Від помилки до цілісності: Подолання трьох рудр і здобуття чистого бачення

Коментар до тексту «Брахма-самхіта», вірш 56

Принцип чистого бачення і священного виміру

«Де всі дерева — священне дерево бажань, де земля створена з духовних дорогоцінних каменів, а води — нектар, де кожне слово — пісня, кожен рух — танець, флейта — найулюбленіший друг і супутник, сонячне й місячне світло — священний екстаз, а все існуюче духовне й блаженне, де з вимені мільярдів корів Сурабхі, що виконують бажання, — там вічно струменить великий океан молока і вічно в теперішньому божественний час. Майже нікому в цьому світі не відоме те місце — лише дуже небагатьом піднесеним душам, які знають його під іменем Голока».

Ця шлока виражає принцип чистого бачення, принцип сакрального чистого виміру, перехід у який є нашою метою. Коли кажуть, що мета нашої духовної практики — досягнення райдужного тіла, то це лише певна частина реалізації, тому що райдужне тіло немислиме поза переходом в інше кармічне бачення. Тобто неможливо бути в райдужному тілі й при цьому так само перебувати в кармічному баченні світу людей, у стані невідання.

Можна сказати, що райдужне тіло — це одна з приємних квіток на шляху, це одна з ознак повного переходу в інше кармічне бачення, тому що райдужне тіло не існує поза контекстом енергій, цілковито інших таттв, хоча воно може бути дієвим у цьому світі явищ, а також видимим і відчутним на дотик. Тобто райдужне тіло — це перехід у стан чистої землі, у стан мандали.

Тому наша мета — не лише досягнення райдужного тіла, а й досягнення Датта-пітхи — чистого, священного місця Даттатреї. Це не конкретне місце, як чисті землі на кшталт Амітабхи або богів Тушіта. Можна сказати, що Датта-пітха — це чистий стан свідомості (сомарасья), який включає в себе будь-які прояви у всесвіті. Лише в такому стані ми здобуваємо первісну цілісність (прабандху).

Втрата цілісності і три рудри

Зараз ми перебуваємо у стані нецілісності внаслідок помилки (бхранті). Помилка означає забудькуватість, нерозпізнавання власної природи й підвладність гунам матеріального світу, сильне ототожнення і невігластво. Внаслідок такої помилки цілісність нами втрачена. І кожна мить життя справжнього йогіна — це прагнення до повернення в цю цілісність. Але чому втрачена цілісність? Чому виникла така помилка?

Тексти кажуть, що ця помилка виникла внаслідок трьох рудр. Рудра — одне з імен Шиви, але воно також може використовуватися як символ еґо, хибного ототожнення. У деяких тантричних текстах воно є символом сплутаності або невігластва, тобто Рудра може виступати також як нижчий дух. І духовна практика — це приручення трьох рудр.

Кажуть, що є рудра тіла, рудра мови і рудра ума. Тобто еґо привласнює собі тіло, мову й ум, забезпечуючи собі таким чином безпеку і розширюючи сферу свого впливу. Саме в той момент, коли відбувається ототожнення з привласненими тілом, мовою й умом, виникає заплутаність і невідання, тобто проявляється дія рудри.

Рудра тіла

Що таке рудра тіла? Можна сказати, це тілесний бік свідомості, зв’язок ума й тіла, який потребує постійного підживлення і закріплення. Це ототожнення «ахам дехасмі», тобто «я є тіло».

Наприклад, Тілопа давав дуже сильні передачі Наропі, розсіюючи ототожнення Наропи з тілом. Для цього Наропі доводилося проходити через найнезбагненніші випробування. Лише коли він був уже майже на межі смерті, Тілопа давав йому настанови. Наропа говорив: «Я як олень, що потрапив у сильця», а Тілопа говорив: «Будеш ототожнювати себе з тілом, біди будуть ще більші. Тому відмовся від ототожнення з тілом».

З погляду практики тантри відмовитися від ототожнення з тілом — це не означає нехтувати ним або ставитися до нього нешанобливо. Навпаки, тіло має використовуватися як священний інструмент. Якщо ви відмовляєтеся від ототожнення з автомобілем, це не означає, що вам не потрібно доглядати за автомобілем; оскільки він важливий для служіння в санґсі, ви про нього дбаєте. Таким самим чином і про тіло ви дбаєте правильно. Відмова від ототожнення з тілом означає самозвільнення усвідомлення себе тілом.

Рудра мови

Що таке рудра мови? Це прана. Прана проявляється як емоції, відчуття, слова, енергія тіла. Щоразу, коли ви прив’язуєтеся до прани, до власних емоцій і мови, діє ототожнення, яке затьмарює первісну сутність нашого «Я». Це і є рудра мови.

Рудра ума

Що таке рудра ума? Це віра у спасіння поза своїм «Я», віра у власне розуміння, у власну ясність, у власні концепції, у власні зусилля, у те, що ми можемо, вдосконаливши ум, щось створити, а не просто отримати або згадати те, що було споконвічно. Можна сказати, що рудра ума – це віра в концепції, духовний матеріалізм, невіра в божественну милість.

Усі ці три рудри є помилкою (бхранті). Усі живі істоти, що живуть як у нижніх, так і у верхніх світах, так чи інакше підвладні цій помилці. Їй не підвладні лише великі святі й ті, хто намагається звільнятися від цих трьох помилок.

Перетворення трьох рудр у три мандали

У процесі духовної практики ми стараємося перетворити три рудри у три мандали. І часто говориться, що в стані реалізації йогін трансформує себе в божество, тобто здійснює перехід у мандалу, у стан із карми в лілу, у гру. Такий перехід здійснюється саме завдяки тому, що три рудри, тобто три нечисті складові, перетворюються на три чисті виміри: на мандалу тіла, на мандалу мови і на мандалу ума.

У деяких практиках розділення сансари й нірвани в нас є практики самозвільнення тіла, мови й ума, де ми, застосовуючи усвідомленість, виконуємо певні дії. Таке перетворення означає самозвільнення ототожнення з тілом, мовою та умом, тобто відкриття порожнинності трьох рудр. Доти, доки порожнинний аспект кожної з рудр не буде відкритий, ми перебуватимемо в стані помилки й ніколи не здобудемо цілісність.

Що означає здобути розуміння порожнинності рудри ума? Це означає зрозуміти, що будь-які концепції, стани, зусилля, переживання ясності є лише поверхневою грою глибинної сутності простору, що всі вони за своєю суттю є порожнинними, не мають самобуття, і більше не підпадати під їхній вплив.

Пізнати порожнинність рудри мови – це означає зрозуміти, що будь-які емоції, відчуття, навіть енергетичний рівень порожнинні, що істинне «Я» від них не залежить. Буває певна хвороба йогінів – захопленість енергетичними станами, коли ці стани починають ставати важливішими, ніж розуміння. Захопленість емоціями не характерна для йогінів, але все це пов’язані речі. Наприклад, людина може бути захоплена певним типом їжі, дієти, постування, або в неї присутня захопленість процесами кундаліні-йоги, переживаннями блаженства тощо. І вона впадає в сильну ототожненість із цими переживаннями, починає до них прив’язуватися, стає свого роду духовним наркоманом, замість того щоб їх самозвільняти. Насправді сяюча свідомість «Я» вища, ніж прана і рудра мови. І по-справжньому прана буде нам підпорядкована лише тоді, коли ми звільнимося від такої захопленості.

Нарешті, рудра тіла – захопленість тілесною свідомістю. Це найскладніше, що належить самозвільнити. Деякі аскети в різних школах намагаються подолати рудру тіла через практику аскетизму: катування свого тіла, постування, умертвіння плоті, суворий тапас. Наприклад, людина сідає серед чотирьох вогнищ, а п’ятий – вогонь сонця – світить їй на голову. Але в тантрі цей шлях не визнається правильним, тому що справжнє самозвільнення полягає в контролі п’яти таттв, а не в пригніченні таттв. Пригнічення таттв у тому вигляді, як це в більшості випадків застосовується, є неправильним шляхом з погляду тантри, хоча й здатне дати деякі переживання. Правильним шляхом є не пригнічення таттв, а здобуття контролю над ними. Тому практика панча-агні (п’яти вогнів) може використовуватися у двох варіантах: як пригнічення таттв – це просто тапас, а також як розкриття контролю над елементом вогню – це справжня практика, яка може дати переживання.

Три раси і прояв божества

Отже, коли відбувається пізнання порожнечі трьох рудр, ми починаємо набувати цілісності. І таке самозвільнення починає приводити до трьох рас (трьох станів). Зазвичай кажуть, що йогін перетворюється на божество. Але це божество може проявлятися в трьох аспектах: мирному, радісному або гнівному. Божество означає стан переходу в чистий вимір, де діють закони єдиного «смаку» (сомарасьї), природного стану (сахадж’ї), ліли (гри). Що це за три раси, або махараги? Це:

• саттвіка – співчуття і спокій
• раджасіка – любов, мужність, сміх, здивування
• тамасіка – лють, жах і відраза

Зазвичай енергетичні переживання й емоції на шляху сутри не розглядаються, оскільки вони вважаються чимось згубним, і єдиний спосіб упоратися з ними – відсікати їх, сублімувати або самозвільняти. Але коли відбувається перехід у чисті виміри, вони перестають бути згубними, оскільки повністю самозвільнені. Навпаки, вони є вираженнями певних якостей божеств або певних мандал. На цьому рівні йогін уже перебуває в постійній присутності. Зрозуміло, ця практика не підходить тим, хто не знайомий зі спогляданням. Тобто такий йогін уже має здатність як мінімум перебувати в присутності уві сні, не втрачаючи присутності в сновидінні. І тоді його енергія стає махарага (великим потягом), у його тілі починають розквітати три мандали і три чисті стани як божества, тобто мирна, радісна і гнівна мандали, де він проявляється в трьох аспектах: як мирне, радісне і гнівне божество.

Хто такий святий сиддха? Він являє собою потрійне божество, що грає в трьох мандалах, а його ліла – єдиний процес прояву енергій його цілісності. Такий святий може проявлятися як мирне божество, коли він перебуває в саттва-гуні і йому притаманна безтурботність. Або він може проявлятися як радісне божество, тоді він діє в стані раджасу, поєднуючи присутність з усім спектром раджасичних енергій. Або він може діяти як гнівне божество, тоді в нього присутність поєднується з тамасичними енергіями. Подальші ігри святих полягають у розгортанні природного стану та інтеграції його з трьома початковими енергіями (махарагами) і розвитку трьох махараг (трьох великих потягів).

Передача вчення і ступені навчання

Практики інтеграції з енергіями завжди є наче закритими, елітними. Вони не належать до практик, якими може оволодіти недосвідчений йогін, оскільки передбачають дуже високий контроль прани і свідомості. Тим не менш, коли ви навчаєтеся, звісно, ви підходите до такого рівня, коли отримуєте вчення об’єднання присутності з енергіями. Є термін «гуру – закритий кулак». «Гуру – закритий кулак» – це той, хто приховує вчення або приховує себе, ховаючи свою гуру-шакті, якщо є невідповідні умови для її прояву. Але коли ви перебуваєте в монастирі в процесі навчання, то гуру не є «закритим кулаком», навпаки, він є «відкритим кулаком», і лише ваша здатність вміщати визначає, можете ви отримувати вчення чи ні.

Коли ви просуваєтеся згідно зі ступенями навчання, складаєте іспити на ступені, це показує вашу здатність бути «посудиною», вміщати якісь учення. У міру того, як ви просуваєтеся від одного ступеня до іншого, оцінюється ваша здатність вміщати якісь учення, і ці учення вам передаються. Якщо ви до якоїсь ступені не підходите, значить, поки вам треба почекати з ними. Саме таким чином передається вчення.

Класифікація рас

Згідно з Абхінавагуптою, існує десять основних рас:

Раси, притаманні саттві:

• співчуття
• спокій
• зречення

Раси, притаманні раджасу:

• еротика
• любов
• сміх
• іронія
• мужність
• подив
• одкровення
• родинна близькість

Раси, притаманні тамасу:

• гнів
• лють
• відраза

За іншою класифікацією існує інший поділ рас і описується п’ять головних рас:

• умиротвореність
• служіння
• дружня раса
• раса батьківського покровительства
• раса божественного подружжя

Расу можна передати як певний «смак». І коли ми говоримо про певне переживання (про аспект енергії), ми завжди говоримо, що в суб’єктивному сприйнятті воно має певний «смак». Бхава — це «смак», який закріпився. Наприклад, якщо у вас був розширений, величний стан, це раса. Якщо ви довго практикуєте божественну гордість, то це вже бхава (див’я-бхава). А якщо ж у вас настає реалізація, то це вже повне входження у бачення (сакшаткара).

Отже, п’ять основних рас: умиротворення, служіння, дружня раса, батьківське покровительство і богоподружжя. Це саме відчуття, пов’язані з енергією. Сім другорядних рас — це сміх, подив, жалість або співчуття, героїзм, гнів, страх і відраза.

Робота з енергіями чакр

Раси переважно пов’язані з переживаннями різних енергій, які записані на пелюстках у чакрах. Якщо ви добре вивчаєте шат-чакра-йогу, ви обов’язково побачите, що деяким чакрам властиві певні раси. Наприклад, здивування, безжалісність записані на пелюстках свадхістана-чакри, а великодушність — на пелюстках анахата-чакри. Усе це різні енергії, які існують у нашому тілі.

Зазвичай, якщо ви не працюєте свідомо з енергіями, то ви їх блокуєте або самозвільняєте, намагаючись залишатися в порожнинній споглядальній присутності доти, доки дзеркало вашого розуму не очиститься. І переживання будь-яких енергій є радше згубним для вас, ніж позитивним. Але на рівні, коли ви відкрили дзеркало вашого розуму, воно перестає бути згубним, подібно до того, як змія, у якої вирвані зуби, перестає бути отруйною. І тоді, навпаки, переживання енергії, об’єднане зі спогляданням, дає можливість спогляданню набрати сили й розквітнути. У цьому сенс переживання різних рас.

Тому, коли ваша присутність стабілізована, ви обов’язково цю присутність переживаєте в поєднанні з якоюсь расою. Така раса виникає, якщо ви можете споглядальну присутність об’єднувати з таттвою, з елементом. Тоді раса, притаманна якійсь таттві, починає наповнювати вас і живити вашу присутність. Якщо ваша присутність не насичена енергією, то вона дуже внутрішня і не має великої сили.

Етерналізм і нігілізм у духовній практиці

Є типи релігійних практиків, які перебувають в етерналістських взаєминах із расою. Що це означає? Це представники різних релігійних учень, які не апелюють до недвоїстого досвіду споглядання, а апелюють до концептуального опису своїх учень, але спираються при цьому на расу. Наприклад, вам кажуть: «Дуже важливо любити Бога» або «Бог є любов», при цьому любов до Бога визначається концептуально, але почуття любові розвивається. Можна сказати, що такі люди використовують расу, але в них немає недвоїстого бачення. У нашій термінології це визначається як етерналізм.

Є учення, які не апелюють до енергії, але апелюють до джняни, споглядання й порожнинності. Це всі учення сутри, учення хінаяни, учення початкового ступеня веданти, де говориться, що потрібно відкинути енергію й утвердитися в порожнинному, недвоїстому стані. Це також учення нігілістів, прихильників шуньї (порожнечі). Що таке нігіліст, прихильник шуньї? Це той, хто набув певного погляду порожнинності й мріє, як би швидше перейти в цю порожнинність, як би перейти в непроявлене. Але насправді він не має справжньої здатності до інтеграції та споглядання.

І лише на здатності до інтеграції, розкритті повноти споглядання ви можете об’єднуватися з енергіями й переживати різні раси. Тобто етерналіст мріє про любов до Бога, про те, що колись він перейде в його локу. Нігіліст, захоплений порожнинністю, переживає порожнинність, заперечуючи цей зовнішній світ. Але справжнє переживання єдиного «смаку» (сомарасья) і природного стану (сахадж’я) — це ні те, ні інше. Переживання раси означає, що ви переживаєте порожнинність прямо зараз і об’єднуєте з нею енергію. Тому, хто цього не зрозумів, треба обов’язково прояснити для себе це питання, інакше ви не вловите дух самаї, бачення сиддхів.

Повнота реалізації та інтеграція енергій

Чому стан нігілістів є ущербним? Тому що їхня реалізація – це порожнеча без енергії і без ліли. Це подібно до стану того, хто одужав, але залишився інвалідом; тобто людина врятувалася, одужала, але все ж кульгає на одну ногу. Такого практика не можна назвати реалізованим, тому що в його стані немає творчості енергій, гри, здатності інтегрувати прояви.

Уявіть, що така людина, утверджена в переживанні порожнечі, раптом стикається з переживаннями енергій або емоцій: зі сміхом, здивуванням, співчуттям, героїзмом, гнівом, страхом, відразою, любов’ю, еротикою, мужністю. Що відбуватиметься? Вони просто зіб’ють її порожнісну присутність. Вона буде настільки шокована цими енергіями, що вони почнуть затьмарювати її реалізацію. Якщо це відбуватиметься в бардо, така людина втягнеться в утробу майбутньої матері, і вся її духовна практика буде слабкою порівняно з цими енергіями. У найкращому разі вона може якось відгородитися від цих енергій і увійти в стан непроявленого, якщо має такі тенденції. Але навіть це триватиме лише доти, доки не почнуться якісь глобальні вселенські процеси.

Навпаки, людина, яка приборкала таттви й навчилася працювати з переживанням раси, легко інтегрує будь-які енергії та переживання у свій стан. Тоді, замість того щоб втрачати усвідомленість, її усвідомленість розквітатиме у вигляді прояву незліченних мандал. Кожна раса може розвиватися й розгортатися в цілий всесвіт, мандалу, в якій буде головне божество цієї раси.

Справжня любов до Бога як основа монашества

Найголовніше для монаха – це любов до Бога. Монах без любові до Бога немислимий. Якщо в монаха немає любові до Абсолюту, то взагалі незрозуміло, чим цей монах займається, вивчаючи вчення.

Але насправді не так просто прийти до справжньої любові. Прийти до етерналістської любові, про яку часто можна почути, доволі просто, але це не є реалізацією. Справжня любов полягає у відкритті порожнісності самого процесу любові, порожнісності будь-яких рас, бхав і емоцій, в утвердженні в споглядальній присутності, у встановленні принципу недіяння, а потім в усвідомленому об’єднанні з різними енергіями. І тоді це буде справжня любов до Бога.

Така любов до Бога може проявлятися як спокій у взаєминах із Богом – шанта-раса; любов до Бога – раджасика і навіть як божественний гнів – тамасика. Тобто вона проявляється в усій повноті, тому що самоосвобождена, не зафіксована в якихось етерналістських поняттях.

Подолання пар протилежностей

Один християнин, що належить до якоїсь нетрадиційної конфесії, якось сказав мені:

– Для нас найголовніше – це любов до Бога.

Я відповів йому на це твердження з позиції свого бачення:

– Любов чи ненависть – це ж просто наші людські уявлення. Усе це прояви подвійності. Любов і ненависть – це дві сторони людських емоцій, зумовлених природою.

Він замислився над цим і сказав:

– Але наша любов поза людськими емоціями, поза зумовленістю природою.

– Тоді вона має включати й протилежний бік, тобто ненависть, відразу і навіть гнів.

Він погодився:

– Загалом, так. У нас є таке поняття, коли ти бачиш Божий гнів і все одно сприймаєш його як прояв любові до тебе.

І ми з ним зійшлися на тому, що справжня любов до Бога полягає в подоланні пар протилежностей навіть на рівні енергій. Таким чином, коли я кажу «любов до Бога», я не маю на увазі етерналістське, буденне поняття любові, а маю на увазі глибший стан споглядання, який інтегрує пари протилежностей. Саме така любов до Бога – це найголовніше для монаха.

На жаль, таку істинну любов розвинути не так просто, тому що вона може включати в себе всі переживання (раси). У саттві вона включає в себе співчуття, спокій і зречення. У раджасі – сміх, іронію, здивування, одкровення, почуття родинної прив’язаності. У тамасі – гнів, лють, відразу, страх, здатність їх інтегрувати, а не здатність їх проявляти. Тоді ваше споглядання по-справжньому стає цілісним і повним, ви звільняєте три нечисті стани рудри, перетворюючи їх на три мандали. Це і буде усуненням помилки (бхранті) і поверненням до стану цілісності (прабандхи).

Ознаки істинної любові до Бога

Дуже часто йогін початкового рівня перебуває не в любові до Бога, а в любові до чогось іншого. І це можна помітити, навіть просто дивлячись на обличчя практикуючого. Людина, яка спрямовує свою любов до Бога, як мінімум умиротворена й дуже одухотворена. Вона немов блаженна переповнена радістю і світиться порожнечею, тому що любов до Бога живить її кожну секунду. Вона проявляється під час їжі, під час роботи, ходьби, розмови, спілкування. Вона умиротворена, м’яка, доброзичлива, стримана, контролює свої почуття. Вона не мріє і не будує якихось ілюзорних мирських планів. Усередині вона наповнена й цілісна.

Але якщо такого занурення в любов до Бога немає, то, звичайно, людині дуже складно, тому що інші переживання висмикують її з цього стану, і вона вже занурюється в них. Наприклад, під час їжі вона занурюється в стан поглинання їжі, під час роботи вона занурюється в поглинутість діянням, під час спілкування вона поглинається емоційними прив’язаностями до того, з ким спілкується. І тоді в неї вже немає цілісності, вона з ранку до вечора повністю перебуває у стані бхранті.

Але стан бхранті є помилковим, це те, що треба долати. І таке подолання – це питання боротьби. Воно не дається одразу. Тому монах – це духовний воїн, який із мечем стоїть на сторожі власної любові. Він постійно запитує себе: «На що спрямована моя любов?»

Прояв чистого виміру

Коли ваш розум буде постійно перебувати в такій любові, поступово чистий вимір, мандала, почне проявлятися прямо тут, у цьому житті.

Один монах якось розповів мені свій сон. Він говорив: «У мене був сон, у якому «Дів’я лока» перетворилася на чистий вимір. Тут були великі храми, високі статуї, усе було дуже вишукано прикрашено. Це було як справжній чистий вимір».

Але такий прояв – це лише наслідок. Чистий вимір не зовнішній, це стан свідомості. І перехід у чистий вимір не означає нашу телепортацію в паралельний світ, хоча й таке теж буває. Але чистий вимір не там. Чистий вимір – це стан свідомості, тому немає потреби кудись телепортуватися, а достатньо бути уважним, пильним і присутнім у даний момент. Якщо ви це робите, такий перехід у чистий вимір відбувається непомітно для вас, незалежно від того, як розвиваються перетворення у зовнішньому світі.

Життя в екстазі любові

Справжній монах засинає з любов’ю до Бога і прокидається з любов’ю до Бога. Він із любов’ю до Бога спить, їсть, одягається і працює. Йому дуже весело й радісно від того, що така любов супроводжує його з ранку до вечора. У нього немає навіть тіні внутрішнього конфлікту, невпевненості, сумнівів, страждань – усе це йому навіть важко собі уявити.

Для мене, наприклад, дико мати душевні страждання. Мати страждання тіла – це просто частина життя, від цього нікуди не дінешся, але це щось зовсім інше, а зараз мова йде про душу. Дико мати внутрішній конфлікт, дисгармонійність у свідомості або у стосунках, тому що все це просякнуте любов’ю, яка приводить до початкової цілісності. І ця любов не є штучною, вона є наслідком уважності, звичкою до стійкого споглядання і спрямованістю споглядання на енергію, інтеграцією з нею. І тоді все це стає чимось дуже радісним і природним.

Одного разу до мене прийшов монах, викладаючи свою проблему. Я сказав йому: «Ні, твоя проблема в іншому – ти не перебуваєш в екстазі. Якби ти був в екстазі, хіба в тебе були б проблеми? Тобі просто треба знайти спосіб у ньому перебувати. Щойно ти перейдеш у цей стан, усі твої проблеми одразу ж вирішаться. Якби ти був в екстазі, хіба тобі було б важливо, що про тебе хтось сказав? Адже це не твоя проблема. Тобто твоя проблема в тому, що ти перебуваєш у неправильному баченні, тому єдине, що тобі допоможе, – зміна самого цього бачення. Усе інше – це вже окремі питання, це просто наслідок».

Так само, коли ми набуваємо справжньої любові до Бога, ми перебуваємо в іншому баченні, ми вже за життя перебуваємо на небесах. Нам не потрібно шукати небеса, мріяти про те, як ми їх досягнемо, або, скрегочучи зубами, говорити: «Я їх обов’язково досягну!» Ми, власне, вже на них перебуваємо і вростаємо в це бачення з кожним днем усе глибше й глибше. І нас постійно живить радість від цього дотику, від перебування в такій обстановці. Дедалі більше звикання і вростання в таке бачення — це і є перехід у чисту землю.

Про деяких монахів можна сказати, що вони мають таку любов, їхні душі світлі й умиротворені. Деякі наближаються до неї, а деякі її шукають.