Коментар до тексту «Трипура-рахасья», глава 15 «Що необхідно пізнати, а що не потрібно, і про природу вищої Сутності»
«Слухаючи розповідь Даттатреї про чудесні історії міста-пагорба, Парашурама дедалі більше й більше дивувався. Маючи ясний розум, він занурився в роздуми над повчаннями свого вчителя, а потім повернувся до нього і знову запитав його:
«Господи, я розглянув сенс твоїх повчань, представлених у формі чудових історій, які ти розповів мені. Я розумію, що лише один розум реальний і єдиний, і що його об’єкти є лише нереальними образами, подібно до міста, відображеного в дзеркалі.
Її позамежна велич Махешварі є тією свідомістю, що проявляється як розум і усвідомлює весь ряд явищ, починаючи з непроявленого стану сну й закінчуючи цим світом».
Три види стану сахаджа
У вченні ми усвідомлюємо єдиний Розум за допомогою занурення в стан сахаджа. Розрізняють три види стану сахаджа:
- аді-сахаджа (первісний стан, який існував до народження);
- даршан-сахаджа (отриманий у результаті передачі та практики);
- пурна-сахаджа (повністю реалізований і возз’єднаний).
Аді-сахаджа — первісний природний стан — це всевишній Розум, безмежний Ум як такий у своїй основі, що існує незалежно від нашого народження й просвітлення, який існував завжди. Хочемо ми цього чи ні, знаємо чи ні, згодні ми чи ні, всевишня Сутність завжди існувала, незалежно від нашого просвітлення, завжди була досконалою.
Даршан-сахаджа — це стан, «смак» якого ми отримуємо завдяки передачі; нам про нього говорять, у нас зароджується зв’язок, ми встановлюємо стосунки й відбувається певне прояснення в нашій власній свідомості. Даршан-сахаджа не пов’язаний із нірвікальпа-самадхі чи з савікальпа-самадхі. Він пов’язаний із сахаджа-самадхі. Іншими словами, концентрація, савікальпа-самадхі та нірвікальпа-самадхі можуть натякнути на нього, але справжній даршан-сахаджа з’являється під час виведення пробудженого усвідомлення в поверхневу буденну свідомість і перебування в продовженому стані споглядання.
Пурна-сахаджа означає, що наша свідомість повертається до Джерела. Ми повертаємося в стан аді (первісного), але різниця в тому, що тепер до нього додано нашу свідомість. Ми повертаємося в стан ненародженого, але тепер ми повністю усвідомлюємо його, наша сутність возз’єднується з Джерелом.
Природа всевишнього Розуму та звільнення
«Усі вони, безсумнівно, зумовлені самодостатністю тієї свідомості, і вони виникають без будь-якої безпосередньої причини — це те, що я зрозумів після глибокого роздуму. Але цей розум вважається таким, що перебуває за межами пізнання, тому що він завжди залишається як саме чисте знання. Я не розумію, як ум може бути усвідомлений, якщо він перевершує це знання. Без усвідомлення цього не досягається мета. Мета — це звільнення. Яка ж його природа? Якщо хтось може бути звільнений за життя, то як тоді регулюється перебіг його звільненого життя, якщо це взагалі можливо?»
Манас, читта, буддхі, ахамкара, Атман — такими є, якщо говорити загалом, головні складові нашого «Я».
- Манас — це ум, що приймає і відкидає
- Читта — це сховище розумових тенденцій, свідомість загалом
- Буддхі — це інтуїтивна свідомість
- Ахамкара — це комплекс цілісного уявлення про себе, хибне его
- Атман — це і є всевишня Сутність
Зрозуміло, у нас ще є п’ять карма-індрій (органів дії), п’ять джняна-індрій (органів чуття, органів пізнання) і п’ять пран. У сукупності все це являє собою людину.
Усе різноманіття світів виникає з цієї самодостатньої свідомості. Це різноманіття виникає без будь-якої безпосередньої причини. Увесь світ — це маніфестація, спонтанна гра, ліла Абсолюту. Для виникнення світу немає жодних причин, окрім самої божественної творчої маніфестації енергії Абсолюту.
Якщо людина творить за допомогою логіки, то абсолютна Свідомість творить за межами логіки. І єдиною назвою цьому може бути ліла, віласа, айшвар’я — те, що маніфестується спонтанно, грайливо, творчо, самозвільнено, безпричинно.
Діяльність джняні та принцип ліли
Парашурама дивується:
«Я не розумію, як Абсолют (всевишній Розум) може бути усвідомлений, якщо він перевершує це знання. Без усвідомлення цього не досягається мета. Мета — це звільнення. Яка його природа? Якщо хтось може бути звільнений за життя, то як тоді регулюється перебіг його звільненого життя, якщо це взагалі можливо?»
Це дуже важливі питання, які треба глибоко прояснити.
І далі він говорить: «Є мудреці, які займаються діяльністю. Яке відношення між світом діяльності та їхньою чистою свідомою сутністю?»
Зазвичай ставлять таке питання: «Якщо все нереальне, немає того, хто діє, немає діяча і вся діяльність безглузда, то який сенс діяти? Який тоді взагалі сенс цим займатися, практикувати?» І тоді діяльні джняні викликають замішання. Але вони викликають замішання лише у непробуджених, які судять із суб’єкт-об’єктної точки зору.
Річ у тім, що джняні, його діяльність та інше існують лише в умі того, хто про нього судить. Сам для себе джняні не існує як діяч. Також не існує його діяння, не існує жодної його діяльності. Усе, що існує у свідомості джняні, — це гра, ліла, яка розгортається безпричинно, поза логічними поясненнями.
Наприклад, Крішна був царем, брав участь у битвах, займався різними політичними іграми, мав палаци, дружин. Постає питання: «Навіщо йому все це, якщо він перебуває за межами подвійності? Невже в нього є прив’язаність до палаців і дружин? Або йому цікаво воювати й займатися політичними інтригами?» Однак таке питання правомірне лише для того, хто перебуває в подвійності. З точки зору самого Крішни, це питання неправомірне, тому що у свідомості самого Крішни не існує ні палаців, ні дружин, ні політики, ні війни, ні його самого, ні плодів і результатів його діяльності, а є просто гра, життя у стані яскравості, біфуркації, сплеску багатоваріантності, вибору щосекунди, без причин, без цілей.
Адекватним прикладом може бути спортивна гра, наприклад футбол. Якщо ви поставите питання: «Який сенс цієї гри? Яка логіка?», то вам можуть відповісти: «Жодної логіки немає. Це просто сплеск яскравості, динамізму й сили. Це просто розвага, задоволення».
Можна сказати, що ігри — це відблиск маніфестацій ліл Абсолюту вищих світів. Будь-яка причинно-зумовлена діяльність — це властивість нижчих світів, у яких діє карма, причини й наслідки. Будь-яка вища діяльність — це вже не причина, не наслідок, не карма, а завжди гра. Для просвітлених богів, навіть коли вони воюють, це приблизно те саме, що футбол для людей або будь-яка інша гра. Це робиться ними в цілковито іншому сприйнятті. Гра відрізняється багатоваріантністю, динамізмом, свободою, незумовленістю, спонтанністю, ігровим вибором, ігровою маніфестацією, неприв’язаністю до результатів. Вона відрізняється яскравістю, ясністю, відсутністю чіплянь. Гра завжди була характеристикою діяльності святих, просвітлених і взагалі Абсолюту.
Входити в стан чистого бачення, у мандалу — це означає входити в стан гри. При цьому гра не означає щось несерйозне або поверхове. Ігри богів можуть перевершувати найсерйозніші справи у світі людей. Ці ігри спонтанні, вільні й самозвільнені. Іншими словами, боги або святі можуть грати найсерйознішим чином, але для них це гра.
Чим більше ви просуваєтеся у вашій практиці, тим більш звільненою, грайливою, ясною, яскравою, спонтанною, не-чіпляючоюся стає ваша свідомість. Під грайливістю я не маю на увазі якийсь інфантилізм або флірт. Це, радше, ясність, багатоваріантність, пустотність і звільненість свідомості. Ви можете робити будь-які речі, навіть найсерйозніші, але ставлення до них інше.
Карма і ліла: два способи дії
Карма — це коли ти засмучуєшся через те, що в тебе щось не виходить, коли ти відчуваєш: «Це я роблю», коли ти входиш у конфлікт, відчуваючи себе діячем. Ліла — це коли в тебе усе це відсутнє, коли ти отримуєш колосальне задоволення й насолоду в будь-якій ситуації. Хай би як розвивалася ситуація, ти перебуваєш у найглибшій радості й екстазі.
Наприклад, у 2001 році ми вибирали місце для «Дів’я локи». Ми із Саттва Санатаною об’їздили шість або сім міст (Владимир, Москву та інші) і подивилися близько тридцяти місць. Ми їздили цілий місяць з ранку до вечора, розглядаючи різні місця. Коли ми, нарешті, вибрали місце для Дів’я Локи, стало щось ясним і визначеним. Але мені навіть було трохи шкода, що ми припинили вибирати й їздити. Мені це так сподобалося, що я міг би займатися цим усе життя. Я не відчував, що дуже втомився чи перепрацював. Для мене це було великою розвагою, хоча мені доводилося займатися служінням годин по десять на добу з великою концентрацією. Але я почувався сповненим енергії, відпочилим і дуже радісним. Саме так ви себе відчуваєте, коли здійснюєте служіння в стані гри. Саттва Санатана, навпаки, почувався інакше, хоча ми були приблизно в однакових умовах.
Якщо ж ви не граєте, а дієте як діяч, відходите від центру, то ви виснажуєтеся, втомлюєтеся, у вас є занепокоєння за результат, тому ваш розум завжди стурбований. Єдиний нормальний спосіб здійснювати служіння — це жити в стані ліли, віласи, і тоді це вже відчувається не як робота, а як танець або пісня, гра. Щоразу, коли ви ототожнюєтеся, ви напружуєтеся і стаєте смертельно серйозними, ваш розум зіщулюється, ви відокремлюєте себе від інших, від дії, у вас створюється хибний центр, занепокоєння за результат, бажання вибирати, виникає якась абсолютно непотрібна напруженість, канал зв’язку з вищим «Я» перекривається. Але щоразу, коли ви відпускаєте себе, прибираєте діяча, усе раптом природно звільняється, стає легким, спонтанним, грайливим і проявляється найкращим чином. Коли це так проявляється, ви дієте в стані божества, що грає в мандалі. Коли все напружується, ви виходите зі стану божества і входите в сансару, у карму. Зрозуміло, справжня гра божества набагато глибша.
Якщо, наприклад, ви не розумієте цей принцип, вас можуть напружувати багато речей як у мирському житті, так і в монастирі. Вас може напружувати статут вінаї, система навчання, взаємини, ієрархія. Вам усе це може здатися якимись рамками, що обмежують свідомість. Але річ саме в тому, що до цього необхідно ставитися саме з точки зору гри.
У грі є різні умови. Якщо ви розумієте, де знаходиться місце всього, у вас ніколи не виникає збентеження чи напруження. Ваш розум завжди залишається ясним і самозвільненим.
Різноманіття проявів джняні
«Є мудреці, які займаються діяльністю. Яке відношення між світом діяльності та їхньою чистою свідомою сутністю?
Як вони можуть залучатися до діяльності, весь час перебуваючи в абсолютній свідомості? Така свідомість може бути тільки одного роду, і звільнення, щоб бути дієвим, також може бути тільки одним.
Чому ж тоді ці відмінності виявляються в життях джняні? Деякі з них активні; деякі вчать священних писань; деякі поклоняються божествам; деякі перебувають у самадхі; деякі ведуть аскетичний спосіб життя і виснажують себе; деякі дають ясні настанови своїм учням; деякі дуже праведно правлять царством; деякі відкрито сперечаються з іншими школами думки; деякі записують свої повчання і переживання; інші симулюють невігластво; окремі навіть здійснюють осудні й огидні дії; але всі вони відомі у світі як мудрі люди.
Звідки можуть бути такі відмінності в їхніх життях, коли не може бути жодної відмінності в стані звільнення, спільного для всіх? Чи ж існують ступені в досягненні знання і звільнення?»
Стан просвітлення джняні завжди проявляється творчим чином відповідно до його схильностей. Цар Джанака правив царством. Даттатрея поставав перед одними людьми святим, який виконує ведичні ритуали, перед іншими — відлюдником і аскетом, перед третіми — п’яним і обірваним жебраком. Джада Бхарата, щоб до нього не чіплялися сторонні, валявся у своїх випорожненнях і таким чином відлякував інших. Будда Шак’ямуні був традиційним аскетичним монахом. Крішна був царем, правителем, воїном, сім’янином. Проте всі вони досягли найвищого рівня святості. Можна сказати, що їхня початкова сутність проявляла свої ігри відповідно до обставин і схильностей.
Парашурама в замішанні просить: «Просвіти мене щодо цих питань, я схиляюся перед тобою як перед моїм єдиним учителем».
Ознаки стану ліли в практиці
Стан ліли (гри) зростає у вас день у день, якщо ви правильно вправляєтеся в практиці. Якщо у вас не зростає стан ліли, то у вас може зростати стан карми як наслідок неправильності в спогляданні. Людину, яка володіє баченням, спогляданням, легко побачити: її погляд прямий і ясний, її енергія завжди висока, її ум спонтанний, відпущений і звільнений. Вона легка, плинна й неупереджена, в ній ніде немає напруженості, вона ніби вже перебуває в стані гри. Якщо ви спілкуєтеся з істинно правильним практиком, ви завжди відчуєте таку легкість, плинність і самозвільненість. Чим би він не займався, у нього немає проблеми. У нього ніде немає скутості свідомості, він завжди самозвільнений і розкритий. Він може синтегруватися з будь-якими проявами. Він усе може зробити лілою, грою. Зовнішні обставини, дії, взаємини не можуть його одурити. Коли ви можете це робити, це означає, що дух Всевишнього Джерела починає проявлятися через вас прямо.
Бути в стані гри — це не означає постійно усміхатися, сміятися чи поводитися несерйозно. Радше це вказує на внутрішній стан ясності, самозвільненості та спонтанності.
Гра настає тоді, коли в нас є достатньо ясності й присутності, і ми можемо цю ясність і присутність прикласти до якоїсь ситуації. Ситуація, яка здається кармічною, коли ми прикладаємо до неї достатньо ясності, миттєво самозвільняється і постає в образі гри. Якщо в нас недостатньо ясності, ми не можемо перевести ситуацію в ігрове русло, і тоді ця ситуація починає напружувати нас, стає для нас зумовлювальною, ми почуваємося занепокоєними, наш ум стискається, ми втрачаємо зв’язок із Всевишнім Джерелом.
Спочатку ми можемо перебувати в стані гри в якихось відповідних умовах. Наприклад, у стані ретриту або коли ми виконуємо техніку ходьби, у нас є тонке усвідомлення, але щойно ми виходимо з ретриту, тонке усвідомлення втрачається, ми ніби вискакуємо з цієї мандали ясності й гри. Але поступово ясність привноситься в наші дії, ми вчимося відпускати, не бути діячем, не відчувати діяння, бути уважними, розпізнаючи гру Всевишнього Джерела за всіма явищами, і тоді стан гри привноситься в кожну дію, тобто кожна дія стає мистецтвом, магією, творчістю, вона самозвільнена і приносить величезну насолоду. Це відбувається тому, що у вас немає вибору, немає центру, немає планів, немає чіплянь ні за минуле, ні за майбутнє, ви здатні кожну дію робити тотально, перебуваючи в граничній усвідомленості. А гранична усвідомленість, прикладена до кожної дії, і робить її такою грою.
Трансформація ставлення до практики
Для того, хто не розуміє цього принципу, духовна практика може стати великою трудністю, обов’язком, ярмом, якимось суворим обов’язком, який він виконує, скрегочучи зубами. Спочатку це, звичайно, необхідно, але все життя на одному лише почутті обов’язку не проживеш, тому що у вас тоді не буде внутрішньої радості, спонтанності, іскри божественного натхнення. Але в міру вашої практики вона обов’язково має з’явитися, і тоді в практику буде привнесено цей елемент гри й натхнення.
Якщо ви перебуваєте в стані карми, у вас торгівельний, чіпкий, діючий ум, у вас приблизно таке бачення: «О, ще це служіння? Мені легше помедитувати, поробити асани. А скільки мені дадуть додаткових днів до ретриту?» Ви весь час ходите з калькулятором і підраховуєте: «Чи не обійшли мене під час розподілу в служінні? Чому мене призначають підсобним частіше, ніж його? А чи компенсують мені це під час тримісячного ретриту?» Ви весь час поводитеся як духовний вайш’я: «Так, я тут перепрацював». У вас є жорсткий поділ світу на медитацію і роботу. Ви нагадуєте найманого працівника в монастирі, який знає, за що і скільки йому платять.
Але якщо ви перебуваєте в стані гри, усе зовсім інакше: медитативність проникає в кожну дію, ви принципово не розділяєте свою активність на медитацію, роботу або щось інше. Ба більше, у вас є безперервний потік цієї медитативності, і у вас є велика віддача будь-якій грі. Ви не переслідуєте жодних особистих цілей, і це значно просуває вашу практику. У вас є справжній дух служіння: ви вже не працюєте на власне его, а є провідником вищих божественних енергій, які, не перериваючись, працюють через вас кожної секунди, незалежно від того, медитуєте ви чи виконуєте служіння.
А коли ви стаєте провідником цих божественних енергій, ваша ідентифікація «я є людина», «я є тіло» починає витіснятися ідентифікацією «Я є Абсолют». Ви вже точно розумієте, що ваше маленьке «я» — це, звісно, не ви. Ви дієте, постійно відчуваючи за собою могутній потік вселенської енергії, так що ви вже не відрізняєте себе від цього потоку, немов ваше тіло саме стає його провідником. Цей могутній потік не переривається і не залежить від конкретного виду садхани.
