Життя садху проходить у практиці та роздумах про Бога, про божественну істину, духовний шлях. Усе життя садху обертається навколо таких речей. Немислимо, щоб садху не думав про Бога, про Абсолют щомиті. Якщо він так не думає, не спрямовує свій ум, то це, звичайно, не садху. У цьому головна відмінність садху від людей, які не є садху.
Садху — це така людина, яка живе в пошуку божественної мудрості, божественної істини, як би вона не називалася. Садху не зайнятий нічим іншим, усередині, принаймні. Зовні він може займатися різними речами, навіть такими речами, які схожі на заняття мирських людей. Поки є тіло, є й певна прарабдха для цього тіла, але всередині садху дуже сильно відрізняється від мирської людини: він увесь час прагне спрямовувати свій ум на Бога.
Ті садху, які досягли успіху в цьому, безперервно живуть у Бозі, безперервно перебувають у божественному. Та вони й живуть, ніби граючись, їх нічого не бентежить у зовнішньому світі, вони нічого не чекають від матеріального світу, вони повністю зрозуміли його природу, вони нічого не чекають від стосунків з іншими людьми, у них немає жодних амбіцій у цьому світі. Вони просто грають, проводячи Божественну волю і допомагаючи іншим усвідомлювати божественну істину, але всередині вони перебувають у дуже глибокому, сакральному, священному стані. Тому їхнє життя сповнене радості, любові, гармонії та співчуття. У них немає ні душевних метань, ні якихось конфліктів з іншими. В інших із ними вони можуть бути через їхню зумовленість, але в самих садху такого аспекту немає.
Садху живе так, що він завжди сподівається на Абсолют, на божественне. Така надія, уповання, опора називається ішвара-пранідхана. Ішвара-пранідхана поряд з іншими якостями — це одна з якостей кодексу ніяма. Шауча, сантоша, тапасья, ішвара-пранідхана — це все принципи яма-ніяма, яких дотримується кожен садху.
Лабіринт уподобань душі
Але часто буває так, що наші бажання, наш ум, наші уподобання змушують нас одне любити, інше ненавидіти; одне шукати, інше відкидати без перебування в Бозі. Шукати виконання своєї волі, а виконання волі Бога не шукати — усе це лабіринт карми, лабіринт уподобань душі, її виборів, оцінок і суджень.
Васани й самскари — це такі внутрішні уподобання душі, що йдуть із далекого минулого. Ми накопичили дуже багато таких уподобань. Хтось віддавав перевагу бути багатим, і це залишилося у вигляді слідів, у вигляді відбитків, і в цьому житті його штовхають васани: багатства, багатства. Він навіть не знає, навіщо йому потрібне багатство, він знає, що йому потрібне багатство. Колись, у минулих життях, його душа давала якісь обіцянки самій собі: я завжди буду багатою, я не буду бідною.
А хтось шукає щастя в сімейних стосунках — це теж уподобання душі, васани й самскари. Колись він зародив велику енергію, надав рішучості бути в сім’ї, бути захищеним, бути любимим, бути гармонійним, мати сім’ю: у мене має бути сім’я, у мене мають бути діти, мені має бути добре в цьому, і в цьому моє щастя. Усе це різні уподобання душі, вони ґрунтуються на виборах і обіцянках, зроблених у минулому.
Душа кожної людини захоплена такими уподобаннями, і вона прагне їх виконувати, але все це такий лабіринт, у якому вона блукає, як уночі недосвідчений мандрівник блукає в пісках, у дрімучому лісі. Одні уподобання вичерпуються, у чомусь вона розчаровується, вона починає шукати інші уподобання, і вона починає шукати виконання своєї волі, щоб ці уподобання були виконані — усе це лабіринти уподобань. Це старі накопичені уявлення ума, ось саме вони й поневолюють душу, вони формують карму душі.
Ті уподобання, які можна виконати просто зараз, просто тут, легко, коли ситуація сприяє, — це прарабдха-карма. Деякі уподобання зараз неможливо виконати, вони ніби глибоко сплять, вони заморожені — це санчит-карма. Але більше того, народжуються ще й нові уподобання, тобто душа робить вибори, оцінки, ніби переосмислює реальність, і думає: можливо, ці уподобання застаріли, вони вже не потрібні, вичерпали себе, я в них розчарувалася, — і вона народжує ще нові уподобання. Це агамі-карма, крійямана-карма — вона творить певні проєкти в умі, якісь бажані образи майбутнього, і починає до них прагнути.
Коли вони з’єднуються з его і волею, вони починають спонукати душу шукати задоволення своїх уподобань і бажань, вони роблять це головним заняттям свого життя. Тобто спочатку в глибині душі зароджується певне уподобання, певний вибір — це формує відбиток, самскару, самскара стає васаною, а потім із них з’являється рага — бажання задовольнити це уподобання. І бажання тоді розпалює певну енергію, певну пристрасть, і вона змушує душу діяти заради цих уподобань.
Тоді такі дії, такі пристрасті поневолюють душу, вони ніби пускають її по колу народження і смерті, яке веде до страждань. Але душа не розуміє цього, вона засліплена ними, вона вважає ці уподобання собою через слабку вівеку, вона не може розпізнати Бога, тому що Бог без будь-яких уподобань, він повністю вільний. Абсолют, Брахман не має жодних васан, жодних самскар, жодних тенденцій, але душа цього не розуміє, вона перебуває в авідьї (в омані) і вона прагне увічнити ці уподобання, зробити їх вічними, продовжує ніби черпати з них радість і щастя.
Оскільки всесвіт безкінечний, Абсолют безкінечний, то й омани також можуть бути безкінечними. Всесвіт уподобань душі також може бути безкінечним, сансара може бути безкінечною, майя може бути безкінечною. І скільки в людей бажань і уподобань, стільки може існувати різних всесвітів. Є цілий всесвіт закоханих, де люди тільки цим і зайняті; є цілий всесвіт, що складається з ненависті; є цілий всесвіт, що складається з жадібності до якихось конкретних об’єктів; цілий всесвіт, що складається із суперництва, і душі, які потрапили туди, не знаючи, як вибратися, можуть до кінця творіння цього всесвіту жити в цих світах.
Коли душа засліплена своїми уподобаннями, у неї народжується своя окрема від Бога, особлива воля, яка відводить її від Абсолюту заради своїх окремих уподобань і бажань. Бажання виконувати цю особливу волю — усе це називається і его, і кармою. І ця воля триватиме доти, доки не вичерпаються ці уподобання або доки душа не розчарується в цій волі.
Служіння як шлях до звільнення
У чому згубність уподобань? Уподобання — це капкан для душі, віддання їх і підпорядкування Божественній волі — це спасіння, це дорога до свободи. Чому важливо робити севу, служіння, нішкама-карма-йогу, карма-йогу? Не лише тому, що нам потрібно опалювати наші будиночки, нам потрібно щось їсти і мати дах над головою. Насамперед служіння (севу) потрібно робити, щоб очистити себе від уподобань, щоб перепідпорядкувати свої егоїстичні тенденції, свої уподобання Божественній волі.
Не важливо, що ви робите, важливо, що ви починаєте перепідпорядковувати свою особисту волю, свої егоїстичні уподобання божественному принципу. Цей божественний принцип може уособлювати що завгодно, головне, щоб ви розуміли, що це для вас маніфестація божественного принципу. Тобто, якщо ви служите старшому монаху, монаху свамі, Гуру, вівтарю, зображенню мурті на вівтарі, сангсі як третій коштовності, дхармі як священним текстам, писанням і Древу Прихистку, і чітко це усвідомлюєте, тоді ваші особисті уподобання, ваша особиста воля, що йде від его, від цих уподобань, поступово перепідпорядковується, вона входить ніби в юрисдикцію інших божественних сил, тобто ви вириваєте свою душу з підпорядкування своїй кармі, своїм васанам і самскарам.
Це дуже важливо зрозуміти, для чого ми робимо служіння, карма-йогу. Щоб вирвати свою душу з-під влади своїх же уподобань, з-під влади своєї прарабдха карми, щоб підпорядкувати її якійсь іншій владі, тому що душа не може бути вільною сама по собі, доки вона не розчинилася в Бозі, вона завжди в чиїйсь владі. Тому що бути душею означає завжди бути в чиїйсь владі: або у владі майї, або у владі Брахми-Творця, Бога, святих і якихось святих сил. Тому що душа не є джерелом влади, джерело влади — це Бгаґаван. Душа — це суб’єкт, що підкоряється владі, вона завжди чомусь підкоряється.
Наприклад, селянин не є джерелом влади, джерело влади — цар, а селянин, де б він не був, він завжди якомусь царю підкоряється, тому що він живе на території цього царя, він не є сам собі господар. Так і душа: душа може бути або у владі своєї карми, або у владі якихось демонічних сил, якихось духів, впливу нижніх світів, або у владі ілюзій, або вона може бути у владі божественних сил, Ануґрахи.
Влада карми, влада ілюзій завжди поневолює душу, завжди полонить душу, завжди нав’язує. Вона поневолюватиме душу доти, доки повністю не візьме її під контроль, повністю її не знеструмить і не зробить своєю рабинею. Але Божественна влада ніколи не поневолює. Це така солодісна чарівність, вона завжди дає вибір, вона завжди дає свободу: ти не хочеш слідувати — ну не слідуй, твоя справа, твій вибір, ти вільний. Але влада ілюзій, влада майї так не чинить, вона весь час намагається нав’язати себе. У цьому й відрізняється енергія божественної влади й сили від демонічної, від ілюзорної, від майї.
А божественна влада завжди дає тобі свободу, вона каже: ти святе, божественне створіння, ти вільний від початку, у тебе є вибір. І ось тут ми повинні правильно використати свій вибір, ми повинні навчитися весь час добровільно здаватися божественній владі, підкорятися цій божественній владі. Тому що саме така здача робить душу вільною, наділяє її божественною величчю, могутністю, красою, святістю, тому що це влада божественна, влада Бога. І тому що в глибині це наша внутрішня, власна влада, тобто коли ми здаємося й підкоряємося самим же собі. Кого ми повинні слухати зрештою? Звичайно, своє божественне «Я», а не якісь свої окремі, демонічні, ілюзорні, зумовлені частини.
Але часто душа цього не розуміє, тому що накопичені нею васани, самскари й створені вподобання породжують певний рух волі, і вже ця воля тягне душу в певному напрямку. І вони поневолюють душу, роблять її покірною рабинею земного і своєї волі. І лише відмова від уподобань заради служіння божественній волі веде душу до свободи, роблячи її в майбутньому подібною до Бога, Брахми Творця всесвіту. На цьому будується карма-йога, бхакті-йога і прапатті-йога.
Істинна свобода від уподобань
Той, хто слідує своїм уподобанням, у духовному сенсі слабкий і безвольний, він наче раб, він не придатний для шляху внутрішнього аскетизму, тому що шлях внутрішнього аскетизму — це саме весь час витягувати, виривати свою душу з усяких уподобань накопиченої карми й перепідпорядковувати, переводити свою душу в юрисдикцію божественного, у владу божественного.
Чим більше бажань і вподобань, тим важче почувається душа. Душа, що загрузла в бажаннях і вподобаннях, подібна до красивого метелика, який упав у бочку з медом і загруз у ній через жадібність.
У чому парадокс уподобань? Уподобання, бажання показують душі ілюзорну перспективу: вони показують: ось це свобода — свобода задовольняти вподобання, свобода мати примхи, свобода мати капризи, свобода слідувати своїм васанам і самскарам, це щастя. Але насправді це не щастя і не свобода, це просто пастка. Це як цукерка в красивій золотій обгортці, а ця цукерка насправді шкідлива для здоров’я, але душа, якщо вона незріла, їсть цю цукерку.
Часто мирські люди шукають свободу для індивіда, свободу для задоволення своїх уподобань, не розуміючи, що істинна свобода може бути й іншого роду — це свобода бути вільним від усіх уподобань, вільним від самого себе. Наприклад, ліберальна демократія, філософія індивідуалізму на заході — це така філософія гедонізму, задоволення своїх уподобань без розуміння їхньої природи. Вони кажуть, що свобода людини полягає в тому, щоб задовольняти всі бажання, жити, як хочеш, робити, що хочеш. Але насправді це не свобода, тому що душа все більше й більше грузне в цих уподобаннях. Справжня свобода перебуває в Бозі, у божественному, це свобода бути вільним від уподобань.
Тому садху шукає звільнення від усіх васан, від усіх самскар, від усіх карм, йому не потрібна свобода виконувати свої карми — це не свобода, це свобода раба тягнути свої ланцюги. Йому потрібна свобода від усієї карми, від усіх ланцюгів.
Душа, що загрузла в уподобаннях, подібна до звіра, який потрапив у капкан: вона втрачає свободу, радість і незабаром буде схоплена лютим і безжальним мисливцем — часом. Душа, що загрузла в уподобаннях, наче птах, який б’ється, потрапивши в пастку й намагаючись злетіти.
Ці вподобання проявляються як «подобається — не подобається», «люблю — ненавиджу». Коли думаєш: «я ненавиджу», — все, значить, попався. Або коли кажуть: «він мені так подобається». Ось це все хвороба дурної душі, це все ланцюги, що тримають у полоні ілюзії дурну душу. Насправді потрібно зрозуміти: усе, що миле нашій душі, — це наші стіни, наші обмеження, а все, що ненависне й немиле, — це теж наші ланцюги, наші обмеження. Виконуючи свої вподобання, душі блукають у сансарі до кінця епохи, не здатні вибратися з ланцюгів карми.
Глибинна природа вподобань
Що потрібно зрозуміти? Ці вподобання — це енергія, це не думки, не слова, це енергія на глибшому рівні. Навіть на рівні слів ми можемо говорити: я — Брахман, я — Бог, усе — ілюзія, поверхово сприймемо істини Адвайти, як роблять багато неоадвайтистів. Але те, що ми говоримо, не відіграє жодної ролі. Вподобання душі, глибинні течії карми, васани, самскари перебувають набагато глибше, це просто енергія. Ти можеш говорити одне, інше, але насправді, якщо вглиб усе це не проникло: твоя медитація, твоє світло душі, це не відіграє жодної ролі. Усе одно вподобання потягнуть душу саме туди, куди вони створені.
Васіштха в «Йога Васіштха» говорить, що ум найбільше любить, тим він і стає. Коли наш ум любить цукерки, у наступному житті він створює тіло, де ці цукерки можна їсти. Наприклад, можна отримати роботу на цукерковій фабриці. Коли ум любить жінку (як тіло, не як Атман), у наступному житті йому надасться така можливість: у нього буде сім’я, де він насолоджуватиметься подружніми стосунками. Коли ум любить владу, йому надасться така можливість бути правителем, наприклад, головою місцевої адміністрації. Тобто, що ум найбільше любить, тим він і стає. Якщо ум любить битви, сварки, суперництво, йому надасться така можливість: на все життя він отримає таке тіло, де він буде або солдатом, або людиною, яка весь час перебуває в конфлікті з людьми. Усе це — ум, який реалізовує свої вподобання.
Єдиний спосіб звільнитися від цих вподобань — це перестати виконувати волю свого его, тому що в его є сильна воля, спрямована на задоволення цих вподобань. Саме через цю сильну волю і відбулося наше переродження, найчастіше. В его вже створена воля, це як певний залізничний состав, який розігнався і вже рухається за інерцією.
Єдиний спосіб протистояти цим вподобанням, послабити їх, це не виконувати їхню волю, не слідувати їм. Ми повинні почати перепідпорядковувати силу своєї свідомості, своєї енергії божественній волі, тобто не нашій власній, а волі Брахмана, волі Абсолюту, божественній іччха-шакті. І ті, хто виконують Божественну волю через севу, карма-йогу, нішкама-карма-йогу, бгакті-йогу, прапатті-йогу в поєднанні з практикою усвідомленості, вони звільняються вже в цьому житті, тому що вони блокують усі свої вподобання, усім цим течіям вони не слідують, і тоді їхня душа, повна світла, величі, мудрості, наситившись енергією божественних благословень, стає вільною і починає грати поза будь-якими вподобаннями, так само, як це роблять боги.
Шлях до звільнення від вподобань
Саме вподобання нашої душі завели нас у цей світ ілюзій і страждань, і саме відречення від них відкриває шлях до божественної милості (Ануграхи) і дарує звільнення. Тому садху прагне відкинути свої вподобання, щоб стати порожньою посудиною Бога. Така порожня посудина Бога на санскриті називається «упадхі» — це провідник, чистий провідник. І тоді нектар Ануграхи, Божественної милості почне наповнювати цю посудину, наповнювати й звільняти душу.
Лише порожня душа, вільна від вподобань і примх, яка все приймає як Божественну милість, радіє всьому, як дитина, не шукає нічого для себе, крім Бога, Його волі й милості, гідна перебувати перед Богом, гідна бути в самадхі, нідідх’ясані. Бути перед Богом означає перебувати в стані самадхі, у стані глибокого споглядання, немов уві сні без сновидінь.
Треба зрозуміти: не якийсь ворог зовні, а наші власні бажання й вподобання завели нас у похмурий лабіринт сансари, заплутаний лабіринт сансари. Тому що саме через надання переваги одному над іншим ми заплуталися в ілюзіях і опинилися в лещатах сансари.
Поки душа не позбудеться вподобань, вона не стане вільною в Бозі, поки вона не підкориться Божественній волі й не відречеться від волі свого его, його вподобань, вона не зможе досягти звільнення. Це і є самовіддача — прапатті. Брама в царство Бога не відкривається душам, які живуть із вподобаннями, якщо вони одне ненавидять, а інше віддають перевагу, тому що сама ця подвійність позбавляє душу правильного знання (джняни).
Тому правильний шлях — очищати себе від вподобань, як очищають корабель, що довго плавав у морі. На ньому налипає багато молюсків, і він втрачає свою швидкість, але коли він стає в док, його очищають від водоростей, молюсків, каміння, усього, що пристало до його днища, і тоді він знову виходить, немов новий, у море. Наша душа, коли вона позбавлена вподобань, уподібнюється такому кораблю.
Часто в людини, мирської людини, особливо в старості, видно, як у її тонкому тілі десятки, сотні тисяч різних ниток, які прив’язують її (рнанубандхана, кармічні нитки) до людей, до переживань, до досвідів, до думок, і через ці кармічні нитки йде її енергія. Тобто її свідомість повністю прив’язана до цього й виснажена.
Практика звільнення від уподобань
Але той, хто йде шляхом внутрішнього аскетизму, шляхом Лайя-йоги, шляхом усвідомленості та споглядання, позбавляється уподобань. Він, як дикий мустанг, намагається позбутися сідла, яке на нього наділи, або як повітроплавець, який хоче злетіти вище, позбавляється мішків із піском. І тому садху повинен постійно стежити за своєю душею, немов за малою дитиною, щоб старі уподобання, які він переміг, не повернулися, а нові не виросли.
Коли такі уподобання виростають, це називається анартхи (небажані якості) на духовному шляху. Уподобання сплять глибоко всередині душі, і свого часу вони несподівано приходять в ум і пробуджують життєву силу бажань тіла. І якщо вони повторюються знову й знову, вони набирають непереборної сили, так що душа не може сама з ними впоратися.
Уподобання сплять, але це не означає, що вони не можуть прокинутися, і коли відповідні планети входять у гороскоп, то ці планети посилають імпульси й пробуджують їх, і вражена силою своїх бажань та уподобань, душа спочатку завмирає, немов заціпенівши, а потім починає слухняно за ними йти. Вона йде, немов спляча, проти своєї волі, наче корова, яку потай уночі виводять із господарського двору.
І якщо садху побачить, що в душі знову народилася якась пристрасть до уподобань, окрім Бога, то такий садху, помітивши це, повинен обуритися всередині себе, він повинен звернутися до своєї душі, як до дитини. Він повинен сказати: «О, моя душе, скільки ти ще повертатимешся до своїх ланцюгів, адже ти шукаєш Бога, а не оман. О, моя пташко-душе! Доки ти через свою дурість лізтимеш у нові тенета й клітки? Адже твоє призначення — вільно ширяти в небі Бога!»
Коли ви помітили й висловили це своїй душі, це вказує на те, що ви починаєте звільнятися від цих уподобань, і ви перестаєте сліпо за ними йти. Потім потрібно приступити до молитви своєму божеству, святим учителям і Дереву Прихистку, і попросити їхнього благословення, щоб вони дали силу здолати всі свої уподобання й стати від них вільним.
Молитва і зв’язок із Деревом Прихистку
Шлях споглядальної присутності, шлях Лайя-йоги не суперечить молитві. Усі святі й сіддхи визнають важливість сили молитви, звернення до святих Дерева Прихистку. Але треба зрозуміти, що таке молитва, чим вона відрізняється від мантри. Молитва, як і мантра, — це встановлення зв’язку з високими енергіями, високими душами й божественними істотами. І коли ми робимо їм підношення, ми встановлюємо такий зв’язок. І за встановленням такого зв’язку неминуче йде відгук, відповідний посил від святих, сходження, Ануграха, шактипатха, і в процесі такого відгуку ми очищаємося, і наша свідомість змінюється.
Наприклад, під час Бхаджан Мандали ми з погляду візуалізації завжди починаємо з чого? Виконуючи мантру «Ом», закликаємо божественні душі, які б благословили нас, а потім ми займаємося візуалізацією Дерева Прихистку перед собою з центральною фігурою Даттатрейї, або ми дивимося на вівтар, прямо бачачи мурті Даттатрейї.
Установивши зв’язок через візуалізацію, ми робимо підношення: квіти, пахощі, вогонь, інші елементи, бхаджани. Ми намагаємося бути в споглядальній присутності одночасно з цією візуалізацією, і ми виділяємо центральну фігуру Даттатрейї. І коли ми вже зробили такі підношення, ми уявляємо, як із центральної фігури (вона збільшується в розмірах) виходять промені благословення: один промінь входить нам у міжбрів’я, білого кольору, інший промінь червоного кольору входить нам у горло, і промінь синього кольору входить нам у центр грудей.
Ці промені уособлюють енергію Ануграхи Даттатрейї, його Божественної милості, яка очищає нас, наші тіла, прану й свідомість, тіло, мовлення й ум. Тут тіло (вхід в аджна-чакру), тут — вхід у нашу прану, мовлення (горло), а тут — вхід у нашу свідомість, ум. І під впливом цієї хвилі благословень, що виходить від Даттатрейї, ми перетворюємося на божество медитації, на Дхьян-девату (на Даттатрейю в образі шістнадцятирічного юнака), і ми вже сидимо перетворені перед Деревом Прихистку. Це результат наших правильних зв’язків.
А після цього ми вже приступаємо до медитації чотирьох безмежних, коли ми самі поширюємо хвилю енергії на всю Землю і преображаємо її. Ці три етапи: візуалізація Древа Прихистку (перший); другий етап — преображення й отримання променів благословень і третій етап — поширення цих променів (медитація чотирьох безмежних), ми завжди намагаємося виконувати під час Бхаджан мандали. Треба зрозуміти — це теж ваша форма молитви.
Практичні методи відречення від уподобань
І якщо ви можете таким чином закликати благословення Древа Прихистку, благословення святих, подумки присвячуйте їм, віддавайте всі бажання своєї душі, всі її уподобання, сказавши так: нехай не мої бажання виконуються, а воля Бога і святих, нехай я буду порожній, як посудина, і вільний від уподобань, як вільні птахи й зорі від людських турбот. Якщо ви молитеся, створюєте таку санкальпу в душі, рано чи пізно вона здійсниться.
Також треба постійно виховувати себе, щоб позбуватися уподобань. Наприклад: вам треба знайти, до чого ви прив’язані, що вам подобається, і подумки віддати це Богові, божественній волі, подумки піднести це божеству і святим Древа Прихистку. Наприклад, якщо вам подобається якийсь особливий прасад, уявіть його перед Древом Прихистку під час їжі й подумки піднесіть і скажіть: «Будь ласка, Господи Даттатрея, святі Древа Прихистку, будь ласка, Всевишнє Джерело, насолоджуйтеся цією їжею, нехай не я буду нею насолоджуватися, а ви».
Також потрібно згадати все, що ми ненавидимо найбільше, і подумки прийняти це теж як Божественну волю, сказавши: «Я прийму це в ім’я самовіддачі Богові, в ім’я виконання Божественної волі». Наприклад, якщо ви щось ненавидите, підіть і зробіть це. Прийміть це як божественну волю. Якщо вам не подобається мести підлогу, або ви ненавидите робити щось інше, прийміть це як Божественну милість і зробіть це, і ви побачите, наскільки ваша душа стане вільною, ви побачите, що те, що ви ненавиділи, це просто була стіна, створена вашими уподобаннями, і ви цю стіну прибрали. Наприклад, якщо вам не подобається якась людина, підіть і поклоніться їй як прояву божественного.
І коли ви дієте всупереч своїм уподобанням, але не з егоїстичної волі, а служачи Божественній волі, ви починаєте очищатися від своїх васан і самскар. При цьому важливо діяти не як асур, який діє всупереч своїм уподобанням, але створює нове потужне асуричне его, а діяти як провідник Божественної волі. Тобто ви очищаєте свої васани й самскари через самовіддачу, а не через розділення себе на ще одну сильну асуричну волю.
Якщо ви любите поговорити, мовчіть; якщо любите мовчати, відречіться від мовчання; любите ліс, залиште ліс; не любите натовпи, ідіть у натовпи; якщо любиш щось, прив’язаний до цього, відречися від цього, таке основне послання, якщо ви слідуєте шляхом внутрішнього аскетизму.
Є така приказка: дзен забирає меч у самурая, а хліб — у голодного. Самурай дуже любить свій меч, але Дхарма говорить: якщо ти хочеш пізнати Божественну Істину, відмовся від свого меча, який ти любиш. Голодний любить хліб і їжу, Дхарма говорить: відмовся від того, що любиш, пожертвуй це, тому що якщо ти не навчишся звільнятися від уподобань, ти завжди будеш рабом своїх примх, своїх васан, своїх імпульсів. У цьому й полягає внутрішня аскеза: виконуй внутрішню аскезу, долаючи свої уподобання, вчися любити саме те, що тобі не подобається, але заради Бога, і відмовляйся від того, чому сильно віддаєш перевагу, заради Бога, так ти позбудешся всіх уподобань.
Стан садху без уподобань
Наприклад, у досвідченого садху немає нелюбих служінь, немає служінь, які він так любить, і немає тих, які він так ненавидить, це смішно. Коли я чую, як хтось говорить: «о, так люблю це служіння», або «я ненавиджу це служіння», я в душі не можу не розсміятися, тому що для садху таких слів не існує, для нього всі служіння улюблені. Тому що він себе усунув узагалі, у нього діє інший закон: це закон самовіддачі й закон доцільності, його як такого, як вибіркової, егоїстичної особистості, немає в служінні взагалі, він — порожнеча, він — чистий, порожній провідник.
Садху думає так: хто я такий, щоб віддавати перевагу цьому служінню чи тому? Треба — роблю це служіння. Треба — роблю це служіння, це взагалі не питання. Я слухаю, у чому божественна воля. Якщо Божественній волі треба, щоб я танцював гопак, я буду танцювати; якщо треба рубати дрова, я буду рубати дрова; якщо треба веліти царствами, буду веліти царствами; якщо треба полетіти в космос, полечу в космос.
Садху взагалі не бере до уваги свою маленьку егоїстичну волю, свою маленьку егоїстичну особистість, тому що він давно вже прийняв своє рішення: нехай буде не моя воля, а Твоя. Він каже: «ось, Даттатрейє, мої руки, мої ноги, моя голова, я здаю Тобі в оренду». І такий садху вільний від васан і вподобань, у нього ніколи немає сумнівів, він завжди в радості, тому що він живе у найбільшій милості, він завжди благословенний найбільшою Ануграхою.
І він знає: не важливо, що робити, важливо бути й не випадати з цієї Божественної милості. А в Божественній милості можна бути в екстазі як із тарілкою, так і з віником, так і з ручкою, так і з комп’ютером, або взагалі без нічого, це неважливо. Із стану Божественної милості це робиться само: ручка сама пише, віник сам мете, пальці самі б’ють по клавішах, це все не важливо, тому що це вже не можна назвати дією, — це вже ліла Бога, Гра, а ти — просто Його канал, Його провідник.
І доти, доки садху живе в такому стані самовіддачі без уподобань, він завжди щасливий і він завжди в грі, у лілі, але щойно в нього зародиться его, щойно розум почне працювати: це подобається, це не подобається, це хочу, того не хочу; у когось краще, у мене гірше, одразу канал цієї милості перекриється, тому що він ніби віддасть свою душу під владу іншої юрисдикції, під владу свого розуму та его.
Історія про трьох демонів і силу вподобань
Історія про асура, який створив трьох демонів для битви з богами, якраз про це й говорить. Це відома історія з «Йога Васіштхи». Коли один асур, воюючи з богами, вирішив створити своєю магічною силою три ілюзорні тіла. І ці три ілюзорні тіла були повністю його проявом, і вони не мали своїх уподобань: у них не було ні страху смерті, ні жадоби життя, ні мирських бажань, їх неможливо було здолати. Вони билися як просвітлені. І боги зазнали поразки від цих трьох магічних еманацій цього демона, здається, Врікастра їх звали.
І боги тоді пішли до Вішну й сказали: «що робити, ми зазнаємо поразки»? Вішну сказав: «зачекайте трохи, зіграйте на їхніх уподобаннях, на їхніх бажаннях, дозвольте їм трохи скуштувати розкоші, ілюзій, щоб у них зародилося его, щоб вони почали боятися смерті, щоб у них з’явилася жадоба мирського життя, ось тоді ви їх здолаєте, а зараз не намагайтеся з ними битися».
Так і сталося: щойно в цих демонів почав формуватися досвід, почали проявлятися власні вподобання, бажання, примхи, вони раптом зрозуміли, що вони смертні, вони почали боятися смерті, почали боятися поразок, у них з’явилося багатство тощо, і вони одразу ослабли, тобто сила Ануграхи перестала їх благословляти. І боги напали на них, і вони ганебно втекли з поля битви, і цей асур, який їх створив, був дуже злий, що їх розбили.
Виконання Божественної волі
Так само й душа зазнає поразки. І нам потрібно не обирати нічого, крім святої Дхарми, не шукати нічого і не обирати нічого, крім Бога та Його волі, і не слідувати нічому, крім настанов святих і волі Бога. І коли ми відхиляємо вподобання, ми себе очищуємо. У глибині душі споглядати означає не обирати, а якщо навіть такий ілюзорний, ігровий вибір робиться, то не чіплятися за свій вибір і свою вибираючу волю. Говориться так: не обирай, а якщо вже обрав, то хоча б не чіпляйся за свій вибір.
Завжди перебувати у вірі, всередині Бога, у присутності Бога, без вибору і вчитися приймати все як милість Бога. Приймати все як милість Бога можливо тільки, якщо ви перебуваєте без оцінок і суджень, у споглядальній присутності, в оголеному усвідомленні, тільки це дає вам очі, що дозволяють бачити милість Бога, бачити Ануграху в усьому. Із розуму це неможливо робити.
І нам як садху, як будь-якому садху, потрібно не шукати, як виконати свої вподобання, а шукати, як виконати Божественну волю. Що означає виконати Божественну волю? Божественна воля прямо не проявляється (іччха-шакті), вона не проявляється конкретно: візьми й ось це зроби. У неї немає конкретної матеріалізації, конкретних проявів.
Виконувати Божественну волю, радше, означає бути в постійній присутності Бога, бути провідником Ануграхи, божественної милості, бути в стані єдності зі Світлом, у найчистішій саттві, у трансцендентному стані, і постійно проводити цей трансцендентний стан у це життя. А як саме проводити цей стан, це ми вже самі за допомогою настанов, за допомогою Дхарми розуміємо у відносному вимірі, поєднуємо це трансцендентне, цю найчистішу саттву з цим відносним виміром.
Не вважай свої примхи важливішими за інших людей, не вважай свої вподобання важливішими за Божественну милість, розставайся з уподобаннями легко, так само, як кінь розстається з важким вантажем, який йому довелося довго везти вгору.
Треба зрозуміти: доки садху не розстанеться з уподобаннями, він не зможе ні увійти в природний стан, немає жодної мови про сахаджа-самадхі, навіть про якийсь серйозний уважний стан, це неможливо. Тому що щойно він почне входити, намагатися споглядати, уподобання висмикнуть його.
Часто ж буває: людина намагається медитувати, намагається сидіти в ретритах, але щось таке: не можу. Їй тоді треба поїхати кудись, на Алтай, на Кайлас, у Запоріжжя, у Бердянськ, куди завгодно. Навіщо туди їхати, вона й сама не знає. Їй треба кудись, тому що енергія вподобань кудись штовхає: поїдь, тобі там буде краще — це карма.
Але якщо ми розсталися зі своїми вподобаннями й підкорили їх Богові, то ми відчуваємо, що скинули важкий вантаж, нам завжди й усюди добре, ось тут і зараз ми готові перебувати все життя. Я завжди, коли приходжу куди-небудь, думаю: я можу в цій кімнаті, на цьому дивані просидіти все життя, я буду дуже щасливий, мені нікуди не треба. Буває іноді потрібно заради інших, заради підтримання Дхарми, це інше питання, релігійна етика, соціальна політика, але особисто мені завжди добре в тому місці, де я є, у мене немає жодних уподобань, мене нікуди не тягне з того місця, де я перебуваю зараз. І ось із цього стану, де ви перебуваєте тут і зараз, ви завжди будете щасливі, з нього можливе сахаджа-самадхі.
Життя в Богові без уподобань
Для того, хто живе в Богові, немає інших уподобань, крім самого Бога та його волі, і немає іншого страху й відкидання, крім страху забуття Бога. І ось якщо ми щось відкидаємо з ненавистю, відразою, обуренням, це забуття й неприйняття Бога, або якщо ми до чогось тяжіємо з пристрастю, з жадібністю, це теж сон душі, втрата мети й сенсу життя. Тому що якщо ти тримаєш в умі Бога, якщо ти перебуваєш у стані самовіддачі, споглядальної присутності, відданості Богові, то жодне пристрасне ні відкидання, ні прив’язаність неможливі.
Заради Божественної любові нам потрібно відкинути все земне, все мирське, що має образ, ім’я, форму, але без відрази й без ненависті, і встановити свою свідомість у тому місці, де немає ні земного, ні мирського, ні імені, ні форми, нічого конкретного. І коли ми знаємо цю точку, де її встановити, коли ми знаємо її хоча б на рівні розуміння, то кажуть, що ми оволоділи правильним поглядом. Але правильного погляду мало, нам потрібно, окрім того, що ми знаємо інтуїтивно, постійно там перебувати, зробити це своїм методом. І коли ми оволоділи цим методом, то ми перебуваємо в правильному спогляданні, у правильній медитації.
Одночасне відкидання й прийняття земного
Перебування в Богові є повним прийняттям усього земного, але не в уподобаннях і не в пристрастях, а у світлі Божественної милості й у самовіддачі душі. Що це означає? Ми повинні одночасно і відкинути все земне, і прийняти все земне. Як це зрозуміти?
І відкинути, я вже говорив, ви повинні знайти ту точку свідомості, яка не пов’язана ні з чим земним, а прийняти все земне означає, що на тлі сприйняття всього матеріального ми повинні прибрати всі свої оцінки, всі свої вподобання, і ми повинні розпізнати в усьому земному божественне.
Розпізнати божественність можливо лише тоді, якщо ми продовжуємо бути в спогляданні, якщо ми продовжуємо тримати свій ум у цій точці, у точці трансцендентного, де немає ні імені, ні форми. І тоді, коли ми дивимося на що-небудь, уже діє не наш ум із його оцінками та вподобаннями, не наше его з його волею, коли йому щось подобається, щось не подобається, а діє тільки ця точка, точка перебування в Богові.
Наприклад, якщо мені раніше не подобалася якась людина (або вам), я думав: ох, яка дурна людина, взагалі ідіот, це було відкидання. Але щойно ви знайшли цю точку і ви віддали Богові всі свої вподобання, то ви зможете почати жити зовсім інакше. Тому що з тієї точки немає оцінок: подобається, не подобається; немає погано – добре, з тієї точки можна бачити тільки Бога в людині, і тоді ви говорите: «Намасте! Я вшановую божественне»! Неважливо: подобається – не подобається, усе це неважливо, я бачу тільки Божественне. Якщо ви знайшли в собі таку здатність і можете бачити такими очима не тільки людину, а й усі живі істоти на планеті та у Всесвіті, усі ситуації, об’єкти, предмети, то ви близькі до того, щоб бути хорошим садху.
Світло Божественної любові й всеприйняття
Це прийняття всього заради Божественної любові. У цьому Світлі Божественної любові й прийнятті всього, споглядальному світлі присутності розчиняється все: як погане, так і добре, як чисте, так і нечисте. У цьому Світлі всеприйняття Божественної любові все очищується і втрачає свою згубність і значення, це як палиця, що згоріла у вогні, ця палиця вже не може нікого вдарити.
Навіть якщо у вас були вподобання, васани, самскари, усе це починає згорати, тому що ви перебуваєте вже не у вподобаннях, а перебуваєте в точці Бога, у трансцендентному, у точці Абсолюту.
Тому треба сказати собі: «душе, залиш свої вподобання і прив’язаності, ненависть і відразу, усі турботи й вибори заради Бога, заради Божественної любові, заради служіння Богові й Божественній волі, і живи лише Його милістю, дослухаючись і шануючи».
