Звільнення домогосподаря: діалог царя Джанаки та йогині Сулабхи

Коментар до тексту «Мокша-дгарма», розділ 322.

Цей розділ починається з бесіди Юдгіштхіри з Бгішмою. Юдгіштхіра ставить запитання про те, як досягти звільнення, не полишаючи стану домогосподаря, і що таке вище «Я». Бгішма у відповідь розповідає йому про бесіду царя Джанаки зі святою йогинею Сулабгою.

Миряни й брахмани прославляли чесноти царя Джанаки, оскільки він досяг звільнення і, приборкавши чуття, продовжував правити своїм царством. Жебруюча санньясинка Сулабга, яка дотримувалася обітниць, мандрувала в цей час і почула про його видатні чесноти. Інші санньясини також прославляли Джанаку, царя Медхіли, за його прагнення до звільнення, але вона, слухаючи їх, сумнівалася в цьому.

У неї з’явилося бажання зустрітися з Джанакою. Щоб зустрітися з ним, вона полишила своє фізичне тіло й прибрала ілюзорної подоби вродливої, прекрасної дівчини. Коли Джанака побачив її, він був зачарований нею і запросив до палацу. Там він пригостив її наїдками й почав ставити їй різні запитання. Сулабга, бажаючи випробувати царя Джанаку, силою своєї йоги увійшла в його тіло і своїм сяйвом підкорила його свідомість. Щоб здолати її могутність, раджа Джанака з усмішкою у відповідь своєю силою охопив її силу. І потім він почав ставити їй такі запитання.

Промова царя Джанаки про шлях звільнення

Джанака сказав:

«Звідки мандрувала ти, пані, і куди прямуєш? Чия ти? Звідки ти? — так запитав її володар землі. — Воістину, мені невідомі твоє знання шруті, вік і походження. Отже, зустрівшись зі мною, розкажи про це. Знай, воістину, парасолю та інші царські відзнаки я залишив, щоб цим ушанувати тебе. Ти гідна пошани, і я віддам тобі шану. Послухай також про те, від кого я отримав це видатне найвище знання, якого ніхто інший не навчав, а також про моє звільнення.

Я — учень старця Панчашікхи, нащадка Парашари, найвеличнішого махатми, жебруючого мандрівника, який дуже мене цінує. В обов’язках захисника землі, у вченні санкх’ї та йоги, у цій потрійній основі звільнення я досяг успіху й розвіяв сумніви. Згідно з ученням шастр, мандруючи своїм шляхом, Панчашікха щасливо провів тут чотири дощові місяці. Від нього, очільника школи санкх’ї, який досконало бачить предмет і засади науки, я осягнув учення про потрійну основу звільнення, хоча й не зрікся царства. Отже, вільний від пристрасті, я повністю дотримуюся цієї потрійної поведінки, що веде до звільнення, залишаючись на тому самому престолі.

Повторюю: найвищий закон для цього звільнення — безпристрасність. Адже безпристрасність народжується від знання, і воно звільняє. Знанням здійснюється зусилля, велике досягається зусиллям, велике звільняє від суперечностей — це і є досконалість, що виводить нас із сансари. Я досяг такого вільного від суперечностей найвищого розуміння: я наче мандрую тут, прогнавши омани й звільнившись від прив’язаностей. Як родить поле, розм’якшене рясним поливом, так і раніше вчинене діяння приводить людей до повторних народжень. Як зерно, підсмажене в будь-якій посудині, не проростає, навіть отримавши можливість прорости, бо воно втратило цю властивість, так і той жебруючий мандрівник, владико, який отримав своє ім’я від полум’я, переданим мені знанням знищив насіння моєї здатності прагнути до предметів. Ні до бажаного, ні до небажаного він не відчуває жодної пристрасті; і тому він не відчуває до них пристрасті, що і потяг, і відраза безцільні. Якщо сандалом мені умастять правицю, а лівицю відрубають, я — той блаженний, хто досяг мети, для кого золото, земля й камінь рівні; вільний від прив’язаностей, я все ж залишаюся царювати, на відміну від інших носіїв тризуба».

Три погляди на звільнення

«Серед досвідчених учень про визволення існують три погляди на визволення. Вважаючи найвищими у світі знання та відстороненість від усіх справ, деякі люди, обізнані з писаннями про визволення, проповідують погляди знання (джняни). Інші ж подвижники-таємнознавці проповідують визволення дією, кармою. Відокремленість (кевала) є полишенням обох — дії та знання; цю третю точку зору проповідує той махатма. Ставлення до самообмеження (яма) і дотримання обітниць (ніяма), до хтивості, ненависті, загарбання, обману, гордості, приязні однакове в жебручих мандрівників і домогосподарів. Якщо носії тризуба та інші санньясіни визволяються знанням, то чому ж не бути визволенню для власників парасолі та інших царських знаків, якщо їхні цілі однакові? На якій підставі тут людина чинить дії заради своєї мети, так, відповідно до своїх цілей, ставиться вона й до предметів».

Цар Джанака тут говорить, що він дотримується дгарми внутрішнього шляху, дгарми єдиного «смаку», відстороненості й усвідомлення, не надаючи значення будь-яким зовнішнім атрибутам. Він наголошує, що важливі не самі зовнішні атрибути, а те значення, яким ми їх наділяємо. Він говорить: «Якщо ви, відлюдники, носите тризуб, вважаючи його символом визволення, то це лише сенс, яким ми наділяємо речі. А якщо я ношу царську парасолю, то чому вона не може визволити, якщо я наділяю її таким самим сенсом? Адже все залежить від свідомості».

Вчення про зовнішні знаки та істинне визволення

«Хто, вважаючи стан домогосподаря порочним, переходить до іншого ступеня життя, той, полишаючи один і переходячи до іншого ступеня життя, ще не вільний від прив’язаностей. Якщо в покаранні та заохоченні раджа і жебручий мандрівник користуються однаковою владою, то з якої причини їм не бути рівними у визволенні? Якщо їхнє істинне володарювання тут полягає лише в знанні, ним вони визволяються від усіх зол, перебуваючи у вищому тілі. Одяг із рогожі, гоління голови, тризуб, кухоль — другорядні речі, вони визволяють її, так я вважаю. Якщо ж це лише знаки, а дійсною причиною визволення тут є знання, отже, для повного визволення від страждання знаки самі по собі марні. А якщо для усунення лих надавати значення зовнішнім знакам, то чому ж парасолю та інші царські знаки не вважати придатними, якщо цілі однакові? Відсутність майна ще не є визволенням, володіння майном — ще не пута. Ні відсутність майна, ні протилежне, а лише знання визволяє. Тому в дотриманні закономірного, корисного, приємного, в утриманні царської влади — у цих речах, що сприяють путам, є щось, що стоїть над ними. Пута володарювання, царства, пута мирської прив’язаності я розсік мечем, нагостреним об камінь визволення, — ось як я став визволеним».

Викриття тонких клеш йогині Сулабги

«Тепер про тебе, жебруча мандрівнице, хочу знати. Твоя подоба не відповідає твоїй меті, вислухай мене, я скажу про це. Пані, дивовижна твоя краса, твій дівочий образ — усе це в тебе є, а от чи є самообмеження — сумніваюся. Ось ознака того, що твоя поведінка не відповідає твоєму вигляду: ти потай проникла в мої володіння, щоб вивідати, чи досяг я визволення.

Для йогіна, причетного до хтивості, немає користі в тризубі. Ти не дотрималася того закону, за яким цілковито визволеному слід зберігати свою подобу».

Цар Джанака, обґрунтувавши своє становище, з позиції усвідомленості й самовизволення вказує йогині Сулабзі на тонку хтивість, яка, як виявилося, була в її умі, на цікавість і заздрість, що привели її до нього в палац, на бажання перевірити, визволений він чи ні. Він говорить, що навіть якщо ти носитимеш тризуб або одяг із рогожі, але тобою рухають тонкі внутрішні жадання, усе це марно.

Докори в порушенні дгарми

«Який ти вчинила проступок, прийшовши до моєї країни, — слухай. Ти самовільно проникла в мої споконвічні володіння. Навіщо ти з’явилася в моє царство? У моє місто? З чиєї згоди ти пробралася в моє серце? Ти належиш до головної варни, ти брахманка, я ж — кшатрій; не спричиняй змішання варн: ми не повинні поєднуватися. Ти живеш за законом визволених, я ж — домогосподар. Це другий, дуже поганий твій проступок: ти змішуєш ступені життя».

Йогиня своєю йогічною силою в тонкому тілі проникла в його тіло. Цареві це не сподобалося, він дорікнув їй за те, що вона зробила це самовільно. До того ж вони належали до різних станів життя: він вів життя домогосподаря, а вона була жебруючою черницею. Він зазначив, що їм не личить змішувати свої енергії таким чином, оскільки вони належать до різних статусів.

Ми часто говоримо, що ченці не повинні змішуватися з мирянами, як і миряни з ченцями. Це не означає, що ми говоримо, нібито миряни осквернені, а ченці піднесені. І до одного, і до другого статусу необхідно ставитися з повагою, але важливо, щоб ці два статуси не змішувалися. Коли змішуються різні енергії й це відбувається негармонійно, від цього виникають різні перешкоди.

«Одного ми роду чи не одного роду — ні ти не знаєш, ні я не знаю. Увійшовши в людину того самого роду, ти вчинила третю провину — кровозмішення. Можливо, твій чоловік живий і лише віддалився кудись. «Не входь до чоловіка іншої» — такий закон; це четверте порушення закону. Ти ці вчинки скоїла заради певної мети через невідання, мандрівнице, або ж заради порожньої вченості. Крім того, ти порочна у своєму головному обов’язку; якщо в тебе є якесь знання шруті, воно тепер стало марним. Ось іще третій тобі докір: ти торкнулася моєї сутності; ознаки розпусниці в тобі видно, ти виставляєш їх неприкритими. Не тільки наді мною одним ти маєш намір здобути перемогу, ти замислила здолати всіх цих людей, що мене оточують! Адже ти спрямувала свій погляд на цих поважних людей, щоб мій бік повалити, а свій бік піднести».

Джанака каже: «Крім того, ти прийшла в образі звабливої молодої дівчини, бажаючи зачарувати мене. Ти намагаєшся зробити це, щоб утвердити свою перевагу й принизити мене в очах моїх придворних». Усе це — різновид егоїстичних прагнень, клеш. Він вказує на всі ці тонкі стани цієї жінки-йогині, володіючи своєю проникливістю.

Практика як суміш нектару й отрути

«Засліплена оманою, породженою власним гнівом, ти продовжуєш діяти силою йоги — сумішшю амріти й отрути. Для жінок і чоловіків, які бажають одне одного, досягнення подібне до амріти, а недосягнення для закоханого подібне до отрути. Не відхиляйся від праведності! Дотримуючись свого закону, будь мудрою! Адже твоє бажання знати — вільний я чи невільний — уже задоволене. Немає потреби приховувати від мене всі ці твої таємниці. У своїй ти справі тут чи у справі іншого князя — скажи мені правду. Немає потреби тобі ховатися від мене під чужою подобою — з обманом у жодному разі не можна приходити ні до раджі, ні до брахмана, ні до жінки, сповненої жіночої чесноти: той, хто приходить з обманом, завжди завдає шкоди».

Джанака розпізнав хитрощі йогині Сулабхи. Він розпізнав, що вона прийшла не в справжньому тілі, а в ілюзорному. І він каже їй, що практикам не личить так поводитися. Він припустив, що її дії спричинені тонкими залишковими кармами хтивості, заздрості, гніву, тому називає її практику сумішшю нектару й отрути. Дхарма — це нектар, який ми застосовуємо на практиці. Однак, коли клеші ще не вгамовані й продовжують діяти як отрута, часто буває, що практика містить водночас і нектар, і отруту доти, доки клеші не вгамуються. Цар каже, що насправді її практика ще не глибока й являє собою суміш клеш і нектару Дхарми.

«Царственість — сила раджі; Брахмо — сила того, хто знає Брахму; краса й молодість — велика сила жінок, причетних до благої долі; цими силами сильний, який прагне своєї мети, чесно наближається, знищивши кривду. Отже, тобі слід правдиво розповісти нам про своє народження, знання закону, становище, свою природу й мету свого приходу».

Бхішма сказав:

«Зустрінута володарем народу такими немилостивими, неприязними, непривітними словами, Сулабха не збентежилася. У відповідь на сказане царем Сулабха з чарівним виглядом почала тоді промовляти чарівні слова».

Вчення про правильну мову

Сулабха сказала:

«Дев’ять та дев’ять вад, що псують мовлення й розуміння, — вільною від них, доцільною, сповненою вісімнадцяти якостей, із п’ятьма умовами доцільності, о радже: витонченістю, розважливістю, послідовністю, ясністю доказів і висновків — має бути мова, яку називають розумною. Слухай про ознаки цих вимог — витонченості та іншого — у понятті, у слові, у вимові слова. Якщо знання різних предметів пізнання розгортається по-різному й усюди панує розум буддгі, то це вважається витонченістю мови. Якщо правильно розподілено розглядувані якості й недоліки, якщо наводяться доцільні приклади, то це вважається розважливістю мови. Урахування того, що спочатку, а що потім слід сказати з того, що підлягає обговоренню, люди, обізнані в красномовстві, називають послідовністю побудови мови. Розмірковуючи про належне, приємне й корисне, якщо доходять висновку: «Так воно і є», то це називається ясністю висновків. Якщо виявляється спричинене потягом-відразою виникнення пристрасті й показується, як схильність зумовлює поведінку, це називається обґрунтуванням учинків. Усе перелічене: витонченість та інше, — царю народу, у моїй промові спрямоване до однієї мети, зрозумій це. Доцільне, розумне, не надто розлоге, не спрямоване на розбрат, не улесливе, не хитке, рішуче слово мовлю, не обтяжене незграбністю, спрямоване до щастя, таке, що не уникає трьох розділів (належного, бажаного, корисного), не позбавлене витонченості, вільне від неправди, не порожнє, не зарозуміле, без лихослів’я, таке, що не потребує додаткових роз’яснень, не позбавлене доказу сенсу, вільне від хтивості, від негідного, від зневіри, жадібності, страху, гніву. У жодному разі не говоритиму боязко, скрушно чи пихато. Коли мовець і слухач не перебувають у розладі, радже, а висловлювання цілісне, тоді виявляється і сенс бесіди. Але коли мовець звертається до слухачів без поваги, говорить лише на свою користь, нехтуючи користю інших, тоді бесіда не складається. Або коли людина говорить лише на користь інших, нехтуючи власною користю, вона породжує підозру у своїй щирості; така мова також порочна».

Сулабга, розпочинаючи промову, демонструє колосальну ясність щодо мовлення, бесіди, логіки та іншого, що вказує на її приголомшливу силу присутності. Іншими словами, під час бесіди вона перебуває в дуже глибокому стані споглядання, який дає їй змогу виявляти таку ясність.

Філософія санкх’ї про природу сприйняття

«А хто говорить в інтересах і того, й іншого, царю, не виявляючи розбіжності між слухачем і мовцем, той красномовний, а не хтось інший. Це цілеспрямоване слово, радже, слухай зосереджено. Як дерево й лак або краплі води з пилом злипаються, таким є тут і спільне існування живих, радже, звуку, дотику, смаку, образу, запаху та п’яти індрій; як дерево й лак, вони відповідно злипаються одне з одним, але між індріями немає спілкування, це цілком достовірно. Чуття не мають здатності пізнавати ані самих себе, ані інші чуття: око не знає про здатність бачити, вухо не звертається до самого себе, і все ж вони не переступають своєї межі й не зливаються одне з одним; проте, хоча й не усвідомлюючи цього, вони перемішані одне з одним, як вода з пилом. На інші, зовнішні предмети вони спрямовані через властивості (гуни), слухай про це. Образ, око, колір — три причини зору. Подібно до того, як тут предмети пізнання діють спільно з іншими причинами пізнання, з пізнаванням і пізнанням безпосередньо пов’язана вища властивість (гуна), її називають манасом».

Дізнавшись, що цар Джанака — учень мудреця, засновника школи санкх’ї, йогиня Сулабга починає з ним бесіду з пояснення принципів філософії санкх’ї, як вона її розуміє.

Тридцять властивостей буття згідно із санкх’єю

«Для вирішення питання, що праведне, а що неправедне, постає те, що вважається тут дванадцятою, вищою властивістю, іменованою буддгі. Вона розв’язує сумніви, що виникли стосовно предмета пізнання. Далі, вище від цієї дванадцятої властивості (гуни), є властивість, іменована саттвою. Людина, за своєю суттю, визначається багатством або бідністю саттви. «Я — діяч», — так називається ще інша, чотирнадцята властивість. «Це моє», «Не моє», — так визначають цю властивість. Далі вище налічується п’ятнадцята властивість — раджа. Вона поєднує окремі частини, а тому називається сумою. Далі вище є шістнадцята якість — об’єднання. Пракріті й проявлене (в’якта) — так називаються дві властивості, що проникають одна в одну. Щастя-нещастя, смерть-старість, приємне-неприємне, досягнення-невдача — такою є дев’ятнадцята властивість, її вважають двоїстістю. Вище від дев’ятнадцятої є ще інша властивість, на ім’я Кала (час). Виникнення і загибель істот, знай, — такою є ця двадцята властивість. Це двадцятичленне об’єднання та п’ять щільних сутностей (бгутів). Є ще дві парні властивості — буття-небуття. Такою є двадцятка. Сюди слід додати суміш семи властивостей, про які вже йшлося, і три останні властивості: закономірність (відгі), породження (шукра), силу (бала). Так налічується двадцять і десять — тридцять; тепер перелічено всі властивості.

Те, у чому вони перебувають усі разом, називається тілом. Дехто вбачає першопричину цих частин у непроявленій пракріті. Дехто ж, недоумкуватий, приймає проявлену природу за їхню причину. Усе ж непроявлене або проявлене, або обидва разом, або четвірку за першопричину всіх істот приймають ті, хто розмірковує про внутрішній Атман. Через таку причину непроявлена природа приходить до проявлення в цих тридцяти розділах».

Аналіз категорій санкх’ї та станів свідомості

Отже, ця йогиня тут перелічує основні категорії санкх’ї, аналізуючи стани тіла. Переходячи від стану тіла, вона поступово підводить свій аналіз до свідомості й починає аналізувати запитання царя з погляду санкх’ї та категорій свідомості, а також відповідати на них.

Вона каже, що в цьому світі все безперервне. Хто тоді й звідки походить або не походить? Чий цей або чий той? Звідки цей приходить або нізвідки? І який зв’язок існує між істотами або членами одного тіла?

Вона каже, що всі істоти народжуються з поєднання цих тридцяти частин, які вона перелічила, тому ти себе в собі самим собою споглядаєш. Вона каже: «Також і Атмана ти в собі споглядаєш. То чому ж того Атмана не споглядаєш в іншому? А якщо ти бачиш Атмана і в собі, і в іншому, чому ж ти запитуєш мене: «Хто ти? Чия ти?» Що це за запитання для звільненого?»

Вона каже: «Це моє, це не моє. Царю, хіба звільнений від двоїстості має так ставити запитання? І який сенс тоді казати: хто ти, чия ти і звідки?»

Далі вона каже йому:

«З ворогом, другом або байдужим, з битвою, перемир’ям або перемогою ти пов’язаний, володарю землі; які ж тут можуть бути ознаки звільнення?

У тому, хто, діючи, не може розпізнати троїстої мети, хто прив’язаний до цієї троїстої мети, які можуть бути ознаки звільнення? Тому до звільнення ти не причетний; царю, цю твою оману належить усунути твоїм друзям: для неочищеного немає зцілення. Обмірковуючи всілякі стани прив’язаності, повелителю ворогів, треба шукати в собі Атмана; чи може бути інша ознака звільнення?»

Відлюдниця каже, що зі звільненням ти поки що поквапився. Тобто треба ретельно обміркувати, розглянути різні сторони своєї свідомості й старанно продовжувати шукати Атмана.

Обмеження царської влади

«Звертаючись до звільнення, слухай про ці та інші витончені зв’язки, що розвиваються з чотирьох видів властивостей. Навіть той, хто всю цю землю бачить під однією парасолькою, усе ж може жити лише в якійсь одній фортеці, о радже. А в тій фортеці він перебуває в якомусь одному будинку, а в тому будинку вночі лежить на якомусь одному ложі. А дружина ще раніше за нього зайняла половину того ложа. Отже, плодом своєї могутності він може користуватися лише з таким обмеженням. Те саме можна сказати й про насолоду чуттєвими втіхами, їжею, одягом, про обмеженість можливостей покарання та винагороди. Раджа завжди залежний від зовнішнього навіть у малому, тим більше щодо війни чи миру; де ж раджі бути незалежним? У відпочинку й забавах із жінками він завжди залежний, де ж його незалежність у спілкуванні з другом, на раді? Кажуть: його незалежність у тому, що він наказує іншим. Але й тут щомиті йому доводиться чинити не за своєю волею: бажаючи спати, він не може заснути через людей, які виконують його накази. Навіть якщо він і дозволить собі задрімати на ложі, то мусить прокидатися проти волі. «Здійсни обмивання, підношення», «Здійснивши узливання Агні», «Їж, пий», «Говори», «Слухай» — так діяти всупереч волі його спонукають інші. З проханнями до нього постійно приходять і приходять люди, а він не в змозі обдарувати навіть видатних людей, зберігаючи державні багатства; обдаровуючи, він виснажує скарбницю — так у нього виникає ворожість до роздавання. Негаразди, що викликають огиду до царювання, миттєво обступають його. Щодо мудреця, багатія, воєводи, навіть коли вони без прибічників, самотні, у нього виникають підозри; якщо ж він їх не боїться, то почне побоюватися своїх постійних вихваляльників».

Сулабха говорить, що цар постійно занурений в обмеження, він змушений вести переговори, здійснювати підношення, обмивання, спілкуватися з безліччю людей. Він не належить собі, а належить державі, радникам, народові — усе це важко назвати звільненням. Це дуже тонке питання, яке залежить від рівня усвідомлення.

Вона каже: «Ти не вільний від сердечних скорбот і бажань, що виникають, тебе роздирають різні суперечності, але ти все-таки чіпляєшся за своє жадане царство. Це моє — так ти думаєш про палац і царство. Але військова сила, скарбниця, радники — чиї вони? Чи нічиї? Союзна рада, палац, держава, воєвода, суддя, скарбниці та володар земель — то один, то інший висувається в той чи інший час».

Критика хибного звільнення

Отже, вона обговорює становище царя й каже: «Звідки тут узятися вищому закону звільнення, коли існує така зумовленість? У мене ж немає прив’язаності до власного тіла. То навіщо мені чужа область? Ти дорікаєш мені за те, що я проникла у твою область і у твоє тіло, але так говорити зі мною не годиться, або ж ти не все вчення про звільнення почув від свого вчителя. Напевно, ти не повністю почув те, чого він тебе навчав. Як ти, пізнавши звільнення, знову потрапив у тенета? Як ти зв’язався з парасолькою та іншими царськими знаками? Ти або слухав, але не чув, або неправильно зрозумів те, чого тебе навчав учитель. Або, можливо, ти лише зовні сприймав учення, а дослухався до іншого. Хай там як, але ти залишаєшся в мирських уявленнях, твій розум заплутався в прив’язаностях. Як могло б тобі зашкодити здійснене мною входження тонкого тіла, якби твій розум був цілковито вільним? Якби у твоїй свідомості була порожнеча, то я ввійшла б у порожнечу, то кому б це зашкодило? І з чого б тобі було мені дорікати, якщо твоя свідомість справді порожня? Я не торкнулася тебе ні руками, ні ногами, ні якоюсь іншою частиною тіла, і тобі не слід було говорити про те, що я намагалася чинити якісь розпусні дії або спокушати тебе. Ти втратив стан домогосподаря, але досі не досяг важкодосяжного звільнення. Ти крутишся між двома щаблями життя, прагнучи звільнитися».

Походження та мета Сулабхи

Щодо варн, каст, вона сказала йому так: «Я не з вищої касти брахманів, я не вайш’я і не нижчої природи, а належу до твоєї касти. Я з роду раджаріші (тобто царя, святого Прадхани), і моє ім’я Сулабха». Вона називає своїх предків: Дрона, Шаташрінга, Чакрадвара, Парвата. Вона каже, що народилася в цьому роду, але не знайшла собі гідного чоловіка й стала на шлях звільнення, мандруючи на самоті та дотримуючись обітниць відлюдниці-мовчальниці.

«Я не прийшла під чужою подобою, я не викрадала чужого; я не плутаю свою дгарму, своїй дгармі я твердо віддана. Я твердо дотримуюся ухваленого рішення, необачно не базікаю. Не без наміру прийшла я до тебе, царю народу. Дізнавшись, що ти осягнув визволення, я шукала блага; щоб пізнати твоє розуміння визволення, сюди з’явилася. Не говорю я як прихильниця якогось учення — ані на свою користь, ані на чужу, не вишукуючи, хто не умиротворений, хто шукає умиротворення, хто вільний. Як у порожньому домі мандрівний жебрак проводить одну ніч, так і я у твоєму тілі цю ніч перебуду. Вшанована знаками поваги, промовами, гостинністю, у доброму прихистку переночую і, задоволена, завтра піду, о Мітхільцю».

Бхікша сказав: «Вислухавши це цілком обґрунтоване, розумне слово, раджа більше не знайшов жодних заперечень».