнучкість свідомості, що включають у себе все, зокрема й здатність прийняти певні правила та дотримуватися їх, якщо ти обираєш таке рішення, оскільки істинній усвідомленості не може завадити ні прийняття, ні відкидання чого-небудь у зовнішньому світі. Іншими словами, коли ми народилися, ми приймаємо карму та певні правила цього тіла. Наприклад, тіло має правила приймати певну їжу або спати певний час. Хочемо ми цього чи ні, але ці правила жорстко нав’язані нам від самого народження, і ми дотримуємося їх, прийнявши народження в тілі.
Відмінність між правилами та усвідомленістю
«Але не слід забувати різницю між принципом законів і правил та принципом усвідомленості. Закони й правила встановлені під впливом обставин часу й місця; вони діють, нав’язуючи людині умови за допомогою чинників, спрямованих на неї ззовні. Усвідомленість же породжується знанням, яким володіє сама людина».
Коли ми практикуємо усвідомленість, у нас є внутрішнє розуміння двох істин: принцип необумовленої свідомості та принцип гнучкості розуму в зовнішній поведінці. Коли ми поєднуємо ці дві істини, у нас ніколи не виникає суперечності між внутрішнім «Я» і зовнішніми проявами.
Свобода через усвідомленість
«Якщо у вас є усвідомленість, то можна уникнути примусового дотримання правил і законів. Насправді саме так і відбувається. Ба більше, людина, яка володіє усвідомленістю і постійно її зберігає, здатна жити в згоді з усіма на світі правилами й законами, водночас жодною мірою не замикаючи себе в їхніх межах і не потрапляючи в залежність від них».
Звичайні люди завжди обумовлені законами матеріального світу. Вони обумовлені своїми правилами культури, цивілізації, роду, сімейних взаємин. Можна сказати, що суспільство муштрує людей, щоб вони були хорошими істотами, громадянами, приносячи користь у матеріальному світі. У відносному сенсі, можливо, це й непогано. Однак погано те, що живі істоти повністю підпадають під таку обумовленість. Вони вбирають різні цінності, які спрямовані не на звільнення, а, навпаки, на зв’язаність.
Наприклад, у суспільстві є поширені гасла, пов’язані із сімейними стосунками, з культом споживання, з військовим обов’язком, із необхідністю захисту території, на якій ти живеш, тощо. Усе це насправді ідеологеми або фетиші, які від народження живлять свідомість особистості. Проте особистість несвідома щодо них, вона не в змозі нічого протиставити цим фетишам, тому від народження повністю підпадає під обумовленість, оскільки альтернативи немає. Однак той, хто має невелику усвідомленість, розуміє, що все це настільки дурні речі, що навіть говорити про них серйозно неможливо. Якщо людина усвідомлена, то вона з раннього дитинства вільна від усіх суспільних ідеологій або фетишів. Вона або стає людиною релігійною, або індивідуалістом і виражає свою свободу через творчість, панк-рок, соціальний протест і щось інше в цьому роді, або вона стає хіпі, нігілістом. Іншими словами, вона намагається зійти з узбіччя, відійти вбік від широкої колективної карми людства, абстрагуватися від неї. Наприклад, у дитинстві я завжди хотів стати хіпі. Оскільки я не знав, що є санньясі або монахи, то думав, що цим я хоч якось покажу, що я думаю про весь цей світ.
Коли ми практикуємо усвідомленість, ми стаємо свого роду аутсайдерами для суспільства. Ми ніби намагаємося померти для суспільства, залишившись живими в тілі. Це означає, що ми розриваємо всякі надії на соціальну реалізацію, ми перестаємо гратися в усі іграшки, пов’язані з престижем, сімейними стосунками, кар’єрою, прогресом, культом матеріального споживання, так званим розвитком, цивілізованістю і всім іншим.
Кінь усвідомленості й батіг присутності
«Багато Вчителів говорили: «Підганяй коня усвідомленості батогом присутності». І справді, якщо усвідомленість не підганяти присутністю, вона не зможе діяти».
Коли ж наша усвідомленість зростає, ми розуміємо, що немає потреби виявляти соціальний протест, ставати тим чи цим. Уся справа в тому, наскільки ти звільнений усередині, у свідомості. Наша поведінка настільки змінюється, що стає дуже неадекватною. Ми просто приймаємо її як практику гри. Ми навіть всерйоз не сприймаємо зовнішній матеріальний світ.
Тому кажуть, що істинний йогін завжди має кілька ліній поведінки: внутрішню, зовнішню, таємну і трансцендентну. Коли в нас розвивається присутність, ми просто дотримуємося тієї лінії поведінки, яку ми прийняли і за яку несемо відповідальність. Загалом ми розуміємо, що якщо наша присутність сильна, то їй ніщо не може зашкодити. Однак якщо присутність слабка, то дуже важливо дотримуватися тієї лінії поведінки, яка вважається правильною або яку ти обрав.
Важливість стійкої практики
Припустімо, якщо людина практикує уважність у монастирі, то вона розвивається. Однак якщо вона перебуває поза монастирем три дні, то відчуває, що уважність слабшає. Коли вона перебуває поза монастирем тиждень або два, вона відчуває, що від уважності залишилися «тліючі вуглі». Коли ж вона перебуває поза монастирем три місяці, і вона — недосвідчений практик, то відчуває, що дхарма — це щось дуже цікаве, але для неї зникле.
Це часто траплялося з монахами, які не втрималися в монастирі; вони мені розповідали, що заслуг сангхи вистачає на пів року, а потім майя бере своє. Хоча вони не є звичайними людьми і практикують, намагаючись дивитися на світ як на ілюзію, проте це дуже важко.
Коли ми стаємо стійкими в спогляданні, ми взагалі перестаємо бути залежними від зовнішньої поведінки або від зовнішнього світу, тому що ми як особистість взагалі перестаємо бути пов’язаними з чим-небудь, основою нашої поведінки, наших дій стає тільки усвідомленість. Зрозуміло, у такої людини вже немає жодних мирських планів самореалізації або прив’язаностей. Вона подібна до позамежної, містичної істоти, яка, живучи у світі людей, приховує свою велику глибинну свідомість.
Бережне ставлення до усвідомленості
Найкоротший спосіб розвинути усвідомленість — це, перебуваючи в умовах, які не розсіюють дух і свідомість, плекати її день у день. Ми не можемо собі дозволити гратися з усвідомленістю або бути легковажними. Ми не повинні піддавати свою усвідомленість зайвим навантаженням, думаючи так: «Нічого, якщо я зроблю щось таке, я потреную свою усвідомленість, принаймні».
Це можна робити тільки тоді, коли усвідомленість проникла в сон зі сновидіннями і сон без сновидінь, коли реалізовано самадхі. Тоді істинний практик вийшов за межі зусилля і за межі медитації. Його вже не можна назвати людиною, тому що його розум і прана з’єдналися, він може видобувати сутнісний нектар із будь-якої ситуації.
Коли ж ми тільки-но намацали принцип усвідомленості, нам слід бути дуже уважними й дуже обережними, щоб його не розсіяти. Слід берегти свою усвідомленість від зовнішніх об’єктів, як від п’яти злодіїв, і уподібнитися людині, яка йде по лезу меча або по краю прірви.
