Коментар до тексту «Панча-брахма-упанішада»
Ведичні боги. Шива
Понеділок, день ушанування Шиви, і ми поговоримо про Шиву на основі «Панча-брахма-упанішади». Коли ми стаємо садху, звісно, спочатку ми прагнемо розв’язати свої екзистенційні проблеми, свої особисті проблеми. У всіх нас є розгубленість, невідання, бажання, ми всі прагнемо щастя, ми хочемо бути кращими, ніж нам дала доля, розумнішими, красивішими, здоровішими, мудрішими, сильнішими. Нам бракує багатьох якостей, і світ, у якому ми живемо, теж не завжди влаштовує, він також міг би бути кращим, витонченішим, сповненішим любові, дружелюбнішим, красивішим, чистішим. Усе це наші особисті проблеми, і початкова мотивація — це розв’язання наших власних проблем. Усі ми приходимо в дхарму, до духовного Вчителя по розв’язання проблем. Іноді люди навіть хочуть стати багатшими, щасливішими в сімейному житті, в особистому житті.
Усі ми починаємо займатися йогою, практикувати, вивчати дхарму, яку передає духовний Вчитель, щоб відповісти на такі екзистенційні питання: у чому сенс життя, хто є я. Потім ми дізнаємося, що існують високі йогічні стани, самадхі, просвітлення, що існують високі рівні святості, стани приборкання ума, єдиного «смаку», чистого бачення, вони здаються дуже натхненними, це великий виклик для нас. Виявляється, а ми й не знали, а ми й не відали, що якщо здобути їх, то наші проблеми розв’яжуться. Так кажуть писання і вчитель каже, що просто в нас немає єдиного «смаку», у нас немає чистого бачення. У нас немає усвідомлення божественної величі, у нас немає просвітлення, ось, виявляється, у чому корінь усіх проблем, де собака зарита. Просто в нас немає бачення святих, у нас немає досконалого інструмента ума, нам бракує саме якостей святості, якостей йога.
Це є великим викликом для нас, можливістю духовного зростання, зміни з того звичайного мирського стану, з якого ми починаємо, з проблемного, і ми розуміємо, що треба рухатися, тому що час іде. Якщо ми втрачаємо цей час, наші проблеми залишаються з нами, як кажуть: «Годинничок-то цокає, час уже й думати почати». Ми самі так починаємо собі говорити й думати, і тоді ми вступаємо на духовний шлях, прагнемо здобути стан просвітлення, стан святості, виховати в собі якості, і ми бачимо, яка велика робота потрібна. Ми порівнюємо себе з еталонами, зі святими, зі ступенями звільнення, з якостями, бачимо, що ми не дотягуємо. Якщо раніше ми могли думати про себе з великими претензіями, з великим апломбом у мирському житті, тому що ми порівнювали себе з такими самими, як ми.
Тут ми раптом побачили древо Прибіжища, Гуру-шиш’я-парампару, Даттатрею, сімох ріші, святих, мудріших садху, Гуру, богів, сіддхів, і знову почали порівнювати та раптово бачимо: «О, як нам усього бракує», що перед богами, перед святими ми потребуємо великого вдосконалення. Як кажуть святі: «Я брудний, як собака, порівняно з вищими святими великими істотами». Тоді ми думаємо, як же пройти цей шлях, цей шлях здається настільки великим, високим, довгим і тривалим, що здається, немає жодного шансу. Скільки б ти не займався йогою, щодня не приборкував ум, не споглядав, не займався концентрацією, у добі навіть не вистачить часу, якщо безперервно цим займатися, тому що природа (Пракріті) дуже повільно піддається очищенню, приборканню. За кожен досвід, за кожне прозріння потрібно гарувати до сьомого поту, за кожен маленький крок, а крім цього, трапляються сили, які норовлять відкотити нас назад у духовному житті.
Усвідомлення необхідності божественної милості
Ми відчуваємо, що це нелегко, нелегка це справа, у яку ми вплуталися, пізнавати Бога, йти до просвітлення, ми думаємо: «Оце так, як же мене це спіткало!». З одного боку, ми відчуваємо: «Як же мені пощастило», тому що йти шляхом звільнення, прийти в дхарму — це усвідомити її глибоко, не поверхово, це велике везіння, велика рідкість, удача, здобути дорогоцінне людське народження. З іншого боку, ми розуміємо: «Який великий шлях, яким ми йдемо, і як ми до нього не готові за різними статтями, за різними параметрами». Скільки б ми не готувалися, не змінювали себе, дуже нелегко, дуже важко змінювати свою природу, потрібна тапасья, потрібне все життя, перетворене на тапасью, десь зовнішню, десь внутрішню. Навіть коли ми вдаємося до тапасьї, ми починаємо розуміти, що таке двадцять років тапасьї?
Брахман — це навіть не мільярди років, навіть не квінтильйони і навіть не гугли років, він просто безкінечний у часі; що таке двадцять років тапасьї, що таке вісімдесят років тапасьї для осягнення абсолютного стану. Раптом, коли ми розуміємо, що навіть наша тапасья, навіть наші вдосконалені якості порівняно з божественністю неспівмірні. Раптом у нас породжується велике смирення і розуміння, що я не можу сподіватися лише на себе, на свої особисті якості, на свої зусилля, на свою тапасью. Я можу сподіватися тільки на божественне Джерело, що мене породило, на його милість, на його любов, на його співчуття; що я як людина настільки обмежений своєю природою, своєю кармою, що навіть ставши досконалою людиною, йогом, садху, навіть це не розв’яже моїх проблем, не дарує мені справжнього щастя.
Воно лише вдосконалить мене, зробить трохи кращим, трохи гармонійнішим, трохи ціліснішим, але проблеми фундаментально не розв’яже. Тоді ми починаємо розуміти: «Моє справжнє спасіння — у Богові, моє просвітлення — у Богові, моє звільнення — у Богові». У ньому, а не в мені, і наш вектор духовного життя розвертається від центрованості на собі, зосередженості на своїх зусиллях, на своїх досвідах, своїх проблемах, досягненнях — він починає розвертатися до причини, що перевершує нас. Наш пошук починає трансцендуватися, для нас відкривається певна істина: «Виявляється, справа не в нас, справа в Богові. Світ не обертається навколо нас, нашої особистості, нашого его, наших проблем, світ обертається навколо певного невидимого великого божественного центру, і ми обертаємося разом зі світом навколо цього ж центру».
Саме нам належить пізнати цей центр, з’ясувати свої стосунки з ним і зробити його для себе головним центром. Коли ми розуміємо: «Я не свій, я Божий, світ не свій, він теж Божий, і справа не в нас, а справа в Богові», по-справжньому тоді ми розуміємо такі слова, як самовіддача, відкидання его, капітуляція, і вектор нашої садхани теж розвертається в новий бік.
Духовний егоїзм і його подолання
Ми перестаємо бути его-маніяками, центрованими на своїх проблемах. Знаєте, духовні люди можуть бути дуже центровані на своїх проблемах не гірше, ніж мирські. Мирські люди просто поглинуті своїми проблемами: як заробити, як жити добре, як налагодити свої стосунки, як виховати дітей, як вижити, як перемогти ворогів, як нейтралізувати суперників, як показати свій імідж, як бути кращим, постійно переймаються тим, як зробити так, щоб мені було добре.
Духовні люди теж можуть бути абсолютно центровані на своїх проблемах, тільки їхній рівень центрованості трохи інший. Як приборкати ум, як розвинути концентрацію, як очистити чакри, як пробудити кундаліні, як розвинути уважність, як знайти ахам-вритті, її підтримувати, як вивчити тексти, як досягти успіху у візуалізації, як встигати начитувати мантру. Як поєднувати духовне життя і служіння, як вставати раніше, як правильно харчуватися, як працювати з пранами, як будувати гармонійні стосунки, як поліпшити себе. За цим поліпшенням знову виростає новий рівень центрованості на собі, тонкий, духовний егоїзм виростає знову. Ми знову поглинуті певним ілюзорним, егоїстичним образом самого себе, і ми знову за нього тримаємося, чіпляємося, і наші надії, страхи можуть зростати дуже серйозно, навіть не менше, ніж у мирських людей, адже ставки ж вищі.
За великим рахунком, що там мирська людина може втратити — бізнес заберуть, гроші, здоров’я, нічого глобального, а в нас ставки дуже великі — звільнення, просвітлення, святість, пізнання інших світів, божественність. Відповідно, надії й страхи теж можуть породжуватися великі, але коли ми розуміємо, що це не є правильний шлях, що нам треба змінити свою егоцентричність і повернутися обличчям до Бога, і спробувати зрозуміти божественне Джерело, встановити свій зв’язок із божественним Джерелом. Коли ми вирішуємо розстатися з нашими персональними надіями й страхами, пожертвувати їх Богові, коли ми вирішуємо розстатися з чіпляннями й прив’язаностями, зокрема духовними, духовних досвідів. «Ось я бачив такий біджа-склад, а я бачив таке світло, а ось таке світло, така бхава відкрилася, а я переживав такий простір під час переживання санкальпи, а я ось таке», і его теж накопичує в скарбничку духовні досвіди.
Воно не накопичує гроші, але воно накопичує різні стани, переживання досвіду і через це центрується та зростає. Коли ми розуміємо, що нам треба не привласнювати, не отримувати, а віддавати, і перетворити все своє життя на нескінченну самовіддачу та через цю самовіддачу витягувати самих себе, трансцендувати самих себе з того стану, в якому ми зараз перебуваємо, для нас відкривається шлях самовіддачі. Це прямий шлях переживання Бога, і Рамана Махарші вказував два головні методи: атма-вічару і самовіддачу, як два прямі шляхи.
Осягнення природи Бога
На шляху самовіддачі ми розуміємо, що світ не обертається навколо нас, навколо нашої особистості, але він завжди обертається навколо Бога, і ми з’ясовуємо, що нам треба зрозуміти головний об’єкт самовіддачі, якщо його можна назвати об’єктом. Можна ж назвати граничним суб’єктом, абсолютним суб’єктом усіх суб’єктів, принципом будь-якої суб’єктивності у всесвіті, зокрема й нашої власної, тому що Бог (Абсолют) він як трансцендентний, так і іманентний, як кажуть філософи. Коли вони так говорять, у мене трохи все, слова дуже незручні, що означає трансцендентний та іманентний, просто душа розкривається, так? Це для філософів, це Гегель так може сказати, Кант, Спіноза, простій людині вони нічого не говорять, але все-таки ми так іноді говоримо. Трансцендентний означає він за межами всього, всього об’єктивного, за межами всього, він настільки невидимий, невідчутний на дотик, не сприйманий нюхом, по той бік будь-яких понять. Іманентний означає він усередині всього, він пронизує все, у кожному камені, у кожній порошинці, у кожному тілі, у кожній душі.
Тоді ми намагаємося зрозуміти природу Бога, ми намагаємося зрозуміти: «А що ж таке Бог, що ж таке вища субстанція, вища сутність, вища істота, вищий стан, буття, з яким мені треба встановити зв’язок, якому мені треба віддати весь свій егоїзм, усі свої надії, страхи, уявлення, концепції, чіпляння, що ж це таке за велике, нескінченне буття?». Коли ми вивчаємо, що Бог є Абсолют, Брахман, без якостей, без категорій або він є Шива, це певні натяки, це знаки, або в інших релігіях, традиціях, те, що говориться про Бога. Бог подібний до космосу, ми починаємо його вивчати, але ми його ніколи не вивчимо, і будь-які спроби визначення, будь-які суперечки — це через те, що люди його тільки почали вивчати і поки ще нічого в ньому не розуміють, тому що божественний космос можна колись почати вивчати, осягати, досліджувати, але його ніколи неможливо закінчити.
У той момент, коли ми починаємо його вивчати, осягати, перед нами дуже повільно розгортається божественний всесвіт, божественний вимір. Осягати грані, аспекти прояву, стани, модифікації божественного космосу — це і є доля садху, якщо сказати санскритом, це називається — брахма-вічара. Брахма-вічара означає дослідження Абсолюту, і ми всі садху — це дослідники граничної, божественної реальності, наша доля — досліджувати Абсолют. Так само як людство досліджує щось позамежне в космосі, і в ньому є загони космонавтів, яких готують тривалий час, закидають на орбіту. Таким самим чином садху — це як учені, дослідники, які готуються, яких потім закидають на орбіту, вони проводять там тривалий час у відкритому космосі Бога, Абсолюту, щоб отримувати дедалі глибші, бездонні знання Абсолюту.
У процесі такого дослідження вони отримують бездонне знання Абсолюту, одкровення, яке змінює їх самих. Якщо космонавтів космос не особливо змінює, кажуть, що там радіація на них діє, кістки стають більш крихкими, через відсутність гравітації м’язи слабшають. Іноді відривається відчуття, ніби за ними хтось спостерігає, багато хто говорить, що є відчуття, ніби постійно хтось спостерігає. Я думаю, через те, що домінує елемент простору, внутрішній спостерігач у всіх космонавтів загострюється, буддхі, таке відчуття, наче ти постійно в повноті уваги. Божественний космос у процесі дослідження починає змінювати садху — це і є справжня духовна практика, коли Бог (Абсолют) силою своєї милості, різними благословеннями, енергіями, звільняє садху, його пробуджує і просвітлює.
Тут не можна сказати, що садху пробуджується лише завдяки божественній милості, все-таки потрібне зусилля, без зусиль божественна милість не відгукнеться, її ще треба приманити, якось привабити. Вона відгукується на наші зусилля, на нашу тапасью, на нашу самовіддачу, і не можна сказати, що лише власними зусиллями досягається звільнення. Це спільна робота, у якій кожен має свою частину виконуваної роботи.
Ведантична і тантрична традиції
Коли ми осягаємо Бога, то ми його осягаємо відповідно до двох традицій. У ведантичній традиції ми осягаємо його як Абсолют, як Брахман Вед, упанішад, що не має особистісності, не має ознак, гун, якостей, категорій, невидимий, невідчутний на запах, невідчутний на дотик, осяжний у самадхі.
Коли ми осягаємо його відповідно до південної лінії, ми осягаємо його як Брахмана як Шиву, як того, хто може проявлятися, тому що Брахман Вед, Брахман упанішад Шанкарачар’ї — він трансцендентний, статичний, не бере участі в житті всесвіту, бездіяльний. Бог у тантризмі — це завжди Бог як Шива, той, хто може проявляти енергії, той, хто динамічно бере участь у цьому світі й пронизує його весь своїми енергіями, тому для тантризму існує енергія. Для адвайти енергія — це майя, з якою просто не треба зв’язуватися, на яку просто треба дивитися як на ілюзію. У тантризмі енергія — це і майя, це і божественна сила, яка проявляється із самого джерела.
П’ять ликів Шиви
«Панча-брахма-упанішада» описує п’ять ликів Шиви, Брахмана як Шиву, і шиваїзм — це релігія Шиви як Абсолюту, як найвищого Бога, Брахмана. Безсумнівно, Шива в образі людини теж жив, можливо, десять, двадцять тисяч років тому на Кайласі, де розігрувалися ігри. Так само як жив Будда, так і жив Шива, був найвеличнішим святим, маха-сіддхом, мав зв’язки, стосунки з ріші, з богами, проявляв чудеса і вже багато міфів, багато історій. Але Шива, крім цього, — це Абсолют, вселенське буття, істота, що володіє різними силами. Отже, «Панча-брахма-упанішада» описує п’ять ликів або п’ять аспектів Шиви. Ці п’ять ликів, п’ять аспектів пов’язані з п’ятьма первісними енергіями: творенням, підтриманням, руйнуванням, приховуванням і божественною милістю, визвольною силою.
Тоді Пайпалада запитав: «О господи, хто був на початку, хто був народжений раніше за всіх?».
Тут перелічуються п’ять ликів Шиви, звані Садйоджата, Агхора, Вамадева, Татпуруша й Ішана (повелитель усіх богів, повелитель минулого й майбутнього, усіх джерел богів). Далі Пайпалада ставить такі запитання: «Які їхні кольори, які їхні відмінності, які їхні енергії? Усе те, що є таємницею?». Господь Махеша йому відповідає: «Слухай найпотаємніше з потаємного. Отже, перший лик — це Садйоджата, це земля, Пушан, радісна енергія процвітання, це Брахма, це Рігведа». Отже, перший лик, званий Садйоджата, пов’язаний з елементом землі, він дивиться обличчям на схід, цей лик Шиви повернений на схід. Відповідно до ликів Шиви й кожного напрямку в Індії є храми, присвячені цим ликам. Цей лик Садйоджата пов’язаний з енергією творення, з крія-шакті (елементом землі). Коли ми читаємо мантру «Намах Шивая», п’ятискладову мантру, то кожен склад мантри пов’язаний з одним із ликів.
Склад «На» пов’язаний з крія-шакті, з енергією творення і ликом Садйоджата, який дивиться на схід, тобто це лик Брахми-творця всесвіту, який здійснює творення. Існує п’ять енергій творення, пов’язаних із Шивою, з Абсолютом: творення (крія-шакті), підтримання (стхіті-шакті), руйнування (самхара-шакті), приховування (тіродхана-шакті) і звільнення, прояв божественної милості (ануграха-шакті). Кожна з цих енергій відповідає елементу й одному з ликів Шиви.
Наступний лик пов’язаний з елементом води, з енергією підтримання, називається Вамадева — це стхіті-шакті. Він дивиться на південь, і з ним пов’язаний склад «Мах» (Намах), коли ми читаємо мантру, з ним пов’язаний Бог Вішну. Наступний лик Шиви називається Агхора, він пов’язаний із руйнуванням, він пов’язаний із Рудрою, і він дивиться на південь, і з ним пов’язана джняна й самхара-шакті, пов’язаний з елементом вогню.
Наступний лик Шиви пов’язаний з елементом повітря, він дивиться на захід, і в мантрі його склад «Ши», він також пов’язаний із Рудрою, це приховування, цей лик називається Татпуруша. Наступний лик пов’язаний із простором, він називається Ішана, і з ним пов’язана божественна милість.
Отже, Садйоджата, Вамадева, Агхора, Татпуруша й Ішана. Садйоджата пов’язаний із творенням, Вамадева — з підтриманням, Агхора — з руйнуванням, Татпуруша — з приховуванням, Ішана — з божественною милістю, і кожному відповідає склад «На», «Мах», «Ши», «Ва», «Йа». Останній склад «Йа» пов’язаний з Ішаною, з божественною милістю, з Ануграхою. Концентруючись на кожному зі складів під час читання мантри, ви посилюєте той чи інший аспект, ту чи іншу шакті.
Садйоджата — це принцип Брахми, Вамадева — принцип Вішну, Агхора — принцип Рудри (руйнування), Татпуруша — принцип Ішвари, а Ішана як божественна милість пов’язана з елементом простору й панує над усіма енергіями. Кожен склад і кожен лик Шиви пов’язаний з одним із елементів. Садашива пов’язаний із землею, його колір жовтий, Вамадева — його колір білий, він пов’язаний із водою, Агхора — його колір червоний, він пов’язаний із вогнем, Татпуруша — його колір зелений, він пов’язаний із повітрям, Ішана — його колір синій, він пов’язаний з елементом простору.
Як розпізнати ці енергії всередині свого тіла й ума? Це п’ять чакр, п’ять елементів і п’ять мудростей, пов’язаних з елементами, коли ми розкриваємо ці енергії всередині себе. Коли перелічили всі попередні лики Шиви, розглядається в «Панча-брахма-упанішаді», в упанішаді, що описує п’ять станів Абсолюту, описується Ішана.
Вищого Ішану належить знати як правителя, свідка всіх станів свідомості, сутність простору, непроявленого, прикрашеного сварою склад «ом». Того, що складається з усіх богів, перебуває у стані спокою і перевершує спокій, знаходиться поза світом проявлення, володаря голосних, починаючи з «а», втілення повноти й простору, того, хто керує п’ятьма діями, самого Атмана п’яти проявів Брахмана, панча-брахма.
Ішана — лик божественної милості
Лик Ішани, лик Шиви в образі Ішани для нас дуже важливий, тому що він пов’язаний з елементом простору. Простір для нас — це один із дуже важливих ликів Бога, також ми його називаємо Датта Діґамбара (Даттатрея, одягнений у сторони світу). Одягнений у сторони світу вказує на принцип Даттатреї як простору. Для нас це найголовніший лик Бога, на який ми медитуємо як на Даттатрею і як на Шиву в аспекті Ішани, тому що через простір ми виховуємо в собі принцип усвідомленості, споглядання, і зрештою через об’єднання з простором ми пізнаємо Бога. Цей лик включає всі попередні лики, так само як елемент простору включає в себе енергію всіх попередніх елементів. Пізнавати Бога означає розширювати свою свідомість, означає пізнавати акаша-таттву (елемент простору).
Коли ви володієте шамбгаві-мудрою, ви медитуєте на простір. Відкрити всередині себе простір чистого усвідомлення, незаплямованого думками, — це і є принцип споглядання божественного Джерела. Зазвичай наше обмеження знаходиться всередині нас, тому що в нас є локалізація в просторі, у нас є хибні уявлення про себе як про свідомість, ув’язнену в тілі, і є ототожнення з тілом. У нас немає широти, глобальності, масштабності, ум зіщулився, і це обмеження, пов’язане з простором, — це одна з канчук, тобто, коли божественність змішується з майєю, з’являється канчука. Одна з канчук — це конкретна локалізація в просторі, конкретний зв’язок із певним місцем перебування, одна з п’яти канчук.
Коли ми локалізовані в просторі, ми підпадаємо під закони, причини й наслідки того простору, в якому ми локалізовані. Медитація на принцип простору, навпаки, усуває цю заплутаність, усуває анава-малу (ідею «я є маленький», «я є маленька істота»), майя-малу (ідею різноманіття, ці об’єкти відмінні від інших об’єктів), ідею карма-мала («я діяч, я роблю, мій стан у процесі діяння змінюється, і мені належать плоди та результати»). Простір розчиняє всі ці три нечистоти, вади нашого ума. Перебувати у вимірі простору означає торкатися божественної милості з розкритим умом.
Створивши знищення п’яти проявів Брахмана, він перебуває у власному Атмані, згортаючи все силою своєї майї, він перебуває в самодостатності у власному Атмані. Перевершуючи сутність п’яти проявів Брахмана, він сяє своїм власним світлом на початку і в кінці, а також посередині, і сяє не від якогось нового джерела. Зачаровані майєю великого бога Шамбгу, учителя всесвіту, всі боги не знають його, причину всіх причин. Ні в кого немає такого образу, окрім як у вищого Пуруші, що проявляє собою все у всесвіті, в якому все проявляється до існування і в якому все розчиняється.
Саме Ішана, аспект Шиви як милість, як визвольна енергія Ануграха дуже важлива для нас, тому ми часто говоримо, що ми служимо Ануграсі, ми служимо божественній просвітлювальній силі. Ця енергія пов’язана з елементом простору, вона дає мукті, і цей погляд Шиви, якщо всі інші погляди спрямовані то на схід, то на захід, то на південь, то на північ, то тут погляд Шиви спрямований угору. Угору означає трансценденція, Абсолют.
Принцип простору як дзеркало
Коли ми споглядаємо, і в «Йога-Васіштсі», і в «Трипура Рахасьї» і Даттатрея, і Васіштха вказують на принцип простору, і вони часто порівнюють його з дзеркалом. Усі об’єкти у всесвіті, які заплутують сансарних істот, перебувають у просторі немов відображення, що існує в дзеркалі. Ці об’єкти нереальні, так само як нереальні предмети в дзеркалі.
Наприклад, якщо взяти якусь схожу на дзеркало поверхню, то ми побачимо безліч об’єктів усередині будь-якої відбивної поверхні. Але якщо ми будемо захоплюватися розгляданням об’єктів, ми проігноруємо саму відбивну поверхню; але чи існують об’єкти насправді, ось тут саме — їх не існує. Усе, що є, — це відбивна поверхня, і від нас залежить, чи будемо ми звертати увагу на дзеркало, чи будемо звертати увагу на відображення.
Принцип звільнення починає працювати, ця Ануграха-шакті, божественна милість Ішани, починає працювати, надихати, коли ми звертаємо увагу не на об’єкти, не на відображення, а на принцип дзеркала як на чистий принцип усвідомлення. Усі живі істоти поглинуті розгляданням об’єктів, вони поглинуті гонитвою за об’єктами.
Наприклад, якщо ви тут щось побачили і захотіли отримати цей об’єкт, і почали думати, як би його дістати, як би ним володіти, або побачили себе чи іншу людину, то ви перебуваєте в ілюзорній реальності, ви перебуваєте в ілюзорному баченні світу. Якщо ви зрозуміли, що це лише дзеркало на поверхні, у якому розігрується відображення, ви більше не будете за ними ганятися, ви спробуєте зрозуміти цей принцип дзеркала.
Наприклад, є такий експеримент, коли поставили дзеркало в лісі, у джунглях і почали вивчати реакцію різних тварин, і було смішно бачити, як підходить собака, обнюхує дзеркало й хоче познайомитися з іншим великим собакою. Тицяється мордою в дзеркало, нічого не виходить, вона злиться — це і є стан невідання.
Якби собака була розумнішою, вона б не намагалася познайомитися з собакою, яку бачить, вона б зрозуміла принцип дзеркала й досліджувала б дзеркало. Усі душі в сансарі займаються подібним чином, вони нічого не розуміють, тицяються в дзеркало, прагнучи володіти об’єктами, які відображаються, дістати їх. Але принцип звільнення і божественна милість пов’язані з розпізнаванням простору того дзеркала, у якому виникають усі відображення.
Відображення — це матеріальний світ, всесвіт, наше тіло, дім, сім’я, усі наші бажання, уся наша уява в тонкому тілі, усі п’ять елементів, усе це різноманітне відображення. Дзеркало неупереджено їх відображає, але саме воно з ними не пов’язане, воно ними не заплямоване. Звільнення означає навчитися відділяти відображення від дзеркала й вивчати, утверджуватися в розумінні цього дзеркала. У той момент, коли ми відділяємо себе від відображень, починає сходити благословення.
Він той Брахман, сповнений найвищого спокою. Я є той Брахман, вічний стан свідомості. Слід пізнати ці п’ять проявів Брахмана, починаючи із Садйоджати. Усе, що бачиться і чується, є нічим іншим, як самою сутністю п’яти проявів Брахмана. П’ять дій вважаються п’ятьма обов’язками Брахмана; осягненням обов’язку п’яти проявів Брахмана досягається Ішана. Зануривши сутність усіх п’яти проявів Брахмана у власний Атман, той, хто знає Брахмана і стверджує «він є я», стає безсмертним Брахманом.
П’ять дій Абсолюту в нашому житті
Ці п’ять дій Абсолюту ми можемо осягати на прикладі власного життя. Срішті-шакті або ще інша назва крія-шакті, тобто всі ці п’ять енергій — це п’ятірна крія, і енергія творення — це срішті-шакті, але її також називають і крія-шакті. Попередні чотири пов’язані з діячем, із діянням, а п’ята пов’язана з божественною милістю і благословенням.
Наприклад, усі ми любимо створювати, щось творити, усі ми любимо відчувати задоволення від того, що робимо, — це срішті-шакті (енергія творення). Усі ми дбаємо про підтримання чогось, коли діємо, наприклад, опалюємо дім, готуємо їжу, ми підтримуємо існування себе та інших, це діє стхіті-шакті.
Також ми руйнуємо перешкоди, які заважають нам у житті; якщо щось заважає нам у житті, ми усуваємо ці перешкоди, ми використовуємо самхара-шакті, без неї теж було б складно жити. Також усі ми використовуємо різні енергії приховування. Енергія приховування божественного означає, що божественна милість існує, але вона схована, тобто якісь речі ми згортаємо всередину, ховаємо.
Наприклад, ми вчимося контролювати язик і не прагнемо говорити все підряд, тому що ми знаємо, що якщо говорити всім підряд усе підряд, це може призвести до не дуже добрих наслідків. Правду говорити правильно, але треба знати, кому і як її говорити, тому що якщо ви бачите бідного, стражденного інваліда, ви можете подумати: «Який бідолаха, нещасний». Якщо ви йому скажете в очі: «Ти бідолаха, ти нещасний», — ви не зробите його щасливішим, але ви можете прибрати, приховати свої думки і сказати: «Давай, ти така ж добра людина, як і інші», — це діє енергія приховування.
Усі ці енергії: творення, підтримання, приховування, руйнування — вони пов’язані з почуттям его, діячем, прив’язаністю до плодів і результатів. Але п’ята енергія божественної милості не пов’язана з почуттям діяча, вона його розчиняє, усуває ілюзію.
Хто знає того Брахмана як такого, той звільнений без сумніву. Пізнавши Шамбгу, наповненого п’ятьма складами мантри «Намах Шивая», сам внутрішній образ п’ятеричного Брахмана, слід промовляти п’ять складів мантри від «На» до «Йа».
Є шестискладова мантра «Ом Намах Шивая» (шадокшара), і є п’ятискладова мантра панчакшара «Намах Шивая», де ми не вимовляємо «Ом». Промовляєте ви шестискладову чи п’ятискладову, коли ви читаєте ці п’ять складів, ви медитуєте на ці п’ять енергій і п’ять ликів Шиви. Для нас особливо важлива остання енергія, пов’язана з божественною милістю зі складом «Йа» (Намах Шивая).
Слід знати все як п’ятеричний Атман, який є самою сутністю п’ятеричного Брахмана. Той, хто в стані відданості споглядає відью, що становить сутність п’ятеричного Брахмана, той досягає цієї п’ятеричної сутності і сам сяє п’ятерично.
Що означає споглядати п’ятеричну відью? Відья означає знання, тобто це таємне, приховане божественне знання, пов’язане з ученням про п’ять енергій, і завдання садху, пізнаючи Бога, навчитися розпізнавати ці божественні енергії, уміти відрізняти їх усередині себе як у мікрокосмосі. Вивчаючи їх усередині себе як у мікрокосмосі, вивчати їх у зовнішньому світі як у макрокосмосі, відокремлювати себе від них і розпізнавати за цими енергіями вищу енергію божественної милості, енергію звільнення, Ануграха-шакті, тому серед садху так шанується Ануграха-шакті.
Енергія творення важлива, без неї нічого не можна зробити. Енергія підтримання дарує стабільність, теж дуже важлива. Енергія руйнування дозволяє відкинути старі риси характеру або відкинути все, що заважає, прибрати перешкоди, обмеження. Енергія приховування дозволяє приховати божественність, щоб жодні ворожі сили не могли їй завадити.
Наприклад, ви отримуєте передачу, отримуєте Гуру-мантру під час дикші, і Гуру каже: «Зберігайте це в таємниці», — для чого? Щоб ваша мантра могла прорости у вашій свідомості як благословення і жодні грубіші енергії не могли цьому завадити. Тоді ви свою передачу, сутність і значення мантри читаєте в тиші, ви її не передаєте — це і є енергія приховування. Нарешті, енергія божественної милості найголовніша — це те, що ми закликаємо, коли шануємо Шиву і коли читаємо мантру та співаємо йому арати.
Так повідав Махадева Ґалаві (великій душі), виявивши милість, він повернувся у свою внутрішню обитель. Завдяки слуханню про це той, хто раніше цього не чув і не був ученим, стає тим, хто почув, і вченим, той, хто не розуміє, стає тим, хто розуміє, той, хто не пізнав, стає тим, хто пізнав, о Шакало. Будучи, по суті, єдиним, шматок глини лише відчутно відрізняється від усього виготовленого з нього глиняного посуду. Один шматок металу може бути схожим на інші й єдиним з іншими металевими виробами, але виявляється дряпанням нігтем. Так само все пізнається невідмінним від своєї спонукальної причини, а сама причина невіддільна від наслідку й інструмента дії.
Так істина лише видається двоїстою, але це тільки як міраж, та причина одна, немає розділеності, і немає підстави для розділення. Розділення завжди ілюзорне, а якості істини невимовні, тому причина всього єдина, єдина без другого, недвоїста причина є чиста свідомість. У тому місті Брахмана є мала обитель, якою є цей світ, о мудрецю, посеред нього лотос, а в ньому є малий простір. Він — Шива, буття, свідомість, блаженство, він те, чого прагнуть спраглі звільнення. У цьому серці перебуває свідок усього без залишку, тому це серце іменується Шивою, що рятує із сансари.
Духовне серце і вимір тур’я
Що це за серце? Хрідаям перекладається із санскриту буквально як «це центр», місце перебування, оселя Шиви. Це серце, це істинно духовне серце пов’язане з виміром тур’я. Вимір тур’я перевершує три попередні виміри джаграт, свапна і сушупті (неспання, сон зі сновидіннями і сон без сновидінь), істинне серце перебуває за цими трьома. Часто можна чути про шлях серця, шлях серця — це якраз шлях, коли ми проникаємо в трансцендентну обитель Шиви, у вимір Шиви — тур’я. Саме в цьому вимірі перебуває сат-чит-ананда (вище буття, свідомість і блаженство) Бога. Іншими словами, щоб потрапити в обитель Бога, ми повинні розкрити вимір тур’я, пронизати стрілою свого усвідомлення неспання, пронизати сон зі сновидіннями, сон без сновидінь і виявити цю сяючу обитель Бога. Такою є «Панча-брахма-упанішада» Крішна-Яджурведи.
Любов до Бога як шлях звільнення
Коли ми розуміємо, що йти шляхом звільнення означає докладати зусиль, очищати себе, щоб установити зв’язок із божественним Джерелом, потрібно навчити душу прагнути до цього божественного Джерела так, щоб любити його понад усе, більше за свої бажання, більше за прив’язаності, більше за его. Любити означає прагнути бути відданим усією душею, покладатися на всі часи, думати, спрямовувати свій розум, сили й емоції на Бога, тому, коли запитують Гуру: «Як досягти звільнення?», — я кажу: «Потрібно дуже-дуже сильно полюбити Бога». Потрібно полюбити його так сильно, щоб не було альтернативи іншим видам любові, які має наше «я», щоб не було конкуренції, адже наше его любить ще багато інших речей.
Наприклад, хтось любить гроші, хтось любить красиві будинки, хтось любить себе, хтось любить своє тіло, хтось любить кіно, хтось любить політику, хтось любить сім’ю, хтось любить свої плани, проєкти й амбіції. Усе це також різноманітні види любові, які існують у нашій душі. Хтось любить містичні досвіди, а містичні досвіди не тотожні Богові як граничному досвіду, тому шлях до любові до Бога — це шлях відмови від містичних досвідів на користь Бога, а не привласнення їх на користь себе. Парадокс: щоб пізнати Бога, потрібно навчитися не лише отримувати містичні досвіди, а й у процесі їх отримання одразу віддавати — містичне жертвоприношення (яг’я), щоб ми навчилися все віддавати Богові. Усе, що є, ми повинні бути сильно вмотивовані це робити, дуже сильно прагнути до Бога.
Ми повинні його дуже сильно любити, як своє власне життя, навіть ще сильніше, тому що він — сутність нашого відносного життя всіх життів. Тоді ніщо нам у сансарі не може завадити йти до Бога, йти шляхом звільнення. Тобто ви не можете сказати: «Я так хочу звільнення, я так люблю Бога, але мені ось це заважає». Якщо воно заважає, значить ти це любиш більше, ніж Бога. Наприклад, заважає робота — робота дає комфорт, а значить ти комфорт любиш більше, ніж Бога, якщо вона заважає. «Я зайнятий обов’язками, соціальним боргом» — значить ти любиш соціум із його хибними уявленнями про обов’язок, інакше він не зміг би скласти конкуренцію твоїй любові до Бога. Що ще заважає: «Не вистачає часу, я завжди зайнятий, зайнятий колекціонуванням марок» або ще чимось, якоюсь нібито важливою справою — значить це конкуренція в любові до Бога.
Коли ти починаєш любити Бога, ти виявляєш, що в сансарі у Бога багато конкурентів, інших видів любові. «Я хочу самореалізуватися, ось цей проєкт запустити і потім насолоджуватися тим, який я креативний» — значить ти любиш це відчуття свого насолодження своєю креативністю, і воно заважає тобі по-справжньому любити Бога. Значить це конкурент на твоєму шляху до Бога. Тому, коли ми починаємо намагатися любити Бога, ми виявляємо дуже багато конкурентів, які претендують на нашу любов, які постійно намагаються ділити цю любов. А спроба ділити разом із любов’ю до Бога всі ці конкуруючі речі — це свого роду вже зрада, а Богові не можна зраджувати ні з ким і ні з чим. Потрібно бути тотальним у цій любові. Лише тоді, коли ми тотальні в цій любові, нам ніщо не може завадити, жодна сансара нас не може схопити, лише тоді ми можемо йти шляхом до Бога.
Мистецтво любові до Бога
Питання: Можливо, через те, що якості Бога не так явно проявлені, у цьому вся причина.
У тому-то й річ, що любов до Бога, доки вона не стійка, — це ніби така ідеалістична, естетична любов на відстані, яка особливо одразу не дає великих відчуттів. Ми не відчуваємо від цієї любові великої віддачі. Адже заведено, що вклав — отримав назад, віддача, і кожне его приблизно так це й розуміє: «Я вклав у Бога кілька років вивчення, практики поклонінь, читання мантри, де віддача?». Якщо в бізнесі вклав, гроші обернув, то є відсотки. Якщо ти вкладаєш у людину свою увагу, турботу, квіти, цукерки в мирському житті, вона тобі відповідає тим самим. Якщо ти вкладаєш у науку, ти отримуєш кандидатську, докторську і повагу, і шану. А тут вкладаєш, і Бог не поспішає відповідати взаємністю, чомусь не підвищує твій статус у всесвіті, не дарує ті блага, не приливає океанами милості.
Тут від душі вимагається велике терпіння, велике смирення і розуміння, що взагалі з Богом не слід влаштовувати комерційні торги, що поки це бажання є, воно йде від его. І те, що ти хочеш отримати в обмін на ці вкладення, — це і є твоє обмеження, тому що істинна любов до Бога повністю безкорислива. Вона повністю смиренна, повністю без домішок, вона повністю нічого не вимагає — це і є повна самовіддача. Насправді дуже складно жити на такій самовіддачі, однією безкорисливою вірою, що нічого не вимагає. Рано чи пізно его думає: «А де ж віддача, де ж милість, де ж низхідна благодать, де знаки цієї любові, де ознаки? Бог мене не так любить, як я його. Я його люблю, а взаємності немає, і він мені не відповідає взаємністю. Що ж іще мені робити? Або він мною нехтує, або вважає, що я його не гідний, або моя любов узагалі до нього не доходить.
Він такий далекий, холодний, трансцендентний, що до моєї любові йому взагалі немає діла. Але якщо він всевідаючий, він же розумніший за мене, він має розуміти моє становище, вловлювати мою любов. Це я обмежений, він всевідаючий, всепроникний, всемилостивий, отже, він має увійти в моє становище, зрозуміти мої сподівання». Ось душа така перебуває в цьому процесі. Мистецтво осягнення Бога, мистецтво любові до Бога — це мистецтво, якого треба вчитися, якого не можна навчитися одразу. У процесі такої любові душа починає багато розуміти про Бога і про себе. Вона дуже багато починає розуміти, наприклад, що Бог завжди посилає їй свою любов, але вона не завжди гідна, не завжди готова її сприйняти. Іноді Бог з любові, зі співчуття приховує свою любов до душі, тому що її обмеження не дозволяють їй стикатися — зіткнувшись із божественною любов’ю, неготова душа може бути шокована.
Це як один священник молився Богові:
— Господи, даруй мені рай, щоб я міг жити на небесах.
Сходить ангел і каже:
— Господь почув твої молитви, все, збирайся, йдемо в рай.
— Як, уже? Я не готовий, я ще хочу тут земним життям пожити.
Процес осягнення Бога, процес божественної любові душі до Бога, процес самовіддачі — це дуже тонка божественна гра, коли душа осягає божественну любов усередині себе настільки, наскільки вона сама здатна віддавати Богові божественну любов. Така велика любов вимагає великого самопожертвування, великої жертви, і ця жертва — наше его. Велика любов Бога, велике благословення не може відбутися без нашої великої жертовної любові. Щоб велике благословення Бога прийшло, потрібна велика жертовна любов, тому що діє такий принцип: не проси, а заслужи, доки ми обмежені. Коли ми долаємо свої обмеження, там уже не діє принцип «заслужи», там діє принцип «отримуй без жодних умов» — божественна милість доступна без жодних умов.
Шлях від обмеження до божественної милості
Як пройти цей стан обмеження, коли ми повинні заслужити нічим не зумовленої божественної милості? Як вийти з царства карми, царства необхідності, у світ повної свободи, божественної гри та божественної благодаті, яка нічим не зумовлена — ні нашою самодисципліною, ні практикою, ні йогою? Ця умова є — це умова повної здачі Богові, повної самовіддачі, повного віддання себе, становлення руками й ногами Бога, становлення його ілюзорним тілом. Тоді хтось може сказати: «Я готовий стати руками й ногами тіла, я готовий стати ілюзорним тілом, що робити?». Індрамантрін каже: «У ченці» — комусь, можливо, цілком так, але тут питання стоїть глибше. Хіба це питання роблення? Це питання недіяння, це питання буття. Але перш ніж зрозуміти це, ми маємо навчитися великого смирення, великої самовіддачі, великого послуху.
