Коли ми вступаємо на шлях Дхарми, ми повинні знайти обізнаного Вчителя, а знайшовши його, ми повинні прояснити свою позицію як учня. На вищих етапах практики, особливо в ануттара-тантрі, важко просуватися, не маючи обізнаного Вчителя. Коли ми повинні осмислити себе як учня, ми повинні повністю зрозуміти принцип учня. Принцип учня — це не лише те, що ми намагаємося перейняти, тобто не лише інтелектуальні знання, отримані від Вчителя, але це також його майстерність, його дух, його свідомість. У процесі такого переймання ми повинні змінити себе. Та що там змінити! Ми повинні заплатити за це всім, що маємо, оскільки перейняти цю майстерність — це означає розлучитися з усіма ілюзіями. Доти, доки ми не захочемо так себе змінити, нас не можна назвати такими, що переймають майстерність. У кращому разі нас можна назвати слухачами, шравака.
Лише в той момент, коли практик усвідомлює себе як учня і зважується на таку глобальну трансформацію, він стає гідною посудиною для того, щоб по-справжньому працювати над собою. І тоді починається процес передачі Дхарми, процес навчання майстерності практики. Коли ми так навчаємося і йдемо шляхом, ми виявляємо, як багато всередині нас нижчої природи, яка повстає проти духовного шляху. Іноді можна бачити, що буквально на кожному сантиметрі нашого духовного шляху відбуваються такі повстання, тому ми безперервно боремося, щоб здобути перемогу в цій битві. І ми бачимо, наскільки вперто наші нижчі частини намагаються відстояти право на своє існування. Вони щоразу намагаються утвердити свою стару зумовлену сансарну природу, тому йогін почувається в стані тотальної війни. Він відчуває, що дороги назад немає, що шлях назад — це забуття себе, смерть і страждання. А гірше за це взагалі важко щось вигадати. Духовна смерть і падіння в майю — це найстрашніше, що може очікувати йогіна. Але він також відчуває, що йти вперед йому дуже важко. Він розуміє, що єдине, що можливе в його стані, — бути в дусі абсолютної бездоганності й максимально добре робити те, що можна робити максимально добре в даний момент, відвойовуючи буквально кожен міліметр простору світла всередині своєї свідомості. На цій стадії виникає тонка спокуса увійти в стан великого конфлікту і воювати з усім і вся: зі своєю нижчою природою, зумовленістю та іншим.
Коли ми входимо в стан такого вищого конфлікту, ми відчуваємо, що намагаємося щось робити, але парадокс полягає в тому, що чим більше ми входимо в стан конфлікту, тим більше віддаляємося від власної природи, чим більше ми намагаємося нею керувати, тим більше вона нам показує, що це неможливо. І тоді ми почуваємося повністю безпорадними, нездатними до практики, ми відчуваємо, що взялися за непосильне завдання, з яким можуть упоратися лише великі махасіддхи. Ми відчуваємо, що зазіхаємо на щось настільки глобальне, що порівняно з цим наші власні зусилля і практика взагалі виглядають якоюсь пародією. І тоді відчуття цього внутрішнього конфлікту ще більше посилюється. Раптом наше его, яке будувало райдужні плани про те, що через три роки воно почне випромінювати веселки й левітувати, дивуючи всіх, розуміє свою повну нікчемність і несуттєвість перед обличчям абсолютної таємниці, а також повну ілюзорність усіх надій і планів. І тоді его набуває смирення. Це перше смирення, яке воно переживає. Его не лише розуміє всю глобальність того завдання, яке поставило перед собою, а й те, що в процесі виконання цього завдання воно саме має ніби відмерти.
Коли его заспокоюється і розуміє всю свою ілюзорність і марність, воно вже готове до того, щоб залишити свої чіпляння, надії та страхи. Раптом воно починає прозрівати, що справа трохи не в цьому, що тут потрібна ще більша вправність. Тоді воно відходить на другий план, і у свідомості виникає ще дуже тонка, майже невловима, ледь відчутна, але вже достатньо потужна хвиля певної присутності.
Спочатку ця присутність подібна до тонкого вітерцю, тим не менш, коли вона виникає, усі форми світу, зокрема й его, стають примарними, виявляється величезна сила, що стоїть за ним. Лише з цього моменту ми починаємо дещо розуміти в духовному житті. Раптом ми усвідомлюємо, що потрібно вловити цей тонкий вітерець присутності й почати дуже повільно та м’яко привносити його у своє життя. Потрібно вірити в нього, довіряти йому і бути до нього дуже уважним. Потрібно розуміти його нероздільність із Гуру і знати, що воно є квінтесенцією всіх сутр, тантр та езотеричних учень. Потрібно поступово налаштовуватися на нього і виявляти як абсолютне Джерело всього Буття, дозволяти йому проникати в усі куточки свідомості й випалювати нечисті карми та чіпляння. Власне, з цього моменту і починається практика природного стану. І ці настанови стосуються саме такого просунутого практика, який пройшов увесь цей процес, тому більш упевнено й стійко йде далеко вперед.
Самозвільнення думок
Візьмімо малюнок на воді. Якщо малювати на воді, малюнок знищується в ту саму мить свого виникнення. Так само одночасно відбувається виникнення думок і їхнє звільнення. Усе безперервно природно виникає і природно звільняється, наче малюнок на воді.
Коли ця свідомість виявлена, йогін раптово переживає смак природного стану й розуміє, що все, що він раніше сприймав, про що мріяв, за що чіплявся і на що сподівався, було абсолютним обманом, тотальною ілюзією. Коли він це розуміє, то знає, що лише Ясне Світло одвічної свідомості є основою всього, що його подальше розкриття і віддання себе йому — це і є справжня сутність настанов усіх святих. І тоді йогін починає постійно пам’ятати про це. Він розуміє, що тепер головне для нього — дедалі більше заглиблюватися в це Ясне Світло і не втрачати його.
Одночасно з цим у йогіна через нечистоти в енергетичних каналах і в астральному тілі всі старі карми продовжують рухатися й претендують на те, щоб впливати на його ум, щоб виводити його з цього стану і вкидати у двоїсте сансарне бачення. Якщо йогін їм не піддається і знову починає слухати тонкий вітерець усвідомлення, то ці карми, які здаються чимось грубим і реальним, не витримують такого тонкого усвідомлення, вони починають перед ним пасувати й розчинятися. Коли таке розчинення відбувається, кажуть, що йогін практикує самозвільнення.
Отже, не перешкоджаючи тому, що виникає, дозвольте виникати всьому, чим би воно не було. Усе, що виникає, чисте у своїй одвічній природі. Застосування цього на шляху слід вважати ключовим моментом практики.
Чисте бачення всіх явищ
Усе, що виникає, чисте за своєю природою. Шлях до просвітлення означає повну радикальну трансформацію світу і себе зокрема, зміну менталітету, а також того усвідомлення, яке стоїть за цим менталітетом. Усвідомлювати чистим усе, що проявляється, — це означає повністю змінити своє ставлення до бачення. Усі речі, які проявляються, не існують самі по собі й не мають навіть краплі реальності. Іншими словами, коли ми визнаємо речі самоіснуючими, ми ніби підпадаємо під глобальну змову й перебуваємо в тотальній ілюзії. Ми наче зачаровані й занурені у віртуальну реальність, з якої не можемо вийти. Наприклад, ви напевно помічали, що коли людині розповідаєш про шлях пробудження, про духовне життя, то вона каже приблизно так: «Так, це цікаво, звісно, але ж у мене стільки справ!» Це і є глобальна ілюзія. Але істинний духовний практик знає, що існує лише одна справа — шлях до просвітлення, а все інше лише служить йому.
Коли ми намагаємося вирватися з цієї тотальної змови, з цієї ілюзії, ми повністю змінюємо своє ставлення. За рахунок чого ми це робимо? За рахунок того, що виявляємо природний стан. Раптово все те, що було окремим, виявляється об’єднаним в одне. Те, що здавалося нечистим, бачиться як чисте, як прояв особливих аспектів чистоти. Те, що здавалося зовнішнім, бачиться як внутрішнє. Усі явища й форми починають втрачати свою реальність.
Бачити все досконалим і чистим — це означає бачити все як прояв Абсолюту. Це означає безперервно думати дуже піднесено навіть про найбуденніші або нечисті речі. Наприклад, коли ви їдете в поїзді, ви можете думати: «Це поїзд, а це провідниця. Вона принесла мені чай, а я дав їй гроші». Але якщо ви практик, натренований у тантрі, то ви можете думати так: «У кармічному баченні світу людей це, звісно, поїзд, а це провідниця. Але в чистому вимірі богів це віман, а це божество, мирська богиня або дакіні. Я роблю їй підношення, а вона дає мені мирські сиддхи у вигляді зручностей». У ще вищому стані ви можете бачити все це як ігри, через які єдиний дух, Ясне Світло, транслює й маніфестує себе, проєктуючись із вашої сутнісної свідомості.
Найголовніше — це пам’ятання цього єдиного Духа і того, як він себе безперервно маніфестує у своїх лілах. А що ж тоді являють собою видимі об’єкти, люди? Це його ілюзорні тіла. Деякі з цих ілюзорних тіл зв’язані, тому жорстко грають за законом карми. Вони називаються людьми, сансарними істотами. І оскільки їхній ум не пізнав Ясного Світла, вони зазнають страждань, званих народженням і смертю.
Трансформація п’яти отрут
Якщо наші думки стають вираженням дхармакаї, то щоразу, коли виникає думка, виникає і природний стан. Тому, якими б явними не були думки, породжені п’ятьма отрутами, завжди буде присутня набагато могутніша ясність звільненого природного стану.
Це дуже важлива настанова. Усередині нашої свідомості є отрути. Отрути — це нечисті карми, клеші, це засмічення в енергетичних каналах, у тонкому тілі. Якщо червоне бінду хоче піднятися каналами, то ці засмічення перешкоджають цьому. Наприклад, чому ми не можемо одразу увійти в самадхі? Тому що червона крапля не може одразу піднятися до маківки через те, що нечисті карми перешкоджають їй. В астральному тілі також існують отрути. Це нечисті стани свідомості: темні, похмурі, депресивні, пригнічені, гнівні, роздратовані й просто тамасні. Усе це отрути, тобто те, що скорочує життя, призводить до неправильних ситуацій, затьмарює усвідомлення.
Вважається, що йогін, практикуючи духовний шлях, має очистити себе від отрут. Власне, практика, особливо монаша, являє собою безперервне «шліфування», коли йогін день у день очищає себе від отрут. Гнів, заздрість, гордість, хіть, тупість, невігластво, зарозумілість, прив’язаність, егоцентризм, жадібність — усі ці отрути очищаються безперервним самоспостереженням, служінням, технічними практиками, медитацією, візуалізаціями, тобто всім, що є в тантрі. Загалом рівень йогіна можна визначити за тим, наскільки він вільний від отрут, від клеш. Кажуть, що духовна практика має звільняти від клеш, а якщо не звільняє, то це означає, що вона ще не проникла глибоко. Тому істинний практик завжди вільний від клеш. У ньому ці отрути нейтралізовані, очищені. Однак тут, з погляду ануттара-тантри, висловлюється дуже важлива думка: хоч би як клеші й отрути проявлялися, у той момент, коли вони проявляються, існує глибша й вагоміша сутнісна свідомість, порівняно з якою вони знецінюються.
У сутрі й тантрі з отрутами треба боротися як із ворогами або безперервно перетворювати їх на щось позитивне. Але в ануттара-тантрі треба помічати цю завжди присутню сутнісну свідомість і, вірячи в неї, дозволяти їй сходити на отрути, таким чином знецінюючи їх.
Коли ми практикуємо шлях ануттара-тантри, ми безперервно орієнтуємося на цю сутнісну свідомість. Ми раптом виявляємо, що в нас є великий захисник і великий помічник, який допомагає нам справлятися з цими отрутами. Лише від сили нашої віри в нього, від ступеня нашої відкритості й здатності до самовіддачі цьому великому помічникові залежить, наскільки він може з ними справлятися. Якщо в нас є довіра до Ясного Світла й безперервна уважність, спрямована на нього, він сам звільняє всі отрути й трансформує їх у чисті мудрості. Чому так відбувається? Тому що ці отрути є вираженням цієї чистої мудрості.
Невіддільність думок від природного стану
Усі рухомі думки, скільки б їх не було, виникають як самовираження прозорості природи природного стану.
Коли ми вважаємо себе тілом, думаємо, що кудись приїхали, що виконуємо практики й слідуємо шляхом просвітлення, то це теж певні думки, які проявляються в просторі природного стану. Можна сказати, що фізичне тіло — це згущена думка. Це також стосується наших думок, емоцій, суджень і оцінок.
Чим відрізняється практик високого рівня від практика низького рівня? Тим, що практик високого рівня розпізнав цей завжди присутній стан і усвідомив, що думки й клеші невіддільні від нього, тому вони більше не вводять його в оману. Практик, який не зумів розпізнати невіддільність думок і клеш від природного стану, вважається поки що початківцем. Навіть якщо він успішно сидить у нірвікальпа-самадхі, то після виходу з нього він може переживати всі стани, властиві звичайній людині: страждати, ображатися тощо. І відбувається це тому, що він ще не зрозумів невіддільності думок, клеш, емоцій і всього, що проявляється, від природного стану. Він може якось увійти в цей транс, потім вийти з нього (або його витягнуть звідти), але це все ще не те. Це подібно до того, як людині дають хлороформ або наркотик, це щось іще штучне. Він крізь якусь вузьку щілину у своїх каналах і кармах пробився, але, подібно до звичайної людини, він дратується, впадає в надії та страхи, має почуття власної важливості та інші речі, щойно його витягують із цього стану. Тобто він ще недосвідчений у тому, як звести цей стан і проявити його в повсякденному житті. Оскільки він дуже залежить від цього, то безперервно прагне до переживання цього трансоподібного стану, тому в нього є заперечення всіх зовнішніх речей, які до цього трансоподібного стану не приводять або заважають йому. І тоді він знову перебуває в певному підвішеному або розірваному стані, немов між двох вогнів.
Довгий час я сам перебував у такому стані, даючи собі обітниці не розмовляти й виходити із самадхі лише для задоволення потреб тіла. І так тривало доти, доки Гуру не вказав мені на цю помилку.
Самадхі поточної ріки
Такий йогін якщо й не проклинає зовнішній світ, який змушує його втрачати цей трансоподібний стан, то, принаймні, наполегливо намагається його ігнорувати. Але навіть коли він наполегливо його ігнорує, енергії та карми все одно існують. Коли йому хочеться їх ігнорувати, він прагне бути в безмисленні й іти в самі глибини свого усвідомлення, але він усе одно не може в цьому утвердитися, зазнає невдачі й через це приходить у замішання. Однак якщо він розуміє принцип ануттара-тантри й лайя-йоги, то все стає на свої місця. Раптово йому відкривається інша, вища й величніша істина. Він виявляє споконвічне усвідомлення як завжди паралельно присутню й ні від чого не залежну свідомість, невіддільну від думок, емоцій, клеш і будь-яких інших проявів. Коли йогін виявляє таку невіддільність, він безперервно починає вивільняти думки, емоції та клеші в цей простір усвідомлення, навіть не переживаючи трансоподібних станів. Фактично через деякий час він входить у такий стан присутності, який починає зростати день у день. Це подібно до течії ріки. Є навіть термін, що описує цей процес, — «самадхі поточної ріки». Це саме те самадхі, яке любив практикувати Міларепа. Саме воно вказує на сутність свідомості й природного стану.
Адепти бойових мистецтв Китаю згодом інтерпретували цей термін у розуміння бойових мистецтв. Навчаючи принципів пересування, вони говорили так: «Ти маєш стояти як гора і текти як ріка». Але «стояти як гора» і «текти як ріка» — це насправді фундаментальні принципи ануттара-тантри, які вказують на справжність природного стану.
Є вислів «чожак гори». Я його згадував, коли читав лекції з тибетської ануттара-тантри. Це означає, що коли ми практикуємо шлях сахаджа-самадхі, то перебуваємо в непохитному стані присутності, який ніяк не може бути порушений. Проте цей непохитний стан присутності не статичний, він дуже гнучкий і, як течія, завжди тече, відгукуючись на різноманіття ситуацій, що проявляються. Тому його й називають «самадхі поточної ріки». Лише в цю мить йогін набуває цілісності й нарешті бачить усе як одне. Він перестає бути в конфлікті із зовнішнім світом, думками та емоціями. Він перестає терзатися страхами й надією на майбутні самадхі. Чому? Тому що він перебуває в ньому вже прямо зараз.
Глибина споглядальної присутності
Зрозуміло, це передбачає глибоку зануреність у споглядальну присутність. В іншому разі можна перебувати у відволіканнях, бути підвладним подвійним думкам, але при цьому думати: «Я практикую самадхі плинної ріки». Лише ми самі й святіші душі можуть визначити, чи справді ми глибоко перебуваємо в цьому стані.
Проте, коли ми відкриваємо його, то виявляємо, що відкрили таємний вхід в інший вимір. Тепер ми перебуваємо в іншому вимірі всесвіту й більше не втрачаємо його, чим би ми не займалися. Потім усе наше подальше життя зводиться до того, щоб утриматися в цьому великому вимірі. Усі інші настанови, подібні до цих, якраз і призначені для тих, хто вже наблизився до нього.
Вогонь споглядальної присутності
Наша споглядальна присутність — це безперервно запалений вогонь, який горить у бік цього Джерела. Це підношення, самовіддача, крик душі й пісня серця. Тим, хто до нас приїжджає, я бажаю розпалити цей вогонь із жевріючого вогника в яскравий факел, а потім — у вселенську пожежу. Іноді мені хочеться саме так і крикнути це всім тим, хто навчається в мене, але мало спілкується зі мною. Ця вселенська пожежа просто зараз намагається підпалити вас, як сирі дрова.
