Коментар до тексту «Трипура-рахасья», глава 15
Що необхідно пізнати, а що не потрібно, і про природу вищої Сутності.
Настанови відлюдниці, які вона давала Аштавакрі в палаці царя Джанаки.
«Хіба було б щось виявлено тобою, якби не було свідомості? Навіть для того, щоб сказати, що нічого не виявлено тобою (як, наприклад, уві сні), потрібне світло свідомості. Хіба твоє усвідомлення твого неусвідомлення (уві сні) не зумовлене свідомістю?»
Перша ланка п’ятірної формули: зведення до свідомості
Як ви знаєте з п’ятірної формули, перша ланка полягає в тому, щоб усе зводити до розуму, до свідомості. Ця ланка є наріжним каменем у подальшій практиці. Якщо людина цього не розуміє, її практика залишається концептуальною. Іншими словами, тут пролягає межа між етерналізмом і справжньою духовною практикою сіддхів.
Етерналізм будує своє релігійне розуміння на прихильності до крайніх поглядів. Під крайніми поглядами тут маються на увазі концепції. Якщо уявити свідомість людини у вигляді сфери, то можна сказати, що етерналізм — це рух поверхнею сфери. Коли ж ми говоримо не про концепції, а про стан усвідомлення, усвідомлюючий суб’єкт, ми залишаємо поверхню сфери, тобто манас (понятійний розум), і входимо в її центр, в інтуїтивну свідомість поза концепціями.
Людину, яка перебуває на рівні манаса (концепцій) у своїй релігійній практиці, можна порівняти з тим, хто облизує банку з медом зовні. А той, хто зосереджений не на концепціях, а на медитативному стані, хто говорить про свідомість як про таку, що постійно еволюціонує, подібний до того, хто їсть мед.
Відлюдниця говорить Аштавакрі, що поки він був людиною, яка облизувала банку з медом зовні, усе це було запозиченим знанням, не його власним, а чужим. Вона звертає його увагу на усвідомлення і говорить: «Ти можеш усюди знайти й розпізнати суб’єкта, що бачить. Навіть якщо ти скажеш, що не можеш його розпізнати, це буде проявом усвідомлення цього суб’єкта».
Навіть коли ми не маємо усвідомлених сновидінь, щось усередині нас знає про те, що ми їх не маємо. Якби це щось не знало цього, ми не могли б так заявляти. Це означає, що всередині постійно є певна бадьора свідома частина, навіть якщо ми її не помічаємо. Наше завдання полягає в тому, щоб постійно звертати увагу на цю бадьору частину, помічати її. Якщо людина не помічає в собі цю частину, уся її практика є концептуальною, поверховою, неглибокою. Це ми й називаємо етерналізмом.
Різниця між манасом і буддхі
Коли в релігіях надають значення концептуальній частині, це призводить до розрізненості, нерозуміння і навіть ворожнечі. Коли звертають увагу на інтуїтивне усвідомлення, це призводить до гармонії, єдності, співчуття.
Функція манаса (понятійного розуму) — усе ділити, йому властиве розділювальне чорно-біле бачення, прив’язаність до певних догматичних установок. Функція буддхі (інтуїтивної свідомості) — синтезувати, об’єднувати, бачити все в цілісності.
Тому, щойно ми розуміємо цей принцип, ми починаємо бачити світ у цілісності. А бачити світ у цілісності — це означає бути в гармонії із самим собою, з іншими і зі всесвітом. Поки ми перебуваємо на рівні манаса, у нас немає такої цілісності. Прабандха (стан цілісності) настає лише тоді, коли ми відкриваємо цю інтуїтивну свідомість.
Можна сказати, що перебування на концептуальній основі життя — це бхранті, помилка внаслідок огрубілої свідомості. Повернення до прабандхи (цілісності) — це те, чим ми й займаємося день у день роками.
«Якщо ти хочеш виявити його одвічне світло, тоді ретельно досліди, чи існує це світло саме по собі, чи ні. Кожен зазнає невдачі в цьому дослідженні, хоч би яким освіченим і вправним він був, бо його розум не звернений усередину, а неспокійно мечеться, оскільки спрямований назовні».
Тут говориться: «Кожен зазнає невдачі в цьому дослідженні, тому що його розум мечеться». Усі живі істоти (від світу пекла до світу людей, асурів і навіть деяких богів пристрасті) перебувають у стані бхранті (помилки), тобто омани, тому що їм не вдається знайти цю цілісність без спеціального навчання і духовної практики.
Однак коли ми піднімаємося вище (починаючи від просвітлених богів світу пристрасті й до богів світу Брахми), стан помилки поступово зникає. І замість бхранті (помилки) та авідьї (невідання) починає домінувати стан прабандхи, сомарасьї, сахадж’ї, тобто стан цілісного бачення, єдності та гармонії з Найвищим Джерелом. Те, що у світі людей є рідкістю і святістю, у світі богів є нормою життя. Чому це є нормою життя? Тому що ті, кого ми називаємо богами, постійно живуть у стані усвідомленості та споглядання.
Звернення розуму всередину
«Доти, доки виникають думки, звернення розуму всередину не буде досягнуто. Поки розум не звернений усередину, вища Сутність не може бути усвідомлена. Звернення всередину означає відсутність бажання. Як розум може бути зосереджений усередині, якщо бажання не залишені?»
Спочатку нам потрібно добре й глибоко проникнути всередину. Проникненню всередину заважають, по-перше, мирські бажання; а по-друге, думки, що постійно рухаються, і звичка бути на рівні думок. У перші роки чернечого життя ми просто повинні спробувати звільнитися від залежності від мирських бажань, щоб стати цілісними, самодостатніми й водночас почуватися добре.
Коли в махашанті ми беремо під контроль думки й нас не турбують бажання, ми проникаємо всередину. Тут починається період життя завдовжки приблизно десять років, коли ми намагаємося глибоко проникнути всередину, щоб зрозуміти, що ж у нас там. Приблизно на стадії між сьомою та восьмою дг’яною наше проникнення всередину завершується, і тепер ми повинні отримати цілковито нове уявлення про себе і про світ.
Здобувши це нове уявлення, ми повинні заново реінтегрувати, перебудувати своє бачення світу, ми повинні вийти з внутрішнього стану й увійти в те, де більше немає ні внутрішнього, ні зовнішнього, ми повинні поєднати наше внутрішнє бачення із зовнішнім світом. Тільки коли ми зможемо це зробити, це й називатиметься «природний стан».
Жодний інший стан природним не називається: ні відволікання внаслідок думок і мирських бажань, ні зануреність у медитацію, коли ти дуже заглиблений усередину — це ще не є природним. Тільки коли ми поєднуємо внутрішнє бачення із зовнішнім простором і виникає єдине цілісне бачення, можливе істинне споглядання. Усе інше — це дорога, яку ми повинні пройти до цього пункту.
Поки ми йтимемо до цього пункту, виникатиме дуже багато відкриттів. Ми можемо думати так: «Ось, виявляється, що таке духовна практика! А три роки тому я думав зовсім інакше». Через п’ять років ми подумаємо: «Так... Усе, що я думав раніше, було дурницею, я цілковито помилявся. Я зовсім не так розумів усе, що чув». Ще через десять років ми вийдемо на черговий новий рівень. І так відбуватиметься багато разів.
Принцип самозвільнення
«Тому стань безпристрасним і перебувай усередині у вищій Сутності. Таке перебування відбувається самочинно (не потрібне жодне зусилля, щоб перебувати у вищій Сутності). Це реалізується після того, як усунені думки й припиняється дослідження».
Спочатку думки справді треба усувати, але коли ви утвердилися в самозвільненні, думки усувати не потрібно. Більше того, повністю їх усунути в принципі неможливо, тому що думки — це енергія, притаманна не лише вашому тілу, а й всесвіту. А властивість енергії — це чіт-шакті-паринама, тобто постійна гра, рух, динаміка енергії усвідомлення. Намагатися у звичайному житті бути взагалі без думок, повністю їх припиняти, в принципі неможливо. Це може призвести лише до якихось труднощів.
Сараха говорив так: «Розум подібний до верблюда. Чим більше ти його контролюєш і прив’язуєш, тим більше він починає пручатися. Але якщо ти дозволиш йому рухатися природно, як він хоче, він сам заспокоїться».
Таким самим чином на стадії споглядання ми не надто намагаємося контролювати самі думки, дозволяючи їм текти, як їм заманеться. Ми просто виходимо з ментального потоку концепцій і утверджуємося в тоншому інтуїтивному потоці. Внаслідок цього ментальний потік самозвільняється, тому що ми займаємо вищу позицію. Цей принцип — це наріжний камінь усієї Дхарми. Той, хто не розуміє цей принцип, узагалі нічого не розуміє в лайя-йозі, тому що в цьому полягає весь секрет самозвільнення.
Звісно, ми повинні навчитися контролювати думки й зупиняти їх за своїм бажанням у махашанті. Без цього проникнення в порожнечу неможливе. Тим не менш, коли порожнеча реалізована певною мірою і ми утвердилися в присутності, це не є необхідним постійно. Ми приймаємо вищу точку зору, а саме принцип самозвільнення.
І на початку принцип самозвільнення в нас будується на невеликому зусиллі, уважності й постійному самоконтролі. Ми тільки й встигаємо, схаменувшись, робити так, щоб думки самозвільнялися. Але коли усвідомленість набирає сили, вона насичується бхавою, духовною величчю, і тоді самозвільнення є чимось беззусильним і простим. Іншими словами, ми взагалі не пов’язуємо себе з ментальним планом, хоча чудово можемо ним оперувати; стан нашої душі перебуває на зовсім іншому рівні.
Заглиблення в атма-вічару
Наприклад, коли ми практикуємо атма-вічару, спочатку виникає стан «Я є», і на певній стадії ви відчуваєте, що все полягає в цьому «Я». Коли ви глибоко проникаєте в «Я є», ви бачите, що «Я» — це не маленьке его, а «Я» — це сам Абсолют. І тоді «Я є» трансформується в «Я є Брахман», «Я є Бог». Коли ви концентруєтеся в атма-вічарі на «Я», мається на увазі, що ви концентруєтеся на Всевишньому.
Якщо ви далі проникаєте в це бачення, зникає і «Я», і «Я є», залишається тільки Всевишній, тільки Брахман, уже немає жодного визначеного вашого «Я», яке могло б заявити про себе як про якусь окрему індивідуальність. І тоді у вас більше немає сумнівів, немає надій, чіплянь, а є тільки Всевишній: Він уранці, увечері, вночі й удень, а ви — Його прояв, еманація, іпостась, яка має повністю проявитися в цьому тілі.
Звісно, у вас є індивідуальність, ахамкара, хибне его, буддхі (інтуїтивний розум), власний манас (поверхневий ум) — усе це стосується вас як унікальної й неповторної особистості. Тим не менш ахамкара, буддхі й манас — це все-таки вже вторинні похідні Всевишнього, вони відображають вашу індивідуальність. Тим не менш ця індивідуальність не є вами в істинному сенсі. Ви в істинному сенсі набагато глибші.
Тут проявляється парадоксальна єдність вашої індивідуальності й Всевишнього. Іноді ви відчуваєте, що ви індивідуальність; іноді ви відчуваєте, що індивідуальність не є вами, а ви, радше, тільки одна свідомість; іноді ви відчуваєте, що ви й індивідуальність, і Всевишній одночасно; іноді ви відчуваєте, що це незбагненно, що все залежить від точки зору.
Цей принцип називається ачінтья-бхеда-абхеда-таттва, незбагненна тотожність двох в одному: ви і Всевишній, ви й індивідуальність, ви можете проявитися так чи інакше залежно від обставин. Момент переходу від абсолютного до відносного, де ви позиціонуєте себе як Абсолют або як індивідуальність, незбагненний. Ви одночасно є і цим, і тим, і ні тим, і ні іншим водночас.
Осяжне й незбагненне
«Закарбувати в собі цей стан після того, як ти вийдеш із нього, і тоді ти знатимеш усе і значення всього цього, яке буде одночасно осяжним і незбагненним».
У відносному світі ахамкара, індивідуальність не є чимось поганим. Поганим є ототожнення з нею. Такий святий, як Джнянадева, взагалі казав, що душа — це повноцінне право існування Абсолюту, одна з Його повноцінних форм. Стан індивідуальності святого також існує, він проявляється як чиста форма очищеного «я» — шуддха-саттва-сварупа.
Це означає, що з набуттям просвітлення й долученням до Всевишнього Джерела ви не втрачаєте індивідуальних якостей. Ба більше, ці індивідуальні якості є потужним стимулом вашого розвитку, тому що саме через них Абсолют маніфестує себе, розвивається й грає. Тобто у вас немає якихось чужих індивідуальних якостей, у вас є свої власні. Саме через ваші власні індивідуальні якості й буде грати Абсолют.
Інше питання, що ви тепер із ними повністю не ототожнені, ви від них не залежите, вони перестали бути вашим обмеженням; ви можете їх розвивати, змінювати як завгодно, це ваша сваччханда, свобода волі й ваша іччха-шакті. Звичайна людина повністю обмежена своїми індивідуальними якостями, і будь-які їхні зміни приносять їй великі страждання. А практикуючий може як завгодно проявляти свої індивідуальні якості — це буде грою Всевишнього.
Далі відлюдниця говорить:
«Коли ти зрозумів цей внутрішній стан, закарбуй його в собі після того, як ти вийдеш із нього».
Тобто, коли ви вийшли з медитації махашанті, ви намагаєтеся закарбувати ваше переживання шуньяти, порожнечі.
Відлюдниця говорить:
«Тоді ти знатимеш усе і значення всього цього, яке буде водночас осяжним і неосяжним. За такого усвідомлення неосяжного настає вічне безсмертя».
Від цього моменту все ваше подальше життя полягатиме в перебуванні в цій присутності. Усередині вас буде неосяжна частина й осяжна: осяжна стосуватиметься відносного світу та вашої індивідуальності, неосяжна стосуватиметься Атмана. Усе життя буде грою, розвитком цих двох аспектів вашої особистості: осяжної й неосяжної. Залежно від того, який аспект вашої особистості розвиватиметься, так формуватиметься ваша доля.
Два аспекти особистості
Неосяжний аспект являє собою Ав’якта-Брахман, принцип Шиви. Осяжний аспект являє собою принцип Шакті, Сагуна-Брахман. Ці два аспекти є вселенськими аспектами, реалізованими в нашому тілі та індивідуальності.
Ваш неосяжний аспект — це ваша внутрішня таємниця, це ви як Абсолют, як Бог усередині. Ваш осяжний аспект — це маніфестація ваших якостей, здібностей, ігор, бачення, схильностей, санкальп, тіла, прани, інтелекту, усього відносного. І обидва ці аспекти розвиваються паралельно. Ні в тому, ні в іншому не повинно бути перекосу.
Завершення настанов
«Тепер я завершила свою промову. Прийми мої прощальні вітання! Прощавай!
Але ти ще не зрозумів моїх слів, тому що зараз ти вперше почув істину. Цей цар, наймудріший серед людей, зможе допомогти тобі зрозуміти. Тому запитай його знову про це, і він розвіє твої сумніви».
Коли вона промовила ці слова, вона удостоїлася почесного визнання з боку царя й усього зібрання, а потім у мить ока розчинилася в повітрі й зникла з очей.
«Щойно я повідомив тобі, о Парашурама, метод самореалізації».
Так закінчується п’ятнадцята глава, присвячена Аштавакрі, у «Трипура-рахасьї».
Подумайте, чи не диво це? Ви чуєте те саме, що Даттатрея говорив Парашурамі багато тисяч років тому. Оскільки Парашурама досяг повного звільнення, дотримуючись цих настанов, ми теж їх дотримуємося.
