Подолання подвійності
Подвійність.
Хоча споконвічний, первісний стан самосущої пробудженості вільний від будь-якої подвійності, позірна подвійність виникає через звичку дивитися на сприймане як на щось інше. Подвійне сприйняття необхідно зруйнувати.
Часто, коли ченці медитують у ретриті, вони кажуть: «Сесія пролітає наче п’ять хвилин, і це не сон. Поринаєш у дуже приємний стан, тобі зручно сидіти, ти наче десь розчиняєшся й лише чуєш дзвін дзвіночка». Однак я відповідаю, що Рамана Махарші з цього приводу казав так: «Це лише манолайя, тобто певне поверхове розчинення розуму».
Що ж нам потрібно? Нам потрібна манонаша — руйнування зв’язаності подвійним розумом. Не руйнування самого розуму, а відсікання чіпляння за цей подвійний розум. Він змушує нас ділити все на внутрішній і зовнішній простори, коли ми бачимо об’єкти зовні як щось окреме від себе. Коли ж відбувається манонаша, то немає ані нас як суб’єкта, ані об’єктів, немає ані внутрішнього, ані зовнішнього.
Вважається, що потрібно медитувати довгі роки, а багатьом — навіть багато життів, щоб осягнути такий стан. Проте кажуть, що на шляху миттєвого просвітлення ви можете увійти в цей стан за час, достатній для клацання пальцями. Наскільки ми зможемо усунути свій розділяючий розум, зв’язаність своєю неповторною індивідуальністю, своє его, свою велич і гордість, настільки ми станемо порожніми, прозорими, щоб світло усвідомлення заграло в нас і оголило єдність двох просторів в Одному.
Первісна чистота
Саме в цьому полягає причина того, чому в медитації ми так наполегливо намагаємося пізнати сутність розуму. Це первісне знання. Ми освоюємося з первісним знанням, пізнаючи свою сутність як первісну чистоту. Неподвійна пробудженість руйнує подвійне сприйняття.
Коли ми занурюємося всередину під час медитації або споглядаємо у звичайному житті, ми бачимо, що всередині нас багато нечистоти. Спливають різні образи, карми, звідкись беруться гнів, гордість, сексуальне бажання, які ми, здавалося, вже давно придушили й відсікли. Нічого подібного — вони знову проявляються, лише більш хитрими способами.
На певному щаблі йогін доходить думки, що в нього взагалі немає жодного шансу звільнитися. Він може почуватися повністю забрудненим, він відчуває, що та велич, про яку говорять святі, для нього так само далека, як і багато років тому. Він думає, що за одне життя звільняються такі, як Рамалінга й Рамана, аватари, які були первісно звільненими й прийшли сюди, у світ людей, щоб засяяти, показати приклад. Однак насправді це не зовсім так, тому що, попри те, що в нас багато різних карм і затьмарень, у нас існує первісна чистота, яка не відрізняється від чистоти всіх святих і будд. Вона вже притаманна нам, і ми володіємо нею по праву.
Природний стан і осягаюча ясність
Неподвійна пробудженість руйнує подвійне сприйняття. Коли воно зруйноване, ілюзорне сприйняття розпадається, а мисленнєві побудови припиняються. Ось до чого необхідно твердо прийти й звільнитися від усіх сумнівів щодо цього. Нам потрібно звільнитися від подвійного розуму, залишається лише необмежений, неподвійний природний стан. Природний стан, який ні за що не чіпляється, уже присутній у ту мить, коли ви його пізнаєте, він є в кожного.
Ця чистота, яка вмить звільнить нас від клеш, забруднень і всіх ілюзій, і є тією самою неподвійністю. Точніше, не сама неподвійність, адже навіть тварини, бджоли й дерева вже перебувають у неподвійності, а наша здатність усвідомлення осягати цю неподвійність.
Кожна людина, засинаючи, занурюється в недвоїстість, переживаючи сон без сновидінь. Кожна тварина занурюється в такий стан. Однак не можна сказати, що, прокидаючись, кожен стає цілковито святим, махасиддхою або пробудженим. Тому нас цікавить не проста недвоїстість, яка від початку притаманна реальності та всьому, що в ній є, нас цікавить осягаюча ясність нашої свідомості, здатна охопити цю недвоїстість, осягнути її та просочитися нею, взаємно проникнути. Коли наша осягаюча ясність охоплює її та насичується нею, тоді всі наші карми й нечистота усуваються зі швидкістю світла. Кажуть, що таке поширення подібне до лісової пожежі, тобто з величезною швидкістю в одну мить вимиваються карми сотень і тисяч різних народжень.
У ретриті ви медитуєте, практикуючи вечірню садхану ніраламбха-медитації, а вдень — махашанті. Коли ваш розум стане односпрямованим і вхопить це переживання безмежності та величі абсолютної Реальності, коли він сконцентрується на якостях Брахмана в ніраламбха-медитації так само, як на точці, і не випускатиме ці якості, тоді раптово ця безмежність і велич просочать вас настільки, що у вашому серці більше не буде нічого, крім абсолютності. Ви немов покликали його й тепер ходите з ним. Тоді ви по-справжньому відкриваєте велич природного стану. Тепер це не просто якась розмита усвідомленість, що легко коливається, це справжнє переживання захвату й щастя, від якого волоски на шкірі стають дибки.
Коли таку велич виявлено, коли вона постійна, а розум спрямований у неї з великою глибиною, тоді немає потреби спеціально викликати її методами. Вона вже є, тому слід просто довіритися Світлу цієї початкової величі, повністю віддатися йому, усунути себе, свою волю, уподобання, оцінки й бажання. Слід усунути навіть бажання звільнення, оскільки воно походить від маленької, мікроскопічної істоти зі зморщеним розумом, і саме воно затьмарює це Світло. Слід відкритися для Світла, і тоді воно рине широким потоком. Це подібно до того, як розпалений слон прагне води й біжить до водопою, не розбираючи дороги. Усі тварини, комахи, вужі та змії розбігаються, знаючи, що їм не поздоровиться, якщо вони потраплять слонові під ноги, а слон ні про що не дбає й біжить до водопою. Так само розбігаються всі гріхи, карми, клеші та затьмарення йогіна, коли він потрапляє в цей потік Світла. Тоді вдень і вночі він є не чим іншим, як самим цим божественним Світлом усвідомлення поза двоїстістю.
Відчуження від мирського бачення
На жаль, живі істоти не вміють дивитися, і вони не вірять, навіть якщо бачать. Поки залишається двоїстість, Просвітлення ніколи не здобути. Поки ми хочемо двох речей: позбутися одного й отримати інше, двоїстість залишається. Під час упізнавання сутності Розуму все має стати єдиним, і тоді двоїстості немає.
Щоб повністю реалізувати це Світло, необхідне абсолютно повне відчуження від усього мирського. Це не передбачає буквально зовнішніх практик зречення — вони годяться для ретриту. Коли я говорю про відчуження від мирського, це не означає, що потрібно заліпити очі й вуха воском або зробити щось подібне, тому що, поки у вас є тіло, ви змушені бачити, чути й споживати прасад. Якщо говорити «взагалі від усього мирського», то навіть наше тіло, стіни в храмі тощо — це мирське. Тут мається на увазі відчуження від мирського бачення, від власних планів, надій і чіплянь, від найменших власних бажань і спонукань, від усього, що утримує, від бажання чого б то не було для себе. Тому що це бажання для себе є найбільшим злим духом, який і створює перешкоди в практиці. Відчужившись від бажання для себе, ми перекладаємо все наше сприйняття на це Світло. Тоді будь-яка дія, що здійснюється, є неегоїстичною, вона є підношенням цьому Світлу усвідомлення.
Деякі святі досягали пробудження дуже дивними й парадоксальними способами. Дехто з них навіть не жив у горах і не сидів у темному ретриті. Один виготовляв взуття, але коли його запитали, як він реалізувався, він відповів: «Я цілковито відкинув усе особистісне й не бачив різниці між днем і ніччю, між дією та суб’єктом». Інший був проданий у служіння багатій вайш’ї та служив їй із великою старанністю, виконуючи всі обов’язки, а сам у цей час практикував садхану споглядання найвищого рівня. Це означає, що стерто найменше егоїстичне бажання отримати що-небудь, а свідомість цілковито спрямована на усвідомленість, на споглядання.
Спочатку нам потрібні наша воля та его. Якщо в нас не буде певної гордості практикуючого та его, то ми не зможемо докладати наполегливих зусиль, нам не буде на що спиратися. Але коли наша усвідомленість розвивається, то наше его практикуючого має передати повноваження цій усвідомленості, з якої все походить. Его залишається в будь-якому разі, принаймні поки ми живемо в матеріальному світі, однак тепер ми на нього не спираємося. Воно стає цілковито очищеним (шуддха-саттва), воно подібне до гри, а тому не має жодного значення, натомість береться до уваги принцип перебування в недвоїстості.
Візьмімо, наприклад, мене. Я не вважаю себе вчителем, не радію, якщо приходять миряни, роблячи мені пожертви або стаючи учнями. Я не засмучуюся, коли скорочуються пожертви або зменшується кількість учнів, коли моя слава зростає або коли про мене поширюють різні духовні плітки, оскільки я взагалі не відношу до себе всі дії, усе те, що я кажу чи роблю. Я не будую жодних планів і вважаю, що жодного зв’язку з минулим у мене немає. Чи житиму я тут один, чи тут буде місто Дхарми на п’ять тисяч осіб, чи я стану ще кимось — це не має жодного значення, оскільки у спогляданні всі ці речі мають один «смак», вони рівнозначні: і те священне, й інше священне, і те добре, і це теж непогано. І все це, за великим рахунком, подібне до сновидінь.
Перші монахи для майбутніх поколінь постаралися показати різні труднощі, які виникають у монахів-початківців. Здається, не було жодної помилки, якої б вони не припустилися. Вони мали негармонійні стосунки, боролися за владу, хотіли бути старшими один над одним, претендували на те, щоб керувати іншими або відкривати філії, здобуваючи собі славу, пошану та багатство, вони прив’язувалися одне до одного, утворюючи мало не подружні пари, живучи спільним чернечим життям, — усе це було дуже смішно. Я просто реготав у душі, дивлячись на всі ці ігри, думаючи: «Коли ж вони награються?!» Вони відчували гнів, ревнощі та заздрість одне до одного, переживали безліч різних страждань і розчарувань, перш ніж збагнули, як правильно. Це був цілий каскад різних проявів недосвідчених практикуючих. Чому все так відбувалося? Це відбувалося тому, що не було споглядання, тобто єдиної сполучної нитки, яка знецінює та зрівнює всі клеші й неправильності. Переживши на власному досвіді безліч помилок, розчарувавшись у них, вони нарешті набули правильної умиротвореної свідомості, яка є вільною, відстороненою та спрямованою лише на Світло абсолютної Істини.
Оскільки вони були першими, вам уже немає потреби повторювати всі їхні помилки. Ви можете просто дивитися на них і думати, що треба чинити так, як чинять вони.
Єдність простору та природного стану
Єдність.
Блукання в сансарі є наслідком того, що нам не вдається зберегти єдність простору та природного стану. Натомість ми розщеплюємо їх на «тут» і «там». Ми уявляємо, що простір перебуває там, а природний стан — тут. Ми розщеплюємо єдність простору та природного стану, впадаючи в прийняття та неприйняття, надію та страх, ствердження та заперечення.
Авадхута Даттатрея в «Авадхута-гіті» часто використовує вислів «Джняна амрітам самарасья гогана памохам», що означає «Я — нескінченне буття і знання, я подібний до безмежного простору». Якщо ми правильно медитуємо в махашанті, то внутрішній простір відкривається нам як безмежність. У «Чхандог’я-упанішаді» написано: «Я вгорі, я внизу, я попереду, я позаду, я ліворуч і праворуч. Я — весь цей світ». Коли ми переживаємо безмежний простір у медитації, то слід визнати його як якість природного стану.
Часто ми думаємо, що перебування в природному стані — це просто певний різновид спостережливої усвідомленості, коли ми постійно спостерігаємо, коли ми спонтанні, розслаблені, гармонійні, коли нам комфортно. Це не так. Усе ж таки це годиться для базових практик на кшталт атма-вічари, сатіпаттхани, спостереження. А природний стан передбачає фактор простору, коли ця усвідомленість не локалізована в просторі, у відчутті «я», коли вона безмежна, сягає за обрій.
Рамана Махарші з цього приводу казав так: «Той, хто концентрується на відчутті «Я», подібний до дитини». Тут ідеться про те, що практика концентрації на відчутті «Я» або практика усвідомлення дій тіла потрібні лише для того, щоб оголити цю усвідомленість. Ми практикуємо їх у ретриті як обов’язкові базові практики, але згодом природний стан не локалізований, а подібний до простору. Це означає, що ваша усвідомленість вільно струменіє, що всі зорі й планети включаються в неї.
Хтось може подумати, що треба щосили уявляти розширення, уявляти себе величезним і так ходити. Якщо ви робитимете так, докладаючи зусиль, то спітнієте від напруження й нічого не здобудете, крім головного болю. Один монах робив так тривалий час, потім він поскаржився, що має таке відчуття, ніби носить у голові десятитонну конструкцію. Він старався дуже наполегливо, однак розуміння простору виникає не з власного зусилля, а з відпускання, зі спустошення.
Всесвіт не треба творити, оскільки він уже існує.
Якщо ми кидаємо погляд угору, то бачимо нескінченність. Так само, коли ми просто усвідомлено перебуваємо, спустошуючи себе, ні за що не чіпляючись і відкриваючись Буттю, то Буття саме виявляє себе як безмежне й вливається в нас.
Єдність порожнечі й пізнавання
Ми тримаємося за поняття об’єкта й суб’єкта. Так ми опиняємося в подвійності сансари й нірвани, приймаючи одне за два. Часто кажуть: «Не уявляй простір як такий, що перебуває там. Тримайся за природний стан як за такий, що перебуває тут, адже простір і природний стан — це споконвічна єдність».
Відображення в дзеркалі має форму, колір, але не має конкретної субстанції, за яку можна вхопитися. Однак, хоча воно й порожнє, воно все ж видиме. Єдність порожнечі й видимого подібна до відображення в дзеркалі.
Можна запитати: «Що таке ум? Яким є ум? Скажи мені коротко». Тоді ви можете сказати: «Це єдність порожнечі й пізнавання». Такою є повна відповідь. Сутність ума — порожнеча, а природа — пізнавання. Його здатність полягає в тому, що ці дві якості неможливо розглядати окремо. Єдність передбачає неможливість розділення, ця єдність — особлива якість.
У міру практики ваше усвідомлення проявлятиметься не лише як порожнеча, а й як внутрішній звук і різні видіння світла. Тоді ви відкриваєте цілий всесвіт енергії. Тому в лайя-йозі ми надаємо значення не лише порожнечі, а й шакті (енергії).
У Всесвіті енергії проявляються різноманітно. Переважно вони проявляються як звук і світло. Поки ми не ввійшли в природний стан, ми бачимо нечисті таттви (зовнішні елементи), а чисті нам незрозумілі. З очищенням нашого сприйняття поглиблене споглядання відкриває нам принцип чистоти елементів, чистоти таттв. Тоді весь Всесвіт постає як щось дивовижне, психоделічне.
Чисті й нечисті таттви починають проявлятися одночасно: ми чуємо звуки звичайної кармічної мови, водночас ми чуємо божественні мелодії та звуки нада. Ми бачимо, що всі грубі об’єкти — це звичайні предмети, водночас ми бачимо різні сяйва й розуміємо, що зовнішні об’єкти творяться різними видами п’яти чистих сяйв. Тоді ми розуміємо, яким чином звуки, рухаючись каналами через вухо, генерують зовнішні звуки, як утворюється всесвіт зовнішніх звуків. Ми розуміємо, як світло, підіймаючись каналами від серця до очей, утворює зовнішні таттви.
Коли ми розуміємо залежність свідомості, органів чуття й зовнішніх об’єктів, раптово вся зовнішня реальність постає перед нами як на долоні. Ми розуміємо: «Виявляється, Всесвіт твориться з мене самого! Виявляється, усі зовнішні видіння творяться моїм внутрішнім світлом, що виходить із серця!»
Це світло походить із п’яти чистих елементів, із п’яти сяйв, а ці сяйва перебувають у первісній порожнечі недвоїстості. Світло каналами проникає до кінчиків органів чуття (очей, язика, носа, вух, шкіри), щоб вийти й зіткнутися із зовнішніми об’єктами, утворивши голографічну ілюзію тривимірної реальності. Те саме відбувається і зі звуками.
Коли ми розуміємо цей принцип усвідомлення, раптом усе те, що раніше вважалося зовнішнім, починає сприйматися як внутрішнє. Ми виявляємо, що звуки виходять ізсередини нашого серця як анахата-нада, генеруються та проявляються як зовнішні звуки. Вони самі породжуються з простору нашого чистого «Я». Те саме відбувається з образами, видіннями, а також дотиком, нюхом і смаком.
Коли ми розуміємо це, раптом усередині нас пробуджується таке усвідомлення: «Якщо все це виходить із мене, якщо я настільки всемогутній, що з мене твориться цілий Всесвіт із його безмежним космосом, то хто ж я такий?» Тоді в нас змінюється самоідентифікація. Ми починаємо розуміти: «Я, виявляється, найвеличніша свідомість, найвеличніша особистість, якій немає рівних». І якщо ми вільні від гордості, то входимо в недвоїстість. Якщо ж ми не вільні від гордості, то йдемо шляхом сансарних богів, упиваючись своєю величчю.
На цьому рівні виникає дуже велика спокуса сказати: «Я — Бог, я — Брахман». Маленькому его дуже хочеться почепити собі медаль «Ахам Брахмасмі». Воно стільки чуло про це, так мріяло й нарешті починає щось відчувати. Тоді воно думає і кричить у захваті: «Ось воно!» Однак це не те.
Его має повністю залишити свої позиції та віддати першість лише «Брахмасмі». Тоді бульбашка стає по-справжньому єдиною з океаном, і ми насправді відчуваємо: «Я є нескінченне Буття-Свідомість-Блаженство. Я безмежний, як простір».
