Від хибної нірвани до справжнього звільнення: коментар до «Вішуддхі-маґґи»

«Продовжуючи практику, медитувальник виявляє, що його спостережливий розум і об’єкти спостереження з’являються та зникають із частотою, яка перевищує його розуміння. Він бачить усе поле свого усвідомлення в безперервному потоці. Медитувальник розуміє, що світ його реальності поновлюється щомиті, і так триває без кінця».

Поки ми перебуваємо в понятійному розумі й наш розум через органи чуття спрямований назовні, ми не помічаємо того факту, що світ щосекунди поновлюється кожним актом свідомості. Світ для нас є упорядкованим, застиглим уявленням. Перебуваючи в цьому упорядкованому, застиглому уявленні, ми маємо уявлення про себе, про світ і про духовну практику. Але це подібно до певного кокона чи клітки. З погляду того, хто вийшов за межі цього стану, світ виглядає зовсім інакше, а всі людські уявлення про нього є ефемерними, снами, ілюзіями. Але доти, доки ми самі не зробимо цього завдяки практиці повноти уваги, неможливо вийти з цієї клітки уявлення та сприйняття.

Світ здається лінійним, логічним, послідовним лише з погляду двоїстого сприйняття. Коли ми здійснюємо прорив за межі понятійного концептуального мислення, світ виглядає набагато складнішим. Він перестає бути лінійним і стає стохастичним, імовірнісним. І коли говориться, що світ поновлюється щосекунди, то це означає, що кожної миті діє певний акт пізнання. Саме цей акт пізнання викликає до життя ту чи іншу ймовірнісну вселенну.

Осягнення непостійності та безособовості

«З розумінням цього він приходить до усвідомлення істинності непостійності в глибинах своєї душі. Виявивши, що всі явища з’являються кожної миті й знову зникають, медитувальник перестає дивитися на них як на приємні та гідні довіри. Приходить звільнення від ілюзій: те, що постійно змінюється, не може бути основою скільки-небудь тривалого задоволення. Коли медитувальник пізнає, що його власна сутність позбавлена «я» і постійно змінюється, він входить у стан відчуженості від світу своїх переживань».

Повнота уваги рано чи пізно приводить до розуміння й переживання того, що его (ахамкара) позбавлене сутності, позбавлене самобуття. Це відбувається не завдяки розумовим, логічним висновкам чи філософії, а завдяки прямому осягненню. Сила ясності зростає, ми можемо бачити, як пов’язані наше тіло й зовнішній світ: тіло — це лише сукупність п’яти елементів, тимчасово запозичених у п’яти стихій, і воно йде своїм шляхом. Усе це складене й не є постійним, тому не можна ототожнювати з цим свою особистість і свою сутність (індивідуальність).

Розум є продуктом зумовленого сприйняття, карми, минулих самскар, соціального виховання, взаємодії та навчання. У ньому немає того, що ми назвали б своїм або про що сказали б: «Це я», усе це є чимось зліпленим із різного роду відбитків. Так само й в інших частинах нашого «я» немає безперервності, постійності, самобуття. Усе це дуже тимчасове, дуже непостійне, дуже динамічне. Усе це змінюється й складається з різних фрагментів, які в цей момент просто зчеплені силою карми. І це буде зчеплене лише доти, доки діє сила карми, а коли вона буде вичерпана, це розчепиться й набуде іншої форми. Той, хто перебуває в повноті уваги, розуміючи, що все є суцільними метаморфозами, переосмислює ставлення до світу, до свого «я» і до всього, що сприймає. У нього виникає відчуженість. Свідомість-свідок дистанціюється від того, що переживається, і більше не втягується, не прилипає до того, що переживає, навчена таким досвідом.

Уся сутність практики повноти уваги полягає в тому, щоб досягти здатності не втягуватися, не влипати в об’єкти сприйняття, а безперервно жити внутрішнім світом усвідомлення. Але оскільки свідомість не має такого досвіду, вона не може цього зробити доти, доки не переконається в тому, що в жодних об’єктах досвіду немає власної сутності, що всі об’єкти досвіду непостійні та зчеплені силою діючої прарабдха-карми.

Ясність високого рівня та хибна нірвана

«З позицій такої відчуженості непостійні й безособові якості його розуму спонукають його дивитися на нього як на джерело страждання.

Хибна нірвана.

Далі той, хто медитує, просувається без жодних роздумів. Після останніх осягнень він починає ясно бачити початок і кінець кожної послідовної миті усвідомлення».

Зверніть увагу на цей дуже важливий момент: тут ідеться про ясність високого рівня, подібну до ясності богів. Зазвичай люди вчиняють дії, взаємодіють, не надто глибоко контактуючи з реальністю. Усе це поверхово, тому вони не можуть робити далекосяжних висновків. І часто люди припускаються помилок, а потім розплачуються за це.

Наприклад, через те, що Гітлер не мав достатньої ясності, він зазнав ганебної поразки у війні, яку сам і розпочав; більшовики вирішили створити комуністичну ідеологію, але через те, що вони не змогли передбачити всі причини й наслідки, недостатньо глибоко її опрацювали, не врахували безлічі чинників, вона через сімдесят років зазнала ганебного краху, принісши різні лиха. Це приклади поверхового, неглибокого ставлення до реальності.

Те саме відбувається з кожною людиною, яка не займається практикою. У молодості вона планує стати багатою, добре влаштуватися, одружитися, завести дітей і створити сімейне щастя. Але все минає в одну мить, вона стає старою, нічого не розуміючи в цьому світі, усі її надії руйнуються, і вона розуміє, що все, про що вона думала, виявилося не таким. Хоча, здавалося б, перед її очима були приклади. Вона бачила старих, бачила хворих, бачила смерть, але чомусь не приміряла все це на себе. Їй здавалося, що з нею цього не станеться, що це відбуватиметься лише з іншими. Навіть коли вона чула про дхарму, то не надавала цьому значення, оскільки була зайнята миттєвими планами.

Тут же йдеться про ту ясність, яка може миттєво прозрівати початок і кінець кожного акту сприйняття. Наприклад, у вас виникає мирське бажання, розум начебто хоче його здійснити, але він одразу розгортає все це й може ясно побачити, чим завершиться це мирське бажання. І тоді він думає: «Усе це марно». Виникає якийсь рух свідомості, а ваша ясність може миттєво зазирнути вперед і побачити, чим це закінчується. І, переконавшись у цьому багато разів, розум просто розчаровується в усьому цьому, розуміючи, що надалі випливатиме з того чи іншого причинно-наслідкового ланцюжка. Тому він не вплутується в ті причинно-наслідкові зв’язки, які йому не потрібні, відсікає їх і залишає лише ті, які потрібні. І в процесі застосування такої ясності він переконується, що переважна більшість причинно-наслідкових зв’язків марні. Якщо їх розгорнути, то стає видно, що за ними немає перспективи, немає майбутнього. Перспектива є лише в тих причинно-наслідкових зв’язках, які походять із гри природного стану, з глибокого усвідомлення. Коли це осягається дуже швидко, то самозвільнення, відсторонення, розчарування в сансарі відбуваються миттєво, за частки секунди.

Наприклад, якщо ви не любите якусь людину й ворогуєте з нею, то, перш ніж гніватися на неї, ви починаєте розвивати цю думку й думаєте: «Так, між нами ворожнеча, але якщо ми й далі ворогуватимемо, то скажемо одне одному гнівні слова, а потім, можливо, почнемо псувати одне одному життя, а згодом, можливо, взагалі вдамося до якихось крайніх заходів». І ми бачимо, наскільки безглуздим є наш гнів, що нам не можна його розвивати, що ми не можемо йти за ним, бо в такому разі завдамо страждань і собі, й іншим. І тоді ми одразу ж сміємося з цього. Або виникає прив’язаність. Але якщо в нас є повнота уваги, то ще до того, як вона розвинеться, ми миттєво бачимо витоки цієї прив’язаності, що йдуть із минулого, і її майбутнє. Нам зрозумілі витоки цієї прив’язаності, ми розуміємо, що саме це змусило нас отримати тіло, бути обмеженими, страждати. А якщо прив’язаність уже є, то ми подумки розгортаємо її майбутнє, логічно міркуючи про те, чим вона завершиться. Ми бачимо, що вона також завершиться ілюзіями, стражданнями, оманами, що сама прив’язаність у своєму корені — це омана. Усе це відбувається за частки секунди, і тоді прив’язаність миттєво самозвільняється, оскільки завдяки силі ясності й повноти уваги ми розчаровуємося в ній і розуміємо, що слід спиратися лише на неприв’язане, на безопорний стан. І коли це відбувається щомиті, за частки секунди, десятки тисяч разів упродовж дня, то ваш розум працює в цілковито іншому режимі.

Ознаки просунутої практики

Разом із цією ясністю сприйняття можуть прийти:

• бачення осяйного світла або сяйливої форми;

• почуття захвату, що призводить до появи «гусячої шкіри», тремтіння в тілі, відчуття левітації та інших ознак захвату;

• спокій у розумі й тілі, що робить їх легкими, пластичними та слухняними;

• почуття віри в Три коштовності й у сам метод медитації, що супроводжується радісною довірою до дієвості медитації та бажанням радити всім друзям і родичам практикувати її;

• старанність у медитації, що супроводжується рівною енергією, не надто слабкою, але й не надто напруженою.

Практика повноти уваги, виконувана по-справжньому, дає справжні результати. Один із таких результатів — це різноманітні переживання, зокрема переживання блаженства, і велика ясність свідомості, що перевершує людську. Тут у вас уже немає сумнівів, вам не потрібно приймати щось на віру, ви це заслужили й здобули надлюдську ясність. Звісно, до цих переживань не слід прив’язуватися, оскільки вони початкові. Проте це важливий рівень, завдяки якому ви стаєте дуже самодостатніми. І якщо на цій стадії ви починаєте практикувати підтримання природного стану, то матимете справжні успіхи в спогляданні, підтриманні присутності та її поглибленні. До цієї стадії успіхи ще не виражені. Тому повнота уваги до цієї стадії дуже важлива. Повнота уваги, як я казав, може застосовуватися до будь-якого об’єкта: до дихання, рухів тіла, мантри, спостереження за чотирма основами уважності, до обраної санкальпи. Неважливо, до чого вона застосовується, важливий сам факт застосування повноти уваги.

• піднесене щастя, що переповнює тіло медитувальника, надзвичайне блаженство, яке здається нескінченним і спонукає його розповідати всім про своє виняткове переживання».

Коли розвивається повнота уваги, у вас з’являється додаткова енергія, у вас дуже багато енергії, і ця енергія дає вам змогу стати харизматичними. У вас колосальна внутрішня ясність, яка може проявлятися в усьому (у творчості, у служінні, у взаємодії, у поясненні дгарми іншим тощо), тому що у вас є власний невеликий досвід усвідомленості. У вас уже немає ані сумнівів, ані відчуття «маленького бідолахи», ані прив’язаностей, у вас є опора на внутрішній досвід. Цей внутрішній досвід іще неглибокий і несильний, але він уже дає змогу з великою силою протистояти всім впливам як розуму й бажань, так і зовнішнього світу.

Коли років у двадцять я був максималістом і мав подібні досвіди, у мене був такий намір: «Якщо я поясню це всім людям, то всі люди почнуть практикувати». Мені цілком серйозно хотілося прийти до Кремля й переконати всіх зайнятися духовною практикою, і я відчував, що зможу це зробити. У вас з’являється надзвичайно сильна віра в ефект садхани. Ви вірите, тому що садхана дала вам величезну користь, ви справді змінили своє сприйняття завдяки цьому. Хоча це ще й не є звільненням. Це називається хибною нірваною, тому що це ще не нірвана, а лише підступ до неї. Це щабель блаженства, радості та наближення до ясності. Ті, хто не знає подальших настанов, відкривши внутрішнє джерело енергії, можуть сильно ним сп’яніти, і я знаю приклади таких людей. Однак робити цього не варто, це слід тримати всередині, при собі, й далі виношувати, доки не проявляться наступні ознаки реалізації.

Розвиток надлюдської ясності

• швидке й ясне сприйняття кожної миті усвідомлення: бачення є точним, сильним і ясним, а характеристики непостійності, відсутності «я» та незадоволеності розуміються одразу ж.

На цій стадії надзвичайно зростає ясність. Ваш розум стає подібним до суперкомп’ютера, коли ви можете взяти будь-яку ситуацію чи будь-який об’єкт, побачити його в тривимірному зображенні й одночасно створити сім, вісім, десять варіантів розвитку подій або ситуацій. І все це на досить високій швидкості. Завдяки цьому, спрямовуючи таку повноту уваги на будь-які об’єкти, ви можете з дуже великою швидкістю перебирати величезну кількість варіантів і вибирати з них оптимальні. Оскільки ви враховуєте величезну кількість чинників за короткий час, ваші рішення стають дуже ефективними, оптимальними. Ви немовби стаєте фахівцем у будь-якій галузі, оскільки пронизлива сила ясності може інтегруватися з чим завгодно. Ваш розум перестає бути інертним, нетямущим, у вас виникає відчуття, ніби ви можете зрозуміти все. Потрібно лише спрямувати розум на потрібний об’єкт. Це ознаки зародження вівека-відьї.

Незабування особливої сили

• незабування особливої сили; медитувальник без зусиль бачить кожну мить усвідомлення, незабування набуває власної рушійної сили.

Якщо раніше ви металися між забуванням і незабуванням, між спогляданням і відволіканням, то тепер нарешті утвердилося незабування. Можливо, уві сні це незабування переривається, але наяву воно не переривається, це незабування стало чинником вашого життя, безперервною рушійною силою, чим би ви не займалися. Тепер воно веде вас життєвим шляхом, тепер усе змінилося. Якщо раніше ви часто відволікалися, то тепер відволікання подолані, існує інший шлях свідомості, і ви твердо стали на цей шлях.

Незабування особливої сили означає, що розум наче посаджений на залізний ланцюг, він немов палець, який вмочили в мед і він прилип. Завдяки такому незабуванню прани, що збивають зі шляху, більше не можуть впливати. Бажання, клеші, затьмарення також не можуть впливати. Цей стан описують так: «Коли слон іде на водопій, комахи й дрібні тварини розбігаються в жаху». Це означає, що сила цієї усвідомленості дуже велика, і дрібні коливання прани та розуму на неї більше не впливають. Така людина безперервно живе в дусі, і цей дух дуже надихає її. Вона безперервно перебуває під Богом. Для неї більше не існує питань прив’язаностей, матеріальних страждань, турбот, пов’язаних зі страхами й занепокоєннями щодо життєзабезпечення, почуттів, емоцій, егоїстичних амбіцій — усе це здається їй смішним. Вона має такий принцип: «Був би дах над головою, трохи хліба й килимок для медитації. Цього цілком достатньо. А все, що понад це, — уже розкіш». Вона дуже весела й радісна, бо живе лише внутрішнім життям. Якщо вона й робить щось у зовнішньому світі, то не для себе, а як служіння дгармі, служіння іншим; сама вона цілковито самодостатня, для неї не важливі ані амбіції, ані бажання, ані щось інше, оскільки вона перебуває в незабуванні особливої сили. Вона завжди весела незалежно від того, спілкується вона чи ні, досягаються цілі чи ні; ця веселість походить із радості незабування особливої сили. Вона більше не має якихось планів, надій на щось, окрім цього незабування. Адже вона знайшла цю дорогоцінну перлину й не шукає чогось поза нею, вона цілковито цим задоволена. Таке незабування зростає, посилюється щодня.

Відсторонений нейтралітет

• незворушність щодо того, що відбувається в усвідомленні: незалежно від того, що входить у його розум, медитувальник зберігає відсторонений нейтралітет

Дуже важливий вислів — «відсторонений нейтралітет, незалежно від того, що входить у його розум». Сталість розуму й наявність здатності спостерігати у стані відстороненого нейтралітету — це ознака високорозвиненого йогіна. Чи входять у розум чисті думки або нечисті, чи виникають зовні якісь проблеми або, навпаки, радощі та щось прекрасне, чи входять у свідомість концепції, робить він щось чи не робить, досягає мети чи не досягає, розвиваються події для нього сприятливо чи ні, перебуває він у пошані й повазі чи зазнає ганьби та образ — усе це його не втягує, і він зберігає щодо всього відсторонений нейтралітет. Такий відсторонений нейтралітет свідчить, що завдяки незабуванню почав зароджуватися єдиний «смак» усіх явищ. Ключ до єдиного «смаку» — це, звісно, незабування. Якщо людина не перебуває у стані незабування, а на рівні розуму каже сама собі: «Це все один «смак», усе однакове», то це не можна назвати стадією єдиного «смаку».

Відсторонений нейтралітет як основа практики

Відсторонений нейтралітет означає, що для людини найголовніша турбота — це незабування, а все інше — це гра різних видів свідомості та енергії на тлі цього незабування. Часто можна спостерігати, як навіть духовні практики мають різні труднощі, проблеми у взаєминах, в оцінках, у зовнішньому світі, їх непокоять різні речі, вони з’ясовують стосунки, мають безліч страхів і надій, прокидаються якісь амбіції. Але все це рівень дилетанта.

Для справжнього йогіна важливий лише принцип незабування, а в усьому іншому він дуже задоволений, дуже радий і зберігає відсторонений нейтралітет. А якщо треба якось проявитися, то це просто гра відповідно до обставин, коли треба допомогти іншим. Сам же він вільний від усього, перебуваючи в цьому відстороненому нейтралітеті. Це не можна назвати байдужістю, він може реагувати, жваво інтегруватися, але сам він поза всім цим. Оскільки всі зовнішні речі для нього подібні до гри. Гра — найкращий спосіб охарактеризувати його поведінку.

Хибна нірвана і прив’язаність до досвідів

«Тонка прив’язаність до світлових та інших перелічених тут чинників і задоволення від їх споглядання».

Стадію хибної нірвани характеризує тонка прив’язаність до різних внутрішніх досвідів — світла, бачення світних постатей, досвідів уві сні. Людина може дуже надихатися цими переживаннями або обговорювати їх. Обговорювати їх цілком можна, адже треба розібратися, що це таке. Однак відсторонений нейтралітет слід зберігати також і щодо цих досвідів. Йогін просто залишається в повноті уваги, виступаючи свідком щодо цих досвідів.

Якщо ж виникне прив’язаність до цього, усе це буде одним із видів захопленості: блаженством або ясністю (хибною нірваною). Але хибна нірвана — це не мета істинної повноти уваги. І цінність учителя якраз у тому, що він може відрізнити хибну нірвану від істинної, а новачок у принципі не може цього розпізнати. Оскільки він до ладу не переживав ані тієї, ані іншої, хибна нірвана може справити на нього неабияке враження. Він може дуже надихнутися й бути враженим, його его може набути якоїсь пози, хоча насправді це не те, з чого слід робити якийсь п’єдестал.

Розпізнавання та відрізнення хибної нірвани від істинної — дуже важливий момент, оскільки хибна нірвана призводить до переродження у світі богів форми або у світі богів сансари.

«Медитувальник часто надихається появою цих десяти ознак і може розповідати про них, гадаючи, що він досяг просвітлення й завершив завдання медитації. Навіть якщо він не думає, що вони означають його звільнення, він може зупинитися, щоб насолодитися ними.

Це — псевдонірвана. Велика небезпека для медитувальника полягає у прийнятті «того, що не є шляхом, за шлях» або у втраті рішучості щодо подальшої практики проникливості через прив’язаність до таких феноменів. Зрештою медитувальник розуміє або самостійно, або внаслідок поради вчителя, що ці переживання — лише віха на шляху, а не кінцевий пункт призначення. Тоді він спрямовує промінь своєї проникливості на них і на свою прив’язаність до них».

Хибна нірвана може частково переживатися переважно на стадії «виношування». Частково може бути на стадії «зачаття», якщо це «зачаття» високого рівня.

«Проникливість без зусиль.

Споглядання швидке, легке й невпинне: миттєве пізнання анатти, анікхи, дукхи».

Анатта, анікха, дукха означають, якщо ви знаєте відсутність самобуття у своїй свідомості, відсутність самобуття в зовнішніх явищах і страждання через непостійність у разі прив’язаності до них.

«Припинення болю; повна незворушність».

Наступна стадія, коли вдається пройти хибну нірвану, — миттєве розпізнавання відсутності самобуття в собі, відсутності самобуття в зовнішньому, миттєве розуміння згубності будь-якої захопленості. Споглядання перестає підтримуватися зусиллям і стає беззусильним.

Коли спокусу хибної нірвани подолано, ми наближаємося до істинної нірвани. Але в істинній нірвані его не може вціліти. Ми за це платимо. За наближення до істинної нірвани ми платимо зникненням ілюзії его, зреченням усіх прив’язаностей, усіх концептуальних уявлень, цілковито всього. Тіло зберігається, розум рухається, але ілюзії его більше немає. Ніхто, не заплативши такої ціни, не може наблизитися до стану справжньої нірвани.

Істинна нірвана і велике недіяння

«Нірвана.

Свідомість перестає мати мету».

На цій стадії по-справжньому ухвалюється рішення про вступ у «велике недіяння». До досягнення цієї стадії, скільки б ми не ухвалювали таких рішень, вони не можуть бути справжніми, оскільки у свідомості завжди залишається певна несвобода. Але після досягнення цієї стадії ми справді повинні розслабитися в сахадж’ї (природній присутності), усунути найтонші основи зусилля, зробити споглядальну практику цілком природною, такою, що поєднується з усіма об’єктами життя.

Хтось може сказати: «Але ж на цій стадії вже можна завершити практику». Якщо ви перебуваєте в стані самадхі, це справді так. Якщо ж ви перебуваєте в повсякденному житті, це також так. Практика завершується, але гра, усвідомленість, поглиблення присутності завжди тривають. І це не може не тривати, оскільки свідомості завжди є куди поглиблюватися.

Наприклад, Брахма, Індра або ріші перебувають у глибшій природній присутності, ніж той, хто просто досяг пробудження. І навіть після досягнення цієї точки, де свідомість перестає мати мету і просто грає, розвиток її усвідомлення триває.

«Ніродха.

Повне припинення свідомості».

Нарешті, остання стадія, ніродха, означає, що навіть найменші залишки вражень про ілюзорну особистість, его, індивідуальне існування зникли. Пережито повний стан недвоїстості, який більше ніколи не припиниться.