Коментар до тексту «Йога Васіштха. Глава 3. Про Створення»
Рама знову запитав:
Хто створює тіла, розум та інше? Хто заплутує істот за допомогою прив’язаності, дружби, симпатій та іншого?
Васіштха відповів:
О, Рамо, ніхто не створює ці тіла, і ніхто нікого не заплутує. Свідомість не має початку і тому вічна. Лише вона існує як усі ці різноманітні істоти. Немає нічого поза цією свідомістю, хоча вона й здається зовнішньою щодо самої себе. Ця видимість виникає всередині неї, як паросток виростає всередині насінини. Цей всесвіт існує у свідомості, як статуя в брилі мармуру. Свідомість, яка всюди, всередині й зовні, простягається як видимість світу через час і простір, як поширюється запах від квітки. Нехай завершаться розумові обмеження, що створюють інший світ. Коли відмовляєшся від поняття про інший світ, де такі поняття можуть виникнути? Реальна лише власна свідомість, власна сутність, позбавлена концепцій, часу, простору та інших понять. Це не є порожнечею. Ця істина усвідомлюється лише тими, хто утвердився у найвищому стані, але не тими, хто перебуває у відчутті его.
Поняття про існування світу виникає у невігласа, як усвідомлення своїх різноманітних гілок може виникнути в так званому розумі дерева. Це ілюзорне сприйняття об’єктивного світу, яке називають невіглаством, насправді не існує, воно таке ж реальне, як вода в міражі. Однак для того, щоб пояснення були зрозумілими, прийми це невігластво як реальне і слухай. Тоді ти сам зрозумієш, що воно насправді не існує.
З погляду власного розуміння, я не вважаю себе вчителем, я не вважаю вас учнями, мені нема про що говорити, нема про що запитувати, нічого з’ясовувати, нема з ким будувати стосунки, нічого робити. Але з погляду співчуття, допомоги іншим, виникають поняття, виникають стосунки, виникають учитель, учень, етика, самодисципліна, методи й садхани, і виникає все це різноманіття.
Творення як мислеформа Брахми
З погляду Брахми-творця Всесвіту не існує. Увесь Всесвіт — це його мислеформа. Ми — це думки Брахми. Брахма вміє мислити дуже сильно. Якщо він подумав, щось стало великим, щільним. Якщо ми подумали, це не може матеріалізуватися. Наші думки далі нашої свідомості нікуди не відлітають. Якщо подумав сіддх, який володіє санкальпа-сіддхі, його думки можуть матеріалізовуватися. Йому не треба вибудовувати причинно-наслідкові ланцюжки, чогось домагатися, якщо в нього сильна санкальпа. Він може одразу створити у своїй свідомості все що завгодно, будь-яку ситуацію, будь-яку людину, здатність, породити причину. У Йозі ілюзорного тіла є безліч учень, як це робити. Але якщо Брахма думає, то він одразу створює весь Всесвіт.
Ми — це не окремі істоти, це думки Брахми. Ми голограми, віртуальні персонажі з потужним штучним інтелектом, власною волею. Це, наприклад, якби ви захотіли створити віртуальну реальність, віртуальних персонажів, наділили їх свободою вибору, свободою волі, наділили б їх певним рівнем штучного інтелекту, встановили складні зв’язки.
Навіть зараз сучасні вчені намагаються це робити. Що казати про Брахму, який володіє безмежним суперінтелектом, перед яким усі вчені просто не можуть і поруч стояти. Для Брахми ми — його гра, гра його думок, гра його творчості. Він створив тіло, створив астральне тіло, вдихнув прану, поєднав усе це, поставив на конвеєр, створив творців Праджапаті, Ману, які стежать за цим, підтримують рівновагу, почалася велика гра, почався Всесвіт. Можна відпочити.
Створив унікальну самоорганізовану систему, яка сама себе відтворює, підтримує. Задав космічні ритми, закон (Ріту), космічні цикли, манвантара, пралайя, сатья-юга, трета-юга, двапара-юга, калі-юга. Поставив помічників, які спостерігають за цим, підтримують рівновагу, Ману, ріші. Це творіння Брахми — ось що таке цей світ, велика розвага Брахми, великий сон, велика ілюзія. Брахма задав цикли реінкарнації, створив різних істот, через святих породив систему етики, культуру, священні писання. Через певних божеств створив експансії, які прийшли в цей світ, дали дхарму, різні види релігій, пророків. Створив різні системи лок, світів, пекельних вимірів, Вітала, Сутала, Расатала, аж до Сатья-локи, Джана-локи, Махар-локи, вищих світів богів.
Увесь цей Всесвіт — велика мислеформа Брахми. Вона дуже складна, вона перевершує людину за ступенем складності. Людина відіграє в ній малу роль. Тому що сили, більші за людину, створювали все це. Хіба ми можемо зрозуміти, що таке час, і керувати ним? Або хіба ми можемо скасувати закон гравітації? Ми не розуміємо більшості законів, з яких створений цей всесвіт, ми знаємо дуже мало. Звідки виникають зорі, планети, чорні діри? Учені будують лише теорії. Брахма вже давно робить усе це, а вони лише думають, як усе це влаштовано. Але Брахма знає, як усе це влаштовано. Тому що він це створив, це його думки. Ти ж знаєш стан своїх думок.
Невідання і сансара
Але невідання — це коли ми не розуміємо сутності цього Всесвіту. Ми думаємо, що Всесвіт — це щось зовнішнє, що ми є тілом, ототожнюємося з персонажем, тоді настає велика майя, велика ілюзія, велика сансара. І ми підпадаємо під якісь цілком хибні, фальшиві цінності, фальшиві сенси життя, живемо неправильне життя, безцільно, безглуздо. Тому що ми не зрозуміли, як влаштований цей світ, які закони керують цим світом, витрачаємо свій час на те, що не приносить нам користі. Це як якщо людина зв’язалася з поганою компанією, її навчили курити, вживати алкоголь, погані друзі, зійшла зі шляху розвитку, життя пішло не тим руслом.
Сансара — це світ зумовленості. З погляду деватів, богів, це життя пішло не тим руслом. У всіх нас життя пішло не тим руслом, щойно ми отримали тіло. З погляду деватів, це не дуже вдале підприємство. З погляду нижчих світів, це дуже вдале народження. Істоти пекла заздрять людям, прети заздрять людям. Можна їсти скільки завгодно, насолоджуватися. Істоти пекла заздрять людям, ніхто не терзає, не катує. Тварини заздрять людям, люди для них як девати. Їдять будь-яку їжу, задовольняють будь-які бажання, літають на літаках, вони не розуміють, як це їм вдається. Ми для тварин загадка, ми для тварин девати, боги. Ми дуже могутні істоти для них. Вони готові служити нам день і ніч, щоб ми задовольнили хоч якісь їхні бажання, так само як люди готові служити деватам, щоб девати виконали їхні бажання. Девати для них — це щось незрозуміле, позамежне, їм здається, що вони можуть усе, знають усе. Так і люди здаються тваринам.
Але з погляду деватів, людське народження — це низька форма життя, не дуже вдала, з погляду святих — вдала для досягнення Звільнення. Деякі девати вважають, що воно вдале в тому сенсі, що, отримавши досвід страждання, можна здобути велике прагнення до мокші, до Звільнення, тому що навіть девати мають обмеження. Але просвітлені девати, звичайно, значно вищі. Усе це відбувається через те, що немає правильного розуміння, немає істинного погляду, як влаштований цей світ, що треба робити, куди йти, усе це просто хаос. Цей світ живе, еволюціонує хаотично, піддаючись якимось колективним течіям, величезним масовим течіям. Людина в ньому подібна до тріски.
Притча про театр
З чим це можна порівняти? Уявіть, є вистава у великому театрі. У цьому театрі дають прем’єри, ставлять різні постановки. У цьому театрі є різні категорії людей.
Є ті, хто приходить збоку і навіть не знає, що це вистава, просто люди здалеку. Вони зазирають і думають, що те, що грається в цій виставі, — це все реальність. Вони бачать солдатів, царів. Коли відбувається щось жахливе на сцені, вони лякаються. А коли відбувається щось радісне, вони щиро цьому радіють. Вони думають, що царі в цій виставі справжні, солдати справжні, що любов справжня, прив’язаність справжня. Вони думають: «Як цікаво люди живуть». Люди збоку не розуміють, що це просто постановка. Це звичайні люди. Це називається етерналізм, етерналістський погляд, нерозуміння того, що майя — це майя, що це все гра Брахми. Коли у виставі відбувається щось лячне, ці люди теж лякаються. Коли там хтось страждає, вони втягуються в ці страждання, співпереживають і страждають разом із ними. Це життя переважної більшості людей.
Є інша категорія людей — ті, які є глядачами, театралами. Вони сидять і просто дивляться виставу, насолоджуючись грою. Звичайно, вони знають, що це все гра, і вони в жодному разі не вплутуються у виставу. Якщо звичайні люди заходять і намагаються в цій виставі також брати участь, вони бачать: якщо солдат б’ється, вони думають, що треба допомагати йому битися, а якщо хтось говорить слова любові, вони думають: «Це в мене закохалися». Вони підпадають під усі почуття, не розуміючи, що це просто гра. Актори тут — професіонали, з відпрацьованими сценаріями. А глядачі — це ті, хто дивиться виставу. Вони знають, як влаштована ця вистава. Вони просто спостерігають, споглядають, вони не можуть змінити виставу, не можуть скасувати, але вони дивляться на неї, самі нічого не роблять, не вплутуються. Це святі, джняні, вони займають роль сакші, свідка. Вони свідчать усе, що відбувається. Вони не бояться солдатів, воєн у виставі, не прив’язуються до слів любові, які говорять у виставі, до всіх сімейних сцен, сцен влади, стихійних лих. Вони розуміють, що це все гра. Вони просто свідчать і насолоджуються грою. Це святі, джняні. Джняні уподібнюються таким глядачам, які спостерігають цю виставу, вони не беруть у ній участі. Здається, ніби джняні бере участь, але це його тіло може брати участь, згідно з прарабдхою. Але їхня свідомість просто нерухомо сидить, споглядає.
Є інший тип джняні, яким не дуже хочеться сидіти в залі, вони грають на підмостках. Це хороші актори, які насолоджуються грою. Вони щиро грають ролі матерів, батьків, царів, солдатів, слуг, кого завгодно, але вони знають, що вони актори. Це інший тип джняні, вони також не ототожнюються. Це діяльні джняні, сіддхи, як Нарада. Звичайно, їм на думку не спадає, що вистава — це реальність. Вони актори, вони просто вдосконалюють свою акторську майстерність. Є такі джняні. Вони приймають роль учителів, створюють різні місії, ашрами, збирають учнів і навчають їх, граючи в учителів. Це все різні вистави.
Наприклад, цар Джанака грав роль царя, Будда — це була велика постановка «Буддизм». Рама — за цією виставою досі ставлять постановки й знімають фільми. Крішна брав участь у колосальній виставі «Махабхарата». Але всі ці актори розуміють і не помиляються, це ігри.
Нарешті, є сценаристи цих вистав. Це ріші, девати, високі істоти. Це ті, хто пише сценарій, отримуючи вказівки від директора театру. Є директор театру — це Брахма, який усе це створив заради власної розваги. Приблизно таким чином влаштований Всесвіт згідно з Ведантою.
Але людина, яка перебуває в невіданні, подібна до людини, що приїхала з села й ніколи не бачила театру, і взагалі не знає, що таке театральне мистецтво. Коли вона вперше заходить, дивиться на постановку, думає, що все це реально, і вплутується в ігри. А актори підігрують їй і дають якусь роль. Вона грає ці ролі, поки, нарешті, не починає розуміти, що ж відбувається. Глядачі, бачачи, як вона все це простодушно сприймає за «чисту монету», потішаються, спостерігаючи, бачачи, як вона страждає, плаче, закохується, думає, що вона солдат або цар, спостерігають. Але зрештою до цього простолюдина починає доходити, що щось тут не так. Колись хтось із глядачів підкаже йому, що все це нереально, що все це гра. Він може зайняти позицію спостерігача, свідка, сісти в глядацьку залу й заспокоїтися. Перестати бігати від одного актора до іншого. Або він може залишитися актором, але зрозуміє, у чому суть цієї вистави, він буде просто грати.
Погляд і духовна практика
Погляд означає, що ми розуміємо, як влаштований цей світ. Ми зароджуємо в собі джняну й намагаємося зі стану простолюдинів, які думають, що вистава — це реальність, стати свідками, глядачами або хорошими акторами. Свідки, глядачі — це ті, хто більше схильний до чернецтва, ретритів, мауни, споглядання. Вони просто насолоджуються грою акторів із глядацької зали. Ті, у кого є багато діяльної прарабдха-карми, — це хороші актори, ті, хто схильний грати різні ролі, карма-йоги. І ті, й інші володіють знанням, але по-різному проявляються карми.
Усе починається з такого погляду, з такого розуміння.
Закони Брахми й шлях перевершення
Сценарист цього великого театру, що називається Всесвіт, — це Брахма-творець. Він задав базові константи, базові принципи світобудови, закони. Ці закони називаються Ріта, ніяті, хід речей, час, простір, причинність. Ці закони дуже сильні. Вони діють циклічно згідно із санкальпою Брахми. У цих законах, доки в нас слабка свідомість, ми є частиною цих законів. Нашим завданням є перевершити санкальпу Брахми. Скасувати ми не можемо, ми можемо від неї звільнитися або перейти в більш високі санкальпи Брахми.
Наше завдання — не залишатися людьми. Залишатися людьми — означає залишатися в обмеженнях. Якщо ви хочете страждань, то ви можете й далі залишатися людьми. Але садху — це той, хто не хоче залишатися людиною, він хоче перевершити людське в собі, стати сіддхом, деватою, а максимум — самому стати Брахмою-творцем, розкрити свій потенціал, розкрити свою шакті. Той, хто хоче залишатися людиною, не зжив свої карми, карми нижніх чакр, не розв’язав Вішну-грантхі. Вішну-грантхі створює людську карму, якщо він не розв’язаний, хочеться бути людиною, якщо не розв’язаний Вішну-грантхі. Але мокша — це означає розв’язати цей вузол і розв’язати в собі всі обмежувальні карми, стати боголюдиною, йти вище. Тому садху в жодному разі не можна залишатися людиною, йому треба постійно створювати санкальпу стати вищим за людину. Садху, який зупинився в розвитку і думає: «Я людина, я буду людиною і помру людиною», — це дурний садху. Це не садху, це людина, яка ще не усвідомила духовний шлях. Тому що мокша, шлях Звільнення — це шлях угору, угору, угору, далеко вгору, далі за місяць, це як полетіти далеко в космос.
У дитинстві світ людей мене не надихав. Я довгий час думав, що ж із ним робити. Я з ним не мав нічого спільного. Він здавався мені дуже низьким. Перші дванадцять-тринадцять років переслідувала думка: «Як це мене примудрилося занести сюди?» Тому що робота свідомості була сильнішою, вищою. Я думав: «Треба стати космонавтом і подалі звідси, до центру галактики». Я цілком серйозно готувався поповнити загін космонавтів, вступати до авіаційного училища, вивчав астрономію, автобіографії великих космонавтів.
Так само садху прагне перевершити свою людяність, іти до божественності, стати божеством, деватою. Це означає, що йому треба позбуватися всього, що його зв’язує в цьому світі людей, виробляти нові якості.
Відмінність між людиною і деватою
Людина — це істота, обмежена часом, простором, кармою, причинністю, своїм тілом, умом. Девата — це істота без обмежень, просвітлене божество. У людини джняна-шакті відсутня, сила мудрості, тому що вона не може поєднати свій ум зі своїм джерелом, це дуже складно робити, дуже сильний тиск органів чуття, джняни немає, потрібна велика тапасья, щоб була джняна. У деват дуже сильна джняна. Усі просвітлені девати мають дуже велику джняна-шакті, велику ясність, мудрість завдяки тому, що вони перебувають у єдності з джерелом.
Оскільки в людини пригнічена джняна-шакті, то й сватантрія-шакті, сила внутрішньої свободи, сила самозвільнення теж відсутня, пригнічена. У деват, сіддхів, ріші дуже сильна сватантрія-шакті, самозвільнення. Ми часто використовуємо слово самозвільнення, це сватантрія-шакті. Практикуючи споглядання, ми посилюємо свою сватантрія-шакті. Практикуючи погляд, ми практикуємо джняна-шакті, а потім погляд має працювати, він не має бути філософією. Коли ми застосовуємо погляд у житті, це сватантрія-шакті. Хтось каже: «Я все розумію, але самозвільнити не можу». Це означає, що сватантрія-шакті не вистачає. Якщо є якась енергія, ми не можемо бути від неї вільними, вона нас захоплює, енергія думок, емоцій або тіла, це сватантрія-шакті.
Але боги мають дуже сильну сватантрію. Вони можуть увійти в тіло бика, осла і не втратити свою джняну, володіти сіддхами і бути безсмертними. Вони можуть переживати різноманітні відчуття, входити в найнеймовірніші тамасичні області, але не втратити свою санкальпу, свою джняну, вони можуть опускатися в пекельні виміри і рятувати звідти істот. Вони вільні, як лотос, який нічим не заплямовується.
Джерело сватантрія-шакті та розвиток божественної волі
Звідки береться сватантрія-шакті? Вона береться з бгави, з джняни. Якщо сильна бгава, сильна джняна, то й сватантрія-шакті теж сильна. Тому коли людина відчуває, що їй бракує сили самозвільнення, сватантрії, їй треба повертатися до джняни й розвивати погляд, джняна-шакті, спиратися на погляд, згадувати, що світ — це гра Брахми, що все це ілюзія, читати тексти, знову зароджувати погляд. Тоді з’являтиметься сватантрія-шакті.
Але оскільки в людини сильно пригнічена сватантрія-шакті, то і її воля теж пригнічена. Іччха-шакті теж не розвинена. У деват іччха-шакті дуже сильно розвинена. Воля девати — це закон, але воля людини — це не закон.
Бути садху — це розвивати свою джняна-шакті, сватантрія-шакті й посилювати іччха-шакті. Якщо ваша воля сильна, ви можете багато чого змінити в цьому світі, ви можете змінити свою карму, від людського стану піти до божественного.
Перевершення людських обмежень
Люди, як правило, хочуть залишатися в статусі людей, але садху прагне увійти в інший статус, у статус девати, божества, прибрати обмеження, які його зв’язують. Він не так уже й цінує людське життя, він не вважає той комфорт або те щастя, які притаманні людині, чимось цінним. Так само як якийсь великий цар не вважає ділянку землі й хатину селянина чимось цінним. Якщо йому скажуть: «Ми тобі даруємо хатину, ділянку землі й двох биків», цар скаже, що це його не особливо вражає. Жодної цінності для нього це не становить.
Так само, якщо ми прагнемо перевершити людський стан, людські цінності для нас не є чимось, на що слід звертати увагу. Вони просто заважають нам. Наскільки ми можемо відсунути людські цінності й звільнити душу для божественних цінностей, настільки й швидше наш розвиток, якщо, звісно, ми ставимо за мету стати садху й іти шляхом духовного розвитку.
Ким хоче стати садху? Садху хоче стати деватою, сиддхом, божеством, що перевершило час, простір, причинність.
Обмеження людського стану
Той стан людини, який ми спостерігаємо зараз, — це низький стан. У людства на цей момент з погляду деват не дуже розвинений стан. У людей є культурні обмеження, інтелектуальні обмеження, обмеження тіла, расові, релігійні, етнічні суперечності, конфлікти, війни. Уся історія людства — це боротьба за клаптики землі, за ресурси, боротьба за засоби й за вплив. Це тому, що дуже багато егоїстичної волі, яка неспроможна черпати енергію з вищих джерел, яка прагне, пригнічуючи інших, брати собі. Дуже багато егоїстичної свідомості.
Але людина могла б стати безсмертною, вийти в космос, здобути безмежні ресурси. Могла б прибрати релігійні, культурні, будь-які обмеження, якби розвинула свої джняна і сватантрія-шакті. Космос безмежний, могло б усім вистачити.
Стан девати й чисте бачення
Стан девати — це стан, що виходить із брахма-ахам-бгави, з переживання божественної гордості. У стані девати це чисте бачення. Тоді народжується зовсім інший тунель реальності. І в цьому тунелі реальності діють інші закони, інша фізика й інші поняття.
Девата живе не в кармі, не в причинах-наслідках, а в стані гри, ліли. Людина живе в кармі, причинах-наслідках. Для неї цей світ — це некерована історія, циклічно повторювана історія, створена Брахмою. Некерована історія — це сансара, де діють причини-наслідки, і вона не може зрозуміти, що це виходить із її свідомості, і не може цим керувати.
Але для девати це не так. Жодних причин-наслідків поза його свідомістю немає. Яких захотів причин-наслідків, такі створив, які захотів, скасував — історія, керована в стані девати. Сансари немає для девати. Він виходить із цього.
Карма як прояв людської дурості
Якщо людина, не керуючи історією, не керуючи причиною-наслідком, піддається кармі, прарабдха діє, санчит діє, агамі-карма. Її ж власні думки і її ж власні вчинки діють на неї. Такий це жалюгідний стан. Людина думає, а потім її ж думки повертають їй карму. Вона через це страждає. Дуже дурний стан насправді.
Прарабдха-карма — це не що інше, як людська дурість. Людина думає, думає, думає, зсуває себе в певний тунель реальності, а потім отримує повернення карми, про що вона думала, і вона, не розуміючи цього закону, думає неправильно, думає погано, з нею відбуваються різні страждання, вона думає, що це доля, це боже покарання. Це її власні думки її карають. Це цілковито дурний стан. Це і є сансара — неправильно мислити, не вміти самозвільняти думки, а потім підпадати під їхній вплив, потрапляти під власну прарабдху.
Жодної іншої карми не існує, окрім прарабдхи, створюваної власними думками. Але девати дивуються, дивлячись на людину. Вони кажуть: «А навіщо створювати прарабдху власними думками. Це все одно що будувати клітки, а потім у цих клітках сидіти».
Мультиреальність деват
Девати живуть у стані мультиреальності, мультитілесності, у них не одна реальність, вони можуть відвідувати багато лок, не одне тіло, можуть створювати багато тіл, сіддхі ілюзорного тіла. Девати володіють санкальпа-сіддхі. Можуть керувати реальністю силою свідомості.
Девати не живуть у звичайному світі, вони живуть у мандалі. Мандала — це персональний тунель реальності. Персональний тунель реальності, створений силою свідомості, так живе девата. Ця реальність створюється розумом. Де б не був девата, у будь-якій точці Всесвіту він створює тунель реальності силою розуму. Йому не потрібен дім, не потрібна планета. Куди б він не з’явився, він створює ту область, у якій може жити. Грають у персональних тунелях реальності, керують реальністю силою думки, володіючи безліччю тіл, подорожують різними світами — це девати.
Айшвар’я-шакті і влада над часом
Такий стан зумовлений тим, що в деват сильно розвинена іччха, сила волі, іччха наділяє їх всемогутністю, айшвар’єю. Коли воля набирає, проявляється наступна шакті, айшвар’я-шакті — сила божественної влади, божественної всемогутності, сила божественності.
Айшвар’я означає, ти можеш підкорити час, можеш входити в минуле, можеш входити в майбутнє, можеш закільцювати час, можеш поміняти причину-наслідок місцями, встановити кільцеву причинність, можеш його зупинити, зробити циклічним, можеш узагалі створити позачасовість. Час для тебе не проблема. Це стан девати.
Девата може увійти у ваш розум, зупинити його, відправити вас відпочивати років на двісті кудись на острови з пальмами. Ви там будете насолоджуватися, жити, проживете ціле життя або багато часу, вам це набридне, а потім повернетеся назад, девата поверне вас назад, а в цьому світі мине дві секунди, і ви знову опинитеся на лекції. Мине одна чи дві секунди, ви навіть нічого не встигнете зрозуміти. Але ви проживете ціле життя. Девата може створити вам такий час, прискорити час або зупинити час.
Був чоловік у тибетському монастирі, який ніс чай гостям, на таці вчителям. Він зупинився у дверному одвірку і увійшов у якийсь стан. Усі цікавилися, де чай, де чай. Минуло годин вісім, він встав, як ні в чому не бувало, і пішов далі, поніс чай, він навіть не помітив, і був дуже здивований, що минуло стільки часу, коли йому сказали. Але хтось його помітив, сказав: «Не чіпайте його, прани увійшли в центральний канал, наповнили вішуддха-чакру, і він увійшов в інший вимір часу».
Був інший чоловік. Коли кілька практикуючих у Гімалаях пішли погуляти, один пішов по воду до струмка, сів біля струмка, гарне місце, печера, помедитувати. Спонтанно увійшов у глибоку медитацію. Інші люди шукали його три дні, не знайшли й поїхали — подумали, зник. Через п’ятнадцять років він повернувся і сказав: «У чому річ, чому сталися такі зміни?» Його запитували: «Де ти був, куди ти зник». Він сказав: «Я пішов, помедитував, хвилин на п’ятнадцять».
Влада над простором і тапасья
Девата може вільно керувати станом часу. Він не залежний від часу. Час підкоряється його айшвар’ї, тому що він бачить: немає часу як такого, час — це похідна свідомості. Цикли часу створює свідомість. Як свідомість задасть ці цикли часу, так воно й буде. Часу самого по собі немає, це суб’єктивний фактор.
Девата також здатний змінювати простір, він розуміє, що розміри, географія, топологія світу, координати, простір не реальні, вони діють лише доти, доки є людське бачення, людська свідомість. Якщо ви силою самадхі можете увійти в іншу локу, ви побачите — там інакше діють закони простору. Навіть в Індії вони діють інакше. Вісімдесят кілометрів в Індії — це не вісімдесят кілометрів у Росії. У Росії ви вісімдесят кілометрів проїдете за годину, в Індії це може зайняти три години. Навіть час у Росії та в Індії — це різні речі. Якщо вам у Росії кажуть чотирнадцять, це буде чотирнадцять. Якщо в Індії вам кажуть чотирнадцять, це чотирнадцять сорок п’ять, п’ятнадцять, і так далі. Інший тунель реальності, інше бачення. Але девати цим керують.
Щоб перевершити людський рівень і здобути стан девати, потрібна тапасья, потрібно докласти великих зусиль. Усе народжується через тапасью, усе приходить через тапасью. Яка саме тапасья, це садху сам має обирати. Внутрішня тапасья (антар-тапасья) або зовнішня тапасья. Але в будь-якому разі все має бути зведене до тапасьї. Через тапасью можливе духовне зростання. Навіть невелика тапасья здатна розкрити багато якостей усередині вас.
П’ятірна крійя-шакті
Завдяки айшвар’ї, девати володіють величезною крійя-шакті, здатністю творити, руйнувати, підтримувати, приховувати або проявляти божественне. Оволодіння цими шакті:
- джняна-шакті
- сватантрія-шакті — сила звільнення
- іччха-шакті — сила божественного наміру
- айшвар’я — сила божественної всемогутності, владицтва
- п’ятірна крійя
Це ознака девати, ознака того, що божество володіє повнотою всіх сил.
Єдність сутності та відмінність у шакті
Ми не відрізняємося за своєю сутністю від деват, від просвітлених богів, від владик всесвітів. Ми відрізняємося лише за шакті, а за сутністю не відрізняємося. Усередині деват Атман, усередині нас Атман. Усі девати — це упадхі, посудини Брахмана, це амші, його експансії, часткові прояви, еманації. І ми теж еманації Абсолюту. Ми якісно нічим не відрізняємося, але кількісно дуже сильно — за рівнем шакті.
Шлях розвитку божественних якостей
Усе починається з того, що ми вкорінюємося в погляді, твердо вкорінюємося в погляді, здобуваємо силу джняни, джняна-шакті. Доки ми не здобудемо погляд, інший розвиток неможливий. Усі мантри, пуджі, ритуали потрібні лише для того, щоб зрозуміти джняну, щоб здобути джняна-шакті.
Коли ми вкорінюємося в погляді, то погляд починає нас звільняти, реально звільняти. Тоді розвивається сватантрія-шакті. Із сватантрія-шакті ми розвиваємо власну іччху, волю. Ця воля поступово дає нам можливість впливати на реальність, змінювати своє тіло, свою долю, свою карму. Усе це можливо, бо немає нічого поза свідомістю. Тому що весь світ — це великий сон Брахми. Саме тому ми можемо звільнятися, впливати на реальність. Бо від самого початку немає нічого реального.
Вчення Васіштхи про природу реальності
Васіштха говорить:
Лише сила нескінченної Свідомості існує тут як непрохідна ілюзорна сила омани. Ця сила безпочаткова, нескінченна й незнищенна. Час, простір, матерія, рух, розум, інтелект — лише частинки свідомості, як частинки каменю. Ця маса свідомості вважає себе світом. Хоча вона нескінченна й безпочаткова, вона думає, що має початок і кінець. Цим вона нібито й стає. Ця маса свідомості не має форми, але приймає форму. Тут немає річок. Тут немає колеса життя і смерті, і немає матерії, що змінюється й трансформується. Усе це — лише відображення в просторі нескінченної Свідомості. Як у космічному просторі нібито існує простір, званий домом, і інший, званий горщиком, усі ці так звані «світи» існують у нескінченності, яка неподільна і яка від цього ніяк не зменшується.
Наприклад, якщо є космічний простір, і ми помістимо в ньому дім, помістимо горщик, то умовно можна сказати, що є простір дому, простір горщика, але насправді це один простір. Простір усередині дому, простір усередині горщика — це один і той самий простір. Дім, горщик не створюють простір, навпаки, вони його закривають, затьмарюють. Але вони затьмарюють лише доти, доки ми не розуміємо природи простору.
Коли ми розуміємо природу простору, ми бачимо, що ні дім, ні горщик не затьмарюють істинну природу простору. Коли дім зникає, глек зникає, простір не зникає, він залишається. Коли дім з’являється, коли глек з’являється, знову ж таки простір не зникає, він також залишається всередині дому, всередині глека.
Пошук істинної природи
Наше споконвічне усвідомлення є простором. Даттатрея є простором, це просто ім’я, дане цьому простору. Інше його ім’я — Рама або Вішну, або Крішна. Але від того, як ми його назвемо, простір не змінить своєї сутності. Є безліч імен, про які ми навіть не знаємо, які були в інших кальпах, часових циклах.
Бабаджі одного разу говорив так на конференції, коли нас запросили до одного з храмів: «Ви шукаєте Будду, ви шукаєте Крішну, ви шукаєте Вішну, але ви ніколи не шукаєте самих себе». Тому що ви не шукаєте самих себе, ви не знайдете Бога. Тому що доти, доки ваш пошук не стане внутрішнім, ви не вийдете за межі форми, ви не зрозумієте сутність деват. Сутність деват і сутність вашої свідомості — одне й те саме. Ви нікуди не втечете від цього пошуку. У якомусь житті вам доведеться цим зайнятися.
Простір як основа божественності
Усе починається з розуміння цього простору. Цей простір — це основа джняна-шакті, він сам і є джняна-шакті. У вас або є цей простір, або немає. Поки у вас немає цього простору, треба зосередитися, щоб його відкрити. Це ще не кінець, це лише самий початок. Із цього простору народиться сила вашої джняна-шакті, народиться сила самозвільнення, сватантрія, пробудиться сила наміру. Зараз у вас теж є намір, але він не має жодної сили. Пробудиться ваша айшвар’я і ваша п’ятирічна крія. Звідси ви почнете ставати деватами. Простір — це насіння, з якого зростає ваша божественність. Якщо ви знаєте цей секрет, ви перетворюєтеся з людського виміру.
Аналогія дзеркала й відображень
Часто наводять приклад дзеркала й відображення. Якщо в дзеркалі відобразиться Будда, відобразиться собака, то дзеркало ніяк не заплямується. Воно залишиться таким самим дзеркалом. У просторі відображаються різні подвійні речі, але він ніяк не змінює своєї природи. Якщо в дзеркалі не відобразиться нічого або відобразиться мільярд предметів, дзеркало не забрудниться, не втомиться. Це просто відображення, вони ніяк не заплямовують дзеркало.
Дзеркало нашого ума — це простір. Воно ніяк і нічим не може заплямуватися. Погане не може його заплямувати, добре не може його поліпшити або очистити. Думати, що щось може очистити нашу природу Ума, означає помилятися. Вона завжди природно притаманна нам. Сприйняття об’єктів не може її затьмарити. Відсутність сприйняття об’єктів не може її проявити. Вона завжди існує.
Але наш ум просто не розуміє різниці між дзеркалом і відображеннями. Він не бачить дзеркала і сильно прив’язаний до відображення. Він думає, що відображення існують реально, а дзеркала ніби й немає, він його не бачить. Тоді він звертає увагу на відображення в дзеркалі, на зв’язки між ними, розміри відображень, їхній колір, форму. Це нерозуміння все робить не так і веде нас неправильним шляхом. Сансара починається звідси, коли ми надаємо значення відображенням, а дзеркала не помічаємо.
Практика споглядання
Процес споглядання, самозвільнення означає — входити в стан дзеркала й ігнорувати відображення. Дзеркало — це джняна-шакті, джерело джняна-шакті.
Спочатку ми просто повинні багато-багато прочитати, подумати про це. Прочитати означає шравана, послухати, почитати. А подумати означає манана, поміркувати, зробити аналітичну медитацію. Але потім усе це треба відкинути й просто увійти в неконцептуальне споглядання. Просто залишатися в ньому. Це називають нідидх’ясана. Шравана, манана, нідидх’ясана.
Постійно перебувати в стані дзеркала, давати йому набирати силу, укорінюватися, поглиблюватися, посилюватися, посилюватися. Намагатися не відволікатися.
Стадії духовного розвитку
Коли вперше ви увійшли в стан дзеркала, це називають станом «зачаття» — ваш внутрішній безсмертний девата, ваш внутрішній Будда отримав насіння всередині вас. Але його ще треба виношувати, він не народиться одразу.
Коли ми безперервно вправляємося в споглядальній присутності — стоячи, сидячи, лежачи, розмовляючи, під час їжі, ходьби, роботи — це називають «виношування, стадія виношування». Якщо довго це виношувати, колись відбудеться «народження».
На стадії «виношування» дуже важливо не відволікатися, стати майстром споглядання. А на стадії «зачаття» дуже важливо виявити цей простір. До цього є стадія «передачі» — отримати передачу, натхнення від майстра в цей простір.
Якщо ви правильно працюєте з цим, ви рано чи пізно отримаєте передачу, настане стадія «зачаття», ви почнете його виношувати. Це шлях, яким ідуть усі святі. Йдучи цим шляхом, усі святі минулого досягали Просвітлення, усі святі майбутнього досягнуть Просвітлення, і всі святі теперішнього досягли Пробудження. Не йдучи цим шляхом, неможливо досягти Пробудження. Цим шляхом ішов Будда, Даттатрея, усі святі. Крішна перебував у ньому.
Але коли люди не розуміють принципу простору, принципу дзеркала, звертають увагу на відображення, виникають релігії, філософії, ритуали, мантри, форми деват. Усе це сильно заплутує. Це не погано як метод, але коли це сплутується з дзеркалом, це все невідання, форми невідання.
Розділення методу і мудрості
Наше завдання — відокремити дзеркало від відображень. Такий спосіб у духовному житті називається розділяти праджню й упайю, метод і мудрість. Припустімо, праджня — це дзеркало, це простір, а метод — це мантри, форми деват, ритуали, храмове поклоніння, філософія, йога — усе це методи.
Треба чітко зрозуміти: це — метод, це — мудрість. Коли ми практикуємо метод, це називають поведінкою. Поведінка, тобто спосіб життя в садхані, спосіб проявлятися у відносному вимірі. А коли ми практикуємо споглядання, мудрість, це називають — погляд. Ми перебуваємо в погляді джняни.
Розплутати цей клубок між методом і мудрістю, поглядом і поведінкою, дуже важливо для йога. Тому що, не розплутавши, постійно плутатимеш дзеркало й відображення. І сам будеш у замішанні, що практикувати.
Наприклад, люди практикують ритуали, практикують джапу, практикують храмове поклоніння деватам, араті, пуджу і можуть присвячувати цьому весь час. Але якщо вони не зрозуміють погляд, не зрозуміють дзеркало, усе це буде просто доброю кармою на наступне життя, заслугою, не більше, не мокша. Це просто чар’я, добрі дії, які створюють сприятливу долю в наступному житті. Але це не джняна.
Або людина може практикувати Хатха-йогу, Раджа-йогу, Кундаліні-йогу, робити асани, пранаями, начитувати мантри, але це все практика упайї. Якщо не буде джняни, мудрості, праджні, не буде погляду через особистий досвід, це буде нескінченна садхана на багато народжень. Це не мокша.
Дві крайнощі: етерналізм і нігілізм
З іншого боку, є джняні, адвайтисти, які кажуть, що це все не Брахман, це треба відкинути. Ритуал — не Брахман, відкидаємо. Як Свамі Даянанда Сарасваті, який ходив по храмах і казав: «Веди кажуть, що Брахман не має форми, а що це ви форм понаставляли, богів?» І хто не міг перемогти його в диспуті, він усі форми розбивав. Він казав: «Я очищаю ведичну традицію. Шанкара сказав, Брахман поза формою, Веди кажуть, Брахман поза формою. Ви понаставляли тут форм». І всі його боялися. Це інша крайність, нігілізм. Коли тебе так утомили всі форми й методи, думаєш, треба все відкинути, просто перебувати. Просто перебувати в просторі, нічого не робити, бути в недіянні.
Перше — це етерналізм, відхилення. Коли ми зовні орієнтовані назовні й вважаємо, що все існує реально, і замість звернення до власної свідомості, навіть у садхані звертаємо увагу на зовнішнє. Ми постійно робимо карма-канду, ритуали, омовіння, пуджі, араті, Хатха-йогу та інші речі, але не розуміємо сутності, вважаємо все це реальністю. Це етерналізм.
Друге — нігілізм. Коли ми втомилися від цих форм і вирішуємо все відкинути. Коли ми відкидаємо, ми заперечуємо все. Якщо Брахман не має ні форми, ні досяжний зусиллями, нічого не треба робити, перебувати в недіянні, бути безформним і триматися цього. Деякі адвайтисти так практикують. Вони уникають будь-яких форм, ритуального поклоніння, читання мантр, будь-яких ототожнень, рамок, правил, умовностей, майже всього, уникають спілкування, медитують тільки на махавак’ю Ахам Брахмасмі, розмірковують про Абсолют. Якщо ви їм скажете: «Чи робите ви техніки, мантри?» Вони скажуть: «Нетi-нетi, це не Брахман, це майя, Шанкара сказав: це все майя. Від цього треба триматися подалі». У принципі правильна позиція. Але якщо в ній є заперечення, то це форма нігілізму.
Шлях джняні: єдність методу і мудрості
Ви можете виконувати будь-які садхани, мантри, асани, ходити до храмів, але правильно, за межами етерналізму, не заперечувати їх, а перебуваючи в спогляданні, у присутності, перебуваючи в просторі. Тоді головним для вас є простір. А читати чи не читати мантру — це вже неважливо. Це гра. Робити пуджу, арати чи не робити — це вже неважливо, це гра, що виходить із присутності.
Найголовніше — вісімдесят відсотків вашої свідомості в присутності, у спогляданні, а двадцять, десять ви можете віддати мантрі, шануванню девати, ритуалам, методам та іншому. Але вісімдесят вона перебуває в джняні, просторі, так діє джняні на шляху Лайя-йоги. Будь-який джняні так діє. Він може все приймати, все може робити, але як гру, ні з чим не ототожнюючись. Усе самоосвобождене споконвічно, він сам перебуває в присутності.
Чи говорите ви звичайні слова, чи говорите ви мантри, чи навіть лихословите, якщо ви це робите в присутності, усе це одна мова. Неважливо, що говорити, для святих, сиддхів — «єдиний смак». Погані слова, хороші слова, нейтральні слова, мирські слова, духовні слова, слова деват, слова про погоду — це все один смак. Тому що простору не завадять жодні слова і не поліпшать його жодні. Вісімдесят відсотків свідомості — у джняні.
Чи думаєте ви хороші думки, чи думаєте ви погані думки, чи думаєте ви нейтральні думки, якщо ви перебуваєте в стані простору, погані думки його не забруднять, хороші думки його не очистять, нейтральні не завадять. Усе самоосвобождається. Неважливо, що думати. Ти в іншому плані.
Чи робите ви хороші вчинки, чи робите ви нейтральні вчинки, чи робите ви погані вчинки — неважливо, тому що головна частина вашої свідомості перебуває в просторі, у присутності. Зрозуміло, жоден розсудливий джняні не робитиме поганих вчинків через свою саттвічну природу, ясність. Тому що він не зробить нічого зайвого.
Він також знає, що немає хороших вчинків, немає поганих вчинків — це людські уявлення, двоїсті. Щось подобається людям, вони кажуть: «Це хороше». Щось не подобається, вони кажуть: «Це погане». Але в споконвічному просторі немає моралі, етики, це все продукти ума, штучно створені. Саме тому джняні розуміє, що будь-які вчинки самоосвобождаються в просторі. Хоча він завжди діє відповідно до етики й обставин цього світу.
Тоді настають дев’ять самоосвобождень: мова, тіло, ум — усе самоосвобождається в споконвічному просторі. Тому що є джняна-шакті.
Пробудження джняна-шакті
Наше завдання, якщо ми хочемо стати пробудженими деватами, — це для початку пробудити свою джняна-шакті через погляд, утвердитися в цьому просторі. Як? Є методи. Якщо ви їх застосовуєте, вони працюють. Шамбхаві-мудра, Атма-вічара.
Найголовніше тут — пробудити свідомість свідка, свідкуюче усвідомлення, безоцінкове, безвибіркове, за межами концепцій, у стані аманаска. І з цього шару усвідомлення все почне відкриватися й розвиватися. Цей шар усвідомлення є джерелом джняна-шакті, сватантрія-шакті, іччхи, айшвар’ї, крії, усіх сил.
Якщо ж ми діємо з нижчого плану усвідомлення, з концептуального мислення, з рівня оцінок, з рівня ярликового бачення світу, з двоїстості, ми не маємо доступу до цього Джерела. Джняна-шакті тоді не може народитися. Сватантрія не може з’явитися, іччха також слабка, айшвар’я не може з’явитися.
Це Джерело і є Бог, аманаска, ніраламбха, позамислене, безопорне. Це сутність Крішни, сутність Будди, Христа, те, про що говорив Мохаммед, сутність будь-якої релігійної практики.
Релігії як інтерпретації єдиного Джерела
Практично всі релігійні практики — не що інше, як філософська, концептуальна інтерпретація цього стану. Але, не розуміючи цього, люди надають значення концептуальним інтерпретаціям, філософським системам, виникають суперечності, прив’язаності до своїх систем, і все це сильно заплутує людей. Тоді з’являються буддисти, індуїсти, християни, мусульмани.
Коли вони з’являються, у кожного з’являються свої інтереси, смак і вподобання. Слідом за цим з’являється боротьба за вплив, боротьба інтересів, культура, зіткнення культур, усе це як завжди. Усе це називається сансара.
Коли ви відходите від цього, ви стаєте вільними. Ваш шлях стає індивідуальним. Немає колективного шляху. Колективний шлях — це ілюзія. Ми народжуємося не разом із кимось, а індивідуально. Ми помираємо теж не за компанію, а індивідуально. Духовно розвиваємося ми теж індивідуально, приходимо до майстра індивідуально, медитуємо індивідуально. Сангха важлива як коштовність, хороша компанія важлива як допоміжний засіб, але духовний шлях індивідуальний.
Індивідуальність духовного шляху
Коли ви прийдете в природу Ума, ви нікого там не побачите, окрім свого власного «Я», не буде там другого, щоб був із вами в компанії. Прийшовши, ви не побачите, що там сидить Будда чи ще хтось. Ви побачите, що ви стали Буддою там, ви стали всіма живими істотами, усі живі істоти з вами там як свідомість, але не як особистість, не як індивідуальність.
Ви єдині з усіма істотами, але там немає двох, немає множинності, жодної множинності немає. Множинність є тут, у відносному. Тут ви тіло, я тіло, ви ум, я ум, ви его, я его, і нас багато. Це множинність. Там немає всього цього. Там відсутні поняття «ви» і «я». Моє тіло, ваше тіло — це одне, мій ум, ваш ум — це одне. Моя воля, ваша воля, моє его, ваше его.
Духовна сангха і самая
Духовні люди повинні об’єднуватися, але це об’єднання іншого плану. Це об’єднання в бік зростання самодостатності, вашої персональної божественності. Коли люди об’єднуються, це жертва індивідуальністю, особистістю. Але духовне об’єднання людей, сангха, це об’єднання в бік вашого зростання.
Об’єднуючись, ви сприяєте власному зростанню в бік вашої власної божественності, розквіту персональної мандали, персонального тунелю реальності, божественності кожної істоти. Таке об’єднання і є сангха, буддха-кшетра, поле пробудження. У цього об’єднання немає жодних цілей, жодних проєктів, окрім того, щоб кожному дати власний розквіт, персональну божественність. Об’єднання духовних людей — це ваша власна мета. У цьому сенс сангхи як третьої коштовності.
Із сангхою ніщо не може зрівнятися, ніщо не може бути коштовністю. Якісь кланові об’єднання, політичні партії, сім’ї, родові об’єднання — це все не сангха, не коштовність. Тому що вони забезпечують вам захист, безпеку, соціальну підтримку, ідеологічну безпеку, економічну, але вони не забезпечують ваше пробудження, персональне зростання божественності. Компанія пробуджених є сангхою, буддха-кшетрою. Але навіть у такому об’єднанні ваше зростання завжди індивідуальне.
Індивідуальне означає, що пробудження відбувається через ваш особистий досвід, через вашу особистість, не через щось зовнішнє, а через внутрішнє. Коли встановлюються взаємини між садху, це називається самая. Це дуже цінні взаємини. Через ці взаємини створюються умови для пробудження. У цих стосунках немає прив’язаності, немає егоїзму, є гра, любов, співчуття, шанування божества одне в одному, чисте бачення, повага до особистості кожного, тоді це є сангха.
Чисте бачення і перехід у мандалу
Коли ми здобуваємо джняну і розуміємо, що наше головне завдання — перебувати в просторі, ми вчимося будувати інші взаємини з усім світом, виходити зі старих взаємин, входити в поле інших взаємин, створювати самаю з усім світом, з усім Всесвітом. Це називають чистим баченням.
Просвітлення можливе тільки в чистому баченні, у чистому вимірі. У нечистому баченні, у нечистому вимірі в принципі неможливий духовний успіх. Споглядати, бути в стані дзеркала, простору, це означає — на відносному рівні поглиблюватися в чисте бачення, поглиблюватися в божественність, проявляти божественність, закликати божественність, оточувати себе божественністю.
Так поступово відбувається перехід з одного виміру нечистого кармічного бачення у вимір мандали. Мандала — чистий світ, створений силою розуму. Тіло змінюється тоді у стан девати, божества, в ілюзорне тіло, світлове тіло в образі божества. Тоді світ змінюється, тіло змінюється, оточення змінюється. Це і називається Звільненням. Старий світ відходить, сансара з її зв’язками відходить.
